ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ РОЗІРВАННЯ ТРУДОВОГО ДОГОВОРУ З ІНІЦІАТИВИ РОБОТОДАВЦЯ :

Короткий опис

ЗМІСТ

ВСТУП .........................................................................................................................3
РОЗДІЛ 1 ІСТОРИКО – ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ ПІДСТАВ РОЗІРВАННЯ ТРУДОВОГО ДОГОВОРУ.........................................................................................3
1.1. Історичний розвиток законодавства щодо підстав розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця ..........................................................................13
1.2. Міжнародні стандарти праці у сфері звільнень з ініціативи роботодавця..47
1.3. Порівняльно – правовий аналіз підстав розірвання трудового договору в зарубіжних країнах ....................................................................................................62
РОЗДІЛ 2 КЛАСИФІКАЦІЯ ПІДСТАВ РОЗІРВАННЯ ТРУДОВОГО ДОГОВОРУ З ІНІЦІАТИВИ РОБОТОДАВЦЯ ..................................................... 77
2.1. Загальна характеристика класифікації підстав розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця ..........................................................................77
2.2. Основні підстави розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця................................................................................................................88
2.3. Правова характеристика додаткових підстав розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця .........................................................................................108
2.4. Особливі підстави розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця...................................................................................... ........................118
РОЗДІЛ 3 ГАРАНТІЇ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА НА ПРАЦЮ ПРИ РОЗІРВАННІ ТРУДОВОГО ДОГОВОРУ....................................133
3.1. Загальна характеристика гарантій при розірванні трудового договору з ініціативи роботодавця ...........................................................................................133
3.2. Особливості розгляду та вирішення трудових спорів при розірванні трудового договору з ініціативи роботодавця ......................................................162
3.3. Відповідальність роботодавця за матеріальну та моральну шкоду, заподіяну незаконним звільненням з роботи ..........................................................................169
ВИСНОВКИ .........................................................................................................188
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ .......................................................... 196
ВСТУП

Актуальність теми. У процесі побудови правової держави особливо гостро постає питання про надійний захист трудових прав громадян. Державні гарантії захисту прав громадян від незаконного звільнення закріплені у ст. 43 Конституції України. Для належного забезпечення цих гарантій необхідно ґрунтовно оновити трудове законодавство та привести його норми у відповідність до ринкових відносин і міжнародних стандартів. Відповідних змін потребує і законодавство, що регулює особливості розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця.
Перехід до ринкової економіки, становлення різних форм власності, з’явлення на їх основі численних організаційно-правових форм юридичних осіб призводить до появи нових підходів на проблему припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця, що займає одне з ключових місць у науці трудового права.
Існуюче законодавство про розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця в основному формувалось до внесення істотних змін та доповнень у законодавство про працю. Особливе значення для вдосконалення правового регулювання відносин у галузі праці при переході республіки до ринкової економіки й захисту трудових прав громадян від незаконного звільнення, зокрема, мало прийняття таких важливих законодавчих актів, як Закони України "Про зайнятість населення", "Про державну службу", "Про професійні спілки, їх права, та гарантії діяльності", "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)" та ін. Суттєві зміни були внесені до чинного Кодексу законів про працю з дня проголошення незалежності України, у тому числі і щодо правового регулювання звільнень працівників з ініціативи роботодавця.
У зв’язку з прийняттям цих та інших нормативних актів сутність багатьох норм чинного трудового законодавства застаріла і на сьогодні не в повній мірі відображує потреби правової регламентації суспільних відносин, у тому числі й відносин, які виникають при розірванні трудового договору з ініціативи роботодавця.
Підготовка проекту нового Трудового кодексу України та прийняття його вимагає удосконалення проекту кодексу в цілому і кожного з його розділів, одним із яких є розділ, що регулює припинення трудових правовідносин та звільнення працівників, у тому числі з ініціативи роботодавця. Важливим завданням у цьому зв’язку є підвищення гарантій для працівників з метою захисту їх від незаконного звільнення.
Слід зазначити, що питання припинення трудових правовідносин і, зокрема, розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця завжди знаходилось в центрі уваги вчених правознавців. Різні аспекти правового регулювання підстав звільнення працівників досліджували такі вчені, як М.Г. Александров, М.Й. Бару, В.В. Жернаков, І.В. Зуб, Д.О. Карпенко, І.Я. Кисельов, Л.І. Лазор, Р.З. Лівшиць, А.Р.Мацюк, П.Д. Пилипенко, В.І. Прокопенко, О.І. Процевський, В.Г. Ротань, З.К. Симорот, О.В. Смирнов, Б.С. Стичинський, О.В. Ярхо та ін.
Відповідальності роботодавця за матеріальну і моральну шкоду, заподіяну працівникові незаконним звільненням з роботи, присвячені роботи таких вчених, як В.С. Венедиктов, В.І. Нікітінський, Л.О. Сироватська, Н.М. Хуторян, В.Д. Чернадчук та інші.
Не применшуючи значення наукових праць названих вчених, слід відзначити, що комплексного дисертаційного дослідження, присвяченого всебічному аналізу підстав та порядку розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця в умовах формування державності та становлення ринкової економіки в Україні, ще не проводилось.
Наукова й практична значимість зазначених питань, недостатня розробленість їх у науці трудового права, а також дискусійний характер багатьох проблем обумовили вибір теми цього дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Теоретичні проблеми припинення трудових правовідносин з ініціативи роботодавця досліджувались в межах виконання планів науково-дослідної роботи відділу проблем цивільного, трудового і підприємницького права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України: "Розвиток трудового права України в сучасних умовах" (2000–2002 рр., державний реєстраційний номер №1010001006) та "Правове регулювання трудових відносин і пенсійного забезпечення наукових та науково-педагогічних працівників" (РК № 0102U007077).
Мета і задачі дослідження. Мета дисертаційної роботи полягає у виявленні і розв’язанні теоретичних та практичних проблем, пов’язаних з припиненням трудових правовідносин з ініціативи роботодавця, розробці конкретних пропозицій, спрямованих на удосконалення чинного законодавства та практики його застосування, а також розробці на цій основі концепції правового регулювання розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця в новому Трудовому кодексі України.
Для досягнення поставленої мети в дисертації вирішуються такі основні завдання:
– визначення етапів та дослідження особливостей розвитку законодавства про розірвання трудових правовідносин з ініціативи роботодавця; проведення аналізу регулювання підстав розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця в міжнародно-правових актах та зарубіжному законодавстві для врахування міжнародних та європейських стандартів, а також передового зарубіжного досвіду в трудовому законодавстві, що регулює особливості припинення трудових правовідносин;
– дослідження категоріального апарату припинення трудових відносин;
– класифікація підстав розірвання трудового договору й виявлення найбільш істотних особливостей кожної з них;
– визначення гарантій та компенсацій, які надаються при звільненні працівників з ініціативи роботодавця;
– дослідження особливостей відповідальності роботодавця за матеріальну та моральну шкоду, заподіяну працівникові незаконним звільненням з роботи;
– внесення пропозицій щодо вдосконалення і доповнення Кодексу законів про працю України та низки спеціальних законів України з підстав розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця, формулювання моделей правових норм, що регулюватимуть розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця в новому Трудовому кодексі України.
