ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ПОРУШЕННЯ ЧИ НЕВИКОНАННЯ УМОВ УГОД У ТРУДОВОМУ ПРАВІ

Короткий опис

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
СХІДНОУКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА ДАЛЯ

На правах рукопису

ПЕТРОВ ПАВЛО ВОЛОДИМИРОВИЧ

УДК: 349.22

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ПОРУШЕННЯ ЧИ НЕВИКОНАННЯ УМОВ УГОД У ТРУДОВОМУ ПРАВІ

12.00.05 – трудове право; право соціального забезпечення

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник:
доктор юридичних наук, професор
ІНШИН М.І.

ЛУГАНСЬК – 2012

ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ…………………………………...…3
ВСТУП………………………………………………………………………….4

РОЗДІЛ 1. УГОДА ЯК ЮРИДИЧНИЙ ФАКТ, ЩО ЗАБЕЗПЕЧУЄ ДИНАМІКУ ТРУДОВИХ ПРАВОВІДНОСИН…………………….……12
1.1. Розширення сфери договірного регулювання праці як одна з тенденцій розвитку трудового права в сучасних умовах………………………………12
1.2. Види угод у трудовому праві……………………………………………20
1.2.1. Трудовий договір як угода про зміст трудових
правовідносин……………………………………………………………24
1.2.2. Колективний договір як локальне джерело трудового права із рисами угоди і нормативно-правового акта ………………………...…36
1.2.3. Колективна угода як основна форма узгодження інтересів сторін трудових правовідносин на рівні регіону, галузі, держави……….…..64
Висновки до розділу 1…………………………………………………….....70

РОЗДІЛ 2. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЧИ НЕВИКОНАННЯ ДОГОВІРНИХ ЮРИДИЧНИХ ПРИПИСІВ………75
2.1. Юридична відповідальність та її види у трудовому праві…………….75
2.2. Відповідальність за порушення чи невиконання юридичних приписів у сфері індивідуально-договірного регулювання праці ……………………..80
2.3. Відповідальність за порушення чи невиконання умов колективних договорів і угод………………………………………………………………117
2.4. Шляхи вдосконалення правового регулювання відповідальності за порушення договірних юридичних приписів……………………………...133
Висновки до розділу 2……………………………………………………...148
ВИСНОВКИ…………………………………………………………………154
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………...163

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ
КЗпП України – Кодекс законів про працю України
Проект ТК України – проект Трудового кодексу України
МОП – Міжнародна Організація Праці
КК України – Кримінальний кодекс України
КУпАП – Кодекс України про адміністративні правопорушення
Держпраці – Державна інспекція України з питань праці

