Дрозд Валентина Георгіївна Концептуальні засади правового регулю­вання досудового розслідування як стадії кримінального провадження

Короткий опис

Дрозд Валентина Георгіївна, провідний науковий спів­робітник 2-го науково-дослідного відділу НДЛ з проблем правового та організаційного забезпечення діяльності Міністерства Державного науково-дослідного інституту МВС України: «Концептуальні засади правового регулю­вання досудового розслідування як стадії кримінального провадження» (12.00.09 - кримінальний процес та кри­міналістика; судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність). Спецрада Д 64.700.01 у Харківському на­ціональному університеті внутрішніх справ МВС України

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Кваліфікаційна наукова

праця на правах рукопису

ДРОЗД ВАЛЕНТИНА ГЕОРГІЇВНА

УДК 343.13 (477)

КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ДОСУДОВОГО РОЗСЛІДУВАННЯ ЯК СТАДІЇ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ

12.00.09 «Кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність» (081 – Право)

Подається на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук

Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей, результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело
_________ В. Г. Дрозд

Науковий консультант:
Уваров Володимир Геннадійович
доктор юридичних наук, доцент

ХАРКІВ – 2019

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ……………………………………….22

ВСТУП 23

РОЗДІЛ 1. ОНТОЛОГІЧНІ ТА ГНОСЕОЛОГІЧНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ

ДОСУДОВОГО РОЗСЛІДУВАННЯ……………............................................35

1.1. Сутність, значення та завдання досудового розслідування як стадії

кримінального провадження……………………………………………………35

1.2. Досудове слідство як форма досудового розслідування

злочинів…………………………………………………………………………..55

1.3. Дізнання як форма досудового розслідування проступків…………74

1.4. Диференціація кримінальної процесуальної форми під час

досудового розслідування………………………………………………………95

Висновки до розділу 1…………………………………………………….115

РОЗДІЛ 2. ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА ЗАГАЛЬНИХ

ПОЛОЖЕНЬ ДОСУДОВОГО РОЗСЛІДУВАННЯ………………………118

2.1. Сутність, значення та система загальних положень досудового

розслідування…………………………………………………………………...118

2.2. Загальні положення досудового розслідування, спрямовані на

забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування………136

2.2.1. Аксіологічна характеристика початку досудового

розслідування…………………………………………………………………...136

2.2.2. Підслідність та місце проведення досудового

розслідування…………………………………………………………………...157

2.2.3. Об’єднання та виділення матеріалів досудового

розслідування…………………………………………………………………...169

2.2.4. Строки досудового розслідування та порядок їх

продовження……………………………………………………………………185

2.3. Загальні положення досудового розслідування, спрямовані на

забезпечення прав, свобод і законних інтересів учасників кримінального

провадження…………………………………………………………………….194

21

2.3.1. Розгляд клопотань під час досудового розслідування………….194

2.3.2. Ознайомлення з матеріалами досудового розслідування до його завершення……………………………………………………………………...205

2.3.3. Недопустимість розголошення відомостей досудового розслідування…………………………………………………………………..217

Висновки до розділу 2……………………………………………………228

РОЗДІЛ 3. ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ, СВОБОД І ЗАКОННИХ ІНТЕРЕСІВ ОСОБИ НА СТАДІЇ ДОСУДОВОГО РОЗСЛІДУВАННЯ…...................230

3.1. Процесуальна діяльність слідчого щодо забезпечення прав, свобод та законних інтересів особи на стадії досудового розслідування…………..230

3.2. Прокурорський нагляд у формі процесуального керівництва під час проведення досудового розслідування………………………………………..249

3.3. Судовий контроль за дотриманням прав, свобод і законних інтересів учасників кримінального провадження……………………………………….270

3.4. Актуальні питання застосування міжнародних правових стандартів під час досудового розслідування………………………………………….….289
Висновки до розділу 3…………………………………………………….305

РОЗДІЛ 4. СУЧАСНА ПАРАДИГМА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЗАКІНЧЕННЯ ДОСУДОВОГО РОЗСЛІДУВАННЯ…………………….307

4.1. Підстави та процесуальний порядок закриття кримінального провадження………………………………………………………………….…307

4.2. Звернення до суду з клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності………………………………………………...327

4.3. Звернення до суду з обвинувальним актом………………………...346

4.4. Звернення до суду з клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру…………………………………365

