Бовсунівська Ірина Володимирівна. Особливості розвитку комунальної власності в умовах переходу до ринкової економіки

Короткий опис

Бовсунівська Ірина Володимирівна. Особливості розвитку комунальної власності в умовах переходу до ринкової економіки. : Дис... канд. наук: 08.00.01 - 2011

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
На правах рукопису
БОВСУНІВСЬКА ІРИНА ВОЛОДИМИРІВНА
УДК 330.342.146: [330.111.62:711.8] (477)
ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ КОМУНАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ
В УМОВАХ ПЕРЕХОДУ ДО РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ
08.00.01 - економічна теорія та історія економічної думки
Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата економічних наук
Науковий керівник:
доктор економічних наук, професор
Слухай Сергій Васильович
Київ - 2011 
ЗМІСТ
ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІЖЕННЯ КОМУНАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ 12
1.1 Еволюція теоретичних підходів до категорії власності 12
1.2 Комунальна власність у системі відносин власності 31
1.3 Суб’єкти та об’єкти комунальної власності 51
Висновки до першого розділу 69
РОЗДІЛ 2. КОМУНАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ В УМОВАХ РИНКОВИХ ПЕРЕТВОРЕНЬ 71
2.1 Комунальна власність у країнах з ринковою економікою 71
2.2 Особливості формування комунальної власності в Україні 86
2.3 Структура комунальної власності на сучасному етапі 108
Висновки до другого розділу 129
РОЗДІЛ 3. ОСНОВНІ НАПРЯМИ РОЗВИТКУ КОМУНАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ В УКРАЇНІ 132
3.1 Шляхи підвищення ефективності управління комунальною власністю 134
3.2 Удосконалення інституційного середовища комунальної власності 160
Висновки до третього розділу 178
ВИСНОВКИ 181
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 186
ДОДАТКИ 

