Базов Віктор Петрович. Кримінальна відповідальність за порушення законів та звичаїв війни (аналіз складу злочину)

Короткий опис

Національна юридична академія України
імені Ярослава Мудрого

На правах рукопису

УДК 343.346

Базов Віктор Петрович

Кримінальна відповідальність
за порушення законів та звичаїв війни
(аналіз складу злочину)

Спеціальність: 12.00.08 кримінальне право та кримінологія;
кримінально-виконавче право

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник
кандидат юридичних наук,
професор, заслужений
працівник освіти України

Ломако Володимир Андрійович

Харків 2008

ЗМІСТ
Вступ .......................................................................................................................4
Розділ 1
Історичний розвиток кримінального законодавства щодо відповідальності за порушення законів та звичаїв війни.......................................................................................................................14
Висновки ...............................................................................................................40
Розділ 2
Об’єкт і об’єктивна сторона порушення законів та звичаїв війни...............................................................................................43
2.1. Об’єкт порушення законів та звичаїв війни............43
2.1.1. Загальна характеристика об’єкту порушення законів та звичаїв війни...............................................................................................43
2.1.2. Родовий об’єкт порушення законів та звичаїв війни....................52
2.1.3. Безпосередній об’єкт порушення законів та звичаїв війни..........55
2.1.4. Предмет порушення законів та звичаїв війни ...............................63
2.2. Об’єктивна сторона порушення законів та звичаїв війни..........................68
2.2.1. Загальна характеристика об’єктивної сторони порушення законів та звичаїв війни..................................................................................................... 68
2.2.2. Діяння як ознака об’єктивної сторони порушення законів та звичаїв війни..........................................................................................................71
2.2.3. Форми порушення законів та звичаїв війни..................................78
2.2.4. Суспільно небезпечні наслідки .....112
2.2.5. Причинний зв’язок між діянням і суспільно небезпечними наслідками............................................................................................................119
2.2.6. Місце, час, обстановка, спосіб та засоби вчинення порушення законів та звичаїв війни ............127
Висновки..............................................................................................................131
Розділ 3
Суб’єктивна сторона і суб’єкт порушення законів та звичаїв війни...137
3.1. Суб’єктивна сторона порушення законів та звичаїв війни......................................................................................................137
3.2. Суб’єкт порушення законів та звичаїв війни.............................................147
Висновки..............................................................................................................156
Розділ 4
Обставини, що обтяжують порушення законів та звичаїв війни ...159
Висновки..............................................................................................................176
Загальні висновки.............................................................................................178
Додатки................................................................................................................186
Список використаних джерел.........................................................................191

