КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВІ ЗАСОБИ ПРОТИДІЇ СТВОРЕННЮ ЗЛОЧИННОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ

Короткий опис

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ
ЛЬВІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ВНУТРІШНІХ СПРАВ

На правах рукопису

Ковальчук Віктор Павлович
УДК 343.851(477)

КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВІ ЗАСОБИ ПРОТИДІЇ СТВОРЕННЮ ЗЛОЧИННОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ

12.00.08 – кримінальне право та кримінологія;
кримінально виконавче право

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Науковий керівник:
Женунтій Володимир Іванович,
кандидат юридичних наук,
старший науковий співробітник

Львів – 2013

КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВІ ЗАСОБИ ПРОТИДІЇ СТВОРЕННЮ ЗЛОЧИННОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ

ВСТУП……………………………………………………………………………….4
РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВИХ ЗАСОБІВ ПРОТИДІЇ СТВОРЕННЮ ЗЛОЧИННОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ
1.1. Стан наукового дослідження кримінально-правових засобів протидії створенню злочинної організації………………………………………………….14
1.2. Історичні передумови встановлення кримінальної відповідальності за створення злочинної організації…………………………………………………..42
1.3. Поняття злочинної організації та її відмежування від суміжних кримінально-правових категорій………………………...……………...………...55
Висновки до першого розділу……………………………………………………..83
РОЗДІЛ II. КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ СКЛАДУ ЗЛОЧИНУ СТВОРЕННЯ ЗЛОЧИННОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ
2.1. Об’єкт складу злочину створення злочинної організації…………………...88
2.2. Об’єктивна сторона складу злочину створення злочинної організації…...106
2.3. Суб’єкт складу злочину створення злочинної організації…………………149
2.4. Суб’єктивна сторона складу злочину створення злочинної організації….157
Висновки до другого розділу…………………………………………………….170
РОЗДІЛ IIІ. УДОСКОНАЛЕННЯ ПОЛОЖЕНЬ КРИМІНАЛЬНОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ ПРО ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА СТВОРЕННЯ ЗЛОЧИННОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ
3.1. Удосконалення диференціації кримінальної відповідальності за створення злочинної організації як правова необхідність сьогодення………….…………181
3.2. Підвищення якості положень Кримінального кодексу України про звільнення від кримінальної відповідальності учасника злочинної організації……………..…………………………………………………………...198
Висновки до третього розділу……………………………………………………217
ВИСНОВКИ…………………………...………………………………………….219
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………...237
ДОДАТКИ………………………………………………………………………...277

ВСТУП
Актуальність теми. Певні позитивні зрушення й тенденції в економіці України за роки її незалежності поки що не здатні суттєво вплинути на складну політичну, соціальну та криміногенну обстановку в державі. Криміногенна ситуація, що склалася в Україні та викликає занепокоєння, не в останню чергу визначається негативними показниками стану, динаміки та географії організованої злочинності, яка на даний час постала одним із дестабілізуючих факторів в політичній, соціальній, економічній, правовій тощо сферах, створюючи реальну загрозу національній безпеці та демократичному розвитку держави. Викладені обставини вимагають від усіх державних органів, і у першу чергу правоохоронних, більш активних та інтенсивних цілеспрямованих і скоординованих заходів у протидії організованій злочинності із використанням (застосуванням) найбільш ефективних та таких, що базуються на науково обґрунтованих положеннях, прийомів (методів) та засобів діяльності. У вирішенні зазначених питань важливу роль мають відігравати кримінально-правові засоби, які покликані протидіяти організованій злочинності на стадії її зародження, стадії створення злочинних організацій.
Беззаперечним досягненням Кримінального кодексу України (далі – КК) 2001 р. є встановлення кримінальної відповідальності за створення злочинної організації (ч.1 ст. 255 КК) та визначення підстав і умов спеціального звільнення від кримінальної відповідальності учасника злочинної організації (ч.2 ст. 255 КК). Разом з тим жваві дискусії серед науковців, що не припиняються до цього часу, та труднощі, що виникають при застосуванні цих правових норм на практиці, свідчать про певні недоліки, що були допущені законодавцем при розробці та затвердженні досліджуваних кримінально-правових інститутів, та обумовлюють необхідність проведення цілеспрямованих наукових кримінально-правових досліджень.
Слід підкреслити, що питанням кримінальної відповідальності за створення злочинної організації та звільнення від кримінальної відповідальності учасника злочинної організації, а також суміжних інститутів в теорії кримінального права України приділяється певна увага. Зазначені та суміжні кримінально-правові інститути були предметом дисертаційних та монографічних досліджень В.Д. Гвоздецького («Організована злочинність як об’єкт соціально-філософського аналізу», 1997), Є.К. Марчука («Кримінологічна та кримінально-правова характеристика злочинних організацій», 1998), В.О. Сакало («Тактика злочинної діяльності», 2002), Л.М. Демидової («Кримінальна відповідальність за створення злочинної організації», 2003), І.В. Іваненка («Бандитизм: кримінологічне та кримінально-правове дослідження», 2003), Г.П. Жаровської («Співучасть у злочині за кримінальним правом України», 2004), С.Л. Чорного («Бандитизм за кримінальним правом України», 2005), Ю.В. Бауліна («Звільнення від кримінальної відповідальності», 2004), О.С. Козака («Звільнення від кримінальної відповідальності», 2008), А.А. Вознюка («Спеціальні види звільнення від кримінальної відповідальності учасників організованих груп та злочинних організацій», 2009), В.В. Українця («Кримінальна відповідальність за створення злочинної організації», 2009), П.В. Хряпінського («Заохочувальні норми у кримінальному законодавстві України: теоретичні, законотворчі та правозастосовні проблеми», 2010) тощо. Кримінально-правовий аспект зазначених інститутів висвітлювався в коментарях до чинного Кримінального кодексу України, підручниках з Особливої частини кримінального права, окремих статтях у періодичних виданнях, тощо.
Разом з тим, у теорії кримінального права існує чимало дискусійних підходів (але при відсутності комплексного підходу) щодо вирішення кримінально-правових проблем протидії створенню злочинної організації, які заважають остаточному визначенню поняття злочинної організації, її основних ознак та об’єктивних і суб’єктивних ознак складу аналізованого злочину, підстав звільнення від кримінальної відповідальності учасника злочинної організації тощо. Наведені обставини підкреслюють актуальність проблеми та зумовили вибір теми дослідження.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано у відповідності із основними положеннями Концепції державної політики у сфері боротьби з організованою злочинністю, схваленої Указом Президента України від 21 жовтня 2011 р. №1000/2011, Концепції реалізації державної політики у сфері профілактики правопорушень на період до 2015 р., схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2011 р. №1209-р. та відповідає тематиці «Переліку пріоритетних напрямів наукового забезпечення діяльності органів внутрішніх справ України на період 2010-2014 рр.», затвердженого наказом МВС України від 29 липня 2010 р. №347, а також тематиці науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт Львівського державного університету внутрішніх справ «Протидія злочинам, підслідним ОВС: правові, кримінологічні та криміналістичні аспекти» (державний реєстраційний №0109U007851) та «Проблеми реформування правової системи України» (державний реєстраційний №0109U007853). Тема дисертаційного дослідження затверджена Вченою радою Львівського державного університету внутрішніх справ (протокол № 6 від 28 січня 2010 року).
Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розроблення науково-обґрунтованих пропозицій, спрямованих на подальше вдосконалення норм кримінального закону, які встановлюють кримінальну відповідальність за створення злочинної організації а також звільнення від кримінальної відповідальності учасників злочинних угруповань.
Для досягнення поставленої мети в дисертації зосереджено увагу на вирішенні таких задач:
- визначити стан наукового дослідження кримінально-правових засобів протидії створення злочинної організації;
- викласти історичні передумови встановлення кримінальної відповідальності за створення злочинної організації;
- визначити кримінально-правове поняття злочинної організації, виокремити її нормативні ознаки та відмежувати її від суміжних правових категорій;
- з урахуванням наявних теорій об’єкта злочину, дослідити особливості громадської безпеки як об’єкта складу злочину при створенні злочинної організації;
- визначити та дослідити/проаналізувати форми, обов’язкові, та факультативні ознаки об’єктивної сторони складу злочину, передбаченого ч.1 ст. 255 КК;
- запропонувати авторський підхід до розуміння суб’єкта та суб’єктивної сторони складу злочину створення злочинної організації;
- дослідити ступінь диференціації кримінальної відповідальності за вчинення діянь, передбачених ч.1 ст. 255 КК та окреслити можливості удосконалення диференціації кримінальної відповідальності за конкретні форми об’єктивної сторони аналізованого складу злочину;
- дослідити специфіку правової природи звільнення від кримінальної відповідальності за нормою, закріпленою у ч.2 ст. 255 КК та надати пропозиції щодо підвищення якості положень Кримінального кодексу України про звільнення від кримінальної відповідальності учасників злочинних угруповань.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини у сфері протидії організованій злочинності.
Предметом дослідження є кримінально-правові засоби протидії створенню злочинної організації.
Методи дослідження. Теоретико-методологічну основу дисертаційного дослідження становлять комплекс загальнонаукових та спеціально-правових принципів і методів, міждисциплінарний підхід (використовувалися філософські, соціологічні, політологічні, кримінально-правові, кримінологічні тощо засади та підходи), а також діалектичний метод пізнання правових явищ, за допомогою яких розкриваються поняття та сутність, з’ясовуються нормативні ознаки злочинної організації як складної форми злочинної співучасті, елементів складу злочину, передбаченого ч.1 ст. 255 КК. Зокрема, формально-логічний метод використаний при дослідженні теоретичних напрацювань зарубіжних та вітчизняних науковців щодо кримінально-правового аналізу складу злочину створення злочинної організації, встановленні змісту окремих юридичних термінів та понять, які використовуються в межах законодавчої характеристики злочинних діянь, спрямованих на створення злочинної організації з метою вчинення тяжких чи особливо тяжких злочинів; історико-правовий – при з’ясуванні історичних, соціально-економічних, правових, кримінологічних тощо передумов встановлення кримінальної відповідальності за створення злочинної організації; системно-структурний – при кримінально-правовому аналізі нормативних підстав настання кримінальної відповідальності за створення злочинної організації з метою подальшого вчинення тяжких чи особливо тяжких злочинів, а також звільнення учасників такої організації від кримінальної відповідальності тощо. Авторські висновки і пропозиції за результатами дослідження ґрунтуються на вимогах формальної логіки відносно визначеності, несуперечності, послідовності і обґрунтованості суджень і здійснюються в рамках загальнотеоретичних і спеціальних конструкцій теорії кримінального права та з використанням її понятійного апарату.
Теоретико-методологічну базу дослідження склали наукові праці з питань кримінального права, кримінальної політики, загальної теорії права та держави, суміжних галузей права, філософії, соціології, психології, психіатрії тощо. Конкретні положення та висновки базуються на наукових здобутках у сфері кримінального права знаних вітчизняних і зарубіжних вчених юристів С.С. Алексєєва, Л.В. Багрій-Шахматова, М.І. Бажанова, Ю.В. Бауліна, В.І. Борисова, Я.М. Брайнина, С.Б. Гавриша, П.І. Гришаєва, В.К.Грищука, І.М. Даньшина, Н.Д. Дурманова, Б.В. Здравомислова, М.Й. Коржанського, Г.А. Кригера, Н.Ф. Кузнецової, П.С. Матишевського, В.Д.Меньшагіна, П.П. Михайленка, В.О. Навроцького, В.І. Осадчого, В.В. Сташиса, Є.Л. Стрельцова, В.Я. Тація, В.П. Тихого, Є.В. Фесенка, С.С. Яценка та ін.
Нормативно-правову основу дисертаційного дослідження становили конституційні норми, вітчизняне кримінальне законодавство, інші законодавчі та нормативні акти України, що стосуються питань протидії організованій злочинності.
Емпіричну базу дисертаційної роботи склали: статистична звітність Державної судової адміністрації України за 2009-2011 рр. щодо кількості розглянутих судами України кримінальних справ про створення злочинних організацій; результати опитування працівників правоохоронних органів (140 осіб) та суддів (40 осіб) у Івано-Франківській, Львівській, Рівненській та Тернопільській областях за спеціально розробленим автором переліком питань.
