Карпенко Микола Іванович Теоретико-методологічне дослідження злочинів проти встановленого порядку несення військової служби за Кримінальним кодексом України

Короткий опис

Карпенко Микола Іванович, начальник науково-дослідної лабораторії правового забезпечення військ (сил) кафедри правового забезпечення гуманітарного інституту Національного університету оборони України імені Івана Черняховського. Назва дисертації: «Теоретико-методологічне дослідження злочинів проти встановленого порядку несення військової служби за Кримінальним кодексом України». Шифр та назва спеціальності 12.00.08 кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право. Спецрада Д27.855.03 Університету державної фіскальної служби України

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД «НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ
УПРАВЛІННЯ»
ДЕРЖАВНА ФІСКАЛЬНА СЛУЖБА УКРАЇНИ
УНІВЕРСИТЕТ ДЕРЖАВНОЇ ФІСКАЛЬНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ

Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису

КАРПЕНКО МИКОЛА ІВАНОВИЧ

УДК 344.13
ДИСЕРТАЦІЯ
ТЕОРЕТИКО – МЕТОДОЛОГІЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ЗЛОЧИНІВ
ПРОТИ ВСТАНОВЛЕНОГО ПОРЯДКУ НЕСЕННЯ ВІЙСЬКОВОЇ СЛУЖБИ ЗА КРИМІНАЛЬНИМ КОДЕКСОМ УКРАЇНИ

12.00.08 «кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» Подається на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей, результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело.
М. Карпенко

Науковий консультант: Матвійчук Валерій Костянтинович,
доктор юридичних наук, професор, заслужений працівник народної освіти України

Київ - 2019

ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ 5
ВСТУП 7
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО - МЕТОДОЛОГІЧНІ ТА ІСТОРИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ СИСТЕМИ І СКЛАДІВ ВІЙСЬКОВИХ ЗЛОЧИНІВ ТА СУЧАСНИЙ СТАН ПРОБЛЕМИ 28
Методологія та стан дослідження військових злочинів, передбачених КК України 28
Витоки та генеза кримінальної відповідальності за військові злочини на теренах України 36
Характеристика історичного розвитку законодавства про систему військових злочинів 36
Розвиток законодавства про поняття військового злочину і суб’єктів його вчинення 53
Поняття військових злочинів, їх система за чинним Кримінальним кодексом України та їх соціально – правова обумовленість 67
Сучасний стан проблеми військового правопорядку у військових

формуваннях України як об’єкт кримінально – правової охорони 117
Висновки до розділу 1 124
РОЗДІЛ 2. ОБ’ЄКТНО – СУБ’ЄКТНА ХАРАКТЕРИСТИКА ВІЙСЬКОВИХ
ЗЛОЧИНІВ ЗА КРИМІНАЛЬНИМ КОДЕКСОМ УКРАЇНИ 131
2.1. Проблема об’єкта злочинів у науці кримінального права 131
Поняття, зміст та структура родового об’єкта військових злочинів за чинним законодавством України 138

Суб’єктні ознаки військових злочинів за кримінальним законодавством України 152
Висновки до розділу 2 174
РОЗДІЛ 3. КВАЛІФІКАЦІЯ ТА ЗМІСТ ОБ’ЄКТИВНОЇ СТОРОНИ ВІЙСЬКОВИХ ЗЛОЧИНІВ ЗА КРИМІНАЛЬНИМ КОДЕКСОМ УКРАЇНИ 177
Актуальні аспекти кваліфікації військових злочинів 177
Питання кваліфікації військових злочинів, вчинених у співучасті 177
Кваліфікація військових злочинів, вчинених за сукупністю злочинів 186
Кримінально – правова кваліфікація військових злочинів у сфері службової діяльності та зміст їх об’єктивної сторони 201
Зловживання військовою службовою особою владою або службовим становищем 214
Перевищення військовою службовою особою влади чи службових повноважень 219
Недбале ставлення до військової служби 227
Бездіяльність військової влади 231
Питання кваліфікації окремих злочинів проти встановленого порядку несення або проходження військової служби та зміст їх об’єктивної сторони 233
Кваліфікація непокори та невиконання наказу (стст. 402, 403 КК) 233
Кримінально – правова оцінка насильства у злочинах, передбачених стст. 404 – 406 КК України 241
Питання кваліфікації ухилень від проходження військової служби 253
Кваліфікація військових злочинів проти порядку збереження, користування військовим майном та поводження з ним 262
Кваліфікація злочинів проти порядку несення спеціальних служб 278
Кваліфікація військових злочинів в умовах особливого періоду або в бойовій обстановці 285
Висновки до розділу 3 297
РОЗДІЛ 4. ЗАХОДИ КРИМІНАЛЬНО – ПРАВОВОГО ХАРАКТЕРУ, ЩО ЗАСТОСОВУЮТЬСЯ ДО ОСІБ, ЯКІ ВЧИНИЛИ ВІЙСЬКОВІ ЗЛОЧИНИ 307
Призначення покарання за вчинення військових злочинів 307
Звільнення від кримінальної відповідальності за вчинення військових злочинів 321
Висновки до розділу 4 332
РОЗДІЛ 5. ПОРІВНЯЛЬНО – ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА ВІЙСЬКОВИХ ЗЛОЧИНІВ ЗА КРИМІНАЛЬНИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ ТА ІНШИХ ДЕРЖАВ 338
Відмінності у системі військових злочинів за кримінальним законодавством України та інших держав 338
Відмінності щодо родових об’єктів посягання військових злочинів та їх суб’єктів за кримінальним законодавством України та інших держав 375
Відмінності родових об’єктів військових злочинів за кримінальним законодавством України та інших держав 375
Відмінності у суб’єктах військових злочинів за кримінальним законодавством України та інших держав 378
Висновки до розділу 5 385
ВИСНОВКИ 390
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 403
ДОДАТКИ 461

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ
- військові злочини - злочини проти встановленого порядку несення військової служби (військові злочини);
- ВМС ЗС України – Військово - Морські Сили Збройних сил України;
- ДПСУ – Державна прикордонна служба України;
- ЄКВЮ США - Єдиний кодекс військової юстиції США (Uniform Code of Military Justice);
- Закон від 25.12.1958 р.– Закон Союзу РСР про кримінальну відповідальність за військові злочини від 25 грудня 1958 року;
- ЗСУ – Збройні Сили України;
- КК Азербайджану – Кримінальний кодекс Азербайджанської Республіки;
- КК РБ – Кримінальний кодекс Республіки Білорусь;
- КК Болгарії - Кримінальний кодекс Республіки Болгарії;
- КК Вірменії - Кримінальний кодекс Республіки Вірменія;
- КК Грузії - Кримінальний кодекс Грузії;
- КК Данії – Кримінальний кодекс Данії;
- КК Казахстану - Кримінальний кодекс Республіки Казахстан;
- КК Китаю - Кримінальний кодекс Китайської Народної Республіки;
- КК Киргизії - Кримінальний кодекс Киргизької Республіки;
- КК Кореї – Кримінальний кодекс Республіки Корея;
- КК Латвії - Кримінальний кодекс Латвійської Республіки;
- КК Литви – Кримінальний кодекс Литовської республіки;
- КК Молдови - Кримінальний кодекс Республіки Молдова;
- КК Польщі - Кримінальний кодекс Республіки Польща;
- КК РФ – Кримінальний кодекс Російської Федерації;
- КК Таджикистану - Кримінальний кодекс Республіки Таджикистан;
- КК Туркменістану - Кримінальний кодекс Туркменістану;
- КК Узбекистану - Кримінальний кодекс Республіки Узбекистан;
- КК – Кримінальний кодекс України;

