ЧОРНОУСЬКО МИРОСЛАВА ВІКТОРІВНА. ЗДІЙСНЕННЯ ПРОКУРОРОМ ПРОЦЕСУАЛЬНОГО КЕРІВНИЦТВА ДОСУДОВИМ РОЗСЛІДУВАННЯМ

Короткий опис

ЧОРНОУСЬКО МИРОСЛАВА ВІКТОРІВНА. Назва дисертаційної роботи: "ЗДІЙСНЕННЯ ПРОКУРОРОМ ПРОЦЕСУАЛЬНОГО КЕРІВНИЦТВА ДОСУДОВИМ РОЗСЛІДУВАННЯМ"

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
На правах рукопису
ЧОРНОУСЬКО МИРОСЛАВА ВІКТОРІВНА
УДК 343.163+343.132
ЗДІЙСНЕННЯ ПРОКУРОРОМ ПРОЦЕСУАЛЬНОГО КЕРІВНИЦТВА
ДОСУДОВИМ РОЗСЛІДУВАННЯМ
Спеціальність 12.00.09 – кримінальний процес та криміналістика; судова
експертиза; оперативно-розшукова діяльність
Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук
Науковий керівник:
Кучинська Оксана Петрівна
доктор юридичних наук, професор
Київ – 2016
2
ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ……………………………………….4
ВСТУП…………………………………………………………………………..5
РОЗДІЛ 1. ЗМІСТОВО-ПРАВОВИЙ І КОМПАРАТИВІСТСЬКИЙ
АНАЛІЗ ПРОЦЕСУАЛЬНОГО КЕРІВНИЦТВА ДОСУДОВИМ
РОЗСЛІДУВАННЯМ…………………………………………………………16
1.1. Правова природа процесуального керівництва досудовим
розслідуванням ………………………………………………………….16
1.2. Ґенеза процесуального керівництва досудовим розслідуванням в
Україні……………………………………………………………………………44
1.3. Особливості здійснення процесуального керівництва досудовим
розслідуванням у практиці окремих держав континентальної системи
права…………………………………………………………………………….58
Висновки до розділу 1……………………………………………………….....68
РОЗДІЛ 2. СУТНІСТЬ ТА ФУНКЦІОНАЛЬНЕ ПРИЗНАЧЕННЯ
ПРОЦЕСУАЛЬНОГО КЕРІВНИЦТВА В КОНТЕКСТІ ВИРІШЕННЯ
ЗАВДАНЬ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ……………………….70
2.1. Особливості процесуального статусу прокурора. Призначення та заміна
процесуального керівника ……………………………………………………70
2.1.1. Процесуальне керівництво на початковому етапі досудового
розслідування та під час повідомлення особі про підозру …………………88
2.1.2. Процесуальне керівництво при проведенні слідчих (розшукових) дій та
негласних слідчих (розшукових)дій ………………………………………….93
2.1.3. Особливості процесуального керівництва досудовим розслідуванням
при застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження …….105
2.1.4. Процесуальне керівництво на завершальному етапі досудового
розслідування…………………………………………………………………123
2.2. Процесуальне керівництво прокурора та процесуальна самостійність
слідчого: проблеми співвідношення…………………………………………133
Висновки до розділу 2…………………………………………………………149
3
РОЗДІЛ 3. ПРОЦЕСУАЛЬНЕ КЕРІВНИЦТВО У КРИМІНАЛЬНОМУ
ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ: ТЕНДЕНЦІЇ ТА ПЕРСПЕКТИВИ
РОЗВИТКУ……………………………………………………………………153
3.1. Тенденції розвитку та проблемні аспекти реалізації завдань
процесуального керівництва досудовим розслідуванням в умовах
реформування системи кримінальної юстиції в Україні……………………153
3.2. Перспективи розвитку та оптимізації процесуального керівництва
досудовим розслідуванням…………………………………………………….176
3.3. Процесуальне керівництво і судовий контроль як взаємоузгоджені засоби
забезпечення законності досудового розслідування…………………………185
Висновки до розділу 3……………………………………………………….…201
ВИСНОВКИ…………………………………………………………………..204
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………..221
ДОДАТКИ…………………………………………………………………..…260
4
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ
АТО Антитерористична операція
ВРУ Верховна Рада України
ГПУ Генеральна прокуратура України
ЄРДР Єдиний реєстр досудових розслідувань
ЄСПЛ Європейський суд з прав людини
КК Кримінальний кодекс
КПЗ Кримінальне процесуальне законодавство
КПК Кримінальний процесуальний кодекс
МВС Міністерство внутрішніх справ
НС(Р)Д Негласні слідчі (розшукові) дії
ОДР Органи досудового розслідування
ОРД Оперативно-розшукова діяльність
ПАРЄ Парламентська асамблея Ради Європи
СБУ Служба безпеки України
СКС Статут кримінального судочинства
СПК Спеціалізоване процесуальне керівництво
С(Р)Д Слідчі (розшукові) дії
СРСР Союз Радянських Соціалістичних Республік
УНР Українська Народна Республіка
УРСР Українська Радянська Соціалістична Республіка
УЦР Українська Центральна Рада
5
ВСТУП
Актуальність теми зумовлена процесом реформування системи
кримінальної юстиції, що триває в Україні та характеризується підвищенням
пріоритету дотримання прав людини на стадії досудового розслідування. При
цьому, ступінь ризику порушення прав учасників кримінального
провадження залишається високим, а тому зберігається необхідність
гарантування державою належного рівня законності під час досудового
розслідування. Суб'єктом, якому держава делегує право нагляду за
додержанням законів під час досудового розслідування є прокурор.
Унормування процесуального керівництва досудовим розслідуванням
відбувається комплексно у відповідності до Конституції України,
Кримінального процесуального кодексу України, Закону України «Про
прокуратуру», галузевих наказів Генерального прокурора України,
міжвідомчих наказів та міжнародних договорів, ратифікованих Україною.
Чинним КПК України було частково розширено повноваження прокурора на
досудовій стадії кримінального провадження, а разом з тим – висунуто
підвищені вимоги до рівня їх виконання. Попри це, окремі законодавчі
положення ускладнюють не лише здійснення прокурорами процесуального
керівництва, але й загалом ставлять під загрозу вирішення переважної
більшості завдань кримінального провадження. Наслідок зазначеного –
становлення неоднорідної практики, що справляє негативний вплив на якість,
послідовність ходу та ефективність розслідування. Так, опитування
прокурорів та слідчих продемонструвало, що 70% проанкетованих наявний
механізм процесуального керівництва визнають ефективним. Водночас, 92%
респондентів стверджують, що чинне кримінальне процесуальне
законодавство не задовольняє усіх потреб досудового розслідування. Отже,
для забезпечення виконання процесуальними керівниками своїх повноважень
на належному рівні існує потреба в удосконаленні правового регулювання
шляхом уточнення деяких оціночних понять, обсягу повноважень учасників
кримінального провадження та порядку проведення процесуальних дій. При
6
цьому, у зв’язку із внесенням змін до Конституції України в частині
правосуддя у 2016 році, зазнало суттєвого перегляду і бачення
процесуального керівництва як функції прокуратури. Розв’язання окреслених
проблем вимагає здійснення теоретико-прикладного дослідження у вигляді
узагальнення практики, аналізу чинних правових норм та фахових позицій
правників.
