Величко Лариса Юріївна Сфера дії тру­дового права України в умовах євроінтеграції

Короткий опис

Величко Лариса Юріївна, завідувач кафедри права та європейської інтеграції Харківського регіонального інсти­туту державного управління Національної академії держав­ного управління при Президентові України: «Сфера дії тру­дового права України в умовах євроінтеграції» (12.00.05 - трудове право; право соціального забезпечення). Спецрада Д 26.001.46 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка

CХІДНОУКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ
УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА ДАЛЯ
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
Кваліфікаційна наукова праця на
правах рукопису
ВЕЛИЧКО ЛАРИСА ЮРІЇВНА
Прим. № ____
УДК 349.2
ДИСЕРТАЦІЯ
СФЕРА ДІЇ ТРУДОВОГО ПРАВА УКРАЇНИ В УМОВАХ
ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ
Спеціальність 12.00.05 – трудове право;
право соціального забезпечення
(081 – Право)
Подається на здобуття наукового ступенядоктора юридичних наук
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей,
результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело
_______________ (Л. Ю. Величко)
Науковий керівник –
доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент
Національної академії правових наук України
Ярошенко Олег Миколайович
Київ – 2018

ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ..............................................................4
ВСТУП .................................................................................................................5
РОЗДІЛ 1 ЗАГАЛЬНОМЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ ДО
ДОСЛІДЖЕННЯ СФЕРИ ДІЇ ТРУДОВОГО ПРАВА ................................17
1.1. Сучасні наукові погляди на критерії самостійності галузі трудового
права України в умовах євроінтеграції .............................................................17
1.2. Теоретичні засади вчення про предмет і сферу дії трудового права .....40
1.3. Історико-правовий нарис формування сфери дії трудового права ........72
1.4. Світові тенденції експансії норм трудового права .................................91
Висновки до розділу 1 ....................................................................................110
РОЗДІЛ 2 РОЗШИРЕННЯ СФЕРИ ДІЇ ТРУДОВОГО ПРАВА В УМОВАХ
ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ.........................................................................................113
2.1. Вплив євроінтеграційних процесів на сферу дії трудового права України
...........................................................................................................................113
2.2. Гнучкість правового регулювання трудових правовідносин як умова
розширення сфери дії трудового права ...........................................................139
Висновки до розділу 2 ....................................................................................153
РОЗДІЛ 3 СФЕРА ДІЇ ТРУДОВОГО ПРАВА НА ВІДНОСИНИ З
ВИКОРИСТАННЯ НАЙМАНОЇ ПРАЦІ....................................................160
3.1. Норми трудового права у правовому регулюванні праці публічних
службовців ........................................................................................................160
3.2.Використання нетипових форм зайнятості як прояв розширення сфери дії
трудового права ................................................................................................182
3.3. Проблеми правової регламентації праці мігрантів ..................................211
3
3.4. Євроінтеграційний підхід правового регулювання праці засуджених до
позбавлення волі...............................................................................................227
3.5. Правове забезпечення праці осіб, які самостійно забезпечуються роботою
(на прикладі адвокатів та помічників адвокатів)............................................242
3.6. Особливості праці професійних спортсменів ..........................................265
3.7. Особливості праці членів виробничих кооперативів i фермерських
господарств .......................................................................................................278
Висновки до розділу 3 ....................................................................................291
РОЗДІЛ 4 ТЕНДЕНЦІЇ ПОДАЛЬШОГО РОЗШИРЕННЯ СФЕРИ ДІЇ
ТРУДОВОГО ПРАВА ....................................................................................299
4.1. Поглиблення процесу розширення сфери дії трудового права в умовах
євроінтеграції...................................................................................................299
4.2. Сфера дії трудового права України i кодифікаційна діяльність .............314
Висновки до розділу 4 ....................................................................................336
ВИСНОВКИ ....................................................................................................339
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:....................................................350
ДОДАТОК .......................................................................................................386

Список літератури

ВИСНОВКИ
На підставі аналізу чинного трудового законодавства України, практики його
застосування, історичного й зарубіжного досвіду, теоретичного осмислення
наукових праць вітчизняних і зарубіжних учених у відповідних галузях знань у
цьому монографічному дослідженні наведено концептуально новий підхід до
розширення сфери дії трудового права, установлено особливості поглиблення цього
процесу в умовах євроінтеграції, виявлено світові тенденції експансії його норм,
розроблено і сформульовано низку висновків, пропозицій і рекомендацій,
спрямованих на вдосконалення правового регулювання відносин у царині праці.