- КК Німеччини / ФРН – Кримінальний кодекс Федеративної Республіки Німеччини;
- КК Швейцарії - Кримінальний кодекс Швейцарії;
- КК Швеції – Кримінальний кодекс Швеції;
- КК Японії – Кримінальний кодекс Японії;
- КУпАП – Кодекс України про адміністративні правопорушення;
- МВС України – Міністерство внутрішніх справ України;
- Мін’юст України – Міністерство юстиції України;
- МО України – Міністерство оборони України;
- нестатутні взаємовідносини між військовослужбовцями – порушення статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями за відсутності відносин підлеглості;
- НГУ – Національна гвардія України;
- НМДГ – неоподатковуваний мінімум доходів громадян;
- п. – пункт;
- РРФСР – Російська Радянська Федеративна Соціалістична Республіка;
- РСФРР – Російська Соціалістична Федеративна Радянська Республіка;
- РФ – Російська Федерація;
- Статут внутрішньої служби ЗСУ – Статут внутрішньої служби Збройних сил України;
- Статут гарнізонної та вартової служб ЗСУ - Статут гарнізонної та вартової служб Збройних сил України;
- СРСР – Союз Радянських Соціалістичних Республік;
- ст. – стаття;
- стст. – статті;
- УРСР – Українська Радянська Соціалістична Республіка;
- УСРР – Українська Соціалістична Радянська Республіка;
- ч. – частина;
- ч.ч. – частини

В С Т У П

Обґрунтування теми дослідження. Існуюча нині соціально-політична ситуація як у світі, так і в Україні змушує суспільство нашої держави, її громадян, усіх небайдужих до долі держави сконцентрувати свої зусилля для відстоювання суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності кордонів України, зміцнення оборони держави і її воєнної безпеки. Прийнятий 21.06.2018 Закон України «Про національну безпеку України» та інші основоположні акти законодавства у сфері національної безпеки й оборони України, у першу чергу, Стратегія національної безпеки України (2015 р.), оновлена Воєнна доктрина України (2015 р.), Концепція розвитку сектору безпеки і оборони України (2016 р.), Стратегічний оборонний бюлетень України (2016 р.), передбачають подальше зміцнення Збройних сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та всього сектору безпеки й оборони.
Однією із складових могутності України є людський чинник: особовий склад військових формувань, добровольці, волонтери, патріотично налаштовані громадяни держави. Особливо це актуально для військовослужбовців, які, проходячи військову службу зі зброєю у руках, виконують свій конституційний обов’язок щодо захисту України від агресії зовнішніх ворогів. Актуалізувалися зазначені загрози для держави і суспільства у зв’язку із збройною агресією у 2014 і наступних роках Російської Федерації (далі – РФ) проти України. Важливим фактором зміцнення обороноздатності України є дотримання особовим складом військових формувань Військової присяги, законів, сумлінне і добросовісне виконання свого військового обов’язку під час проходження і несення військової служби. Разом з тим судова статистика свідчить, що упродовж останніх шести років (2014–2019 рр.) відбулося суттєве зростання щодо 2013 р. злочинів проти встановленого порядку несення військової служби (військових злочинів), передбачених розділом ХІХ Особливої частини Кримінального кодексу України (далі – КК України / КК). Зокрема, кількість засуджених за військові злочини військовослужбовців збільшилась 2014 р. у 2,4 раза, 2015 р. – у 13,82 раза, 2016 р. –

у 14,2 раза, 2017 р. – у 15,08 раза, 2018 р. – у 14,48 раза. Зазначене свідчить про недостатній рівень військової дисципліни серед окремих категорій військовослужбовців, зокрема, це стосується особливого періоду, коли має місце збільшення таких груп злочинів, як порушення порядку проходження або несення військової служби, пов’язаних з місцем перебування або виконання обов’язків військової служби (стст. 407–409 КК України). У КК України відсутнє поняття особливого періоду, а те, що є у чинному законодавстві, містить певну неузгодженість, яка суттєво впливає на кваліфікацію 11 військових злочинів,
«вчинених в умовах особливого періоду, крім воєнного стану».
Система військових злочинів, що передбачена чинним КК України, недосконала і суперечлива, а тому потребує перегляду та вдосконалення. Фактично вона побудована на системі радянського періоду. У ній недостатньо враховані міжнародно-правові стандарти, що стосуються сучасної системи розвитку суспільних відносин, пов’язаних, у першу чергу, із захистом воєнної безпеки держави. Ряд військових злочинів, відповідальність за які передбачена міжнародними договорами (стст. 433–435 КК України), дублюються у стст. 438,
445 КК України. Тим самим створена ситуація конкуренції у разі їхньої кваліфікації з «воєнними» злочинами, які містяться у розділі ХХ КК України (стст. 436–447). Питання обсягу військових злочинів і їх місце в структурі Особливої частини КК України ґрунтовно не висвітлювалось. Не отримала належного опрацювання у наукових публікаціях і ґенеза кримінальної відповідальності за військові злочини, їх система, періодизація розвитку, оскільки комплексно не досліджувались. Так залишаються поза увагою і питання компаративістського аналізу з військовим кримінальним законодавством інших держав.
Надзвичайно актуальним також є питання перегляду змісту і спрямованості родового об’єкта військових злочинів. Він потребує розширення за рахунок криміналізації правопорушень, що порушують вимоги законодавства у період дії особливого періоду. Потребують свого вдосконалення і диспозиції частини правових норм, що передбачають об’єктивну сторону військових злочинів за стст. 402–435 КК. Недослідженими є і питання щодо поняття військового

кримінального правопорушення та його класифікації в контексті тих змін до КК на підставі Закону України від 22.11.2018 № 2617-VIII, що наберуть чинності 01.07.2020. Зазначена проблематика і визначає, у першу чергу, необхідність її дослідження.
Для обґрунтування теоретичних положень у дослідженні були використані наукові праці українських та зарубіжних учених, як: Й. І. Айдаров, Г. З. Анашкін, Марк Ансель, Х. М. Ахметшин, М. І. Бажанов, Ю. В. Баулін, І. Г. Богатирьов, О. І. Богатирьова, П. П. Богуцький, В. І. Борисов, Я. М. Брайнін, Р. В. Вереша, П. А. Воробей, О. О. Гайдулін, А. А. Герцензон, В. К. Глістін, В. К. Грищук, Н. О. Гуторова, Рене Давід, О. М. Джужа, Ю. П. Дзюба, О. О. Дудоров, С. І. Дячук, Я. Н. Єрмолович, О. К. Зателепін, О. О. Кваша, В. А. Клименко, А. М. Колодій, М. Й. Коржанський, Т. В. Корнякова, О. М. Костенко, В. Н. Кудрявцев, В. В. Кузнецов, В. І. Курляндський, С. Я. Лихова, В. К. Матвійчук, П. С. Матишевський, В. А. Мисливий, С. С. Мірошниченко, А. А. Музика, В. О. Навроцький, Ю. В. Нікітін, Б. С. Нікіфоров, М. І. Панов, О. О. Пащенко, А. А. Піонтковський, П. М. Рабінович, А. В. Савченко, О. М. Сарнавський, Є. Л. Стрельцов, С. А. Тарарухін, В. Я. Тацій, А. А. Тер-Акопов, С. І. Тихенко, Є. В. Фесенко, П. Л. Фріс, М. І. Хавронюк, П. В. Хряпінський, Г. І. Чангулі, В. М. Чхіквадзе, В. В. Шаблистий, В. І. Шакун, С. Д. Шапченко, А. А. Шардаков, Ю. С. Шемшученко, Н. А. Шулепов, Н. Н. Ярмиш та інші.
Проблеми кримінально-правової охорони несення або проходження військової служби розроблялися в юридичній літературі і раніше. Упродовж 1917–1991 рр. питання кримінально-правової характеристики військових злочинів досліджувала плеяда науковців того часу. За період незалежності України кримінальним проблемам військових злочинів на рівні дисертаційних досліджень щодо окремих військових злочинів приділяли увагу такі українські вчені, як: В. П. Бодаєвський (2010 р.), В. О. Бугаєв (2002 р.), М. І. Карпенко (2010 р.), Т. Ю. Касько (2015 р.),
Є. С. Ковалевська (2014 р.), Д. Ю. Купар (2018 р.), Ю. Б. Курилюк (2014 р.),
В. В. Кухар (2007 р.), Б. Д. Леонов (2004 р.), А. Р. Мухамеджанова (2017 р.),
А. М. Ониськів (2017 р.), В. О. Поповичук (2018 р.), М. М. Сенько (2005 р.),

