ІНФОРМАЦІЙНА ПОЛІТИКА ДЕРЖАВИ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

Короткий опис

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМ. ТАРАСА ШЕВЧЕНКО

На правах рукопису

СТАРІШ ОЛЕКСАНДР ГРИГОРОВИЧ

УДК 342.51(477)

ІНФОРМАЦІЙНА ПОЛІТИКА ДЕРЖАВИ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

Спеціальність 23.00.03 – політична культура та ідеологія

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора політичних наук

Науковий консультант:

_______________ А. А. Чічановський,
доктор політичних наук, професор

Київ – 2008

ЗМІСТ

ВСТУП ............................................................................................................................. 4

РОЗДІЛ 1.
ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ
ІНФОРМАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ ДЕРЖАВИ
1.1.Ноосферне уявлення інформації …........................................................................ 23
1.2.Структурування інформаційного простору на підставі ноосферної
парадигми інформації .................................................................................................... 61
1.3.Висновки по розділу ................................................................................................ 83

РОЗДІЛ 2.
СИСТЕМОЛОГІЯ У ФОРМУВАННІ ПОЛІТИЧНОЇ СИСТЕМИ
ТА ЇЇ ІДЕОЛОГІЇ
2.1.Інформаційний підхід – основа критеріїв виміру
соціально-політичних систем ........................................................................................ 85
2.2.Нація як інформаційне середовище:
ноосферні аспекти політичної ідеології ...........................................….….................. 130
2.3.Висновки по розділу .................................................................……….................. 169

РОЗДІЛ 3.
ГЛОБАЛІЗАЦІЯ ЯК КЛЮЧОВИЙ ЧИННИК ФОРМУВАННЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ ДЕРЖАВИ
3.1.Проблема інформаційної уразливості цивілізації ........................................….... 170
3.2.Засоби масової комунікації як основа функціонування цивілізації ................... 210
3.3.Висновки по розділу ............................................................................................... 245
РОЗДІЛ 4.
ІНФОРМАЦІЙНА ПОЛІТИКА ДЕРЖАВИ ЯК СИСТЕМА
4.1.Елементна база системи інформаційної політики держави ................................ 247
4.2.Система інформаційної політики держави:
техніко-технологічний і гуманітарний виміри ........................................................... 260
4.3.Теоретична модель системи інформаційної політики держави .......................... 333
4.4.Прикладна модель системи інформаційної політики держави:
Причорноморський Регіональний Інформаційний Центр країн-партнерів ОЧЕС .. 343
4.5.Висновки по розділу ................................................................................................ 351

ВИСНОВКИ .................................................................................................................. 353
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ................................................................. 359
ДОДАТОК А ................................................................................................................. 380
ДОДАТОК Б ...................................................................................….......................... 393

