Черних Геннадій Андрійович. Відображення суперечностей індивідуалізації соціальних практик в сучасних соціологічних теоріях

Короткий опис

Черних Геннадій Андрійович. Назва дисертаційної роботи: "Відображення суперечностей індивідуалізації соціальних практик в сучасних соціологічних теоріях"

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
На правах рукопису
ЧЕРНИХ ГЕННАДІЙ АНДРІЙОВИЧ
УДК 316.25:304.04
ВІДОБРАЖЕННЯ СУПЕРЕЧНОСТЕЙ ІНДИВІДУАЛІЗАЦІЇ СОЦІАЛЬНИХ
ПРАКТИК В СУЧАСНИХ СОЦІОЛОГІЧНИХ ТЕОРІЯХ
Спеціальність 22. 00. 01 – теорія та історія соціології
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата соціологічних наук
Науковий керівник
Судаков Володимир Іванович,
доктор соціологічних наук, професор
Київ – 2016
2
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. КОНЦЕПТУАЛЬНІ НАПРЯМКИ СОЦІОЛОГІЧНИХ
ДОСЛІДЖЕНЬ ПРОЦЕСУ ІНДИВІДУАЛІЗАЦІЇ СОЦІАЛЬНИХ
ПРАКТИК В АНАЛІТИЧНОМУ ОГЛЯДІ
1.1. Індивідуалізація соціальних практик в дослідженнях зарубіжної
та вітчизняної соціології
1.2. Концептуальні підходи до визначення змісту понять
«індивідуалізація» та «соціальна практика»
1.3. Міждисциплінарний рівень досліджень процесу індивідуалізації
соціальних практик
Висновки до розділу 1
РОЗДІЛ 2. СУПЕРЕЧНОСТІ СПОСОБІВ ТА МЕХАНІЗМІВ
ІНДИВІДУАЛЬНОЇ АКТИВНОСТІ В НЕКЛАСИЧНИХ
СОЦІОЛОГІЧНИХ ТЕОРІЯХ КІНЦЯ ХХІ-ГО ТА ПЕРШОЇ
ПОЛОВИНИ ХХ СТОЛІТТЯ
2.1. Методологія досліджень способів та механізмів індивідуальної
активності в некласичних соціологічних теоріях кінця ХІХ-го та
першої половини ХХ ст. та її особливості
2.2. Суперечності концептуального виокремлення онтологічних ознак
поняття «індивідуальна активність» в працях Е.Дюркгейма,
М.Вебера, Дж.Міда, Г.Блумера, Р.Лінтона
2.3. Індивідуалізація соціальних практик в концепції «відкритого
суспільства» К. Поппера
Висновки до розділу 2
РОЗДІЛ 3. СУПЕРЕЧНОСТІ ПРОЦЕСУ ІНДИВІДУАЛІЗАЦІЇ
СОЦІАЛЬНИХ ПРАКТИК В НОВІТНІХ ТЕОРІЯХ СУЧАСНОЇ
СОЦІОЛОГІЇ
3.1. Суперечності індивідуалізації соціальних практик в теоріях
4
12
12
18
47
52
58
58
65
74
81
84
3
постіндустріального та інформаційного суспільства
3.2. Місце соціологічних метафор «індивідуалізоване суспільство» та
«суспільство ризику» при дослідженні процесу індивідуалізації
соціальних практик
3.3 Концептуальні дилеми визначення індивідуалізації соціальних
практик як соціального блага та соціальної драми в теоретичній
соціології постмодерну
3.4. Пізнавальний потенціал концепту індивідуалізація соціальних
практик
Висновки до розділу 3
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
84
107
126
140
179
182
187
4
ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Переважна більшість сучасних науковців
цілком справедливо вважає глобальну тенденцію індивідуалізації особистості в
соціальних системах індустріального та постіндустріального типу провідною
тенденцією соціального та соціокультурного розвитку людини. Структурний вимір
даної тенденції визначається диференціацією статусно-рольових взаємодій та
розширенням соціальних позицій.