М. С. Туркот (2007 р.), М. І. Хавронюк (1998 р.).
Серед комплексних досліджень військових злочинів зазначаємо дисертації: В. О. Бугаєва «Військові злочини і покарання» (2002 р.), який на підставі 10-ти літнього періоду наявного законодавства у військовій сфері України запропонував визначити спеціальний суб’єкт військового злочину, вдосконалити кваліфікацію окремих військових злочинів, вчинених особами, які стали непридатними до військової служби чи були неправомірно призвані, окремі питання щодо виконання арешту щодо різних категорій засуджених військовослужбовців; Т. Б. Ніколаєнко
«Теоретико-правові засади призначення та виконання спеціальних покарань щодо військовослужбовців» (2019 р.), яка досліджувала кримінально-виконавчі аспекти призначення та виконання спеціальних покарань, що застосовуються до військовослужбовців, їх систему, правове регулювання та напрями удосконалення; С. О. Харитонова «Військові злочини: поняття, система та проблеми кваліфікації» (2019 р.), який розглядав відправні методологічні підходи в дослідженні проблем кримінальної відповідальності за військові злочини; поняття таких термінів, як
«військовий злочин», «склад військового злочину»; питання системного підходу у дослідженні військових злочинів, їх кваліфікацію та застосування покарання у разі їх вчинення.
Відповідні проблеми військових злочинів розроблялися і висвітлювались в юридичній літературі (у статтях, навчальних посібниках, коментарях до розділу ХІХ Особливої частини КК, монографіях, окремих кандидатських дисертаціях з кримінології, криміналістики, історії держави і права). Втім частина цих наукових праць з аналізованої тематики ґрунтується не лише на старій нормативній базі, а і стосується кримінології, кримінального процесу, криміналістики.
При цьому питання родового об’єкта військових злочинів в аспекті захисту суспільних відносин, пов’язаних з посяганням на воєнну безпеку України, як і його місце в оновленій Особливій частині нової редакції КК України, не розглядались. Не досліджувались і питання щодо внесених до КК змін, які набудуть чинності 01.07.2020, щодо кримінальної відповідальності за військові кримінальні проступки, що будуть передбачені ч. 1 стст. 412 і 435 КК. І в цьому плані поза

увагою законодавців, науковців і практиків також залишилися питання щодо набуття військовими адміністративними правопорушеннями, передбаченими стст. 172-10 – 172-19 КУпАП, статусу кримінальних проступків і посилення максимальної відповідальності за їх вчинення до 6 місяців арешту, який військовослужбовці відбувають на гауптвахті.
Беручи до уваги вищезазначене, є очевидним, що система передбачених чинним КК військових злочинів не відповідає сучасним загрозам, викликам, що постали перед Україною у зв’язку із захопленням РФ Криму і частини території Донецької і Луганської областей. Усе це є свідченням актуальності обраної теми дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, грантами. Дисертація виконана виходячи із завдань, що витікають з нормативно-правових актів України, пов’язаних з посиленням обороноздатності держави і передбачених: законами України «Про національну безпеку України» від 21.06.2018, «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» від 18.01.2018; Стратегією національної безпеки від 26.05.2015, оновленою Воєнною доктриною України від 24.09.2015, Концепцією розвитку сектору безпеки і оборони України від 14.03.2016, Стратегічним оборонним бюлетенем від 06.06.2016, Концепцією реформування кримінальної юстиції від 08.04.2008,
«Питання Комісії з питань правової реформи» від 7 серпня 2019 р., затверджених відповідними указами Президента України; Пріоритетних напрямів розвитку правової науки на 2016–2020 рр., затверджених загальними зборами Національної академії правових наук України 03.03.2016. Робота ґрунтується на положеннях Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, прийнята Верховною Радою України 18.03.2004 № 1629-ІV та виконана в межах науково-дослідної роботи ВНЗ «Національна академія управління» на 2014–2019 рр. на тему «Адаптація законодавства і права України до законодавства і права Європейського Союзу», державний реєстраційний номер 0114U006593.

Тема дисертації затверджена на засіданні вченої ради Вищого навчального закладу «Національна академія управління» (протокол № 3 від 29 травня 2014 р.).
Мета і завдання дослідження. Метою дисертації є розв’язання комплексної наукової проблеми щодо теоретичних, законодавчих і практичних положень забезпечення кримінально-правової охорони воєнної безпеки України і формування на цій основі теоретичних новел та пропозицій з удосконалення розділу ХІХ Особливої частини КК України та практики їх застосування.
Для досягнення зазначеної мети необхідно було вирішити такі завдання:
– з’ясувати ґенезу кримінальної відповідальності за військові злочини на теренах сучасної України, визначити періодизацію їх розвитку на основі історіографії, яка ґрунтується на історично-правових джерелах;
– сформулювати поняття і визначити соціально-правову обумовленість заборони військових злочинів (військових кримінальних правопорушень);
– з урахуванням сучасних досягнень науки кримінального права розкрити проблему родового об’єкта цих складів злочинів та розробити поняття військових кримінальних правопорушень з урахуванням змін до КК України на підставі Закону України від 22.11.2018 № 2617-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень», оприлюдненого 24.04.2019;
– дослідити недосконалу систему військових злочинів;
– розкрити положення про об’єктивну сторону досліджуваних діянь;
– провести аналіз питань кваліфікації військових злочинів, вчинених у разі множини злочинів, у співучасті, за кваліфікуючих або особливо кваліфікуючих ознак, та надати відповідні пропозиції;
– визначити співвідношення суспільної небезпеки діянь, передбачених розділом ХІХ Особливої частини КК України, з іншими суміжними злочинами і аналогічними військовими адміністративними та дисциплінарними правопорушеннями;
– визначити суб’єктні ознаки військових злочинів за кримінальним законодавством України та інших держав і запропонувати нові підходи до їх

