ПРАВО НА СТРАЙК ТА МЕХАНІЗМ ЙОГО РЕАЛІЗАЦІЇ :

Короткий опис

ЗМІСТ
Вступ........................................................................................................................3

РОЗДІЛ 1. Концептуальні підходи до визначення поняття й сутності права на страйк як форми захисту соціально-економічних інтересів працівників.....................................................................10

1.1. Правова природа страйку.......................................................10
1.2. Становлення законодавства про страйки. Основні ознаки страйку та його види.........................................................................25
1.3. Відмінності страйків від інших акцій протесту...................51

Висновки до першого розділу..........................................................62

РОЗДІЛ 2. Неврегульовані соціально-трудові конфлікти як фактори, що обумовлюють проведення страйків.............................................64

2.1. Основні причини страйків......................................................64
2.2. Правові засоби запобігання страйкам...................................77
2.3. Випадки, за яких забороняється проведення страйків........99

Висновки до другого розділу.........................................................113

РОЗДІЛ 3. Механізм реалізації права на страйк. Відповідальність за незаконні страйки.........................................................................116

3.1. Порядок організації та проведення страйку......................116
3.2. Наслідки участі працівників у страйку...............................139
3.3. Види відповідальності працівників та суб’єктів, які представляють їх інтереси, за незаконні страйки........................150

Висновки до третього розділу........................................................166

ВИСНОВКИ .......................................................................................................170

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ......................................................179