Проблема здійснення прокурором процесуального керівництва
досудовим розслідуванням протягом останніх років прямо чи
опосередковано розглядалась у наукових колах. Окремі аспекти
досліджуваної тематики розглядали такі вчені-процесуалісти, як Ю.П.
Аленін, В.М. Бабкова, О.В. Баганець, І.В. Вернидубов, В.І. Галаган, О.В.
Геселєв, А.О. Гнатюк, Л.Р. Грицаєнко, Ю.М. Грошевий, І.В. Гловюк, В.В.
Долежан, О.В. Єні, В.С. Зеленецький, О.В. Капліна, О.Б. Комарницька, М.В.
Косюта, М.І. Курочка, О.П. Кучинська, О.М. Ларін, В.І. Малюга, В.Т.
Маляренко, О.Р. Михайленко, М.І. Мичко, Г.В. Мовчан, В.В. Молдован, В.Т.
Нор, В.П. Півненко, В.О. Попелюшко, М.А. Погорецький, М.В. Руденко, Ю.І.
Семчук, Г.П. Середа, В.В. Сухонос, А.Б. Соловйов, О.Ю. Татаров, О.М.
Толочко, С.В. Томин, А.Р. Туманянц, М.С. Туркот, Л.Д. Удалова, В.І.
Фаринник, І.Я. Фойницький, О.О. Чепурний, С.А.Шейфер, В.П. Шибіко, О.Г.
Шило, М.Є. Шумило, В.М. Юрчишин, О.Г. Яновська та інші. На
дисертаційному рівні це питання досліджували: О.В. Попович
(«Процесуальне керівництво прокурора у кримінальному провадженні»,
2015), Ю.В. Коробко («Процесуальні повноваження прокурора у досудовому
кримінальному провадженні», 2016), Ю.А. Кушнерик («Процесуальне
керівництво розслідуванням грабежів та розбійних нападів», 2016). Між тим,
проблемні питання здійснення прокурором процесуального керівництва
досудовим розслідуванням у світлі конституційної реформи в Україні,
утвердження у кримінальному процесі України феномену спеціалізованого
процесуального керівництва та в умовах проведення АТО не досліджувалися.
7
Наведене обумовлює необхідність подальших досліджень у цьому напрямі,
свідчить про актуальність теми та орієнтувало на її вибір.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертаційне дослідження спрямоване на реалізацію положень Указів
Президента України «Про концепцію реформування кримінальної юстиції
України» від 08.04.2008 року № 311/2008, «Про Стратегію реформування
судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів на 2015-2020
роки» від 20 травня 2015 року № 276/2015 та виконане відповідно до
Пріоритетних напрямів розвитку правової науки на 2011-2015 роки,
ухвалених Національною Академією правових наук України (рішення від
24.09.2010 року № 14-10), Пріоритетних напрямів наукового забезпечення
діяльності органів внутрішніх справ України на періоди 2010–2014 р.(наказ
МВС України від 29 липня 2010 р. № 347) та 2015–2019 р. (наказ МВС
України від 16 березня 2015 р. № 275), планів науково-дослідних робіт
юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса
Шевченка за напрямом досліджень юридичного факультету «Доктрина права
в правовій системі України: теоретичні та практичні аспекти» (номер теми
11БФ042-01, державна реєстрація 01111u008337).
Тему дисертації затверджено на засіданні Вченої ради юридичного
факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка
(протокол № 4 від 22 грудня 2014 року) та уточнено на засіданні Вченої ради
юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса
Шевченка (протокол № 1 від 29 вересня 2016 року).
Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є комплексне
вивчення та розроблення теоретичних, нормативних та практичних
положень, спрямованих на вдосконалення здійснення прокурором
процесуального керівництва досудовим розслідуванням.
Для досягнення означеної мети поставлено такі задачі:
- визначити та розробити нові поняття процесуального керівництва
досудовим розслідуванням, спеціалізованого процесуального керівництва,
8
етапності процесуального керівництва, досудового кримінального
процесуального правозастосування, імунітету процесуального рішення;
-з’ясувати правову природу процесуального керівництва, зокрема, у
зв’язку із внесенням змін до Конституції України в частині правосуддя;
- окреслити ґенезу інституту процесуального керівництва на території
сучасної України;
- розробити критерії класифікації повноважень, рішень та вказівок
прокурора;
- визначити особливості процесуального статусу прокурора;
- визначити співвідношення процесуального керівництва та судового
контролю;
- удосконалити теоретичні засади діяльності прокурора як спеціального
суб’єкта доказування в ході проведення С(Р)Д та НС(Р)Д;
- встановити елементи процесуальної діяльності прокурора як
процесуального керівника;
- визначити підхід до структуралізації процедури погодження
прокурором клопотань слідчого;
-з’ясувати шлях забезпечення швидкого захищеного обміну
інформацією з питань досудового розслідування між прокуратурою, ОВС,
адвокатурою та судом;
- сформулювати пропозиції щодо вдосконалення норм чинного
кримінального процесуального законодавства, що безпосередньо впливають
на ефективність процесуального керівництва прокурора досудовим
розслідуванням.
Об’єктом дослідження є правовідносини, що виникають у зв’язку зі
здійсненням прокурором процесуального керівництва досудовим
розслідуванням.
Предмет дослідження становить здійснення прокурором
процесуального керівництва досудовим розслідуванням.
9
Методи дослідження. Для досягнення поставленої мети і вирішення
задач дисертаційної роботи, з урахуванням специфіки об’єкта і предмета
дослідження, за методологічну основу взято положення діалектики, як
загального способу пізнання процесів і явищ, а також відомі загальнонаукові
та спеціальні методи дослідження, що випливають з філософських категорій
та концепцій.
Метод діалектичного матеріалізму дозволив розкрити основні поняття
з досліджуваної тематики завдяки застосуванню філософських категорій суті
та явища, форми і змісту, кількості та якості, суб’єктивного й об’єктивного, а
також законів переходу кількісних змін у якісні, єдності й боротьби
протилежностей, закону заперечення заперечень тощо (розділи 1-3). Метод
історизму було застосовано для визначення ґенези процесуального
керівництва прокурора досудовим розслідуванням (підрозділ 1.2), з’ясування
правової природи процесуального керівництва (підрозділ 1.1.), висвітлення
повноважень процесуального керівника на різних етапах досудового
розслідування (розділ 2) та визначення тенденцій і перспектив розвитку
процесуального керівництва (розділ 3); порівняльно-правовий метод -
покладено в основу аналізу та співставлення національного та іноземного
законодавства держав континентальної системи права (підрозділи 1.3, 2.1,
2.3, 3.1); системно-структурний метод - з метою пізнання проблем, що у
своїй сукупності становлять певні системи (розділи 2-3). Статистичний
метод уможливив дослідження та узагальнення результатів практики системи
кримінальної юстиції України в контексті здійснення процесуального
керівництва, дав змогу простежити наявні тенденції, виявити проблеми та
шляхи їх вирішення (розділи 1-3). Соціологічні методи (опитування)
використано для з‘ясування позицій слідчих та прокурорів щодо сучасного
стану розвитку досудового розслідування та процесуального керівництва
(розділи 2-3); формально-логічний (догматичний) метод - для уточнення
понятійного апарату (підрозділи 1.2., 3.1., розділ 2). Наведені методи
10
використовувалися в роботі у взаємозв’язку і взаємозалежності, що
забезпечило всебічність, повноту і об’єктивність дослідження.