розуміння;
– дослідити кримінально-правову політику щодо ефективності покарання за військові злочини (військові кримінальні правопорушення);
– провести компаративістський аналіз норм, що стосуються військових злочинів за КК України з аналогічними злочинами за кримінальним законодавством інших держав, та, використовуючи їх досвід, розглянути можливість його використання;
– на підставі проведеного дослідження запропонувати зміни і доповнення для вдосконалення чинного кримінального законодавства у військовій сфері.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що становлять сутність і зміст військового правопорядку як об’єкта кримінально-правової охорони з належного дотримання військової дисципліни військовослужбовцями під час несення або проходження військової служби, а також військовозобов’язаними та резервістами під час проходження зборів.
Предметом дослідження є теоретико-методологічне дослідження злочинів проти встановленого порядку несення військової служби за Кримінальним кодексом України.
Методи дослідження. Відповідно до поставленої мети та задач дослідження у процесі роботи використано різні методи, форми, способи наукового пізнання, зокрема сукупність філософських, загальнонаукових та спеціально-наукових методів, характерних для юридичної науки, застосування яких допомогло розв’язанню проблем, визначених метою та задачами дослідження. На філософському рівні використання методів діалектики та його категорій (застосовувалися у всіх розділах дисертації) сприяло осмисленню проблематики дослідження, його методології, дозволило його структурувати за розділами та підрозділами, здійснити дослідження поетапно (від об’єкта до інших елементів складу злочину). Загальнонауковий рівень дослідження представлено формально- логічними прийомами теоретичного пізнання, що посприяло сформулювати нові визначення, усунути неточності і суперечності (підрозділи 1.3, 2.2, 3.4). Логіко- догматичний метод (використовувався в усіх підрозділах дисертації для

тлумачення юридичних конструкцій, визначення позитивних і негативних рис кримінального законодавства України та деяких зарубіжних держав) допоміг проаналізувати кримінально-правові норми, що встановлюють відповідальність за військові злочини, з приводу дотримання правил формальної логіки та законодавчої техніки конструювання диспозицій і санкцій цих норм. Встановлення та усунення в правових нормах юридико-технічних недоліків дало можливість конкретно визначити їх зміст, формально окреслити обсяг відповідних їм явищ реальної дійсності, правильно застосувати закон про кримінальну відповідальність. Використання історико-правового методу допомогло дослідити витоки та ґенезу кримінальної відповідальності за військові злочини на теренах України упродовж тривалого часу, визначити періодизацію їх розвитку на основі історіографії, що ґрунтується на історико-правових джерелах; отримати адекватну інформацію про об’єкт дослідження (підрозділи 1.2, 2.2). Використовуючи цей метод, досліджено проблеми розвитку кримінально-правової охорони у військовій сфері шляхом порівняльно-правового аналізу кримінального законодавства різних епох. Застосування компаративістського методу мало місце під час формулювання дефініції військового злочину, його системи, розуміння особливостей кримінально- правової охорони військового правопорядку як в Україні, так і провідних державах континентальної Європи (романо-германської правової сім’ї), англомовних держав (США); держав, що утворились на пострадянському просторі, а також доцільності використання зарубіжного досвіду у вітчизняному кримінальному законодавстві (підрозділи 5.1, 5.2). Системний метод дозволив з’ясувати внутрішню побудову і взаємозумовлені системи відповідного кримінального законодавства України та деяких зарубіжних держав. На конкретно-науковому рівні використано комплекс таких методів, як експертних оцінок, інтерв’ювання, статичного аналізу для отримання фахових оцінок, суджень респондентів, що мають професійний досвід і відповідні знання для визначення мотивів вчинених військових злочинів, для опрацювання матеріалів кримінальних проваджень за окремими кількісними та якісними параметрами з наступною інтерпретацією одержаних результатів; для аналізу та узагальнення статистичної звітності, вивчення матеріалів кримінальних

проваджень, матеріалів слідчої та судової практики, оцінки ефективності правозастосовної діяльності (підрозділ 4.2).
Емпіричну основу дослідження становлять: а) інформація щодо загальної кількості засуджених осіб за вчинення злочинів, передбачених стст. 402–435 КК (за даними Державної судової адміністрації України), впродовж 2001–2019 рр.; б) статистичні дані про кількість осіб, засуджених, виправданих, справи щодо яких закрито, неосудних, до яких застосовано примусові заходи медичного характеру та види кримінального покарання за вчинені військові злочини (статистична звітність
№ 6), надані Державною судовою адміністрацією України за період 2012–2019 рр.; в) відомості, одержані у результаті вибіркового вивчення дисертантом кримінальних проваджень (кримінальних справ) відповідної категорії, розглянутих судами України в 1999–2019 рр. (135 проваджень); г) аналіз 566 вироків за кримінальними провадженнями за стст. 402–416, 418–426-1 КК (за 2001–2019 рр.); д) результати анкетування за спеціальною програмою офіцерів військової прокуратури України (223 особи), 153 військовослужбовців Збройних сил України, 1 507 військовослужбовців Національної гвардії України щодо проблем кримінально-правової охорони військової сфери.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що дисертація за характером і змістом досліджених питань є однією з перших, а з окремих проблем першою в Україні, комплексною і системною науково-дослідною працею, присвяченою теоретико-методологічному дослідженню злочинів проти встановленого порядку несення військової служби за Кримінальним кодексом України. Праця містить теоретичні положення та науково обґрунтовані результати в галузі кримінального права України, що розв’язують важливу наукову та науково-прикладну проблему, зазначену у меті дослідження. На підставі отриманих результатів у роботі сформульовано ряд положень, висновків і пропозицій, нових у концептуальному плані й важливих для юридичної науки, зокрема:
вперше:
– на основі існуючої історіографії, яка ґрунтується на історико-правових

джерелах, автором визначено періодизацію розвитку законодавства про кримінальну відповідальність за військові злочини на території України, а також здійснено порівняльний аналіз системи військових злочинів за кримінальним законодавством часів Петра І («Воинский устав» 1715 р.») і КК України 2001 р. Констатується, що частина 2 зазначеного акта законодавства («Артикул воинский с кратким толкованием») фактично заклала основу системи військових злочинів, що простежується у чинному законі України про кримінальну відповідальність;
– з’ясовано, що положення щодо визначення в історичному розвитку терміна
«суб’єкти військових злочинів» з’явилися у законодавстві лише наприкінці XVII – на початку XVIIІ стст., коли у законодавстві Російської імперії була передбачена сучасна термінологія їх назви та започатковані такі категорії військовослужбовців, як фельдмаршали, генерали, офіцери (штаб-офіцери, унтер-офіцери), сержанти, солдати (рядові);
– систематизовано зміст основних чинників соціально-правової обумовленості заборони військових злочинів, передбачених стст. 402–435 КК, до яких віднесено:
1) соціально-кримінологічний – полягає у небезпеці нанесення шкоди суспільним відносинам, що є змістом військового правопорядку як родового об’єкта кримінально-правової охорони; у наявності в діяннях достатньо високого рівня суспільної небезпеки; у відносній їх поширеності; 2) нормативно-правовий – засвідчує, що ця заборона має відповідати нормам Конституції України; внутрішній логічній несуперечливості заборони, передбаченої стст. 402–435 КК, іншим нормативно-правовим актам, що стосуються військової сфери;
3) культурно-історичний – свідчить, що заборона розглядається як продукт історії і культури та відповідає розвитку українського суспільства; 4) етичний – вказує, що заборона відповідає моральним нормам; 5) міжнародно-правовий – ця заборона ґрунтується на стандартах норм з прав військовослужбовців, інших осіб та їх безпеки під час несення та проходження військової служби;
– визначено, що родовим об’єктом військових злочинів є сукупність суспільних відносин у військовій сфері з приводу умов (стосунків), що забезпечують захист військового правопорядку як об’єкта кримінально-правової

