Наставна Ганна Вячеславівна Антрополого-комунікативний підхід дослідження права: природа, зміст, функціональне призначення

Короткий опис

Наставна Ганна Вячеславівна, тимчасово не працює: «Антрополого-комунікативний підхід дослідження права: природа, зміст, функціональне призначення» (12.00.01 - теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень). Спецрада Д 26.001.04 у Київському на­ціональному університеті імені Тараса Шевченка

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Кваліфікаційна наукова
праця на правах рукопису
НАСТАВНА ГАННА ВЯЧЕСЛАВІВНА
УДК 340.115
ДИСЕРТАЦІЯ
АНТРОПОЛОГО-КОМУНІКАТИВНИЙ ПІДХІД ДОСЛІДЖЕННЯ
ПРАВА: ПРИРОДА, ЗМІСТ, ФУНКЦІОНАЛЬНЕ ПРИЗНАЧЕННЯ
12.00.01 – теорія та історія держави і права;
історія політичних і правових учень
Подається на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей,
результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело
___________________________
(підпис, ініціали та прізвище здобувача)
Науковий керівник:
Бобровник Світлана Василівна
доктор юридичних наук,
професор
Київ – 2018

ЗМІСТ
ВСТУП ………………………………………………………………………... 13
РОЗДІЛ 1. ІСТОРІЯ СТАНОВЛЕННЯ АНТРОПОЛОГОКОМУНІКАТИВНОГО МЕТОДОЛОГІЧНОГО ПІДХОДУ, ЙОГО
ПРИРОДА ТА ЗМІСТ………………………………………………………… 25
1.1 Генеза уявлень про антрополого-комунікативний
методологічний підхід до пізнання права…….……………………….… 25
1.2 Інтегративне праворозуміння як пізнавальна основа застосування
антрополого-комунікативного методологічного підходу………………
1.3 Антрополого-комунікативний підхід в системі методології наукового
пізнання: природа та зміст…….…………………………………………..
51
87
Висновки до Розділу 1 …………………………………………………….. 109
РОЗДІЛ 2. АНТРОПОЛОГО-КОМУНІКАТИВНИЙ ПІДХІД
ДО КАТЕГОРІАЛЬНОГО РОЗУМІННЯ ПРАВА..…………………..……... 113
2.1 Пізнавальний потенціал антрополого-комунікативного
методологічного підходу до вивчення права як самостійної категорії.
2.2 Право як антрополого-комунікативна модель……...…………………..
113
138
Висновки до Розділу 2…………………………………………..…………….. 158
РОЗДІЛ 3. АНТРОПОЛОГО-КОМУНІКАТИВНИЙ
МЕТОДОЛОГІЧНИЙ ПІДХІД ДО ПІЗНАННЯ ДІЇ ПРАВА……..…..……. 162
3.1 Дія права як його антрополого-комунікативна властивість ……………
3.2 Перспективи застосування антрополого-комунікативного підходу
до аналізу взаємодії національного права України та права
Європейського Союзу ……………………….……………………………
162
185
Висновки до Розділу 3 ………………………………………………………. 211
ВИСНОВКИ ………………………………………………………………….. 215
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ………………………………….
ДОДАТКИ……………………………………………………………………..
221
257
13
ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Методологічна основа дослідження в
юридичній науці є передумовою ефективності та результативності наукової
роботи. Тому вивчення її різноманітних аспектів завжди має підвищений
рівень актуальності, оскільки потенційно націлене на удосконалення
науково-дослідної роботи в юриспруденції. Посилює актуальність вивчення
методологічної основи наукових досліджень існуюча в юридичній науці
методологічна криза, недостатність реалізації функціонального потенціалу
загальноприйнятих методологічних підходів та методів наукового пізнання,
їх доктринальна невизначеність та дискусійність розуміння, недоліки їх
застосування в процесі наукової роботи, остаточна невизначеність та
розпорошеність положень типів праворозуміння.
Сьогодні важливим є сформувати та застосувати в процесі наукового
пізнання нову стратегію вивчення права, що заснована на положеннях
класичних типів праворозуміння та дозволяє обґрунтувати комплекс
сучасних правопізнавальних положень, в основі яких знаходиться ідея про
право як про людиновимірний феномен, що становить невід’ємний елемент
сучасної соціокультурної системи. В цьому плані антропологокомунікативний підхід до вивчення права являє собою сучасний
методологічний підхід в системі методології наукових досліджень, має
значний науково-дослідний потенціал, здатен реалізувати власне
методологічне призначення в якості пізнавальної стратегії вивчення права як
людиновимірного та соціокультурного феномену. Найбільший ступінь
актуальності вивчення антрополого-комунікативного підходу мають питання
його природи, змісту та функціонального призначення, оскільки вони
надають можливість охарактеризувати вказаний підхід як самостійний
елемент методології наукового пізнання та закласти основу для подальшого
14
вивчення інших аспектів антрополого-комунікативного підходу, що
дозволить виробити цілісну науково-дослідну стратегію пізнання права.
Актуальність теми дослідження підтверджується також і недоліками