Об’єктом дослідження є трудові відносини, які виникають при розірванні трудового договору з ініціативи роботодавця.
Предметом дисертаційного дослідження є проблеми підстав і порядку правового регулювання розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця в умовах ринкової економіки.
Методи дисертаційного дослідження. У процесі дослідження були використані загальнонаукові та спеціальні методи пізнання правових явищ: діалектичний метод, формально-логічний, системно-структурний, історичний, нормативно-порівняльний та інші.
Діалектичний метод дозволив розглянути поставлені автором проблеми підстав розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця в трудовому праві в їх розвитку та взаємозв’язку. Застосування історичного методу в дисертаційному дослідженні дозволило показати розвиток законодавства, що регулює підстави розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця, та розвиток теорії щодо звільнення працівників, а також обґрунтувати необхідність подальшого наукового дослідження цієї проблеми. Формально-логічний метод сприяв виявленню суперечливості в понятійному апараті припинення трудових правовідносин з ініціативи роботодавця та допоміг сформулювати висновки й рекомендації, які ґрунтуються на таких принципах логіки, як визначеність і послідовність суджень.
У дисертації використаний також метод нормативно-порівняльного аналізу як внутрішнього трудового законодавства України, так і міжнародно-правових норм та законодавства деяких країн з високорозвиненою економікою, країн, що розвиваються, країн колишнього соціалістичного спрямування з перехідною економікою, а також країн, які входили до складу СРСР. Це дало змогу автору всебічно і критично оцінити зарубіжне законодавство та обґрунтувати можливість імплементації окремих його норм у трудове законодавство України.
Основні положення та висновки, подані в роботі, ґрунтуються на аналізі чинного трудового законодавства, особливостей його застосування, досягнень загальної теорії права, трудового, цивільного права, інших галузей юридичної науки України та зарубіжних держав, узагальнень судової практики.
Емпіричною основою дослідження є рішення Конституційного Суду України, постанови Пленуму Верховного Суду України, опублікована й неопублікована судова практика з питань поновлення на роботі в разі незаконного звільнення працівників.
Теоретичну базу дослідження становлять праці відомих вчених: М.Г. Александрова, М.Й. Бару, В.С. Венедиктова, Є.А. Голованової, В.В.Жернакова, О.Д. Зайкіна, І.В. Зуба, Д.О. Карпенка, І.Я. Кисельова, Р.І. Кондратьєва, Л.І. Лазор, А.Р. Мацюка, П.Д. Пилипенка, В.І. Прокопенка, О.І. Процевського, В.Г. Ротаня, О.В. Смирнова, П.Р. Стависького, О.І. Ставцевої, Б.С. Стичинського, О.С. Хохрякової, Н.М. Хуторян, Г.І. Чанишевої та інших.
Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що ця робота є одним із перших в українській правовій науці комплексним дослідженням теоретичних і практичних проблем правового регулювання підстав та порядку розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця в умовах ринкової економіки. У дисертації обґрунтовується низка понять, концептуальних у теоретичному плані і важливих для юридичної практики положень та висновків, одержаних особисто здобувачем, а саме:
1. Вперше дано класифікацію етапів розвитку трудового законодавства, яке регулює розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця, проаналізовано та визначено особливості кожного з цих етапів, а саме: 1) перший етап – становлення законодавства про звільнення працівників у перші роки Радянської влади (розпочинається від моменту прийняття Кодексу законів про працю РРФСР 1918 року і закінчується 1922 роком); 2) другий етап – становлення й удосконалення українського законодавства про розірвання трудового договору з ініціативи наймача (розпочинається від моменту прийняття Кодексу законів про працю УСРР 1922 року і завершується 1970 роком); 3) третій етап – друга кодифікація трудового законодавства та подальший його розвиток (1970-1986 рр.); 4) четвертий етап – етап перебудови (1986-1990 рр.); 5) п’ятий етап – етап побудови правової демократичної держави, становлення та розвитку ринкових відносин (1990 рік і донині). У дисертації обґрунтовується доцільність цієї періодизації, визначаються характерні риси кожного періоду.
2. Сформульовано доцільність приведення норм національного законодавства щодо звільнення працівників з ініціативи роботодавця у відповідність із конвенціями та рекомендаціями МОП. Проведено порівняльний аналіз з метою встановлення рівня відповідності норм щодо розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця зарубіжному законодавству інших держав.
3. Дано нове визначення понять: "систематичність", "прогул", "розірвання трудового договору", "звільнення", "одинока матір".
4. Зроблено висновок, що підставами для застосування п. 1 статті 40 КЗпП України були й залишилися ліквідація юридичної особи, скорочення чисельності або штату працівників.
5. Проведена класифікація підстав розірвання трудового договору. За основу розмежування підстав розірвання прийнято критерії, які унеможливлюють залишення працівника на роботі. Підстави розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця можна класифікувати за такими критеріями: підстави організаційно-виробничого характеру; юридичні події, що не залежать від волі працівника; винні протиправні дії суб’єкта трудового правовідношення.
6. Вперше пропонується передбачити в трудовому законодавстві самостійні підстави розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця, а саме: звільнення працівника за результатами випробування; порушення працівником правил охорони праці, що спричинило тяжкі наслідки, включаючи травми й аварії; звільнення працівника у зв’язку зі зміною істотних умов праці; умисне порушення працівником обов’язку не розголошувати державну, комерційну, іншу, захищену законом таємницю; надання працівником роботодавцю підроблених документів чи неправдивих відомостей при укладенні трудового договору; припинення діяльності роботодавцем-фізичною особою.
7. Новим є висновок, що звільнення при поновленні на роботі працівника, який раніше її виконував, при виявленні невідповідності працівника займаній посаді за станом здоров’я, що підтверджена медичним висновком, є самостійними підставами, які застосовуються за обставин, що не залежать від волі сторін, тому і підлягають виключенню з переліку підстав розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця.
8. Вперше запропоновано передбачити в новому Трудовому кодексі України підставу розірвання трудового договору у зв’язку із зміною істотних умов праці роботодавцем. Для працівника, з яким трудовий договір припиняється у зв’язку із зміною істотних умов праці, вперше запропоновано передбачити додаткову компенсацію, а саме: виплату вихідної допомоги.
9. З метою підвищення трудових гарантій працівників, захисту їх від незаконного звільнення вперше обґрунтовано необхідність встановлення розміру вихідної допомоги в залежності від підстав звільнення працівника та стажу його роботи в даного роботодавця.