охорони у військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, для зміцнення їх боєздатності та боєготовності на належному рівні з метою забезпечення воєнної безпеки України. Висловлена пропозиція змінити назву розділу ХІХ КК, привівши її відповідно до змісту ч. 1 ст. 401 КК. В оновленій редакції Особливої частини КК України розділ має називатися «Кримінальні правопорушення проти воєнної безпеки України», що відображатиме зміст нової системи військових кримінальних правопорушень;
– запропоновано нову систему військових кримінальних правопорушень у розділі «Кримінальні правопорушення проти воєнної безпеки України» з огляду на необхідність посилення кримінально-правової охорони воєнної безпеки держави. Розділ розмістити на початку оновленої Особливої частини КК після «воєнних» злочинів і злочинів проти основ національної безпеки України, такого змісту: глава 1 цього розділу повинна передбачати кримінальну відповідальність за
«Кримінальні правопорушення проти порядку комплектування сектору безпеки і оборони України». До цієї глави мають бути включені правопорушення за:
1) ухилення від призову на військову службу у мирний час; 2) ухилення від призову на військову службу за мобілізацією; 3) ухилення від проходження служби цивільного захисту в особливий період чи у разі проведення цільової мобілізації;
4) ухилення від військового обліку або спеціальних зборів, вилучивши ці злочини з розділу XIV Особливої частини. Глава 2 «Військові кримінальні правопорушення» повинна передбачати кримінальну відповідальність за діяння, що нині передбачені стст. 402–421, 425–432 КК, а також за кримінальні проступки, що нині передбачені стст. 172-10–172-19 КУпАП. Глава 3 «Кримінальні правопорушення проти порядку забезпечення режиму особливого періоду» має передбачати кримінальну відповідальність за: 1) ухилення від направлення на роботи на посадах цивільного персоналу, передбачених штатами воєнного часу; 2) невиконання воєнно- транспортного обов’язку у період мобілізації та у воєнний час; 3) невиконання повинностей в особливий період та у воєнний час; 4) невиконання організаціями обов’язків в особливий період та у воєнний час, результатом яких явилось спричинення істотної шкоди або тяжких наслідків;

– пропонується удосконалити зміст диспозицій стст. 402, 403, 412, 425–426-1,
427, 429, 430, 432 КК новими положеннями щодо ознак об’єктивної сторони складу військових злочинів, передбачених зазначеними статтями, зокрема: передбачити кримінальну відповідальність за невиконання наказу або розпорядження командира, а також інше невиконання розпорядження, або спричинення у результаті непокори матеріальної шкоди інтересам військової служби (ст. 402); невиконання розпорядження командира з необережності, що спрямовано проти інтересів військової служби (ст. 403 КК); визначити розміри матеріальної шкоди, завданої у великих розмірах у результаті необережного знищення або пошкодження військового майна (ст. 412 КК); зазначити, що військовими службовими особами є і командири всіх рівнів, які, як і начальники, здійснюють функції представників влади; привести, відповідно до ст. 364 КК, розміри істотної шкоди і тяжких наслідків (стст. 425–426-1 КК); встановити кримінальну відповідальність за вчинення військових злочинів, передбачених стст. 427, 429, 430, 432 КК, з кваліфікуючими ознаками;
– констатована необхідність доповнити розділ ІІІ (стягнення за порушення військової дисципліни) Дисциплінарного статуту ЗС України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 551-XIV, положеннями щодо поняття дисциплінарного правопорушення, їх можливого переліку та ознак. Це витікає з вимог п. 22 ч. 1 ст. 92 Конституції України, що «виключно законами України визначаються: … діяння, які є … дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них». Це посприяє у правозастосовній діяльності більш фахово проводити розмежування між військовими злочинами (військовими кримінальними правопорушеннями) і дисциплінарними та військовими адміністративними правопорушеннями;
– запропоновано примітку до ст. 402 КК України доповнити визначенням термінів «особливий період» та «бойова обстановка» (у новій редакції). Відсутність у КК визначення терміна «особливий період», який є кваліфікуючою ознакою 11 військових злочинів та особливо кваліфікуючою ознакою 25-ти злочинів, не сприяє належним чином здійснювати кваліфікацію військових злочинів, вчинених в

умовах особливого періоду, що підтверджується і судовою практикою. Щодо визначення терміна «бойова обстановка», що міститься у примітці до ст. 402 КК, і є особливо кваліфікуючою ознакою 18-ти військових злочинів, то він потребує удосконалення, враховуючи зміст ст. 8 Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях»;
– обґрунтовано, що визначення терміна «особливий період» і його зміст, які містяться у законах України «Про оборону України», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», «Про правовий режим воєнного стану», необхідно привести до єдиного визначення і його удосконалити, передбачивши, що особливий період охоплює також і заходи, пов’язані з демобілізацією, а також визначити термін відбудовного періоду після закінчення воєнних дій, який може тривати не більше дванадцяти місяців. Це дасть можливість чітко визначити часові параметри особливого періоду й усунути помилки під час кваліфікації відповідних військових злочинів у правозастосовній і судовій діяльності;
– запропоновано переглянути судову практику призначення військовослужбовцям за ухилення від військової служби (стст. 407–409 КК) покарань, оскільки у більшості випадків упродовж 2015–2018 рр. вони призначалися з випробуванням на підставі ст. 75 КК (за 2015 р. – у 52,22 %; за 2016 р. – у 59,98 %; за 2017 р. – у 65,1 %; за 2018 р. – у 54,82 % від загальної кількості засуджених військовослужбовців). Зазначена судова практика не сприяла запобіганню військових злочинів, що негативно вплинуло на зростання військової злочинності у вказаний період;
– визначено перелік військових злочинів, у разі вчинення яких можливе звільнення від кримінальної відповідальності суб’єктів їх вчинення на підставах, визначених стст. 44–49, 97, ч. 4 ст. 401 КК України;
– проведено комплексне порівняльно-правове дослідження системи військових злочинів за кримінальним законодавством України та інших держав (25 країн), яке є корисним і необхідним з метою вивчення позитивного досвіду законодавців інших держав. Такими позитивними аспектами, які є прийнятними

для поліпшення змісту відповідних положень КК України, є: 1) необхідність вилучення з розділу ХІХ Особливої частини стст. 422, 433–435; 2) передбачення у зазначеному розділі Особливої частини більш широкого спектру діянь у вигляді кримінальних проступків (з 01.07.2020 їх буде лише два, передбачених ч. 1 стст. 412 і 435 КК). Одночасно, військові адміністративні пр

Список літератури

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення та запропоновано нове вирішення наукової проблеми щодо законодавчих, теоретичних і практичних проблем кримінально-правової охорони у військовій сфері, яка має важливе значення для науки і практики кримінального права. Це виявляється в комплексній теоретичній розробці сучасної системи кримінально-правової охорони воєнної безпеки України, яка ґрунтується на авторській концепції і сучасному праворозумінні потенційних заходів протидії злочинним посяганням та їх наслідкам, створенні теоретичної моделі майбутньої системи кримінальних правопорушень у військовій сфері. Здійснене дослідження дозволило сформулювати висновки і пропозиції, які у сукупності утворюють систему кримінально-правової охорони воєнної безпеки України і спрямовані на досягнення поставленої мети:
1. За період більше ніж 1 000-літнього періоду кримінальне законодавство про військові злочини на території сучасної України пройшло тривалий час свого розвитку і становлення. Цей період характеризується окремими збірками законів від княжої доби («Правда Ярослава», «Русская правда» та ін.) до отримання Україною незалежності 1991 р. і прийняттям 05.04.2001 чинного КК України. Упродовж зазначеного періоду норми права про військові злочини удосконалювались і у своєму розвитку пройшли шість історичних періодів розвитку законодавства про кримінальну відповідальність за військові злочини на теренах сучасної України, для кожного з яких характерні свої особливості.
2. Військовим злочином (з 01.07.2020 військовим кримінальним правопорушенням у вигляді злочину або кримінального проступку) є передбачене законом про кримінальну відповідальність суспільно небезпечне, винне й каране діяння (дія або бездіяльність), вчинене спеціальним суб’єктом злочину (військовослужбовцем, а також військовозобов’язаним та резервістом під час проходження зборів, або іншою особою, визначеною законом), що посягає на військовий правопорядок. Змістом основних чинників соціально-правової