1. Структурні ознаки галузі права, що виражаються в її внутрішній
організації (зокрема, в наявності загальної й особливої частин), за якої вона є єдиним
цілим і має здатність взаємодіяти з іншими правовими галузями, можуть бути
виявлені також у сукупності предмета й метода правового регулювання. Структурна
єдність виражає єдність юридичного змісту галузі права, і у той же час саме
галузевий метод свідчить про це.
2. Процеси євроінтеграції поглибили диференціацію правового
регламентування, що пов’язано насамперед з поділом системи права України на
елементи та їх об’єднання. Їх посилена взаємодія забезпечує ефективність правового
впорядкування суспільних відносин. Усі галузі права існують у діалектичній єдності,
що сприяє розвитку й удосконаленню всієї системи вітчизняного права. Завдяки
відособленню галузей права в загальному правовому масиві відбувається
регламентація правових норм, об’єднання їх в єдині блоки – галузі. Основними
критеріями самостійності будь-якої правової галузі, в тому числі й трудового права
України, визнаються предмет і метод правового регулювання. Теоретики права
тривалий час намагалися відшукати нові критерії такої самостійності, відносили до
них правовий режим, механізм і сферу правового регулювання, галузеві принципи
тощо.
3. Головною ознакою галузевого правового регламентування суспільних
відносин є правовий статус їх суб’єктів. Характерними для галузі трудового права є
суб’єкти трудових правовідносин, їх діяльність і поведінка. Самостійність
останнього визначається наявністю специфічного однорідного кола суспільних
відносин, які складають предмет цієї галузі, а також особливих прийомів і способів
регулювання названих відносин і принципів, на яких ґрунтується діяльність їх
суб’єктів. Разом із цим самостійність трудо-правової галузі не виключає її взаємодії
з іншими правовими галузями. Більше того, євроінтеграційні процеси поглиблюють
зближення приватного й публічного, проникнення приватного в публічну сферу
суспільних відносин, а публічного – у приватну, що інакше йменується як
340
«конвергенція приватного і публічного начал системи права». Діалектична єдність
галузей права сприяє проникненню норм однієї в іншу, але при цьому галузі не
розчиняються одна в одній, не утворюють нового правового феномена, а зберігають
свою юридичну сутність, галузеві особливості й системні ознаки. Таке
взаємопроникнення розширює не предмет галузі права, а сферу її дії.
4. Соціально-економічна природа власності та її види об'єктивно
вимагають ураховувати їх специфічні риси під час їх правової регламентації, що, у
свою чергу, зумовлює необхідність використання особливих методів правового
регулювання. У Кодексі законів про працю РРФСР 1922 р. була реалізована вузька
сфера дії трудового права. Згодом усі кодекси союзних республік фактично
закріпили цю сферу його дії. Під останньою варто розуміти не тільки так звані
обриси меж поширення законодавства про працю, а всю сферу його дії, весь зміст
його правового поля, що знаходиться під впливом норм трудового законодавства при
досить окресленому контурі меж цього поля.
5. Для КЗпП РРФСР 1918 р. характерними були принципи єдності і
всезагальності норм трудового права для всіх осіб найманої праці. Диференціація за
цим кодифікованим актом стосувалася трудівників, зайнятих на приватних
підприємствах, установах і господарствах, причому тільки щодо певного кола
питань, названих у ньому. У той же час для всіх, хто працював за наймом,
установлювалися диференційовані норми щодо особливостей деяких умов праці з
використанням як об’єктивних, так і суб’єктивних чинників, що діяли, як правило,
не ізольовано, а разом і одночасно. КЗпП 1922 р. заклав підвалини сучасної
диференціації правового регулювання праці. Низка його положень, зокрема, гарантії
у сфері праці, почали поширюватися на категорії осіб, які не мали статусу найманого
працівника, приміром, на близьких осіб, на членів сімей, членів
сільськогосподарських об’єднань та ін. Кодекс законів про працю УРСР 1971 р.