Список літератури

загальні висновки

Дисертаційна робота присвячена вивченню актуальних проблем боротьби з порушеннями законів та звичаїв війни (ст. 438 КК), який вперше визначений як окремий склад злочину у розділі ХХ Особливої частини КК. Під час дослідження було проведено глибокий і всебічний аналіз цього складу злочину: проаналізовано розвиток законодавства щодо відповідальності за його вчинення, визначено його елементи і ознаки, відмінності від суміжних складів злочинів та обґрунтовано необхідність вдосконалення КК щодо відповідальності за вчинення цього злочину.
Всебічне дослідження дало можливість зробити загальні висновки і висловити такі пропозиції:
1. Порушення законів та звичаїв війни це суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), характер і тяжкість якого зумовили встановлення кримінальної відповідальності за його вчинення як кримінальним законом, так і міжнародними договорами України.
2. Історичний розвиток законодавства України свідчить, що відповідальність за порушення законів та звичаїв війни передбачалася у договорах з греками (Х ст.) та готами (ХІХІІ ст.), Руській Правді”, багатьох Судебниках тощо. Соборне уложення 1649 р. містило окрему главу, де встановлювалася відповідальність за такі злочини. Питання кримінальної відповідальності за порушення законів та звичаїв війни вирішувалися у Військовому артикулі 1716 р., Військових статутах про покарання, що мали статус окремих військово-кримінальних законів до 1917 р., універсалах гетьманів України, актах Української Народної Республіки.
У минулі часи порушення законів та звичаїв війни, особливо вчинених щодо цивільного населення, суворо каралися, зокрема у вигляді смертної кари. До кваліфікуючих ознак належало вчинення цього злочину стосовно жінок, дітей або осіб похилого віку, церковного майна, із зброєю, групою осіб (командою) або злочинною організацією.
3. На теперішній час кримінальна відповідальність за порушення законів та звичаїв війни визначена КК та міжнародними договорами України, найбільш важливими серед яких є: Статут Нюрнберзького воєнного трибуналу, Женевські конвенції про захист жертв війни 1949 р. і Додатковий протокол І до них 1977 р., Конвенція ООН про незастосування строку давності до воєнних злочинів і злочинів проти людяності 1968 р., Конвенція про захист культурних цінностей у випадку збройного конфлікту 1954 р. та протоколи до неї, статути судів ad hoc щодо колишньої Югославії і Раунди, Римський статут Міжнародного кримінального суду тощо. В зарубіжних країнах кримінально-правові норми щодо відповідальності за порушення законів та звичаїв війни систематизовані в кримінальних (Азербайджан, Бєларусь, Болгарія, Латвія, Росія, Польща) чи військово-кримінальних (Бразилія, Іспанія, Італія, Норвегія, США, Франція, Швейцарія) кодексах. Покарання за ці злочини відрізнялися особливою суворістю, як правило, у вигляді смертної кари. І зараз покарання за воєнний злочин встановлюється на тривалі строки позбавлення волі: від 10 і 20 років з конфіскацією майна (Іспанія, Узбекистан) до довічного ув’язнення (Україна, Росія, Бєларусь, Німеччина, Болгарія, Франція, Казахстан) і навіть до смертної кари (США, Японія, Таджикистан).
Положення міжнародних договорів України, досвід інших держав, проведене анкетування відповідних фахівців (Додаток Б) вказують на необхідність удосконалення положень КК щодо відповідальності за порушення законів та звичаїв війни.
4. Родовим об’єктом порушення законів та звичаїв війни є охоронювані кримінальним законом однорідні взаємопов’язані суспільні відносини, що забезпечують мир та дотримання загальновизнаних правил ведення війни і інших збройних конфліктів.
За родовим об’єктом воєнні злочини пропонується визначити як окрему групу кримінально-правових норм в єдиному окремому розділі Особливої частини КК, назвавши його Злочини проти миру та загальновизнаних правил ведення війни і інших збройних конфліктів (воєнні злочини)”, і помістити після розділу ХХ КК. Назву розділу ХІХ КК пропонується залишити незмінною, а розділу ХХ КК певним чином скорегувати. Таке впорядкування системи Особливої частини КК у подальшому сприятиме визначенню і розмежуванню родових об’єктів цих посягань та визначенню причин та умов, що призводять до їх вчинення.
Пропонується злочини проти людяності виокремити в самостійні склади злочинів та передбачити окремими статтями розділу ХХ КК.
5. У зв’язку з тим, що злочин, що розглядається, одночасно може заподіювати шкоду декільком суспільним відносинам, на рівні безпосереднього об’єкта цього злочину є необхідність виділити основний (головний) безпосередній і додаткові безпосередні об’єкти цього злочину. Основним безпосереднім об’єктом цього злочину є те конкретне суспільне відношення, що забезпечує дотримання загальновизнаних правил ведення війни та поставлене законодавцем під охорону ст. 438 КК України. Основний безпосередній об’єкт злочину, що розглядається, перебуває в межах його родового об’єкта.
