ЖИГАЛКІН ІВАН ПАВЛОВИЧ. СИСТЕМА ПРИНЦИПІВ ТРУДОВОГО ПРАВА В УМОВАХ ФОРМУВАННЯ НОВОЇ ПРАВОВОЇ ДОКТРИНИ УКРАЇНИ

Короткий опис

ЖИГАЛКІН ІВАН ПАВЛОВИЧ. Назва дисертаційної роботи: "СИСТЕМА ПРИНЦИПІВ ТРУДОВОГО ПРАВА В УМОВАХ ФОРМУВАННЯ НОВОЇ ПРАВОВОЇ ДОКТРИНИ УКРАЇНИ"

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
СХІДНОУКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА ДАЛЯ
На правах рукопису
ЖИГАЛКІН ІВАН ПАВЛОВИЧ
УДК 349.2(477):164.041
СИСТЕМА ПРИНЦИПІВ ТРУДОВОГО ПРАВА В УМОВАХ
ФОРМУВАННЯ НОВОЇ ПРАВОВОЇ ДОКТРИНИ УКРАЇНИ
Спеціальність 12.00.05 – трудове право;
право соціального забезпечення
Дисертація на здобуття наукового ступеня
доктора юридичних наук
Науковий консультант –
доктор юридичних наук, професор
Прилипко Сергій Миколайович
Сєвєродонецьк – 2016
2
ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ ………………………………………..4
ВСТУП…………………………………………………………………………….5
РОЗДІЛ 1. ТРУДОВЕ ПРАВО УКРАЇНИ: АКСІОЛОГІЧНИЙ
ПІДХІД…………………………………………………………………………...20
1.1. Зміст і спрямованість соціальної політики держави у сфері праці……...20
1.2. Місце трудового права України в національній системі
права……….....................................................................................................…...50
1.3. Власні принципи як критерій виокремлення галузі трудового
права…....................................................................................................................74
Висновки до розділу 1……………………………...…………………………109
РОЗДІЛ 2. ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА
ПРИНЦИПІВ ТРУДОВОГО ПРАВА …………………………….......……116
2.1. Поняття і сутність принципів трудового права ………….......………….116
2.2. Значення принципів трудового права ……………………………………129
2.3. Класифікація принципів трудового права ………………………...……..143
Висновки до розділу 2 ……………………………………...………………...167
РОЗДІЛ 3. ПОРІВНЯЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРИНЦИПІВ
ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ВІДНОСИН У СФЕРІ ПРАЦІ В
УКРАЇНІ ТА ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ ………………………...………...170
3.1. Історична ґенеза принципів правового регулювання відносин у сфері
праці в Україні ……………………………………….………………………...170
3.2. Міжнародно-правові стандарти праці та напрямки їх запровадження в
Україні ………………………………………………………………………….221
Висновки до розділу 3 ……………………………………...………………...293
3
РОЗДІЛ 4. ФУНДАМЕНТАЛЬНІ ПРИНЦИПИ ТРУДОВОГО
ПРАВА ……………………………………………………………….........…...307
4.1. Гуманізм ………………………………………………………………...…307
4.2. Соціальна справедливість …………………………………………...……331
4.3. Рівність ……………………………………………………………...……..349
Висновки до розділу 4 …………………………………………...…………...362
ВИСНОВКИ …………………………………………………………………...373
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ …………………………………..392
4

Список літератури

ВИСНОВКИ
Рукопис містить теоретичне узагальнення й нове вирішення наукового
завдання, яке полягає в тому, щоб на підставі наукової доктрини трудового
права, поглибленого вивчення міжнародних трудоправових стандартів,
порівняльного аналізу законодавства про працю України й зарубіжних
держав, опрацювання вітчизняної правової традиції, дослідження практики
реалізації законодавства правозастосовними органами комплексно
охарактеризувати юридичну природу принципів трудового права, установити
їх систему й нормативне наповнення для усунення порушень при
практичному застосуванні цих принципів, з’ясувати сучасний стан правового
регулювання в досліджуваній царині й окреслити напрямки його розвитку й
вдосконалення для посилення захисту конституційних трудових прав
громадян. За результатами проведеного дослідження зроблено певні
висновки і сформульовано відповідні пропозиції.