Індивідуалізація є причиною і наслідком фрагментації як соціальної дійсності в
цілому, так і життя кожної людини. Перебіг індивідуалізації супроводжується
напруженням соціальних відносин, яке відбувається через різні особистісні наміри
людей впоратися з новими свободами і обов'язками. Докорінні зміни в суспільстві
вимагають перегляду та розвитку існуючих теоретичних уявлень стосовно оцінок
місця та ролі індивідуалізуючих факторів розвитку суспільства.
Таким чином, на сучасному етапі розвитку соціології актуалізується проблема
індивідуалізації соціальних відносин. Безперервні трансформаційні процеси в
суспільстві, суттєві зміни у взаємодії людей, загострення онтологічних проблем
соціальної реальності – все це потребує подальшого дослідження трансформацій
людської активності. Люди створюють нові спільноти, які характеризуються новими
стратегіями поведінки. Дослідження процесів індивідуалізації та персоніфікації
особистості дозволяють соціологам перейти до більш ґрунтовного розгляду процесів
становлення та розвитку соціальних практик в сучасних суспільствах.
Концептуалізація способів і механізмів індивідуальної активності створюють
підстави для виходу на новий рівень пояснення соціальної взаємодії і діяльності
людей.
Період постсоціалістичної трансформації для країн Східної Європи
характеризувався інтенсивною модернізацією західного типу, однією з ключових
рис якої є індивідуалізм. Поняття індивідуалізації – далеко не нове в соціології: його
можна зустріти у К. Маркса, Ф. Тьоніса, Г. Зіммеля, М. Вебера та ін. Ці автори
5
бачили в індивідуалізації ключовий елемент модернізації суспільств.
Індивідуалізація зазвичай трактується як «вивільнення» зі звичного соціального
контексту і «реінтеграція» в нові контексти при переході від традиційного до
сучасного способу життя.
Дослідження процесу соціальної детермінації та соціальних наслідків
егоцентричного прояву індивідуалізму здійснювались в соціології, визначаючи
проблеми діяльних можливостей особистості, її статусно-рольових характеристик,
конструктивних та деструктивних життєвих стратегій, ціннісних уподобань тощо. В
цілому – зміст даних досліджень призвів до зміни вектору соціологічних досліджень
в бік від соціального (колективного) до особистісного (індивідуального), що
втілилося в більш глибинних дослідженнях проблем людського становлення та
розвитку в соціології. Можна стверджувати, що об’єктивне осмислення проблеми
індивідуалізму є особливо актуальним і важливим для українського суспільства, яке
рухається у напрямі подолання наслідків тоталітарного минулого, розвиваючи ідеї
демократичного устрою та принципи істинного індивідуалізму як соціальної
практики сучасності.
Значний внесок в наукову розробку даної проблеми здійснили у своїх роботах
представники класичної соціології та соціології нового періоду розвитку. Зокрема:
О. Конт, А. Токвіль, М. Штірнер, К. Маркс, Ф. Тьоніс, Е. Дюркгейм, Дж. Г. Мід,
М. Вебер, Ч. Кулі, Р. Лінтон, Н. Еліас, Ф. Хайек, Г. Блумер, Е. Фромм, К. Поппер,
Т. Парсонс, Дж. Гелбрейт, Р. Мертон, М. Маклюен, Д. Бел, З. Бауман, А. Турен,
К. Гірц, Е. Тофлер, Ю. Габермас, Ж. Бодрійяр, П. Бурдьо, Г. Дебор, Е. Гіденс,
М. Кастельс, У. Бек, Дж. Александер, Ф. Вебстер, Ф. Фукуяма, Й. Масуда,
В. Іноземцев, та інші відомі соціологи, які вивчали цю тенденцію в концептуальних
координатах теорій постіндустріального й інформаційного суспільств, та
суспільства знання. Змістовна наукова аргументація важливості вивчення процесу
індивідуалізації та його соціальних наслідків була також представлена в
соціологічних теоріях повсякденності таких авторів, як: А. Шюц, Г. Гарфінкель,
І. Гофман, Т. Лукман, П. Бергер, М. Арчер, П. Штомпка та ін. Відзначимо також, що
істотний внесок в дослідження специфічних тенденцій, споріднених з
6
індивідуалізацією та індивідуальною активністю, їх культурних та соціальнопсихологічних проявів в сучасному українському суспільстві зробили Л. Сохань,
Н. Паніна, С. Макеєв, О. Куценко, О. Злобіна, В. Тихонович, Н. Соболєва,
І. Мартинюк, Л. Бевзенко, Л. Скокова, В. Бакіров, О. Плахова, О. Мурадян,
С. Бабенко, О. Шульга.