Висновки до розділу 4…………………………………………...………..386

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………389

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………….…..397

ДОДАТКИ……………………………………………………………………...451

22

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

ВРУ

ВССУ

ГСУ

ГПУ

ГУНП

ДБР

ЄО

ЄС

ЄСПЛ

ЄРДР

КК України

КМУ

КСУ

КПК України

НАБУ

НПУ

МВС України

МОЗ

СБУ

СОГ

США

ФРН

ЦК України

Верховна Рада України

Вищий спеціалізований суд України з розгляду

цивільних і кримінальних справ

Головне слідче управління

Генеральна прокуратура України

Головне управління Національної поліції

Державне бюро розслідувань

єдиний облік заяв і повідомлень про кримінальні

правопорушення та інші події

Європейський Союз

Європейський суд з прав людини

Єдиний реєстр досудових розслідувань

Кримінальний кодекс України

Кабінет Міністрів України

Конституційний Суд України

Кримінальний процесуальний кодекс України

Національне антикорупційне бюро України

Національна поліція України

Міністерство внутрішніх справ України

Міністерство охорони здоров’я

Служба безпеки України

слідчо-оперативна група

Сполучені Штати Америки

Федеративна Республіка Німеччина

Цивільний кодекс України

23

ВСТУП

Обґрунтування вибору теми дослідження. Сучасний євроінтеграційний курс України спрямований на демократизацію та гуманізацію національного законодавства з огляду на що одним із завдань кримінального провадження, закріпленого в ст. 2 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України), є забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування. У зв’язку з цим реалізація цього завдання не можлива без запровадження дієвих процесуальних механізмів проведення досудового розслідування, адже від якісного та своєчасного його здійснення залежить ефективність розгляду провадження по суті, застосування належної правової процедури до кожного учасника кримінального провадження, а отже й винесення законного, обґрунтованого і вмотивованого судового рішення.

Відтак стадія досудового розслідування відіграє важливу роль, зважаючи на концептуальні зміни, з часу введення в дію чинного КПК України. Обумовлено це насамперед тим, що, по-перше, у КПК України значно розширено змагальну модель кримінального процесу; по-друге, вдосконалено, і запроваджено низку нових правових дефініцій та процесуальних інститутів, що, звісно, вплинуло на усталену практику проведення досудового розслідування. Тим часом, проаналізувавши статистичні дані Генеральної прокуратури України, доводиться констатувати той факт, що питома вага направлених до суду кінцевих процесуальних рішень кожного року суттєво коливається. Зокрема, у 2013 р. загалом до суду направлено 212 436 обвинувальних актів, клопотань про звільнення від кримінальної відповідальності, клопотань про застосування примусових заходів медичного та виховного характеру; у 2014 р. – 179 366; 2015 р. – 167 963; 2016 р. – 141 392; 2017 р. – 181 056; у 2018 р. – 177 702. Одночасно із цим також спостерігається тенденція до зростання кількості кримінальних проваджень, в яких не прийнято рішення про закінчення досудового

24
розслідування: у 2013 р. – 332 291; 2014 р. – 337 319; 2015 р. – 167 963;
2016 р. – 141 392; 2017 р. – 335 779; у 2018 р. – 303 6041. Наведені

статистичні дані є тим індикатором, який наочно вказує на дефекти правового регулювання досудового розслідування, що негативно позначається на відновленні порушених прав і законних інтересів особи в кримінальному провадженні. Саме тому особливої актуальності набуває дослідження концептуальних засад правового регулювання досудового розслідування як стадії кримінального провадження, зокрема в аспекті сучасної парадигми кримінального процесу, приведення кримінального процесуального законодавства України до європейських і міжнародних правових стандартів кримінального судочинства.

Безумовно, питання впровадження дієвих інструментаріїв правового регулювання досудового розслідування в усі часи привертало увагу правників. Вагомий внесок у розвиток вітчизняної кримінальної

процесуальної доктрини щодо цього зробили такі провідні вчені, як:
Ю. П. Аленін, В. І. Галаган, В. Г. Гончаренко, Ю. М. Грошевий,
В. С. Зеленецький, О. В. Капліна, Н. С. Карпов, О. П. Кучинська,
Л. М. Лобойко, Є. Д. Лук’янчиков, А. О. Ляш, В. Т. Маляренко,
О. Р. Михайленко, М. М. Михеєнко, B. В. Молдован, В. В. Назаров,
В. Т. Нор,Д. П. Письменний, М. А. Погорецький, В. О. Попелюшко,
В. В. Рожкова, О. Ю. Татаров, В. М. Тертишник, В. В. Тіщенко,

А. Р. Туманянц, Д. Б. Сергєєва, Н. П. Сиза, А. В. Столітній, М. С. Строгович,

С. М. Стахівський,В. І. Сліпченко, Л. Д. Удалова, В. І. Фаринник,
П. В. Цимбал, К. О. Чаплинський, С. С. Чернявський, М. С. Цуцкірідзе,
В. Ю. Шепітько, В. П. Шибіко, О. Г. Шило, М. Є. Шумило, О. О. Юхно,

О. Г. Яновська та ін.

В умовах дії положень КПК України 2012 р. різні проблемні питання, пов’язані зі здійсненням досудового розслідування, на дисертаційному та

1 Звіт Генеральної прокуратури України про зареєстровані кримінальні правопорушення та результати їх досудового розслідування за 2013–2018 рр. URL: https://www.gp.gov.ua/ua/ statinfo.html.

25

монографічному рівнях досліджували І. В. Гловюк («Кримінально-процесуальні функції: теоретико-методологічні засади і практика реалізації», Одеса, 2015); Н. В. Глинська («Концептуальні засади визначення та забезпечення стандартів доброякісності кримінальних процесуальних рішень», Харків, 2015); В. В. Павловський («Загальні положення досудового розслідування», Київ, 2016); І. А. Тітко («Нормативне забезпечення та практика реалізації приватного інтересу в кримінальному процесі України», Харків, 2016); О. В. Гриза («Гарантії забезпечення дотримання таємниці досудового розслідування», Дніпро, 2017); Д. В. Сімонович («Доктринальні засади структури та системності кримінального процесу України: стадії та окремі провадження», Харків, 2017); В. М. Трофименко («Теоретичні та правові основи диференціації кримінального процесу України», Харків, 2017); В. О. Гринюк («Функція обвинувачення в кримінальному судочинстві України: правові, теоретичні та практичні проблеми реалізації», Київ, 2017); В. В. Вапнярчук («Теоретичні основи кримінального процесуального доказування», Харків, 2018) та ін.