1. Соціальною є держава, яка активно реалізує широкомасштабну
соціальну політику, сприяє здійсненню комплексу соціально-економічних
прав людини в обсягах, що дозволяють втілити в життя конституційне гасло
визнання людини найвищою соціальною цінністю. Така держава згладжує
майнову й соціальну нерівність, допомагає слабким і знедоленим, турбується
про надання кожному роботи чи іншого джерела існування, формує
сприятливе для них життєве середовище. При незабезпеченості гідного рівня
життя людей деформується вся структура їх прав і свобод, бо знижується їх
політична активність, зростають апатія і зневіра в державу.
В умовах світової глобалізації якість життя людини найманої праці є
вагомим чинником зростання конкурентоспроможності суспільства, яка є
однією з головних цілей політики в побудові соціальної держави й у розвитку
її громадян. При цьому стратегія вдосконалення чинного законодавства про
працю повинна бути тісно пов’язана з розвитком інноваційного потенціалу
держави, який є не тільки сукупністю науково-технологічних і фінансовоекономічних, а й виробничих, соціальних і культурно-освітніх можливостей
381
країни (галузі, регіону, підприємства тощо), необхідних для забезпечення
інноваційного розвитку економіки.
2. Правові підвалини державної політики у сфері праці має скласти
спеціальна глава, яку слід включити до Книги І «Загальні положення»
проекту Трудового кодексу України, що повинна об’єднати такі статті:
«Мета державної політики у сфері праці»; «Завдання державної політики у
сфері праці»; «Принципи державної політики у сфері праці»; «суб’єкти
державної політики у сфері праці»; «формування державної політики у сфері
праці»; «Реалізація державної політики у сфері праці»; «Повноваження
Кабінету Міністрів України у сфері праці»; «Повноваження центральних
органів виконавчої влади у сфері праці»; «Повноваження місцевих органів
виконавчої влади та органів місцевого самоврядування у сфері праці»;
«Координація дій органів виконавчої влади та органів місцевого
самоврядування у сфері праці»; «Державні програми у сфері праці»;
«Фінансове забезпечення державної політики у сфері праці»; «Показники
ефективності державної політики у сфері праці»; «Моніторинг реалізації
державної політики у сфері праці».
3. Система права є внутрішньою побудовою чинного в державі права,
що виражає єдність норм, які його складають, та їх розмежування на
інститути, підгалузі й галузі. Ця система віддзеркалює об’єктивні потреби,
ґрунтується на спільності таких сталих складників, як предмет, метод,
принципи і джерела. У процесі розвитку законодавства відбувається перехід
загальних об’єктивних закономірностей у систему законодавства. Система
права виступає орієнтиром, що окреслює напрямок побудови й розвитку
законодавства. Подібно тому, як цілісні утворення природи й саме
суспільство як ціле є результатом природно-історичного процесу, так і
утворення нормотворцем законодавчих цілісностей підкорюються
об’єктивній необхідності – закономірностям правового розвитку.
Приватне право є сукупністю норм, що регулюють суспільні відносини,
в яких реалізується приватний інтерес або виникає потреба його охорони;
382
публічне право – це сукупність норм, що регулюють суспільні відносини, в
яких реалізується публічний інтерес або виникає необхідність його охорони.
Віднесення ж певної галузі до права приватного чи публічного є умовним і
здійснюється відповідно до переваги в них приватноправових або публічноправових засад. Їх взаємопроникнення дозволяє виокремлювати своєрідний
прошарок між приватним і публічним правом – так зване соціальне право, до
якого й належить трудове право як один з його складників. Соціальне право
забезпечує реалізацію функцій соціально-правової держави, головною метою
якої є утворення за допомогою права найбільш повних і всесторонніх форм
людської солідарності, соціалізації особи, стимулювання її творчої
активності, забезпечення гідності, безпеки й особистої свободи. Воно сприяє
утвердженню в суспільстві соціальної справедливості, без втілення якої в
життя неможливі його повний і різносторонній розвиток, свобода,
задоволення потреб та інтересів людини, створення умов для соціальної
безпеки, формування й розвиток соціально орієнтованої ринкової економіки,
оптимальне поєднання економічної доцільності й соціальної справедливості,
а також приватна й державна власність.