Список літератури

ВИСНОВКИ
У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і запропоновано нове вирішення наукового завдання щодо визначення особливостей розвитку комунальної власності в умовах переходу до ринкової економіки. Проведене дослідження дозволило сформулювати такі принципові положення, висновки та пропозиції, які мають теоретичну та практичну спрямованість:
1. Визначено та обґрунтовано, що комунальна власність - це сукупність соціально-економічних відносин між членами територіальної громади щодо спільного володіння, користування, розпорядження і присвоєння ресурсів і результатів суспільного виробництва у вигляді локальних суспільних благ для забезпечення постійного відтворення системи життєзабезпечення на певній території; комунальна власність відображає об’єктивні за своїм змістом соціально-економічні відносини. Природа комунальної власності тісно пов’язана з виникненням інституту місцевого самоврядування; комунальна власність є основою незалежності і самостійності існування певного адміністративно- територіального утворення як єдиного цілого та інструментом соціального захисту членів територіальної громади. Комунальна власність - самостійна форма власності, а не різновид державної; вона є необхідним елементом територіальної економічної системи. Інститут комунальної власності виникає як реакція на необхідність виробництва локальних суспільних благ, які приватний сектор не здатен або не зацікавлений створювати.
2. В політико-економічному тлумаченні комунальної власності за її суб’єктами виокремлено взаємовідносні сторони. Це члени територіальної громади, з одного боку, та багаторівневий суб’єкт, що здійснює володіння й розпорядження комунальною власністю (органи представницької влади), управління її використанням (органи виконавчої влади) і безпосереднє користування в процесі виробництва благ (трудові колективи комунальних підприємств і установ), з іншого. При визначенні особи суб’єкта комунальної власності необхідно розглядати населення й представницькі органи місцевої влади як єдине, нерозривне ціле, як соціально-політичну систему, що відповідає сучасному рівню економічного розвитку й дозволяє щонайкраще реалізувати функції власника відносно комунального майна, забезпечуючи врахування інтересів населення, та мінімізувати витрати на здійснення контролю над власністю.
3. Встановлено, що об’єкти комунальної власності призначені здебільшого для виробництва суспільних благ. Ці блага потребують особливого присвоєння, що виражається в спільному їх споживанні всіма членами територіальної громади. Результатом цього постає формування особливої форми власності на об’єкти, що забезпечують виробництво суспільних благ (насамперед, послуг, необхідність яких виникає зі спільного проживання людей на даній території), заснованої на опосередкованому відповідними органами місцевого самоврядування спільному присвоєнні значущих для жителів даної території благ - комунальної власності.
4. Виявлено внутрішні суперечності, притаманні комунальній власності: 1) між безпосереднім та опосередкованим привласненням економічних благ територіальною громадою; 2) між формальною рівністю місцевого населення стосовно засобів виробництва й фактичною нерівністю в розподілі й споживанні економічних благ; 3) між інститутами місцевої влади - представницької й виконавчої; 4) між інтересами працівників комунального підприємства як власників засобів виробництва внаслідок їхнього проживання на території даного адміністративно-територіального утворення, з одного боку, і як найманих працівників, з іншого боку; 5) між органами місцевого самоврядування як виразниками інтересів усього комунального утворення й ними, як виразниками власних владних інтересів; 6) між зацікавленістю населення в рівному й справедливому розподілі суспільних благ і його ж потребою в гарантованому мінімальному рівні відтворення життєдіяльності; 7) між інтересами економічно відносно відособленого комунального підприємства й інтересами органів місцевого самоврядування як зовнішнього контролера й регулятора виробничого процесу. Проаналізовано їх зміст і шляхи ефективного розв’язання в умовах переходу до ринкової економіки.
5. Аналіз зарубіжного досвіду функціонування інститутів місцевого самоврядування і комунальної власності дав можливість розкрити особливості їх розвитку. У країнах Західної Європи при достатньо розвинутому приватному секторі і зростанні багатства населення здійснюється переосмислення ролі органів місцевого самоврядування. Місцева влада позиціонує себе не стільки як орган, що надає послуги, скільки організацією, яка сприяє наданню послуг територіальній громаді іншими організаціями (приватними чи суспільними). Таким чином, місцеві органи влади постають інтеграторами послуг, а не їх постачальниками і координаторами. Внаслідок перерозподілу прав власності відповідно до уподобань учасників господарського процесу у певному виді діяльності підвищується загальна ефективність функціонування економіки. Серед можливих обмінів правочинами між муніципалітетом і іншими економічними агентами доцільно виділити: договір на будівництво, договір на обслуговування, договір на управління, договір оренди, договір концесії.
6. Обґрунтовано правомірність виділення чотирьох етапів формування комунальної власності в Україні: I етап (1990-1991 рр.) - створення інституційно- правових передумов становлення інституту комунальної власності; II етап (1991— 1997 рр.) — формування комунальної власності на основі роздержавлення майна, яке належить державі; III етап (1997—1998 рр.) — екстенсивне розширення сфери комунальної власності в ході передачі до неї об’єктів соціальної сфери в процесі приватизації державного майна; IV етап (1998 р. — до теперішнього часу) — оптимізація структури комунальної власності.
7. На основі економіко-математичної моделі виявлено вплив кількості об’єктів комунальної власності за видами економічної діяльності на добробут територіальної громади. Доведено, що дана модель дає можливість визначення пріоритетних сфер економічної діяльності, де зростання обсягу об’єктів комунальної власності позитивно впливає на добробут територіальної громади. Визначено перелік об’єктів, перебування яких у комунальній власності є доцільним: 1) комунальні підприємства, що забезпечують виконання важливих для територіальних громад функцій і в яких присутність приватного капіталу є небажаною через можливість зміни профілю діяльності, яка є суспільно необхідною (заклади дитячого виховання, освіти, науки, культури та мистецтва, медичного та санаторно-курортного забезпечення, місцеві ринки); 2) господарські товариства з контрольним пакетом акцій (часток, паїв) у комунальній власності (підприємства, аварії на яких можуть мати характер екологічної катастрофи; підприємства-монополісти на регіональному ринку, що виробляють важливу для регіону продукцію; підприємства, що працюють у секторах економіки з високим рівнем монополізації; підприємства, що стабільно приносять значні прибутки; інфраструктурні об’єкти - шляхи, вулиці та їхнє освітлення, мости, вокзали, аеропорти, тощо).
8. Обґрунтовано, що в умовах переходу до ринкової економіки результати використання об’єктів комунальної власності багато в чому залежать від якості управління цією власністю. Під управлінням комунальною власністю запропоновано розуміти цілеспрямовану діяльність суб’єктів, зайнятих в органах місцевого самоврядування, із підтримки таких економічних відносин з приводу володіння, користування й розпорядження об’єктами цієї власності, які забезпечують бажані зміни в стані сфер життєдіяльності адміністративно- територіального утворення. На основі проведених досліджень запропоновано критерії й систему показників ефективності управління комунальною власністю.
9. Запропоновано конкретні напрями розвитку комунальної власності в Україні на основі узагальнення досвіду зарубіжних країн: розвиток ділової активності на основі розміщення комунального замовлення; створення ефективної системи стратегічного планування основних економічних і соціальних параметрів розвитку адміністративно-територіального утворення; підтримка суб’єктів малого та середнього підприємництва; створення позиково - інвестиційної системи міст; створення реальних механізмів доступу населення до реалізації комунальної власності з метою подолання відчуження місцевого населення від даного виду власності; міжкомунальне об’єднання фінансових, матеріальних та інших ресурсів для вирішення питань місцевого значення; розвиток інституту партнерства органів місцевого самоврядування з іншими учасниками суспільного розвитку - органами державної влади, бізнесом, територіальною громадою.
10. Доведено, що розвиток приватно-комунального та міжкомунального партнерства є одним із найпріоритетніших напрямів розвитку комунальної власності. Аргументовано, що створення комунальних господарських об’єднань на основі формування спільної часткової комунальної власності територіальних громад повинні базуватися на принципах ресурсозбереження, консолідації зусиль, комплексності, пріоритетності соціального розвитку місцевості. Це забезпечить: підвищення ефективності управління та використання об’єктів комунальної власності; сприятиме прискоренню ринкових реформ у комунальному секторі, здешевленню вартості комунальних послуг, раціоналізації видатків державного бюджету та оптимізації видатків місцевих бюджетів.
11. З метою подолання серйозних недоліків чинного нормативно-правового регулювання сфери комунальної власності обґрунтовано пропозиції: внести зміни щодо підвищення правового статусу статуту територіальної громади як важливого локального нормативно-правового акту, який визначає статус територіальної громади як суб’єкта відносин комунальної власності, коло об’єктів комунальної власності, які повинні знаходитись виключно у власності територіальної громади, реєстрацію об’єктів комунальної власності в реєстрі об’єктів нерухомості тощо; прийняти Закони України „Про комунальну власність”, „Про комунальні підприємства”, „Про правовий режим майна комунальної власності”, „Про комунальні цінні папери”, „Про територіальні громади”, „Про адміністративно-територіальний устрій” та інші; законодавчо визначити виключні повноваження територіальної громади як суб’єкта комунальної власності; зробити перерозподіл повноважень між місцевим самоврядуванням та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування різного територіального рівня на засадах децентралізації державного управління та субсидіарності.