ВСТУП
Актуальність теми. Зміни в політичній, економічній та ідеологічній сферах України викликали появу нового права працівників – права на страйк. Спочатку воно було закріплено на конституційному рівні (ст. 44 Конституції України) [1], а згодом у спеціальному акті – Законі України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» [2], і стало активно використовуватися працюючими для захисту своїх економічних прав та інтересів, перш за все заробітної плати, і з метою вирішення інших трудових спорів.
У процесі реалізації права на страйк виявилися суттєві недоліки в трудовому законодавстві. Окремі неузгодження між нормами призвели до помилок у судових рішеннях, що знижує авторитет судів у суспільстві. Актуальність обраної теми зумовлена й тим, що Закон перевантажено багатьма строками, порушення яких є підставою для визнання страйку незаконним. У законодавстві існують навіть норми, фактично спрямовані на розправу з тими, хто страйкує. Процедура проведення цієї акції виявилася занадто ускладненою й заформалізованою.
Законодавством не визначено місця права на страйк у системі прав людини. Особливості цього права ще не були предметом аналізу в науці трудового права. Вони полягають у тому, що, з одного боку, законодавець надає право страйкувати тим, хто працює, а з другого – нормативно-правові акти спрямовані на утримання працюючих від цієї акції, вирішення конфлікту примирним шляхом. У зв’язку з тим, що внаслідок страйків економіка України зазнає значних збитків, слід визнати правильною позицію законодавця щодо обмеження проведення таких акцій у деяких галузях економіки. Законодавство України відстає від законодавства інших країн світу в частині чіткого вирішення переліку обмежень права на страйк для певних категорій працівників, у частині застосування відповідальності за незаконні страйки, а тому вітчизняні норми щодо цього питання потребують удосконалення. Реалізація зазначеного права не повинна порушувати права інших громадян. Не з’ясовано також відмінностей страйків від інших акцій протесту.
Своєчасність дослідження зумовлена також тим, що, незважаючи на активізацію страйкового руху, на Україні тривалий час не провадилося узагальнення його причин. Саме ці обставини завадили розробці практичних рекомендацій щодо способів і методів попередження страйків.
Питання, пов’язані з механізмом реалізації права на страйк, урегульовані в централізованому порядку, що є перешкодою для вирішення окремих із них на договірних засадах. Тоді як деякі питання можна вирішувати угодою між роботодавцем і трудовим колективом. Такі підходи можуть породжувати лише позитивні наслідки.
Закон нечітко визначає наслідки участі у страйках, роль судів у цих процесах і відповідальність страйкуючих за участь у них. У Законі України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» належним чином не врегульовано питання про відповідальність роботодавців, які порушили цей правовий акт, унаслідок чого були створені умови для такої акції.
Завдання науки трудового права полягає не тільки в тому, щоб з’ясувати сутність права на страйк і механізм його реалізації, а й розробити такі пропозиції, які б сприяли нормалізації відносин між працівником і власником, тобто щоб ці відносини розвивалися у правовому руслі. Сторони соціально-трудових відносин повинні прагнути до збереження на підприємстві соціального миру, до уникнення банкрутства.
Науково-теоретичним підґрунтям дисертаційного дослідження стали праці Л.М. Анісімова, М.В. Баглая, Л.В. Беззубко, В.Я. Бурака, Н.Б. Болотіної, С.І. Запари, С.О. Іванова, І.Я. Кисельова, Є.П. Клівера, В.В. Лазора, А.М. Лушнікова, М.В. Лушнікової, М.Л. Лютова, В.К. Миронова, О.Г. Мурашина, А.Ф. Нуртдінової, П.Д. Пилипенка, В.І. Прокопенка, А.М. Слюсаря, М.П. Стадника, Г.І. Чанишевої та інших учених у галузі трудового права.
Нормативною основою роботи є Конституція України, міжнародно-правові акти, у тому числі конвенції й рекомендації Міжнародної організації праці, правові акти іноземних країн, закони України, а також інші нормативно-правові акти Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерств і відомств, акти соціального партнерства.
Зв’язок роботи з науковими програмами, темами, планами. Тема дисертації узгоджена з цільовими комплексними програмами Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого: на 2001–2005 роки «Проблеми вдосконалення юридичних гарантій реалізації трудових і соціальних прав в умовах ринкової економіки» (№ 0186.0.070864) і «Правове забезпечення розвитку соціально-економічних та екологічних відносин в Україні на 2006-2010 роки» (№ 0186.0.070864).
Мета й завдання дослідження. Мета наукової роботи полягає у з’ясуванні правової природи права на страйк, його місця в системі прав і співвідношення з іншими соціально-економічними правами, у визначенні його відмінностей від інших акцій соціального протесту, в обґрунтуванні випадків обмеження цього права для окремих категорій працівників і галузей економіки, у розробці конкретних наукових пропозицій і практичних рекомендацій по вдосконаленню законодавства про механізм реалізації права на страйк та його наслідки.
Для досягнення мети в дисертації ставляться такі основні завдання:
– розкрити правову природу права на страйк і визначити його місце у системі соціально-економічних прав громадян, а також співвідношення з іншими соціально-економічними правами;
– виявити характерні ознаки страйку, його різновиди, відомі світовій практиці;
– з’ясувати відмінності страйків від інших акцій протесту;
– узагальнити основні причини виникнення страйків й запропонувати методи їх попередження;
– обґрунтувати перелік осіб і галузей економіки, яким заборонено страйкувати;
– внести пропозиції по вдосконаленню механізму реалізації права на страйк;
– дослідити наслідки участі працівників у цій акції протесту й запропонувати деякі зміни в законодавство про страйки;
– розробити рекомендації по вдосконаленню правового механізму притягнення до відповідальності працівників, які брали участь у незаконному страйку.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини у сфері регулювання права працівників на страйк, яке вони використовують з метою захисту своїх економічних і соціальних інтересів.
Предметом дослідження виступають теоретичні, практичні й організаційно-правові питання, пов’язані з регулюванням права на страйк і механізму його реалізації, а також норми чинного вітчизняного та зарубіжного трудового законодавства з приводу страйків, правозастосовна практика.
Методи дослідження. При написанні дисертації використовувалися досягнення загальної теорії держави і права, ідеї й концепції, розроблені наукою трудового права, інших галузей юридичної науки, правозастосовної практики, теоретичні напрацювання провідних учених–юристів, соціологів, філософів. Дослідження побудовано на засадах методологічного плюралізму. У роботі використано такі наукові методи дослідження: діалектичний, історичний, системно-структурний, логіко-юридичний, порівняльно-правовий, соціологічний, метод раціональної критики.
За допомогою загальнонаукового діалектичного методу виявлено закономірності виникнення права на страйк у законодавстві України, тенденції його розвитку. Історичний метод застосовувався для розкриття генезису законодавства про страйки, висвітлення основних етапів його становлення. Системно-структурний метод використано для з’ясування місця права на страйк у системі соціально-економічних прав громадян. Логіко-юридичний – дозволив назвати ознаки страйків. Порівняльно-правовий і соціологічний методи дослідження були використані при визначенні специфіки правового регулювання страйків у міжнародній і національній практиці, що дозволило окреслити напрямки вдосконалення процедури проведення цієї акції. Метод раціональної критики послужив для детального аналізу нормативних актів, проектів законів і виявлення властивих їм колізій, протиріч.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим у науці трудового права спеціальним комплексним дослідженням права на страйк та механізму його реалізації. У межах дослідження одержано такі результати, що мають наукову новизну:
1. Дістало подальшого розвитку питання про правову природу права на страйк. Додатково обґрунтовується висновок, що це право належить до другого покоління прав людини, тобто має вторинний характер, є додатковим способом захисту прав та інтересів найманих працівників.
2. Наведено тлумачення категорії «акція протесту», що проводиться працівниками, і з’ясовано спільні й відмінні ознаки страйків і цих акцій. Доведено необхідність розробки і прийняття в Україні спеціального нормативно-правового акту про порядок організації і проведення зборів, мітингів, походів і демонстрацій.
3. На основі порівняльного аналізу українського і зарубіжного законодавства про страйки обґрунтовано пропозицію про законодавче врегулювання попереджувального страйку з метою запобігання тривалому страйку, пом’якшення його наслідків.
4. Уперше на підставі узагальнення практики страйкового руху причини страйків класифіковано на об’єктивні й суб’єктивні. Сформульовано практичні рекомендації щодо способів і методів запобігання страйкам.
5. Запропоновано правові заходи для попередження страйків, основні з яких: удосконалення законодавства про оплату праці, встановлення оптимального співвідношення між заробітною платою роботодавця та найманого працівника; забезпечення дотримання Рекомендації МОП № 129 “Щодо зв’язків між адміністрацією та працівниками на підприємстві” 1967 р.; активне використання профспілками права на отримання в банківських установах інформації про наявність коштів на рахунках підприємств тощо.
6. У зв’язку з необхідністю захисту інтересів держави, національної безпеки, громадського порядку, життя і здоров’я людей обґрунтовано потребу розширення переліку галузей і категорій працівників, яким забороняється страйкувати.
7. Наведено нові аргументи щодо заборони локауту на рівні законодавства: а) локаут порушує принцип стабільності трудових відносин; б) його легалізація призведе до фактичного зниження гарантій права на страйк; в) у випадку закріплення локаут спричинить скорочення робочих місць, загострить проблему працевлаштування звільнених осіб.
8. Уперше зроблено висновок про необхідність вилучення із Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» норм, які містять елементи покарання за організацію і проведення страйків.
Практичне значення одержаних результатів. Результати дисертації можуть бути використані в подальших наукових розробках з приводу проблем реалізації права працівників на страйк і їх відповідальності за участь у незаконних страйках. Їх можна також застосовувати у навчальному процесі в юридичних та інших навчальних закладах України у процесі викладання курсу «Трудове право» і спецкурсу «Трудові спори», у тому числі на факультетах підвищення кваліфікації, а також при підготовці підручників, програм, навчальних посібників, коментарів до трудового законодавства, при розробці методичних рекомендацій тощо. Науково-прикладне значення отриманих результатів полягає в тому, що висновки і пропозиції здобувачки
можуть бути використані у правотворчій роботі, при прийнятті нового Трудового кодексу України, інших нормативно-правових актів. Окремі положення дисертаційного дослідження можуть бути використані підприємствами, установами, організаціями при укладенні ними трудових і колективних договорів.
Апробація результатів дисертації. Дисертація підготовлена на кафедрі трудового права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, представлена й обговорена на засіданні кафедри, схвалена нею й рекомендована до захисту.
Результати дослідження доповідалися на науково-практичних конференціях: «Форми соціально-правового захисту працівників у службово-трудових відносинах» (м. Суми, 2-4 черв. 2005 р.), «Трудове право України в контексті європейської інтеграції» (м. Чернігів, 25-27 трав. 2006 р.), «Конституція України – основа побудови правової держави і громадянського суспільства» (м. Харків, 26-27 черв. 2006 р.), «Соціально-захисна діяльність держави в умовах ринкових відносин» (м. Чернігів, 31 трав. – 2 черв. 2007 р.).
Публікації. Основні положення й результати дисертаційного дослідження опубліковано в 6-ти статтях у фахових виданнях і тезах доповідей на 4-х наукових конференціях.
Структура дисертації визначена метою й завданням дослідження. Дисертація складається зі вступу, 3-х розділів, які об’єднують 9 підрозділів, висновків і списку використаних джерел (194 найменування). Загальний обсяг дисертації становить 196 сторінок, із них основного тексту – 178 сторінок.