4. Праця є складним і багатогранним процесом взаємодії людини з
довкіллям, адже саме вона покликана забезпечувати як фізіологічний так і
духовний рівень життя людини відповідно до досягнутого суспільного
прогресу. Завдяки цьому людина праці потребує поважного ставлення до неї
з боку як держави, так і роботодавця. Одним з фундаментальних прав
людини, встановлених міжнародно-правовими актами й визнаних світовою
спільнотою, є право на працю. Воно належить до групи соціальноекономічних прав і в загальному сенсі відбиває потребу людини створювати і
здобувати джерела існування для себе і своєї сім’ї, реалізовувати власний
творчий потенціал, виражати свою особистість.
Трудове право України становить собою галузь, покликану
врегламентовувати відносини із застосування такої важливої й невіддільної
383
властивості людини, як здатність до праці. Природа цієї галузі є
дуалістичною, позаяк поєднує як приватні, так і публічні характеристики. І
це закономірно, бо вона сформувалася як органічне поєднання 2-х основних
інститутів: приватноправового інституту трудового договору, що зародився в
цивільно-правових надрах, і публічно-правового інституту охорони праці, що
функціонував у межах адміністративного (раніше – поліцейського) права.
Оскільки трудове право в умовах ринкової економіки впорядковує відносини
переважно приватних осіб – працівника й роботодавця, із цієї позиції його
можна розглядати як право приватне. Однак державне втручання в ці
відносини є досить помітним, воно виявляється у встановленні принципів
регламентування трудових відносин, в окресленні меж договірного
регулювання, у визначенні мінімально допустимого рівня правових гарантій
для працівника, які не підлягають погіршенню сторонами угод у сфері праці.
Відносини держави з роботодавцями, профспілками і громадянами з таких
питань, як охорона праці, сприяння зайнятості і працевлаштуванню, а також
трудові спори, слід розглядати як сферу переважно публічно-правової
регламентації.
5. Принципи поряд з предметом, методом і джерелами трудового права
є критеріями виокремлення цієї правової галузі як самостійної в національній
системі права. При цьому вказані критерії знаходяться між собою в тісному
взаємозв’язку й перебувають у постійному розвитку. Саме ж трудове право
як галузь є історично сформованим складником системи права України, що
становить собою пов'язану єдиними принципами сукупність правових норм,
які постійно розвиваються й удосконалюються, і які з використанням
властивих їм специфічних юридичних способів і прийомів впорядковують
трудові й пов’язані з ними відносини.
Принципи трудового права в концентрованому вигляді виражають суть
правового регулювання відносин у царині праці. З одного боку вони
віддзеркалюють об'єктивні властивості відносин, що регламентуються цією
галуззю, з другого, акумулюючи інтереси й потреби працівників і
384
роботодавців, вони є конкретизованим вираженням волі суспільства й
засобом регулятивного впливу держави на ці відносини. Принципи
виступають одним із системоутворюючих чинників галузі права, об'єднують і
цементують її норми, становлять собою один із факторів відповідності
правових норм методу регламентації галузі, служать відверненню й
вирішенню можливих колізій між ними, забезпеченню стабільного й
гармонійного функціонування цієї галузі, починаючи з формування норм у
процесі правотворчості й закінчуючи їх реалізацією; в окремих же випадках
вони є засобом подолання юридичних прогалин.
6. Принципи трудового права – це об’єктивно зумовлені характером і
змістом соціально-трудових відносин, закріплені у відповідних джерелах або
виражені у стійкій юридичній практиці загальновизнані основоположні
керівні засади, відправні ідеї, що становлять собою аксіологічне підґрунтя
трудового права, характеризують зміст, сутність і призначення в суспільстві
цієї правової галузі, відбивають загальні закономірності її виникнення,
розвитку й функціонування і служать створенню внутрішньо узгодженої й
ефективної системи правових норм у царині праці. За своєю природою вони
належать до сфери відправних ідей у соціально-трудовій царині. У них
відображаються загальнолюдські цінності – як особистісні (життя, честь,
гідність, свобода особистості, соціальна захищеність тощо), так і публічного
характеру (демократія, законність, правопорядок та ін.). Специфіка цих ідей
полягає в тому, що вони є основоположними для трудового права, виражають
його сутність і в концентрованому вигляді його зміст. Іншим словами
принципи трудового права – це його серцевина, на підставі яких формується
судження не тільки про трудове право в цілому та його суть, а й про
тенденції його подальшого розвитку. Ідеї, що становлять фундамент
принципів трудового права, не тільки підсумовують досвід попередньої
еволюції знань у відповідній сфері, а й виступають основою, що синтезує
знання в цілісну систему, виконуючи роль активних евристичних засад
пояснення трудоправових явищ і пошуку нових шляхів вирішення проблем у
385
досліджуваній царині. Принципи трудового права виражають спільну
сутність окремих різнорідних норм у відповідній сфері, тобто те, що об’єднує
їх в інститут і далі в галузь. Виявити принцип у її правових нормах – означає
розкрити природу загального (галузь, інститут).