ВСТУП

Актуальність теми дослідження.
В умовах тотальної глобалізації шляхом глобальної інформатизації практично всіх сфер життєдіяльності цивілізації, проблеми трансформації таких феноменів і понять як інформація, інформаційне суспільство, глобалізація, інформаційна політика держави набувають загальносвітового значення. А трансформація державної форми правління привела до бачення й розуміння не тільки інформаційної суті самого процесу, але й до державної експансії, що дозволяє розглядати боротьбу за владу як усередині держави, так і за сфери впливу поза межами держави у форматі інформаційної війни. «Суть її полягає в завоюванні країн і народів шляхом впровадження в керівництво чужої країни власних ставлеників, носіїв власної ідеології й власних інтересів винятково інформаційними методами впливу, які називаються демократичними виборами до влади» [1, с. 113].
Сьогодення прийнято характеризувати як перехід від «індустріального суспільства» до «суспільства інформаційного», де все частіше використовуються такі поняття, як «інформація», «інформаційне суспільство», «глобалізація», «інформаційна політика держави», коли кардинальним чином трансформується середовище існування цивілізації й, як наслідок:
– способи виробництва й світогляд людей;
– технології державного управління;
– місце й роль, які відіграють неурядові організації, транснаціональні корпорації й нелегітимні злочинні структури;
– можливості, роль і значення засобів масової комунікації (ЗМК) цивілізації;
– підстави й принципи формування системи інформаційної політики держави.
Сьогодні тотальний ріст значимості інформації в житті людства має потребу в переосмисленні її місця й ролі не тільки на побутовому рівні, але й у політиці, і в політичній науці. Як показує В. Домарьов: «Сам підхід до феномена інформації … примітивізується, а її глибинна сутність і фундаментальна соціальна функція залишаються незрозумілими» [2, с. 9]. Тобто загальновизнане розуміння політології як гуманітарної науки відверто потребує ревізії, що повинна відбутися на рівні феноменологічного сприйняття інформації, тому що механістичне відношення до інформації не дозволяє об’єктивно розглядати шляхи трансформації систем і технологій управління й, насамперед, політичних систем.
Причини наявних розбіжностей щодо методології й інструментарію досліджень мають різну природу й обумовлені:
– по-перше, різними рівнями розвитку й стану науки в різних країнах;
– по-друге, різними уявленнями про те, яка безпека й, як наслідок, яка інформаційна політика – у якому форматі й за якими якісними і кількісними параметрами необхідна тій або іншій державі;
– по-третє, різним тлумаченням самих понять, як то – інформація, інформаційне суспільство, глобалізація, інформаційна політика держави;
– по-четверте, принциповою різницею інформаційної політики держав недемократичного (тоталітарного), перехідного і демократичного (відкритого) типів.
Із цих причин визначення змісту поняття «інформаційна політика держави», її принципів, підстав і виміру відносяться до актуальних проблем як вітчизняної, так і міжнародної політичних теорії й практики. Очевидно, що теоретичне осмислення того що відбувається без переосмислення терміну «інформація», без урахування значення й ролі інформаційних технологій стає неможливим: аналітик, який працює над конкретними проблемами, зіштовхується із впливом інформаційної революції не тільки при вивченні явища, інформаційні технології трансформують і інструментарій, і сам процес дослідження.
Принципова значимість цієї проблеми визначається ще й тим, що сьогодні для дослідження природи і стану інформаційного суспільства як системи, яка складається з інформаційних процесів і технологій, суспільної свідомості, журналістики, системи ЗМК, застосовують інформаційний підхід. В основу інформаційного підходу формування й управління системою інформаційної політики держави покладена парадигма немарківського, рефлексивного й мотиваційного аналізу інформаційних процесів, яка базується на фундаментальних положеннях соціальної інформатики: масових інформаційних відносинах у форматі суб’єкт-об’єктної й суб’єкт-суб’єктної взаємодії.
Фактично – інформаційна політика держави є інформатикою засобів масової комунікації, яка розглядає те, як система ЗМК формує весь спектр поглядів, знань і думок, які визначають побут, культуру й, як наслідок, поведінку індивіда й суспільства. Відповідно, ключовим аспектом предмета інформаційної політики є дослідження структури й закономірностей розвитку інформаційних процесів у соціальному середовищі.
Відповідно, для вирішення будь-якого завдання необхідно усвідомити природу зазначених трансформацій, і насамперед – інформації. Сьогодні існує безліч визначень поняття «інформація», але найбільшого поширення отримали два підходи:
1.Традиційний, коли інформація розглядається в значенні нематеріального повідомлення або сигналу, що містить пізнаваний контент;
2.Комунікаційний – у значенні провідника-комунікатора, коли інформація пов’язана не тільки з контентом повідомлення, але й із системою, за допомогою якої інформація передається й приймається.
Однак ні перший, ні другий підходи не дозволяють дати відповіді на багато викликів сучасності, які є пов’язаними із інформаційною революцією. І наприкінці ХХ сторіччя починається процес осмислення інформації як самостійного системо- і структуроутворюючого феномена, коли всі фізичні об’єкти складаються не тільки з матерії й енергії, але і з інформації, а інформація у сприйнятті дослідників починає ставати основою сприйняття цивілізації.
Імовірно, провісником такого підходу цілком обґрунтовано визнати ідеї про ноосферу акад. В. Вернадського: «Людство, взяте в цілому, стає потужною геологічною силою. І перед ним, перед його думкою й працею, стає питання про перебудову біосфери в інтересах вільно мислячого людства як єдиного цілого. Це новий стан біосфери, до якого ми, не помічаючи цього, наближаємося, і є ноосфера. Ноосфера – останнє з багатьох станів еволюції біосфери в геологічній історії – стан наших днів» [3, с. 87] і «Картина світу, зведена до енергії й матерії, якщо ми спробуємо зараз на неї глянути без упередження, явно не відповідає дійсності» [4, с. 181].
І, незважаючи на те, що поняття «ноосфера», дотепер викликає спори в наукових колах, воно усе ширше використовується при аналізі місця й ролі інформації й інформаційних технологій у соціальних відносинах [5]. А тотальне насичення біосфери телекомунікаційними системами приводить до того, що, як вважає В. Рєпін: «Симбіоз людини з інформаційними мережами стає новим етапом еволюції цивілізації, коли інфраструктура телекомунікаційних систем пронизує біосферу по всіх рівнях організації речовини всесвіту, включаючи кожну людину» [6].
Таке бачення ситуації дозволило прийти до розуміння того, що, як стверджує С. Расторгуєв: «Формально на людство можна дивитися як на інформаційну … систему, що складається з елементів-людей, між якими існує інформаційна взаємодія... Формально на мозок окремо взятої людини можна дивитися як на інформаційну систему, що складається з елементів-нейронів, між якими існує інформаційна взаємодія… При цьому елементи систем іноді гинуть, іноді народжуються, і те, і інше призводить до зміни інформаційних зв’язків...» [1, с. 213]. Отже, робить висновок Н. Вінер: «Реальність може й повинна бути пояснена насамперед у термінах інформації й комунікації» [7, с. 213].
Очевидно, що ключову роль у системі як вертикальних, так і горизонтальних зв’язків всіх елементів цивілізації як системи відіграють засоби масової комунікації. Роль, яка в умовах глобалізації дозволяє виявляти й моделювати виклики сучасності – проблеми інформаційної безпеки як окремої особистості або суспільства, так і цивілізації в цілому.
Цілком очевидно й те, що досліджувати ці процеси й викликувані ними проблеми необхідно крізь призму інформації, коли, як стверджує С. Расторгуев: «Будь який процес управління, крім чисто функціональних характеристик … характеризується метою. А так як управління системою протікає в гострій інформаційній боротьбі, то цілі управління часто бувають сховані від самої системи в механізмі управління, який виділився з неї» [1, с. 247].
При цьому, так як управління спрямоване на досягнення економічних переваг, то, як показує І. Валлерстайн: «…три … сфери колективних людських дій – політична, економічна й соціальна не є автономними сферами людської дії. У них немає своєї окремої внутрішньої «логіки» і, більше того, переплетення обмежень, можливостей, рішень, норм і «раціональностей» такого, що жодна прийнятна дослідницька модель не може розділити фактори відповідно до зазначених категорій політичного, економічного й соціального…Існує єдиний «набір правил» … усередині яких діють ці … структури» [8, с. 313], єдиною й природною об’єднуючою ланкою яких є інформація і її ключовий як для індивіда, так і для суспільства й, як слідство, цивілізації в цілому ретранслятор – система засобів масової комунікації. Звідси І. Прангішвілі робить висновок про те, що «практично всі значимі історичні події, включаючи революції й геноцид, були проявом масової істерії через різні спускові механізми» [9, с. 121], якими були і є засоби масової комунікації.
Саме із цієї причини з метою прогнозування стратегій і технологій розвитку цивілізації й керованості соціальними процесами й є доцільним розгляд проблеми у форматі: інформаційна політика й засоби масової комунікації. Відповідно, провідна роль у позначених процесах належить інформаційним аналітикам і журналістам, відмінна риса спеціальностей яких полягає в тому, що об’єктами їхньої діяльності є:
– по-перше, інформація, а не техніко-технологічні системи;
– по-друге, її контент, який забезпечує ефективність прийняття рішень і управління й становить ядро інформаційних наук у країнах розвинених демократій,
які й реалізуються за допомогою системи інформаційної політики держави.
В контексті розуміння інформаційної політики держави як галузі соціальної інформатики, значною проблемою стає питання про державне регулювання й формування продержавницького світогляду суспільства шляхом введення в освітні курси навчальних закладів відповідних дисциплін. Аналіз навчальних спеціальностей, які вводяться, і перспективних напрямків досліджень у європейських університетах показує, що в них значна увага приділяється так званим «інформаційним» спеціальностям і наукам, які використовують «методологічний апарат системології – системного підходу ноосферного етапу розвитку науки» [10, с. 13]. Тому що саме «системологічний підхід до національних інтересів держави є головною умовою відродження країни й забезпечення її безпеки» [11, с. 7].
Відставання України в частині підготовки фахівців в області інформаційних наук відбувається в умовах глобалізації всіх сфер життєдіяльності цивілізації, що має ряд характеристик, які системи управління держав просто не мають права не враховувати як у внутрішній, так і в зовнішній політиці [12]. Найбільш значимими з них є:
1.Завершення формування єдиного інформаційного простору цивілізації;