Наукова новизна одержаних результатів визначається передусім тим, що дисертація є комплексним за часи дії чинного КК України дослідженням, в якому, з урахуванням попередніх досліджень окремих аспектів використання кримінально-правових засобів у протидії організованій злочинності, досліджені кримінально-правові засоби протидії створенню злочинної організації. За результатами проведеного дослідження сформульовано низку концептуальних положень і висновків, що відповідають змістовним ознакам наукової новизни роботи, а, отже, мають важливе теоретичне та практичне значення, зокрема:
вперше:
- доведена наявність у Кримінальному кодексі Української РСР 1960 року подвійних стандартів кримінально-правового реагування на факти вчинення злочинів організованими групами або злочинними організаціями: встановлення кримінальної відповідальності за вчинення організованою групою або злочинною організацією окремих особливо небезпечних або інших злочинів проти держави (бандитизм – ст. 69; дії, що дезорганізують роботу виправно-трудових установ – ст. 69¹; контрабанда – ст. 70; контрабанда наркотичних засобів, психотропних речовин або прекурсорів – ч.3 ст. 70¹ тощо) з одночасним залишенням без кримінально-правового реагування розкрадання організованими групами чи злочинними організаціями державного або колективного майна (така злочинна діяльність одержувала кваліфікацію за ст. 86¹ КК лише в разі, якщо сума збитків досягала особливо великих розмірів) чи їх заняття забороненими видами підприємницької діяльності, тобто системоутворюючою ознакою об’єктивної сторони складу злочину визнавалося зайняття видами підприємницької діяльності, щодо яких була встановлена спеціальна заборона (ст. 148 КК);
- визначені соціальні чинники, які обумовили встановлення кримінальної відповідальності за створення злочинної організації та розроблення інших кримінально-правових заходів протидії створенню подібної спільноти. Серед них виокремлені: криміногенний, економічний, нормативно-організаційний, міжнародний тощо чинники;
- доведена необхідність криміналізації участі у зустрічі (сходці) представників злочинних організацій або організованих груп (тобто осіб, поінформованих про функціонування та злочинну діяльність конкретних злочинних спільнот) для розроблення планів і умов спільного вчинення злочинів, матеріального забезпечення злочинної діяльності чи координації дій об’єднань злочинних організацій або організованих груп (тобто з метою консолідації злочинної діяльності);
- наведені підстави диференціації кримінальної відповідальності за передбачені диспозицією ч.1 ст. 255 КК форми об’єктивної сторони складу аналізованого злочину, змінюванні назви ст. 255 КК та викладенні її у новій редакції та за новою структурою;
- обґрунтована необхідність встановлення у ч.2 ст. 255 КК спеціальних підстав, у тому числі умовних, звільнення від кримінальної відповідальності винних осіб окремо по кожній із виокремлених форм об’єктивної сторони складу аналізованого злочину (крім організатора та керівника злочинної організації) не лише з урахуванням зізнання у вчиненні злочину й сприяння у його розкритті та розслідуванні, а й відношення особи до факту вчинення злочину та інших кримінологічно-значимих ознак її характеристики; надання такому спеціальному виду звільнення від кримінальної відповідальності факультативного (дискреційного) характеру, тобто віднесення вирішення питання щодо його застосування на розсуд суду;
удосконалено:
- обґрунтування щодо внесення змін у нормативне визначення поняття злочинної організації та її системоутворюючих ознак, а відтак підвищення їх ролі в оцінці характеру та ступеня суспільної небезпечності факту створення злочинної організації;
- кримінально-правову характеристику елементів складу злочину створення злочинної організації та їх ознак, у тому числі перелік та змістовне наповнення форм об’єктивної сторони складу злочину, передбаченого ч.1 ст. 255 КК, значення таких ознак при оцінці характеру та ступеня суспільної небезпечності окремих елементів складу такого злочину;
- обґрунтування пропозиції щодо зміни назви та структури ст. 255 КК, з урахуванням змісту, характеру, цілеспрямованості, конкретних проявів альтернативних форм об’єктивної сторони складу злочину та ступеня їхньої суспільної небезпечності;
набули подальшого розвитку:
- обґрунтування положень та шляхів усунення протиріч при визначенні цілеспрямованості створення злочинної організації за ч.4 ст. 28 та ч.1 ст. 255 КК;
- пропозиції щодо удосконалення підстав, умов застосування та розповсюдження за суб’єктами, винних у вчиненні діянь, визнаних злочинними за ст. 255 КК спеціального інституту звільнення від кримінальної відповідальності.
Практичне значення одержаних результатів. Теоретичні положення, висновки і пропозиції за результатами дисертаційного дослідження носять прикладну спрямованість, підпорядковані потребам удосконалення практики використання кримінально-правових засобів у протидії створенню злочинної організації і мають перспективу використання у: науково-дослідній діяльності – в якості теоретичної основи, підґрунтя для подальшого опрацювання проблемних питань кримінальної відповідальності за створення злочинної організації, звільнення від кримінальної відповідальності учасників злочинних угруповань; правотворчій діяльності – при опрацюванні змін та доповнень до ст. 255 КК, якою передбачена кримінальна відповідальність за створення злочинної організації, а також підстави звільнення від кримінальної відповідальності учасників злочинної організації; правозастосовчій діяльності – для забезпечення однозначного та обґрунтованого застосування ст. 255 КК під час виявлення та розслідування злочинних діянь, пов’язаних із створенням злочинної організації, вирішення правових питань щодо звільнення учасників злочинної організації від кримінальної відповідальності; навчальному процесі – при підготовці навчально-методичної літератури та викладанні відповідних тем курсу і спецкурсів з Загальної та Особливої частин Кримінального права України в юридичних вузах і на факультетах (акт впровадження в навчальний процес Львівського державного університету внутрішніх справ №35 від 27.08.2012 р.).
Апробація результатів дисертації. Здобуті у дисертації положення, висновки та опрацьовані пропозиції пройшли апробацію на наступних науково-теоретичних/ практичних зібраннях: Звітна науково-практична конференція юридичного факультету ЛьвДУВС (м. Львів, 19 лютого 2010 року), IV Міжнародна науково-практична конференція «Психологічні аспекти національної безпеки: організована злочинність» (м. Львів, ЛьвДУВС, 13-14 травня 2010 року), Звітна наукова конференція факультету з підготовки слідчих ЛьвДУВС, (м. Львів, 25 березня 2011 року), Міжнародний симпозіум «Кримінальний кодекс України 2001 року: 10 років очікувань (м. Львів, ЛьвДУВС, 23-24 вересня 2011 року), ІІІ Всеукраїнський круглий стіл «Державотворення та правотворення в Україні крізь призму дотримання прав людини: ретроспектива, сучасні проблеми та наукове прогнозування» (м. Львів, ЛьвДУВС, 9 грудня 2011 року), Звітна наукова конференція юридичного факультету ЛьвДУВС (м. Львів, 10 лютого 2012 року), Всеукраїнська науково-практична конференція «Актуальні проблеми діяльності ДСБЕЗ та підготовки фахівців для її підрозділів» (м. Львів, ЛьвДУВС, 2 березня 2012 року), Міжнародний симпозіум «Кримінальний кодекс України 2001 року: проблеми застосування і перспективи удосконалення» (м. Львів, ЛьвДУВС, 21-22 вересня 2012 року).
Публікації. Основні положення, висновки та пропозиції, що сформульовані за результатами дисертаційного дослідження, знайшли своє відображення у 5 статтях, опублікованих у наукових фахових виданнях України, та 8 тезах виступів на науково-теоретичних /практичних конференціях і семінарах.

Список літератури

ВИСНОВКИ
Найбільш важливими науковими та практичними результатами здобутими у дисертації, які сприяли розв’язанню наукової проблеми (завдання) визнані такі:
1. Закладені у Кримінальному кодексі Української РСР 1960 року подвійні стандарти правового реагування на факти вчинення злочинів за такими складними формами співучасті як організована група та злочинна організація (кримінальна відповідальність передбачалася за наведені складні форми співучасті лише при вчиненні особливо небезпечних злочинів проти держави та окремих інших злочинів проти держави) були спростовані помітним збільшенням у середині 80-х років ХХ століття, на фоні загострення криміногенної ситуації в державі, питомої ваги злочинів загально кримінальної спрямованості та вчинюваних у сфері економіки, які скоювалися злочинними угрупованнями. Тим самим остаточно були розвіяні усі сумніви щодо наявності у Радянському Союзі організованої злочинності. Цим криміногенним фактором у першу чергу була обумовлена необхідність встановлення кримінальної відповідальності за складні форми співучасті у злочинній діяльності за умови вчинення злочинів визначеної тяжкості.
