Бородіна Олена Миколаївна. Людський капітал в аграрній сфері економіки України: науково-організаційні основи сучасного формування і розвитку

Короткий опис

Бородіна Олена Миколаївна. Людський капітал в аграрній сфері економіки України: науково-організаційні основи сучасного формування і розвитку: дис... д-ра екон. наук: 08.07.02 / Національний науковий центр "Інститут аграрної економіки". - К., 2004.

Бородіна О.М. Людський капітал в аграрній сфері економіки України: науково-організаційні основи сучасного формування і розвитку. Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук за спеціальністю 08.07.02 економіка сільського господарства і АПК. Національний науковий центр Інститут аграрної економіки”, Київ, 2004.
У дисертації досліджуються теоретико-методологічні основи концепції людського капіталу в аграрній сфері економіки. Визначено особливості формування і розвитку людського капіталу в аграрній сфері економіки і на цій основі поглиблено розуміння його сутності відповідно до умов багатофункціональної ролі сільського господарства. Проведено системний аналіз сучасного стану людського капіталу аграрного сектора в порівнянні з дореформеним періодом. Виявлено основні ознаки деградації людського капіталу в аграрній сфері економіки та встановлено її причини. Обґрунтовано концептуальні основи підвищення ролі держави у подоланні деградації людського капіталу аграрної сфери. Опрацьовано принципово нову організаційно-функціональну модель взаємодії всієї сукупності аграрних капіталів, визначено її вплив на кінцевий результат соціально-економічного розвитку аграрної сфери. Запропоновано методологічні підходи до формування державної аграрної політики з позицій теорії людського капіталу. Розкрито особливості інвестування в людський капітал аграрної сфери. Висвітлено історичні аспекти відродження сільського господарства на основі розвитку людини, задіяння її інтелекту та творчого потенціалу. Запропоновано організаційні підходи до вдосконалення системи нагромадження та використання людського капіталу сільського господарства через механізми дорадчої діяльності з урахуванням міжнародної та вітчизняної практики. Розроблено вихідні основи кадрової політики, спрямованої на розвиток людського капіталу аграрного сектора.

В результаті системного дослідження теоретико-методологічних і прикладних аспектів формування та функціонування людського капіталу в аграрній сфері економіки обґрунтовано вирішення актуальної наукової і народногосподарської проблеми ефективного розвитку цієї сфери на основі розвитку людини.
1. Установлено, що ефективне функціонування аграрного сектора економіки можливе лише за умови забезпеченості необхідним комплексом аграрних матеріальних (фінансового, фізичного, природного) та нематеріальних (людського, соціального) капіталів. Визначальним серед них є капітал особливого роду людський, який включає сукупність природних і розвинутих та накопичених у процесі навчання та виробничої діяльності працівників продуктивних здібностей, особистих рис і мотивацій, які доцільно використовуються ними у виробничо-господарській діяльності, сприяють зростанню суспільної значущості її результатів і завдяки цьому забезпечують насамперед збільшення особистих доходів працівників, а також галузевих і національного доходу країни.
2. Теоретично обґрунтовано, що людський капітал в аграрному секторі економіки має галузевий і особистісний рівні і характеризується особливостями, які виділяють його в сукупному людському капіталі країни. Одна з відмінних особливостей полягає в його поліфункціональній природі, яка проявляється у тому, що за якісними ознаками людський капітал аграрного сектора економіки являє собою систему знань, спроможностей і практичних навичок як у виробничо-галузевій сільськогосподарській сфері, так і в різних сферах соціально-економічної діяльності: соціально-культурній, соціально-демографічній, природоохоронній, рекреаційній, територіально-охоронній.