На підставі проведеного дослідження структурних елементів аналізованого суспільного відношення (його суб’єктів, предмета та соціального зв’язку) слід зазначити, що механізм заподіяння шкоди основному безпосередньому об’єкту порушення законів та звичаїв війни може мати різні варіанти залежно від форми посягання. При цьому в одних випадках він полягає в тому, що злочин, передбачений ст. 438 КК, посягає насамперед на суб’єктів суспільних відносин (наприклад, у разі жорстокого поводження з військовополоненими або цивільним населенням), які виступають як потерпілі, в інших на предмет суспільного відношення, а в окремих випадках - злочинному впливу піддається соціальний зв'язок між його учасниками (наприклад, у разі віддання наказу про вчинення воєнного злочину), який під час війни та інших збройних конфліктів зовні переважно виступає в певних формах діяльності людей і знаходиться у постійному взаємозв’язку з іншими структурними елементами суспільних відносин. У разі порушення законів та звичаїв війни соціальні цінності, що характеризують соціальний зв’язок, знешкоджуються чи пошкоджуються. Тим самим шкода заподіюється суспільному відношенню в цілому. Учасниками (суб’єктами) суспільних відносин, яким заподіюється шкода злочином, можуть бути як окремі особи, так і колективи людей, юридичні особи.
Додатковим обов’язковим безпосереднім об’єктом порушення законів та звичаїв війни під час заподіяння шкоди виступають суспільні відносини, які забезпечують, зокрема, життя та здоров’я військовополонених, цивільного населення, інших жертв війни тощо, визначені законодавцем у диспозиції ч. 1 ст. 438 КК. Цьому об’єкту, поряд з основним безпосереднім об’єктом, при вчиненні злочину заподіюється чи створюється загроза заподіянню шкоди. Поряд з додатковим обов’язковим при вчиненні порушення законів та звичаїв війни може існувати або бути відсутнім додатковий факультативний безпосередній об’єкт.
Додатковий безпосередній об’єкт може бути використаний законодавцем для виділення інших кваліфікованих складів злочину, що розглядається, або для утворення самостійних складів злочинів.
6. Предметом злочину, визначеного ст.438 КК, є речі цивільного призначення (цивільні об’єкти),з певними властивостями яких пов’язується наявність в діях особи ознак зазначеного складу злочину. Воєнні об’єкти не можуть бути предметом цього злочину. Оскільки предметом злочину, що розглядається, можуть виступати лише певні речі, предмет виступає речовою (матеріальною) ознакою порушення законів та звичаїв війни. У диспозиції основного складу злочину йдеться про певний вид предметів — національні цінності. Кожен з предметів даного виду має однакове значення для кримінальної відповідальності. Перелік інших предметів, враховуючи бланкетність диспозиції ст.438 КК, визначається міжнародними договорами України. У цьому випадку предмет злочину виступає обов’язковою ознакою складу злочину, що розглядається. Пропонується замість терміну національні цінності” визначити термін культурна спадщина” та термін природна спадщина”, що відповідатиме міжнародним договорам України, а також розширити предмет цього злочину за рахунок пам’яток-об’єктів культурної спадщини, внесених до Державного реєстру нерухомих пам’яток України, та унікальних документів Національного архівного фонду. Порушення законів та звичаїв війни можуть бути як предметними злочинами (наприклад, у формі розграбування національних цінностей), так і безпредметними злочинами (зокрема, у формі віддання злочинного наказу). При цьому під охороною національних цінностей мається на увазі не тільки захист майна як речі, а насамперед властивості речі, що має культурне, естетичне та інше значення.
7. Розгляд об’єктивної сторони порушення законів та звичаїв війни засвідчив, що диспозицією основного складу цього злочину визначені альтернативні діяння при його вчиненні, кожна з яких утворює закінчений склад злочину, передбаченого ч.1 ст.438 КК.
Особливістю законодавчого визначення об’єктивної сторони порушення законів та звичаїв війни є як описове, так і бланкетне визначення у КК ознак цього злочину. Зміст основних форм цього злочину безпосередньо визначено у ст. 438 КК, а багатьох інших форм у відповідних міжнародних договорах України, тобто йдеться про його подвійну протиправність.
Вважаємо, що диспозиція основного складу злочину, що розглядається, може бути розширена за рахунок таких діянь, як: незаконна депортація або незаконне переміщення цивільного населення; напад, пошкодження, руйнування, знищення чи незаконна реквізиція об’єктів культурної або природної спадщини та інших цивільних об’єктів; примушування військовополонених чи цивільних осіб до участі у воєнних діях чи виконанні робіт воєнного характеру; застосування заборонених способів ведення війни; набір або вербування дітей до складу збройних сил чи угруповань або використання їх для активної участі у бойових діях; невиправдане затримання репатріації військовополонених чи цивільних осіб. З урахуванням зазначеного, а також запропонованого доповнення зазначеного злочину такою кваліфікуючою ознакою, як вчинення службовою особою, пропонується з диспозиції основного складу злочину слова вигнання цивільного населення для примусових робіт, розграбування національних цінностей на окупованій території” та а також віддання наказу про вчинення таких дій” вилучити.