поглибив таку диференціацію за різними підставами, а деякі з них отримали
розвиток у спеціальних нормативно-правових актах.
6. Експансія трудового права виявляється у 2-х аспектах: по-перше, це
правове явище треба розглядати як проникнення трудового права у всі сфери
суспільного життя, як визнання трудових прав людини базовими, а права на працю –
провідним конституційним правом кожного, позаяк на ньому будується не лише
буття й діяльність окремо взятої особи, а й економічно-стабільне існування та
розвиток усієї держави; по-друге, експансія трудового права знаходить свій прояв у
встановленні презумпції трудових правовідносин.
7. Установлення презумпції трудових правовідносин передбачає, що
відносини з використання однією особою праці іншої мають визнаватися трудовими
341
й регулюватися нормами трудового законодавства, за винятком випадків коли особакористувач не доведе наявність інших відносин, відмінних від трудових.
8. Універсальність трудових прав, заснованих на єдності природноправових і позитивістських засад, дозволяє поширити дію цього інституту на інші
сфери застосування професійної трудової діяльності (на працю професійних
спортсменів, державних службовців, військовослужбовців за контрактом та ін.).
Іншими словами, йдеться про розширення сфери дії норм трудового права з метою
соціального захисту трудових прав цих категорій трудівників, адже ні цивільне
право, яке гарантує стабільність цивільного обігу, ні адміністративне, що забезпечує
публічно встановлений порядок управління, не мають своєю головною функцією
забезпечення гарантій трудових прав. Сфера дії трудового права охоплює не лише
правове регламентування предмета цієї галузі – трудові й пов’язані з ними
відносини, а й субсидіарне впорядкування нормами цього права відносин іншої
галузевої належності, пов’язані з працею.
9. Реформування й подальший розвиток системи права України вимагає
новітнього погляду на її побудову. Зокрема, на перше місце має стати необхідність у
переосмисленні місця трудового права в цій системі. Для досягнення соціального
балансу і справедливості в державі треба накреслити лише один шлях: у центрі
системи права соціальної, правової держави поставити трудове право. Лише так
можна втілити в життя конституційний припис: «Людина, її життя і здоров’я… є
найвищою соціальною цінністю» (ст. 3 Основного Закону країни), який і донині є
тільки нормою-декларацією. У дійсності ж людина може стати найвищою
соціальною цінністю, якщо держава служитиме на її благо, а не навпаки. Людина,
здійснюючи свою трудову діяльність, повинна отримувати гідну плату за це, і лише
тоді в неї з’явиться можливість реалізовувати всі інші свої конституційні права.
Інакше кажучи, в центрі системи права України треба поставити галузь права, яка
регулює відносини з реалізації здатності людини до праці; держава ж має
виконувати роль гаранта, який створює умови для гідної праці. Працюючи, особа
має можливість реалізувати інше своє конституційне право на достатній життєвий
рівень для себе і своєї сім’ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло (ст. 48
Конституції України). Трудовому праву належить стати центральною ланкою,
фундаментом для всіх галузевих юридичних наук, які мають будувати свою
внутрішню систему виходячи з необхідності створення безперешкодних умов для
реалізації людиною її права на гідну працю.