7. Значення принципів трудового права виявляється в тому, що вони: а)
служать підставою для об'єднання різнорідних правових норм, що регулюють
трудові й пов’язані з ними відносини, в єдину галузь права; б) виступають
запорукою єдності і стабільності цієї галузі права та її норм; в) визначають
загальні закономірності й головні тенденції розвитку трудового права та його
складників; г) є підґрунтям для порівняння вітчизняного трудового права в
різні часи його розвитку із зарубіжним; д) становлять собою підвалини для
формування й удосконалення законодавства про працю; е) сприяють процесу
реалізації суб'єктами права правових норм у сфері праці; є) покликані справі
подолання прогалин у законодавстві про працю.
8. Систему принципів трудового права утворюють фундаментальні,
загальні і спеціальні принципи. Фундаментальними є ті, що лежать в основі
всього трудового права як загальнообов’язкового соціального регулятора
трудових і пов’язаних з ними відносин і служать втіленням найважливіших
цінностей, притаманних цій галузі права. До них належать гуманізм,
соціальна справедливість і рівність. Загальні і спеціальні принципи, як
похідні від фундаментальних, забезпечують їх реалізацію. Загальні
відбивають специфіку трудового права як самостійної галузі права, її місце і
призначення в національній системі права, визначають спрямованість її норм.
Спеціальними принципами є відправні ідеї, що розвивають суть норм одного
чи декількох інститутів (підінститутів) трудового права.
Принципи трудового права тісно взаємопов’язані і взаємодіють між
собою. Системність трудоправових принципів вимагає: (а) їх узгодженості
між собою, (б) єдиного підходу до їх розуміння й застосування, (в)
урахування характеру і змісту різнорідних принципів, (г) з одного боку,
диференційованого, а з другого − інтегрованого підходу до правового
386
регулювання відносин у сфері праці, (д) відповідності принципів трудового
права справжнім інтересам суспільства й держави. Кожен із принципів може
бути витлумачений і застосований тільки з урахуванням сутності інших
пов’язаних з ним принципів.
Система принципів трудового права становить собою інтеграцію
однотипових за своєю сутністю принципів права у структурно впорядковану
єдність, якій притаманні відносна самостійність, стабільність, автономність
функціонування і взаємодія із зовнішнім середовищем з метою врегулювання
трудових і пов’язаних з ними відносин. Вона є єдиним, так от мовити,
гармонійним ансамблем, що забезпечує субординацію, ієрархічність і
синхронність у процесі свого функціонування. Система цих принципів здатна
суттєво видозмінювати підсистеми, що її складають, і створювати нові в
межах своєї єдності. Структурна впорядкованість цієї системи надає їй
відносної стійкості, в межах якої допустимі зміни властивостей її підсистем
та їх зв’язків.
9. Історична ґенеза принципів правового регулювання відносин у сфері
праці в Україні об’єднує такі основні періоди: А. Дореволюційний (до 1917
р.); Б. Радянський період, що включає етапи: 1-й (1918 – 1921 рр.); 2-й (1922
– 1929 рр.); 3-й (1930 – 1971 рр.); 4-й (1972 – 1990 рр.); В. Період
незалежності України (1991 р. – до сьогодення).
Системно обґрунтовано основні тенденції й закономірності кожного з
названих періодів.