Зазначені та інші науковці зробили вагомий внесок у розвиток теорії кримінального процесу з окресленого питання, однак доводиться констатувати, що окремі теоретичні та прикладні аспекти правового регулювання досудового розслідування не знайшли свого остаточного вирішення або ж залишаються дискусійними. Більш того, цей напрям наукового дослідження набуває актуальності в царині внесення низки змін і доповнень до чинного КПК України.

Таким чином, розроблення вказаних питань вельми важливе не лише для теорії кримінального процесу, а й для практичних працівників. Наведені чинники свідчать про актуальність обраної теми дослідження, адже в її основі знаходять свій прояв проблеми нормативно-правового, теоретичного та правозастосовного характеру.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами,

грантами. Дисертація виконана відповідно до Плану заходів з реалізації

26

Національної стратегії у сфері прав людини на період до 2020 року, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 23.11.2015 р.

1393-р; Плану законодавчого забезпечення реформ в Україні, схваленого постановою Верховної Ради України від 04.06.2015 р. № 509-VIII, а також ґрунтується на положеннях Плану заходів МВС України, спрямованих на реалізацію норм КПК України, затвердженого наказом МВС України від 08.08.2012 р. № 685 і відповідає Пріоритетним напрямам наукового забезпечення діяльності органів внутрішніх справ на період 2015–2019 років, затвердженим наказом МВС України від 16.03.2015 р. № 275. Дослідження проведено згідно з науково-дослідною темою Харківського національного університету внутрішніх справ «Наукове супроводження реформування системи кримінальної юстиції в Україні» (реєстраційний номер 011ЗU008190). Тему дисертації затверджено рішенням Вченої ради Харківського національного університету внутрішніх справ від 30 червня 2017 р. (протокол № 16).

Мета і завдання дослідження. Метою роботи є вирішення науково-

прикладної проблеми та отримання нових результатів, спрямованих на розробку концептуальних засад правового регулювання досудового розслідування, а також формування обґрунтованих пропозицій з удосконалення чинного кримінального процесуального законодавства України та практики його застосування.

Поставлена мета зумовлює необхідність вирішення таких завдань:

– визначити та уточнити сутність, значення та завдання досудового розслідування як стадії кримінального провадження;

– розглянути специфіку досудового слідства як форми досудового розслідування злочинів;

– виокремити та охарактеризувати особливості дізнання як форми досудового розслідування проступків;

– розкрити функціональну спрямованість диференціації кримінальної процесуальної форми під час досудового розслідування;

27

– узагальнити наукові погляди щодо сутності, значення та системи загальних положень досудового розслідування;

– висвітлити процесуальний порядок реалізації загальних положень досудового розслідування, спрямованих на забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування;

– охарактеризувати загальні положення досудового розслідування,

спрямовані на забезпечення прав, свобод і законних інтересів учасників кримінального провадження;

– дослідити процесуальну діяльність слідчого щодо реалізації прав,

свобод і законних інтересів особи на стадії досудового розслідування;

– установити специфіку прокурорського нагляду у формі процесуального керівництва під час проведення досудового розслідування;

– виокремити особливості судового контролю за дотриманням прав,

свобод і законних інтересів особи в кримінальному провадженні;

– розкрити актуальні питання застосування європейських правових стандартів під час досудового розслідування;

– охарактеризувати підстави та процесуальний порядок закриття кримінального провадження;

– визначити особливості порядку складання та направлення клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності;

– надати процесуальну характеристику звернення до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру;

– сформулювати науково обґрунтовані пропозиції, спрямовані на вдосконалення чинного кримінального процесуального законодавства України в частині правового регулювання досудового розслідування і практики його застосування в контексті досліджуваних питань.

Об’єкт дослідження – правовідносини, що виникають під час здійснення досудового розслідування.

28

Предмет дослідження – концептуальні засади правового регулювання досудового розслідування як стадії кримінального провадження.

Методи дослідження. Для досягнення поставленої мети і вирішення завдань, а також наукового обґрунтування результатів дослідження використано комплекс загальнонаукових і спеціальних методів, які застосовуються в юридичній науці. Порівняльно-правовий метод використовувався у процесі аналізу кримінального процесуального законодавства України, інших країн та практики Європейського суду з прав людини (розділи 2–4). Системно-структурний метод надав можливість розкрити поняття та систему загальних положень досудового розслідування (розділ 2); визначити функціональну спрямованість окремих учасників кримінального провадження (підрозділи 3.1–3.3); розкрити порядок закінчення досудового розслідування у формі звернення до суду з клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності та

обвинувальним актом (підрозділи 4.2–4.4). Формально-логічний (догматичний) метод покладено в основу формування понятійного апарату в межах предмета дослідження (розділи 1–4) та дав змогу запропонувати низку авторських понять. Статистичний метод застосовувався під час узагальнення та опрацювання емпіричного матеріалу, статистичних звітів, матеріалів слідчої та судової практики (розділи 1–4). Соціологічний метод став у нагоді при вивченні думок працівників органів досудового розслідування та прокуратури щодо з’ясування проблемних питань правового регулювання досудового розслідування та ефективності застосування кримінального процесуального законодавства (розділи 1–4).