Нормативно-правовою основою дослідження є положення Конституції
України, міжнародних нормативно-правових актів у сфері регламентації
міжнародних норм та стандартів досудового розслідування, практика
Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ), українське кримінальне та
кримінальне процесуальне законодавство, кримінальне процесуальне
законодавство Республіки Грузія, Італійської Республіки, Республіки
Польща, Російської Федерації, Республіки Молдова, Литовської Республіки,
Французької Республіки, Федеративної Республіки Німеччина та інших
держав.
Емпіричну базу дослідження, що забезпечує достовірність викладених
у дисертації наукових положень, висновків та рекомендацій, склали дані
офіційної статистики (звіти та узагальнення Генеральної прокуратури
України, Державної судової адміністрації, Вищого спеціалізованого суду
України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Урядового
уповноваженого у справах ЄСПЛ) за 2012-2016 роки, узагальнення 90
кримінальних проваджень, 300 ухвал слідчих суддів, 50 рішень у справах,
що перебували на розгляді ЄСПЛ, результати опитування 103 прокурорів, 97
слідчих та 56 суддів у м. Києві, Волинській, Дніпропетровській, Київській та
Черкаській областях.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що
дисертація є першим в Україні монографічним дослідженням проблемних
питань здійснення прокурором процесуального керівництва досудовим
розслідуванням у світлі конституційної реформи в Україні, утвердження у
кримінальному процесі України феномену спеціалізованого процесуального
керівництва та в умовах проведення АТО. Обґрунтовано низку
концептуальних, з точки зору теорії та практики, понять, положень і
висновків, з-поміж яких найбільш суттєвими є наступні:
11
вперше:
-з’ясовано сутність здійснення прокурором процесуального
керівництва досудовим розслідуванням після внесення змін до Конституції
України в частині правосуддя та в умовах проведення АТО;
- аргументовано необхідність розробки та регламентації на рівні КПК
України застосування універсальної спеціалізованої автоматизованої системи
документообігу між органами досудового розслідування, прокуратурою,
адвокатурою та судом, що уможливило б здійснення швидкого та
захищеного обміну інформацією з питань, що стосуються кримінального
провадження;
- розроблено класифікацію рішень та вказівок прокурора при
здійсненні ним процесуального керівництва досудовим розслідуванням;
- доведено необхідність регламентації презумпції одночасного
взаємного відкриття матеріалів сторонами, зі збереженням за стороною
захисту права не надавати доступ до матеріалів, що можуть бути використані
на підтвердження винуватості підзахисного, без пов’язування моменту
відкриття із завершенням ознайомлення стороною захисту з метою
урівноваження процесуального становища сторін;
- обґрунтовано необхідність надання прокуророві права, за
погодженням з керівником органу досудового розслідування, доручати
проведення окремої процесуальної дії слідчому, який не здійснює досудового
розслідування у кримінальному провадженні із внесенням відповідних даних
до ЄРДР з метою забезпечення розумності строків розслідування;
- сформульовано поняття етапності процесуального керівництва,
спеціалізованого процесуального керівництва, імунітету процесуального
рішення та авторське визначення процесуального керівництва з урахуванням
конституційних змін;
- висунуто та обґрунтовано наукові положення щодо потреби
розширення переліку процесуальних ризиків, як підстави обрання заходів
12
забезпечення кримінального провадження, з метою забезпечення прокурором
ефективності розслідування.
Удосконалено:
- критерії класифікації повноважень процесуального керівника;
- формулювання категорій самостійності та незалежності прокурора як
процесуального керівника досудового розслідування;
- підхід до структуралізації та тривалості процедури погодження
процесуальним керівником клопотань слідчого;
- позиції щодо правового регулювання проведення письмового провадження
слідчим суддею з метою мінімізації навантаження на процесуальних
керівників;
- критерії неналежного розслідування слідчим кримінального провадження
та розуміння неефективного процесуального керівництва;
- аргументацію необхідності правового врегулювання обов’язкової участі
прокурора під час здійснення обшуку при розслідуванні тяжких та особливо
тяжких злочинів.
Набули подальшого розвитку:
- положення щодо потреби розширення переліку випадків проведення
допиту слідчим суддею під час досудового розслідування з метою
забезпечення сприятливих умов здійснення розслідування;
- засади розмежування процесуального керівництва та підготовки
публічного обвинувачення;
- положення, що стосуються потреби закріплення на рівні КПК терміну
«обґрунтована підозра», «розумна підозра» та підстав усунення з
термінологічного обігу словосполучення «реальна загроза» і використання
замість нього терміну «розумна підозра» у контексті ухвалення рішення про
тимчасовий доступ до речей і документів, пропозиції щодо визначень даних
понять;
- підходи до співвідношення процесуального керівництва та судового
контролю;
13
- науковий підхід до виокремлення в межах історичного розвитку нагляду
прокурора за додержанням законів під час досудового розслідування
кримінального провадження трьох основних етапів: державоцентричного (до
1991 р.), перехідного (з 1991 по 1996 рр.) та антропоцентричного (з 1996 року
до сьогодні).
Практичне значення одержаних результатів. Викладені в дисертації
положення, висновки та пропозиції використано:
у нормотворчій діяльності – для вдосконалення норм чинного
кримінального процесуального законодавства України, якими
регламентовано здійснення прокурором процесуального керівництва
досудовим розслідуванням (акт впровадження результатів дисертації в
роботу підкомітету з питань правового забезпечення та контролю за
діяльністю спеціальних органів у сфері запобігання і протидії корупції
Комітету з питань запобігання і протидії корупції Верховної Ради України №
350-309 від 20.09.2016 р.);
у правозастосовній діяльності – пропозиції і рекомендації, викладені у
дисертації, впроваджено в практичну діяльність органів прокуратури України
(акт впровадження у діяльність Київської місцевої прокуратури № 10 від 12
жовтня 2016 року, акт впровадження у діяльність військової прокуратури
Центрального регіону України від 20 жовтня 2016 року) та судових органів
(акт впровадження у діяльність ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних
справ від 29 вересня 2016 р.);
у навчальному процесі та науково-дослідному процесі – при викладанні
навчальних дисциплін «Кримінальний процес України», «Актуальні
проблеми кримінального процесу України», «Проблеми досудового
розслідування», «Прокуратура в Україні», «Актуальні проблеми прокуратури
в Україні» та при підготовці підручників, посібників, методичних матеріалів
(акт впровадження у навчальний та науково-дослідний процес юридичного
факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка
від 13 жовтня 2016 року, акт впровадження у науково-дослідний процес
14
Донецького юридичного інституту МВС України від 27 жовтня 2016 року,
акт впровадження у навчальний процес Донецького юридичного інституту
МВС України від 27 жовтня 2016 року).