2.Фрагментація й сегментація національного інформаційного простору, які призводять до колосального відставання переважної більшості держав від рівня розвитку країн розвинених демократій і, як наслідок, обмеженого доступу до інформаційних ресурсів цивілізації;
3.Уніфікація методик й методологій досліджень та контролю інформаційного простору;
4.Недосконалість національних і міжнародного інформаційних законодавств і, як наслідок, висока інформаційна уразливість націй. Функціонування транснаціональних корпорацій одночасно в різних державах і, як наслідок, у форматі несумісних законодавчих норм, приводить до руйнування нормативно-правової оболонки – конституції й законодавства держави-нації.
Неминущу роль у цих процесах відіграють засоби масової комунікації, перетворюючись у потужний інструмент тиску як на суспільство, так і на владу. Відповідно, сприйняття ЗМК як «четвертої влади» набуває нового сенсу, коли саме впливом на органи сприйняття індивіда й реалізується комунікація, як інструмент управління. З політологічної точки зору важливо, насамперед, те що, змінивши спосіб сприйняття світу, ЗМК перетворили публічну політику в медіапроцес, зробивши його серцевиною публічної політики, що призвело до трансформації місця й ролі комунікації в політичному процесі.
Суть цієї трансформації полягає в тім, що, як вважає А. Соловйов: «Акт комунікації влади з масовим суб’єктом сам по собі почав визначати формат політичних відносин. Комунікація стала системоутворюючим елементом політики й придбала в ній новий онтологічний статус, втративши колишній допоміжно-технічний характер» [13, с. 10].
Однак революція в системі ЗМК не тільки висунула ЗМК в епіцентр публічної політики, але й змінила сам формат політичних відносин, відповідно, система ЗМК у такому контексті політичного процесу становить особливий інтерес. Суть змін, що відбуваються сьогодні в системі ЗМК, полягає в тім, що вони стають:
– по-перше, монополістом комунікації в суспільстві;
– по-друге, системою, яка регулює й маніпулює поведінкою індивіда й суспільства.
Сьогодні процес трансформації ЗМК характеризується виникненням двох взаємовиключних феноменів:
1.Програмованою стандартизацією правил і норм поведінки в глобальному масштабі, через створення єдиного інформаційного простору цивілізації;
2.Замкнутості індивіда на самому собі.
Однак у форматі інформаційного простору цивілізації індивід реалізує комунікацію віртуально, контактуючи безпосередньо тільки з екраном комп’ютера. В міру поглиблення цього процесу, комунікація породжує не демократичне суспільство вільних громадян, які відповідально приймають участь у політичному житті, а віртуальний простір, населений атомізованими індивідами.
Виникнення термінів «політична комунікація» і «суспільство комунікації» перебуває в прямого зв’язку з еволюцією суспільств країн розвинених демократій, розвитком кібернетики, виникненням і наростанням ролі нових комунікаційних систем і технологій. Однак вивчення комунікації до останнього часу було привілеєм дослідників в області природних, але не гуманітарних наук у зв’язку із тим, що вчений світ ще був не готовий до теоретизування в області повсякденної практики. В сучасному розумінні вживання термінів «комунікація» і «суспільство комунікації» було уведено Н. Вінером, який визначив кібернетику як «науку контролю й комунікації», де поняття «комунікація» асоціюється з ідеєю управління.
Основною думкою Н. Вінера було те що, якщо класичні науки традиційно вивчають тільки внутрішню суть речей, то головним є зв’язок – тобто відносини між речами. І Н. Вінер запропонував розвивати «поведінковий метод у дослідженні», придатний і для техніко-технологічних, і для гуманітарних феноменів. Оскільки дане положення було звернено до всіх наук без винятку, Н. Вінер бачив у кібернетиці не нову дисципліну, але можливість відновлення всіх дисциплін. Усвідомлюючи, що його дослідження не укладаються у формальні рамки наукових спеціалізацій, він запропонував єдиний погляд на світ, ядром якого стала комунікація, яка має політичний вимір.
Сьогодні терміном «комунікація» користуються в різних наукових колах, де саме слово може мати зовсім різний зміст: для журналістів комунікація – це, насамперед все те, що стосується преси й аудіовізуальних ЗМК, а для фахівців телекомунікаційних мереж її зміст є пов’язаним з теорією інформації й технічними засобами комунікації. Випробувавши «великий вибух», науки про комунікацію стали розвиватися убік спеціалізації. В Україні впровадження комунікації як предмета академічного дослідження ускладнюється опором, через який пройшла вітчизняна кібернетика. Факт відсутності єдиної науки про комунікацію визначений тим, що сам формат досліджень розділений між двома таборами:
– з одного боку – це фахівці техніко-технологічних наук: фізики, математики, програмісти;
– з іншого боку – фахівці гуманітарних наук: політологи, соціологи й філологи.
Ці два підходи відрізняються тим, що, якщо «природники» дотримуються «культури раціональної очевидності», то «гуманітарії» – «культури аргументації». Сьогодні ж цілком очевидним стає той факт, що теорія комунікації має винятково міждисциплінарний характер. Відповідно, зазначені фактори вимагають перегляду підстав і принципів формування й функціонування системи управління державою, яка реалізується системою інформаційної політики держави. Нові пріоритети інформаційної політики вимагають і відповідної трансформації як самих систем управління, так і теоретико-методологічних основ їхнього формування, функціонування й досліджень [14–27].
З погляду на глобальність проблеми інформаційної політики й інформаційної безпеки, країни розвинених демократій почали реалізацію довгострокових державних програм, спрямованих на забезпечення захисту національних інформаційних структур: сьогодні розробка інформаційної зброї ведеться в більш ніж 100 країнах світу, у той час як в області ядерної зброї не більше, як в 20 [28]. Але політичні дискусії із проблем інформаційної політики й безпеки виявили розбіжності в підходах країн різних типів. Якщо позиція країн розвинених демократій передбачає:
– визнання проблеми міжнародної інформаційної безпеки як гіпотетичного силового протистояння;
– перенесення розгляду концепції міжнародної інформаційної безпеки на регіональний або тематичний рівень;
– виділення із цілісного комплексу проблеми міжнародної інформаційної безпеки таких складових, як кримінальні й терористичні міжнародні інформаційні загрози й створення міжнародного механізму контролю подібних інформаційних злочинів;
то позиція держав, які не належать до країн розвинених демократій, передбачає:
– пропозиції щодо встановлення міжнародно-правових норм про заборону застосування засобів впливу на інформаційні ресурси держави;
– створення спеціального Міжнародного суду з інформаційної злочинності;
– загальні розробки технології захисту від інформаційної агресії [29–32].
При цьому:
– інформаційна сфера визначається як міжнародний інформаційний простір, який охоплює інформаційні потоки, інформаційні ресурси й всі сфери життєдіяльності цивілізації;
– міжнародні інформаційні операції визначаються як форма міждержавного протистояння, що реалізується з використанням інформаційного впливу на системи управління різного призначення інших держав, а також на політичну владу й суспільство в цілому, на інфраструктуру й засоби масової комунікації для досягнення переваги;
– інформаційна війна – як інформаційне протиборство з метою впливу на критично важливі структури супротивника, руйнування політичної й соціальної систем і дестабілізації державності противної сторони;
– інформаційна зброя – як комплекс засобів і технологій, спрямованих на встановлення контролю над інформаційними структурами потенційного супротивника, втручання в роботу його систем управління, дезінформування систем формування суспільної думки, а також як сукупність засобів впливу на свідомість і психологічний стан політичних і військових структур, спеціальних служб і населення для протидії можливим інформаційним впливам іншої сторони: «Ми наближаємося до такого ступеня розвитку, коли все є учасниками бойових дій. Завдання полягає не в знищенні живої сили, а в руйнуванні цілей, поглядів і світогляду населення, сугубо соціуму» [33].
Визнання існування проблеми інформаційної безпеки на міжнародному рівні обумовлюється наступними факторами глобалізації засобів масових комунікацій:
– по-перше, практично в усіх найбільш розвинених країнах проводяться дослідження й розробки нової інформаційної зброї, що дозволяє здійснювати безпосередній контроль над інформаційними ресурсами потенційного супротивника, а в необхідних випадках безпосередньо впливати на них;
– по-друге, у деяких країнах практично завершена розробка засобів інформаційної війни з потенційними супротивниками як в умовах військових конфліктів, так і в мирний час;
– по-третє, у розвинених країнах концепція інформаційної війни є істотної складової державної військової доктрини, яка обумовлює підготовку підрозділів для проведення інформаційних операцій;
– по-четверте, практика конфліктів всіх рівнів виявила унікальність застосування інформаційної зброї для впливу на світову суспільну свідомість, і як наслідок, поведінку [34–39].
Відсутність на початковому етапі державотворення системних теоретичних робіт привернула увагу українських вчених до закордонних досліджень з проблем інформаційної політики й інформаційної безпеки в цілому. В свою чергу це призвело як до позитивних, так і негативних наслідків: неадекватність автоматичного перенесення на українське підґрунтя західних підходів зумовлена тим, що західні розробки ґрунтуються на більш чітко визначених критеріях, які відповідають реаліям безпосередньо західного суспільства – розвинутій системі демократичного правління, відносно стабільній ринковій економіці, високо¬му рівню життя населення, і, як наслідок, усталеним традиціям, відносно рівноправній участі як партнерів в інтеграційних процесах, високому рівню розвитку новітніх технологій. Саме тому зміст, який вкладається західними фахівцями у категорії інформаційної політики держави, не повною мірою відповідає реаліям перехідного періоду, в якому знаходиться Україна. А спроба механістично перенести на вітчизняне підґрунтя західні схеми з метою подолання тих чи інших загроз та викли¬ків сучасності часто густо призводить до негативних наслідків [40–43]. Такі складності і труднощі викликані тим, що країна «ще зовсім недавно виховувала принципово – щодо розвинутих країн іншу людину і будувала державу принципово іншого типу. І саме майже діаметральна протилежність того, що створювалось вчора і того, що треба створити сьогодні додає цим процесам відповідну хворобливість [44, с. 105]».
Відповідно до зазначених проблем науково-методологічне забезпечення управління стратегічними ризиками і прогнозування набуває нового актуального завдання – репрезентації майбутнього, яке не можна інтерпретувати як звичайне продовження минулого, оскільки це майбутнє набуватиме принципово інших форм і структур.