Нормативно-правову основу дослідження склали Конституція України, міжнародно-правові договори, закони України, підзаконні нормативно-правові акти, рішення Конституційного Суду України, Європейського суду з прав людини, постанови Пленуму Верховного Суду України, постанови Пленуму та інформаційні листи Вищого спеціалізованого

29

суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, законодавство деяких зарубіжних країн.

Емпіричну базу дослідження становлять статистична звітність Генеральної прокуратури України, МВС України, Національної поліції України за 2013–2018 рр.; узагальнені матеріали вивчення 482 кримінальних проваджень; судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, а також власний досвід роботи у слідчих підрозділах МВС та науково-дослідному відділі науково-дослідної лабораторії проблем правового та організаційного забезпечення діяльності Міністерства Державного науково-дослідного інституту МВС України.

Відповідно до мети та поставлених завдань дослідження проведено анкетування 269 респондентів, серед яких – 113 слідчих Національної поліції, 78 прокурорів, 42 слідчих суддів та 36 адвокатів.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першою кваліфікаційною науковою працею, в межах якої комплексно досліджено теоретичні та практичні проблеми правового регулювання досудового розслідування як стадії кримінального провадження. У роботі обґрунтовано низку положень і висновків, що становлять наукову новизну, і є важливими для юридичної науки та правозастосовної діяльності, зокрема:

вперше:

– констатовано, що сучасний стан правового регулювання досудового розслідування не повною мірою відповідає засадам кримінального провадження, оскільки з розширенням змагального процесу, а також в умовах приведення національного законодавства до європейських стандартів

сфері захисту прав людини проблемні питання правозастосовного характеру набувають особливого значення, адже є індикатором реального забезпечення прав, свобод та законних інтересів особи на цій стадії. У цьому сенсі потребує посилення судового контролю, розширення кола учасників кримінального провадження, які мають право подавати клопотання про

30

проведення процесуальних дій, ознайомлюватися з матеріалами досудового розслідування до його закінчення та ін.;

– здійснено системний аналіз положень Закону України від 20.04.2018 р.

7279-д в частині регламентації порядку здійснення дізнання, із урахуванням чого констатовано доцільність його доопрацювання, зокрема щодо збільшення строку затримання особи за вчинення кримінального проступку та проведення дізнання загалом;

– обґрунтовано необхідність передбачити в окремій главі КПК України процесуальний порядок здійснення спеціального кримінального провадження, в якій передбачити особливості здійснення як досудового розслідування, так і судового провадження за відсутності підозрюваного, обвинуваченого;

– аргументовано доцільним унормувати всі випадки об’єднання та виділення матеріалів досудових розслідувань в одній статті КПК України, з приводу чого запропоновані відповідні зміни й доповнення до КПК України;

– констатовано доцільним унормувати в КПК України порядок розгляду клопотання про продовження строків досудового розслідування у випадку не явки підозрюваного та його захисника, які належним чином були повідомлені про місце та час проведення судового засідання;

– установлено невідповідність окремих положень КПК та КК України в частині забезпечення нерозголошення відомостей досудового розслідування, на підставі чого запропоновано відповідні зміни до чинного законодавства;

– теоретично обґрунтовано та доведено прикладну значущість доповнення КПК України окремою статтею, в якій визначити повноваження слідчого судді під час досудового розслідування, а також унормувати його діяльність в разі виявлення порушень прав і свобод особи;

– запропоновано новий зміст ст. 292 КПК України та аргументовано необхідність уточнення її положень, а саме: змінити назву процесуального документа, яким завершується досудове розслідування у кримінальному

31

провадженні щодо застосування примусових заходів медичного характеру або щодо неповнолітніх; визначити зміст цього документа;

удосконалено:

– поділ диференційованих форм кримінального провадження, зокрема виділено два його види: особливі та спеціальні порядки здійснення досудового розслідування і судового провадження. До особливих порядків кримінального провадження віднесено ті, що містяться у Розділі VI КПК України. До спеціальних порядків кримінального провадження віднесено окремі провадження, що передбачають диференціацію процесуальної форми або під час досудового розслідування (глава 24-1, 25 розділу ІІІ, розділ IX-1

КПК України), або під час судового провадження у суді першої інстанції (стаття 323; § 1, 2 глави 30 розділу ІV КПК України).

– розуміння онтологічної та гносеологічної характеристики досудового розслідування, що призвело до виокремлення специфічних рис даної стадії кримінального провадження, її завдань, а також розподілу на три етапи.