10. Вперше обґрунтовано висновок про необхідність законодавчого закріплення мінімального та максимального строків попередження працівників про наступне вивільнення - не менше двох, проте не більше чотирьох місяців.
11. Новою є пропозиція щодо законодавчого закріплення обов’язку роботодавця по запобіганню масовим звільненням працівників, а саме: роботодавець зобов’язаний за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) чи іншим представницьким органом працівників вжити спеціальних заходів, що передбачають: тимчасове обмеження прийняття нових працівників, звільнення сумісників; обмеження застосування надурочної роботи; зміну умов праці; тимчасове зупинення виробництва та поетапне звільнення працівників; інші заходи, якщо вони передбачені колективним договором.
12. Вперше внесено пропозиції про встановлення обов’язку роботодавця за два тижні письмово повідомляти працівника про його наступне звільнення з роботи, якщо воно не пов’язане безпосередньо з винними діями працівника (пункти 2, 5, 6 статті 40 КЗпП України).
13. Новими є пропозиція про надання працівникові, не згодному з результатами атестації, права оскаржити висновок атестаційної комісії до суду, а також пропозиція заборонити роботодавцю його звільняти з роботи до прийняття відповідного рішення судом. Крім того, вперше пропонується передбачити в новому Трудовому кодексі України обов’язок роботодавця попередити працівника про майбутнє звільнення за результатами атестації не пізніше як за один місяць.
14. Новим є висновок про розширення кола осіб, які б могли скористатися правом переважного права на укладення трудового договору в разі поворотного прийняття на роботу.
15. Сформульовано пропозиції про конкретизацію підстав розірвання трудового договору з працівником, який виконує виховні функції.
Обґрунтовано інші пропозиції щодо внесення змін і доповнень до Кодексу законів про працю України, інших нормативно-правових актів.
Практичне значення одержаних результатів. Результати дисертації можуть бути використані в подальших наукових розробках проблем правового регулювання розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що висновки й пропозиції автора можуть бути використані в правотворчості, а саме: при удосконаленні проекту Трудового кодексу України, інших нормативно-правових актів України, призначених урегулювати трудові відносини і, зокрема, відносини, які виникають внаслідок розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця. Обґрунтовані в дисертації рекомендації сприятимуть більш ефективному застосуванню на практиці норм чинного законодавства, що регулює припинення трудових правовідносин.
Одержані результати можуть використовуватися у навчальному процесі в юридичних та інших навчальних закладах у процесі вивчення дисципліни "Трудове право України", а також при написанні підручників, науково-практичних посібників і розробці методичних рекомендацій, підготовці коментарів до законодавства України про працю.
Особистий внесок здобувача. Особистий внесок здобувача в одержанні наукових результатів, що виносяться на захист. Дисертаційна робота є самостійним науковим дослідженням. Сформульовані і обґрунтовані автором висновки, положення та пропозиції базуються на особистих дослідженнях, критичному осмисленні 196 наукових і нормативних джерел, узагальненнях судової практики щодо застосування трудового законодавства про розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця. Ряд питань досліджуються в роботі вперше, інші розглядаються з урахуванням змін у соціально-економічному житті держави.
Апробація результатів дисертації. Дисертація виконана й обговорена у відділі проблем цивільного, трудового і підприємницького права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. Результати дисертаційного дослідження доповідались автором на міжнародній науковій конференції "Європа, Японія, Україна: шляхи демократизації державно–правових систем" (Київ, 17-20 жовтня 2000 р.), на міжнародній науково–практичній конференції "Судовий захист прав людини: національний і європейський досвід" (Одеса, 9 листопада 2001 р.). Теоретичні висновки використовуються автором у процесі викладання навчальних дисциплін: "Трудове право", "Трудові спори", зокрема, при проведенні лекцій, семінарських та практичних занять у Житомирському інституті МАУП.
Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження знайшли своє відображення у чотирьох наукових статтях у фахових виданнях, перелік яких затверджений Вищою атестаційною комісією України та у двох тезах доповідей.
Структура та обсяг дисертаційного дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, десяти підрозділів, висновків, списку використаних джерел (196 найменувань). Загальний обсяг дисертації становить 213 сторінок. Основного тексту 195 стор.

Список літератури

ВИСНОВКИ

Проблема правового регулювання підстав розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця є однією з важливих та складних проблем у теорії та практиці трудового права. Конституційні гарантії захисту громадян від незаконного звільнення зобов’язують особливо відповідально підходити до застосування норм, що регулюють припинення трудового договору.
Однією з гарантій права на працю є те, що трудовий договір з ініціативи роботодавця може бути розірвано тільки в особливих випадках, визначених законодавством. Звільнення працівника допускається лише за наявності визначених нормами закону умов, з додержанням встановлених обмежень на таке звільнення і порядку його проведення. Новий Трудовий кодекс України має стати основою для подальшого реформування і розвитку трудового законодавства, у тому числі і щодо правового регулювання розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця.
Дослідження проблем правового регулювання розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця дозволило проаналізувати чинне законодавство, узагальнити судову практику і внести низку пропозицій, спрямованих на вдосконалення його окремих норм.
Головними науковими і практичними результатами роботи є такі висновки:
1. В історії розвитку національного трудового законодавства, яке регулює підстави припинення трудових правовідносин, можна виділити такі етапи розвитку: перший етап – становлення законодавства про звільнення працівників у перші роки Радянської влади (розпочинається від моменту прийняття Кодексу законів про працю РРФСР 1918 року і закінчується 1922 роком); другий етап, пов’язаний із першою кодифікацією трудового законодавства Української республіки, розпочинається з моменту прийняття Кодексу законів про працю 1922 року і завершується 1970 роком – проведенням другої кодифікації трудового законодавства; для третього етапу характерним є прийняття Основ законодавства СРСР і союзних республік про працю та Кодексу законів про працю Української РСР від 10 грудня 1971 року; на четвертому та п’ятому етапах вносяться зміни і доповнення до норм, що регулюють підстави звільнення працівників, передбачається надання пільг та компенсацій вивільнюваним працівникам, підвищується матеріальна відповідальність роботодавця перед працівником у разі незаконного звільнення або переведення на іншу роботу.
2. Норми, що регулюють підстави й порядок звільнення працівників з ініціативи роботодавця, повинні відповідати ратифікованим Україною положенням конвенцій Міжнародної Організації Праці із зазначених питань, міжнародним договорам та угодам. На виконання Конвенції № 158 необхідно передбачити в трудовому законодавстві України виплату грошової компенсації замість попередження, якщо звільнення працівника не пов’язане з його винними діями.
3. Потребує доповнення стаття 42 КЗпП України пунктом про надання переваг у залишенні на роботі при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації працівникам похилого віку, що за змістом цілком би відповідало нормам Рекомендації МОП № 162.