Однак, незважаючи на значну дослідницьку увагу до даної тематики, варто
зауважити, що серед усього наукового доробку важко виокремити спеціалізовані
соціологічні концепції індивідуалізації як соціального процесу та прояву
персонального активізму, за винятком постмодерністських соціологічних концепцій
«індивідуалізованого суспільства» З. Баумана та «суспільства ризику» У. Бека, адже
всі інші концептуальні підходи не повною мірою відображають особливості
дослідження даного соціального процесу. Поняття «індивідуалізація соціальних
практик» вперше у своєму сучасному розумінні зустрічається у роботі О. Куценко
«Суспільство нерівних», та інтерпретується в контексті розгляду поняття «пізня (або
висока) сучасність», позначаючи «період у розвитку «сучасних» суспільств, для
якого характерні радикалізація і глобалізація основних рис сучасності, а також
зростання індивідуалізації соціальних практик і загострене сприйняття ризиків».
Таким чином можна зробити висновок, що у вітчизняній та світовій науковій думці
відсутнє теоретичне обґрунтування індивідуалізації соціальних практик як
структурного процесу, який впливає на соціальні зміни економічного,
соціокультурного та політичного характеру.
Наукова проблема дисертаційного дослідження полягає у невідповідності
узагальнення та систематизації соціологічних знань стосовно ідентифікації
індивідуалізуючих факторів розвитку суспільства змісту індивідуалізації, дефіциті
критичного аналізу суперечностей у відображенні й поясненні індивідуалізації
соціальних практик в контексті класичних і сучасних соціологічних моделей.
Вирішення цієї проблеми передбачає необхідність наукової рефлексії та
концептуального синтезу існуючих теоретичних уявлень стосовно індивідуалізації
соціальних практик в сучасних соціологічних теоріях індустріального та
постіндустріального типу суспільств.
7
Суперечності відображення індивідуалізації соціальних практик пов’язані зі
змістом інтерпретації моделей індивідуальної активності, соціальних практик та
процесу індивідуалізації особистості в об’єктивістських та суб’єктивістських
соціологічних теоріях, в ідеях некласичної соціологічної традиції та у принципах
сучасної теоретичної соціології.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна
робота виконана на кафедрі теорії та історії соціології Київського національного
університету імені Тараса Шевченка в рамках планової теми «Тенденції структурної
трансформації українського суспільства в контексті глобалізації та європейської
інтеграції» науково-дослідної роботи факультету соціології Київського
національного університету імені Тараса Шевченка (номер державної реєстрації
0111U00393). Особиста участь автора полягає в розробці та обґрунтуванні
підрозділу планової теми, застосуванні результатів дисертаційного дослідження у
розкритті параметрів соціальної активності, злочинності та установок на насилля в
українському суспільстві.
Метою дослідження є здійснення ідентифікації та розкриття особливостей
відображення суперечностей індивідуалізації соціальних практик у сучасній
теоретичній соціології.