В цьому контексті реалізація стратегічних і тактичних завдань держави може бути досягнута тільки шляхом формування й функціонування системи інформаційної політики держави, яка повинна враховувати функціонування всіх – політичної, економічної й соціальної підсистем держави як єдиного організму.
Різні аспекти інформаційної політики держави, включаючи виявлення формату і методології дослідження в умовах глобалізації засобів масової комунікації, розглядалися у наукових працях вітчизняних та закордонних дослідників:
– в Україні дослідженню зазначених проблем присвячені роботи В. Горбуліна, О. Бодрука, В. Домарьова, О. Зернецької, О. Картунова, Є. Макаренко, О. Мелещенка, М. Ожевана, Б. Парахонського, Г. Перепелиці, Г. Почепцова, О. Сосніна, А. Чічановського, В. Шкляра й інших;
– у західній науці – роботи Н. Вінера, М. Маклюена, Д. Робертсона, Б. Баді, П. Бурдьє, Л. фон Берталанфі, М. Месарович, Д. Гудбі, К. Шенона, Д. Істона, П. Сорокіна, Г. Алмонда, К. Дойча, І. Масуди, А. Бентлі, І. Валерстайна, С. Хантінгтона, Э. Тофлера, Д. Бела, Дж. Гелбрейта, Р. Боудіша, Дж. Ная й У. Оуэнса, Т. Парсонса, Р.-Ж. Шварценберга й інших;
– в Росії роботи з пи¬тань філософії інформації, інформаційної політики й інформаційної безпеки держави мають: Д. Балуєв, В. Губаєв, А. Кісєльов, В. Комаровський, В. Лачінов, В. Лісічкін, А. Манойло, О. Мітрофанов, О. Поляков, В. Попов, І. Прангішвілі, С. Расторгуєв, В. Рєпін, Г. Смолян, О. Соловйов, Є. Тавокін, В. Цигічко, Л. Шелепін, І. Юзвішин, С. Яновський й інші.
Разом з тим не вистачає досліджень щодо феномену інформації, методологічних засад формування і забезпечення інформаційної політики держави, як провідної підсистеми системи національної безпеки держави, відсутня загальновизнана база моделювання процесів управління крізь призму інформації і, що особливо важливо для України, відсутня загальнодержавна система формування, забезпечення й супроводу інформаційної політики. При цьому інформаційна політика України як система ще не була об’єктом наукового дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертаційне дослідження виконано в рамках планових наукових проектів: Національного інституту стратегічних досліджень при Президентові України «Гуманітарний розвиток України» (державна реєстрація № 0104U000898) та програми Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Система масової комунікації та світовий інформаційний простір» (державна реєстрація № 01БФО045-01).
Мета дослідження.
Метою дослідження є створення системи інформаційної політики держави яка б дозволяла виявляти, моделювати і прогнозувати шляхи і технології функціонування держави в умовах глобалізації.
Для досягнення мети в роботі були поставлені такі завдання:
– визначити загальні риси та розбіжності, які існують в теоретичному і практичному плані стосовно методології формування і дослідження системи інформаційної політики держави;
– дослідити феномен інформації і визначити елементну базу і функціональні параметри інформаційного простору, які б дозволили систематизувати інформаційні простори й середовища циркуляції інформації;
– розвинути й аргументувати ідею про можливість розгляду узагальненого поняття інформації, яке має загальні властивості щодо техніко-технологічних й гуманітарних систем і процесів, що дозволило б застосовувати системний аналіз для дослідження політичних систем і процесів;
– узагальнити положення теорії систем з погляду авторської парадигми інформації, виявити критерії оцінки ступеню відкритості інформаційних систем при аналізі і моделюванні суспільно-політичних процесів;
– виявити особливості об’єктів і суб’єктів інформаційної політики держави, які визначають стан безпеки держави, й систематизувати матеріальні й нематеріальні ресурси цивілізації й технології управління інформаційними потоками і соціально-політичними процесами;
– виявити динаміку трансформації інформаційної складової системи національної безпеки держави та її вплив на трансформацію національного й міжнародного законодавства;
– дослідити на підставі ноосферної парадигми інформації й теорії відкритих систем феномен глобалізації, виявити інструментарій дослідження і запропонувати модель системи глобального розвитку;
– розробити категоріальний апарат для подальшого його застосування в дослідженні системи інформаційної політики держави і показати важливість впровадження для проведення досліджень інформаційних матриць;
– розробити теоретичну модель системи інформаційної політики держави;
– розробити прикладну модель системи інформаційної політики України.
Об’єкт дослідження.
Об’єктом дослідження є система інформаційної політики держави в умовах глобалізації.
Предмет дослідження.
Предметом дослідження є трансформація системи інформаційної політики держави та виявлення основ функціонування держави як інформаційної системи.
Методи дослідження.
Методологія дослідження ґрунтується на загальних засадах теорії систем і структурно-функціонального аналізу з використанням методологічного апарату системології.
Наукова новизна одержаних результатів.
По-перше, виявлено загальні риси та розбіжності, які існують в теоретичному і практичному плані стосовно методології формування і дослідження системи інформаційної політики держави. Показано, що розробку і дослідження системи інформаційної політики держави необхідно проводити крізь призму інформації й комунікації;
По-друге, досліджено феномен інформації як системо- і структуроутворюючий феномен й запропоновано ноосферну парадигму інформації, яка базується на єдності матеріальних коренів інформації й інформаційних коренів матерії. Відповідно до запропонованої парадигми, структуровані інформаційні простори й середовища циркуляції інформації і визначено значимість інформаційної політики й тенденції зростання її впливу на стан безпеки держави;
По-третє, системний підхід до розгляду методологічних основ дослідження проблем інформаційної політики держави дав можливість визначити новітні пріоритети національної безпеки держави: виявлено, що політичну, економічну й соціальну політику держави доцільно досліджувати винятково крізь призму інформаційної безпеки техніко-технологічних і інформаційної уразливості гуманітарних – як окремої особистості або суспільства, так і держави – систем;
По-четверте, узагальнені концептуальні положення теорії систем, зроблено спробу класифікації систем з погляду ноосферної парадигми інформації. Відповідно до цього, узагальнені позитивні й негативні наслідки формування інформаційного суспільства й системи інформаційної уразливості з позицій пріоритетів і інтересів провідних країн світу. Виявлено тенденцію істотної трансформації систем інформаційної безпеки й негативний вплив цього процесу на подальший розвиток стану безпеки держави;
По-п’яте, стан безпеки держави як інформаційної системи дисертант пов’язує з особливостями об’єктів і суб’єктів інформаційної політики держави й динамічної трансформації їхнього місця й ролі. Сформульовано загальні положення теорії відкритих систем, згідно до яких систематизовано держави трьох – недемократичного, перехідного і демократичного типів. Відповідно до даної систематизації обґрунтовано принцип, відповідно до якого пріоритети інформаційної політики держав, які відповідають кожному із зазначених типів і мають істотних відмінності політичного, економічного й соціального характеру, не можуть бути однаковими. Виявлено недоліки й запропоновані нові методичні й методологічні засади структурування типів держав за ступенем відкритості держави як інформаційної системи;
По-шосте, досліджено динаміку трансформації інформаційної складової безпеки, що у більшості випадків має латентний характер. Виявлено, що створення інформаційної зброї, засобів і технологій її застосування призвело до певного зниження значимості й ролі основних суб’єктів міждержавних відносин, які покликані впливати на попередження й урегулювання силових конфліктів. Для реалізації інформаційної зброї потрібні певні ресурси, які сьогодні має невелика кількість держав, тому ключовим стає фактор появи нових суб’єктів інформаційних відносин, що не мають засобів і технологій для ведення інформаційної боротьби, але здатних застосовувати матеріальну силу. Відповідно нівелюються й принципово трансформуються роль і функції правової оболонки держави – національного законодавства й міжнародних угод;
По-сьоме, на підставі ноосферної парадигми інформації й теорії відкритих систем розглянуто феномен глобалізації, її генезис, стан і перспективи цивілізації в контексті інформаційної революції і, як наслідок, тотальних інтеграційних процесів і запропонована модель формату й інструментарію дослідження процесів глобального розвитку;
По-восьме, узагальнені й розвинені деякі положення ідеї вчення про ноосферу акад. В. Вернадського: зроблено спробу довести появу такого принципового явища як цивілізаційна суспільна свідомість – ментагенез – феномена процесу глобалізації. Відповідно, бачення інформації як самостійної сутності дозволило дійти висновку про відкритість реально існуючих систем і важливості впровадження інформаційних матриць при моделюванні і аналізі загальноцивілізаційних процесів, що дозволяє превентивно виявляти й прогнозувати соціально-політичні проблеми й вчасно направляти їхній розвиток у потрібне русло шляхом корекції інформаційної політики держави;
По-дев’яте, розроблено теоретичну модель системи захисту національного інформаційного простору засобами інформаційної політики;
По-десяте, з огляду на важливість всебічного забезпечення стабільності геополітичного положення й, як наслідок, транзитних можливостей України, у роботі порушені питання інформаційного забезпечення безпеки транспортних коридорів і регіональної безпеки, як істотної складової системи як національної, так і міжнародної безпеки у Причорноморському регіоні. Розроблено прикладну модель – органічне системне поєднанням теоретичної моделі системи інформаційної політики держави й наявної інфраструктури Національного космічного агентства України.
Теоретичне та практичне значення отриманих результатів.
Результати та висновки дисертації було покладено у наукові звіти Національного інституту стратегічних досліджень при Президентові України. П’ятнадцять аналітичних записок підготовлено дисертантом за 1998–2006 роки на ім’я Президента України, Секретаря Ради національної безпеки і оборони України, Служби безпеки України, голови Державного комітету телебачення і радіомовлення України і використані під час проведення Круглих столів з питань інформаційної політики України та діяльності у якості відповідального секретаря Робочої групи Ради міністрів Криму з питань Організації Чорноморського Економічного Співробітництва.
Результати дисертаційного дослідження можуть бути використані в роботі:
– Ради національної безпеки і оборони України;
– Комітетів Верховної Ради України з питань забезпечення свободи слова та засобів масової інформації і національної безпеки;
– Державного комітету телебачення та радіомовлення України;
– Національній Раді з телебачення та радіомовлення України;
та покла