4. Використання зарубіжного досвіду не повинно бути основним шляхом формування інституту припинення трудових відносин. Національні норми трудового права, які визначають правові засади звільнення працівників з роботи з ініціативи роботодавця, не тільки не суперечать аналогічним нормам зарубіжних країн, але й свідчать, в окремих випадках, про вищий рівень захищеності наших працівників від незаконних звільнень. Українське законодавство не передбачає досягнення пенсійного віку працівником як підставу звільнення з ініціативи роботодавця. Проте в багатьох зарубіжних європейських державах така підстава закріплена в нормах законодавства про працю. Водночас слід зазначити, що окремі норми правового регулювання розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця доцільно імплементувати в національне законодавство. Так, наприклад, необхідно передбачити в новому Трудовому кодексі України норму, яка б диференціювала розмір вихідної допомоги залежно від трудового стажу працівника.
5. Поняття "припинення трудового договору" є найбільш широким за обсягом родовим поняттям і охоплює усі випадки закінчення дії трудового договору. Припинення трудових правовідносин у результаті свідомої діяльності людей, їх волевиявлення є розірванням трудового договору. Поняттям "звільнення" визначається ж сама технічна процедура припинення трудового договору.
6. Підставою для звільнення працівників за пунктом 1 статті 40 КЗпП України є ліквідація юридичної особи, скорочення чисельності або штату працівників, а тому, пункт 1 статті 40 КЗпП України доцільно викласти у такій редакції: "1) ліквідації юридичної особи, скорочення чисельності або штату працівників".
7. Частину 1 статті 49² КЗпП України доцільно викласти у такій редакції: "Про наступне вивільнення працівників персонально повідомляють під розписку не пізніше ніж за два, але не раніше як за 4 місяці, якщо інше не передбачено умовами колективного чи трудового договору (контракту). При звільненні працівника до закінчення зазначеного строку попередження у зв’язку з ліквідацією юридичної особи, а також на вимогу працівника, роботодавець зобов’язаний виплатити йому середню заробітну плату за період від дня звільнення по день закінчення двомісячного строку".
8. Не є виправданою відмова працівника від запропонованої роботи (переведення) за його професією і спеціальністю з посиланням на те, що у відповідача є робота вищого рівня, ніж виконувана ним раніше, або, що є робота за іншою спеціальністю чи професією, яку він бажав виконувати. Вирішення цих питань виходить за межі передбаченого ст. 49² КЗпП України обов’язку роботодавця щодо працевлаштування працівника і є лише його правом на добір кадрів. Рішення про надання вивільнюваному працівникові більш кваліфікованої роботи приймає роботодавець відповідно до загальних правил прийняття на роботу.
9. Лише факт навчання працівника у вищому навчальному закладі без відриву від виробництва не може бути визначальною обставиною для надання переваг на залишення на роботі. Для приведення цього пункту у відповідність до вимог часу його доцільно уточнити та викласти в наступній редакції: "працівникам, які навчаються за фахом (спеціальністю) у вищих закладах освіти без відриву від виробництва".
10. При загрозі масових звільнень працівників роботодавець зобов’язаний за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) чи іншим представницьким органом працівників вжити спеціальних заходів, що передбачають: тимчасове обмеження прийняття нових працівників, звільнення сумісників; обмеження застосування надурочної роботи; зміну умов праці; тимчасове зупинення виробництва та поетапне звільнення працівників; інші заходи, якщо вони передбачені колективним договором.
11. Якщо в період дії трудового договору виникла необхідність укласти з працівником договір про повну матеріальну відповідальність, то відмову працівника з поважних причин укласти такий договір слід визнати як підставу для звільнення у зв’язку із змінами істотних умов праці.
12. Доцільно передбачити надання працівнику необхідного часу для пошуку підходящої роботи, а тому слід статтю 492 КЗпП України доповнити частиною 5 наступного змісту: "Працівники, попереджені про наступне припинення трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 6 статті 40 цього Кодексу, мають право на не менше одного вільного від роботи дня на тиждень зі збереженням середнього заробітку для пошуку підходящої роботи".
13. Правовою підставою розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця є вчинення працівником дисциплінарного проступку за умови, якщо до працівника раніше були застосовані заходи дисциплінарного стягнення не менше двох разів.
14. При застосуванні п. 3 ст. 40 КЗпП України враховуються як дисциплінарні стягнення, накладені роботодавцем, так і заходи громадського стягнення, які можуть накладати товариські суди й трудові колективи, проте лише роботодавець як сторона укладеного з працівником трудового договору повинен мати право застосовувати заходи дисциплінарного стягнення у випадках, передбачених законодавством.
15. Прогулом слід вважати нез’явлення працівника на роботі без поважних причин протягом усього робочого дня.
16. Звільнення при поновленні на роботі працівника, який раніше її виконував (п. 6 ст. 40 КЗпП України), не залежить від волі на це роботодавця. Ця підстава звільнення працівника є самостійною, застосовується за обставин, що не залежать від волі сторін і підлягає виключенню з переліку випадків розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця.
17. Поняття "розкрадання" охоплює як дрібне розкрадання майна, так і вчинене у великих та особливо великих розмірах і тому немає потреби в п. 8 ст. 40 КЗпП України уточнювати розмір викраденого, оскільки сам факт крадіжки, встановлений у передбаченому законом порядку, незалежно від розміру є підставою для звільнення працівника з роботи з ініціативи роботодавця.
18. Право нового власника розірвати трудовий договір з керівником та головним бухгалтером підприємства необхідно викласти у статті такого змісту:
"Стаття. Розірвання трудового договору у разі зміни власника майна юридичної особи
У разі зміни власника майна юридичної особи новий власник вправі розірвати трудовий договір з керівником та головним бухгалтером у строк, що не перевищує двох місяців. Для інших категорій працівників зміна власника майна не припиняє дії трудового договору".
19. Додаткові підстави розірвання трудового договору з керівником юридичної особи доцільно викласти у статті такого змісту:

"Стаття. Додаткові підстави розірвання трудового договору з керівником юридичної особи
Власник майна юридичної особи (уповноважений ним орган), крім загальних підстав, вправі розірвати трудовий договір з керівником у випадках: порушення ним умов контракту чи колективного договору; вчинення аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи; прийняття необґрунтованого рішення, що призвело до порушення схоронності майна, неправомірного його використання чи заподіяння іншої шкоди майну власника".
20. Пункт 3 статті 41 необхідно перенести в окрему статтю і викласти її у такій редакції:
"Стаття. Додаткові підстави розірвання трудового договору з працівником, який виконує виховні функції
Крім загальних підстав, передбачених цим Кодексом та іншими законами України, підставами розірвання трудового договору з працівником, який виконує виховні функції, є: повторне протягом одного року грубе порушення статуту освітнього закладу; застосування, у тому числі одноразове, методів виховання, пов’язаних з фізичним і (чи) психічним насильством над вихованцем; вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи".