– уявлення про семантичне та аксіологічне значення досудового розслідування, яке полягає у створенні передумов, що сприяють об’єктивному розгляду кримінального провадження судом та винесенню на підставі цього справедливого рішення;

– науковий підхід до порядку оскарження слідчим рішень прокурора;

– позиції щодо виділення повноважень слідчого судді в межах здійснення судового контролю на досудовому розслідуванні, зокрема розширено їх до тринадцяти пунктів;

– положення про доцільність закріплення в ст. 286 КПК України процедури відкриття учасникам кримінального провадження матеріалів досудового розслідування у разі звернення до суду з клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності;

32

набуло подальшого розвитку:

– пропозиції дослідників щодо розширення кола підстав, за якими слідчий має право закрити кримінальне провадження;

– положення про доцільність визначення в КПК України форми процесуального відображення в матеріалах кримінального провадження факту роз’яснення особі порядку поновлення її порушених прав та відшкодування завданої шкоди у разі закриття кримінального провадження з реабілітуючих підстав;

– пропозиції щодо закріплення порядку закриття кримінального провадження за підставою, передбаченою п. 5 ч. 1 ст. 284 КПК України;

– наукові погляди про необхідність перегляду законодавчого підходу до унормування процесуальної самостійності слідчого;

– теоретичні уявлення про те, що «притягнення до кримінальної відповідальності» не входить до системи стадій кримінального провадження, оскільки це є специфічний вид кримінальної процесуальної діяльності уповноважених службових осіб, спрямованої на доведення вини особи у вчиненні суспільно небезпечного діяння, і здійснюваної протягом усього кримінального провадження, у зв’язку з чим запропоновано пункт 14 ч. 1 виключити зі ст. 3 КПК України;

– наукова позиція щодо необхідності визначення процесуального статусу медіатора (іншої особи, погодженої сторонами кримінального провадження) під час його участі в кримінальному провадженні на підставі угод;

– наукові погляди про необхідність виокремлення серед загальних положень досудового розслідування також положення про взаємодію органів досудового розслідування;

– пропозиції щодо доцільності закріплення процесуального порядку зміни прокурором підслідності в кримінальному провадженні, а також визначення строків розгляду питань, пов’язаних зі зміною підслідності, та передачі таких кримінальних проваджень для проведення досудового розслідування іншому органу досудового розслідування.

33

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані в дисертації висновки, рекомендації та пропозиції впроваджено та вони можуть бути використані у:

– законотворчій діяльності – під час розроблення та опрацювання проектів змін і доповнень до низки положень кримінального процесуального законодавства України (акт впровадження Державного науково-дослідного інституту МВС України від 19.06.2018 р.);

– правозастосовній діяльності – для надання практичної допомоги слідчим органів Національної поліції України при розслідуванні кримінальних правопорушень, підготовці методичних рекомендацій та проведенні занять в системі службової підготовки (акт впровадження Головного слідчого управління Національної поліції України від 15.08.2018 р.);

– освітньому процесі – при проведенні занять з навчальних дисциплін «Кримінальний процес», «Розслідування окремих видів злочинів», підвищенні кваліфікації слідчих Національної поліції, підготовці освітніх програм, навчальних і практичних посібників, підручників, курсів лекцій (акт впровадження Національної академії внутрішніх справ від 12.09.2018 р.);

– науково-дослідній діяльності – при подальшому дослідженні питань, пов’язаних із правовим регулюванням досудового розслідування (акти впровадження Державного науково-дослідного інституту МВС України від 19.06.2018 р., Національної академії внутрішніх справ від 07.09.2018 р.).

Особистий внесок здобувача. Викладені в дисертації висновки і положення, що становлять її новизну, розроблені автором особисто. При обґрунтуванні окремих положень, висновків, пропозицій та рекомендацій використано наукові праці інших учених з відповідним посиланням. Ідеї, що належать співавторам опублікованих праць, в дисертаційному дослідженні не використовувалися.

Апробація матеріалів дисертації. Робота підготовлена на кафедрі кримінального процесу та організації досудового слідства факультету № 1 Харківського національного університету внутрішніх справ, представлена й обговорена на міжкафедральному засіданні, схвалена та рекомендована до захисту. Основні положення і висновки дослідження доповідалися автором й

34

були оприлюднені на міжнародних і всеукраїнських науково-практичних конференціях, семінарах, круглих столах, зокрема: «Актуальні питання досудового розслідування» (м. Кривий Ріг, 27 жовтня 2017 р.); «Соціально-гуманітарні пріоритети України в контексті євроінтеграційних процесів» (м. Одеса, 16 листопада 2017 р.); «Актуальні питання кримінального процесу, криміналістики та судової експертизи» (м. Київ, 24 листопада 2017 р.); «Сучасні тенденції розвитку криміналістики та кримінального процесу» (м. Харків, 8 листопада 2017 р.); «Актуальні питання вдосконалення правоохоронної діяльності» (м. Київ, 17–20 жовтня 2017 р.); «Процесуальне та криміналістичне забезпечення досудового розслідування: збірник тез науково-практичного семінару» (м. Львів, 1 грудня 2017 р.); «Україна – ЄС. Сучасні технології, економіка та право» (Словаччина–Чехія, 24–28 квітня 2018 р.); «Роль та місце правоохоронних органів у розбудові демократичної правової держави» (м. Одеса, 30 березня 2018 р.); «The development of legal sciences: problems and solutions» (Kaunas, April 27–28); «Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених» (м. Харків, 17 травня 2018 р.); «Протидія злочинності: теорія та практика» (м. Київ, 26 жовтня 2018 р.); «Актуальні питання досудового розслідування та тенденції розвитку криміналістичної методики» (м. Харків, 21 листопада 2018 р.).