Список літератури

ВИСНОВКИ

У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що виявляється в з’ясуванні правової природи права на страйк, його характерних ознак, відмінних рис від інших соціально-економічних прав, причин виникнення страйкового руху і засобів їх попередження, наслідків участі працівників у страйку, механізму притягнення до відповідальності за участь у незаконному страйку. Як наслідок вирішення цієї наукової проблеми, на підставі аналізу законодавства, поглядів науковців, узагальнення практики страйкового руху, досвіду зарубіжних країн, авторкою сформульовано такі висновки і пропозиції:
1. Право на страйк є одним із соціально-економічних, а не політичних прав громадян. Воно, на відміну від прав першого покоління, має вторинний характер. Цим правом можна скористатися лише за наявності певних умов: у разі допущення грубих порушень трудових прав з боку власника й у випадку недосягнення позитивного результату після проведення примирних процедур. Воно є додатковим способом захисту прав та інтересів найманих працівників.
2. До основних ознак страйку належать такі:
1) Страйк – тимчасова акція; безстрокові страйки неприпустимі.
2)Страйк – колективна дія, тому це право працівник може реалізовувати лише разом з іншими особами, захищаючи тим самим колективні інтереси.
3) Страйк – добровільна акція. Нікого не може бути примушено до участі або до неучасті у страйку.
4) Страйк – організована акція, адже його оголошення проходить в певних процедурних рамках, що дозволяє врахувати інтереси усіх суб’єктів, чиїх інтересів він торкається. Страйк повинен проводитися під керівництвом спеціального органу (особи), обраного найманими працівниками.
5) Право на страйк мають тільки працюючі наймані працівники, а мітинги й виступи інших осіб, у тому числі непрацюючих пенсіонерів, слід розцінювати як акції соціального протесту.
3. Пропонуємо передбачити на законодавчому рівні попереджувальний страйк, що дозволить запобігти тривалому страйку. Попереджувальний страйк можна визначити як добровільне припинення роботи працівниками на один день, що допускається до початку проведення примирних процедур, про що власника слід попередити не пізніше, ніж за 48 годин.
4. Вважаємо за доцільне ст. 18 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» доповнити частиною другою такого змісту: «Право на страйк не може реалізовуватися працівниками з метою задоволення політичних вимог». Частину другу цієї статті слід вважати частиною третьою.
5. Наголошуємо на необхідності відрізняти страйк від акцій протесту – мітингів, зборів, демонстрацій, пікетувань, голодувань, походів, перекривання шляхів. Учасниками страйку можуть бути тільки працівники підприємства, а учасниками колективних акцій – будь-хто з громадян. Акції протесту, на відміну від страйків, допускаються за наявності дозволу місцевих органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування й без попередніх примирних процедур. Порядок організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів, демонстрацій тощо не врегульовано спеціальним законодавством. Із цього приводу в Україні є чинним указ Президії Верховної Ради СРСР від 28 липня 1988 р. «Про порядок організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів, демонстрацій в СРСР». Дотримуємося погляду про необхідність розробки і прийняття в Україні спеціального нормативно-правового акта про порядок організації і проведення зборів, мітингів, походів і демонстрацій.
6. Страйки є наслідком неврегульованих соціально-трудових конфліктів. Їх причинами є найбільш грубі масові порушення трудового законодавства, зокрема, про оплату праці, наявність тривалої заборгованості, незабезпечення працівникам належних умов праці тощо.
Незважаючи на активізацію страйкового руху, на Україні тривалий час не провадилося узагальнення його причин. Саме ці обставини завадили розробці практичних рекомендацій щодо способів і методів попередження страйків.
Усі причини страйків можна класифікувати на дві групи: об’єктивні та суб’єктивні. Під об’єктивними розуміємо такі, як відсутність у керівництва необхідних професійних знань, які забезпечили б виконання статутних завдань і розвиток виробництва, стратегії ефективного розвитку підприємства, умінь і навичок працювати в жорстких умовах ринкової економіки, відсутність маркетингових досліджень, що спричиняє погіршення фінансового стану підприємства, зниження і втрату попиту на продукцію тощо. До суб’єктивних причин слід віднести неуважне ставлення керівників до потреб працівників, ігнорування їх вимог, використання коштів підприємства в інших цілях, порушення принципу справедливого розподілу прибутку. В окремих випадках суб’єктивними причинами виступають також невиправдано завищені вимоги страйкарів щодо розміру заробітної плати.
7. Для попередження об’єктивних причин страйків слід вдосконалювати механізм управління підприємством, а для запобігання суб’єктивним – підвищити контроль за діяльністю керівників з боку контролюючих органів, профспілок та інших осіб, уповноважених трудовими колективами. Зокрема, профспілкам слід активніше користуватися правом, яким вони наділені на підставі ст. 45 Закону України «Про профспілки, їх права і гарантії діяльності» щодо доступу до інформації з приводу оплати праці працівників у разі відповідного запиту профспілкових лідерів. Необхідно розривати контракти з тими керівниками підприємств, які використовують кошти для задоволення інших потреб. За наявності в діях власників ознак злочину, потрібно притягати їх до кримінальної відповідальності.
Важливо посилити роль Державної інспекції праці, регулярно провадити ретельні перевірки стану виплати заробітної плати на підприємствах. Обґрунтовується необхідність внесення змін до Закону України «Про оплату праці» і закріплення положення про справедливе, розумне співвідношення між заробітною платою керівника підприємства і найманого працівника.
Настав час вжити належних заходів до забезпечення виконання Рекомендації № 129 Генеральної Конференції МОП щодо зв’язків між адміністрацією і працівниками на підприємстві від 28 червня 1967 р., відповідно до якої адміністрація повинна після консультації з представниками трудівників вдатися до відповідних заходів для застосування ефективної політики зв’язків з ними та їх представниками, своєчасно надавати найманим працівникам інформацію про стан підприємства, перспективи його розвитку тощо. Треба забезпечити виконання положення Рекомендації про те, що підприємці та їхні організації, а також трудівники та їх організації повинні у своїх спільних інтересах визнати важливість атмосфери взаєморозуміння й довіри, яка є сприятливою як для ефективності діяльності підприємства, так і для сподівань трудівників.