21. Переважне право на укладення трудового договору необхідно передбачити і для працівників, які були звільнені з ініціативи роботодавця за пунктами 5, 6 статті 40 КЗпП України, оскільки таке припинення трудових правовідносин не пов’язане з винною поведінкою працівника.
22. Виплата вихідної допомоги, як вбачається зі змісту ст. 44 КЗпП України, провадиться у випадках звільнення працівника з незалежних від нього причин. Така допомога виплачується, зокрема, при розірванні трудового договору з ініціативи роботодавця з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 6 ст. 40 КЗпП України. Проте законодавець помилково не включив до цього переліку п. 5, оскільки звільнення за наявності передбачених у ньому підстав також настає з причин, що не залежать від волі працівника.
23. У Трудовому кодексі України доцільно передбачити самостійні підстави розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця, а саме: звільнення працівника за результатами випробування; порушення працівником правил охорони праці, що спричинило тяжкі наслідки, включаючи травми і аварії; звільнення працівника у зв’язку зі зміною істотних умов праці; умисне порушення працівником обов’язку не розголошувати державну, комерційну, іншу, захищену законом таємницю; надання працівником роботодавцю підроблених документів чи неправдивих відомостей при укладенні трудового договору; припиненні діяльності роботодавцем – фізичною особою.
24. Необхідно укладати контракти при прийнятті на роботу працівників патронатної служби членів Кабінету Міністрів України та голів місцевих державних адміністрацій, моментом закінчення яких слід вказувати також зміну керівника або складу державного органу. У цьому випадку трудові відносини з державним службовцем патронатної служби будуть припинені за п. 8 ст. 36 КЗпП України, що не суперечитиме загальним нормам трудового законодавства.
25. Виділення тимчасових і сезонних працівників в окрему групу і прийняття спеціальних норм, що регулюють порядок їх звільнення з ініціативи роботодавця, нічим не мотивовано. Для розірвання трудового договору з даною категорією працівників достатньо підстав, закріплених у КЗпП України і немає потреби в існуванні спеціальних законодавчих актів.
26. В умовах переходу до ринкової економіки відмова від одержання попередньої згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) при розірванні трудового договору з ініціативи роботодавця ще є передчасною. Обов’язковість одержання попередньої згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення працівника з ініціативи роботодавця впливає на виваженість прийняття такого рішення і певною мірою захищає працівників від незаконних звільнень.
27. Доцільно внести зміни до ч. 3 ст. 184 КЗпП України, виклавши її перше речення у такій редакції: "Звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), або дитину-інваліда, одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років з ініціативи роботодавця не допускається, крім випадків ліквідації юридичної особи, коли допускається звільнення з обов’язковим працевлаштуванням".
28. Видання лише наказу про звільнення і вручення його працівнику не дає підстави вважати, що звільнення працівника проведено належним чином та відповідно до вимог трудового законодавства, оскільки невручення роботодавцем трудової книжки працівнику позбавляє останнього конституційного права на працю. Саме з моменту вручення трудової книжки, в якій буде відповідний запис про звільнення із зазначенням підстави та з посиланням на закон, слід обчислювати місячний строк для звернення до суду з позовом про поновлення на роботі.
29. При розгляді трудового спору на роботодавця покладається обов’язок доведення обґрунтованості звільнення працівника чи переведення його на іншу роботу.
30. Моральна шкода, заподіяна працівнику неправомірними діями або бездіяльністю роботодавця, відшкодовується у грошовій формі в розмірах, обумовлених угодою працівника і роботодавця, а у разі виникнення спору – судом, незалежно від матеріальної шкоди, що підлягає відшкодуванню. Відшкодування моральної шкоди не може бути меншим п’яти мінімальних розмірів заробітної плати потерпілої особи. Обов’язок доказування факту наявності моральної шкоди необхідно покласти на працівника.
Зроблені інші висновки та пропозиції, що сприятимуть подоланню суперечностей і перешкод на шляху кодифікації національного законодавства про працю, а також правовому регулюванню підстав та порядку розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця в новому Трудовому кодексі України.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
2. Кодекс законів про працю Української РСР // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1971. – № 50. – Ст. 375.
3. Кодекс законов о труде // Собрание Узаконений и Распоряжений Рабочего и Крестьянского Правительства. – 1918. – № 87-88. – Ст. 905.
4. Кодекс законів про працю Української СРР // Збірник законів уряду УСРР. – 1922. – № 52. – Ст. 751.
5. Про внесення змін до статей 37, 46, 47, 47¹ і 90 Кодексу законів про працю Української РСР. Указ Президії Верховної Ради Української РСР від 15 вересня 1956 р. // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1956. – № 7. – Ст. 126.
6. Про внесення змін у Кодекс законів про працю УРСР. Указ Президії Верховної Ради Української РСР від 24 вересня 1958 р. // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1958.– № 9. – Ст. 99.
7. Про порядок звільнення робітників і службовців за скороченням штатів. Постанова Наркомпраці УСРР від 27 квітня 1929 р. // Вісті НКП УСРР. – 1929. – № 7.
8. Смолярчук В.И. Охрана трудовых прав рабочих и служащих. – М.: Юрид. лит., 1970. – 120 с.
9. Положение о высших учебных заведениях СССР. Постановление Совета Министров СРСР от 22 января 1969 г. // Собрание постановлений СССР. – 1969. – № 4. – Ст. 24.
10. Устав средней общеобразовательной школы. Постановление Совета Министров СРСР от 8 сентября 1970 г. // Собрание постановлений СССР. – 1970. – № 17. – Ст. 132.
11. Абжанов К.А. Трудовой договор по советскому праву. – М.: Юрид. лит., 1964. – 192 с.
12. Советское трудовое право/ Под ред. Дозорцева А.В., учебник. – М.: Высшая школа, 1969. – 608 с.
13. Голованова Е.А. Прекращение трудового договора. – М.: Юрид. лит., 1966. – 160 с.
14. Советское трудовое право: учебник / Под ред. Александрова Н.Г. – М.: Юрид. лит., 1963. – 414 с.
15. Карпинский С.К. Снегирева И.О. Трудовые споры рабочих и служащих // Научный комментарий судебной практики по гражданским делам. – М.: Госюриздат., 1961. – С. 13.
16. Коняхин Л.Г. Увольнение шоферов, лишенных водительких прав. – М.: Вестник Московского ун-та. – Серия Х, Право. – 1965 г. – № 1. – 36 с.
17. Абжанов К.А. Советский социалистический договор и его прекращение по советскому трудовому праву: дис. … канд. юрид. Наук. - М., 1955. – 184 с.
18. Смирнов О.В. Прием, увольнение и восстановление на работе.–М.: Госюриздат. – 1958. – С. 19.
19. Об усилении контроля ФЗМК за соблюдением трудового законодательства при увольнении рабочих и служащих. Постановление Президиума ВЦСПС от 8 января 1965 г. // Сборник законодательных актов о труде. – М.: Юрид. лит., 1970. – 936 с.