Список літератури

ВИСНОВКИ

На межі II і III тисячоліть в процесі розвитку цивілізації відбулися радикальні трансформації, які протягом наступного часу визначатимуть ключові напрями розвитку людства. Внаслідок наростання глобалізації формується і принципово новий формат світопорядку, коли головні напрями розвитку країн пов’язані з формуванням загальноцивілізаційного інформаційного простору – простору інформаційної уразливості і національної безпеки всіх країн світу. Аналіз змісту сучасних загроз будь якій державі показує, що як технології зовнішнього й/або внутрішнього впливу, так і технології забезпечення національних інтересів по своїй сутті мають інформаційний характер, відповідно, на перший план виходить інформаційна політика. Комплексне дослідження охопило кілька напрямків засад, формування й функціонування інформаційної політики держави в контексті глобалізації, що дало можливість досягти поставленої мети й за результатами дослідження зробити наступні висновки:
1.Формуючи і аналізуючи інформаційну політику держави необхідно спиратися на основу існування всесвіту і його підсистеми – цивілізації, якою є діалектична єдність матеріальних коренів інформації й інформаційних коренів матерії. Відповідно, фундаментальною засадою дослідження будь яких систем є невід’ємність інформації від її носія і, як наслідок, всі процеси, які відбуваються в природі, необхідно визнати за самою суттю – процесами інформаційними;
2.Індивіда й довільні соціуми, які утворюють цивілізацію, обґрунтовано розглядати як інформаційну на основі ноосферної парадигми інформації систему;
3.Аналіз властивостей інформації й видів інформаційних ресурсів показує, що ту саму інформацію залежно від поставлених суб’єктом цілей необхідно розглядати з урахуванням причинно-наслідкових форм і видів проявів, тобто всі інформаційні ресурси обґрунтовано звести до двох основних видів: техніко-технологічного й гуманітарного;
4.Інформаційний простір цивілізації є самоорганізованою системою, яка заснована на взаємодії інформаційних потоків і інформаційних полів трьох типів інформаційних просторів – внутрішнього, середовищного й міжсередовищного та трьох середовищ циркуляції інформації – біологічного, соціального й технічного. Структурними елементами інформаційного простору є інформаційні системи, інформаційні поля, інформаційні потоки, комунікатори, засоби комунікації й відповідні види семіосфери;
5.В системі суспільних відносин масова комунікація є основою взаємодії й елементом процесу державного управління, яке реалізується системою державної політики;
6.Аналіз інформаційної політики держави необхідно проводити крізь призму стану національного інформаційного простору. Значимість в інформаційному просторі для інформаційної політики мають ті об’єкти й процеси, вплив на які засобами й методами інформаційної політики дозволяє впливати як на особу, яка приймає рішення, так і на суспільство в цілому;
7.Рівень розвитку інформаційного простору впливає на всі сфери життєдіяльності індивіда, суспільства й цивілізації, що значно ускладнює процес формування й реалізації інформаційної політики держави, тому що необхідно формалізувати поведінку динамічної системи і її елементної бази, котра як і інформаційний простір існує тільки в динаміці;
8.Дослідження довільних процесів, як процесів по суті своєї інформаційних, необхідно проводити на підставі теорії систем, адаптованої до вимог ноосферної парадигми інформації. Ноосферна парадигма інформації дає всі підстави стверджувати, що всі існуючі системи є системами відкритими – тобто системами, які схильні до зовнішнього інформаційного впливу, тому при дослідженні довільних систем і, насамперед систем управління соціально-політичними процесами, цей фактор необхідно враховувати обов’язково;
9.Теорія відкритих систем як парадигма процесів глобального розвитку дозволяє:
9.1.Максимально об’єктивно враховувати реалії й визначати шляхи й технології розвитку націй і, як наслідок, цивілізації, шляхом моделювання ситуації від національного до глобального рівнів;
9.2.Мінімізувати помилки, шляхом відповідної кореляції інформаційної політики держави;
10.Політична ідеологія – це квазіантропологія влади;
11.Розробка, створення й реалізація системи інформаційної політики держави повинна органічно враховувати як техніко-технологічний так і гуманітарний виміри життєдіяльності цивілізації;
12.Глобалізація – це історичний процес, який бере свій початок в період трансформації homo sapiens у культурну спільноту – фактично з появою в живій природі свідомості й, як наслідок, формуванням нової форми – віртуальної природи. Становлення цивілізації корелює з технологічними революціями, які безпосередньо пов’язані з обсягом знань – інформаційною ємністю цивілізації;
13.Сприйняття природного процесу глобалізації крізь призму американізації світової політики й економіки – суть необ’єктивний підхід до історичного процесу. Ще ніколи в історії цивілізації не існувало ситуації настільки глибокоешелонованої взаємозалежності держав з різним рівнем розвитку. Відповідно, колапс одного з елементів такої системи не є підставою стверджувати про колапс самої системи;
14.Форсоване впровадження національних програм інформатизації є стратегічним державним завданням, викликаним тим, що наявність інформаційної інфраструктури дозволить добувати нові знання, у тому числі створеними й оплаченими іншими;
15.Неконтрольована поява принципово нових інформаційних просторів і середовищ циркуляції інформації поставило питання керованості інформаційними процесами – фактично проблему інформаційної безпеки держави – у главу всієї як внутрішньої, так і зовнішньої політики не тільки світових лідерів, але й довільної держави;
16.Світовий лідер сьогодення може впоратися з покладеними самим на себе обов’язками, тільки порушуючи існуючі міжнародні акти й договори. Положення, у яке намагається ввергнути цивілізацію політична система США, можна визначити як політичний цугцванг світового гегемона;
17.Неурядові мережні структури сьогодні не тільки формують соціальний прошарок невітчизняних за духом професіоналів, але й сприяють їхньому просуванню по вертикалі системи управління, а наявність у такої структури власних ЗМК, на виклики яких держава чи не зобов’язана привселюдно реагувати, тільки підкреслює роль неурядових організацій у системі національної безпеки держави;
18.Глобальна інформатизація – масове впровадження не тільки в системи управління, але й у побут комп’ютерних технологій – призвела до зсуву полів сполучення інтересів як окремих індивідів, так і груп індивідів у віртуальний простір. Віртуальний простір практично нівелює вплив нормативно-правової бази – конституції довільної держави на власний соціум і, таким чином, руйнує просторово-часову оболонку правового простору держави як такої. Це, у свою чергу, приводить до порушення керованості процесами трансформації політичних, економічних і соціальних інтересів;
19.Лідерство США в області високих технологій не тільки не дає підстави покладатися на світового лідера, але й змушує інших учасників світового політичного процесу задуматися над власними місцем і роллю в контексті глобалізації й, як наслідок, над потенційними наслідками, які будуть викликані тотальною інформатизацією;
20.Практика всіх років незалежності України свідчить про те, що національний інформаційний простір є полем інформаційних воєн прозахідного й просхідного інтересів. Нівелювання цих факторів покликана здійснити національна система інформаційної політики, що викликає нагальну потребу вдосконалювання системи узгодження рішень і дій тріади парламент – президент – уряд з питань:
20.1.Виконання конституційних повноважень з формування й реалізації інформаційної політики держави й розробки «Доктрини інформаційної безпеки України», яка б включала техніко-технологічну й гуманітарну складові;
20.2.Удосконалювання структури системи й правових основ функціонування системи інформаційної політики держави;
21.Визначаючи духовно-ідеологічний зміст інформаційної політики України з метою формування єдиної української політичної нації, необхідно враховувати проблему сполучення ментальності громадян східних і західних регіонів, яка загострена:
21.1.Контентом східного й західного сегментів національного інформаційного простору;
21.2.Поведінкою політичних еліт цих регіонів, яка особливо проявляється під час виборчих кампаній;
21.3.Нездатністю органів державної влади захистити національний інформаційний простір;
22.Незбалансованість інформаційної політики держави сприяє регіональній поляризації країни;
23.Сітковоцентрична парадигма інформаційної політики держави випливає із природних вимог до живучості інформаційних систем, які характеризуються високим ступенем розподілу ресурсів і практично повною відсутністю централізованого управління, коли:
23.1.Механізми забезпечення національних інтересів по своїй сутності носять інформаційний характер;
23.2.Світовий гегемон використовує цю природну можливість в особистих цілях, відповідно, менш розвинені держави повинні або миритися із таким положенням, або вживати відповідних заходів;
23.3.Інформаційні матриці ментальності – соціальної семіосфери конкретного соціуму цивілізації – донорів і акцепторів не повністю відповідають один одному, що вносить додатковий коефіцієнт перекручування в інформаційний образ середовища соціуму;
23.4.Ключовим викликом сучасності й, насамперед, в області міжнародної політики, безпосередньо пов’язаним із процесом глобалізації, є зміна ролі елементарної інформаційної матриці міждержавних відносин – національної держави;
23.5.Наукові й прикладні розробки в сфері державних систем захисту від інформаційної уразливості як окремого індивіда, так і всієї націй, з огляду на досвід закордонних дослідників, повинні базуватися винятково на розробках вітчизняних фахівців;
24.Для вирішення завдань системи інформаційної політики в умовах неминучої участі України в інформаційних війнах, розроблені:
24.1.Методологічні основи й категоріальний апарат використання яких може стати основою комплексного обґрунтування і створення ефективної системи інформаційної політики держави;
24.2.Теоретична модель системи інформаційної політики держави;
24.3.Прикладна модель – органічне системне поєднанням теоретичної моделі системи інформаційної політики держави й наявної інфраструктури Національного космічного агентства України. Сформульовані цілі й завдання реалізації моделі у відповідності до яких сформована й розрахована елементна база, визначені структура й функції моделі.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Расторгуев С. П. Философия информационной войны. – М.: Вузовская кн., 2001. – 468 с.
2. Домарев В. В. Безопасность информационных технологий. Методология создания систем защиты. – Киев: ДиаСофт, 2004. – 688 с.
3. Вернадский В. И. Биосфера и ноосфера. – М.: Айрис-пресс, 2007. – 576 с.
4. Вернадский В. И. Биосфера / Сборник научных работ В. И. Вернадского. – М.: Ноосфера, 2001. – 702 с.
5. Arquilla J., Ronfeldt D. The Emergence of Noopolitik: Toward an American Information Strategy. – Santa Monica, Calif.: RAND, 1999. – 168 р.
6. Репин В. С. Молекулярная информация: миф или реальность? НГ–наука, 2001, № 6 (42).
7. Винер Н. Кибернетика или Управление и связь в животном и машине / Пер. с англ. – М.: Наука, 1983. – 344 с.
8. Wallerstein I. Unthinking Social Science. The Limits of Nineteenth-Century Paradigms. – Cambridge: Polity Press, 1991. – 242 р.
9. Прангишвили И. В. Энтропийный и другие системные закономерности и проблемы управления сложными системами. – М.: Наука, 2003. – 208 с.
10. Бондаренко М. Ф. Підготовка професіоналів у галузі інформації для державної служби України / Бондаренко М. Ф., Маторін С. І., Соловйова Е. А. – Харків: ООО «Компания СМИТ», 2004. – 168 с.
11. Прангишвили И. В. Системный подход, системное мышление и энтропизация фундаментальных знаний. – М.: Наука, 2006. – 224 с.
12. Расторгуев С. П. Информационная война. – М: Радио и связь, 1999. – 416 с.
13. Соловьев А. И. Политическая коммуникация: к проблеме теоретической идентификации // Политические исследования. – 2002, № 3. – С. 35-41.
14. Информационная политика в контексте социальной информациологии // Хрестоматия, Сост. Арапова Н. П. – М.: РАГС, 2007. – 412 с.
15. Альтернативные пути к цивилизации. – М.: Логос, 2000. – 368 с.
16. Аналітика, експертиза, прогнозування: Монографія / Макаренко Є. А., Рижков М. М., Ожеван М. А. та ін. – К.: Наша культура і наука, 2003. – 614 с.
17. Шкляр В. І. Мас-медіа і виклики нового століття. – К.: «Грамота», 2003. – 48 с.
18. Белл Д. Грядущее постиндустриальное общество. Опыт социального прогнозирования / Пер. с англ. Иноземцев В. Л. – М.: Академия, 1999. – 956 с.
19. Бжезинский З. Великая шахматная доска. Гос¬подство Америки и его геостратегические императивы / Пер. О. Ю. Уральской. – М.: Междунар. отношения, 1998. – 384 с.
20. Юзвишин И. И. Информациология. – М.: Радио и связь, 1996. – 220 с.
21. Валлерстайн И. Анализ мировых систем и ситуация в современ¬ном мире. – СПб: Университетская книга, 2001. – 416 с.
22. Василенко И. А. Диалог цивилизаций: социокультурные проблем политического партнерства. – М.: Эдиториал УРСС, 1999. – 272 с.
23. Глобалізація і безпека розвитку: Монографія / Білорус О. Г. та ін. – К.: КНЕУ, 2001. – 733 с.
24. Мартин Т., Шуманн X. Западная глобализации: атака на процветание и демократию / Пер. с нем. – М.: Альпина, 2001. – 335 с.
25. Стариш А. Г. Общественное сознание в контексте глобализации // Матер. междун. научн. конф. «Три подхода к войне и миру: Сталин. Рузвельт. Черчилль на Крымской (Ялтинской) конференция 1945 года и уроки для формирования новой системы международной безопасности». – Симферополь: ИПЦ «Магистр», 2004. – С. 74-89.
26. Чічановський А. А., Шкляр В. І. Світ інформації: особистість, суспільство, держава. – К.: «Грамота», 2003. – 108 с.
27. Building the European Information Society for us all: Final policy report of the high-level expert group. April 1997 / European Commission. Directorate-General for employment, industrial relation and social affairs. Unit V / B / 4.
28. Макаренко Є. А. Політичні доктрини глобальної інформаційної безпеки. – Режим доступу: http:// www.its.org.ua/ biblioteka/makarenko_18.htm.
29. Гали Б. Повестка дня для мира. Превентивная дипломатия, миротворчество и поддержание мира. – Нью-Йорк, ООН, 1992. – 500 с.
30. Глобализация: взгляд с периферии. – К., 2002. – 62 c.
31. Крутских А. Информационный вызов безопасности на рубеже ХХІ века // Международная жизнь. – 1999, № 2. – С. 82-89.
32. Rourke J. International Politics on the World Stage. – London: McGrow Hill, 1997.
33. Nye J. S., Owens W. Jr. America’s Informational edgel Strategy and force planning. – Режим доступу: http://www. infowar.com/.
34. Стариш А. Г. Общественное сознание в контексте глобализации: генезис, состояние, перспективы // Ученые записки ТНУ Т. 17 (56), № 2. – Симферополь, 2004. – С. 163-170.
35. Кара-Мурза С. Манипуляция сознанием. – М.: Алгоритм, 2000. – 864 с.
36. Назаретян А. Психология стихийного массового поведения. – М.: ПЕРСЭ, 2001.
37. Стефаненко Т. Этнопсихология. – М.: Академическиц проспект, 2000. – 320 с.
38. Телешун С. О., Баронін А. С. Політична аналітика, прогнозування та політичні консультації. – К.: Паливода, 2001. – 111 с.
39. Токвиль А. О демократии в Америке. – К.: Всесвіт, 1999. – 590 с.
40. Бодрук О. С. Структури воєнної безпеки: національний та міжнародний аспекти. – К.: НІПМБ, 2001. – 300 с.
41. Зернецька О. В. Глобальний розвиток систем масової комунікації і міжнародні відносини. – К.: Освіта, 1999. – 351 с.
42. Яковец Ю. Глобализация и взаимодействие цивилизаций. – М.: Экономика, 2003. – 441 с.
43. Gydbe D. Europe Undivided. The New Logic of Peace. – Washington, 1998. – 98 р.
44. Козубский В. А., Стариш А. Г. Посткоммунистическое общество и современные информационные технологи // Матер. V межд. конф. «КРЫМ 98» «Библиотеки и ассоциации в изменяющемся мире: новые технологи и новые формы сотрудничества». – Судак, 1998. – С. 103-105.
45. Домарєв В. В. Інформаційна безпека як складова частина національної безпеки України. – Режим доступу: http://www.domarev.kiev.ua.
46. Шеннон К. Работы по теории информации и кибернетике // Пер. с англ. А. Железнова. – М.: МУЛ, 1963. – 829 с.
47. Колмогоров А. Н. Интерполирование и экстраполирование стационарных случайных последовательностей. – М.: Изв. АН СССР. Сер. Математическая, 1941, т. 5., с. 3-14.
48. Пригожин И., Стенгерс И. Порядок из хаоса. Новый диалог че¬ловека с природой. – М.: Эдиториал УРСС, 2000. – 214 с.
49. Лачинов В. М., Поляков А. О. Информодинамика или Путь к Миру открытых систем. – 2-е изд., СПб., 1999. – 431 с.
50. Янковский С. Я. Концепции общей теории информации. – Режим доступу: http://n-t.ru/tp/ng/oti.htm.
51. Барт Р. Избранные работы. Семиотика. Поэтика / Пер. с фр. / Сост., общ. ред. и вступ. ст. Г. К. Косикова. – М.: Прогресс, 1989. – 616 с.
52. Винер Н. Информация, язык и общество / Пер с англ. – М.: Наука, 1983. – 420 с.
53. Сепир Э. Избранные труды по языкознанию и культурологии / Пер. с англ. – М.: Прогресс, 1993. – 358 с.
54. Степанов Ю. С. Биосемиотика // Семиотика. – М.: Наука, 1971. – 167 с.
55. Эко У. Отсутствующая структура. Введение в семиологию / Пер. с итал. Резник В. Г., Погоняйло А. Г.– СПб.: Петрополис, 1998. – 544 с.
56. Якобсон Р. О. Язык в отношении к другим системам коммуникации // Избранные работы. – М.: Прогресс, 1985. – С. 319-330.
57. Винер Н. Кибернетика и общество // Под общей редакцией Э. Я. Кульмана. – М.: Иностранная Литература, 1958. – 388 с.
58. Закон України «Про інформацію» // ВВР. – 1992, N 48.
59. Закон України «Про науково-технічну інформацію» від 25.06.93, № 3322 – XII. – К., 1993.
60. Закон України «Про державну таємницю» у редакції Закону від 21.09.99, № 1079-XIV. – К., 1999.
61. Постанова ВР України від 03.04.2003 № 687-IV «Про концепцію національної інформаційної політики».
62. Манойло А. В. Государственная информационная политика в особых условиях. – М.: МИФИ, 2003. – 388 с.
63. Розеншток-Хюсси О. Речь и действительность. – М.: Лабиринт, 1994. – 362 с.
64. Виртуальные реальности // Руднев В. П. Словарь культуры XX века. – М.: Аграф, 1997. – 384 с.
65. Гроф С. За пределами мозга / Пер. с анг., 2-е изд. – М.: Изд-во Трансперсонального Института, 1993. – 504 с.
66. Засєкіна Л. В., Засєкін С. В. Вступ до психолінгвістики. – Острог: Острозька академія, 2002. – 168 с.
67. Богданов А. М., Мохор В. В. Структура знаний общества и некоторые механизмы информационного воздействия на них // Інформаційні технології та безпека: Зб. наук. праць. – К.: ІПРІ, 2003. – Вип. 5. – С. 24-32.
68. Лепский В. Е. Посылки и проблематика информационно-психологической безопасности. – Режим доступу: http://www.its.org.ua/biblioteka/lepskiy_5.htm.
69. Старіш О. Г. Теорія відкритих систем як парадигма процесів глобального розвитку. – Сімферополь: Універсум, 2003. – 240 с.
70. Окинавская Хартия Глобального Информационного Общества. – Режим доступу: http://www. iis.ru/events/okinawa/charter.ru.html.
71. Флоренский П. А. Имеславие как философская предпосылка // Флоренский П. А. Соч. Т. 2. – М., 1990.
72. Почепцов Г. Г. Коммуникативные технологии двадцатого века. – К.: Ваклер, 1999. – 362 с.
73. Taylor P. M. Munitions of the Mind. A History of Propaganda from the Ancient World to the Present Day. – Manchester, 1995.
74. Закон України «Про захист інформації в автоматизованих системах» // ВВР. – 1994, № 80/94.
75. Постанова ВР України від 03.04.2003 № 687-IV «Про концепцію національної інформаційної політики».
76. Московичи С. Наука о массах // Психология масс. Хрестоматия. – Самара: Издательский Дом «БАХРАХ», 1998. – С.397-534.
77. Ноэль-Нойман 3. Общественное мнение. Открытие спирали молчания / Пер с англ. – М.: Прогресс-Академия, 1996. – 352 с.