ВСТУП
Актуальність теми. В умовах трансформації трудових правовідносин при переході до ринкової економіки питання відповідальності за порушення чи невиконання умов угод потребують перегляду. Якщо до недавнього часу роль держави в регулюванні трудових правовідносин важко було переоцінити, що було зумовлено не тільки її виключною можливістю розробки, оновлення й удосконалення норм права, а також інших правових засобів, які застосовуються для правового регулювання трудових правовідносин, а й існуванням виключно державної власності на засоби виробництва та соціалістичної адміністративної моделі відносин між роботодавцями й працівниками, то в умовах відходу від командно-адміністративних методів управління економікою роль угоди у регулюванні трудових відносин докорінно змінюється. У першу чергу, через розширення кола питань, які можуть бути вирішенні в договірному порядку.
Однак дане розширення не є безмежним, адже умови угод у трудовому праві завжди знаходяться в межах, визначених централізовано, а їх виконання забезпечується державою. Це лише теоретично сторони певного договору чи угоди, узгодивши певні вимоги, досягають порозуміння, а отже й будуть суворо дотримуватися вироблених ними правил, виконувати взяті на себе зобов’язання. На практиці ж порушення або виконання не в повному обсязі договірних юридичних приписів сторонами угод у трудовому праві є явищем доволі розповсюдженим. І якщо проаналізувати вимоги найманих працівників, то їх кількість у зв’язку з невиконанням законодавства про працю щороку стає меншою через зміни відповідних норм стосовно адміністративної та кримінальної відповідальності роботодавців, а от невиконання або порушення умов колективного договору все частіше є причиною колективних трудових конфліктів (спорів). Звідси висновок: недосконалість норм чинного законодавства щодо відповідальності за порушення умов угод у трудовому праві є одним із факторів, що дозволяє їх сторонам порушувати договірні юридичні приписи.
Відновлення ж ролі держави як гаранта соціальної стабільності за умови подальшого розширення сфери договірного регулювання праці вимагає забезпечення належної поведінки суб’єктів трудових відносин, чого на сьогодні без існування санкцій за порушення договірних юридичних приписів досягнути вкрай важко.
Проблеми правового регулювання відповідальності за порушення чи невиконання умов угод у трудовому праві були предметом наукових досліджень таких учених-правознавців, як Є.І. Астрахан, М.Й. Бару, Н.Б. Болотіна, О.В. Виноградова, Н.Д. Гетьманцева, Г.С. Гончарова, Л.П. Грузінова, О.М. Дуюнова, В.В. Жернаков, В.І. Жуков, Т.А. Занфірова, В.Г. Короткін, І.В. Лазор, Л.І. Лазор, Т.М. Лежнєва, О.М. Обушенко, Н.А. Плахотіна, П.Д. Пилипенко, С.М. Прилипко, В.І. Прокопенко, О.В. Прудивус, В.І. Щербина, І.І. Шамшина, Г.І. Чанишева, А.М. Юшко, О.М. Ярошенко та ін. Не применшуючи значення наукових праць названих авторів, зазначимо, що комплексного дисертаційного дослідження присвяченого правовому регулюванню відповідальності за порушення чи невиконання умов угод у трудовому праві в умовах реформування правової системи і становлення ринкової економіки в Україні, ще не проводилось.
Тому на теперішній час питання відповідальності за порушення умов угод у трудовому праві, до числа яких з позиції теорії можна віднести не тільки угоди на рівні регіону, галузі, держави, а й трудовий і колективний договори, є вкрай актуальним і потребує відповідного дослідження з виявлення проблем і розроблення пропозицій щодо їх вирішення.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертація виконана на кафедрі правознавства Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля відповідно до комплексної цільової програми університету й кафедри «Актуальні проблеми розвитку українського законодавства на сучасному етапі». Тема роботи узгоджується з планами наукових досліджень кафедри правознавства Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля.
Мета і задачі дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб з урахуванням концептуальних розробок юридичної науки, доктрини трудового права, вимог чинного законодавства та правозастосовної практики розробити теоретичні положення щодо правового регулювання відповідальності за порушення чи невиконання умов угод у трудовому праві, напрацювати конкретні наукові пропозиції й практичні рекомендації, спрямовані на вдосконалення відповідного законодавства.
Для досягнення поставленої мети дослідження вважається за необхідне вирішення таких завдань:
– визначити тенденції договірного регулювання праці в умовах перехідного періоду й реформування трудового права України;
– охарактеризувати трудовий договір як угоду про зміст трудових правовідносин в обсязі умов, які виробляються сторонами;
– опрацювати колективний договір як локальне джерело права, що об'єднує в собі риси угоди й нормативно-правового акта;
– визначити поняття, підстави та види юридичної відповідальності у трудовому праві;
– охарактеризувати колективну угоду як основну форму узгодження інтересів сторін трудових правовідносин на рівні регіону, галузі, держави;
– визначити особливості правового регулювання відповідальності за порушення чи невиконання договірних юридичних приписів у сфері індивідуально-договірного регулювання праці;
– показати сучасний стан правового регулювання відповідальності за порушення чи невиконання умов колективних договорів і угод;
– розробити пропозиції щодо вдосконалення договірного регулювання трудових правовідносин в аспекті відповідальності за порушення договірних юридичних приписів.
Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у зв’язку з порушенням чи невиконанням умов угод у трудовому праві.
Предметом дослідження є сукупність правових норм, що регулюють відповідальність за порушення чи невиконання умов угод у трудовому праві.
Методи дослідження. Для дослідження проблем правового регулювання відповідальності за порушення чи невиконання умов угод у трудовому праві застосовується ряд методів і прийомів наукового пізнання, беручи за основу основні положення філософії, загальної теорії держави і права. Застосування методу структурно-системного аналізу дозволило провести комплексне дослідження проблем відповідальності за порушення чи невиконання договірних юридичних приписів суб’єктами трудового права – сторонами певних угод на рівні держави, галузі, регіону, локальному рівні (підрозділ 2.1, 2.2, 2.3). За допомогою логіко-семантичного поглиблено понятійний апарат науки трудового права, а саме запропоновано визначення понять «роботодавець» (пункт 1.2.1), «трудовий колектив» (пункт 1.2.2), «трудове правопорушення» (підрозділ 2.1), «переведення», «переміщення» (підрозділ 2.2). За допомогою порівняльно-правового досліджено зміни засобів правового регулювання трудових відносин в умовах відходу від командно-адміністративних методів управління економікою (підрозділ 1.1), співвідношення заходів дисциплінарного впливу відповідно до норм чинного законодавства України у порівнянні з чинним в СРСР (підрозділ 2.2). Нормативно-правовий, формально-логічний та спеціально-юридичний методи використовувалися для з’ясування сторін і змісту угод у трудовому праві (підрозділ 1.2). Шляхом застосування методів документального аналізу та раціональної критики було проаналізовано нормативно-правові акти законодавства України з питань відповідальності за порушення чи невиконання умов трудового (підрозділ 2.2) і колективного договорів, колективних угод (підрозділ 2.3) на предмет колізій, прогалин, неточностей з метою формування пропозицій щодо вдосконалення чинного законодавства (підрозділ 2.4).
Нормативною базою роботи є: Конституція й закони України, укази Президента, постанови Кабінету Міністрів України, постанови Пленуму Верховного Суду України, судова практика, а також нормативно-правові акти зарубіжних країн.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дана робота є одним із перших у вітчизняній науці трудового права комплексних досліджень теоретичних і практичних проблем правового регулювання відповідальності за порушення чи невиконання угод у трудовому праві, у якому розкрито правову природу та сутність відповідальності за порушення чи невиконання угод, а також розроблено відповідні пропозиції з удосконалення законодавства.
Відповідно до поставленої мети й завдань дослідження в роботі обґрунтовується низка понять і наукових положень, запропонованих особисто автором.
Уперше:
 запропоновано трудовим порушенням визначити винне порушення, невиконання або неналежне виконання норм законодавства про працю або умов трудового, колективного договору чи угоди суб’єктом трудового права, за яке законом передбачено відповідальність;
– запропоновано ввести поняття «малозначність дисциплінарного проступку» з закріпленням можливості звільнення від дисциплінарної відповідальності в такому разі й обмеження усним зауваженням;
– доведено необхідність закріплення вимоги щодо обов’язкового інформування органу, який виявив адміністративне правопорушення й направив відповідні матеріали до суду, про день розгляду справи про адміністративне правопорушення.
Удосконалено:
– поняття переведення як зміни місця роботи; зміни трудової функції; зміни, визначених сторонами умов трудового договору, а також поняття переміщення як зміни робочого місця працівника чи доручення йому роботи на іншому механізмі або агрегаті при незмінності інших умов, визначених сторонами при укладенні трудового договору;
 концепція визнання трудового колективу суб’єктом трудового права, а також запропоновано поняття трудового колективу як колективу, утвореного двома і більше працівниками з моменту укладення ними трудових договорів з одним роботодавцем;
 поняття трудової юридичної відповідальності, яку запропоновано розуміти як застосування з боку держави в особі уповноважених органів передбаченого законом стягнення до суб’єкта вчинення трудового порушення.
Дістали подальшого розвитку:
 концепція трудової відповідальності як особливого виду юридичної відповідальності, що настає в разі порушення суб’єктами трудового права норм законодавства про працю чи умов трудового, колективного договорів, угод;
– пропозиція на законодавчому рівні визнати штраф одним із видів стягнень за порушення трудової дисципліни, доповнити перелік дисциплінарних стягнень таким стягненням як письмове зауваження, що означатиме можливість застосовування за вчинення трудового порушення одного з таких заходів стягнення: письмове зауваження, догана, штраф, звільнення. Для звільнення працівника пропонується визначити необхідною наявність або трьох письмових зауважень, або двох доган, або одного штрафу;
– пропозиція щодо недоцільності в законі, який визначає діяння злочинами, закріплювати неоднозначні поняття, а саме: «грубе порушення» та «угоди про працю» в ч.1 ст.173 КК України. Запропоновано диспозицію вказаної статті викласти в наступній редакції: «Порушення умов трудового договору, колективного договору, генеральної, галузевої, регіональної угоди шляхом обману чи зловживання довірою або примус до виконання роботи, не обумовленої такими, їх сторонами або уповноваженою ними особою, – карається…».
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що викладені в дисертації положення можуть бути використані:
а) у науково-дослідницькій сфері – для здійснення подальших наукових розробок з питань правового регулювання відповідальності у трудовому праві;
б) у правотворчості – в процесі удосконалення проекту Трудового кодексу, інших нормативно-правових актів України, призначених урегульовувати трудові відносини, зокрема ті, що виникають у процесі правового регулювання відповідальності за порушення чи невиконання умов угод у трудовому праві;
в) у правозастосовній діяльності – рекомендації, обґрунтовані в дисертації, мають за мету вдосконалити практику застосування норм чинного трудового законодавства у сфері правового регулювання відповідальності у трудовому праві;
г) у навчальному процесі – положення й висновки, опрацьовані в дисертації, можуть бути задіяні у вищих і спеціальних юридичних закладах освіти при вивченні навчальної дисципліни «Трудове право», при проведенні семінарських занять, при підготовці або вдосконаленні робочих програм і планів, написанні підручників, навчальних посібників, текстів лекцій, а також при написанні студентами рефератів і курсових робіт.
Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення, висновки та пропозиції, що містяться в даній науковій роботі, знайшли відображення в наукових публікаціях автора, а також у доповідях на наукових-практичних конференціях: «Проект Інноваційного кодексу України як новий етап розвитку нормотворення в інноваційній сфері» (Харків, 2011 р.), «Пріоритетні напрями розвитку законодавства України» (Запоріжжя, 2011 р.) та «Актуальні питання правової реформи та розбудови громадянського суспільства в Україні»(Харків, 2012 р.).
Публікації. За темою дисертації опубліковано вісім наукових праць, із яких п’ять статей у фахових наукових виданнях і три тези доповідей на зазначених конференціях.
Розділи дисертації зумовлені змістом наукової проблеми і спрямовані на досягнення мети дослідження. Робота складається зі вступу, переліку умовних скорочень, 2-х розділів, що містять 6 підрозділів, з яких один містить 3 пункти, висновків і списку використаних джерел (178 найменувань – на 18 сторінках). Загальний обсяг дисертації – 180 сторінок.