Особистий внесок здобувача. Дисертацію виконано самостійно.
Викладені у дисертації положення, які становлять новизну роботи,
розроблено автором особисто. Наукові ідеї та розробки, що належать
співавторам опублікованих праць, у дисертації не використовувалися.
Особисті теоретичні розробки дисертантки у наукових працях,
опублікованих у співавторстві, становлять 60%.
Апробація результатів дисертації. Основні ідеї дисертаційного
дослідження доповідалися й обговорювалися на засіданнях кафедри
правосуддя юридичного факультету Київського національного університету
імені Тараса Шевченка, у виступах на міжнародних та всеукраїнських
науково-практичних конференціях, зокрема: «Актуальні проблеми
юридичної науки і практики» (м. Харків, 2013 р.), «Держава і право:
проблеми становлення і стратегія розвитку» (м. Ужгород, 2013 р.), «Теорія і
практика сучасної юриспруденції» (м. Херсон, 2013 р.), «Верховенство права
у процесі державотворення та захисту прав людини в Україні» (м. Одеса,
2014 р.), «Право і держава сучасної України: проблеми розвитку та
взаємодії» (м. Запоріжжя, 2014 р.), «Міжнародні та національні правові
виміри забезпечення стабільності» (м. Львів, 2014 р.), «Правовые реформы в
Молдове, Украине и Грузии в контексте евроинтеграционных процессов»(м.
Кишинів, 2014 р.), «Проблеми протидії злочинності у ХХІ столітті:
вітчизняний та міжнародний досвід» (м. Чернігів, 2015 р.), «Юридична наука
та практика у третьому тисячолітті» (м. Кошице, 2015 р.), «Людина і закон:
публічно-правовий вимір» (м. Дніпропетровськ, 2015 р.), «Юридична наука
та практика: виклики сучасних євроінтеграційних процесів» (м. Братислава,
2015 р.), «Актуальні питання кримінального права, кримінального процесу та
криміналістики (на вшанування пам’яті Ганса Гросса)» (м. Львів, 2016 р.),
«Рівень ефективності та необхідність впливу юридичної науки на
15
нормотворчу діяльність та юридичну практику» (м. Харків, 2016 р.),
«Криміналістичні та кримінально-процесуальні засоби оптимізації
досудового розслідування» (м. Одеса, 2016 р.)
Публікації. Основні положення та висновки дослідження,
сформульовані в дисертації, відображено у 23 наукових публікаціях, з них: 7
– у фахових виданнях України, 2 – у фахових виданнях іноземних країн
(Молдова, Чехія), 14 – у збірниках тез доповідей на міжнародних науковопрактичних конференціях (з яких 3 – за кордоном), у тому числі – 1 у
співавторстві (60% авторського тексту).
Структура дисертації визначається метою, задачами та предметом
дослідження і складається зі вступу, трьох розділів, поділених на 12
підрозділів, висновків, списку використаних джерел та одинадцяти додатків.
Обсяг основного тексту дисертації становить 220 сторінок. Список
використаних джерел складає 321 найменування і займає 39 сторінок.

Список літератури

ВИСНОВКИ
У дисертації вирішено наукове завдання щодо розроблення
теоретичних, нормативних та практичних засад, спрямованих на
вдосконалення здійснюваної прокурором наглядової діяльності під час
досудового розслідування кримінального провадження у світлі
реформування системи кримінальної юстиції України, та сформульовано
висновки, пропозиції й рекомендації, що відповідають вимогам наукової
новизни, зокрема:
1. Під процесуальним керівництвом слід розуміти процесуальну
діяльність прокурора у кримінальному провадженні, що здійснюється ним
шляхом реалізації легальних повноважень у обсязі, передбаченому законом
та необхідному для визначення ходу досудового розслідування, належного
нагляду за його законністю з метою забезпечення прав учасників
провадження та гарантування виконання його завдань.
Спеціалізоване процесуальне керівництво, як відносно автономний вид
процесуального керівництва, являє собою процесуальну діяльність
спеціалізованого прокурора з метою гарантування виконання завдань
кримінального провадження під час досудового розслідування злочинів, що
становлять загрозу національній безпеці, яка здійснюється ним шляхом
реалізації легальних повноважень у обсязі, передбаченому законом та
необхідному для взаємодії зі спеціальним суб’єктом розслідування,
визначення його перебігу, забезпечення належного нагляду за його
законністю. Процесуальне керівництво досудовим розслідуванням
здійснюється на засадах етапності. Етапність процесуального керівництва –
це відкрита нелінійна динамічна система, що структурно обумовлює зміст,
послідовність та момент реалізації повноважень процесуального керівника
під час досудового розслідування в межах початкового, центрального та
завершального етапів.
205
Основним завданням процесуального керівника під час досудового
розслідування є забезпечення законності досудового кримінального
процесуального правозастосування. З точки зору автора, досудовим
кримінальним процесуальним правозастосуванням є реалізація
уповноваженими суб’єктами комплексу повноважень в межах їхньої
компетенції, шляхом здійснення функцій розслідування, процесуального
керівництва, судового контролю, що спрямовані на досягнення мети і завдань
досудового розслідування на всіх його етапах з дотриманням установленої
законом процесуальної форми. Оскільки таке розмежування проведено за
темпоральним критерієм, діяльність слідчого судді виділено зі сфери
судового правозастосування.
Під імунітетом процесуального рішення слід розуміти такий режим
скасування рішення, яким встановлюються спеціальні порядок та умови
постановки й вирішення питання про законність і обґрунтованість рішення
слідчого та(або) прокурора у конкретному кримінальному провадженні, що
може бути скасовано з метою забезпечення законності досудового
розслідування в межах його строків спеціально уповноваженим суб’єктом.
2. Нагляд прокурора за додержанням законів органами, що проводять
досудове розслідування та процесуальне керівництво слід співвідносити як
ціле та частину; нагляд у широкому та вузькому розумінні, а отже у період
чинності ст. 121 розділу VII («Прокуратура») Конституції України
процесуальне керівництво варто було окреслювати як форму нагляду у
широкому розумінні, а не окрему функцію. Позиціонування процесуального
керівництва як окремої функції уможливлювало тлумачення його з погляду
теорії функціональних систем. У зв’язку із внесенням змін до Конституції
України та набуттям чинності ст. 131-1 Основного Закону, процесуальне
керівництво обґрунтовано можна іменувати самостійною функцією
прокуратури, яка, попри формулювання конституційної норми, по суті
включає у себе нагляд за С(Р)Д та НС(Р)Д.
206
Пропонується трактувати відповідні процесуальні норми, що містять
правові дефініції або включають у себе перелік повноважень прокурора,
залежно від напрямку його діяльності в умовах відсутності визначення, за
телеологічним/цільовим та системним/логічним принципами.
