Малоокова Оксана Федорівна. Організаційно-економічні аспекти діяльності малих форм господарювання на селі в умовах переходу до ринкової економіки

Короткий опис

Малоокова Оксана Федорівна. Організаційно-економічні аспекти діяльності малих форм господарювання на селі в умовах переходу до ринкової економіки: Дис... канд. екон. наук: 08.07.02 / Дніпропетровський держ. аграрний ун-т. - Д., 2002. - 173, [41] арк. , табл. - Бібліогр.: арк. 157-173

Малоокова О.Ф. Організаційно-економічні аспекти діяльності малих форм господарювання в умовах переходу до ринкової економіки. Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.07.02 Економіка сільського господарства і АПК. Дніпропетровський державний аграрний університет, м. Дніпропетровськ, 2002.
Дисертація присвячена дослідженню організаційно-економічної діяльності малих форм господарювання в умовах переходу до ринкової економіки в регіоні.
Основний зміст роботи становить розробка шляхів удосконалення організації та підвищення ефективності функціонування малих форм господарювання. У дисертації знайшли подальший розвиток положення щодо поглиблення виробничої диверсифікації особистих підсобних господарств, виходячи з наведеної їх класифікації та подальшого розвитку науково-технічного прогресу в ринковій економіці, а також обгрунтування альтернативного і безвідходного виробництва для селянських (фермерських) і особистих підсобних господарств із застосуванням чотирьохкомпонентного екологічно чистого виробництва та традиційних і нетрадиційних занять.
Доповнено соціальні, економічні та організаційні чинники подальшого розвитку селянських (фермерських) господарств положеннями про стартовий капітал, банківське кредитування, маркетинг ринку сільськогосподарської продукції.

1. Особисті підсобні господарства наполегливо підвищують товарність свого виробництва - в багатьох випадках до 70-80%, внаслідок чого на сьогодні вже до 20% всіх особистих підсобних господарств на Дніпропетровщині набули потенціалу селянських (фермерських) господарств.
2. У 1992-1999 рр. дельта чисельного приросту селянських (фермерських) господарств на Дніпропетровщині, як і в цілому по Україні, була незначною в середньому 2,5 відсотка щорічно, а підсумки їх господарсько-економічного господарювання виявилися набагато нижчими не лише від особистих підсобних господарств, а навіть і колективних сільськогосподарських підприємств. У землекористуванні селянських (фермерських) господарств знаходилося лише 4,4% земельних угідь, які використовувалися з гранично низькою ефективністю. Зокрема, за урожайністю всіх сільськогосподарських культур селянські (фермерські) господарства поступалися всім іншим агроформуванням загалом в 1,52 рази, а їх частка у виробництві валової продукції становила не більше 34%.
3. Особливою негативною рисою сформованих на Дніпропетровщині селянських (фермерських) господарств є суто одногаяузева спеціалізація їхньої виробничої діяльності. Вдавшись до вирощування лише високоприбуткових культур, переважно соняшнику, вони ігнорували всі агротехнічні вимоги, не налагодили науково обгрунтованих сівозмін, занедбали кормові культури і майже повністю позбулися тваринницької галузі. На сьогодні понад 65% всіх селянських (фермерських) господарств області взагалі не ведуть товарного тваринництва. Основний тягар забезпечення населення м'ясо-молочними продуктами припав на особисті підсобні господарства та на імпорт зарубіжної продукції.
4. Чинники низької ефективності господарювання селянських (фермерських) господарств надто численні і носять переважно об'єктивний характер. Ми згрупували їх у три самостійні категорії, а саме: важка доступність для фермерів стартового капіталу, внаслідок чого вони не в змозі створити достатню матеріально-технічну базу для свого виробництва; домікуючі ножиці в цінах на сільськогосподарську і промислову продукцію; економічно необгрунтований податковий прес, який позбавляє селянські (фермерські) господарства можливості нагромаджувати достатні обігові кошти для розширення та удосконалення виробництва.
5. Прийняття Верховною Радою України нового Земельного кодексу в жовтні минулого року на становищі приватного сектора ще ніяк не встигло позначитися, але прийняття урядом Національної програми розвитку агропромшслового виробництва і соціального відродження села та Указ Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки» (1999 р.) вже приносять свої перші позитивні результати. Протягом 2000-2001 рр. частка приватного сектора у загальнонаціональному виробництві валової сільськогосподарської продукції зросла до 65%.
6. Хоч масове розпаювання земель колективних сільськогосподарських підприємств мало багато негативних наслідків, але воно певною мірою зміцнило фермерський рух як кількісно (приріст селянських (фермерських) господарств в області 7,2%), так і якісно розширило їх землеволодіння і землекористування (до 97 га на одне селянське (фермерське) господарство), покращило мсатеріаль-но-технічний стан і призвело до збільшення валової продукції до 6%. Позитивним слід вважати появу перших ознак відродження у фермерському русі тваринницької галузі.
7. Для підвищення виробничої дієвості і соціально-економічної значущості приватного сектора необхідно надати особистим підсобним господарствам офіційного статусу селянських присадибних господарств з відповідною державною підтримкою їх матеріально-технічного забезпечення та агрономічного, зоотехнічного і ветеринарного обслуговування, що логічно сприятиме становшенню та зміцненню фермерського руху.
8. Запропоновано упорядкувати податкові навантаження на приватний сектор до раціональних меж, що автоматично ліквідує безліч негативних наслідків у фермерському господарюванні, в тому числі звільнить фермерський рух від масової протиправної і принизливої «подвійної бухгалтерії».
9. У сфері виробництва потрібно заохочувати розвиток приватних господарств з багатогалузевою діяльністю, яка об'єднувала б основні і допоміжні вапюбництва в єдиний замкнутий безвідходний цикл з посиленням експортного потенціалу фермерського виробництва, зменшенням сезонності праці, а відтак і підвищенням зайнятості сільського населення.
10. На всіх ступенях державної владної вертикалі, а особливо на її низовому і середньому рівнях, потрібно сприяти відродженню і удосконаленню порушеної на селі інфраструктури і домагатися зацікавленості і підвищення привабливості та престижності праці на землі для нових, молодих поколінь сільських жителів.