Публікації. Основні результати дослідження відображено в 1 монографії, 24 статтях, які опубліковано в наукових фахових юридичних виданнях, у тому числі 5 – у зарубіжних фахових виданнях, і тезах 12 доповідей на міжнародних і всеукраїнських науково-практичних конференціях, семінарах, круглих столах.

Структура та обсяг дисертації зумовлена предметом, метою, завданнями та логікою дослідження обраної теми. Робота складається з анотацій, переліку умовних позначень, вступу, чотирьох розділів, що включають 15 підрозділів і сім пунктів, висновків, списку використаних джерел (503 найменувань на 54 сторінках) і додатків. Повний обсяг дисертації становить 495 сторінок, із них основний текст дисертації – 374 сторінок.

Список літератури

ВИСНОВКИ

дисертації розв’язано важливу наукову проблему, що має суттєве значення для науки кримінального процесу, слідчої та судової практики –

розроблення концептуальних засад правового регулювання досудового розслідування як стадії кримінального провадження, на основі чого сформовано низку пропозицій і рекомендацій з удосконалення чинного кримінального процесуального законодавства та практики його застосування. До найбільш вагомих результатів дослідження можна віднести такі:

На сучасному етапі розвитку національного законодавства досудове розслідування є першою і самостійною стадією у системі кримінального процесу України, якій властиві специфічні риси, та під час якої реалізуються завдання кримінального провадження.

Етимологічна природа стадії досудове розслідування визначається її розподілом на три етапи, які відзначаються певною специфікою і направлені на досягнення свого завдання. Перший етап пов’язаний з початком досудового розслідування. Другий етап характеризується тим, що на підставі аналізу фактичних даних слідчий, прокурор приймає рішення про повідомлення особі про підозру. Третій етап здійснюється щодо конкретної особи – підозрюваного.

Під час досудового слідства здійснюється розслідування найбільш суспільно небезпечних діянь – злочинів, що спонукає державу до застосування примусу як необхідної міри виконання завдань кримінального провадження. У жодній іншій сфері правовідносин (навіть під час розслідування проступків) законом не передбачено застосування настільки широких засобів збирання доказів, а також обмеження прав, свобод та законних інтересів людини.

Основним учасником, який скеровує процес досудового слідства, є слідчий, самостійність якого полягає в можливості без стороннього впливу будь-яких інших фізичних чи юридичних осіб, службових осіб, представників державної влади чи місцевого самоврядування здійснювати

390

розслідування. Самостійність слідчого є керівною ідеєю (тобто, одним із основоположних елементів механізму реалізації його повноважень), спрямованою на забезпечення ефективного виконання завдання кримінального провадження. Однак, виходячи з комплексного аналізу положень КПК України, доводиться констатувати, що самостійність слідчого

кримінальному провадженні – це лише декларативна норма, яка позбавлена своєї дійсної реалізації. Тож, на сьогодні нагальною є необхідність перегляду законодавчого підходу до унормування процесуальної самостійності слідчого з тим, щоб не зводити його ролі в кримінальному провадженні лише до виконання рішень прокурора чи погодження клопотань до слідчого судді.

Дізнання – це форма досудового розслідування кримінальних

проступків, передбачених законом України про кримінальну відповідальність, які, виходячи зі ступеню небезпеки та правових наслідків кримінально-караного діяння для особи, суспільства і держави, не становить значної суспільної небезпеки, допускають використання спрощеної процедури під час встановлення та доведення винуватості особи.

Наразі юридична доктрина не знайшла загального знаменника у матеріальних і процесуальних аспектах реалізації законодавчих положень, які регулюють процесуальний порядок розслідування кримінальних проступків. Важливою рисою здійснення досудового розслідування у формі дізнання є спрощення процесуальної процедури його проведення, що є однією з вагомих причин впровадження кримінального проступку в систему кримінальної юстиції як засобу оптимізації та зменшення навантаження на слідчих.

Впровадження інституту кримінальних проступків та спрощеної форми досудового розслідування (дізнання) є позитивним кроком. При цьому, законодавець все ж таки не врахував проблемні аспекти, що можуть виникнути під час розслідування кримінальних проступків, а прийнятий Закон України № 7279-д від 20.04.2018 р. потребує свого подальшого вдосконалення.

391

Сформульовано основні положення, які мають суттєве значення під час дослідження диференціації кримінальної процесуальної форми. Зокрема:

в умовах реформування кримінального процесуального законодавства спостерігається тенденція появи нових порядків кримінального провадження;

особливі порядки кримінального провадження в силу своїх специфічних рис суттєво відрізняються від загального порядку здійснення кримінального провадження у напряму спрощення або ускладнення; 3) під час здійснення особливого та спеціального порядку кримінального провадження повинні зберігатися основні процесуальні гарантії учасників; 4) під час здійснення спрощеного або ускладненого кримінального судочинства повинні бути дотримані засади кримінального провадження; 5) подальший розвиток кримінального процесуального законодавства у напряму диференціації кримінальної процесуальної форми повинен бути науково обґрунтованим, а також враховувати досягнення теоретичних розробок, що відповідають сучасному рівню розвитку суспільних відносин.