обумовленості заборони військових злочинів, передбачених стст. 402–435 КК, є:
1) соціально-кримінологічний – полягає в небезпеці завдання шкоди суспільним відносинам, що становлять зміст військового правопорядку як родового об’єкта кримінально-правової охорони; у наявності у діяннях достатньо високого рівня суспільної небезпеки; у відносній їх поширеності; 2) нормативно-правовий – свідчить, що ця заборона повинна відповідати нормам Конституції України; внутрішній логічній несуперечливості заборони, передбаченої стст. 402–435 КК, іншим нормативно-правовим актам, що стосуються військової сфери;
3) культурно-історичний – свідчить, що заборона розглядається як продукт історії і культури та відповідає розвитку українського суспільства; 4) етичний – вказує, що заборона відповідає моральним нормам; 5) міжнародно-правовий – ця заборона ґрунтується на стандартах норм з прав військовослужбовців, інших осіб та їх безпеки під час несення та проходження військової служби.
3. Родовим об’єктом злочинів проти встановленого законодавством порядку несення або проходження військової служби є сукупність суспільних відносин у військовій сфері з приводу умов (стосунків), що забезпечують захист військового правопорядку як об’єкт кримінально-правової охорони у військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, для зміцнення їх боєздатності і боєготовності на належному рівні з метою забезпечення оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності. Структурними елементами суспільних відносин військових злочинів є суб’єкти (носії) відносин. З одного боку, це – військовослужбовці, військовозобов’язані та резервісти під час проходження зборів; особи, визначені законом, а також інші особи не зазначені конкретно законодавцем за співучасть у військових злочинах як організатори, підбурювачі чи пособники. З іншого – органи державної влади загальної компетенції у питаннях військової сфери. Це – Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України. Їхня компетенція у цих питаннях визначена Конституцією України, іншими законами. Спеціально уповноваженими органами державної влади і службовими особами, які виступають суб’єктами відносин, є: Президент України як Верховний Головнокомандувач Збройних сил України, Рада

національної безпеки і оборони України, Міністерство оборони України, Генеральний штаб Збройних сил України, інші органи військового управління сектору безпеки і оборони України, центральні органи виконавчої влади у сфері оборони, їх керівники, військове командування. Предметом відносин досліджуваних військових злочинів є стосунки (умови), які забезпечують ефективність виконання військовослужбовцями Збройних сил України та інших військових формувань покладених на них досить важливих державних завдань із захисту суверенітету і територіальної цілісності України, що, відповідно до ст. 65 Конституції України, є обов’язком громадян України. І в цьому, зокрема, проявляється соціальний зв’язок (суспільно значуща діяльність) як зміст відносин, важливою ознакою якого є обов’язок певної поведінки суб’єктів відносин. Вбачається доцільним уточнити назву розділу ХІХ Особливої частини КК, довівши її відповідно до змісту ч. 1 ст. 401 КК. В оновленій редакції Особливої частини КК розділ має називатися «Кримінальні правопорушення проти воєнної безпеки України».
Предметом військових злочинів може бути все військове майно, кошти; відомості, документи, матеріали, що становлять державну таємницю, які належать державі, що закріплено за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних сил України, іншими військовими формуваннями, утвореними відповідно до законів України, на праві оперативного управління з конкретизацією його переліку, передбаченого диспозиціями відповідних статей розділу ХІХ КК.
4. Поточна система військових злочинів, яка передбачена розділом ХІХ КК, містить 10 груп. Критерієм поділу злочинів цього розділу за групами є видовий об’єкт. Злочини проти порядку зберігання державної таємниці у військовій сфері (ст. 422 КК) і злочини, відповідальність за які передбачена міжнародними договорами (стст. 433–435 КК), мають бути вилучені з цього розділу. Натомість його зміст (запропонована назва розділу «Кримінальні правопорушення проти воєнної безпеки України») має бути таким: глава 1 цього розділу повинна передбачати кримінальну відповідальність за «Кримінальні правопорушення проти

порядку комплектування сектору безпеки і оборони України». До цієї глави мають бути включені правопорушення за: 1) ухилення від призову на військову службу у мирний час; 2) ухилення від призову на військову службу за мобілізацією;
3) ухилення від проходження служби цивільного захисту в особливий період чи у разі проведення цільової мобілізації; 4) ухилення від військового обліку або спеціальних зборів. Глава 2 «Військові кримінальні правопорушення» повинна передбачати кримінальну відповідальність за злочини, що нині передбачені стст. 402–421, 425–432 КК, а також за кримінальні проступки. Глава 3
«Кримінальні правопорушення проти порядку забезпечення режиму особливого періоду» має передбачати кримінальну відповідальність за: 1) ухилення від направлення на роботи на посадах цивільного персоналу, передбачених штатами воєнного часу; 2) невиконання воєнно-транспортного обов’язку у період мобілізації і у воєнний час; 3) невиконання повинностей в особливий період і у воєнний час; 4) невиконання організаціями обов’язків в особливий період і у воєнний час, результатом яких явилось спричинення істотної шкоди або тяжких наслідків.
5. Об’єктивна сторона злочинів, передбачених стст. 402–404, 407, 412, 414, 418, 421, 425, 426-1, 427, 429–430, 432 КК, потребує внесення відповідних змін, зокрема:
1) диспозицію ч. 1 і пункти 1–2 примітки до ст. 402 та ч. 1 ст. 403 КК викласти у такій редакції: «1. Непокора, тобто відкрита відмова виконати наказ або розпорядження командира чи начальника, а також інше умисне невиконання наказу або розпорядження, або спричинення у результаті зазначених у цій диспозиції дій матеріальної шкоди інтересам військової служби, – ».
«Примітка. 1. Матеріальною шкодою, передбаченою частиною 1 статті 402 цього Кодексу, є шкода, якщо вона у 10 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.
2. Тяжкі наслідки, зазначені у статтях 402 і 403 цього Кодексу, у матеріальному вимірі передбачають шкоду, якщо вона у 100 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян».