3. Методологія природної поліфункціональності людського капіталу аграрного сектора вимагає переходу від розробки вузьких, виробничо орієнтованих напрямів його формування, що були характерні централізовано-плановій системі господарювання у минулому, до створення нової, ринково-орієнтованої загальнодержавної системи формування і розвитку людського капіталу аграрної сфери, яка фінансується урядом з огляду на суспільну значущість сільського господарства та комплекс суспільних благ, що створюються у процесі його функціонування. Визнання поліфункціональної ролі людського капіталу аграрного сектора змінює традиційний погляд на аграрну політику як політику розвитку лише виробництва, а тому вимагає розробки нової суспільної ідеології щодо села як своєрідного середовища життєдіяльності значної частини населення країни.
4. Дослідженням галузевих ознак людського капіталу аграрної сфери економіки виявлено і ряд інших його характерних особливостей: висока питома вага людського капіталу аграрного сектора економіки (у фізичному вимірі); найнижчі якісні характеристики людського капіталу порівняно з іншими галузевими капіталами; найнижча питома вага суспільних витрат на формування і розвиток людського капіталу аграрного сектора; прискорена економічна зношуваність людського капіталу через застарівання знань і навичок, набутих за радянських часів, недостатнє їх оновлення в сучасних умовах та девальвація новонабутих знань і практичних навичок через неможливість їх практичного застосування в реальному житті.
5. У процесі оцінки сучасного стану людського капіталу в аграрній сфері та порівняльного аналізу тенденцій його розвитку в радянський і пострадянський періоди встановлено, що в останні роки відбувся значний занепад усіх сфер формування і розвитку людського капіталу, одним з результатів якого стало його значне знецінення порівняно з радянським періодом і деградація до середини 90-х років. Серед основних причин, що зумовили деградаційні процеси в людському капіталі аграрної сфери, слід вказати на загальну аграрну кризу, яка супроводжувалася значним скороченням виробництва у сільському господарстві, руйнацією соціальної сфери села, зростанням рівня безробіття та бідності на селі, порушенням цілісних майнових комплексів у сільському господарстві, відсутністю техніко-технологічного оновлення матеріально-технічної бази виробництва, що посилюється негативними тенденціями у розвитку аграрних досліджень та фінансовим занепадом аграрної науки.
6. Навіть за критичного ставлення до процесів в економічному житті за радянських часів, слід зазначити, що державна політика щодо людського розвитку реалізувалася за висхідною, функціонувала державна система формування людського потенціалу (відповідно до умов планово-централізованого господарювання), який використовується і в сучасних умовах. Спеціальні розрахунки показують, що у 1985 р. вартість людського капіталу сільського господарства у гривневому еквіваленті становила 821,5 млрд. грн., за п’ятирічний період (1986-1990 рр.) вона зросла на 8,7% і становила 893,4 млрд. грн. ( для порівняння: у 2002 р. 48,6 млрд. грн.).
7. Результати оцінки сучасного стану і тенденцій розвитку людського капіталу в аграрній сфері економіки дають підстави для висновку про те, що вихідним концептуальним положенням у забезпеченні подолання деградаційних процесів у його відтворенні є перехід до нової соціально-економічної політики, яка визначається тим, що держава повинна взяти на себе провідну роль і відповідальність за формування та розвиток людського капіталу в аграрному секторі економіки. Інвестиційна діяльність у його формуванні і розвитку має стати окремим самостійним напрямом регулюючої функції держави. На основі інвестицій можливо забезпечити формування мікро- і макроекономічних та особистісних передумов накопичення інтелектуального, освітнього потенціалу та здоров’я сільського населення. З точки зору теорії людського капіталу, освіченість людини забезпечує їй вищі доходи і більший обсяг знань щодо дотримання раціонального способу життя та збереження здоров’я.
8. За результатами дисертаційного дослідження можна виділити два стратегічних напрями переходу до нового етапу державного регулюючого впливу в сфері розвитку людського капіталу аграрного сектора. Один із них - прямої адміністративної дії, другий ринково-орієнтований, який включає два взаємопов’язаних рівні: зовнішній, або суспільний, і внутрішній, або особистісний. Суспільний формує загальновизнані суспільством умови, в яких функціонує людина, її мотиваційні орієнтири; особистісний базується на суспільному, проявляється в ньому, формує індивідуальний людський капітал через систему безперервної освіти, на основі розширення і диверсифікованості освітніх послуг, що доповнюють базове шкільне або вузівське навчання. Визначальною ланкою системи безперервної освіти на селі є дорадча діяльність в її класичному розумінні. Аналіз розвитку процесів становлення системи дорадництва в Україні показав, що вона нині характеризується фрагментарністю розвитку. Головне відсутня єдина державна політика щодо цього, тому дорадництво ще не забезпечує ефективного впливу на формування людського капіталу.