20. О судебной практике по гражданским трудовым делам. Постановление Пленума Верховного Суда СССР от 13 сентября 1957 г. №13 // Бюллетень Верховного Суда СССР. – 1957. – № 5.
21. Про порядок виплати заробітної плати робітникам і службовцям, яких усунуто з посади за п. "д" статті 47 Кодексу законів про працю. Постанова Наркомпраці УСРР від 26 жовтня 1928 р. // Вісті НКП УСРР. – 1928. – № 18.
22. Советское трудовое право / Под ред. Н.Г. Александрова, учебник. – М.: Юрид. лит., 1972. – 576 с.
23. Об отмене судебной ответственности рабочих и служащих за самовольный уход с предприятий и учреждений и за прогул без уважительной причины. Указ Президиума Верховного Совета СССР от 25 апреля 1956 р. // Ведомости Верховного Совета СССР. – 1956. – № 10. – Ст. 203.
24. Типовые правила внутреннего трудового распорядка для рабочих и служащих государственных, кооперативных и общественных предприятий и учреждений, утв. постановлением Государственного Комитета Совета Министров СССР и ВЦСПС от 12 января 1957 г. № 6 // Сборник законодательных актов о труде. – М.: Юрид. лит., 1965. – 856 с.
25. О работниках, обслуживающих денежные и товарные ценности. Постановление НКТ СССР от 6 ноября 1930 г. № 339 // Известия НКТ СССР. – 1930. – № 31-32.
26. Положення про дисциплінарну відповідальність порядком підлеглості. Постанова ВУЦВК і РНК Української РСР від 5 квітня 1930 р. // 3бірник законів уряду УСРР. – 1930. – № 10. – Ст.104.
27. Положение о поощрениях и дисциплинарной ответственности прокуроров и следователей органов прокуратуры // Ведомости Верховного Совета СССР. – 1964. – № 10. – Ст. 123.
28. Об условиях труда на сезонных работах. Постановление ЦИК и СНК СССР от 04 июня 1926 г. // Собрание законов СССР. – 1926. – № 40. – Ст. 290.
29. Об условиях труда временных рабочих и служащих. Постановление ЦИК и СНК СССР от 14 января 1927 г. // Собрание законов СССР. – 1927. – № 9. – Ст. 80.
30. Про умови праці домашніх робітників (робітниць). Постанова ВУ ЦВК і РНК УСРР від 24 липня 1930 р. // Збірник законів УСРР. – 1930. – № 16. – Ст. 158.
31. Про винятки щодо поширення Кодексу законів про працю на надомників. Постанова Ради Народних Комісарів УСРР від 20 серпня 1923 р. // Збірник узаконень уряду УСРР. – 1923. – № 32. – Ст. 467.
32. О порядке заключения договоров об имущественной ответственности работников за недостачу ценностей. Постановление НКТ СССР от 29 октября 1930 г. № 332 // Известия НКТ СССР. – 1930. – № 31-32.
33. Об условиях труда рабочих и служащих, занятых в лесной промышленности и в лесном хозяйстве. Постановление ЦИК и СНК СССР от 7 марта 1933 г. // Собрание законов СССР. – 1933. – № 18. – Ст. 100.
34. О рассмотрении жалоб трудящихся. Постановление Комиссии Советского Контроля при СНК СССР от 26 мая 1936 г. // Собрание законов СССР. – 1936. – № 31. – Ст. 276.
35. Об ограничении совместительства по службе. Постановление Совета Министров СССР от 10 декабря 1959 г. № 1367 // Собрание постановлений СССР. – 1959. – № 20. – Ст. 164.
36. Положение о правах фабричного, заводского, местного комитета профессионального союза. Указ Президиума Верховного Совета СССР от 15 июля 1958 г. // Ведомости Верховного Совета СССР. – 1958. – № 15. – Ст. 282.
37. О порядке применения статьи 10 Положения о правах фабричного, заводского, местного комитета профессионального союза. Постановление Президиума Верховного Совета СССР от 30 сентября 1965 г. // Ведомости Верховного Совета СССР. – 1965. – № 40. – Ст. 587.
38. Положение о порядке рассмотрения трудовых споров, утв. Указом Президиума Верховного Совета СССР от 31 января 1957 г. // Ведомости Верховного Совета СССР. – 1957. – № 4. – Ст. 58.
39. О порядке рассмотрения трудовых споров лиц, уволенных с работы по инициативе администрации с согласия фабричного, заводского, местного комитета професионального союза. Постановление Президиума Верховного Совета СССР от 27 января 1959 г. // Ведомости Верховного Совета СССР. – 1959. – № 5. – Ст. 53.
40. Основи законодавства Союзу РСР і союзних республік про працю від 15 липня 1970 р. // Відомості Верховної Ради СРСР. – 1970. – № 29. – Ст. 265.
41. Типовые правила внутреннего трудового распорядка для рабочих и служащих предприятий, учреждений, организаций, утв. Постановлением Государственного комитета Совета Министров СССР и ВЦСПС от 29 сентября 1972 г. // Законодательные акты о труде. – К.: Политиздат Украины, 1974. – 648с.
42. Про практику застосування судами Кодексу законів про працю УРСР. Постанова Пленуму Верховного Суду УРСР від 27 квітня 1974 р. № 4 // Радянське право. – 1974. – № 9. – С. 104-106.
43. О дополнительных мерах по укреплению трудовой дисциплины. Постановление Совета Министров СССР от 28 июля 1983 р. № 745 // Собрание постановлений СССР. – 1983. – № 21. – Ст. 116.
44. Про внесення змін і доповнень до Кодексу законів про працю Української РСР. Указ Президії Верховної Ради УРСР від 21 грудня 1983 р. // Відомості Верховної Ради. – 1984. – № 1. – Ст. 3.
45. Положение о порядке рассмотрения трудовых споров, утв. Указом Президиума Верховного Совета СССР от 20 мая 1974 г. // Ведомости Верховного Совета СССР. – 1974. – № 22. – Ст. 325.
46. Об условиях труда рабочих и служащих, занятых на сезонных работах. Указ Президиума Верховного Совета СССР от 24 сентября 1974 г. // Ведомости Верховного Совета СССР. – 1974. – № 40. – Ст. 661.
47. Об условиях труда временных рабочих и служащих. Указ Президиума Верховного Совета СССР от 24 сентября 1974 г. // Ведомости Верховного Совета СССР. – 1974. – № 40. – Ст. 662.
48. О применении в судебной практике Основ законодательства Союза ССР и союзных республик о труде. Постановление Пленума Верховного Суда СССР № 6 от 19 октября 1971 г. // Бюллетень Верховного Суда СССР. – 1971. – № 6.