10. Міжнародно-правові стандарти праці – це визнані світовою
спільнотою модельні норми й нормативи, які ввібрали в себе найвищі
досягнення загальнолюдської цивілізації у сфері впорядкування застосування
найманої праці, на ґрунті яких визначається перелік трудових прав людини,
їх обсяг і зміст, підстави їх виникнення, рамки можливого й допустимого
обмеження, мінімальний рівень їх гарантій, які призначені служити
орієнтирами й на виконання та дотримання яких у встановленому порядку
добровільно погодилися держави. Указані стандарти не є ідеальною
387
категорією, що існує поза правовими системами. Вони розвиваються шляхом
взаємодії з національним правом держав, які є їх учасниками цих систем. Для
врахування такої взаємодії необхідні ґрунтовні наукові знання з класифікації
й розмежування принципів права (міжнародного, європейського і
внутрішньодержавного) з виділення серед них тотожних і суперечних,
загальних та особливих. Суттєвими ознаками таких стандартів є: (а) правова
закріпленість, (б) модельний характер, (в) установлення мінімальної межі
захисту працюючих і реалізація їх трудових прав та обов’язків; (г) певна
свобода держави в реалізації останніх.
Виокремлення міжнародно-правових стандартів праці пов'язано з
такими основними причинами, як-то: а) законодавче визнання соціальної і
правової держави; б) постійний розвиток трудових прав людини, підвищення
їх значення й ролі в загальній системі останніх; в) закріплення на
міжнародному рівні пріоритету трудових прав працівників; г) об’єктивна
зумовленість необхідності гармонізації міжнародних і національних
стандартів праці.
11. Кодифікаційна діяльність у досліджуваній сфері є не простим
одномоментним актом, а складним процесом, що вимагає значних зусиль і
засобів. Вона ґрунтується на вироблених наукою певних принципах, що
дозволяє розробити якісний кодифікаційній акт у царині трудових і
пов’язаних з ними відносини – Трудовий кодекс України. Будучи ядром
галузі трудового законодавства, він в ідеалі повинен втілювати в собі
відповідну галузь права, віддзеркалювати її принципи. Принципи кодифікації
трудового законодавства і принципи трудового права не є тотожними, бо
мають різну функціональну спрямованість. Перші визначають спрямування й
порядок застосування кодифікаційних заходів, другі служать основними
засадами правового регулювання відносин у сфері праці. Принципи
кодифікації трудового законодавства в обов'язковому порядку мають
ураховувати галузеві принципи, бо інакше новостворений галузевий
кодифікаційний акт не виконає своїх основних цілей у правовій
388
регламентації відносин у цій сфері – захист прав і законних інтересів сторін
цих відносин, а також установлення й забезпечення мінімальних стандартів і
гарантій прав та свобод у зазначеній царині.
12. З метою досягнення балансу прав і законних інтересів сторін
трудових правовідносин і з огляду на міжнародно-правові стандарти в
досліджуваній сфері вбачається доцільним викласти ст. 2 «Основні принципи
правового регулювання відносин у сфері праці» проекту Трудового кодексу
України у такій редакції:
«Правове регулювання відносин у сфері праці ґрунтується на
принципах:
– праця не є товаром;
– свободи праці, що включає право на працю, яку кожен вільно обирає
або на яку вільно погоджується;
– захисту від безробіття і сприяння у працевлаштуванні;
– пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності
роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці;
– заборони дискримінації у сфері праці;
– заборони примусової праці та найгірших форм дитячої праці;
– поєднання державного й договірного регулювання трудових
відносин;
– пріоритету міжнародно-правових стандартів у сфері праці;
– відповідності трудової функції працівника його професії,
спеціальності, кваліфікації й посаді;
– легальності трудових відносин;
– стабільності трудових відносин;
– доступності й безперервності професійного розвитку працівника;
– гарантування працівникам своєчасної й у повному розмірі виплати
заробітної плати, не нижчої від установленої законом;
– забезпечення права працівників на участь в управлінні юридичною
особою, якою є роботодавець;
389
– поваги до честі, гідності і професійної репутації працівника;
– соціального діалогу у сфері праці;
– гарантування права працівників на вирішення індивідуальних і
колективних трудових спорів, у тому числі права на страйк;
– свободи об’єднань працівників і роботодавців для реалізації й захисту
своїх прав і задоволення законних інтересів;
– судового захисту трудових прав і законних інтересів учасників
трудових відносин;
– здійснення державного нагляду й контролю за додержанням
законодавства про працю;
– безперешкодного здійснення представницькими організаціями
працівників громадського контролю за додержанням законодавства про
працю».