2. Крім зазначеного, майбутня криміналізація вчинення злочинів за наведеними складними формами співучасті обумовлювалася економічними (істотна матеріальна шкода, що спричинялася державі розкраданням державного або колективного майна в особливо великих розмірах, заняттям злочинною діяльністю у господарській сфері тощо), нормативно-організаційними (конституційне та законодавче визначення обов’язку держави щодо забезпечення громадської безпеки; функціонуванням системи державних органів, що за своєю діяльністю зобов’язані забезпечувати громадську безпеку тощо) та міжнародними (наявністю у кримінальних кодексах багатьох зарубіжних держав самостійних правових норм про кримінальну відповідальність за складні форми співучасті у злочинах) чинниками.
3. Факт наявності у державі організованої злочинності офіційно був визнаний З’їздом народних депутатів СРСР у грудні 1989 р., але при цьому З’їзд народних депутатів, замість намічення дійових цілеспрямованих заходів, обмежився закликами про необхідність посилення протидії організованій злочинності.
4. З набуттям незалежності в Україні розгорнулися жваві дискусії серед науковців-юристів щодо проблеми удосконалення кримінально-правових засобів боротьби із організованою злочинністю, розпочалася активна робота, спрямована на встановлення кримінально-правових параметрів організованої злочинності, правових підстав кримінальної відповідальності за співучасть в організованій злочинній діяльності, звільнення від кримінальної відповідальності учасника злочинної організації, а загалом на забезпечення рішучого застосування кримінально-правових заходів у протидії організованій злочинності.
5. Результати наукової дискусії та виконаної підготовчої роботи щодо проекту нового Кримінального кодексу (КК) сприяли включенню до КК 2001 р. нових нормативних положень, спрямованих безпосередньо на посилення ролі кримінально-правових засобів у протидії організованій злочинності, які:
5.1. Передбачають правові підстави настання кримінальної відповідальності не за нові, додаткові форми безпосередньої і простої традиційної співучасті у вчиненні одиничного злочину чи декількох конкретних злочинів, але за складні, якісно відмінні, ніж звична (проста) співучасть, форми співучасті в організованій злочинній діяльності (з виокремленням при конструюванні низки названих норм двох груп конструктивних ознак – змістовних ознак організованої злочинної діяльності і організаційних ознак організованих злочинних угруповань).
5.2. Є сукупністю кримінально-правових норм, яка визначає специфіку, особливості притягнення до кримінальної відповідальності та призначення кримінального покарання за конкретні форми складної співучасті в організованій злочинній діяльності, а також звільнення від кримінальної відповідальності учасників злочинних спільнот.
6. Така сукупність кримінально-правових норм претендує на виокремлення у самостійний кримінально-правовий інститут та включає норми, які визначають/визнають:
6.1. Поняття кримінально-правових категорій «організована група» (ч.3 ст. 28 КК) і «злочинна організація» (ч.4 ст. 28 КК).
6.2. Кваліфікованою або особливо кваліфікованою ознакою складу злочину його вчинення організованою групою або учасником організованої групи (ч.3 ст. 109, ч.2 ст. 129, ч.3 ст. 146, ч.5 ст. 185 КК тощо).
6.3. Злочинну/транснаціональну терористичну організацію, організовану / терористичну групу, банду, не передбачене законом воєнізоване або збройне формування як конститутивну ознаку основного (простого) складу злочину (ч.1 ст. 255, ст. 257, ч.1 ст. 258³, ч.ч. 1 і 2 ст. 260 КК тощо).
6.4. Правові підстави настання кримінальної відповідальності за сприяння учасникам злочинних організацій та укриття їх злочинної діяльності (ч.1 ст. 256 КК), у тому числі вчинені спеціальним суб’єктом або повторно (ч.2 ст. 256 КК).
6.5. Обставиною, що виключає злочинність діяння, вимушене заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам особою, яка відповідно до закону виконувала спеціальне завдання, беручи участь в організованій групі чи злочинній організації з метою попередження чи розкриття їх злочинної діяльності (ч.1 ст. 43 КК).
6.6. Правові підстави притягнення до кримінальної відповідальності особи, яка відповідно до закону виконувала спеціальне завдання, беручи участь в організованій групі чи злочинній організації з метою попередження чи розкриття їх злочинної діяльності, та вчинила у складі організованої групи чи злочинної організації умисного злочину (ч.2 ст. 43 КК) та обмеження, які мають бути додержані при призначенні її покарання (ч.3 ст. 43 КК).
6.7. Спеціальні підстави звільнення від кримінальної відповідальності учасника злочинної/терористичної організації, терористичної групи, не передбаченого законом воєнізованого або збройного формування (ч.2 ст. 255, ч.2 ст. 258³, ч.6 ст. 260 КК України).
7. Нормативне визначення поняття злочинної організації не позбавлене певних протиріч, які пояснюються наявністю у КК двох за змістом не узгоджених між собою правових норм, причетних до тлумачення такого поняття.
7.1. Згідно ч.4 ст. 28 КК злочин визнається вчиненим злочинною організацією, якщо він скоєний стійким ієрархічним об’єднанням декількох осіб (п’ять і більше) члени якого або структурні частини за попередньою змовою зорганізувалися для спільної діяльності з метою безпосереднього вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів учасниками цієї організації, або керівництва чи координації злочинної діяльності інших осіб, або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп. Отже, злочинне угруповання набуває ознак злочинної організації якщо нею вчинено злочин та вона складається з п’яти і більше осіб, є стійким ієрархічним об’єднанням, діяльність якого спрямоване на безпосереднє вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів, або керівництво чи координацію злочинної діяльності інших осіб, або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп.
7.2. Правовими підставами настання кримінальної відповідальності за ч.1 ст. 255 КК (створення злочинної організації) визнано вчинення особою суспільно небезпечного діяння (яке містить склад злочину) у формі самого створення злочинної організації (при цьому з невідомих причин названо лише її спрямованість на вчинення одиничного тяжкого чи особливо тяжкого злочину та упущені такі цілі її створення, як керівництво чи координація злочинної діяльності інших осіб, або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп), керівництво такою організацією або участі у ній, або участі у злочинах, вчинюваних такою організацією тощо.