78. Ольшанский Д. В. Психология масс. – СПб., 2001. – 377 с.
79. Основы психологической войны. – Режим доступу: http: //www.psyfactor.by.ru.
80. Павленко Р. Гуманітарні аспекти інформаційної безпеки: виклики та відповіді. – Режим доступу: http://www. geocities.com/nspilka/library/pawlenko.html.
81. Панарин И. Н. Технология информационной войны. – М.: КСП+, 2003. – 320 с.
82. Петренко В. Ф., Митина О. В. Психосемантический анализ динамики общественного сознания. – Смоленск, СГУ, 1997. – 214 с.
83. Почепцов Г. Г. Информационные войны. – К.: Ваклер, 2000. – 576 с.
84. Стариш А. Г. Информационное измерение национальной безопасности в контексте процессов глобального развития // Матер. Межд. науч. симп. «От биполярного мира к геополитике будущего». – Ялта, 2005. – С. 117-129.
85. Ожеван Н. А. Язык политики и языковая политика: посттоталитарные проблемы преодоления этноязыкоцентризма // Материалы IV межд. наук.-практ. конф. «Діалог української та російської культур в Україні». – Київ, 2000. – С. 100.
86. Самохвалов В. Психический мир будущего. – Симфе¬рополь: КИТ, 1998. – 400 с.
87. Лотман Ю. М. Семиосфера. – СПб.: Искусство, 2001. – 704 с.
88. Мольц М. Я – это Я, или Как стать счастливым. – М.: Прогресс, 1991. – 192 с.
89. Eibl-Eibesfeldt I. Human etology. – New York: Aldine de Gruyter, 1989. – 114 р.
90. Старіш О. Г. Психологічні аспекти теорії відкритих систем // Актуальні проб-леми міжнародних відносин / Вип. 39, Част. І. – К., ІМВ, 2003. – С. 133-139.
91. Старіш О. Г. Область стійкої роботи політичної системи // Актуальні проблеми міжнародних відносин. – Вип. 40. – Част. І. – К.: ІМВ, 2003. – С. 58-60.
92. Киселев А. С. Роль нарождающегося информационного общества в развитии мировой цивилизации. – М., 2005. – 107 с.
93. Чичановский А. А. В тенетах свободы: Политологические проблемы взаимодействия властных структур, средств массовой информации и общества в новых геополитических условиях. – М.: Славянский диалог, 1995. – 303 с.
94. Панченко А. О русской истории и культуре. – СПб., 2000. – 464 с.
95. Россия: стратегия достоинства. Имидж и реальности страны, информационные технологии и кризисные ситуации. – М., 2002. – 220 с.
96. Вентцель E. C. Исследование операций. – М.: Наука, 1988. – 288 с.
97. Саати Т., Керне К. Аналитическое планирование. Организация систем / Пер. с англ. под ред. Ушакова И. А. – М.: Радио и связь, 1991. – 224 с.
98. Старіш О. Г. Системологія. Підручник. – Київ: ЦНЛ, 2005. – 232 с.
99. Устич C. I. Системне дослідження суспільства. – Львів: Світ, 1992. – 136 с.
100. Стариш А. Г. Информационные матрицы (к постановке проблемы) // Актуальні проблеми міжнародних відносин. – Вип. 41, Част. І. – К.: ІМВ, 2003. – С. 92-96.
101. Аронсон Э., Пратканис Э. Эпоха пропаганды: механизмы убеждения. Повседневное использование и злоупотребление. – СПб., 2002. – 384 с.
102. Бідзіля Ю. Масова комунікація і проблема насилля над масовою свідомістю. – http://www.franko.lviv.ua/mediaeco/zurnal/N2/Ekran_nasyl/bidzilj _ komunik.htm.
103. Володенков С. В. Информационно-психологические войны и массовое сознание. – Режим доступу: http://pr.philos.msu.ru/volod2.html.
104. Вундт В. Проблемы психологии народов // В сб. Преступная толпа. – М.: КСП+,1998. – С. 201-231.
105. Глобальное сообщество: новая система координат (подходы к проблеме). – СПб.: Алетея, 2000. – 320 с.
106. Горбулін В. П., Качинський А. Б. Методологічні засади розробки стратегії національної безпеки України. – Режим доступу: http://www.niisp.gov.ua/ vydanna/panorama/issue. php?s=prnb0&issue=2004_3.
107. Додонов А. Г. Глобализация информационных систем и безопасность / Додонов А. Г., Кузнецова М. Г., Горбачик Е. С.. – Режим доступу: http://www.its.org. ua/biblioteka/ dod kuzn_gorb.htm.
108. Донченко О., Романенко Ю. Архетипи соціального життя і політика (Глибинні регулятиви психополітичного повсякдення). – К.: Либідь, 2001. – 334 с.
109. Дубицкая В. П. Телевидение. Мифотехнологии в средствах массовой информации. – М., 1998. – 72 с.
110. Кастельс М. Информационная эпоха / Пер. с англ. – М.: ГУ ВШЭ, 2000. – 608 с.
111. Крысько В. Секреты психологической войны (цели, задачи, методы, формы, опыт). – Минск: «Харвест», 1999. – 448 с.
112. Грачев Г. В., Мельник И. К. Манипулирование личностью: организация, способы и технологии информационно-психологического воздействия. – М.: ИФ РАН, 1999. – 162 с.
113. Лачинов В. М., Поляков А. О. Информодинамика или Путь к Миру открытых систем. – 2-е изд., СПб., 1999. – 431 с.
114. Wiener N. Extrapolation, interpolation and smoothing of stationary time series, Chapman and Hall Ltd., London, 1949.
115. Стариш А. Г. Философия информации. – Симферополь: Таврия, 2004. – 376 с.
116. Каганець І. Структура інформаційних війн. Виступ на відкритті круглого столу «Інформаційна політика України: перспективи колективної безпеки». – Режим доступу: http://www.perehid.kiev.ua/observer/394.html.
117. Смирнов И., Безносюк Е., Журавлев А. Психотехнологии: Компьютерный психосемантический анализ и психокоррекция на неосознаваемом уровне. – М.: Прогресс, 1995. – 416 с.
118. Налимов В. В. Спонтанность сознания: Вероятностная теория смыслов и смысловая архитектоника личности. – М.: Прометей, 1989. – 287 с.
119. Берталанфи Л. фон. Общая теория систем: Критический обзор // Исследования по общей теории систем. – М.: Прогресс, 1969. – С. 23-82.
120. Месарович М., Такахара Я. Общая теория систем: математические основы / Пер. с англ. – М.: Мир, 1978. – 331 с.
121. Боулдинг К. Общая теория систем – скелет науки // Исследования по общей теории систем. – М.: Прогресс, 1969. – С. 106-124.
122. Стариш А. Г. Ноосферная парадигма информации. Монография: Регіональні проекції державної політики, в 2-х т., т. 1. // Цикуренко С. Г. та ін. – Сімферополь: Таврія, 2003. – С. 79-109.
123. Казарин В. Глобализация и проблема сохранения языкового многообразия современного мира. – Радуга, Киев 2003, № 2. – С. 26-42.
124. Бентли А. Процесс правления / Пер. с англ. – М.: Прогресс, 1993. – 218 с.
125. Бурдье П. Социология политики / Пер. с франц. – М.: Socio-Logos, 1993. – 336 с.
126. Бурстин Д. Американцы: национальный опыт / Пер. с англ. – М.: Прогресс, 1993. – 619 с.
127. Государственная независимость в эпоху глобализации. – Режим доступу: http://2002.novaya gazeta.ru/nomer/ mon/gl03.shtml.
128. Практика глобализации: игры и правила новой эпохи / О. В. Братимов, Ю. М. Горский, М. Г. Делягин и др. – М.: Инфра-М, 2000. – 341 с.
129. Зиновьев А. Русский эксперимент. – М.: Наш дом – L’agedHomme, 1995. – 320 с.
130. Иноземцев В. Расколотая цивилизация. – М.: Академия-Наука, 1999. – 424 с.
131. Старіш О. Г. Комунікації як «кровоносна» підсистема політичних систем // Дослідження світової політики: Зб. наук. пр. – Київ, 2003. – С. 175-182.
132. David C., Gompert F. Stephen Larrabee. America and Europe: A Part¬nership for a New Era. – Santa Monica: RAND, 1997. – 212 р.
133. Gowan P. A Calculus of Power. – New Left Review, 2002, № 16. – Р. 14-28.
134. Истон Д. Системный анализ политической жизни / Пер. с англ. – М., 1965. – 340 с.
135. Тавокин Е. П. Журналистика и политические коммуникации в информационном обществе. – М.: МФТИ, 2004. – 196 с.
136. Павленко Ю. В. Історія світової цивілізації. – К.: Либідь, 1996. – 334 с.
137. Різун В. В. Теорія масової комунікації. – Київ: ІЖ КНУ, 2001. – 144 с.
138. Ирхин Ю. В. Актуальные проблемы политической науки. – М.: Экономическая демократия, 1995. – 346 с.
139. Гэлбрейт Дж. Экономические теории и цели общества. – Режим доступу: http://ek-lit.agava.ru/glb028.htm.
140. Истон Д. Политическая система / Пер. с англ. – М.: Прогресс, 1953. – 240 с.
141. Вацлавик П. Прагматика человеческих коммуникаций: Изуч. паттернов, патологии и парадоксов взаимодействия: Пер. с англ. / Вацлавик П., Бивин Д., Джексон Д. – М.: Апрель-Пресс; Эксмо-Пресс, 2000. – 312 с.
142. Аристотель. Риторика // Этика. Политика. Риторика. Поэтика. Категории. – Мн.: Литература, 1998. – 368 с.
143. Макиавелли Н. Государь / Пер. с ит. – М.: Планета, 1990. – 79 с.
144. Планк М. Единство физического мировззрения. – Одеса, 1911. – 112 с.
145. Дойч К. Основные изменения в политологии (1952–1977 гг.) // Политические отношения: прогнозирование и планирование. – М.: Наука, 1979. – 480 с.
146. Бек У. Общество риска. На пути к другому модерну / Пер с нем. – М.: Прогресс–Традиция, 2000. – 384 с.
147. Василенко И. А. Политическая глобалистика. – М.: Логос, 2000. – 360 с.
148. Очерки политической науки. – М.: РУДН, 1996. – 179 с.
149. Дергачев В. А. Геополитика. – К.: ВІРА–Р, 2000. – 430 с.
150. Малапарте К. Техника государственного переворота. – М.: Аграф, 1998. – 224 с.
151. Минцберг Г. Школы стратегий: Стратег. сафари: экскурсия по дебрям стратегий менеджмента: Пер. с англ. / Минцберг Г., Альстренд Б., Лэмпел Д. – СПб.: Питер, 2000. – 331 с.
152. Панарин А. С. Искушение глобализмом. – М.: Русский Национальный Фонд, 2000. – 328 с.
153. Парсонс Т. Система современных обществ / Пер. с англ. Л. А. Седова и А. Д. Ковалева. Под ред. М. С. Ковалевой. – М.: Аспект Пресс, 1998. – 266 с.
154. Стариш А. Г. Информационные матрицы как элементная база ноосферы. Монографія: Регіональні проекції державної політики. В 2-х т., т. 2 // Цикуренко С. Г. та ін. – Сімферополь: Таврія, 2003. – С. 66-89.
155. Костинский Г. Д. Географическая матрица пространственности. – Известия РАН, Сер. Географическая, 1997, № 5. – С. 68-82.
156. Лурье С. В. Национализм, этничность, культура. – 1999, № 4. – С. 31-47.
157. Українська політична нація: генеза, стан, перспективи: Монографія // За ред. В. С. Крисаченка. – К.: НІСД, 2003. – 632 с.
158. Соловьев А. И. Психология власти: противоречия переходных процессов // Власть многоликая. – М.: Рос. филос. общ-во, Моск. отд., 1992. – С. 47-67.
159. Новик И. Б. О моделировании сложных систем. – М.: Прогресс, 1965. – 278 с.
160. Ильин И. Идея нации // Голос Родины. – 1991. – № 5. – С. 12.
161. http://www.romir.ru/ocpolit/socio/05_2002/tranparency-corruption-data.htm.