Необхідно надати прокуророві право на звернення до суду із заявою про визнання страйку незаконним.
З метою попередження страйків пропонуємо ст. 24 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» доповнити частиною четвертою такого змісту: «Президент має право призупинити проведення страйку строком до двох місяців у виняткових випадках, якщо проведення страйку загрожує значними втратами й загостренням ситуації у трудових колективах».
8. Обмеження щодо проведення страйків, які встановлено в законодавстві, у деяких випадках вважаємо виправданими. Вони не суперечать загальновизнаним принципам і нормам міжнародного права, випливають із принципу, закріпленому у ст. 23 Конституції України, який зводиться до того, що реалізація права на страйк одних громадян не може привести до порушень прав інших. Обмеження права на страйк дозволять попередити зловживання цим правом, захистять інтереси держави й суспільства.
Аналіз низки вітчизняних законів, а також узагальнення практики обмеження страйків для окремих працівників у зарубіжних країнах дають підстави зробити висновок про розширення кола працівників, яким заборонено вдаватися до цієї акції.
З урахуванням тієї обставини, що на сьогодні в законодавстві України існує нечіткість в окресленні галузей, де забороняється страйкувати, пропонуємо частину другу ст. 24 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» викласти в такій редакції: «Забороняється проведення страйку працівників:
1) Збройних Сил України, воєнізованих формувань та організацій, на які покладено забезпечення оборони й безпеки держави, а також організацій, що безпосередньо обслуговують особливо небезпечні види виробництв (атомні електростанції);
2) лікарень, станцій швидкої й невідкладної медичної допомоги, станцій переливання крові, санітарно-епідеміологічних установ, у тому числі КЖЕП;
3) аварійно-рятувальних, протипожежних та інших служб, які здійснюють попередження або ліквідацію стихійного лиха, надзвичайних ситуацій;
4) правоохоронних органів (МВС, СБУ, прокуратур, судів), державних служб;
5) служб електро-, водо-, каналізаційного, газопостачання;
6) усіх видів транспорту (авіаційного, залізничного, водного, у тому числі річкового), а також працівників органів, які здійснюють контроль за початком навігації на водоймах;
7) сфери зв’язку, у тому числі радіо, телебачення, пошти, телеграфу, телефону включаючи служби мобільного зв’язку;
8) банківської сфери;
9) підприємств, зайнятих випуском необхідних продуктів харчування й ліків;
10) підприємств, що мають стратегічне значення для економіки й безпеки держави;
11) сільського господарства, які виконують сезонні роботи;
12) поховальних і ритуальних служб».
9. Перше речення ст. 19 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» після слів «більшість найманих працівників» може бути доповнено приписом, що рішення про оголошення страйку вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало більшість усього трудового колективу підприємства, установи, організації, а не одного структурного підрозділу або не менше двох третин делегатів конференції. Пропонуємо також доповнити ст. 19 цього ж Закону положенням, що при винесенні рішення про оголошення страйку можна враховувати й думку тих найманих працівників, хто не брав участі у зборах, шляхом збирання їх підписів.
10. Рекомендуємо наділити роботодавця правом у разі виробничої потреби безперешкодно приймати на роботу інших працівників, замість страйкуючих. На наше переконання, в такий спосіб буде забезпечено продовження роботи підприємства, попереджено простій працівників, які не бажають брати участі у страйку.
Призупинення на час страйку трудових правовідносин призводить до того, що нещасний випадок на підприємстві на цей період не розглядається як виробнича травма і страйкареві не виплачується допомога у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю.
11. Вважаємо за доцільне звузити перелік причин, які тягнуть за собою визнання страйків незаконними. Якщо наймані працівники тривалий час не отримували заробітної плати й порушили деякі процедурні норми, передбачені у ст. 22 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)», вони можуть у разі визнання цієї акції незаконною не лише не досягти мети про задоволення своїх вимог, а й втратити роботу, тобто бути звільненими за прогул без поважної причини. Такий підхід до вказаної ситуації аж ніяк не сприяє соціальному миру в суспільстві, а навпаки, може призвести до посилення напруги у відносинах між роботодавцями й найманим працівниками і спричинити подальше загострення ситуації. Нам видається, що навіть за наявності процедурних порушень страйк не можна визнавати незаконним, якщо працівники вимагають не підвищення заробітної плати, а стягнення оплати за вже виконану роботу. Вважаємо, що це питання слід віднести на розсуд судів, а вони повинні враховувати матеріальний стан працівників, тривалість їх роботи на підприємстві, внесок у загальні результати діяльності підприємства, установи, організації тощо.
12. Організатори страйку повинні нести відповідальність нарівні з тими, хто брав участь у ньому, якщо потім страйк було визнано незаконним, адже вони діяли в межах законодавства, колектив уповноважив їх організувати цю акцію протесту.
Наголошуємо на необхідності вилучення зі ст. 32 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» положення про те, що до осіб, які є організаторами страйку, визнаного судом незаконним, не застосовуються порядок і гарантії, передбачені статтями 43 і 252 КЗпП.
Пропонуємо ст. 27 Закону доповнити частиною четвертою такого змісту: «Не допускається зміна істотних умов праці, переведення на іншу роботу без згоди працівників, примусове переведення на бригадну організацію праці тощо через участь у страйку».