7.3. Зазначені протиріччя мають бути усунені шляхом наведення поняття злочинної організації у ч.4 ст. 28 КК (але із виключенням посилання на факт вчинення злочину такою організацією) та встановлення ч.1 ст. 255 КК кримінальної відповідальності за сам факт створення злочинної організації (але без конкретизації цілей її створення, її цілеспрямованості), керівництво такою організацією, участь у ній або участь у злочинах, вчинюваних такою організацією тощо.
8. Всупереч розповсюдженій у теорії кримінального права правовій характеристиці злочинної організації, за якою перевага надається таким ознакам, як стійкість, ієрархічність та кількісний склад, на наше переконання первинна, основна суттєва та системоутворююча ознака аналізованої злочинної спільноти має бути виражена категорією «організація», під якою розуміється, по-перше, встановлений порядок взаємодії частин у рамках цілого та, по-друге, організація процесу управління частинами, а загалом організаційна структура. Тобто, термін «організація» щодо першої ознаки злочинної спільноти використовується у значенні саме злочинної структури.
9. Наведена у ч.4 ст. 28 КК кількісна характеристика злочинної організації (п’ять і більше осіб), з урахуванням змісту самої норми, позиції Пленуму Верховного Суду України та висловлених науковцями точок зору з зазначеного питання, має бути доповнена вказівкою на те, що злочинна організація може включати також дві і більше організованих груп (структурних частин).
10. Якщо злочинну організацію трактувати як систему, то під її стійкістю слід розуміти здатність/спроможність системи протистояти сторонньому негативному впливові та зберегти, а за необхідності відновити стан своєї рівноваги, безпеки та функціонування.
11. Підтримуючи позицію Пленуму Верховного Суду України, визнаємо, що ієрархічність злочинної організації полягає у підпорядкованості її учасників організаторові і забезпечує певний порядок/механізм керування таким об’єднанням, а також сприяє збереженню функціональних зв’язків та принципів взаємозалежності його учасників або структурних частин при здійсненній спільної злочинної діяльності.
12. Названі у ч.4 ст. 28 КК цілі, задля досягнення яких створюється злочинна організація (безпосереднє вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів, керівництво чи координація злочинної діяльності інших осіб, забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп), фактично є проявами/складовими узагальнення більш високого рівня, а саме злочинної діяльності, що безпосередньо випливає зі змісту аналізованої норми, а тому й має бути відображено у цій нормі, тобто, що «члени злочинної організації або його структурні частини за попередньою змовою зорганізувалися для спільної злочинної діяльності» та наведені конкретні цілі такої діяльності.
13. Автор поділяє думку академіка А.П. Закалюка стосовно того, що злочинна діяльність є системою окремо мотивованих цілеспрямованих неодночасних злочинних, інших протиправних і не протиправних діянь суб’єктів злочину та інших суб’єктів, причетних до нього, вчинених з прямим умислом, підпорядкованих спільному мотиву та єдиній меті забезпечення умов здійснення і підтримання цієї діяльності, її подальшого розвитку.
14. В юридичній літературі, за результатами аналізу змісту закріпленій у ч.1 ст. 2 КК норми, обґрунтовано виокремлюються фактична (вчинення у реальній дійсності суспільно небезпечного діяння) та юридична (уміщення цілі діянням складу злочину, передбаченого кримінальним законом) сторони єдиної підстави кримінальної відповідальності; встановлення сукупності фактичної та юридичної сторін вчиненого діяння свідчить про наявність передбаченої законом єдиної підстави кримінальної відповідальності.
15. Проблема об’єкта злочину, і перш за все визначення його поняття, була і залишається однією із самих дискусійних теорій кримінального права. Проголошення Конституцією України людини, її життя і здоров’я, честі і гідності, недоторканності і безпеки найвищою соціальною цінністю та визнання діяльності держави щодо утвердження і забезпечення прав і свобод людини її головним обов’язком, а самих прав і свобод людини та їх гарантій – фактором, який визначає зміст і спрямованість діяльності держави, збагатило методологічну основу юридичної науки, обумовило необхідність перегляду усталених концепцій правових/ кримінально-правових та інших інститутів, обґрунтовано забезпечило подальший розвиток аксіологічного, тобто ціннісного, аспекту об’єкта злочину та сприяло розробленню нових концепцій об’єкта злочину: блага/правові блага, цінності, громадська безпека тощо.
15.1. Як і будь-яке інше передбачене кримінальним законом злочинне діяння, створення злочинної організації на рівні загального посягає на усю сукупність соціально-корисних відносин/соціальних цінностей, що наведені у ч.1 ст. 1 КК, у тому числі й на громадську безпеку як складової цієї сукупності. Тобто, загальним об’єктом створення злочинної організації виступають усі ті соціально-значущі відносини/соціальні цінності, які перебувають під охороною кримінального закону, уся система об’єктів кримінально-правової охорони.
15.2. Розміщування злочинів в розділи Особливої частини КК за критеріями їх родового об’єкта та віднесення норми про відповідальність за створення злочинної організації (ч.1 ст. 255 КК) до розділу ІХ Особливої частини КК «Злочини проти громадської безпеки» є свідченням того, що родовим об’єктом складу аналізованого злочину, так само як і інших складів злочинів зазначеного розділу, є громадська безпека.
15.3. Громадська безпека виступає й безпосереднім об’єктом складу злочину створення злочинної організації.
15.4. Основоположником теорії вираження/визначення громадської безпеки через поняття, що відбиває динамічний стан захищеності, певну рису/ознаку соціуму (замість відносин, які забезпечують/захищають такий стан суспільства від факторів/джерел, що є небезпечними для його інтересів) обґрунтовано визнано академіка НАПрН України В.П. Тихого. За результатами своїх численних досліджень з зазначеної проблеми академік В.П. Тихий дійшов дуже важливих та значущих, не лише теоретично, але й практично, наукових висновків, які схвалені багатьма ученими-юристами та покладені в основу нової концепції громадської безпеки, а також поділяються автором, а саме, що громадська безпека: а) є складовою частиною, видом більш загального поняття «безпека» та обумовлена необхідністю забезпечення реальної, надійної та ефективної системи захисту та захищеності інтересів суспільства не лише від реальних, але й потенційних внутрішніх і зовнішніх загроз, небезпечних факторів та джерел; б) виступає загальним благом, спільною цінністю, безпекою для усіх, а тому вона задовольняє потребу (в собі/ як всього суспільства, так і кожного, окремо врахованого громадянина; в) її слід сприймати у наступних двох значеннях (розглядати в двох аспектах, оцінювати з двох позицій): як процес захисту суспільства від різних/різноманітних небезпек, діяльність по запобіганню цим небезпекам, тобто інструментальне благо (потреба у такій діяльності є проміжною, інструментальною) та як захищеність суспільства, тобто позитивний результат діяльності від різних загроз (підсумкова, самоцінна потреба), а тому утворюючий підсумкове, результативне благо тощо.
