Барило Олена Андріївна. Ідеї вільного виховання в реформаторській педагогіці кінця ХІХ - першої третини ХХ століття

Короткий опис

Барило Олена Андріївна. Ідеї вільного виховання в реформаторській педагогіці кінця ХІХ - першої третини ХХ століття: дис... канд. пед. наук: 13.00.01 / Національний педагогічний ун-т ім. М.П.Драгоманова. - К., 2004

Барило О.А. Ідеї вільного виховання в реформаторській педагогіці кінця ХІХ першої третини ХХ століття. Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.01 загальна педагогіка та історія педагогіки. Національний педагогічний університет імені М.П.Драгоманова МОН України, Київ, 2004.
Дисертаційна робота містить дослідження ідей західноєвропейської теорії вільного виховання. У роботі вперше здійснено цілісний системно-структурний аналіз зарубіжної теорії вільного виховання кінця ХІХ першої третини ХХ століття; виділено і психологічно обґрунтовано основоположні ідеї та принципи вільного виховання, що значно поглиблює розуміння його теоретико-методологічних основ; розкрито генезу поняття вільне виховання”; досліджено тенденції й особливості впливу ідей вільного виховання на розвиток педагогічної теорії і практики України в першій третині ХХ століття; проаналізовано й узагальнено особливості роботи сучасних освітніх установ, де поступово впроваджуються елементи ідей теорії вільного виховання кінця ХІХ першої третини ХХ століття; зроблено висновки про можливість використання досвіду та прогресивних ідей вільного виховання у сучасному процесі реформування освіти України.