Відповідно до поставленої мети було поставлено такі завдання:
– здійснити аналітичний огляд основних концептуальних напрямів
соціологічних досліджень процесу індивідуалізації соціальних практик;
– визначити характер концептуального відображення суперечностей
способів та механізмів індивідуальної активності в некласичних соціологічних
теоріях кінця ХІХ-го та першої половини ХХ століття;
– систематизувати особливості відображення суперечностей процесу
індивідуалізації соціальних практик в новітніх теоріях сучасної соціології;
– проаналізувати соціологічні інтерпретації індивідуалізації соціальних
практик та обґрунтувати положення конституювання «індивідуалізації
соціальних практик» як соціологічного концепту, відповідного поняття;
8
– обґрунтувати пізнавальний потенціал концепту індивідуалізація
соціальних практик, аргументуючи його теоретико-методологічні можливості
при досліджені трансформацій соціального порядку в соціальних системах
індустріального та постіндустріального типу;
Об’єктом дослідження є пізнавальні стратегії відображення процесу
індивідуалізації соціальних практик в некласичних та сучасних соціологічних
теоріях (кін. ХІХ – ХХ ст.).
Предметом дослідження є теоретичні способи та суперечності
концептуального відображення індивідуалізації соціальних практик в некласичній
сучасній теоретичній соціології.
Методи дослідження. Розв’язання поставлених завдань та досягнення
дослідницької мети було здійснено шляхом використання загальнонаукових та
спеціальних методів: аналізу і синтезу – при виокремлені структурних елементів
індивідуалізації соціальних практик; єдності історичного і логічного – для розкриття
сутності змін у відображені суперечностей індивідуалізації соціальних практик в
історичній перспективі; системного аналізу – для визначення специфіки поняття
«індивідуалізація соціальних практик» серед суміжних за змістом понять;
історичний ретроспективний метод, який дозволяє дослідити логіку становлення й
розвитку концепцій індивідуалізації та соціальних практик в соціологічному
теоретизуванні; метод концептуалізації для уточнення соціологічного змісту
поняття «індивідуалізація соціальних практик» та метод формалізації для
визначення специфіки й основних принципів суб’єктивістського підходу в аспекті
його застосування до аналізу напрямків сучасного соціологічного теоретизування;
метод компаративного аналізу для співставлення концепцій об’єктивістських та
суб’єктивістських соціологічних теорій в напрямку обґрунтування вибору об’єкту
дослідження.
Наукова новизна одержаних результатів. В дисертаційній роботі отримано
обґрунтовані результати, з яких найбільш суттєвими, що характеризують новизну
дослідження і особистий внесок автора, є наступні:
Вперше:
9
– на підставі здійсненого аналізу основних концептуальних напрямів
соціологічних досліджень процесу індивідуалізації соціальних практик надана
аргументація того, що, застосувавши концепцію методологічного індивідуалізму як
теоретико-методологічної основи вивчення суперечностей індивідуалізації
соціальних практик можна встановити специфіку прояву даного процесу, фактори й
механізми його реалізації, тенденції розвитку та формування. Визначено засади
конструювання дослідницької моделі інтерпретації індивідуалізації соціальних
практик через поняття: індивідуалізм, індивідуальна активність, персоналізація,
соціальні почуття, експектації, легітимація, соціальна структура, соціальний
порядок тощо, що дає змогу розвитку концепції методологічного індивідуалізму та
створенню загальної теорії індивідуалізації в сучасній соціології;
– здійснивши систематизацію особливостей відображення суперечностей
індивідуалізації соціальних практик в сучасних соціологічних теоріях –
виокремлено та визначено ключові суперечності відображення даного процесу в
сучасному соціологічному дискурсі, що відбивають зміну балансу між
персоніфікованими, колективними практиками. Інтерпретація індивідуалізації
соціальних практик відбувається в межах об’єктивістських та суб’єктивістських
соціологічних теорій. Доведено, що на відміну від концептуального відображення в
об’єктивістських соціологічних теоріях, які у досліджені індивідуалізації соціальних
практик переважно обмежуються поєднанням біологічного та соціального,
суспільних відносин, соціального порядку, колективної поведінки тощо, не
розглядаючи проблему індивідуальної свободи особистості, суб’єктивістські
соціологічні теорії виходять на більш глибокий рівень пізнання даного процесу та
розширюють дослідницький простір індивідуалізації соціальних практик,
виокремлюючи проблеми ринку праці, трудових відносин, сфер інформаційного
розвитку, цінностей інтелектуального розвитку та сфери послуг; персоніфікованих
практик, персоналізації, коммодифікації, меритократії, зростання соціальної
напруженості та розгортання соціальних ризиків тощо, ставлячи особистість у центр
уваги;
10
– запропонована типологізація нових концептуальних уявлень щодо
особливостей теоретичних інтерпретацій та теоретико-методологічного
обґрунтування пізнавального потенціалу поняття «індивідуалізація соціальних
практик». Зокрема, здійснена ідентифікація сутнісних ознак поняття
«індивідуалізація соціальних практик» в контексті аналізу суміжних понять
(«індивідуалізоване суспільство», «суспільство ризику», «суспільство знання»,
«габітус», «структурація» та ін. ). Встановлено, що визначені аналоги в різних
концептуальних інтерпретаціях є соціологічними поняттями, які вказують на
синтетичність даного поняття, розширюють розуміння змісту поняття
«індивідуалізація соціальних практик» та сприяють його змістовному
обґрунтуванню й розвитку нових сучасних підходів до інтерпретації даного
суспільного явища.