49. О статусе депутатов Советов депутатов трудящихся в СССР. Закон СССР от 20 сентября 1972 г. // Ведомости Верховного Совета СССР. – 1972. – № 39. – Ст. 347.
50. О народном контроле в СССР. Закон СССР от 30 ноября 1979 г. // Ведомости Верховного Совета СССР. – 1979. – № 49. – Ст. 840.
51. Про внесення змін і доповнень до Кодексу законів про працю Української РСР. Закон УРСР від 29 липня 1981 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1981. – № 32. – Ст. 513.
52. О выполнении судебными органами постановления Пленума Верховного Суда СССР от 26 сентября 1967 года "О повышении роли судов в соблюдении законодательства о труде и укреплении трудовой дисциплины на предприятиях, в учреждениях и организациях". Постановление Пленума Верховного Суда СССР № 7 от 12 сентября 1969 г. // Бюллетень Верховного Суда СССР. – 1969. – № 5.
53. Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів Української РСР. Указ Президії Верховної Ради УРСР від 27 червня 1986 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1986. – № 27. – Ст. 539.
54. Об обеспечении эффективной занятости населения, совершенствовании системы трудоустройства и усилении социальных гарантий для трудящихся. Постановление ЦК КПСС, Совета Министров СССР и ВЦСПС от 22 декабря 1987 г. // Собрание постановлений СССР. – 1988. – № 5. – Ст. 13.
55. Про внесення до Кодексу законів про працю Української РСР змін і доповнень, пов’язаних з перебудовою управління економікою. Указ Президії Верховної Ради Української РСР від 27 травня 1988 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. –1988. – № 23. – Ст. 556.
56. Симорот З. Перебудовні процеси у законодавстві про працю: досягнення, недоліки, пропозиції // Радянське право. – 1990. – № 6. – С. 10-14.
57. Науково-практичний коментар до законодавства України про працю / Стичинський Б.С., Зуб І.В., Ротань В.Г. – К.: А.С.К., 2000. – 1072 с.
58. Юридична енциклопедія: В 6 т. – К.: Укр. енцикл., 1998. – Т. 1. – 672 с.
59. Про внесення змін і доповнень до Кодексу законів про працю Української РСР. Указ Президії Верховної Ради Української РСР від 19 травня 1989 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1989. – № 22. – Ст. 235.
60. Декларація про державний суверенітет України. Закон від 16 липня 1990 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1990. – № 31. – Ст. 429.
61. Акт проголошення незалежності України. Закон від 24 серпня 1991 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. – № 38. – Ст. 502.
62. Про внесення змін і доповнень до законів про працю Української РСР при переході до ринкової економіки. Закон УРСР від 20 березня 1991 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. – № 23. – Ст. 267.
63. Про внесення змін і доповнень, що стосуються розгляду індивідуальних трудових спорів, до Кодексу законів про працю Української РСР та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів. Закон України від 18 лютого 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 22. – Ст. 302.
64. Про внесення змін, що стосуються порядку звільнення деяких категорій працівників, до Кодексу законів про працю України. Закон України від 19 листопада 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 49. – Ст. 461.
65. Про доповнення статті 42 Кодексу законів про працю України. Закон України від 16 грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 51. – Ст. 478.
66. Про визнання таким, що втратив чинність, пункт 1¹ статті 40 Кодексу законів про працю України. Закон України від 12 липня 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 33 – Ст. 297.
67. Про внесення змін і доповнень, що стосуються трудового договору, до Кодексу законів про працю України. Закон України від 19 січня 1995 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 5. – Ст. 30.
68. Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту. Закон України від 22 жовтня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 45. – Ст. 425.
69. Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України щодо охорони інтелектуальної власності. Закон України від 28 лютого 1995 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 13. – Ст. 85.
70. Про внесення змін і доповнень до Кодексу законів про працю України. Закон України від 5 липня 1995 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 28. – Ст. 204.
71. Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом. Закон України від 30 червня 1999 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 42-43. – Ст. 378.
72. Про внесення змін до Кодексу законів про працю України. Закон України від 24 грудня 1999 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 6–7. – Ст. 41.
73. Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності. Закон України від 15 вересня 1999 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 45. – Ст. 397.
74. Про внесення змін до Кодексу законів про працю України у зв’язку з прийняттям Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності. Закон України від 5 квітня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 21. – Ст. 104.
75. Про внесення змін до статей 41 і 134 Кодексу законів про працю України. Закон України від 17 жовтня 2002 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 47. – Ст. 355.
76. Конвенція про припинення трудових відносин з ініціативи підприємця № 158, ратифікована 4 лютого 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 23. – Ст. 166.
77. Рекомендація щодо припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця № 166 від 22 червня 1982 р. / Посібник до міжнародних трудових норм з питань соціально-трудових відносин. – Будапешт: Міжнародне Бюро Праці, 1998. – 38с.
78. Конвенція про охорону заробітної плати № 95, ратифікована 30 червня 1961 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1961. – № 46. – Ст. 512.
79. Конвенція про захист вимог працівників у випадку неплатоспромож- ності роботодавця № 173 від 23 червня 1992 р. // Конвенції та рекомендації, ухвалені Міжнародною організацією праці 1965-1999. – Т. 2. –Женева: Міжнародне бюро праці, 2000.
80. Рекомендація про захист вимог працівників у випадку неплатоспроможності роботодавця № 180 від 23 червня 1992 р. // Конвенції та рекомендації, ухвалені Міжнародною організацією праці 1965-1999. – Т. 2. –Женева: Міжнародне бюро праці, 2000.
81. Конвенція про охорону материнства № 103, ратифікована 11 серпня 1956 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1956. – № 7. – Ст. 123.
82. Рекомендація щодо літніх працівників № 162 від 23 червня 1980 р. // Конвенції та рекомендації, ухвалені Міжнародною організацією праці 1965-1999. – Т. 2. –Женева: Міжнародне бюро праці, 2000.
83. Конвенція про захист прав представників працівників на підприємстві та можливості, що їм надаються № 135, ратифікована 15 травня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 30. – Ст. 255.
84. Рекомендація щодо захисту прав представників працівників на підприємстві та можливостей, які їм надаються № 143 від 23 червня 1971 р. // Конвенції та рекомендації, ухвалені Міжнародною організацією праці 1965-1999. – Том 2. – Женева: Міжнародне бюро праці, 2000.
85. Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002 – 2011 роки. – Послання Президента України до Верховної Ради 2002 рік // Урядовий кур'єр, 2002. – 4 червня.
86. Європейська соціальна хартія (переглянута) від 3 травня 1996 року // Збірка договорів Ради Європи. – К., 2000.
87. Феськов М.М. Європейська соціальна хартія (переглянута) і трудове законодавство України: питання адаптації. – Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.05 /Нац. ун-т внут. справ. – Харків, 2002. – 20 с.
88. Киселев И.Я. Сравнительное и международное трудовое право: Учебник для вузов. – М.: Дело, 1999. – 728 с.