16. Дослідження об’єктивної сторони складу злочину створення злочинної організації призване сприяти з’ясуванню її специфічних ознак і їх значення в оцінці протиправного діяння, визначенню ступеня суспільної небезпеки посягання, взаємозв’язку з іншими елементами складу злочину, специфіки цих елементів, що у свою чергу дозволить виявити можливі недоліки у структурі і змісті диспозиції норми, закріпленій у ч.1 ст. 255 КК та внести пропозиції щодо їх усунення.
17. Однією з особливостей об’єктивної сторони аналізованого складу злочину є можливість її вираження/прояву у безлічі альтернативних дій, а, отже численних формах.
17.1. Створення злочинної організації (єдина з переліку форм об’єктивної сторони, що відповідає назві статті/співпадає із назвою статті) включає як сам процес формування злочинної організації, так й кінцевий результат такого діяльнісного цілеспрямованого процесу.
17.1.1. Процес формування злочинної організації включає дві самостійні стадії: підготовчу (тобто теоретичне забезпечення створення злочинної організації: ретельна, у найменших подробицях оцінка сприятливості ситуації і можливостей її використання для створення злочинної організації конкретної спрямованості; вибір, на основі предметного прорахування, оптимального варіанту/шляху її формування; визначення структури злочинної організації, її потреб у людських та інших ресурсах, загальної і складових частин цільової та функціональної спрямованості злочинної діяльності, схеми підпорядкованості структурних частин і окремих учасників, кількісно-якісної характеристики організації і її структурних частин; розробка системи конспірації і правил внутрішньої безпеки тощо) та власне безпосереднього створення злочинної організації (пошук, вивчення і добір кандидатів, залучення їх/досягнення угоди/ одержання їх згоди на вступ у злочинну організацію для вчинення спільної цілеспрямованої злочинної діяльності; розподіл/ закріплення ролей між особами, що ввійшли/прийняті у співтовариство; визначення їх персонального становища й обов’язків в організації/ структурній частині, лінії поведінки тощо).
17.1.2. Створення злочинної організації як результат її формування означає, що внаслідок здійснення безпосередніх цілеспрямованих дій сформовано злочинне угруповання із притаманними злочинній організації необхідними і обов’язковими, визначеними законом кількісно-якісними ознаками.
17.2. Керівництво злочинною організацією (відбувається лише після формування такої спільноти, а, отже, виходить за межі дій, визначених назвою статті 25 КК) включає вчинення сукупності дій, спрямованих на управління процесом функціонування злочинної спільноти як стійкого об’єднання осіб (забезпечення її існування, відповідного рівня організованості, дотримання загальних правил поведінки і дисципліни тощо) та реалізацію спільнотою свого цілеспрямування (ініціювання вчинення конкретних тяжких чи особливо тяжких злочинів або здійснення певного виду злочинної діяльності).
17.3. Участь у злочинній організації (не збігається з процесом створення злочинної організації, а тому не відповідає назві статті 255 КК) являє собою сполучення двох таких послідовних дій, як: а) вступ/входження в злочинну організацію; б) виконання конкретних дій, спрямованих на забезпечення функціонування такого злочинного утворення.
17.4. Участь у злочинах, вчинюваних злочинною організацією (є можливою лише при наявності такої злочинної спільноти, тобто не відповідає назві статті 255 КК) означає практичне скоєння злочинних дій, для вчинення яких зорганізувалося злочинне співтовариство, не лише її учасниками, а й особами, що не є учасниками злочинного утворення за умови усвідомлення ними факту вчинення злочину саме злочинною організацією і своєї особистої участі у ньому.
17.5. Організація, керівництво чи сприяння зустрічі (сходці) представників злочинних організацій або організованих груп для розроблення планів і умов спільного вчинення злочинів, матеріального забезпечення злочинної діяльності чи координації дій об’єднань злочинних організацій або організованих груп є формами консолідації організованої злочинної діяльності та за змістом дій, їх спрямованістю, часом вчинення і їх наслідками відрізняються від дій, чиєю метою є формування злочинної організації, тобто не випливають із назви ст. 255 КК, не співпадають з нею. За особливостями конструкції такі форми дій не поєднані з настанням суспільно небезпечних наслідків, а визнаються злочинними з моменту їх вчинення.
17.5.1. Організація цілеспрямованої зустрічі (сходки) представників злочинних організацій або організованих груп означає вчинення конкретних дій, спрямованих на забезпечення: а) участі в майбутній зустрічі/ сходці представників злочинних формувань - прихильників об’єднання зусиль, налагодження взаємодії, координації і матеріального забезпечення злочинної діяльності шляхом поширення певної інформації й агітації на її підтримку серед відомого кола представників злочинного середовища з їх наступним залученням до участі в зустрічі/ сходці; б) проведення самої зустрічі/ сходки (визначення і забезпечення часу, місця проведення, кола учасників, відповідних умов і т. ін.).
17.5.2. Керівництво зустріччю/ сходкою представників злочинних організацій або організованих груп передбачає виконання/ вчинення цілеспрямованих дій по керуванню самим процесом обговорення і розроблення учасниками зустрічі/ сходки планів і задумів спільного вчинення злочинів, матеріального забезпечення злочинної діяльності чи координації дій об’єднань злочинних організацій або організованих груп.
17.5.3. Сприяння зустрічі/ сходці представників злочинних організацій або організованих груп означає надання безпосередньої допомоги організаторові і/або керівникові в організації і/або проведенні подібної зустрічі/ сходки.
17.5.4. Участь у подібних зібраннях представників злочинних організацій або організованих груп (тобто осіб, добре поінформованих про функціонування та злочинну діяльність конкретних злочинних формувань) з метою консолідації організованої злочинної діяльності (для розроблення планів і умов спільного вчинення злочинів, матеріального забезпечення злочинної діяльності чи координації дій об’єднань злочинних організацій або організованих груп) є достатньо аргументованою підставою для притягнення до кримінальної відповідальності (за ст. 255 КК) за участь у цілеспрямованій зустрічі (сходці) представників злочинних організацій або організованих груп.
17.6. Той факт, що переважна більшість форм об’єктивної сторони злочину, наведених у диспозиції норми, закріпленій у ч.1 ст. 255 КК не збігається із назвою статті (крім самих дій по створенню злочинної організації) є підставою для корегування і зміни цієї назви, приведення її у відповідність до внутрішнього змісту форм об’єктивної сторони складу аналізованих діянь, а саме: «Організована злочинна діяльність».
18. Суб’єктом злочинних діянь, закріплених у ч.1 ст. 255 КК, крім участі у злочинах, вчинюваних злочинною організацією, може бути фізична осудна чи обмежено осудна особа, яка на момент вчинення злочину досягла 16-річного віку (ч.1 ст. 22 КК). Суб’єктом участі у злочинах, вчинюваних злочинною організацією, може бути фізична осудна чи обмежено осудна особа, яка на момент вчинення злочину, включеного до переліку злочинів, наведених у ч. 2 ст. 22 КК, досягла 14-річного віку.