Запровадження спеціального досудового розслідування зумовлено необхідністю притягнення до кримінальної відповідальності осіб, які ухиляються від прибуття до органів досудового розслідування, та направлено на ефективну реалізацію засади невідворотності кримінального покарання.

Загальні положення досудового розслідування доцільно поділяти на дві групи. До першої слід відносити ті, що спрямовані на забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування: а) початок досудового розслідування; б) підслідність; в) об’єднання та виділення матеріалів досудового розслідування; г) місце проведення досудового розслідування;

д) строки досудового розслідування. До другої – ті, що спрямовані на забезпечення прав, свобод і законних інтересів учасників кримінального провадження: а) розгляд клопотань під час досудового розслідування; б) ознайомлення з матеріалами досудового розслідування до його завершення; в) недопустимість розголошення відомостей досудового розслідування.

392

Сутність початку досудового розслідування доцільно розглядати у двох аспектах: з одного боку, як окремого етапу досудового розслідування,

метою якого є встановлення факту вчинення кримінального правопорушення та внесення відповідних відомостей до ЄРДР, а з іншого - як здійснювану в установленому законом порядку кримінальну процесуальну діяльність слідчого, прокурора стосовно встановлення обставин вчинення кримінального правопорушення, а також правовідносини, що виникають внаслідок такої діяльності між учасниками кримінального провадження.

положеннях КПК України не передбачено чіткого процесуального порядку зміни підслідності кримінального провадження прокурором, а також не визначено строків розгляду питань, які пов’язанні зі зміною підслідності прокурором і передачі таких кримінальних проваджень для проведення досудового розслідування іншим органом досудового розслідування.

Зазначене питання потребує свого законодавчого врегулювання. Констатовано, що в положеннях ст. 217 КПК не враховано всіх

можливих випадків об’єднання та виділення матеріалів досудових розслідувань. У зв’язку з цим слід унормувати й інші випадки об’єднання та виділення матеріалів досудових розслідувань або передбачити відповідні посилання на інші статті КПК України, які визначають такі випадки, що в практичній діяльності сприятиме більш зручному застосуванню КПК України та надасть системності його положенням.

Формулювання положень ст. 219 КПК України в частині унормування строків досудового розслідування після внесення відомостей в ЄРДР і до повідомлення особі про підозру є доволі суперечливою законодавчою новелою, оскільки встановлення відповідних строків та подальше закриття кримінального провадження у зв’язку з їх закінченням у певній мірі суперечить засаді невідворотності кримінальної відповідальності, а також позбавляє потерпілого можливості відновити порушені права. Одним із альтернативних шляхів вирішення такої проблеми є внесення відповідних змін до положень статей 219, 280, 284 КПК України, де необхідно

393

передбачити можливість зупинення досудового розслідування у випадку не встановлення особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, а також закриття кримінального провадження у разі спливу строків давності, передбачених КК України. З практичної точки зору також потребують вдосконалення положення ст. 295-1 КПК України, оскільки законодавець не передбачив порядок дій слідчого судді у разі не явки підозрюваного та його захисника, які належним чином були повідомлені про час і місце розгляду клопотання про продовження строку досудового розслідування.

Під таємницею досудового розслідування слід розуміти такий вид таємної інформації, яка охоплює відомості щодо діяльності органу досудового розслідування, прокуратури, оперативних підрозділів у рамках кримінального провадження, а також результатів проведення процесуальних дій, застосування заходів забезпечення кримінального провадження,

розголошення яких може негативно вплинути на всебічність, повноту та неупередженість розслідування.

Побудова ч. 2 ст. 36 КПК України свідчить про те, що законодавець не врахував усіх наглядових повноважень прокурора, якими він наділений під час кримінального провадження, а також не здійснив чіткого їх розмежування. Запропоновано до ст. 36 КПК України внести зміни, що безпосередньо спрямовані на удосконалення процесуальної діяльності прокурора в кримінальному провадженні, а також наголошено на необхідності розмежування повноважень прокурора залежно від стадій кримінального провадження.

В умовах розвитку й підсилення змагального процесу ефективна реалізація судового контролю має суттєве значення, оскільки ймовірність порушення або незаконного обмеження прав, свобод та інтересів особи на стадії досудового розслідування найбільш висока. Обумовлюється це тим фактом, що слідчий, прокурор, оперативні підрозділи, на відміну від інших державних органів і посадових осіб, наділені повноваженнями, які в установленому законом порядку дозволяють їм обмежити права, свободи та

394

законні інтереси особи, що зумовлює потребу в запровадженні ефективних гарантій, в тому числі у формі забезпечення судового контролю при прийнятті відповідних рішень та виконанні процесуальних дій.

Міжнародно-правові стандарти кримінального судочинства – це закріплені в загальновизнаних нормативних актах вихідні положення (норми-

принципи), які є обов’язковими для виконання державами, що ратифікували відповідний міжнародний договір.