З нашої точки зору, недоліком Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» є перевантаження строками (19 строків) та іншими процедурними нормами, що тягне за собою визнання страйків незаконними в багатьох випадках, тому що вони досить часто порушуються, цих строків складно чітко дотримуватися. Ось чому варто розвантажити Закон від деяких строків і передбачити, що вони можуть бути в певних випадках подовжені за згодою сторін.
13. Реальне відшкодування завданої страйком шкоди можливе з профспілкового комітету, який його очолює, бо на його рахунку є обігові кошти й майно. Натомість стягнення збитків з представників страйкому або з конкретних осіб є досить проблематичним, адже ці особи не завжди мають кошти й майно, на яке може бути звернене стягнення. При відшкодуванні збитків, заподіяних страйком, слід виходити лише з прямої дійсної шкоди відповідно до статей 130, 132-134 КЗпП України. Неодержані доходи при визначенні розміру збитків не враховуються. Вища за первинну профспілку профспілкова організація до відшкодування шкоди, спричиненої незаконним страйком, притягнута бути не може.
14. Наслідки участі працівника у страйку залежать від законності останнього. На час законного страйку за працівником зберігаються місце роботи й посада. Це положення обов’язково пропонуємо закріпити в законодавстві. Вважаємо, що страйк не можна розглядати як порушення чи невиконання працівником умов трудового договору.
15. Наголошуємо також на необхідності доповнення ст. 17 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» частиною третьою такого змісту: «Забороняється оголошення локауту, тобто закриття підприємства і звільнення всіх працюючих через участь у страйку». Надання роботодавцям права на оголошення локауту фактично призвело б до ліквідації самого права працюючих на страйк. На нашу думку, право на страйк і право на локаут є несумісними. Легалізація локауту призведе до фактичного зниження гарантій права працівників на страйк. У випадку закріплення на рівні законодавства локаут спричинить скорочення робочих місць, загострить проблему працевлаштування звільнених осіб. Існування права на локаут у деяких зарубіжних країнах може бути виправдано тим, що страйкуючі вимагають покращання умов праці, підвищення рівня заробітної плати, створення більш сприятливих режимів роботи тощо, тоді як на Україні, про що свідчить узагальнення страйкового руху, метою цих акцій є, як правило, отримання неодержаної заробітної плати.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України: Затв. Законом України від 28.06.1996 р., № 254/96-ВР // Відом. Верховн. Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
2. Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів): Закон України від 03.03.1998 р. // Відом. Верховн. Ради України. – 1998. – № 34. – Ст. 227.
3. Венедіктов В.С. Трудове законодавство України в контексті євроатлантичної орієнтації // Трудове право в контексті європейської інтеграції: Матер. наук.-практ. конф., м. Харків, 25-27 травня 2006 р. – Х.: Укр. асоц. фахівців труд. права, 2006. – С. 9-13.
4. Про розвиток соціального діалогу в Україні: Указ Президента України від 29.12.2005 р., № 1871/2005 // Офіц. вісн. України. – 2005. – № 52. – Ст. 3271.
5. Бахин С.В. О классификации прав человека, провозглашённых в международных соглашениях // Правоведение. – 1991. – № 2. – С. 16-21.
6. Теория государства и права: Учебник для вузов / Под ред. В.М. Корельского и В.Д. Перевалова. – М.: Норма, 2000. – 616 с.
7. Загальна теорія держави і права / За ред. М.В. Цвіка, В.Д.Ткаченка, О.В. Петришина. – Х.: Право, 2002. – 427 с.
8. Скакун О.Ф. Теория государства и права: Учебник. – Х.: Консум, Ун-т внутр. дел, 2000. – 704 с.
9. Лушникова М.В., Лушников А.М. Очерки теории трудового права. – СПб.: Издательство Р. Асланова «Юридический центр Пресс», 2006. – 940 с.
10. Гладких В.И. Социальные права граждан в аспекте формирования Украины как социального, правового государства // Проблеми правового забезпечення економічної та соціальної політики в Україні: Матер. наук. - практ. конф., м. Харків, 24-25травня 2005 р. / Відп. за вип. Ю.М. Грошевий, М.І. Панов. – Х.: Нац. юрид. акад. України. 2005. – С. 119-127.
11. Болотіна Н.Б. Трудове право України: Підручник. –2-ге вид., стереотип. – К.: Вікар, 2004. – 725 с.
12. Киселёв И.Я. Зарубежное трудовое право: Учеб. пособ. – М.: Норма-инфра, 1998. – 259 с.
13. Конституційне право України: Підручник для вузів / За ред. В.Я. Тація, В.Ф. Погорілка, Ю.М. Тодики. – К.: Укр. центр правн. студій, 1999. – 376 с.
14. Рабінович П.М., Хавронюк М.І. Права людини і громадянина: Навч. посіб. – К.: Атіка, 2004. – 464 с.
15. Иванов С.А. Советское трудовое право: проблемы использования трудовых ресурсов. – М.: Наука, 1990. – 303 с.
16. Киселёв И.Я. Трудовое право России и зарубежных стран: Учебник, М.: Эксмо, 2005. – 607 с.
17. Всё о забастовках: Библ. проф. активиста. – М.: Профиздат, 1997. – 87 с.
18. Лушников А.М., Лушникова М.В. Право на забастовку: историко-правовое эссе // Правоведение. – 2005. – № 5. – С. 51-73.
19. Федин Д. Две редакции одного закона о забастовках // Гос-во и право. – 1992. – № 3. – С. 49-55.
20. Венедиктов В.С. Трудовое право Украины: Учеб. пособ. – Х.: Консум, 2004. – 304 с.
21. Болотіна Н.Б. Трудове право України: Підручник. – 4-те вид., стереотип. – К.: Вікар, 2006. – 725 с.
22. Чанишева Г.І. Право на страйк: міжнародні стандарти та законодавство України // Право України. – 2000. – № 12. – С. 80-86.
23. Слюсарь А.Н. О правовой природе забастовок // Юридическая наука и проблемы формирования демократического правового государства Украина: Темат. сб. научн. трудов УЮА, 1993. – С. 71-73.
24. Стадник М.П. Конституційне право на страйк та його реалізація в Україні // Правова держава: Щоріч. наук. пр. ІДП НАН України. – 2000. – №11. – С. 292-300.
25. Голов А.Г. Забастовка не метод разрешения коллективного трудового спора. Забастовка – это метод устрашения работодателя // Юрид. мир. – 1997. – Апр. – С. 19-21.
26. Нуртдинова А.Ф. Забастовка: проблемы применения законодательства // Юрид. мир. – 1997. – № 4. – С. 12-18.
27. Лоза О. Право на страйк і його законодавче врегулювання // Профспілки України. – 2004. – № 6. – С. 8-16.
28. Лазор В.В. Правове регулювання трудових спорів, конфліктів і порядок їх вирішення на сучасному етапі: Монографія. – Луганськ: Вид-во «Література», 2004. – 352 с.
29. Жернигон Б., Одеро А., Гвидо Г. Принципы МОТ, касающиеся права на забастовку // Международный обзор труда. Т. 137. – 1998. – № 3-4. – С. 66.