19. За більшістю із форм об’єктивної сторони складу злочину, передбаченого ч.1 ст. 255 КК (крім участі у злочинах, вчинюваних злочинною організацією) йдеться про злочин з формальним складом, тобто вчинюваному з прямим умислом, хоча нормативно така форма вини не визначена, та при відсутності акцентуації на мотив злочинної поведінки. Участь ж у злочинах, вчинюваних злочинною організацією може пояснюватися мотивами низького характеру – користю, помстою, хуліганськими спонуканнями тощо.
19.1. За загальним правилом інтелектуальний момент прямого умислу аналізованого злочину означає, що винна особа усвідомлює не лише суспільно небезпечний характер особистих дінь, спрямованих на реалізації тієї або іншої форми об’єктивної сторони, а й те, що такі діяння неминуче посягають на громадську безпеку, тобто самі по собі є суспільно небезпечними для невизначеного кола осіб.
19.2. Вольовий момент прямого умислу аналізованого злочину полягає у бажанні/ прагненні винної особи створити злочинну організацію, забезпечити її функціонування та реалізацію цілеспрямованості, організувати зустріч/ сходку представників злочинних спільнот, скерувати роботу такої зустрічі, створити сприятливі (належні) умови для організації і проведення такої зустрічі.
19.3. При участі у злочинах, вчинюваних злочинною організацією, винна особа: 1) усвідомлює свою співучасть у вчиненні в складі злочинної спільноти суспільно небезпечного діяння, яке кримінальним законом визнане тяжким або особливо тяжким злочином; 2) передбачає, що саме сукупність таких сумісних злочинних зусиль неминуче призведе до настання бажаних, у тому числі матеріалізованих, злочинних наслідків; 3) бажає/ прагне настання конкретних суспільно небезпечних наслідків, тобто її діяння підпорядковані процесу колективного досягнення певної матеріалізованої злочинної мети.
19.4. Згідно ч.4 ст. 28 КК альтернативною метою створення злочинної організації визнається: а) безпосереднє вчинення учасниками злочинної спільноти тяжких або особливо тяжких злочинів; б) керівництво чи координація злочинної діяльності інших осіб; в) забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп.
19.5. Кожній з числа інших форм об’єктивної сторони складу злочину, наведених у ч.1 ст. 255 КК притаманні специфічні індивідуальні цілі: забезпечення функціонування самої злочинної організації та реалізації нею своєї цілеспрямованості; спрямованість діянь на забезпечення функціонування злочинної спільноти; вчинення в складі злочинного формування конкретних тяжких чи особливо тяжких злочинів; організація цілеспрямованої зустрічі (сходки) представників злочинних організацій або організованих груп; управління процесом реалізації плану проведення такої зустрічі (сходки); надання допомоги у реалізації запланованих заходів щодо організації та проведення зустрічі/ сходки представників злочинних спільнот.
20. Диспозиція ч.1 ст. 255 КК включає сім альтернативних форм об’єктивної сторони складу злочину, які різняться не лише за змістом та цілеспрямованістю, а й за характером та ступенем суспільної небезпечності (скажімо, створення злочинної організації і сприяння зустрічі (сходці) представників злочинних організацій або організованих груп). Між тим вид і міра покарання за ці форми об’єктивної сторони злочину на законодавчому рівні визначені у вигляді позбавлення волі на строк від п’яти до дванадцяти років, тобто визнаються особливо тяжким злочином, що свідчить про недосконалу нормативно (кримінально) правову диференціацію кримінальної відповідальності за наведені форми об’єктивної сторони складу аналізованого злочину.
21. Зазначена нормативна прогалина має бути усунена шляхом внесення змін у конструкцію диспозиції ч.1 ст. 255 КК та роздільне передбачення кримінальної відповідальності за такі дії:
21.1. Створення злочинної організації, а також керівництво такою організацією (з визнаванням таких дій особливо тяжким злочином).
21.2. Участь у злочинній організації або участь у злочинах, вчинюваних учасниками злочинного угруповання (з віднесенням таких дій до тяжких злочинів).
21.3. Організація або керівництво зустріччю (сходкою) представників злочинних організацій або організованих груп, участь у такій зустрічі (сходці) для розроблення планів і умов спільного вчинення злочинів, матеріального забезпечення злочинної діяльності чи координації дій об’єднань злочинних організацій або організованих груп (з визнаванням таких дій тяжкими злочинами).
21.4. Сприяння цілеспрямованій зустрічі (сходці) представників злочинних організацій або організованих груп (з оцінюванням таких дій як злочин середньої тяжкості).
22. Не позбавлений недоліків і закріплений у ч.2 ст. 255 КК спеціальний інститут звільнення від кримінальної відповідальності учасника злочинної організації (крім організатора або керівника злочинної організації). З метою їх усунення пропонується передбачити можливість звільнення від кримінальної відповідальності:
22.1. Учасника злочинної організації, якщо винна особа до завершення досудового розслідування добровільно заявила державним органам, наділеним правом порушення кримінальної справи, про створення злочинної організації, конкретну злочинну діяльність такого угруповання, участь у ній та активно сприяла розкриттю і розслідуванню факту створення та існування злочинної організації, а також її злочинної діяльності.
22.2. Особа, яка брала участь у складі злочинної організації у вчиненні конкретних тяжких або особливо тяжких злочинів (чи одного такого злочину) та до завершення досудового розслідування добровільно заявила державним органам, наділеним правом порушення кримінальної справи, про особисту та інших співучасників роль у злочині (злочинах), вчиненому (вчинених) злочинною організацією та активно сприяла розкриттю і розслідуванню злочину (злочинів), вчиненому (вчинених) злочинною організацією за його участі.
22.3. Організатора, керівника, учасника цілеспрямованої зустрічі (сходки) представників злочинних спільнот, а також особу, яка сприяла зазначеній зустрічі (сходці) (за умови, що вони не є організаторами або керівниками інших злочинних організацій), якщо вони до завершення досудового розслідування добровільно повідомили державним органам, наділеним правом порушення кримінальної справи, про характер і спрямованість особистісних дій щодо організації, керівництва, сприяння цілеспрямованій зустрічі (сходці) представників злочинних угруповань або участі у такій зустрічі (сходці) та їх результативність, інших осіб, причетних до проведення такої зустрічі (сходки), створення та конкретну злочинну діяльність злочинних спільнот, представниками яких вони виступали на зустрічі (сходці), персональну участь у їх злочинній діяльності та активно сприяли розкриттю і розслідуванню факту та конкретних обставин, пов’язаних із відбуттям конкретної зустрічі (сходки), функціонуванням та злочинною діяльністю інших злочинних організацій та організованих груп, особистісну участь у злочинній діяльності зазначених спільнот тощо.