«Стаття 403. Невиконання наказу або розпорядження з необережності
1. Невиконання наказу або розпорядження командира чи начальника з необережності, якщо воно спричинило тяжкі наслідки інтересам військової служби, –»;
2) примітку до ст. 402 КК України доповнити визначенням термінів
«особливий період», «бойова обстановка» (у новій редакції) такого змісту:
«1. Особливий період – це період функціонування органів державної влади, інших державних органів, Збройних сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, органів місцевого самоврядування, органів управління і сил у справах цивільної оборони, а також галузей національної економіки, підприємств, установ та організацій в особливих умовах, пов’язаних із захистом територіальної цілісності і недоторканності України як під час збройного конфлікту, ведення проти України агресивної війни, так і в процесі реальної загрози виникнення таких ситуацій. Крім того, особливий період передбачає виконання громадянами України свого конституційного обов’язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який охоплює час мобілізації (крім цільової) або доведення до виконавців стосовно прихованої мобілізації, період воєнного стану, воєнний час (з моменту оголошення стану війни чи фактичного початку воєнних дій до їх завершення), процес демобілізації і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій, який може тривати не більше дванадцяти місяців.
2. Під бойовою обстановкою в розділі ХІХ цього Кодексу варто розуміти стан військових частин, підрозділів з використанням зброї, бойової техніки, спеціальних і транспортних засобів, засобів зв’язку та телекомунікацій, інших матеріально- технічних засобів під час здійснення ними тактичних або оперативно-тактичних дій щодо виконання бойових завдань у відповідному районі місцевості упродовж певного часу, а так само зазначені дії окремих військовослужбовців».
3) диспозицію ч. 5 ст. 404 КК викласти у такій редакції: «Дії, передбачені частинами першою, другою, третьою або четвертою цієї статті, якщо вони були пов’язані з умисним вбивством начальника або іншої особи, яка виконує обов’язки

з військової служби, –»;
4) диспозицію ч. 4 і 5 ст. 407 КК викласти у такій редакції:
«4. Самовільне залишення військової частини або місця служби, а також нез’явлення вчасно на службу без поважних причин тривалістю понад три доби, вчинені в умовах особливого періоду, крім воєнного стану, вчинене особами, зазначеними в частинах першій або другій цієї статті, –.
5. Самовільне залишення військової частини або місця служби, а також нез’явлення вчасно на службу без поважних причин тривалістю понад одну добу, вчинені в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці, вчинене особами, зазначеними в частинах першій або другій цієї статті, –»;
5) примітку до ст. 412 КК викласти у такій редакції: «Примітка. Матеріальна шкода вважається завданою у великих розмірах, якщо її розмір у сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян»;
6) диспозицію ч. 1 ст. 414 КК викласти у такій редакції:
«1. Порушення правил поводження зі зброєю, а також з боєприпасами, вибуховими, іншими речовинами і предметами, що становлять підвищену небезпеку для оточення, а так само з радіоактивними матеріалами, якщо це заподіяло потерпілому середньої тяжкості (нетяжкі) або тяжкі тілесні ушкодження, або створило небезпеку для довкілля, –»;
7) назви статей і їх диспозиції, що викладені в ч. 1 стст. 418 і 421 КК, потребують уточнення шляхом вилучення терміна «статутних»;
8) потребує відновлення (рекриміналізації) у розділі ХІХ ст. 423 КК
«Зловживання військовою службовою особою владою або службовим становищем»;
9) пп. 1–2 примітки до ст. 425 КК викласти у такій редакції: «1. Військові службові особи – це військові командири і начальники, а також інші військовослужбовці, які постійно, тимчасово чи за спеціальним повноваженням здійснюють функції представників влади, а також які обіймають постійно чи тимчасово посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських обов’язків, або виконують такі обов’язки за

спеціальним дорученням повноважного командування.
2. У статтях 425, 426 та 426-1 цього Кодексу істотною шкодою, якщо вона полягає у заподіянні матеріальних збитків, вважається шкода, яка в сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а тяжкими наслідками за тієї самої умови вважається шкода, яка у двісті п’ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян»;
10) потребує доповнення диспозиція ч. 3 ст. 426-1 КК після слів «із застосуванням зброї» словом «повторно», оскільки перевищення військовою службовою особою влади чи службових повноважень може вчинятися і повторно, але як кваліфікуюча ознака цього військового злочину вона не передбачена;
11) ч. 2 стст. 427, 429, 430, 432 КК, що містять лише простий склад злочину, викласти у таких редакціях:
«Стаття 427. Здача або залишення ворогові засобів ведення війни
2. Ті самі дії, якщо вони спричинили тяжкі наслідки, –
караються позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років.».
«Стаття 429. Самовільне залишення поля бою або відмова діяти зброєю
2. Ті самі дії, якщо вони вчинені групою осіб, або такі, що спричинили тяжкі наслідки, –
караються позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років.».
«Стаття 430. Добровільна здача в полон
2. Ті самі дії, вчинені групою осіб або якщо вони спричинили тяжкі наслідки, – караються позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років.».
«Стаття 432. Мародерство
2. Ті самі дії, вчинені групою осіб або якщо вони спричинили шкоду у великих розмірах, або тяжкі наслідки, –
караються позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років.».
6. Цивільні особи не є виконавцями військових злочинів, але можуть бути як організатори, підбурювачі та пособники на умовах, визначених стст. 26-31 КК. З метою усунення протиріч у науковому і практичному плані доцільно доповнити ч. 5 ст. 27 КК України, яка після цього матиме такий зміст:

«5. Пособником є особа, яка порадами, вказівками, наданням засобів чи знарядь, усуненням перешкод або виконанням об’єктивної сторони (дії чи її частини) злочину зі спеціальним суб’єктом сприяла вчиненню злочину іншими співучасниками, … ».
Вчинення військових злочинів на умовах, визначених стст. 32–34 КК може мати місце за різноманітних варіантів. Їх правильній кваліфікації сприятиме аналіз не тільки обов’язкових, але і факультативних ознак об’єктивної сторони вчинених злочинів. Ця вимога стосується і тих ситуацій, коли діяння містять ознаки злочинів, передбачених частинами однієї статті, наприклад ч. 1 і ч. 3 ст. 407, ч. 2 і ч. 3 ст. 407, ч. 1 і ч. 2 ст. 426-1 КК та ін. Під час вчинення однорідних загальнокримінального і військового злочинів, у разі коли покарання за загальнокримінальний злочин більш тяжке, за їх кваліфікації має місце сукупність злочинів.
7. Юридичним критерієм розмежування військового злочину і військового адміністративного чи дисциплінарного правопорушення (проступку) є норми КК, а також статті 15, 17210–17219 КУпАП. Але у Дисциплінарному статуті Збройних сил України відсутній перелік як дисциплінарних проступків, їх ознак, так і покарань за них. Разом з тим пункт 22) ч. 1 ст. 92 Конституції України передбачає, що «виключно законами України визначаються: … діяння, які є … дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них». Тому необхідно доповнити розділ ІІІ (стягнення за порушення військової дисципліни) Дисциплінарного статуту Збройних сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 №551-XIV, положеннями щодо поняття дисциплінарного правопорушення (проступку), їх можливого переліку та ознак.
8. Військові службові особи в окремих ситуаціях здійснюють функції представника влади, що не враховано у визначенні терміна «військові службові особи» (п. 1 примітки до ст. 425 КК). Як не передбачає це визначення і того факту, що окрема категорія військових службових осіб є командирами, а не начальниками, що чітко передбачено у статутах Збройних сил України. Тому визначення терміна «військові службові особи» потребує уточнення, оскільки