Основними напрямами подальших теоретичних досліджень проблем запровадження міжнародно-правових стандартів захисту прав і свобод особи

кримінальному провадженні повинні бути: 1) розробка відповідної концепції запровадження міжнародно-правових стандартів захисту особи,

охорони її прав, свобод та законних інтересів у кримінальному провадженні;

визначення теоретико-правових засад забезпечення прав і свобод особи у кримінальному провадженні через призму міжнародно-правових стандартів;

визначення шляхів підвищення ефективності процесуального механізму застосування міжнародно-правових стандартів захисту прав і свобод особи у кримінальному провадженні з обов’язковим урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Підстави для закриття кримінального провадження – це ті необхідні юридичні факти, за наявності яких слідчий, прокурор, суд у межах наданих їм повноважень можуть прийняти рішення у зв’язку з наявністю передбачених законом обставин, що свідчать про неможливість чи недоцільність подальшого здійснення розслідування чи розгляду провадження по суті. З практичної точки зору важливого значення має поділ таких підстав на реабілітуючі та нереабілітуючі, адже встановлюють момент виникнення у особи права на реабілітацію. Однак, у КПК України не передбачено вимоги щодо необхідності процесуального відображення в матеріалах кримінального провадження факту роз’яснення особі порядку поновлення її порушених прав та відшкодування завданої шкоди у разі закриття кримінального провадження за однією з реабілітуючих підстав.

395

Натомість важливість належного оформлення процесуального документа, який породжує у реабілітованій особі право на відшкодування завданої шкоди, є запорукою ефективного досягнення завдання кримінального провадження.

У чинному КПК України доцільно передбачити вимоги щодо роз’яснення слідчим, прокурором, судом підозрюваному, обвинуваченому,

який може бути звільнений від кримінальної відповідальності, сутності підозри чи обвинувачення; підстав звільнення від кримінальної відповідальності; права заперечувати проти закриття кримінального провадження; правових наслідків звернення до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності; наслідків постановлення судом ухвали про закриття кримінального провадження та звільнення особи від кримінальної відповідальності. У разі, якщо підозрюваний чи обвинувачений, щодо якого передбачене звільнення від кримінальної відповідальності, заперечує проти цього, досудове розслідування та судове провадження має проводитися в загальному порядку. Також варто передбачити порядок відкриття матеріалів досудового розслідування у разі звернення до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності.

У КПК України варто передбачити структуру обвинувального акту, який має складатися з трьох частин: 1) вступної частини, в якій зазначаються: прізвище, ім’я, по батькові, займана посада та підпис прокурора, який затвердив обвинувальний акт, дата затвердження; найменування кримінального провадження та його реєстраційний номер; анкетні відомості кожного підозрюваного та потерпілого; правову кваліфікацію кримінального правопорушення; 2) мотивувальної частини, в якій викладаються: фактичні обставин кримінального правопорушення та формулюється обвинувачення; обставини, які обтяжують чи пом’якшують покарання; розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням; підстави застосування заходів кримінально-правового характеру щодо юридичної особи, які прокурор вважає встановленими; 3) резолютивної частини, в якій зазначаються: розмір витрат на залучення експерта (у разі

396

проведення експертизи під час досудового розслідування); дата та місце складення обвинувального акту; прізвище, ім’я, по батькові, займана посада та підпис особи, яка його склала; додатки».

Визначено специфіку такої форми закінчення досудового розслідування як звернення до суду з клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру. Констатовано, що рекомендований слідчим, прокурором примусовий захід медичного характеру може бути прийнятий судом до уваги, проте не є для нього визначальним при постановленні ухвали про застосування примусових заходів медичного характеру. Складання обґрунтованого клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру можливо лише за умови викладення у ньому результату проведення психіатричної експертизи, які відображатимуть наявність у особи розладу психічної діяльності або психічного захворювання на момент вчинення суспільно-небезпечного діяння чи кримінального правопорушення а також указують на необхідність застосування примусових заходів медичного характеру із зазначенням конкретного його виду.

За результатами проведеного наукового пошуку з метою підвищення ефективності реалізації чинного законодавства України в частині правового регулювання досудового розслідування обґрунтовано:

– внести зміни до ст. 2, ч. 3 ст. 36, п. 7 ч. 1 ст. 40, ч. 3 ст. 40, п. 2, 11 ч. 1 ст. 56, п. 5 ч. 3 ст. 56, абзац 2 ч. 1 ст. 107, ч. 1, 4 ст. 214, ч. 1, 3, 5 ст. 217, ч. 1 ст. 220, ч. 1 ст. 221, п. 5 ч. 1 ст. 284, абзац 2 ч. 4 ст. 284, ч. 6 ст. 284, ч. 3 ст. 285, ч. 2 ст. 286, ч. 2 ст. 287, ч. 7 ст. 290, п. 2 ч. 2 ст. 291, ст. 292, ст. 293, ч. 5, 7 ст. 295-1, ч. 1, 2 ст. 301, п. 3 ч. 2 ст. 301, ч. 1 ст. 303, п. 7 ч. 1 ст. 303, п. 12 ч. 1 ст. 309, ч. 1 ст. 511;

– доповнити КПК України ст. 31-1, ст. 221-1, ст. 293 ч. 2, ч. 1 ст. 303

п. 1-1;

– виключити з КПК України п. 15 ч. 2 ст. 36, ст. 206, п. 8 ч. 1 ст. 287,

ч. 2 ст. 511.