Список літератури

ВИСНОВКИ
У результаті проведеного дисертаційного дослідження, здійсненного на основі аналізу чинного законодавства України та практики його застосування, теоретичного осмислення численних наукових праць у різних галузях юриспруденції, сформульовано ряд висновків, пропозицій і рекомендацій, спрямованих на вирішення такого наукового завдання як удосконалення договірного регулювання трудових правовідносин в аспекті відповідальності за порушення договірних юридичних приписів. До основних з них віднесено наступні.
1. Особливість методу трудового права у вигляді поєднання централізованого й локального, державно-правового й договірно-правового правового регулювання найбільш відповідає напрямкам трансформації трудових правовідносин в умовах переходу України до ринкової економіки. Однак, існування тенденції розширення сфери договірного регулювання праці не означає її безмежність, оскільки саме централізоване регулювання є одним із тих факторів, що дозволяють збалансовувати інтереси таких суб’єктів трудових правовідносин як працівники й роботодавці. Точніше вести мову не про зменшення чи збільшення ролі держави, а про ефективне поєднання централізованого й децентралізованого регулювання за принципом: умови угод у трудовому праві завжди знаходяться в межах, визначених централізовано.
2. При тлумаченні термінів «договір» і «угода» у трудовому праві, слід застосовувати прийняте у цивільному праві трактування даних термінів, а також установлене між ними співвідношення: угода і договір співвідносяться як ціле й частина. Тобто, говорячи про договори й угоди у трудовому праві, слід пам’ятати, що договір завжди є угодою. При цьому як трудовий і колективний договір теоретично можна було б називати угодою, так і угоди на рівні регіону, галузі, держави – багатосторонніми договорами. З позиції теорії такі твердження не є помилковими. Однак застосування іншої термінології, аніж у Кодексі законів про працю України не є доцільним і виправданим. Тим більше, що, по-перше, виокремлення таких видів угод як трудовий договір і колективний договір має за основу їх двосторонність на відміну від угод на рівні регіону, області, галузі, держави, де сторін більше, по-друге, це дає можливість одразу зрозуміти про які угоди на рівні певного підприємства, установи, організації, у фізичної особи – суб’єкта підприємницької діяльності йде мова, оскільки укладається, як правило, як мінімум дві двосторонні угоди – трудовий договір і колективний договір. Тому пропонуємо визнати всі названі правочини як угоди, з яких двосторонні за кількістю осіб, вираження волі яких необхідне й достатнє для укладення угоди, називати трудовим договором і колективним договором, багатосторонні – угодами певного рівня.
3. Неприйнятною з точки зору загальної теорії права визначена характеристика певних правовідносин через поняття їх сторін, а не суб’єктів. «Сторони договору», «суб’єкти правовідносин» – саме таким чином слід вживати й співвідносити вказані поняття.
4. Трудовий договір як різновид угоди укладається між особою, яка має на меті реалізувати здатність до праці, та роботодавцем як суб’єктом трудового права, який на підставі трудового договору використовує найману працю чи пропонує роботу незайнятим громадянам. Для укладення трудового договору сторони повинні досягти згоди за рядом умов. Умови, які повинні бути наявними в договорі задля визначення такого укладеним, пропонуємо назвати обов’язковими, інші – ініціативними. І перші, й другі за умови їх узгодження й викладення в трудовому договорі в якості певних приписів набувають властивостей істотних.
До обов’язкових умов трудового договору відносяться умова (а) про місце роботи; (б) про трудову функцію; (в) про оплату праці; (г) про час початку роботи; (д) по забезпеченню охорони праці; (е) про режим праці та відпочинку, якщо вони відрізняються від загальновстановлених у певного роботодавця. Додаткові умови можуть бути як наявними, так і відсутніми в конкретному трудовому договорі, що обумовлюється бажанням сторін і законодавчо визначеними межами договірного регулювання праці та специфіки трудової функції працівника. Тобто, будь-які умови, що не погіршують становище працівника порівняно з установленими централізовано правилами є допустимими, а отже за умови досягнення згоди можуть бути викладені у змісті певного трудового договору й набути значення істотних і обов’язкових до виконання його сторонами.
5. Існуюче на сьогодні визначення сторін колективного договору як власник або уповноважений ним орган з однієї сторони і одна або кілька профспілкових чи інших уповноважених на представництво трудовим колективом органів, а у разі відсутності таких органів – представниками трудящих, обраними й уповноваженими трудовим колективом визначено неточним. Щодо першої сторони, то роботодавця, а не власника слід визнати стороною договору. Щодо іншої сторони, то будь-який представник, у тому числі й профспілка, лише реалізує закріплені за іншими суб’єктами повноваження (права). Вчинення ж юридично значущих дій не трудовим колективом, а від його імені такими суб'єктами як профспілки чи представниками працівників, вільно обраними та уповноваженими у відповідному порядку, слід визначити особливістю трудової правосуб’єктності трудового колективу. Наділення останнього певними правами означає визнання правоздатності трудового колективу. А от дієздатність цього суб’єкту трудового права має особливість у вигляді здійснення юридично значущих дій через інших суб’єктів, що стосується й відповідальності. Таким чином, те, що трудовий колектив закріплені за ним правомочності реалізує через інших суб’єктів, не дає підстав позбавляти його статусу суб’єкта трудового права й визначати стороною колективного договору профспілку. З аналогічних підстав не слід визначити стороною трудового договору будь-який уповноважений на представництво трудовим колективом орган, рівно як і представника трудящих, обраного й уповноваженого трудовим колективом. Саме останній як суб’єкт трудового права слід визначити стороною колективного договору при наступному визначенні першого: «трудовий колектив утворюють два і більше працівників з моменту укладення ними трудових договорів з одним роботодавцем».