Уточнено:
– поняття «індивідуалізація соціальних практик» з позицій суб’єктивістських
соціологічних підходів. Даним поняттям запропоновано позначити процес
створення та розвитку індивідуальної активності індивіда та соціальних відносин,
яка проявляється на індивідуальному та колективному рівнях соціальної діяльності
та взаємодії у суспільстві. Даний концепт можливо використовувати у дослідженнях
пов’язаних з індивідуалізацією, соціальними практиками, персоніфікацією для
розкриття змісту індивідуальної активності індивідів та встановлення основних
трансформаційних тенденцій у суспільстві.
Дістало подальшого розвитку:
– існуючі теоретичні уявлення про відображення індивідуалізації соціальних
практик в сучасних соціологічних теоріях як соціального блага та драми, що
відкрило можливість обґрунтування суперечностей інтерпретації поняття
«індивідуалізації соціальних практик» та сприяє подальшому вивченню соціальної
структури соціальних систем індустріального та постіндустріального типу;
– на основі аналізу концепції ідентичностей «Я – Ми» Н. Еліаса –
аргументовано, що зміна балансу між персоніфікованими та колективними
практиками дає змогу використовувати поняття «індивідуалізація соціальних
11
практик» як методологічний інструмент пояснення соціального порядку, процесів
персоніфікації, індивідуалізації та колективізації; розкривати сутність нових
цінностей соціокультурного розвитку суспільств та індивідів в епоху
глобалізаційних змін.
Практичне значення одержаних результатів полягає у поглибленні
розуміння змісту та пізнавальних можливостей поняття «індивідуалізація
соціальних практик» до дослідження новітніх соціальних змін та питань розвитку
соціальних систем індустріального та постіндустріального типу. Результати
дослідження обґрунтовують подальший аналіз проблеми відображення
суперечностей індивідуалізації соціальних практик в соціології. Матеріал дисертації
також може бути використаний як одне з інформаційних джерел для розробки
курсів «Історія соціології», «Сучасні соціологічні теорії», «Теорія соціальних
технологій», «Актуальні проблеми соціологічної науки», «Соціологія управління»,
«Соціологія освіти», «Соціологія сім’ї», «Соціальна структура суспільства».
Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійно виконаним
науковим дослідженням. Викладені в дисертації наукові положення та висновки, що
виносяться на захист, здобуті автором самостійно, а саме здійснено ідентифікацію
та розкриття особливостей відображення суперечностей індивідуалізації соціальних
практик у сучасній теоретичній соціології.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації
оприлюднено на наукових конференціях, серед яких: III Міжнародна конференція
студентів та молодих науковців «Соціологія та сучасні соціальні трансформації»
(Київ, 2010); IX Всеукраїнська науково-практична конференція «Проблеми розвитку
соціологічної теорії: концептуалізація ціннісних змін у сучасному суспільстві»
(Київ, 2012); V Міжнародна конференція студентів та молодих науковців
«Соціологія і сучасні соціальні трансформації» (Київ, 2012); Міжнародна науковопрактична конференція «Вплив суспільних наук на процес розвитку суспільства:
можливе та реальне» (Київ, 2014); ХІ всеукраїнська науково-практична конференції
з міжнародною участю – «Проблеми розвитку соціологічної теорії: наукова
12
спадщина академіка Т. І. Заславської та її роль в соціологічному розумінні
суспільства» (Київ, 2014).