У дисертації наведено нове вирішення проблеми вільного виховання в реформаторській педагогіці кінця ХІХ першої третини ХХ століття, що виявляється у: теоретичному обґрунтуванні основних положень та принципів вільного виховання; виявленні й аналізі впливу ідей вільного виховання на педагогічну теорію і практику України протягом 1900-1931рр. та визначенні динаміки й специфіки їх розвитку; обґрунтуванні подальшої еволюції ідей вільного виховання у процесі сучасного розвитку педагогічної теорії і практики України.
Результати проведеного дослідження свідчать про те що у світовому педагогічному просторі кінця ХІХ першої третини ХХ століття альтернативою традиційній школі виступили нові парадигмальні напрямки, серед яких чільне місце посіла теорія „вільного виховання”.
Фундаментальною основою теорії вільного виховання є засади гуманістичної педагогіки, окремі ідеї якої були закладені ще в епоху Античності і розвивалися прогресивними педагогами впродовж віків (Аристотель, Сократ, Платон).
Елементи вільного виховання простежуються у діяльності філософських шкіл Стародавньої Греції, у працях педагогів-гуманістів епохи Відродження, які проголосили новий погляд на дитину, визнання її самоцінності, врахування вікових і індивідуальних особливостей дитини, її інтересів, заперечення тілесних покарань (Я.Коменський, М.Монтень, Ф.Рабле, В. Да Фельтре). Засновником вільного природного виховання у ХVІІІ ст. виступив Ж.-Ж.Руссо, який відстоював принципи гуманізму, природовідповідності, свободи й індивідуального підходу до дітей. У ХІХ столітті подальшого розвитку набувають ідеї природовідповідності, самодіяльності учнів, надання їм інтелектуальної свободи, розвиток їх інтересів (Й.Гербарт, А.Дістервег, Й.Песталоцці). Дж.Локк головною метою виховання вважав формування у вихованця внутрішньої потреби у самоствердженні особистості, її честі, відповідальності, умовою цього є самостійність, свобода.
Сутність вільного виховання полягає у створенні виховного середовища для вільного природного розвитку (саморозвитку) дитини, забезпечення її свободи діяльності у відповідності з її віковими можливостями, індивідуальними нахилами та здібностями.
Аналіз діяльності шкіл Західної Європи та Америки, в практиці яких реалізовувались ідеї вільного виховання, свідчить, що, незалежно від різного спрямування, у їх діяльності простежуються спільні риси, які ми відносимо до основоположних ідей вільного виховання: визнання дитини вищою цінністю суспільства, її унікальної природи; вимога поважного ставлення до кожної окремої дитини, врахування її потреб, інтересів і прав; розуміння школи як цілісного життєвого простору дитини, відповідного середовища для забезпечення її гармонійного різнобічного розвитку; розуміння розвитку особистості як саморозвитку природних потенцій дитини; визначення конкретних шляхів реалізації принципу свободи у вихованні, забезпечення сприятливих умов для самовизначення, самореалізації і саморуху особистості, для повноцінного життя дитини; сприяння найбільш повному прояву творчих здібностей.
В ході дослідження встановлено динаміку розвитку ідей вільного виховання в Україні.
У дореволюційний період українські педагоги (М.Демков, О.Музиченко, С.Русова, Я.Чепіга та ін.) віддавали пріоритет тим теоретикам вільного виховання, які репрезентували ідеї гуманізму, педоцентризму, природовідповідності, свободи (Ж.-Ж.Руссо, Й.Песталоцці, А.Дістервег, Г.Гаудіг, Л.Гурлітт, Г.Шаррельман, Б.Отто та ін.). Ідеї вільного виховання впроваджувалися переважно у практику приватних дошкільних та середніх загальноосвітніх закладів.
Протягом 1917 1919 років педоцентричні ідеї і перехід до „школи вільного трудового виховання” офіційно визнавались Проектом української школи”(УНР), Положенням про єдину трудову школу” (УРСР), та висвітлювалися на шпальтах часопису Вільна українська школа”.
На початку 20-х років ХХ століття у ряді державних документів (Декларація про соціальне виховання”, Схема народної освіти УРСР” та ін.) простежується розвиток ідей педоцентризму.
Позитивними тенденціями впливу ідей вільного виховання на розвиток української школи у першій третині ХХ століття визначено: посилене вивчення індивідуальних вікових особливостей розвитку дитини; зміну ставлення до дитини у процесі виховання та навчання; збагачення педагогічної теорії та практичного досвіду України новітніми світовими науковими досягненнями; активний пошук нових форм організації педагогічного процесу; надання важливого значення самостійній активно-творчій діяльності учнів.
Надмірна політизація освітньої галузі після 1924 року, спричинена зміною політико-ідеологічних орієнтирів, слабка матеріальна база освіти та низький теоретичний і методичний рівень значної частини вчителів певною мірою гальмували процес наукового осмислення світових досягнень у галузі педагогіки та вікової психології.
Педоцентризм та орієнтація на індивідуалізацію навчання піддається критиці, відбувається зміщення акцентів з вивчення особистості на вивчення колективу та його впливу на особистість, підпорядкування конкретного індивідууму колективній психології. Водночас у педагогічній практиці до 1931 року все ще велись пошуки у напрямку розвитку активних методів та засобів навчання (лабораторний, бригадно-лабораторний, проектний, комплексно-проектний методи та ін.).
Інноваційні процеси у розвитку сучасної педагогіки, витоки творчості педагогів органічно поєднані з гуманістичною філософською ідеологією, на якій базується теорія вільного виховання. Пріоритетом державної політики розвитку освіти є особистісно-зорієнтований підхід, концептуальні положення якого співзвучні ідеям вільного виховання.
Тому у наш час особистість виступає суб’єктом життєтворчості, самопрояву, самодіяльності у галузях економіки, політики, виробництва, культури, підприємництва та ін. Певні положення теорії вільного виховання найбільшою мірою відповідають характеру суспільних відносин і формуванню особистості у відповідності ринковим соціально-економічним відносинам в суспільстві та вимогам до особистості. Тому ідеї вільного виховання асимілюються в інноваційних підходах до реформування сучасної школи: в новій особистісно-орієнтованій моделі освіти; в актуалізації педоцентричної освіти; забезпеченні учням інтелектуальної свободи, розвитку їх дослідних умінь і навичок, у демократизації та гуманізації взаємин між учителем і вихованцем. Отже, організація навчально-виховного процесу з урахуванням основних принципів вільного виховання сприяє перетворенню української школи в школу гуманізму, ґрунтовним принципом організації життєдіяльності якої стає принцип антропоцентризму, що у даному випадку означає підкорення всієї системи навчання і виховання завданню вільного розвитку особистості.
У дослідженні не вичерпані всі аспекти проблеми. В даний час увага науковців в основному зосереджена на дослідженні впровадження ідей вільного виховання у загальноосвітню школу. Вимагають уваги питання вивчення розвитку ідей вільного виховання у становленні дошкільної та вищої освіти (як в історичному аспекті, так і в контексті сучасності); проведення експериментальної роботи з впровадження в сучасну практику ідей вільного виховання, зокрема вивчення педагогічного впливу на засадах вільного виховання на розвиток творчих здібностей дитини, вдосконалення її комунікативних вмінь та навичок, збагачення морально-духовних рис особистості тощо.