162. Кондратьев Н. Большие циклы экономической конъюнктуры. – Режим доступу: http://www.humanities.edu.ru/ db/msg/6369.
163. Звіт IT про корупцію: Режим доступу: http://telekritika.kiev.ua/question/?id=9362.
164. Стариш А. Г. Глобальное информационное пространство и его воздействие на формирование общественного сознания // Глобальные процессы и региональное развитие. Матер. науч.-практ. конф. «Глобализация: человек, народы, мир». – Севастополь: Мир, 2003. – С. 47-57.
165. Богданов А. М. Моделирование информационного воздействия: Режим доступу: http://www.its.org.ua/biblioteka/bogd_mohor_ 3.htm.
166. Моніторинг IT: Режим доступу: http://telekritika.kiev.ua/comments/?id=7721.
167. Стариш А. Г. Психологические особенности виртуального пространства // Матер. III Конф. з міжнар. участю «Інформаційні технології в охороні здоров’я та практичній медицині». – Київ, 2003. – С. 31-36.
168. Смит Дж. В. Исторические причины терактов 11 сентября 2001 года: Режим доступу:http://jwsmith.narod.ru/JWSmithOI.htm&text=%D1%F0%E5%E7%E5%EC%ED% EE%E5++%EC%EE%F0%E5&dsn=42&q=471645709&d=1152053.
169. Фрейд З. Психология масс и анализ человеческого «я». – М., 1994.
170. Winter D. Leader appeal, leader performance, and the motive profiles of leaders and followers: A Study of American presidents and elections. // Journal of Personal. and Soc. Psychol. – 1987. – V. 52.
171. Zizek S. Psychoanalyse die Philosophie des deutschen Ideslismus II. – Wien, 1995.
172. Фромм Э. Психоанализ и этика / Пер. с англ. – М.: Республика, 1993. – 415 с.
173. Maslow A. Motivation and Personality. – New-York: Harper & Row, 1954.
174. Стариш А. Г. Духовность и общество на пороге 2000-летия Рождества Христова // Матер. Междунар. юбилейной конф. – Севастополь-Симферополь, 1997. – С. 177-182.
175. Нойманн Э. Происхождение и развитие сознания / Пер. с англ. – М.: Рефл-бук; К.: Ваклер, 1998. – 462 с.
176. Грачев Г. В. Информационно-психологическая безопасность личности: состояние и возможности психологической защиты. – М.: РАГС, 1998. – 264 с.
177. Фисенко П. И. Личностно-психологические источники опасностей в обществе и психологические аспекты национально-государственной безопасности / Общая теория безопасности. – М.: Пегас, 1994. – 242 с.
178. Сорокин П. А. Каналы вертикальной циркуляции // Сорокин П. А. Человек. Цивилизация. Общество. – М.: Политиздат, 1992. – 412 с.
179. Сорокин П. Главные тенденции нашего времени. – М.: Наука, 1997. – 368 с.
180. Мэтью В. Межконтинентальный проект: система «Еchelon» // Пер. с англ. Т. Чернышевой. – Режим доступу: http://www.khpg.org/id=1084719187&r= 26#19.
181. Шостром Э. Анти-Карнеги, или Человек-манипулятор / Пер. А. Малышевой. – Минск: Полифакт, 1992, – 124 с.
182. Панарин А. С. Философия политики. – М.: Новая школа, 1994. – 316 с.
183. Fukuyama F. The end of History and the Lat man. – N.-Y., 1992.
184. Ильин В. В., Панарин А. С. Философия политики. – М.: МГУ, 1994. – 283 с.
185. Fukuyama Fr. The End of History and the Last Man. – New-York: Free Press, 1992.
186. Правоведение: Учебник для неюридических вузов и факультетов / Мухаев Р. Т. – М.: Приор, 2002. – 272 с.
187. Юзвишин И. И. Информациология или закономерности информационных процессов и технологий в микро- и макромирах Вселенной. – М.: Радио и связь, 1996. – 215 с.
188. Василенко И. А. Политическая глобалистика. – М.: Логос, 2000. – 360 с.
189. Володин А. Г., Широков Г. К. Глобализация: истоки, тенденции, перспективы. – Режим доступу: http://www. politstudies.ru/fulltext/1999/5/8.htm.
190. Глобальное сообщество: новая система координат (подходы к проблеме). – СПб.: Алетея, 2000. – 348 с.
191. Практика глобализации: игры и правила новой эпохи / Братилов О. В., Горский Ю. М., Делягин М. Г. и др. – М.: ИНФРА–М, 2000. – 344 с.
192. Дерганев В. А. Геополитика. – К.: ВІРА-Р, 1997. – 448 с.
193. Дремин В. Н. Глобализация информационных систем как фактор глобализации преступности. – Режим доступу: http://www.its.org.ua/biblioteka/dremin_3.htm.
194. Goldsmith M., Laver M. et al. Political Science Today: Contributions to the TN Second Plenary Conference, Leaden, 1999 // TN Discussion Paper. – 2000. – № 1.
195. Иноземцев В. Л. Современное постиндустриальное общество: природа, противоречия, перспективы. – М.: Логос, 2000. – 304 с.
196. Кастельс М. Информационная эпоха / Пер. с англ. – М.: ГУ ВШЭ, 2000. – 608 с.
197. Сорокин П. Главные тенденции нашего времени. – М.: Наука, 1997. – 368 с.
198. Стариш А. Г. Информационная безопасность государства в эпоху тотальной глобализации // Матер. научно-практ. конференции «Люди. Политики. Войны».— Севастополь: Мир, 2003, С. 52–64.
199. Стариш А. Г. Кризис ООН в контексте глобализации // Матер. междун. науч. конф. «Вторая мировая война: человек, общество, государство». – Симферополь: Издательский дом «Крым», 2006, С. 211–217.
200. Старіш О. Г. Інформаційні війни: загрози і перспективи Ук¬раїни // Матер. Круглого столу НІСД РНБОУ «Інформаційні війни і кри¬зові комунікації в Україні і світі».— Київ, 2001. – С. 25-29.
201. Удовик С. Л. Глобализация: семиотический подход. – К.: Ваклер, 2002. – 480 с.
202. Уткин А. И. Глобализация: процесс и осмысление. – М.: Логос, 2002. – 168 с.
203. Яковец Ю. Глобализация и взаимодействие цивилизаций. – М.: Экономика, 2001. – 346 с.
204. Вернадский В. И. Труды по геохимии. Отв. ред. д-р геол.-мин. наук, проф. А. А. Ярошевский. – М.: Наука, 1994. – 495 с.
205. Валлерстайн И. Анализ мировых систем и ситуация в современ¬ном мире. – СПб: Университетская книга, 2001. – 416 с.
206. Фисун А. Глобальные проблемы мирового развития: подъем и упадок «Great Power». – Вестник ХНУ им. В. Н. Каразина, 2000, № 287.
207. Fukuyama Fr. The End of History? The National Interest, 16 Summer, 1989.
208. Римский клуб. История создания, избранные доклады и выступления, официальные материалы // Под ред. Д. М. Гвишиани. – М., 1997. – 368 с.
209. Naisbitt J. Global Paradox. – N.-Y., 1995.
210. Валлерстайн И. Три отдельных случая гегемонии в истории капиталистической мир-экономики // Ойкумена. – Альманах сравнительных исследований политических институтов, социально-економических систем и цивилизаций. Выпуск 1. – Харьков: Константа, 2003.
211. Эрхард Л. Благосостояние для всех / Пер. с нем. – Л. Дело, 2001. – 352 с.
212. Гастейгер К. Основные черты будущей мировой политики // Международная политика. – 1999, № 8.
213. Горбенко І., Потей О., Прокоф’єв М. Системний аналіз переходу від концепції національної інформаційної політики до доктрини інформаційної безпеки України. – К., 2004. – 218 с.
214. Таранов П. С. 120 философов. Жизнь. Судьба. Учение: В 2–х т. Т. 2. – Симферополь: Таврия, 1997. – 624 с.
215. Энциклопедия мысли. – Симферополь: Таврида, 1996. – 688 с.
216. Tilly Ch. War Making and State Making as Organized Crime // Evans P. eds. Bringing the State Back In. Cambridge: Cambridge University Press, 1985.
217. Арон Р. Этапы развития социологической мысли / Общ. ред. и предисл. П. С. Гуревича. – М.: Издательская группа «Прогресс» – «Политика», 1992. – 608 с.
218. Masuda Y. The Information Society as Postindustrial Society. – Wash.: World Future Soc., 1983. – 412 с.
219. Мольц М. Я – это Я, или Как стать счастливым. – М.: Прогресс, 1991. – 148 с.
220. Інформаційна безпека України: сутність та проблеми (матеріали круглого столу) // Стратегічна панорама, 1998. – № 3-4. – С.96-112.
221. Козырев Н. А. Астрономическое доказательство реальности четырёхмерной геометрии Минковского. О некоторых свойствах времени, обнаруженных астрономическими наблюде¬ниями // Проявление космических факторов на Земле и звёздах. – М.: Прогресс, 1980. – 112 с.
222. Маклаков Г. Ю. Метод исследования информационного воздействия на психосоматические структуры человека // Информационные технологии и безопасность: Матер. науч.-практ. конф. – К.: Знание, 2001. – С. 36-42.
223. Мейссан Т. 11 сентября 2001 года Чудовищная махинация / Пер. с франц. Г. Массарыгина, М.: Карно, 2002. – 280 с.
224. Губаев В. Н. Философская теория Вселенной. – Режим доступу: http://philosophy. allru.net/perv 182.html.
225. Костюк К. Страны второго мира в глобализационных процессах. – Режим доступу: http://www.adenauer.ru/ report.php?id=69&lang= 2&state=print.
226. Вебер М. Избранные произведения. – М.: Просвещение, 1990. – 764 с.
227. Шпенглер О. Закат Европы: Очерки морфологии мировой истории. В 2-х т. / Пер. с нем. С. Э. Борич. – Мн.: ООО «Попурри», 1999. – 584 с.
228. Тойнби А. Постижение истории / Пер. с англ. / Сост. Огурцов А. П. – М.: Прогресс, 1991. – 736 с.
229. Сравнительное изучение цивилизаций: Хрестоматия // Сост. Ерасов Б. С. – М: Аспект-Пресс, 1998. – 556 с.
230. Краузе М. Измерительные информационные системы / Пер. с англ. – М.: Мир, 1975. – 297 с.
231. Nietzsche F. Werke in vier Banden. Bd. 1. Salzburg, 1985. – 576 р.
232. Робертсон Д. С. Информационная революция: информатика, технология. Реферативный сб. // ИНИОН РАН. – М. 1993. – С. 17-26.
233. Шейдлин А. Е. Новая энергия. – М: Наука, 2004. – 168 с.
234. Левченко О. Терор як масова комунікація. – Режим доступу: http://www.uct.kiev.ua/~sofi/ levch.htm.
235. Бэкон Ф. Новый Органон. Афоризмы об истолковании природы и царстве человека // Бэкон Ф. Соч. в 2-х томах. – М.: Мысль, 1972. – Т. 2. – С. 5 - 82.
236. Стоуньер Т. Информационное богатство: профиль постиндустриальной экономики // Новая технократическая волна на Западе / Под ред. П. С. Гуревича. М.: Прогресс, 1986. – С. 282-314.
237. Дайзард У. Наступление информационного века // Новая технократическая волна на Западе / Под ред. П. С. Гуревича. – М.: Прогресс, 1986. – С. 338-352.
238. Вернадский В. Открытия и судьбы. – М.: Современник, 1993. – 688 с.
239. Гурлянд И. Я. Ямская гоньба в Московском государстве до конца 17 в. – Ярославль, 1900. – 286 с.
240. Балуев Д. Г. Современная мировая политика и проблемы личностной безопасности. – Нижний Новгород, 2002. – 348 с.
241. Політична безпека України