3. Становлення процесуального керівництва у вигляді, найбільш
наближеному до сучасного, взяло свій початок з моменту набуття чинності
Статутом кримінального судочинства 1864 р., оскільки даним нормативним
актом утверджувався механізм активної діяльності прокурора з визначення
векторів руху справи, у тому числі, передбачалась можливість ухвалення
судом окремих рішень під час розслідування винятково за поданням
прокурора. Уявляється, що до цього моменту об’єктивно не може йтися про
нагляд прокурора у прийнятному з усталеної точки зору розумінні, оскільки
прокурорська діяльність мала специфічний та, подекуди, умовний характер.
Період УНР та СРСР ознаменувався стрімким розвитком законодавчого
унормування даного інституту, остаточно сформулювавши провідні риси
окремих прокурорських повноважень на досудовому провадженні та
спрямувавши діяльність прокурора на дану стадію як пріоритетну у
наглядовому контексті. Дослідження ґенези даного інституту дозволило
виокремити в межах історичного розвитку нагляду прокурора за
додержанням законів під час досудового розслідування кримінального
провадження три основні етапів: державоцентричного (до 1991 р.),
перехідного (з 1991 по 1996 рр.) та антропоцентричного (з 1996 року до
сьогодні);
4. У рамках здійснення нагляду за додержанням законів під час
проведення досудового розслідування кримінального провадження прокурор
реалізує два види повноважень: ініціативні та реакційні (або первинні та
похідні). Ініціативні повноваження прокурора за своєю правовою природою
становлять його права та пов’язані з ними обов’язки, реалізація яких
зумовлює вплив на хід досудового розслідування у передбачений
кримінальним процесуальним законодавством спосіб та у межах компетенції
207
прокурора, шляхом ухвалення ним процесуального рішення, з метою
попередження порушень процесуальної форми. Натомість, реакційними
можуть іменуватися такі повноваження, які реалізуються прокурором як
реакція на дію чи бездіяльність/запит про прийняття ним рішення у межах
його компетенції в умовах наявності фактичної та юридичної підстав. Обидва
види повноважень є взаємообумовленими, але при цьому зберігають
відносну самостійність. Аналіз норм процесуального закону дозволяє
констатувати доцільність поділу рішень прокурора за наслідками на ті, що є
підставою для розгляду судом питання про застосування заходів
забезпечення(погодження прокурором клопотання слідчого, самостійне
подання такого клопотання) та ті, що не тягнуть за собою наслідку у вигляді
розгляду судом означеного питання (зокрема,відмова у погодженні
клопотання слідчого); за об’єктом – на ті, що стосуються особистих прав
учасників кримінального провадження (ухвалення рішення про виклик,
подання/погодження клопотання про привід, затримання особи,
відсторонення від посади, тимчасове обмеження у користуванні спеціальним
правом, застосування запобіжних заходів); ті, що стосуються майнових та
супутніх прав учасників кримінального провадження та інших осіб
(подання/погодження клопотання про накладення грошового стягнення,
тимчасовий доступ до речей і документів, тимчасове вилучення майна, арешт
майна); за темпоральним критерієм – ті, що передують розгляду окреслених
питань слідчим суддею та ті, що приймаються за фактом їх розгляду. Ця
класифікація дозволяє формулювати та коригувати як на нормативному, так і
на практичному рівнях пріоритетні напрями діяльності прокурора у світлі
реалізації положень інституту заходів забезпечення кримінального
провадження, залежно від особливостей конкретного розслідування та
найпоширеніших його проблем у цілому відповідно. Вказівки прокурора з
теоретико-практичної точки зору умовно можна розділити на ті, що
стосуються забезпечення прав учасників, гарантування змагальності сторін
кримінального провадження, забезпечення повноти здійснення слідчих дій,
208
забезпечення своєчасності здійснення слідчих дій, розумності строків
розслідування кримінального провадження, забезпечення здійснення
доказування. За критерієм належності повноважень до процесуального
статусу лише прокурора або й інших учасників кримінального провадження
слід виділяти загальні (ті, що притаманні не лише прокурору, але й іншим
суб’єктам) та спеціальні повноваження (ті, що належать виключно до сфери
його відання). Залежно від значущості результатів реалізації прокурором
своїх повноважень, останні підлягають розмежуванню на основні та
допоміжні (факультативні). До прикладу, основними можна вважати
визначені у пп.1, 3-5, 7, 9, 10, 12-14, 16-18, 20 ч. 2 ст. 36 КПК України,
оскільки вони, як видається, є більш дієвими інструментами спрямування
прокурором ходу досудового розслідування у його ключових етапах та
властиві лише прокурору. Натомість, інші його повноваження показові тим,
що дозволяють виконувати додаткові дії, пов’язані з розслідуванням
кримінального провадження (п. 2 ч. 2 ст. 36 КПК), залежать від обставин
розслідування кримінального провадження (тобто, виконуються переважно у
виняткових випадках, - п. 8 ч. 2 ст. 36 КПК) або ж можуть реалізуватися
слідчим самостійно за погодженням з прокурором (п. 11 ч. 2 ст. 36 КПК). З
урахуванням максимальної вірогідності впливу на забезпечення законності
досудового розслідування, реалізацію його загальних засад та прав учасників
згаданого, повноваження прокурора з нагляду за додержанням законів
доцільно поділяти на ті, що становлять собою права прокурора (пп. 2-5,11,20
ч. 2 ст. 36 КПК України) та його обов’язки (пп. 1, 7-10,12-14, 16-18 ч. 2 ст. 36
КПК України). Такий поділ зумовлений об’єктивним характером відповідних
повноважень, одні з яких можуть реалізуватися прокурором на власний
розсуд, коли цього, з його професійної точки зору, потребує певна слідча
ситуація, а інші мають бути реалізовані ним беззастережно у будь-якому
випадку, оскільки того вимагає процесуальний закон та/або інакше відсутня
змога виконати завдання кримінального провадження на досудовому
розслідуванні.
209
5. Вмотивованим є вжиття термінопоняття «процесуальний статус»
прокурора, як процесуального керівника досудового розслідування, як
такого, що охоплює як статичний, так і динамічний вияви діяльності цього
суб’єкта нагляду в кримінальному провадженні. Процесуальний статус
прокурора є похідним від рішення керівника органу прокуратури, прийнятого
в порядку ст. 37 КПК: прокурор набуває та позбавляється статусу
процесуального керівника за цим рішенням, отже виникнення та припинення
процесуального статусу прокурора як процесуального керівника напряму
пов’язане з відповідним кроком керівника прокуратури. При цьому, зміна
процесуального статусу у переважній більшості випадків об’єктивно
обумовлена стадійністю кримінального провадження і не вимагає ухвалення
окремого рішення керівником органу прокуратури. В сучасних
правозастосовних умовах процесуальний керівник може послуговуватися
загальним та спеціальним процесуальним статусом, що виокремлюється за
темпорально-територіальним критерієм в умовах воєнного, надзвичайного
стану та проведення АТО. Особливими ознаками процесуального статусу
прокурора є його незалежність, самостійність, незмінність, відповідальність,
етапність діяльності. Під процесуальною самостійністю прокурора слід
розуміти право прокурора на вчинення дій та ухвалення рішень під час
кримінального провадження шляхами та в межах, визначених законом, з
огляду на власне внутрішнє переконання, коли це не суперечить інтересам
цього провадження та його учасників.