особливістю суб’єктів військових злочинів є та обставина, що їх ознаки передбачені не лише КК, а й іншими актами законодавства військової сфери. Також пропонується спростити зміст ч. 2 ст. 401 КК, підійшовши від переліку у ній військових формувань, в яких проходять військову службу військовослужбовці, обмежившись їх статусом «військовослужбовці, а також інші особи, визначені законом».
За змістом диспозицій правових норм розділу ХІХ КК військовозобов’язані та резервісти під час проходження зборів можуть бути суб’єктами лише злочинів, передбачених ч. 1-2 ст. 402, ч. 1 ст. 403, ч. 1-2 стст. 404–405, ч. 1-2 стст. 411–412,
ч. 1 ст. 413, стст. 414–415, 422 КК.
За суб’єктивною стороною військові злочини можуть бути поділені на три групи: вчинені лише умисно (стст. 402, 404–406, 408–411, 429–433, 435 КК),
вчинені з необережною (стст. 403, 412, 413, 425 КК) і альтернативною (складною,
змішаною) формами вини (стст. 407, 414–422, 426–428, 434 КК).
9. Кримінально-правова політика держави за вчинення військових злочинів зазнала суттєвих змін щодо змісту санкцій у бік гуманізації покарання за їх вчинення. Разом з тим є сумнівною судова практика упродовж 2015–2018 рр., коли велика частина покарань, винесених судами упродовж зазначеного періоду за ухилення від військової служби (переважно за ст. 407 КК), передбачала звільнення від відбування покарання з випробуванням (ст. 75 КК). Чи виправдана така судова практика, коли держава шостий рік перебуває у стані війни, і наскільки такі занадто «м’які» покарання позитивно впливають на запобігання військових злочинів, що є одним із завдань КК?
Враховуючи суспільну небезпеку військових злочинів за ч. 1 стст. 409, 415; ч. 3 ст. 413 КК, максимальна міра покарання за їх вчинення є заниженою і потребує збільшення з метою усунення наявних протиріч у правозастосовній діяльності.
Підстави звільнення військовослужбовців від кримінальної відповідальності за окремі військові злочини на умовах, визначених у ч. 4 ст. 401 КК, потребують уточнення. З метою усунення наявних протиріч під час застосування правових приписів стст. 45, 46, 49 КК, які передбачають імперативний характер їх

застосування, і ч. 4 ст. 401 КК щодо її факультативного застосування у разі звільнення військовослужбовців від кримінальної відповідальності із застосуванням заходів, передбачених Дисциплінарним статутом Збройних сил України, необхідно ч. 4 ст. 401 КК доповнити після слів «може бути» таким словосполученням «а у разі обов’язкових підстав, передбачених цим Кодексом» і далі за текстом.
10. Порівняльно-правове дослідження військових злочинів за кримінальним законодавством України та інших держав є корисним і необхідним з метою вивчення позитивного досвіду законодавців інших держав і його врахування. Такими позитивними аспектами, які є прийнятними для поліпшення змісту відповідних положень КК України, є: 1) необхідність вилучення з розділу ХІХ стст. 422, 433–435; 2) передбачення у зазначеному розділі Особливої частини більш широкого спектру діянь у вигляді кримінальних проступків (з 01.07.2020 їх буде лише два, передбачених ч. 1 ст. 412 і ч. 1 ст. 435 КК). Одночасно, на нашу думку, військові адміністративні правопорушення, передбачені стст. 172-10–172-19 КУпАП, доцільно перевести у розряд кримінальних проступків, посиливши відповідальність за їх вчинення від одного до шести місяців арешту, який військовослужбовці відбувають на гауптвахті.
11. Передбачити розділ ХІХ Особливої частини у новій редакції, змінивши йому не лише назву («Кримінальні правопорушення проти воєнної безпеки України»), але і зміст, розмістивши на початку оновленої Особливої частини КК після розділів «Кримінальні правопорушення проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку» і «Кримінальні правопорушення проти основ національної безпеки України». Зокрема, глава 1 цього розділу повинна передбачати кримінальну відповідальність за «Кримінальні правопорушення проти порядку комплектування сектору безпеки і оборони України». До цієї глави мають бути включені правопорушення за: 1) ухилення від призову на військову службу у мирний час; 2) ухилення від призову на військову службу за мобілізацією; 3) ухилення від проходження служби цивільного захисту в особливий період чи у разі проведення цільової мобілізації; 4) ухилення від військового обліку або

спеціальних зборів, вилучивши ці злочини з розділу XIV Особливої частини КК. Глава 2 «Військові кримінальні правопорушення» повинна передбачати відповідальність за злочини, що нині передбачені стст. 402–421, 425–432 КК, а також за кримінальні проступки. Глава 3 «Кримінальні правопорушення проти порядку забезпечення режиму особливого періоду» має передбачати кримінальну відповідальність за: ухилення від направлення на роботи на посадах цивільного персоналу, передбачених штатами воєнного часу; невиконання воєнно- транспортного обов’язку у період мобілізації і у воєнний час; невиконання повинностей в особливий період і у воєнний час; невиконання організаціями обов’язків в особливий період і у воєнний час, результатом яких спричинено істотну шкоду або тяжкі наслідки. Зміст цієї глави має бути таким:
«Стаття А. Невиконання підприємствами, установами й організаціями обов’язків щодо забезпечення оборони держави в особливий період
1. Невиконання керівниками або їх заступниками підприємств, установ і організацій усіх форм власності у період мобілізації або у воєнний час, передбачених законодавством обов’язків щодо виконання завдань (замовлень) з метою забезпечення оборони і безпеки України згідно з укладеними договорами (контрактами), якщо це заподіяло випуск неякісної, нестандартної або некомплектної бойової техніки, озброєння чи іншого військового майна, –
карається …
2. Невиконання керівниками або посадовими чи службовими особами підприємств, установ і організацій усіх форм власності у період мобілізації або у воєнний час, передбачених законодавством обов’язків щодо використання їх потужностей чи трудових ресурсів для потреб оборони і безпеки держави, що заподіяло істотну шкоду, –
карається …
3. Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, що спричинили тяжкі наслідки, –
караються …».
«Стаття Б. Ухилення від трудової повинності на посадах цивільного

персоналу, передбачених штатами в особливий період
1. Умисне ухилення без поважних причин працездатних осіб, що перебувають у запасі і не призваних на військову службу під час мобілізації або на особливий період, від направлення для роботи на посадах цивільного персоналу, передбачених штатами в особливий період, для забезпечення потреб оборони і безпеки держави тривалістю понад трьох діб, –
карається …
2. Ті самі дії, передбачені частиною першою цієї статті тривалістю понад десять діб, –
караються …
3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені в умовах воєнного стану тривалістю понад одну добу, –
караються …».
«Стаття В. Невиконання вимог військового командування щодо примусового відчуження майна під час воєнного стану або у воєнний час
1. Умисне невиконання фізичними або юридичними особами, передбачених законодавством вимог військового командування або їх представників, щодо примусового відчуження майна, що перебуває у приватній або комунальній власності для потреб оборони держави під час дії режиму воєнного стану або у воєнний час, –
карається …
2. Ті самі дії, якщо вони заподіяли істотну шкоду, – караються …
3. Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, що спричинили тяжкі наслідки, –
караються …».
12. У разі вчинення військових службових злочинів (стст. 425–426-1 КК), то суб’єктом їх вчинення є військові службові особи, а не військові посадові особи, як це передбачає ч. 12 ст. 6 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу», що містить лише поняття терміна «військова посадова особа». Тому ця

норма закону потребує уточнення і викладу у такій редакції: «Військові службові особи – це військові командири і начальники, а також інші військовослужбовці, які постійно, тимчасово чи за спеціальним повноваженням здійснюють функції представників влади, а також які обіймають постійно чи тимчасово штатні посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно- господарських обов’язків, або виконують такі обов’язки за спеціальним дорученням повноважного командування».
Потребує уточнення визначення терміна «особливий період», тому завершення абзацу 11 ст. 1 Закону України «Про оборону України» та абзацу 5 ст.
1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» необхідно викласти у такій редакції: «… та охоплює час мобілізації, воєнний стан, воєнний час, період демобілізації і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій, який може тривати не більше дванадцяти місяців».