10. Правова категорія «гідна праця» повинна прямо співвідноситися з
конструкцією «достатній рівень життя», тобто саме гідна праця має гарантувати
достатній рівень життя індивіда. Значить, керуючись приписом ст. 48 Конституції
342
України, за яким достатній рівень життя включає достатнє харчування, одяг, житло,
критеріями визнання праці гідною повинні стати постулати, за яких виконуюча
людиною праця:
– відповідає здібностям конкретної людини, її освітнім і професійним навичкам
і вмінням. Ідеться, зокрема, про випадки, коли особа, здобувши певну освіту, не має
можливості реалізувати своє право на працю саме за одержаною спеціальністю,
оскільки або держава не створила достатньої кількості робочих місць, щоб попит і
пропозиція робочої сили були рівними, або ж особа не володіє необхідним рівнем
знань і вмінь, щоб належно виконувати свою трудову функцію;
– гарантує безпечні умови виконання працівником своєї трудової функції;
– включає можливість професійного й особистого розвитку особи як за кошт
державний, так і відповідного роботодавця;
– передбачає оплату, яка відповідає професійному рівню працюючого й може
покрити витрати на (а) придбання ним житла, створення належних умов у ньому; (б)
одяг загального вжитку; (в) харчування, необхідне для нормального функціонування
організму за визначеними медичними показниками; (г) отримання медичної
допомоги всіх видів; (д) відновлення порушених прав у разі виникнення трудового
спору.
11. Для ефективної реалізації концепції гідної праці потрібно вирішити
проблему розроблення й об’єктивації національних стандартів такої праці.
Вироблення останніх слід здійснити через форми соціального партнерства з метою
врахування позицій усіх – працівників, роботодавців, держави. Не обійтися при
цьому без важелів впливу трудового права, позаяк воно активно втручається в
соціальну сферу суспільних відносин, сприяючи втіленню в життя найважливіших
напрямків соціальної політики держави, тобто виконує соціальну функцію.
Подальший розвиток трудового права повинен відбуватися шляхом посилення його
впливу на соціальні процеси, що мають місце в суспільстві, а також пошуку
оптимальних заходів правового забезпечення відносин у царині праці. Свою сферу
дії трудове право має поширювати на впорядкування умов праці всіх трудівників.
Ось чому важливим напрямком удосконалення трудового законодавства є пошуки
оптимального співвідношення єдності й диференціації правового регулювання праці
з метою забезпечення максимально можливого рівня соціальної справедливості як
однієї з визначальних характеристик соціальних відносин.
12. Розширення сфери дії трудового права треба розглядати у глобальному
вимірі, тобто коли останнє задає вектор розвитку всієї вітчизняної правової системи,
у результаті чого вона стає соціально зорієнтованою. Тільки так може бути
реалізовано соціальну функцію трудового права, до складників якої сучасні науковці
343
у своїх юридичних дослідженнях відносять: (а) правовий вплив трудового права на
відносини у сфері праці, що полягає у стабілізуючому, генеруючому й миротворчому
впливі, а також в імперативно-диспозитивному правовому регулюванні трудоправових відносин; (б) резервні можливості правового впливу трудового права на
трудові й пов’язані з ними відносини, що виявляється в розширенні кола напрямків
реалізації соціального впливу трудового права на інші галузі права. Іншими словами,
трудове право має виступати, так би мовити, точкою відліку для суспільних відносин
у царині праці, стати вагомим чинником розвитку правової, соціальної держави,
стимулюючи той чи інший вид соціальної діяльності членів суспільства й
забороняючи поведінку, яка може перешкоджати реалізації їх права на працю, чому
повинні сприяти відповідні методи правового регулювання, які має у своєму
арсеналі трудове право.
13. Праця була, є й буде єдиним засобом забезпечення необхідних потреб
людини, формою її життєдіяльності, саморозвитку й самореалізації. В умовах
євроінтеграції України настав час глобального підходу до окреслення сфери дії
трудового права, адже належне впорядкування й реалізація спектра трудових прав
людини, безсумнівно, сприяють економічному розвитку й прогресу держави.
Ціннісні пріоритети прав індивіда повинні зміщуватися в бік формування і
здійснення національної концепції гідної праці, спонукання до забезпечення якою
стане приводом до інших позитивних зрушень у державі. Саме праву на гідну працю
належить стати центральним і рушійним чинником у процесі формування соціально
орієнтованої політики держави й переформатування національної системи права в
бік її соціалізації. Трудове право, виконуючи свою соціальну функцію,
поширюватиме свій вплив на всі сфери суспільного життя. Виконання ж ним
зазначеної функції в умовах євроінтеграції має полягати в поширенні дії трудового
права: (а) на розвиток у країні соціально зорієнтованих суспільних відносин; (б) на
формування й забезпечення умов реалізації суспільних відносин у царині праці; (в)
на створення й належне функціонування нових форм здійснення права трудівників
на працю й забезпечення захисту всіх своїх прав.