6. Процесуальне керівництво та судовий контроль є самостійними
однорівневими, взаємообумовленими та взаємоспрямовуючими структурно
впорядкованими видами діяльності, що урівноважують одна одну. До
основних завдань процесуального керівництва та судового контролю
належать: ухвалення процесуальних рішень; перевірка рішень, ухвалених
уповноваженими суб'єктами, на предмет їх законності; вжиття заходів
примусового характеру у визначений законом спосіб. Судовий контроль,
будучи вторинним по відношенню до прокурорського нагляду, одночасно
210
становить собою певного «гаранта над гарантом» або «абсолютного гаранта»
і діє за результатами слідчої та прокурорської діяльності. Необхідним є
внесення правок до ст. 7 КПК України та доповнення її ч. 3 наступного
змісту: «Гарантіями реалізації засад, визначених ч. 1, є здійснення
уповноваженими суб'єктами прокурорського нагляду та судового контролю»,
що зміцнило б позиції окреслених на законодавчому рівні.
7. Процесуальний керівник є спеціальним суб’єктом доказування, а зміст
доказової діяльності прокурора під час досудового розслідування у
кримінальному провадженні обумовлений сутністю його повноважень,
визначених ст. 36 КПК. Основним завданням прокурора у даному аспекті є
те, щоб, керуючись наявною слідчою ситуацією, націлити слідство на
встановлення певного кола матеріалів, які підлягають отриманню,
дослідженню, оцінці з метою забезпечення формування доказової бази під
час досудового розслідування. При цьому доказова діяльність розглядається
як така, що дозволяє не запідозрити, не звинуватити, не засудити
невинуватого, встановити істину у справі, а також забезпечити законність та
обґрунтованість дій та рішень, які супроводжують хід досудового
розслідування. Залежно від змісту процесуального рішення, на яке
спрямована діяльність прокурора, можна виокремити первинне доказування
прокурором (забезпечує ухвалення проміжних процесуальних рішень) та
генеральне (доказування обставин, визначених ст. 91 КПК). За критерієм
характеру діяльності та методів реалізації повноважень, серед форм участі
прокурора як процесуального керівника, у доказуванні варто виділяти
безпосередню та опосередковану, які є взаємодоповнюючими та не
суперечать одна одній. Цільово-темпоральна характеристика доказової
діяльності прокурора зумовлена спрямованістю на проміжні процесуальні
рішення та остаточне рішення.
8. Елементами процесуальної діяльності прокурора є наступні: за
об’єктом – виконання завдань кримінального провадження шляхом
ухвалення процесуальних рішень, що визначають хід досудового
211
розслідування безпосередньо або опосередковано (шляхом звернення з ними
до суду); охорона і захист прав учасників досудового розслідування,
доказування, оскарження рішень слідчого судді, дії, що здійснюються
прокурором на основі та на виконання загальних засад кримінального
провадження; за суб’єктом – діяльність прокурора, що спрямовується на
слідчого, оперативних співробітників, слідчого суддю; потерпілого та його
представника, підозрюваного/обвинуваченого та його захисника, законного
представника, свідків; за етапом розслідування – діяльність, орієнтована на
забезпечення законності відкриття кримінального провадження, законності
та обґрунтованості повідомлення про підозру, законності С(Р)Д/НС(Р)Д,
закриття кримінального провадження у вигляді власне його закриття
особисто, звернення до суду з клопотанням про звільнення особи від
кримінальної відповідальності, підготовки/затвердження обвинувального
акту, клопотання про застосування примусових заходів медичного або
виховного характеру та звернення з ними до суду включно із внесенням
відповідних відомостей до ЄРДР. Під цим кутом зору, реалізація прокурором
його процесуального статусу відбувається по лінії здійснення вищенаведених
складових процесуальної діяльності.
9. У межах процедури затвердження/погодження клопотань слідчого до
слідчого судді варто виділяти такі етапи: підготовчий (надходження
клопотання, вивчення його змісту прокурором), основний (визначення
відповідності клопотання вимогам закону за формою та змістом, здійснення
перевірки обставин, фактів, матеріалів, на які посилається слідчий,
встановлення підстав для погодження/відхилення), завершальний (ухвалення
законного рішення – повернення, самостійне доопрацювання,
затвердження/погодження).
10. Необхідними, в контексті інформатизації діяльності органів
кримінальної юстиції, є розробка, регламентація та впровадження
універсальної спеціалізованої автоматизованої системи документообігу між
органами досудового розслідування, прокуратурою, адвокатурою та судом,
212
що уможливило б здійснення швидкого та захищеного обміну інформацією з
питань, що стосуються кримінального провадження. Запровадження системи
забезпечило б можливість як подання сторонами доказів, на які вони
посилаються (п.5 ч.3 ст. 132 КПК), так і оперативного направлення
уповноваженим особам електронних примірників рішень. При цьому для
забезпечення інтересів потерпілого має бути розроблено окремий «особистий
кабінет», доступ до якого визначається за допомогою номера провадження, а
захищеність інформації забезпечується за допомогою пароля, згенерованого
системою – індивідуально визначеного для потерпілого уповноваженою
службовою особою, яка відкриває провадження та повідомленого під
особистий підпис із попередженням про недопущення розголошення
інформації в інтересах досудового розслідування. Крім того, необхідним є
забезпечення розмежування потоків інформації, з метою одержання
сторонами кримінального провадження, уповноваженими органами
виняткового того обсягу даних, який відповідає їхньому процесуальному
статусу за посадою/статусом у межах провадження, що, однак, не знімало б
необхідності невідкладного направлення паперових копій процесуальних
документів.
11. З метою підвищення ефективності виконання процесуальним керівником
наглядових повноважень під час досудового розслідування, пропонується:
- викласти п.16 ч.1 ст. 3 КПК України у наступній редакції: «Процесуальне
керівництво досудовим розслідуванням – процесуальна діяльність прокурора
у кримінальному провадженні, що здійснюється ним, шляхом реалізації
легальних повноважень у обсязі, передбаченому законом та необхідному для
визначення ходу досудового розслідування кримінального провадження,
належного нагляду за його законністю з метою забезпечення прав учасників
провадження та гарантування виконання його завдань»;
- до ч. 1 ст. 3 КПК включити п. 14 зі зміщенням нині чинних пунктів на один
порядковий номер та викладом його у такій редакції: «Обґрунтована підозра
– наявність фактів або інформації, що можуть переконати об’єктивного
213
спостерігача у тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити
правопорушення, яке становить предмет кримінального провадження»;
- доповнити ст. 7 КПК ч. 3 наступного змісту: «Гарантіями реалізації засад,
визначених ч. 1, є здійснення уповноваженими суб'єктами прокурорського
нагляду та судового контролю».