23. З метою подальшого удосконалення та підвищення ефективності практики застосування спеціального виду звільнення від кримінальної відповідальності учасника злочинної організації (крім організатора або керівника злочинної організації):
23.1. Встановити спеціальні підстави, у т.ч. умовні, звільнення винних осіб від кримінальної відповідальності окремо по кожній із виокремлених форм об’єктивної сторони аналізованого злочину не лише з урахуванням своєчасного повідомлення конкретним органам певної інформації про вчинений злочин й сприяння у його розкритті (розслідуванні), а й особи винного та обставин, що пом’якшують та обтяжують її вину.
23.2. Надати такому спеціальному виду звільнення від кримінальної відповідальності факультативного (дискреційного) характеру, тобто віднести вирішення питання щодо його застосування на розсуд суду.
24. З огляду на наведені висновки і положень пропонується нова редакція ч. 4 ст. 28 та ст. 255 КК, а саме:
Стаття 28. Вчинення злочину групою осіб, групою осіб за попередньою змовою, організованою групою. Поняття злочинної організації.
… 4. Злочинною організацією визнається стійке ієрархічне об’єднання декількох осіб (п’ять і більше) або організованих груп (двох і більше) члени якого або структурні частини якого за попередньою змовою зорганізувалися для спільної діяльності з метою безпосереднього вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів учасниками цієї організації, або керівництва чи координації злочинної діяльності інших осіб, або забезпечення функціонування самої злочинної організації і інших злочинних груп».
Стаття 255. Організована злочинна діяльність.
1. Створення злочинної організації, а також керівництво такою організацією, -
карається позбавленням волі на строк від п’яти до дванадцяти років.
2. Участь у злочинній організації або участь у злочинах, вчинюваних учасниками злочинної організації, -
карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.
3. Організація або керівництво зустріччю (сходкою), участь у зустрічі (сходці) представників злочинних організацій або організованих груп для розроблення планів і умов спільного вчинення злочинів, матеріального забезпечення злочинної діяльності чи координації дій об’єднань злочинних організацій або організованих груп, -
карається позбавленням волі від трьох до восьми років.
4. Сприяння зазначеній у третій частині цілеспрямованій зустрічі (сходці) представників злочинних організацій або організованих груп, -
карається позбавленням волі від двох до п’яти років.
5. Особу, яка вчинила злочин, передбачений чч. 2, 3 і 4 цієї статті, може бути звільнено від кримінальної відповідальності з урахуванням обставин, які пом’якшують або обтяжують покарання, та якщо вона до завершення досудового розслідування добровільно повідомила державні органи, наділені правом порушення кримінальної справи про створення злочинної організації (проведення зустрічі/сходці представників злочинних організацій або організованих груп), її злочинну спрямованість та діяльність, особисту та інших співучасників роль у таких злочинних спільнотах і заходах та активно сприяла розкриттю і розслідуванню факту створення злочинної організації/ проведення цілеспрямованої зустрічі/ сходки, конкретних обставин протиправної діяльності злочинної організації/ результатів зустрічі/ сходки представників злочинних організацій або організованих груп.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Аветисян С.С. Соучастие в преступлениях со специальным составом: Монография/ С.С. Аветисян. – М.: Закон и право, ЮНИТИ-ДАНА, 2004.
2. Агапов П. Организация преступного сообщества (преступной организации): некоторые аспекты криминологической характеристики // Уголовное право. – 2008. - №3. – с. 110-115.
3. Александров Ю.В., Клименко В.А. Кримінальне право України: Загальна частина: Підруч. для студентів вищ. навч. закл. – К.: МАУП, 2004.
4. Алексеев С.В.Виды и формы соучастия: проблемы законодательного регулирования / С.В. Алексеев. – Самара: НОУ ВПО «Международный институт рынка», 2008.
5. Алексеев С.В. Вопросы законодательного регулирования понятия и признаков групповых преступлений в уголовном праве Российской Федерации / С.В. Алексеев. – Самара: НОУ ВПО «Международный институт рынка», 2009.
6. Андрушко П.П. Законодавча техніка Кримінального кодексу України 2001 р. та її вплив на тлумачення його норм // Новий Кримінальний кодекс України: Питання застосування і вивчення: Матер. міжнар. наук.-практ. конф. [Харків] 25-26 жовт. 2001 р. / Редкол.: Сташис В.В. (голов. ред.) та ін. – К. – Х.: «Юрінком Інтер», 2002. – 272 с.
7. Андрушко П.П. Поняття та види конкуренції кримінально-правових норм // Кримінальний кодекс України 2001 р.: проблеми застосування і перспективи удосконалення: Матер. міжнар. наук.-практ. конф. 13-15 квітня 2007 р.: У 2 ч. — Львів: Львівський державний університет внутрішніх справ, 2007. — Ч.1.
8. Андрюхин Н.Г. Дифференциация уголовной ответственности и наказания несовершеннолетних: Автореф. дис. …канд. юрид. наук. (12.00.08) – М., 2002. – 26 с.
9. Антонян Ю.М. Преступность и психические аномалии / Ю.М. Антонян, С.В. Бородин; отв. ред . В.Н. Кудрявцев. – М.: Наука, 1987.
10. Атаманенко В.І. Актуальні проблеми кваліфікації та розслідування справ про злочини, передбачені ст. 255 КК України // Протидія організованій злочинності: теорія і практика, досвід, проблеми сьогодення та шляхи їх вирішення: Матеріали науково-практичної конференції, 24 червня 2004 р., м. Київ. – К.: Вид-во НА СБ України, 2004. – 278 с.
11. Багрий-Шахматов Л.В. Уголовная ответственность и наказание / Л.В. Багрий-Шахматов. – Минск: Вышэйш. шк., 1976.
12. Багрий-Шахматов Л.В. Социально-правовые проблемы уголовной ответственности и формы ее реализации. Т.1 / Л.В. Багрий-Шахматов. – Одесса: Одес. гос. мор. ун-т, 2001.
13. Бажанов М.И. Назначение наказания по советскому уголовному праву / М.И. Бажанов. – К.: Вища шк., 1980.
14. Бажанов М.И. Уголовное право. Общая часть: Учебное пособие. – Днепропетровск: «Пороги», 1992. – 167 с.
15. Бантишев О.Ф. Норми Кримінального кодексу, що стимулюють позитивну посткримінальну поведінку винного, у боротьбі з організованою злочинністю і корупцією // Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика): Науково-практичний журнал. Міжвідомч. наук.-дослід. центр. - №4, 2001. – Київ, 2001.
16. Бантышев А.Ф. Поощрительные нормы Уголовного кодекса Украины 2001 г., стимулирующие позитивное посткриминальное поведение // Новий Кримінальний кодекс України: Питання застосування і вивчення: Матер. міжнар. наук.-практ. конф. [Харків] 25-26 жовт. 2001 р. / Редкол.: Сташис В.В. (голов. ред.) та ін. – К.- Х.: «Юрінком Інтер», 2002.
17. Бантишев О.Ф., Кузьмін С.А. Науково-практич