9. При дослідженні взаємодії людського капіталу з іншими його видами в аграрній сфері (природного, фізичного, фінансового, соціального) обґрунтовано методологічний підхід до розробки якісно нової аграрної політики, що базується на концепції людського капіталу, передбачає розширення спектра її показників, щодо забезпечення розширення доступу сільського населення до сукупності капіталів. Методологія системного обґрунтування засобів зростання доходів сільського населення, що є економічним підґрунтям подолання деградаційних процесів у функціонуванні людського капіталу, передбачає ряд важливих аспектів. По-перше, визнання основоположної ролі людського капіталу в системі капіталів, тому що його значення в умовах фінансової кризи, політичних прорахунків, неможливості відновлення у стислий термін матеріально-технічної бази виробництва набуває пріоритетності. По-друге, відсутність або недостатній доступ хоча б до одного з п’яти видів капіталу деформує кінцевий економічний результат, а інколи робить його зовсім неможливим. По-третє, визнання пріоритетності людського капіталу в системі інших капіталів в своїй основі має примат індивідуального інтересу і результату кожного економічно активного мешканця сільської місцевості в задоволенні загальнодержавних інтересів. Роль держави при цьому зводиться до створення умов для більш вільного доступу людей до всіх видів капіталів при визначальному та випереджаючому розвитку людського капіталу.
10. Інвестування в людський капітал аграрної сфери має в сучасних умовах певні особливості. З одного боку, позитивний синергетичний ефект від інвестицій в людський капітал досягається через розвиток аграрної науки та доведення наукових розробок до виробника, до селянина. Недорозвиненість вітчизняної інституційної системи щодо запровадження наукових розробок не забезпечує синергетичного ефекту в розвитку аграрного сектора. З іншого боку, інвестування в людський капітал здійснюється через розвиток системи аграрної освіти. Але воно поки що не забезпечує відчутного позитивного впливу на економічне зростання в аграрному секторі. Щорічно 1,7-2,1 млрд. грн. інвестицій держави, приватних підприємств і підприємців у людський капітал не повертаються в аграрну сферу економіки. Склалася ситуація, коли заклади аграрної освіти готують людський капітал переважно для інших галузей економіки, а інвестування в аграрну освіту веде до подальшого відтоку сільської молоді та вимивання” цієї найбільш інтелектуальної частини людського капіталу аграрного сектора з сільського господарства.
11. Сучасна особливість інвестиційних процесів у формуванні та розвитку аграрного людського капіталу підвищує значення якісного оновлення знань і практичних навичок тієї частини цього капіталу, яка нині використовується в аграрній сфері економіки і становить 24 відсотки працездатного населення України. Інвестиції в цю частину людського капіталу можуть забезпечити високий економічний ефект за досить короткий проміжок часу. Встановлено, що таке інвестування здійснюється через мережу дорадчих служб, які являють собою головну сполучну ланку між аграрною освітою і виробництвом та основну складову системи безперервної освіти.
12. Науково-теоретичні і практичні розробки щодо ролі селянина у забезпеченні розвитку сільськогосподарського виробництва сягають далекої ретроспективи, часів функціонування суспільної агрономії. Вони не втратили актуальності і дотепер. За результатами дослідження еволюції таких поглядів і розробок обґрунтовано необхідність при створенні вітчизняної системи формування і розвитку людського капіталу врахувати набутий історичний досвід суспільної агрономії, позитивні надбання радянських часів, а також світовий науково-практичний досвід у цій сфері.