- доповнити п. 8 ч. 2 ст. 36 КПК таким чином: «Раз на квартал здійснювати
узагальнення найпоширеніших помилок, вчинених слідчим, і доведення
відповідних зауважень з коментарями та рекомендаціями до відома керівника
органу досудового розслідування метою усунення їх причин та умов.»;
- доповнити п. 8 ч. ст. 36 КПК України після слів «або у випадку
неефективного досудового розслідування» словами «чи систематичного
неповідомлення або несвоєчасного повідомлення прокурора у випадках
передбачених законом»;
- ч. 1 ст. 36 КПК у наступній редакції: «Прокурор, здійснюючи свої
повноваження відповідно до вимог цього кодексу, є самостійним у своїй
процесуальній діяльності, втручання в яку уповноважених законом осіб
допускається у передбачених законом випадках і незалежним від впливу
будь-яких осіб, не наділених законними повноваженнями[…]».
- доповнити п. 4 ч. 2 ст. 36 КПК після слів «щодо їх проведення» словами «з
виконанням останніх у визначений прокурором строк».
- доповнити перелік повноважень прокурора в п. 4 ч. 2 ст. 36 КПК
наступним: «У виняткових випадках, коли того вимагає додержання
принципу розумності строків, але слідчий, який здійснює досудове
розслідування з поважних причин тимчасово позбавлений можливості це
зробити, прокурор може доручати проведення окремої процесуальної дії
іншому слідчому із внесенням відповідних даних до ЄРДР»;
- викласти п. 10 ч. 2 ст. 36 КПК у такій редакції: «погоджувати або
відмовляти у погодженні клопотань слідчого до слідчого судді про
проведення слідчих (розшукових ) дій невідкладно, але не пізніше як
протягом доби, негласних слідчих розшукових дій – невідкладно, але не
214
пізніше як протягом 12 годин, інших процесуальних дій у випадках,
передбачених цим Кодексом, чи самостійно подавати слідчому судді такі
клопотання».
- доповнити ч. 2 ст. 36 КПК п. 22, де зазначити про те, що: «Прокурор
зобов’язаний ознайомити учасників кримінального провадження з порядком
відшкодування шкоди, завданої незаконними діями уповноважених органів
під час досудового розслідування кримінального провадження».
- ч. 2 ст. 247 КПК викласти у такій редакції: «Розгляд клопотань про надання
дозволу на проведення негласних слідчих (розшукових) дій щодо суддів,
працівників суду та правоохоронних органів та/або у приміщеннях судових
та правоохоронних органів, який віднесений згідно з положеннями цієї глави
до повноважень слідчого судді, повинен здійснюватися слідчим суддею
Апеляційного суду Автономної Республіки Крим, апеляційного суду області,
міст Києва та Севастополя поза межами територіальної юрисдикції органу
досудового розслідування, який здійснює досудове розслідування.»;
- п. 3 ч. 1 ст. 56 КПК перед словами «подавати докази слідчому, прокурору,
слідчому судді, суду;» доповнити наступним чином: «витребовувати та
невідкладно отримувати від органів державної влади, органів місцевого
самоврядування, підприємств, установ, організацій, службових та фізичних
осіб речей, копій документів, відомостей, висновків експертів, висновків
ревізій, актів перевірок»;
- доповнити ч. 2 ст. 56 КПК п. 6, який викласти у такій редакції: « Бути
завчасно повідомленим про час та місце першого представлення
підозрюваного слідчому судді та бути присутнім під час нього»;
- доповнити ч. 3 ст. 223 КПК абзацом такого змісту: «Під час розслідування
тяжких та особливо тяжких злочинів обшук у житлі або іншому володінні
особи проводиться винятково у присутності прокурора»;
- викласти ч. 1 ст. 37 КПК наступним чином: «Прокурор, який здійснюватиме
повноваження прокурора у конкретному кримінальному провадженні
визначається автоматизованою системою. У разі необхідності, за рішенням
215
керівника органу прокуратури, у такий спосіб може визначатися група
прокурорів, які здійснюватимуть повноваження прокурорів у конкретному
кримінальному провадженні, а також старший прокурор такої групи, який
керуватиме діями інших прокурорів» та ч. 3 цієї ж статті: «Якщо прокурор,
який у відповідному кримінальному провадженні здійснює повноваження
прокурора, не може їх здійснювати через задоволення заяви про відвід, тяжку
хворобу, звільнення з органу прокуратури або з іншої поважної причини, що
унеможливлює його участь у кримінальному провадженні, за рішенням
керівника органу прокуратури, здійснюється автоматичний перерозподіл
кримінальних проваджень між іншими прокурорами. У виняткових
випадках, за рішенням керівника органу прокуратури, повноваження
прокурора можуть бути покладені на іншого прокурора цього органу
прокуратури через неефективне здійснення прокурором нагляду за
додержанням законів під час проведення досудового розслідування.
Визначення іншого прокурора здійснюється за допомогою автоматизованої
системи»;
- сформулювати Примітку до статті 37 КПК такого змісту: «Для цілей цієї
статті під неефективним наглядом мається на увазі наявність виявлених та
задокументованих фактів порушення прав учасників кримінального
провадження та незабезпечення здійснення досудового розслідування у
розумні строки»;
- уточнити ч. 2 ст. 140 КПК, шляхом доповнення її таким чином: «У разі,
якщо прокурор має обґрунтовану підозру щодо наявності загрози життю або
здоров’ю особи, яка підлягає приводу, ймовірності її втечі або зникнення,
настання несприятливих наслідків для розслідування у разі несвоєчасного
приводу цієї особи, він має право попередньо погодити клопотання слідчого
про привід самостійно. Протягом доби з моменту ухвалення такого рішення
прокурор зобов’язаний звернутися до слідчого судді для отримання
відповідної ухвали. У разі, якщо слідчий суддя відмовляє у задоволенні
такого клопотання, ним одночасно вирішується питання про компенсацію
216
відповідній особі шкоди в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів
України»;
- внести зміни до ч. 3 ст. 140 КПК, виклавши її у такій редакції: «Привід
може бути застосований до підозрюваного, обвинуваченого, свідка, а під час
розслідування злочинів проти життя і здоров’я особи, її волі, честі та
гідності, статевої свободи та статевої недоторканності, проти власності – і до
потерпілого»;
- ч. 4 ст. 176 КПК доповнити наступним реченням: «Якщо клопотання
слідчого не містить інформації про особисті дані
підозрюваного,обвинуваченого або виклад таких даних є неточним чи
неправильним, прокурор вправі самостійно усунути відповідні недоліки, про
що безпосередньо повідомляє слідчого засобами зв’язку.»;
- п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК викласти таким чином: «Незаконно впливати на
потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта,
спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні або підбурювати до цього
інших осіб»;
- доповнити ст. 132 КПК ч. 7, яку викласти у такій редакції: «Під час
досудового розслідування питання про застосування заходів забезпечення
кримінального провадження може розглядатися слідчим суддею без усного
слухання та участі сторін під час розслідування злочинів невеликої та
середньої тяжкості, за клопотанням прокурора та за погодженням з
потерпілим і стороною захисту»;
- доповнити ч. 1 ст. 193 КПК, виклавши її у такій редакції: «Розгляд
клопотання про застосування запобіжного заходу здійснюється за участю
потерпілого та(або) його законного представника, прокурора,
підозрюваного(обвинуваченого), його захисника, крім випадків,
передбачених частиною шостою цієї статті» та ч. 4 ст. 193 в наступній: «За
клопотанням сторін або за власною ініціативою слідчий суддя, суд має право
заслухати думку потерпілого (його законного представника), будь-якого
217
свідка чи дослідити будь-які матеріали, що мають значення для вирішення
питання про застосування запобіжного заходу».