6. Принципів незменшуваності прав працівників порівняно із законодавством, а також збереження рівня соціальних і трудових прав і гарантій, установлених угодами вищого рівня, достатньо для визначення меж змісту колективного договору, угоди при можливості сторін вільно обирати перелік питань для подальшого узгодження й викладення в якості умов колективного договору, угоди. За умови ж відсутності регламентації змісту колективних договорів доцільним є запровадження практики включення до їх змісту широко розповсюджених у країнах Заходу положень стосовно відмови від конфронтації, не використання страйків і локаутів, вирішення всіх розбіжностей шляхом переговорів.
7. Теоретично договірний юридичний припис повинен виступати як зовнішній фактор, що передбачає оцінку суб’єктами трудових правовідносин своїх наступних діянь на предмет відповідності домовленості. Тобто договірний юридичний припис повинен виступати як формальна міра свободи сторін, які добровільно певній домовленості надали властивість обов’язковості й повинні її виконувати. Однак порушення сторонами умов трудових, колективних договорів і різного рівня угод є непоодиноким явищем. Тому, при реформуванні інституту відповідальності у трудовому праві слід виходити з того, що, з одного боку договір і угоди є узгодженим рішенням сторін, певними домовленостями, викладеним у вигляді певних приписів у змісті договору, з іншого – являють собою правила, забезпечення сторонами виконання яких без втручання держави на сьогодні не є обґрунтованим, оскільки в сучасних умовах, незважаючи на тенденцію розширення сфери договірного регулювання праці, держава у регулюванні трудових правовідносин, у тому числі й забезпечення прав сторін трудових відносин шляхом застосування заходів державного примусу, відіграє провідну роль.
8. Трудовим порушенням слід визнати винне порушення, невиконання або неналежне виконання норм законодавства про працю або договірних юридичних приписів, викладених у змісті певного договору чи угоди в якості умов, суб’єктом трудового права, за яке законом передбачено відповідальність.
9. Особливістю відповідальності у трудовому праві є забезпечення санкціями норм інших галузей норм трудового права. Існування ж поряд з санкціями інших норм права, спрямованих на забезпечення норм трудового права, дисциплінарної й матеріальної відповідальності, які регулюються нормами трудового права, дозволяють, з одного боку, стверджувати про намагання забезпечити належну поведінку суб’єктів трудових відносин, з іншого, враховуючи практичну утрудненість реалізації переважної більшості положень щодо визначення підстав притягнення до відповідальності за порушення умов договорів і угод, щодо механізму притягнення, як результат маємо низьку ефективність норм щодо юридичної відповідальності за порушення умов договорів і угод.
10. Аналіз можливих порушень чи невиконання обов’язкових умов угод у трудовому праві дозволив виокремити ряд проблемних питань, вирішення яких сприятиме підвищенню ефективності дії норм щодо притягнення до відповідальності за порушення договірних юридичних приписів.
Щодо кримінальної відповідальності пропонується:
– у статті 173 КК України чітко визначити, що не «грубе» порушення угоди про працю…, а «порушення шляхом обману чи зловживання довірою…»;
– проблему визначення й співвідношення таких понять як договори про працю, угоди про працю, трудові угоди вирішити, виходячи з наступного: (1) трактувати «договори про працю» як поняття, що включає не тільки трудовий і колективний договір, а й угоди, підстав немає (вбачається необхідним зробити певні уточнення задля розширення змісту поняття, закріпленого у ст. 9 КЗпП України. А саме, пропонуємо викласти ст. 9 у наступній редакції: «Недійсність умов угод, які погіршують становище працівників». Умови угод, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними); (2) термін «угоди про працю» охоплює як трудовий і колективні договори, так і всі інші види угод у трудовому праві; (3) твердження, що під «трудовою угодою» розуміється цивільно-правовий договір не має достатніх підстав, оскільки це на законодавчому рівні не визначено (за відсутності даного терміну), а отже казати, що трудові угоди завжди за природою цивільно-правові, чи стверджувати, що це поняття охоплює певні види договорів навряд чи можливо. Тому краще уникати використання терміну «трудова угода». Проблему ж розмежування трудових договорів й інших за правовою природою договорів, оскільки це має ключове значення для наслідків при порушенні умов кожного з наведених, слід вирішувати, виходячи зі змісту певного виду договору. Для визначення природи відносин, що виникли на основі укладення певного договору слід звертати увагу не на назву, а на умови, викладені в договорі в якості певних приписів. Факт притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності свідчить про виникнення трудових правовідносин при укладенні договору, а відтак указує на укладення трудового договору, а не договору цивільно-правового характеру, навіть за умови назви підписаного документу «трудова угода» чи інше;
– що ж до поняття угоди про працю, яке закріплюється у Кримінальному кодексі України, з одного боку, логічним є встановлення кримінальної відповідальності за порушення угод, які за своєю суттю є трудовими (трудовий договір, колективний договір, генеральна, галузеві, регіональні угоди), з іншого підстав виключати цивільно-правові угоди про працю, відповідальність за порушення умов яких установлюється цивільним законодавством, немає. Тому в частині 1 ст. 173 КК України замість використання конструкції «угоди про працю» слід чітко визначити перелік тих актів, порушення договірних юридичних присів яких буде тягти кримінальну відповідальності при наявності інших ознак складу даного злочину;
– існуюче на сьогодні визначення спеціальних суб’єктів у ст. 173 КК України, яке не відповідає вимогам до кримінального закону, норми якого повинні чітко визначати склад злочину, оскільки саме існування всіх складових цієї абстрактної конструкції на практиці є необхідним для визначення певного діяння злочинним, замінити на сторін певного договору чи угоди або уповноважених ними осіб, з вини яких порушено умови;
– виключення фізичної особи – суб’єкту підприємницької діяльності з кола суб’єктів злочину, склад якого передбачений ст. 175 КК України визначено невиправданим і необґрунтованим.
Щодо дисциплінарної відповідальності пропонується:
– перелік вимог до процедури притягнення доповнити вимогою конкретизації загальної формули дисциплінарного проступку в наказі шляхом указівки, які конкретно норми порушено, скільки разів, якими діяннями працівника (місце, час, суть), що сприятиме усуненню проявів свавілля з боку роботодавця або уповноваженого ним органу;
– проблему зіткнення принципу стабільності трудових правовідносин, професіоналізму й досвідченості працівників з необхідністю реагування роботодавця на вчинення дисциплінарних проступків, ураховуючи ряд обставин, але обираючи між доганою і звільненням, що аж ніяк не є альтернативними між собою, при існуванні виключно догани при бажанні залишити даного працівника на роботі, що унеможливлює врахування обставин проступку, особи порушника через відсутність вибору дисциплінарних стягнень, пропонується вирішити наступним шляхом: (1) усунути протиріччя між ч. 2 ст. 147 КЗпП України та п. 22 ст. 92 Конституції України задля визначення певного діяння протиправним і встановлення відповідальності за нього виключно законами України, аби жоден колективний договір або Положення про дисципліну не включали норми стосовно додаткових порівняно з визначеними законами такими видів правопорушень і заходів стягнень; (2) на законодавчому рівні визнати штраф одним із видів стягнень за порушення трудової дисципліни та розробити механізм його застосування; (3) розробити норми стосовно відповідальності за визначення додаткового виду стягнення у колективному договорі, Положенні про дисципліну та будь-якому іншому нормативно-правовому акті, окрім певного закону України; (4) доповнити перелік дисциплінарних стягнень окрім штрафу, таким стягненням як письмове зауваження.
– ввести поняття «малозначність дисциплінарного проступку» з закріпленням можливості звільнення від дисциплінарної відповідальності в такому разі й обмеження усним зауваженням.
11. Щодо притягнення винних до адміністративної відповідальності за порушення умов колективних договорів і угод, то з’ясовано, що наявність ряду проблемних питань сприяє спрощенню підходу соціальних партнерів до виконання договірних юридичних приписів, викладених в якості умов колективних договорів і угод. Хоча існування можливості притягнення до кримінальної, адміністративної, дисциплінарної, матеріальної відповідальності за порушення або невиконання умов колективних договорів і угод є засобом впливу для забезпечення виконання досягнутих домовленостей, недосконалість норм законодавства щодо підстав, санкцій, порядку притягнення представників сторін до відповідальності, відсутність таких суб’єктів трудового права як роботодавці, яких слід визначити стороною колективного договору, держави в особі певних органів, що виступає соціальним партнером при укладенні Генеральної угоди, серед суб’єктів правопорушення, склад якого передбачено ст. 412 КУпАП України, сприяє виникненню ряду положень і зобов'язань колективних договорів і угод, які не виконані або виконані в неповному обсязі.
Через те, що представника органу, який виявив адміністративне правопорушення і направив матеріали справи до суду, як правило, на розгляд справи не запрошують, що тягне отримання копії постанови після закінчення строку оскарження або наприкінці такого, що однаково унеможливлює внесення протесу, оскільки, органи прокуратури України правом поновлення строку опротестування, навіть за умови існування причин на внесення протесу, не наділені, вважаємо за необхідне закріпити вимогу щодо обов’язкового інформування органу, який виявив адміністративне правопорушення й направив відповідні матеріали до суду, про день розгляду справи про адміністративне правопорушення задля забезпечення можливості отримання ним копії постанови, в тому числі й про закриття справи, в день її винесення.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Щербюк Н. Правове регулювання трудових відносин. Завдання держави – узгодити протилежні інтереси / Н.Щербюк // Віче. – 2007. – №11 (200). – С. 25 – 26.
2. Трудовое право России: учебн. / под ред. С.П. Маврина, Е.Б. Хохлова. – М. : Юристъ, 2003. – 560 с.
3. Гоц В.Я. Співвідношення централізованого і договірного регулювання умов праці в ринковій економіці / В.Я. Гоц // Вісн. ун-ту внутр. справ. – 1997. – № 2. – С. 190 – 192.
4. Луценко А. Правове регулювання контрактної форми трудового договору: деякі проблеми і шляхи їх вирішення / А. Луценко // Право України. – 1999. – № 7. – С. 44 – 46
5. Сільченко С.О. До питання виникнення трудової правосуб’єктності первинних профспілкових організацій і профспілок / С.О. Сільченко // Актуал. пробл. науки труд. права в сучасних умовах ринк. економ.: матер. наук.-практ. конф. (м. Сімферополь, 19-20 трав. 2003р.) / за ред. В.С. Венедіктова. – Х. : Вид-во НУВС, 2003. – С. 83 – 86.
6. Пилипенко П.Д. Проблеми теорії трудового права / П.Д. Пилипенко. – Львів : Вид. центр Львів. нац. ун-ту ім. І. Франка, 1999. – 214 с.
7. Щербина В.І. Трудове право України: підручн. / В.І. Щербина / за ред. В.С. Венедіктова. – К. : Істина, 2008. – 384 с.
8. Чухвичев Д.В. Убеждение как форма государственного обеспечения нормы права / Д.В. Чухвичев // Правоведение – 1996 – № 2. – С. 94 – 99.
9. Лившиц Р.З. Трудовое законодательство: поиск концепций / Р.З. Лившиц // Сов. гос-во и право. – 1991. – № 7. – С. 47 – 56.
10. Гевел О. Основні концептуальні підходи до визначення змісту трудового договору / О. Гевел // Право України. – 2000. – № 12. – С. 55 – 59.
11. Алексеев С.С. Правовое государство – судьба социализма: науч.-публицист. очерк / С.С. Алексеев. – М. : Юрид. лит., 1988. – 176 с.
12. Прилипко С.М. Проект Трудового кодексу України – важливий етап реформування трудового законодавства / С.М. Пилипенко, О.М. Ярошенко // Право України. – 2009. – № 3. – С. 14 – 21.
13. Лежнєва Т.М. Поняття санкцій трудового права / Т.М. Лежнева // Наук. вісн. Дніпр. держ. ун-ту внутр. справ. – 2009. – №3. – С. 141 – 150.
14. Киселев И.Я. Международные трудовые отношения. Новый облик трудового права в странах Запада: прорыв в постиндустриальное общество / И.Я. Киселев // Труд. право. – 2002. – №4. – С. 48 – 55.
15. Павликовский В.И. Проблемы уголовно-правовой охраны трудовых прав человека на современном этапе развития трудовых отношений / В.И. Павликовский // Право і безпека. – 2002. – № 3. – С. 69 – 73.