30. Господарський Кодекс України від 16.01.2003 р., № 436-ІV // Відом. Верховн. Ради України. – 2003. – № 18, №19-20, № 21-22. – Ст. 144.
31. Всеобщая декларация прав человека (1948 г.) // Международные акты о правах человека: Сб. документов. – 2-е изд. – М.: Норма, 2002. – С. 38-43.
32. Про свободу асоціації і захист права на організацію: Конвенція МОП від 09.07.1948 р. // Конвенции и рекомендации, принятые Международной конференцией труда в 1919-1966 гг. – Женева.: МБТ, 1983. – С. 859-864.
33. Бущенко П.А. Право на труд и развитие личности в общественно-трудовых отношениях социалистического общества: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.05. – Х., 1984. – 15 с.
34. Пурей М.М. Право на працю в Україні в умовах ринкової економіки: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.05. – Х., 2003. – 19 с.
35. Бару М. Право на працю // Рад. право. – 1962. – № 5. – С. 9-16.
36. Лютов Н.Л. Забастовки и другие промышленные акции работников // Труд за рубежом. – 2001. – № 4. – С. 94-115.
37. Исаев А.А. Забастовка. – М.: СПб, 1906. – 57 с.
38. Конституційне законодавство зарубіжних країн: Хрестоматія: Навч. посіб. / Упоряд. В.О. Ріяка, К.О. Закоморна. – К.: Юрінком Інтер, 2007. – 384 с.
39. Davies P., Freedland M. Kahn-Freund’s Labour and the Law. – London, 1983. – P. 292.
40. Лютов Н.Л. Исторический аспект разрешения коллективных трудовых споров в Великобритании, США и ФРГ // Право и политика. – 2001. – № 5. – С. 101-108.
41. Кливер Е.П. Понятие права на забастовку в российском и зарубежном законодательстве // Вестн. Омск. ун-та. – 1999. – № 4. – С. 144-147.
42. Международное публичное право: Сб. документов / Сост. Бекяшев К.А., Ходаков А.Г. – Т. 1. – М. – 1966. – 466 с.
43. Феськов М.М. Трудове законодавство України і Європейська соціальна хартія (переглянута): питання адаптації. – К.: Знання, 2005. – 276 с.
44. О порядке разрешения коллективных трудовых споров (конфликтов): Закон СССР от 09.10.1989 г. // Ведомости СНД СССР и ВС СССР. – 1989. – № 17. – Ст. 342.
45. О порядке разрешения коллективных трудових споров (конфликтов): Закон РФ от 20.10.1995 г. // Собр. законодательства РФ. – 1995. – № 48. – Ст. 4557.
46. Трудовой кодекс Российской Федерации // Собр. законодательства РФ. – 2002. – № 1. – Ч.1. – Ст. 3.
47. Лазор В.В. Право на забастовку как составной элемент современного трудового права // Право і безпека. – 2006/5. – № 1. – С. 132-135.
48. Миронов В.К. Право на забастовку как новый институт трудового права стран Восточной Европы // Вестн. МГУ: Серия 11: Право. – 1998. – № 2. – С. 53-66.
49. Рух зупинив страйк // Голос України. – 2005. – № 129 (3629). – 16 лип. – С. 5.
50. Лазор В.В. Проблеми правового регулювання трудових спорів і конфліктів за умов формування ринкових відносин в Україні: Автореф. дис. ... д-ра юрид. наук: 12.00.05.– К., 2005.– 40 с.
51. Предзабастовочное положение в Прилуках // Голос України. – 2005. – № 193 (3693). – 13 жов. – С. 13.
52. Звіт про результати діяльності відділення НСПП у Харківській області за 2005 р. Додаток № 01-20 / 04-05-288 від 29 грудня 2005 р. – 43 с.
53. Киселёв И.Я. Сравнительное трудовое право: учеб. М.: ТК Велби, Проспект, 2005. – 360 с.
54. Герасимова Е. Забастовка как средство защиты трудовых прав граждан // Право и экономика. – 1999. – № 3. – С. 53.
55. Баглай М.В. Правовые вопросы забастовочного движения в США: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.05.– М., 1957. – 16 с.
56. Беззубко Л.В. Механизм государственного управления коллективными трудовыми конфликтами: Монография. – Донецк: Нордкомпьютер, 2004. – 242 с.
57. На молодь з газом і водометами // Голос України. – 2006. – № 100 (3850). – 2 чер. – С. 5.
58. Щодо зв’язків між адміністрацією і працівниками на підприємстві: Рекомендація МОП від 28.06.1967 р., № 129 // Людина і праця. – 1999. – № 2. – лют. – бер.
59. Ухвала Верховного Суду України від 25 серпня 2004 р. Справа № 6-15991 кс 02 // Юридична газета. – 2004. – № 18 (30). – 28 вер. – С. 15.
60. Краткий политический словарь / Сост. и общ. ред. Л.А. Оникова, Н.В. Шишлина. – 4-е изд. доп. – М.: Политиздат, 1989. – 472 с.
61. Хорват И. Право на забастовку // Профсоюзы. – 1997. – № 4. – С. 22-24.
62. Пасічник М. Страйк можливий, але...: Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів) // Юрид. вісн. України. – 1998.– № 21.– С. 4, 5.
63. Крылов К.М. Национальное законодательство и международно-правовое регулирование разрешения коллективных трудовых споров // Юрид. мир. – 1997. – № 4. – С. 22.
64. МОТ. Свобода объединения: Сб. решений, принятых комитетом по свободе объединения Адм. совета МОТ и выработанных им принципов. – Женева. – 1997. – 103 с.
65. Мурашин О. Страйки: правові питання // Підпр-во., госп-во і право. – 2000. – № 10. – С. 67-69.
66. Коузер Л. Функции социального конфликта : Пер. с англ. – М., 2000. – 320 с.
67. Игнатенко В.Г. Без забастовок, голодовок, протеста, самоубийств. – Х., 1997. – 46 с.
68. Руденко В. Звіт про результати діяльності Національної служби посередництва і примирення в першому півріччі 2006 р. // Бюл. НСПП. – 2006.– № 7. – С. 55-64.
69. Скуратов Ю.И. Свобода собраний, митингов и демонстраций: теория и практика // Сов. гос-во и право. – 1989. – № 7. – С. 35-43.
70. Про погашення заборгованості із заробітної плати шахтарям: Пост. Верховн. Ради України від 11.07.2002 р., № 81-ІV // Відом. Верховн. Ради України. – 2002. – № 37. – Ст. 287.
71. Щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 39 Конституції України про завчасне сповіщення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про проведення зборів, мітингів, походів і демонстрацій: Рішення КС України у справі за конституційним поданням МВС України від 19.04.2001 р. // Офіц. вісн. України. – 2003. – № 28 від 25 лип.
72. Про порядок организации и проведения собраний, митингов, уличных походов и демонстраций в СССР: Указ Президиума Верховн.Совета СССР № 9306-ХІ от 28.07.1988 г. // Ведом. Верховн. Совета СССР. – 1988. – № 31. – Ст. 504.
73. Ковалёв В.Т. Свобода собраний, митингов, шествий и демонстраций: проблемы законодательного регулирования // Самоуправление: теория и практика. – 1991. – № 6. – С. 59, 60.
74. Про право на організацію та ведення колективних переговорів: Конвенція МОП від 01.07.1949 р., № 98 // Людина і праця. – 1994. – № 9–10.
75. Додаток № 7 до звіту про результати діяльності відділення НСПП у Харківській області за 2006 р. – С. 43, 44.