Публікації.
Основні положення та висновки роботи викладено у 12 наукових працях, з
них: 5 статей опубліковано у наукових фахових виданнях МОН України, 1 статтю
опубліковано у іноземному фаховому виданні та 6 матеріалів у вигляді тез
доповідей на наукових конференціях.
Структура та обсяг дисертації.
Дисертаційна робота складається із вступу, трьох розділів, висновків та списку
використаних джерел. Повний обсяг дисертації складає 185 сторінок, список
використаних джерел розміщений на 16 сторінках, містить 171 найменування, з яких
19 іноземною мовою.

Список літератури

ВИСНОВКИ
В ході реалізації дисертаційного дослідження «Відображення суперечностей
індивідуалізації соціальних практик в сучасних соціологічних теоріях» були
виконані поставлені на початку роботи завдання, що дозволило досягти мети
дисертаційної роботи – ідентифікувати та розкрити особливості відображення
суперечностей індивідуалізації соціальних практик у сучасній теоретичній
соціології. За результатами проведеного дослідження зроблені наступні висновки:
1. Аналітичний огляд основних концептуальних напрямків соціологічних
досліджень процесу індивідуалізації соціальних практик встановив, що розкриття
соціологічного концепту індивідуалізації соціальних практик постає актуальним
питанням в сучасній теоретичній соціології. В умовах постійних соціальних
трансформації, поширення глобальної тенденції індивідуалізації в соціальних
системах індустріального та постіндустріального типу, особливо актуалізується
потреба у теоретико-методологічному та історико-соціологічному дослідженнях,
метою яких є уточнення пізнавального та евристичного потенціалу концепту
«індивідуалізація соціальних практик» та створення загально-соціологічної теорії
індивідуалізації.
2. Здійснено історико-теоретичний огляд передумов виникнення в соціології
концептів «індивідуалізація» та «соціальні практики». Звернення до
об'єктивістських та інтерпретативних соціологічних підходів дає змогу розробити
концептуальні засади новітньої соціологічної теорії індивідуалізації шляхом
ідентифікації та осмислення шляхів подолання основних пізнавальних
суперечностей пов’язаних з тлумаченням понять «індивідуалізація» та «соціальні
практики». Таким чином, загальна невизначеність змісту сутнісних ознак даних
понять зумовлює необхідність подолання певних пізнавальних труднощів, які
виникають як наслідок спрощених теоретичних уявлень відносно наукового
розуміння взаємозв’язку колективних та персоніфікованих соціальних практик.
3. Визначено характер концептуального відображення суперечностей способів
та механізмів індивідуальної активності в некласичних соціологічних теоріях кінця
ХІХ-го та першої половини ХХ століття. Встановлено шляхом систематизації
соціологічних уявлень щодо інтерпретації понять «індивідуалізація», «соціальні
практики», «індивідуальна активність», що лише в межах суб’єктивістського
соціологічного підходу можна сформулювати концепт «індивідуалізації соціальних
практик». Об’єктивістські соціологічні ідеї – сформовані в кінці ХІХ-го століття на
засадах соціологічного позитивізму та соціологічного органіцизму – не надають
достатнього обґрунтування концептуальним ознакам даних понять, але доповнюють
їх зміст через розкриття проблеми колективних соціальних практик в організаційноінституціональних структурах. Таким чином, значущим методом дослідження
проблеми індивідуалізації соціальних практик постає метод синтезу, який дозволяє
поєднати об’єктивістські та суб’єктивістські соціологічні парадигми, з метою