16. Занфірова Т.А. Теоретичні питання договірного регулювання трудових відносин у сучасних умовах / Т.А. Занфірова // Екон. та держ. – 2006. – № 2. – С. 97 – 99.
17. Жуков В.І. Наймані працівники та їхні профспілки як суб’єкти соціального партнерства / В.І.Жуков // Профспілки України. – 2001. – №4 (112). – С. 35 – 41.
18. Гетьманцева Н.Д. Договір як підстава застосування закону до конкретних відносин праці / Н.Д. Гетьманцева // Наук. вісн. Чернів. ун-ту. – 2003. – Вип. 187. Правознавство. – С. 66 – 69.
19. Гоц В.Я. Угоди в трудовому праві в умовах ринкової економіки // Кодифікація трудового законодавства України: стан та перспективи: матер. наук.-практ. конф. (м. Запоріжжя, 25-26 черв. 2004 р.) / В.Я. Гоц / за заг. ред. В.С. Венедіктова. – Х. : Вид-во НУВС, 2004. – С. 48 – 50.
20. Грузінова Л.П. Трудове право України: навч посібн. / Л.П. Грузінова, В.Г. Короткін. – К. : МАУП, 2003. – Ч. 1. – 128 с.
21. Прилипко С.М. Трудове право України: підручн. / С.М. Прилипко, О.М. Ярошенко. – Х. : Вид. ФО-П Вапнярчук Н.М., 2008. – 664 с.
22. Скобелкин В.Н. Обеспечение трудовых прав в СССР / В.Н. Скобелкин. – М. : Юрид. лит., 1987. – 208 с.
23. Кривов В. Трудові правовідносини на сучасному етапі / В. Кривов // Аналітика. – 2006. – № 6 (48). – С. 63 – 64.
24. Прудивус О.В. Трудовий договір: його роль та значення в сучасних умовах / О.В. Прудивус // Актуал. пробл. науки труд. права в сучасн. умовах ринк. економ.: матер. наук.-практ. конф. (м. Сімферополь, 19-20 трав. 2003 р.) / за ред. В.С. Венедіктова. – Х. : Вид-во НУВС, 2003. – С. 162 – 165.
25. Сучасна правова енциклопедія / О.В. Зайчук, О.Л. Копиленко, Н.М. Оніщенко [та ін.]; за заг. ред. О.В. Зайчука. – Ін-т зак-ва ВР України. – К. : Юрінком інтер, 2010. – 384 с.
26. Цивільне право України: підручн. / Ч.Н. Азімов, М.М. Сібільов, В.І. Борисова та ін.; за ред. Ч.Н. Азімова, С.Н. Приступи, В.М. Ігнатенка. – Х. : Право, 2000. – Ч. 1. – 368 с.
27. Сидоряк І. Додержання положень Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» – запорука цивілізованого вирішення спорів / І. Сидоряк, О. Кравченко // Бюл. Нац. служби посередн. і примирення. – 2002. – №4. – С. 26 – 29.
28. Чанишева Г. Колективні трудові відносини за проектом трудового кодексу України / Г.І. Чанишева // Право України. – 2009. – №3. – С. 28 – 34.
29. Проект Трудового кодексу України // [Електрон. Ресурс]. – Режим доступу: // http://gska2.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?id= &pf3511=30947
30. Пилипенко П.Д. Кодифікація вітчизняного трудового законодавства: проблеми та перспективи / П.Д. Пилипенко // Право України. – 2009. – № 3. – С. 7 – 13.
31. Орловський О.Я. Правова природа трудового договору / О.Я. Орловський // Наук. вісн. Чернів. ун-ту. – 2001. – Вип. 121. Правознавство. – С. 30 – 32.
32. Виноградова О.В. Юридичні аспекти змісту трудового договору в умовах ринкової економіки / О.В. Виноградова // Актуал. пробл. науки труд. права в сучасних умовах ринк. екон.: матер. наук.-практ. конф. (м. Сімферополь, 19-20 трав. 2003 р.) / за ред. В.С. Венедіктова. – Х. : Вид-во НУВС, 2003. – С. 132 – 134.
33. Пилипенко П.Д. Про трудовий договір як юридичний факт і його сторони / П.Д. Пилипенко // Предпр-во, хо-во и право. – 2000. – №9. – С. 45 – 47.
34. Пилипенко П.Д. Способи укладення трудового договору / П.Д. Пилипенко // Право України. – 2001. – № 4. – С. 56 – 59.
35. Трудовое право Украины в вопросах и ответах: учебн. / под ред. Г.С. Гончаровой, В.В. Жернакова, С.Н. Прилипко. – Х.: Одиссей, 2001. – 623 с.
36. Болотіна Н. Трудовий договір і його сторони / Н.Б. Болотіна // Праця і Закон. – 2008. – № 9 (105). – С. 33 – 37.
37. Бочков А.Ф. Права предприятия в области организации труда / А.Ф. Бочков, В.Н. Артемова, Л.Я. Островский. – Минск: Наука и техника, 1971. – 243 с.
38. Бегичев Б. К. Трудовая правоспособность советских граждан / Б.К. Бегичев. – М., 1972. – 312 с.
39. Смирнов В.И. Внутренний трудовой распорядок на предприятии / В.И. Смирнов. – Л., 1980. – 156 с.
40. Мельничук Н. Сторони колективного договору / Н. Мельничук // Право України. – 2010. – № 7. – С. 107 – 113.
41. Костюк В. Поняття та ознаки трудової правосуб’єктності роботодавця у контексті кодифікації трудового законодавства / В. Костюк // Право України. – 2010. – № 8. – С. 95 – 101.
42. Грегуль. Г. Вимоги до юридичних термінів / Г. Грегуль // Проблеми Української термінології. – Л. : Вид-во Нац. ун-ту «Львів. політехніка», 2008. – С. 294 – 297.
43. Про організації роботодавців: Закон України вiд 24.05.2001 р., №2436-III // Відом. Верхов. Ради України. – 2001. – № 32. – Ст. 171.
44. Стычинский Б.С. Научно-практический комментарий к законодательству Украины о труде / Б.С. Стычинский, И.В. Зуб, В.Г. Ротань. – 5-е изд., доп. и перераб. – К.: АСК, 2004. – 826 с.
45. Киселев И. Я. Трудовое право России и зарубежных стран. Международные нормы труда: учебн. / И.Я. Киселев. – 2-е изд., испр. и доп. – М.: ИНФРА*М, 2006. – 608 с.
46. Трудове право України: академічний курс: підручн. / П.Д. Пилипенко, В.Я. Бурак, З.Я. Козак та ін.; за ред. П.Д. Пилипенка. – 3-тє видання, перероб. і доп. – К. : Вид. дім «Ін Юре», 2007. – 536 с.
47. Кодекс законів про працю України: затв. Законом УРСР від 10.12.1971 р., №322-VIII // Відом. Верхов. Ради УРСР. – 1971. – №50 (Додаток). – Ст. 375.
48. Фатуев А.А. Трудовое право в жизни человека / А.А. Фатуев. – М. : Юрид. лит., 1991. – 255 с.
49. Богданюк Я. Концептуальні підходи до визначення поняття «переведення» / Я. Богданюк // Підпр-во, гос-во і право. – 2009. – № 4. – С. 113 – 116.
50. Баскакова Ю.В. Юридична природа трудового договору з державним службовцем / Ю.В. Баскакова // Наук. записки ХЕПУ. – 2009. – №1(7). – С. 13 – 20.
51. Парпан Т. В. Істотні умови трудового договору: автореф. дис. … канд. юрид. наук : спец. 12.00.05 / Т.В. Парпан ; Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. – К., 2005. – 17 с.
52. Акопова Е.М. Современный трудовой договор (контракт) / Е.М. Акопова. – М. : Экспертое бюро – М, 1997. – 304 с.
53. Дмитренко Ю.П. Трудове право України: навч. посібн. / Ю.П. Дмитренко – К. : Школа, 2004. – 288 с.
54. Прокопенко В.І. Трудове право України: підручн. / В.І. Прокопенко. – Х. : Консум, 2000. – вид. 2-е, стерео. – 480 с.
55. Юровський Б. Право на труд / Б. Юровский // Экспресс. – 2006. – №38 (560). – С. 15 – 21.
56. Лисенко І. Колективний договір: місце та роль в сучасних трудових відносинах / І. Лисенко // Праця і Закон. – № 09 (105). – 2008. – С. 29 – 32.