76. Перекрыли трассу // Голос України. – 2005. – № 197 (3697). – 19 жов. – С. 1.
77. Гостев В.В. О праве граждан на проведение митингов, собраний, шествий и пикетирования // Вісн. Луганськ. ін-ту. внутр. справ МВС України: Наук.-теорет. журн. – 2001. – Вип. 2. – С. 64-68.
78. Строгович М.С. Социалистическое право и права личности // Проблемы социалистического государства и права в современный период. – М., 1969. – С. 224-227.
79. Алексеев С.С. Проблемы теории права: Курс лекцій: В 2-х т. – Т. 1. Свердловск: Юрид. ин-т, 1972. – 395 с.
80. Про порядок проведення страйку як крайнього засобу вирішення колективного трудового спору (конфлікту) та примирних процедур під час страйку: Положення, затв. наказом НСПП від 04.08.2004 р., № 113 // Бюл. законодавства і юрид. практики. – 2006. – № 2. – С. 218.
81. Герасіна Л.М., Панов М.І. Проблеми правової конфліктології: феноменологічний, гносеологічний та праксеологічний аналіз. – Х.: Право, 2004. – 109 с.
82. Косалс Л.Я., Рывкина Р.В. Социология перехода к рынку в России. – М.: Эдиториал УРСС, 1988. – 386 с.
83. Макиавелли Н. Государь. – М.: Планета, 1990. – 79 с.
84. Бэкон Ф. Сочинения. – М.: Мысль, 1979. – 575 с.
85. Бурлак В. Життєвий світ і структура конфлікту // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 1998. – № 4-5. – С. 94-97.
86. Крівцова В.М. Юридичний конфлікт як феномен правової дійсності: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.12. – Х., 2005. – 20 с.
87. Осовий Г.В., Жуков В.І., Руденко В.М., Семеніхін В.О. Соціально-трудові відносини: питання теорії та практики в Україні: Навч. посіб. – К.: АПСВ, 2005. – 432 с.
88. Чанышева Г.И., Болотина Н.Б. Трудовое право Украины. – Х.: Одиссей, 2001. – 512 с.
89. Трудовое право / Под ред. О.В. Смирнова. – М.: Проспект, 1997. – 448 с.
90. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і гол. ред. В.Т. Бусел. – К.; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2001. – 1440 с.
91. Ожегов С.И. Словарь русского языка. – М., 1978. – 754 с.
92. Колосов В.К. Трудовые права рабочих и служащих. – М.: Экономика, 1987. – С. 84-86.
93. Прокопенко В.І. Трудове право України: Підручник. – Вид. 3-тє, перероб. та доп. – Х.: Консул, 2002. – 528 с.
94. Про порядок здійснення аналізу висунутих найманими працівниками або профспілкою вимог, виявлення та узагальнення причин колективних трудових спорів (конфліктів): Інструкція, затв. наказом НСПП від 26.03.2003 р., № 118 // Бюл. НСПП. – 2003. – № 4. – С. 10.
95. Белов Ю.П. Трудовые споры и порядок их рассмотрения в современных условиях // Проблемы гос. и муницип. управления. – 2001. – № 1. – С. 78.
96. Кодекс законів про працю України: Затверджений Законом № 322-VIII ( 322а-08 ) від 10.12.1971 р. // Відом. Верховн. Ради УРСР. – 1971. – Дод. до № 50. – Ст. 375.
97. Про оплату праці: Закон України від 24.03.1995 р., № 108 // Відом. Верховн. Ради України. – 1995. – № 17. – Ст. 121.
98. Мосіна А. Процедура відновлення платоспроможності підприємства: важкий шлях до його порятунку чи пряма дорога до ліквідаці? // Бюл. НСПП. – 2006. – № 7. – С. 38-41.
99. Рожай быстрее: забастовка началась // Голос Украины. – 2005. – № 209 (3709). – 4 нояб. – С. 1, 4.
100. Процевський О.І. Шляхи забезпечення балансу інтересів сторін трудового договору // Збірник наукових праць Харківського національного педагогічного університету. – 2006. – Випуск 7. – С. 39-41.
101. Звернення Президії Федерації профспілок України до членів профспілок // Офіц. вісн. України. – 2006. – № 40. – Ст. 2660.
102. Есинова Н.И. Экономика труда и социально-трудовые отношения: Учеб. пособ. – К.: Кондор, 2003. – 64 с.
103. Профспілкові вісті. – 2007. – № 15. – 27 квіт.
104. Яковлєв О.А. Розірвання трудового договору з ініціативи третіх осіб, які не є стороною трудового договору: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.05. – Х., 2003. – 19 с.
105. Про підсумки соціально-економічного розвитку України у 2006 році та основні завдання на 2007 рік: Пост. КМ України від 21.03.2007 р., № 544// Уряд. кур’єр. – 2007. – № 57.
106. Циганчук Н.А. Професійні спілки як суб’єкти трудового права: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.05. – Х., 2004. – 20 с.
107. Моховик Н. Об стіну непорозуміння й ігнорування нерідко розбиваються справедливі вимоги працівників. Це й провокує передстрайкові ситуації // Профспілкові вісті. – 2006. – № 41 (349). – С. 9.
108. Профспілкові вісті. – 2007. – № 10 (369). – 23 бер.
109. Не платиш зарплату – сядеш за грати // Профспілкові вісті. – 2006. – № 41 (349). – С. 9.
110. Питання Національної служби посередництва і примирення: Указ Президента України від 11.04.2007 р., № 291/2007 // Уряд. кур’єр. – 2007. – № 69 від 18 квіт.
111. Викторов И.С., Макашева А.Ж., Шалыгин Б.И. Правовая защита конституционных прав граждан на труд средствами государственного надзора и контроля. – М.: Юрлитинформ., 2005. – 568 с.
112. Киселёв И.Я. Новый облик трудового права стран Запада (прорыв в постиндустриальное общество). – М.: ЗАО «Бизнес-школа «Интел-Синтез», совместно с ООО «Журнал «Управление персоналом», 2003. – 160 с.
113. Про відкладення страйку в Іллічівському морському торговому порту: Указ Президента від 21.10.1992 р., № 503 // www.nau.kiev.ua.
114. Шабрацький Г.О. Страйк: теорія і практика // Бюл. НСПП. – 2002. – № 3. – С. 38, 39.
115. Кузніченко О. Трудові суди: бути чи ні? // Бюл. НСПП. – 2003. – № 10. – С. 40-42.
116. Беззубко Л.В., Зюнькін А.Г., Калина А.В. Управління трудовими конфліктами. – К.: МАУП, 2004. – 252 с.
117. Про утворення Національної служби посередництва і примирення: Положення, затв. указом Президента України від 17.11.1998 р. // Офіц. вісн. України. – 1998. – № 46. – 3 груд.
118. Питання Національної служби посередництва і примирення: Указ Президента України від 30.12.2000 р., № 1393/2000 // Уряд. кур’єр. – 2001. – № 4 від 11 січ.
119. Пархомов С. Уникати трудових конфліктів // Урядовий кур’єр. – 1999. – № 22. – 4 груд.
120. Запара С.І. Засоби вирішення колективних трудових спорів у зарубіжних країнах та в Україні // Вісн. Акад. праці і соціал. відносин Федерації профспілок України: Наук.-практ. зб. – 2003. – № 5. – С. 14-20.
121. Гончарова Г.С. Генеральні, галузеві та регіональні угоди: їх роль у захисті трудових прав працівників // Трудове право в контексті європейської інтеграції: Матер. наук.-практ. конф.; м. Харків, 25-27 трав. 2006 р. / За ред. В.С. Венедіктова. – Х .: Укр. асоц. фахівців труд. права. – 2006. – С. 394-398.