14. Сфера дії трудового права охоплює: використання його норм до
відносин, що становлять предмет останнього, а також субсидіарне (виняткове,
додаткове, вибіркове) їх застосування до трудових відносин, які одночасно
підпадають під дію інших правових галузей, якщо це зумовлено їх характером і
волею законодавця. Отже, для субсидіарного застосування трудового права має бути
в наявності схожість механізмів правової регламентації таких галузей права. Воно не
означає відходу від загальної правової моделі регулювання правовідносин. Таке
344
розширення царини дії трудового права має на меті захист усіх працюючих від
порушення їх трудових прав і гарантування забезпечення права на гідну працю.
15. Виняткове застосування трудового права – це оперування нормою
спеціального закону, що містить припис, у якому є посилання на використання
законодавства про працю у випадках, не врегульованих останнім. Обсяги
нормозастосування частково збігаються: певне коло відносин з використання праці
державних службовців впорядковано спеціальним законом, а законодавство про
працю теж регламентує ці відносини виходячи з положень ч. 1 ст. 3 КЗпП України.
За умов вибіркового застосування трудового права під сферу його дії підпадають
лише окремі аспекти відносин. Отже, законодавство про працю регулює тільки деякі
питання в царині праці певних категорій осіб, приміром, спортсменів, адвокатів
(самозайнятих осіб), військовослужбовців. За загальним правилом, це гарантії щодо
зайнятості, охорони праці, праці жінок, молоді, інвалідів, що надаються в
передбаченому законодавством про працю порядку. Додаткове застосування
трудового права полягає в тому, що відносини з використання праці
впорядковуються іншими правовими галузями, але із цього кола відносин частина з
них підпадає під дію трудового права, що зумовлено особливостями статусу певних
категорій працюючих суб’єктів. Яскравим прикладом цьому є регламентація
відносин у сфері праці фермерських господарств.
16. Гнучкість трудових відносин слід розглядати у 2-х рівнях їх
регулювання, тобто в порядку нормативному й договірному. У першому задіяно
механізм диференціації правового впорядкування трудових відносин. Він включає
нормативні правові акти про працю, локальні нормативні акти, нормативні умови
колективних договорів та угод, що встановлюють особливості правової
регламентації нестандартних форм зайнятості. У другому ж має місце механізм
договірної індивідуалізації умов праці на рівні індивідуальних трудових договорів. У
той же час посилення гнучкості (диференціації й індивідуалізації) у правовому
регулюванні трудових відносин повинно поєднуватися із забезпеченням трудових
прав працівника.
17. Поєднання ринкових механізмів, технологічних нововведень, змін у
стратегії управління бізнесом й у трудо-правовому статусі працівників призводить
до зростання гнучкої зайнятості, яка опосередковується гнучкими
правовідносинами. При цьому досить важко виділити, який з названих чинників є
більш значимим, можливо, навіть вирішальним у поширенні нових видів трудових
відносин. Гнучкість останніх включає в себе такі елементи: (а) зовнішній, що
полягає в легкості або складності найму і звільнення працівників при використанні
строкових трудових договорів; (б) внутрішній, – легкість або складність зміни
345
обсягу використовуваної роботодавцем праці без найму нових або звільнення
наявних працівників, тобто за допомогою зміни тривалості робочого часу,
використання роботи на умовах неповного робочого часу, понаднормової роботи
тощо; (в) функціональний – легкість або складність зміни організації праці або
здатність чи нездатність працівників і підприємств пристосовуватися до нових
викликів. Стабільність (безпека) трудового договору охоплює: (а) стабільність найму
– очікування щодо визначення тривалості роботи на конкретному робочому місці в
конкретного роботодавця; (б) стабільність зайнятості – очікування щодо
встановлення тривалості роботи незалежно від зв'язку з конкретним роботодавцем;
(в) стабільність доходів – гарантії рівня захисту доходів у разі втрати працюючим
оплачуваної роботи; (г) можливість комбінування – здатність або нездатність
поєднувати оплачувану роботу з іншими видами приватної чи соціальної діяльності.