57. Толстоп’ят В.І. Тристоронній регіональній угоді – силу закону / В.І. Толстоп’ят // Профспілки України. – №4 (112). – 2001. – С. 19 – 21.
58. Українець С. Соціальне партнерство в Україні: перспективи законодавчого регулювання/ С. Українець // Україна: аспекти праці. – 1998. – №2. – С. 22 – 25.
59. Задорожна О. Робота профспілки спрямована на вдосконалення колективно-договірних відносин / О.Задорожна // Бюл. Нац. служби посередн. і примирення. – № 3. – 2008. – С. 19 – 21.
60. Гончарова Г.С. Сфера укладення колективного договору / Г.С. Гончарова, В.В. Жернаков // Право України. – 2000. – № 8. – С. 85 – 87
61. Про колективні договори і угоди: Закон України вiд 01.07.1993 р., № 3356-XII // Відом. Верхов. Ради України. – 1993. – № 44. – Ст. 287.
62. Пилипенко П.Д. Проблеми теорії трудових правовідносин в умовах переходу України до ринкової економіки : автореф. дис. ... д-ра юрид. наук : спец. 12.00.05 / П. Д. Плипенко. – X., 2001. – 36 с.
63. Божко В.М. Колективно-договірне регулювання заробітної плати: дис. ... канд. юрид. наук : спец. 12.00.05 / В.М. Божко. – Харк. держ. педаг. ун-т ім. Г.С.Сковороди. – Х., 2001. – 203 с.
64. Чанышева Г.И. Трудовое право Украины: учебн. / Г.И. Чанышева, Н.Б. Болотина. – X.: Консум, 2001. – 512 с.
65. Гетьманцева Н.Д. Щодо віднесення трудового колективу до суб’єктів трудового права / Н.Д. Гетьманцева, І.Г. Козуб // Форум права. – 2009. – № 3. – С. 167 – 173.
66. Пилипенко П.Д. Проблемы теории трудовых правоотношений в условиях формирования рыночной экономики Украины : дис. ... д-ра юрид. наук : спец. 12.00.05 / П.Д. Пилипенко. – Л., 2001. – 388 с.
67. Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів): Закон України вiд 03.03.1998 р., № 137/98-ВР // Відом. Верхов. Ради України. – 1998. – № 34. – Ст. 227.
68. Дитящева А. П. Коллективные договоры и соглашения. Трудовые конфликты / А.П. Дитящева. – М. : Эксперты бюро – М, 1998. – 368 с.
69. Жернаков В.В. Трудове право на шляху України до Європи: теоретичні та практичні проблеми / В.В. Жернаков // Часопис Київ. ун-ту права. – 2006. – № 2. – С. 115 – 120.
70. Иванов С.А. Трудовое право и рыночная экономика / С.А. Иванов // Вестн. Моск. ун-та. – Сер. 11: Право, 1992. – № 4. – С. 31 – 34.
71. Теплюк М. Прийняття нового трудового кодексу України – необхідний крок в адаптації трудового законодавства до нових економічних умов / М.Теплюк, О. Святоцький // Право України. – 2009. – № 3. – С. 4 – 6.
72. Венедиктов В.С. Трудовое право Украины: учебн. / В.С. Венедиктов. – Х. : Консум, 2006. – 304 с.
73. Болотіна Н.Б. Трудове право України: підручн. / Н.Б. Болотіна. – К. : Вікар, 2003. – 725 с.
74. Панасюк О. Зловживання суб’єктивними правами: постановка проблеми / О. Панасюк, І. Богдан // Право України. – 2010. – № 3. – С. 161 – 165.
75. Король А. Современный профсоюз – это инструмент социальной стабильности в обществе / А. Король // Автограф XXI век. – №4(9). – 2007. – С. 16 – 19.
76. Снигирева И.О. Профсоюзы как субъекты советского трудового права: автореф. дис. … д-ра юрид. наук: спец.: 12.00.05 / И.О. Снигирева. – М. : ВНИИСЗ, 1988. – 34 с.
77. Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності: Закон України вiд 15.09.1999 р., № 1045-XIV // Відом. Верхов. Ради України. – 1999. –№ 45. – Ст. 397.
78. Трунова Г.А. Правове регулювання соціального партнерства в Україні / Г.А. Трунова. – Чернівці : Рута, 2009. – 200 с.
79. Нікіфоров В.Ю. Захист профспілками соціально-трудових прав працівників в умовах ринкової економіки(теоретично-правовий аспект): автореф. дис. … канд. юрид. наук : спец. 12.00.05 / В.Ю. Нікіфоров. – НУВС. – Х., 2005. – 18 с.
80. Цвих В.Ф. Профспілки в громадянському суспільстві: теорія, методологія, практика: Монографія / В.Ф. Цвих. – К. : ВПУ Київ. ун-т, 2002 – 376 с.
81. Киселев И.Я. Сравнительное и международное трудовое право. учебн. / И.Я. Киселев. – М. : Дело, 1999. – C. 28 – 31.
82. Венедиктов B.C. Теоретические проблемы юридической ответственности в трудовом праве / В.С. Венедиктов. – X. : Консум, 1996. – 136 с.
83. Постанова Вищого Господарського суду України від 5 грудня 2002 р., № 3/130н // [Електрон. ресурс]. – Режим доступу: http://arbitr.gov.ua/docs/28_677344.html
84. Бондаренко Э.Н. О субъектах коллективного договора и правоотношениях по установлению условий труда / Э.Н. Бондаренко // Догов. регул. имущ. и труд. отношений. – Барнаул : Изд-во Алтайского ун-та, 1987. – С. 140 – 156.
85. Трудовой кодекс Российской Федерации от 30.12.2001 р, №197-ФЗ // Рос. газета. – № 256. – 31.12.2001.
86. Лушникова М.В. Очерки теории трудового права / М.В. Лушникова, А.М. Лушников. – СПБ. : Изд-во Р. Асланова «Юрид. центр Пресс», 2006. – 940 с.
87. Толкунова В.Н. Трудовое право: курс лекц. / В.Н. Толкунова. – М. : 000 «ТК Велби», 2002. – 320 с.
88. Про трудові колективи і підвищення їх ролі в управлінні підприємствами, установами, організаціями: Закон СРСР вiд 17.06.1983 р., №9500-X // [Електрон. ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=v9500400-83&c=1#Card
89. Господарський кодекс України вiд 16.01.2003 р., № 436-IV // Офіц. вісн. України. – 2003. – № 11. – Ст. 303.
90. Лосиця І.О. Колективний договір в нових умовах господарювання / І.О. Лосиця // Право України. – 1997. - № 5. – С. 73 – 76.
91. Лазор В. В. Проблеми правового регулювання трудових спорів і конфліктів за умов формування ринкових відносин в Україні: дис... д-ра юрид. наук : спец. 12.00.05 / В.В. Лазор; Київ. нац. ун-т ім. Т.Шевченка. – К., 2005. – 449 с.
92. Смирнов О.В. Законодательство о труде и коллективный договор: перспективы взаимодействия / О.В. Смирнов // Вест. Моск. ун-та: Сер. 11: Право. – 1992. – № 4. – С. 34 – 37.
93. Муцинова Н.Д. Коллективный договор и соглашение как формы социального партнерства в сфере труда / Н.Д. Муцинова // Правоведение. – 2000. – № 2. – С. 104 – 112.
94. Коваленко О. Коллективный договор: реалии и перспективы / О. Коваленко // Персонал. – № 6. – 2000. – С. 96 – 99.
95. Колобова С.В. Трудовое право России: учебн. пособ. / С.В. Колобова. – М. : Юстицинформ, 2005. – 288 с.
96. Луцишин І.Я. Запорука соціального спокою у дієвому соціальному партнерстві / І. Я. Луцишин // Бюл. Нац. служби посередн. і примирення. – №4. – 2002 – С. 38 – 40.
97. Жуков В.І Міф соціального партнерства, який може стати реальністю / В.І. Жуков // Профспілки України. – № 2. – 2005. – С. 73 – 77.