89. Угода про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників – мігрантів, ратифікована 11 липня 1995 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 29. – Ст. 221.
90. Трудовое право Франции: Сборник нормативных актов. / Сост., отв. ред. Муцинова Н.А. – М.: Изд-во УДН, 1985. – 120 с.
91. Бернхем В. Вступ до права та правової системи США. – К.: Україна, 1999. – 554 с.
92. Осипцова Ж.П. Трудовой договор в ФРГ // Государство и право, 1996. – № 6. – С. 126-127.
93. Киселев И.Я. Трудовой договор при капитализме: проблемы найма и увольнения. – М.; Наука, 1989. – 191 с.
94. Дойблер В. Тенденции развития трудового права в промышленно развитых странах / Трудовое право: Сб. материалов для профсоюзных работников. – 1995. – № 3. – С. 19.
95. Трудовое право и социальное право зарубежных стран: основные институты. Сравнительно-правовое исследование / Под ред. Э.Б. Френкель. – М.: Юристъ, 2002. – 687 с.
96. Трудовий Кодекс Республіки Узбекистан. – http: //w.w.w. rada.gov. ua/ laws / uzbek / kzotuz. htm.
97. Трудовий Кодекс Киргизької Республіки. – http: // lex. gtz.de / lexinfosys / Lexіnfosys / kas / 04/kas – 4 – rus. htm
98. Трудовий Кодекс Російської Федерації // Профсоюзы. – 2002. – № 2. – 56 с.
99. Садыков З., Касумов А. Занятость, трудоустройство, индивидуально – трудовой договор (контракт). – Баку: Изд. Бакинского ун-та, 1999. – 99 с.
100. Трудовий кодекс Республіки Білорусь. – http: // w.w.w. praca. вy / Trud. Kodeks RB. htm
101. Трудовий кодекс Азербайджанської Республіки. – http: // w.w.w. azeri – info / com / trud. htm
102. Советское трудовое право: учеб. / Под ред. Андреева В.С. и др. – 4-е изд., М.: Высшая школа, 1987. – 511 с.
103. Ставцева А.И., Хохрякова О.С. Трудовой договор. – М.: Юрид. лит., 1983. – 176 с.
104. Українська Радянська енциклопедія / Під ред. Бажана М.П. – Вид. 2. – К.: Головна редакція Української Радянської енциклопедії, 1979. – 680 с.
105. Советское трудовое законодательство: Учеб. пособ./ Под ред. Ярхо А.В. – М.: Юрид. лит., 1987. – 432 с.
106. Лившиц Р.З. Вопросы трудового договора и трудовой дисциплины в Основах законодательства Союза СССР и союзных республик о труде. – М., 1970. – 148 с.
107. Лапай А.П. Законодательство о труде. Вопросы и ответы. – Киев, Донецк: Вища школа. Головное изд-во, 1982. – 248 с.
108. Зайкин А.Д., Войленко Е.И., Гейхман В.Л. Основы трудового законодательства СССР: Учеб. пособие. – 2 – е изд. – М.: Высш. шк., 1985. – 240 с.
109. Советское трудовое право: учеб. / Под ред. Процевского А.И. – К.: Вища школа, 1981. – 360 с.
110. Комментарий к законодательству о труде. – М.: Юрид. лит., 1986. – 624 с.
111. Удосконалення трудового законодавства в умовах ринку / Відп. ред. Хуторян Н.М. – К.: Ін Юре. – 1999. – 180 с.
112. Лившиц Р.З. Трудовое законодательство: настоящее и будущее. – М.: Наука, 1989. – 192 с.
113. Смирнов О. Звільнення за ініціативою адміністрації // Освіта. – 1998. – № 31–32. – С. 2, 8.
114. Господарський кодекс України. – К.: Парламентське вид-во, 2003. – 192 с.
115. Балюк М., Гончарова Г. Зміни в організації виробництва і праці та соціальне партнерство // Право України. – 1996. – № 11. – С. 33-35.
116. Юшко А. Переведення чи зміна істотних умов праці // Право України. – 1998. – № 5. – С. 68-73.
117. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 р. № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" // Трудове право України: Збірник нормативно–правових актів / Упоряд. Бущенко П.А., Вєтухова І.А. – Харків: Консум, 2001. – 464 с.
118. Юридична енциклопедія: В 6 т. – К.: Укр. енцикл., 2001. – Т. 3. – 792 с.
119. Цивільний кодекс України. // Офіційний вісник України. – 2003 р. – № 11. – Ст. 461.
120. Юшко А. Розгляд судами спорів, викликаних реорганізацією підприємства // Право України – 1998. – № 9 . – С. 18-22, 33.
121. Фатуев А.А. Трудовое право в жизни человека. – М.: Юрид. лит., 1991. – 256 с.
122. Основи радянського трудового законодавства / За заг. ред. Бару М.Й. – К.: Вища школа, 1974. – 168 с.
123. Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні. Закон України від 21 березня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 21. – Ст. 252.
124. Справа № 2 – 1436 // Архів Богунського районного суду м. Житомира. – 1998.
125. Про приватизацію державного майна. Закон України від 4 березня 1992 р. // Офіційний вісник України. – 1997. – № 11. – Ст. 40.
126. Кодекс законов о труде Украинской ССР: с изм. и доп. на 1 нояб. 1986 г. с прил. постатейно - систематизир. материалов. – К.: Политиздат Украины, 1987. – 718 с.
127. Севостьянов Г.М. Дисциплина труда и материальная ответственность рабочих и служащих за ущерб, причиненный предприиятию. – М.: Профиздат, 1991. – 64 с.
128. Прокопенко В.І. Трудовий договір і трудові правовідносини, К.: Вид-во Київського ун-ту. – 1971. – 268 с.
129. Король М. Розгляд справ про поновлення на роботі працівників, звільнених за систематичне невиконання трудових обов’язків // Радянське право. – 1972. – № 4. – С. 55-59.
130. Положення про товариські суди в Україні. Затв. Указом Президії Верховної Ради УРСР від 23 березня 1977 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1977. – № 14. – Ст. 132.
131. Про трудові колективи і підвищення їх ролі в управлінні підприємствами, установами, організаціями. Закон СРСР від 17 червня 1983 р. // Відомості Верховної Ради СРСР. – 1983. – № 25. – Ст. 382.
132. Гершанов Е.М. Отвечаем на вопросы о трудовой дисциплине: Пособие. – М., 1985. – 96 с.
133. Жернаков В.В. Свобода праці як принцип сучасного трудового права України // Право України. – 1999. – №3. – Ст. 34–36, 55.
134. Советское трудовое право: Учеб./ Под ред. А.Д. Зайкина. – М.: Юрид. лит., 1979. – 544 с.
135. Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду. Закон України від 1 грудня 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 1. – Ст. 1.
136. Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних речовин, психотропних речовин та прекурсорів і зловживання ними. Закон України від 15 лютого 1995 р.