18. Поєднання гнучкості і стабільності трудового договору означає
подальшу диференціацію правового регулювання трудових відносин (нормативний
рівень гнучкості) та індивідуалізацію умов трудового договору (індивідуальнодоговірний рівень гнучкості) в межах, що диктуються публічними засадами
трудового права. Публічні межі гнучкості трудових правовідносин можуть бути
загальними і спеціальними. Загальні випливають із соціального призначення
трудового права. Розширення прав роботодавця у встановленні договірних умов
повинно компенсуватися посиленням гарантій прав працівника. Баланс прав і
законних інтересів сторін трудових правовідносин у соціальній правовій державі –
необхідна умова їх гармонізації. Спеціальні ж межі гнучкості трудового договору
пов’язані з мінімальним рівнем основних трудових прав працівника, гарантованих
державою (мінімальний розмір заробітної плати, максимальна тривалість робочого
часу, тривалість відпустки тощо).
19. У кожному прояві гнучкого регулювання трудових відносин динаміка,
відступ від регламентації стандартної (типової) зайнятості повинні поєднуватися з
гарантіями прав працівника, стабільністю трудових правовідносин. У кожному
сегменті ринку праці глибина гнучкості має відповідати правовим гарантіям.
Конструкція «стабільність трудових правовідносин» багато в чому відповідає
гарантованості трудових прав працівника, забороні погіршувати його становище
порівняно з державними стандартами й рівнем міжнародно-правових стандартів цих
прав. Поряд з гарантованістю й захистом останніх соціальне призначення сучасного
трудового права багато в чому зорієнтоване на справедливе узгодження прав і
законних інтересів сторін трудового договору.
20. За сучасних умов докорінного оновлення в Україні економіко-правової
дійсності й подальшого утвердження проєвропейських традицій не слід гнучкість
346
правового регламентування відносин у сфері праці вважати негативним явищем і
пов’язувати його з дерегуляцією, позаяк в умовах сьогодення ця правова категорія
розглядається як розширення впливу трудового права на ті відносини в царині праці,
які раніше не вважалися такими, що лежать у трудо-правовій площині. Єдиним
ключовим питанням залишається досягнення пріоритетності принципу захисту прав
працюючих, за якої гнучкість трудового договору стане елементом ефективної
правової регламентації процесів на ринку праці.
21. При виникненні відносин з використання праці військовослужбовців на
добровільній основі з ними укладається контракт, який регулює ці відносини і
служить підставою для видання наказу чи розпорядження по особовому складу про
зарахування особи на відповідний вид служби і призначення її на посаду. Але у
примірних зразках контрактів про проходження громадянами України військової
служби у Збройних Силах України, затверджених указом Президента України, немає
прямої вказівки про поширення трудового законодавства на службові відносини
військовослужбовців. Указані контракти не можна вважати особливим видом
трудового договору, оскільки вони впорядковують не трудові, а військово-службові
відносини, а їх змістом є не виконання трудових обов’язків, а несення обов’язків
військової служби. Контракт про проходження останньої є різновидом
адміністративного договору. Ось чому його треба йменувати «службовий контракт»,
щоб виокремити його серед інших подібних правочинів. На військовослужбовців
поширюється сфера дії трудового права в частині регулювання питань з: (а)
організації оплати й охорони праці, забезпечення соціальних гарантій, надання пільг
і компенсацій; (б) установлення тривалості службового часу; (в) надання
військовослужбовцям відпочинку за виконання службових обов’язків у вихідні,
святкові й неробочі дні; (г) належного їх матеріального забезпечення під час
проходження військової служби; (д) виплати доплат, винагород, премій та
одноразової допомоги при звільненні з військової служби; (е) інших соціальних
гарантій. Усі норми мають трудо-правовий характер, що, однак, не впливає на їх
правову природу. Контракт з військовослужбовцями не стає видом трудового
договору, а залишається у сфері дії адміністративного права.