98. Андрющенко А. Місце, роль і функції соціального партнерства в механізмі регулювання соціально – трудових відносин / А. Андрющенко, І. Дубровський // Бюл. нац. служби посередн. і примирення. – № 2. – 2005. – С. 24 – 32.
99. Дзюба В. Профспілки «білих комірців»: бути чи не бути? / В. Дзюба // Бюл. нац. служби посередн. і примирення. – № 3. – 2008. – С. 22 – 24.
100. Баткаев С. Принципы регулирования трудовых отношений / С. Баткаев // Чел-к и труд. – 1992. – № 1. – С. 70 – 75.
101. Колдоговоры. Соглашения // Охр. труда и соц. страхов. – 1991. – № 12. – С. 29 – 31.
102. Жуков В.І. Визначення причин виникнення колективних трудових спорів (конфліктів) / В.І. Жуков // Бюл. Нац. служби посередн. і примирення. – № 2. – 2002. – С. 44 – 47.
103. Конончук С. “Ахіллесові п’яти” профспілкового руху в Україні / С. Конончук // Участь профспілок у політичному житті України. – № 4. – 2002. – С. 9 – 15.
104. Лациба М. Звіт за результатами фокус – групового дослідження «Участь профспілок у політичному житті України» / М. Лациба // Участь профспілок у політичному житті України. – №4. – 2002. – С. 3 – 8.
105. Шульга А.М. Теория государства и права: учебн. пособ. / А.М. Шульга. – Х.: Изд-во Ун-ту внутр. дел, 2006. – 196 с.
106. Осика І.В. Правова культура у формуванні правової, соціальної держави: дис. … канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 / І.В. Осика. – К., 2004. – 195 с.
107. Юдин З. Толкование договора как разновидность толкования права / З. Юдин // Юрид. вестник. – 2000. – № 3. – С. 85 – 87.
108. Михеев В.А. Политика социального партнерства / В.А. Михеев. – М. : Наука, 1999. – 448 с.
109. Прудинский Б.И. Правовая экономика: проблемы становления / Б.И. Прудинский, Д.Н. Сафиуллин. – М. : Юрид. лит., 1991. – 240 c.
110. Гражданское право: В 2 т. / Отв.ред.проф. Е.А.Суханов. – М.: БЕК, 2000. – Т. 1.
111. Большая советская энциклопедия. – М. : Сов. энциклоп. – изд. 3-е. – 1973. – Т. 18 – 632 с.
112. Кленов Е.А. Материальная ответственность рабочих и служащих на предприятиях / Е.А. Кленов, В.Г. Малов. – М. : Юрид. лит. – 1968. – 152 с.
113. Щербина В.І. Охоронна функція трудового права в умовах ринкових відносин / В.І. Щербина // Актуал. пробл. науки труд. права в сучасних умовах ринк. екон.: матер. наук.-практ. конф. (м. Сімферополь, 19-20 трав. 2003 р.) / за ред. В.С. Венедіктова. – Х. : Вид-во НУВС, 2003. – С. 43 – 51.
114. Сыроватская Л.А. Ответственность за нарушение трудового законодательства / Л.А. Сыроватска. – М. : Юрид. лит., 1990. – 154 с.
115. Большая советская энциклопедия. – М. : Сов. энцикл. – изд. 3-е. – 1973. – Т. 22. – 628 с.
116. Обушенко О.М. Щодо проблем реформування трудового законодавства / О.М. Обушенко // Актуал. пробл. науки труд. права в сучасних умовах ринк. екон.: матер. наук.-практ. конф. (м. Сімферополь, 19-20 трав. 2003 р.) / за ред. В.С. Венедіктова. – Х. : Вид-во НУВС, 2003. – С. 38 – 40.
117. Большой юридический словарь / под ред. А.Я. Сухарева, В.Е. Крутских. – 2-е изд., перераб. и доп. – М. : ИНФРА-М, 2000. – 704 с.
118. Хара В. Реформування трудових відносин за проектом трудового кодексу України / В.Хара // Право України. – 2009. – № 3. – С. 22 – 27.
119. Про практику розгляду судами трудових спорів: пост. Пленуму Верхов. Суду України від 06.11.1992 р., № 9 / Зб. постан. Пленуму ВС України в цив. справах та із загал. питань. – Х. : Одіссей, 2002. – 400 с.
120. Пилипенко П.Д. Про істотні умови трудового договору та проблеми, пов'язані з переведенням і переміщенням працівників / П.Д. Пилипенко // Вісн. Львів. ун-ту: Сер. юрид. – Вип. 37. – Л. : ЛДУ, 2002. – С. 337 – 342.
121. Морейн И.Б. Перевод на другую работу / И.Б. Морейн. – М.: Юрид. лит., 1965. – 208 с.
122. Киян В.Я. Правові аспекти порядку переведення та переміщення працівників ОВС / В.Я. Киян // Актуал. пробл. науки труд. права в сучасних умовах ринк. екон.: матер. наук.-практ. конф. (м. Сімферополь, 19-20 трав. 2003 р.) / за ред. В.С. Венедіктова. – Х. : Вид-во НУВС, 2003. – С. 150 – 153.
123. Ставцева А.И. Прием и перевод на другую работу / А.И. Ставцева, М.В. Яковлев. – М. : Юрид. лит., 1967. – 160 с.
124. Карпенко Д.О. Основи трудового права: навч. посіб. / Д.О. Карпенко. – К. : А.С.К., 2003. – 656 с.
125. Голованова Е.А. Переводы рабочих и служащих на другую работу / Е.А. Голованова; отв. ред. В.И. Никитинский. – М. : Юрид. лит., 1986. – 96 с.
126. Парпан Т. Проблеми правового регулювання переміщення працівників / Т. Парпан // Пробл. державотвор. і захисту прав людини в Україні: матер. X регіон. наук. конф. (5-6 лют. 2005 р.). – Л. : ЛДУ, 2004. – С. 328 – 329.
127. Гончарова Г.С. Переводы и перемещения в судебной практике / Г.С. Гончарова. – Х.: Вищ. шк., 1982. – 168 с.
128. Болотіна Н.Б. Трудовий договір за законодавством України: навч. посіб. / Н.Б. Болотіна. – К. : Вид-во Паливода А.В. 2002. – 124 с.
129. Пересунько В. Гарантії трудових прав працівника при переведенні, переміщенні, зміні істотних умов праці / В. Пересунько // Підпр-во, гос-во і право. – № 9. – 2000. – С. 51 – 55.
130. Данилюк О. Зміна умов трудового договору: порівняльний аналіз законодавства України та Російської Федерації / О.Данилюк // Право України. – 2004. – №9. – С. 120 – 123.
131. Астрахан Е.И. Перевод на другую работу / Е.И. Астрахан. – М.: Юрид. лит. – 1977. – 64 с.
132. Кривой В.И. Место работы по советскому трудовому праву / В.И. Кривой // Сов. гос-во и право. – 1989. – № 11. – С. 53 – 61.
133. Юшко А. М. Переведення на іншу роботу: дис. … канд. юрид. наук : спец.: 12.00.05 / А.М. Юшко; Нац. юрид. акад. ім. Ярослава Мудрого. – Х., 2002. – 189 с.
134. Кримінальний кодекс України: наук.-практ. коментар. – Вид. 4-е, доп. / за заг. ред. В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – Х. : Одиссей, 2008. – 1206 с.
135. Лавриненко О.В. Оціночні поняття у системі спеціального законодавства України про працю: їх зміст, значення й проблеми тлумачення у судовій практиці / О.В. Лавриненко // Екон., фінанси і право. – № 9. – 2005. – С. 25 – 30.
136. Бару М. Чи потребують судового захисту трудові спори до виникнення трудових відносин? / М. Бару // Право України. – 1996. – №5. – С. 63 – 65.
137. Бару М.И. Оценочные понятия в трудовом законодательстве / М.И. Бару // Сов. гос-во и право. – 1970. – № 7. – С. 104 – 108.
138. Керимов Д.А. Культура и те