Злочин, про який йдеться у ч.1 ст. 438 КК, є злочином з формально-матеріальним складом, що цілком виправдано з точки зору його суспільної небезпеки. Розграбування національних цінностей (ч.1 ст.438 КК), а також злочин, визначений ч.2 ст. 438 КК, є злочинами з матеріальним складом. Умисне вбивство при вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.438 КК, є його складовою і не потребує окремої кваліфікації, а настання смерті потерпілого є обов’язковою ознакою складу цього злочину. При цьому встановлюється причинний зв’язок між діянням (дією або бездіяльністю) винного і настанням смерті потерпілого. Зважаючи на інші важкі наслідки зазначеного злочину, вони потребують законодавчого врегулювання.
Виходячи із положень міжнародних договорів України пропонується крім заборонених засобів передбачити відповідальність і за застосування заборонених способів ведення війни. З урахуванням особливостей засобів ведення війни вважаємо за необхідне віднести окремі їх види до джерел підвищеної небезпеки.
Для характеристики об’єктивної сторони цього злочину важливе значення мають і такі його факультативні ознаки, як місце, час, обстановка, спосіб та засоби вчинення злочину. У разі, якщо ці ознаки визначені в ст. 438 КК чи відповідних міжнародних договорах України, вони є обов’язковими ознаками об’єктивної сторони злочину, що розглядається. Чинна редакція ст. 438 КК передбачає відповідальність за вчинення цього злочину під час міжнародних збройних конфліктів (війни). Враховуючи досвід зарубіжних країн, пропонується визначити відповідальність за його вчинення і під час неміжнародних збройних конфліктів.
8. З урахуванням законодавчої конструкції порушення законів та звичаїв війни доведено, що цей злочин може бути вчинено лише умисно — з прямим або непрямим умислом. При вчиненні більшості злочинних діянь, передбачених ч.1 ст. 438 КК, їх зміст полягає в усвідомленні особою суспільно небезпечного характеру свого діяння (дії або бездіяльності) і бажанні його вчинення. У зв’язку з тим, що цей злочин здебільшого є злочином з формальним складом, у цих випадках злочинні діяння можуть бути вчинені лише з прямим умислом. З метою уточнення визначення прямого умислу у злочинах з формальним складом пропонується ч.2 ст.24 КК викласти у такій редакції: У злочинах з матеріальним складом прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності) і бажала його вчинення. У злочинах з формальним складом прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання”. При розграбуванні національних цінностей (ч.1ст.438 КК) та вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 438 КК, особа усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачає його суспільно-небезпечні наслідки і бажає або якщо не бажає, то свідомо припускає їх настання. При цьому розграбування національних цінностей може бути вчинено лише з прямим умислом. При вчиненні порушення законів та звичаїв війни, поєднаного з умисним вбивством (ч. 2 ст. 438 КК), умисел на вчинення такого вбивства може бути як прямим, так і непрямим.
9. Суб’єктом порушення законів та звичаїв війни є фізична осудна особа, яка досягла 16 років. Суб’єктом вчинення порушення законів та звичаїв війни у формі віддання наказу про вчинення зазначених у ст. 438 КК дій може бути службова або військова службова особа. Вчинені ними діяння мають за наявності відповідних підстав кваліфікуватися додатково і за статтями, що передбачають відповідальність за службові злочини. За вчинення злочину, передбаченого ч.2 ст. 438 КК, особа віком від 14 до 16 років має нести відповідальність лише за умисне вбивство.
Враховуючи обґрунтування, наведені в цьому дослідженні, доцільно законодавчо передбачити, що суб’єктом порушення законів та звичаїв війни може бути фізична осудна особа, яка досягла 18 років. Доведено, що вчинення цього злочину службовими, а також спеціально зобов’язаними особами потребує підвищеної відповідальності.
За чинним законодавством юридичні особи, у тому числі держава, не можуть бути суб’єктами злочину. Пропонується у цих випадках визнавати суб’єктами таких злочинів відповідних (винних) службових осіб (керівників) цих юридичних осіб. Держава за певних обставин має нести лише міжнародно-правову відповідальність.
10. Запропоновано визначити кваліфікуючі ознаки злочину, що розглядається, у новій редакції, до яких віднести: вчинення порушення законів та звичаїв війни організованою злочинною групою; щодо двох чи більше осіб; повторно; службовою чи спеціально зобов’язаною особою; щодо вагітних або матері, яка має дитину віком до 14 років чи щодо дитини; щодо поранених чи хворих; стосовно об’єктів культурної спадщини та інших об’єктів, що перебувають під спеціальним чи особливим захистом; що заподіяло велику, тривалу і серйозну шкоду навколишньому природному середовищу; що спричинило загибель людей чи інші тяжкі наслідки. З урахуванням зазначеного пропонується в ч.1 ст.438 КК слова віддання наказу про вчинення таких дій” та в ч.2 ст.438 КК слова ті самі діяння, якщо вони поєднані з умисним вбивством” виключити.
До особливо кваліфікуючих ознак порушення законів та звичаїв війни слід, на наш погляд, віднести такі, як: вчинення умисного вбивства; вчинення злочину злочинною організацією або вчинення його в рамках плану або політики держави чи великомасштабне здійснення цього злочину; вчинення злочину на грунті розпалювання расової, національної чи релігійної ворожнечі.
11. На підставі аналізу порушення законів та звичаїв війни, здійсненого в цьому дисертаційному дослідженні, пропонуємо ст. 438 КК викласти у новій редакції (додаток А).