122. Гончарова Г., Жернаков В. Сфера укладення колективного договору // Право України. – 2000. – № 8. – С. 85-87.
123. Проект Трудового Кодексу України // www.nau.kiev.ua.
124. Гончарова Г.С. Право працівників на участь в управлінні підприємствами, установами, організаціями та основні форми його реалізації // Теоретичні та практичні проблеми реалізації Конституції України: Тези доп. та наук. повід. учасн. всеукр. наук.-практ. конф., 29-30 черв. 2006 р. / За заг. ред. Ю.М. Грошевого, М.І. Панова. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 2006. – С. 389-392.
125. Генеральна угода між Кабінетом Міністрів України й профспілковими об’єднаннями № 125 від 19.08. 1995 р. // Голос України. – 1995. – 19 серп.
126. Цесарський Ф.А. Захисна функція профспілок, форми її реалізації: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.05. – Х., 2004. – 20 с.
127. Мур Г. Профсоюзы и забастовка // Вестн. профсоюзов. – 1992. – № 6. – С. 42.
128. Вибори до рад підприємств у Німеччині: результат підтвердив міцну позицію профспілки // Профспілкові вісті. – 2006. – № 39 (347). – 6 жов. – С. 6.
129. Aubert G. Collective agreements and industrial peace in Switzerland // Intern. labour rev. – Genewa, 1989. – Vol. 128. – № 3. – P. 373-388.
130. Данильян О.Г. Конституційні засади формування правової культури в сучасній Україні // Теоретичні та практичні проблеми реалізації Конституції України: Тези доп. та наук. повід. учасн. всеукр. наук.-практ. конф. 29-30 червня 2006 р. / За заг. ред. Ю.М. Грошевого, М.І. Панова. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 2006. – С. 66-68.
131. Международный пакт о гражданских и политических правах от 16 декабря 1966 г. // Международные акты о правах человека: Сб. документов. – 2-е изд. – М.: Норма, 2002. – С. 52-67.
132. Труд. – 1992. – 4 июня.
133. Анисимов Л.Н. Забастовка как способ разрешения коллективного трудового спора // Труд. право. – 2006. – № 6. – С. 54-61.
134. Профспілкові вісті. – 2006. – № 23. – 16 чер.
135. Про клятву лікаря: Указ Президента України від 15.06.1992 р. // Голос України. – 1992. – № 114. – 19 чер.
136. У Греції страйкують лікарі й персонал лікарень // Профспілкові вісті. – 2007. – № 1 (360). – 19 січ. – С. 6.
137. Про затвердження переліку підприємств, які мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави: Постанова Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2004 р. № 1734 // Офіційний вісник України. – 2004. – № 52. – Ст. 3443.
138. Александров М.А. О праве на забастовку в жизненно важных отраслях и службах зарубежных стран // Труд за рубежом. – 1993. – № 1. – С. 24-43.
139. Голос України. – 2006. – № 186 (3936). – 6 жов.
140. Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку: Закон України від 08.02.1995 р., № 39/95-ВР // Відом. Верховн. Ради України. – 1995. – № 12. – Ст. 81.
141. Про транспорт: Закон України від 10.11.1994 р., № 232/94-ВР // Відом. Верховн. Ради України – 1994. – № 51. – Ст. 446.
142. Про пожежну безпеку: Закон України від 17.12.1993 р., № 3745- XII // Відом. Верховн. Ради України – 1994. – № 5. – Ст. 21.
143. Про електроенергетику: Закон України від 16.10.1997 р., № 575/97-ВР // Відом. Верховн. Ради України. – 1998. – № 1. – Ст. 1.
144. Гірничий закон України від 06.10.1999 р., № 1127-XIV // Відом. Верховн. Ради України. – 1999. – № 50. – Ст. 433.
145. Про дипломатичну службу: Закон України від 20.09.2001 р., № 2728-III // Відом. Верховн. Ради. України. 2002. – № 5. – Ст. 29.
146. Про державну службу: Закон України від 16.12.1993 р., № 3723- XII // Відом. Верховн. Ради. України. – 1993. – № 52. – Ст. 490.
147. Косаківський В. Навколо трудових спорів // Урядовий кур’єр. – 2000. – № 50. – 18 бер. – С. 10.
148. Ярошенко О.М. Проблемні моменти законодавчого регулювання трудових спорів // Вісн. Акад. прав. наук України: Зб. наук. пр. – 2005. – № 1 (40). – С. 206-214.
149. Страйк на Тріумфальній арці // Голос України. – 1998. – № 250 (2000). – 29 груд. – С. 4.
150. Молчанова Е. Школа произвола или, как воюют с профсоюзом // Профспілкові вісті. – 2007. – № 11. – 30 бер. – С. 6-7.
151. Жернігон Б., Одеро А., Гвідо Г. Принципи МОП щодо права на страйк // Бюл. НСПП. – 2002. – № 10. – С. 60-64.
152. Сильченко С., Архиреев Д. Забастовка как способ разрешения коллективного трудового спора: сущность и характеристика // Підпр-во, госп-во і право. – 2004. – № 6. – С. 101-104.
153. Про порядок виявлення порушень сторонами соціально-трудових відносин норм чинного законодавства України про колективні трудові спори (конфлікти): Положення, затв. наказом НСПП від 09.12.2005 р., № 184 // Колективні трудові спори: Монографія / За заг. ред. В.М. Руденка. – К.: Юрінком Інтер. – 2006. – 384 с.
154. Трудове право України: Навч. посіб. для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл. / За ред. П.Д. Пилипенка. – К.: Вид. дім «Ін Юре», 2003. – 536 с.
155. Рочко А.В. Регулирование забастовочной деятельности во Франции // Труд за рубежом. – 1993. – № 1. – С. 89-95.
156. Лушникова М.В. Трудовые споры в СССР: Учеб. пособ. – Ярославль.: Яросл. гос. ун-т, 1991. – 255 с.
157. Свобода объединения: дайджест решений и принципов, сформулированных Комитетом по свободе объединения МОТ. – Женева, 1996. – § 570, 574.
158. Свобода объединения и коллективные переговоры. – Женева. – С. 69.
159. Заржицький О., Миргородський Д. Юрист ставить проблему: тимчасове заступництво по роботі – вирішення питання на практиці // Право України. – 1996. – № 5. – С. 70, 71.
160. Про порядок оплати тимчасового заступництва: Роз'ясненням Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС від 29.12.1965 р., № 30/39 // Законодательство по охране труда. – М.: Профиздат, 1966. – С. 60.
161. Про внесення змін і доповнень в роз’яснення Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС від 29.12.1965 р., № 30/39 «Про порядок оплати тимчасового заступництва»: Постанова від 11.12.1986 р., № 521/30-18 // Бюл. Держкомпраці. – 1986 р.
162. Слюсарь А.Н. Правовые проблемы становления законодательства Украины о порядке разрешения коллективных трудовых споров (конфликтов): Дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.05. – Х., 1995. – 207 с.
163. Яремчук О.В. Трудовий колектив як суб'єкт трудового права: Авторе