- ч. 1 ст. 40 КПК доповнити словами наступного змісту: «Слідчий
зобов’язаний забезпечити здійснення процесуальних дій у найкоротші
строки, незалежно від того чи рішення приймається ним самостійно,
потребує погодження з прокурором (одержання ухвали слідчого судді) або
виконується за вказівкою прокурора з урахуванням можливості виконання
процесуальної дії особисто або необхідності доручення її виконання
уповноваженим особам. Слідчий несе відповідальність за законність
прийняття рішення та вчинення процесуальних дій, своєчасність і
дотримання розумних строків при їх здійсненні»;
- викласти ч. 6 ст. 290 КПК у наступній редакції: «Сторона захисту негайно
після отримання повідомлення про завершення досудового розслідування та
надання доступу до матеріалів досудового розслідування зобов’язана надати
доступ та можливість скопіювати або відобразити відповідним чином будьякі речові докази або їх частини, документи або копії з них, а також надати
доступ до житла чи іншого володіння, якщо вони знаходяться у володінні або
під контролем сторони захисту, якщо сторона захисту має намір використати
відомості, що містяться в них, як докази у суді. Про це прокуророві, який
здійснює нагляд у конкретному кримінальному провадженні має бути
повідомлено електронною поштою або рекомендованим листом із
зазначенням часу та місця ознайомлення. Сторона захисту має право не
надавати прокурору доступ до будь-яких матеріалів, які можуть бути
використані прокурором на підтвердження винуватості обвинуваченого у
вчиненні кримінального правопорушення»;
- доповнити абз. 1 ч. ст. 225 КПК реченням наступного змісту:
«Першочерговими підставами для допиту у судовому засіданні через
існування небезпеки для життя і здоров’я є тяжкість стану здоров’я особи, вік
старше 80 років або направлення її для участі у військових операціях».
218
- доповнити ч. 1 ст. 225 КПК наступним чином: «Допиту слідчим суддею
під час досудового розслідування підлягають підозрюваний, обвинувачений,
якщо існують обґрунтовані підстави вважати, що дана особа з метою
уникнення кримінальної відповідальності відмовиться під час судового
провадження від показань, попередньо даних слідчому та/або прокурору. У
такому разі допит проводиться в умовах закритого судового засідання».;
- у ч.1 ст.225 КПК уточнити, що: «У виняткових випадках, пов’язаних із
необхідністю отримання показань свідка чи потерпілого під час досудового
розслідування, якщо через існування небезпеки для життя і здоров’я свідка
чи потерпілого, їх тяжкої хвороби, обґрунтованих підстав вважати, що
особа відмовиться від показань під час судового розгляду через тиск або
погрози щодо неї або членів її сім`ї, близьких осіб, наявності інших обставин,
що можуть унеможливити їх допит в суді або вплинути на повноту чи
достовірність показань «…»;
- п.1.7. наказу Генерального прокурора «Про організацію інформування
суспільства щодо діяльності органів прокуратури України» № 218 від
18.09.2015 викласти у наступній редакції: «Інформацію про результати
досудового розслідування у кримінальних провадженнях згідно зі статтею
222 Кримінального процесуального кодексу України оприлюднювати лише з
дозволу прокурора, який здійснює процесуальне керівництво за умови, що це
не зашкодить швидкому, повному і неупередженому розслідуванню та не
призведе до порушення прав учасників кримінального провадження.»;
- уточнити положення п. 4 наказу Генерального прокурора України № 4 гн
«Про організацію діяльності прокурорів у кримінальному провадженні»
наступним чином: «Принципово реагувати на факти порушення розумних
строків, зокрема, реалізуючи повноваження, передбачене п. 8 ч. 2 ст. 36 КПК
щодо ініціативи відсторонення слідчого, а також на факти неповідомлення
або несвоєчасного повідомлення прокурора у випадках, передбачених
законом»;
219
- п. 2.3. Інструкції про порядок превентивного затримання у районі
проведення антитерористичної операції осіб, причетних до терористичної
діяльності, та особливого режиму досудового розслідування в умовах
воєнного, надзвичайного стану або у районі проведення антитерористичної
операції уточнити наступним чином: «Співробітники органів та підрозділів,
які беруть участь у проведенні антитерористичної операції та затримали осіб,
причетних до терористичної діяльності, зобов’язані негайно будь-яким
доступним способом із зазначенням особи, яка здійснює повідомлення,
повідомити про це відповідну чергову частину Головного управління
(управління) Служби безпеки України або Головного управління
(управління) Міністерства внутрішніх справ України в Автономній
Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі. Керівники цих
органів при отриманні такої інформації зобов’язані невідкладно приступити
до вирішення питання про превентивне затримання. У разі ухвалення такого
рішення матеріали для надання згоди на затримання негайно, але не пізніше,
ніж протягом доби надсилаються відповідному прокурору на паперових
носіях. Одночасно вживаються заходи щодо доставляння до прокурора
особи, стосовно якої вирішується питання про застосування превентивного
затримання, та вилучених у неї предметів і речей.»;
- п. 2.2 Інструкції про організацію проведення негласних слідчих
(розшукових) дій та використання їх результатів у кримінальному
провадженні (далі – Інструкція) доповнити наступним чином: «За
ініціативою прокурора рішенням керівника органу досудового розслідування
слідчого може бути притягнено до дисциплінарної відповідальності за
систематичне (більше 50% за звітний період) внесення до прокурора
необґрунтованих клопотань про проведення негласних слідчих (розшукових)
дій.»;
- уточнити положення п. 2.4. Інструкції таким чином: «Розгляд та
погодження прокурором клопотання слідчого про надання дозволу на
проведення негласної слідчої (розшукової) дії здійснюється прокурором
220
невідкладно, але не пізніше, ніж протягом 12 годин з моменту
надходження. Прокурором вивчаються матеріали кримінального
провадження, які є підставою для прийняття рішення про погодження
клопотання. Відмова в погодженні клопотання приймається у формі
постанови і не виключає повторного звернення слідчого після отримання
додаткових доказів або усунення недоліків, вказаних прокурором у
рішенні.»;
- доповнити п. 3.4.2 Інструкції абзацом наступного змісту: «Оперативний
працівник, навіть якщо це не уточнено у дорученні, зобов’язаний
регулярно здійснювати надання проміжних результатів проведення
негласної слідчої (розшукової) дії (доручення) (залежно від можливостей,
способів та методів провадження цієї дії)».