методологічного забезпечення пізнавальної діяльності в юридичній науці,
доктринальною нерозробленістю основоположних засад та невизначеністю
змісту процесу пізнавальної діяльності, абстрактністю пріоритетних напрямів
науково-дослідної роботи в сфері юридичної науки, відсутністю націленості
на отримання результатів наукової роботи.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертаційне дослідження здійснене в межах теми науково-дослідної роботи
юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса
Шевченка: «Доктрина права в правовій системі України: теоретичний і
практичний аспекти» (№ 11БФ042-01, номер державної реєстрації
0111U008337) та відповідно до затвердженої Вченою радою юридичного
факультету теми дисертації (протокол № 4 від 22 грудня 2014 р.).
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є
встановлення природи і змісту антрополого-комунікативного підходу
дослідження права, визначення його функціонального призначення.
Відповідно до поставленої мети, зроблено спробу розв’язати такі наукові
завдання:
– здійснити періодизацію історії зародження та розвитку уявлень про
антрополого-комунікативний підхід до пізнання права;
– розкрити значення інтегративного праворозуміння для
застосування антрополого-комунікативного підходу до пізнання права;
– узагальнити доктринальне розуміння антрополого-комунікативного
підходу до пізнання права, удосконалити його визначення як самостійної
категорії;
– визначити та охарактеризувати природу антропологокомунікативного підходу дослідження права, з’ясувати його зміст;
15
– розкрити функціональне призначення антропологокомунікативного підходу в частині формування та удосконалення понятійнокатегоріального апарату юридичної науки;
– обґрунтувати визначення поняття «право» як антропологокомунікативної моделі та розкрити його ознаки;
– виокремити та обґрунтувати підходи до розуміння дії права як його
антрополого-комунікативної властивості, а також визначити і
охарактеризувати структурну будову дії права;
– визначити перспективи застосування антрополого-комунікативного
підходу до аналізу взаємодії права України та права Європейського Союзу.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, які виникають при
формуванні та застосуванні антрополого-комунікативного підходу
дослідження права.
Предметом дослідження є природа, зміст та функціональне
призначення антрополого-комунікативного підходу дослідження права.
Методи дослідження. Методологічну основу дисертаційного
дослідження складає комплекс принципів наукового пізнання,
методологічних підходів, філософсько-світоглядних, загальнонаукових,
спеціально-наукових методів, поєднання яких забезпечило об’єктивний,
всебічний аналіз предмету дослідження. Використання того чи іншого
методу або їх сукупності зумовлено складністю конкретного питання, яке
було досліджено в роботі. Феноменологічний підхід дозволив встановити
особливості антрополого-комунікативного підходу як елементу
методологічної основи юридичних наукових досліджень. Завдяки
аксіологічному підходу визначено ціннісні аспекти антропологокомунікативного підходу та його значення для вивчення права. Системний
підхід забезпечив аналіз антрополого-комунікативного підходу з точки зору
його взаємозв’язку з іншими методологічними підходами.
Важливе значення в цьому науковому дослідженні відіграв діалектичний
метод, за допомогою якого антрополого-комунікативний підхід розкрито в
16
динаміці, що залежить від різноманітних факторів суспільного розвитку,
розбудови інститутів держави. Використання історико-правового методу
дозволило встановити закономірності історії зародження та розвитку уявлень
про антрополого-комунікативний підхід, здійснити її періодизацію та
з’ясувати перспективи наукового пізнання вказаного методологічного
підходу (підрозділ 1.1). Функціональний метод був використаний для
вивчення антрополого-комунікативного підходу крізь призму його
функціонального призначення щодо вивчення категоріального розуміння
права та його дії як антрополого-комунікативної властивості (підрозділи 2.1,
2.2, 3.1). Застосування системно-структурного методу забезпечило аналіз
антрополого-комунікативного підходу як елементу методологічної основи
юридичної науки, особливість якого відзначається насамперед наявністю
природи та змісту (підрозділ 1.3). Соціолого-правовий метод забезпечив
узагальнення емпіричних даних про стан дієвості права в Україні як
сукупності соціальних чинників, які його обумовлюють та які стають
об’єктом впливу дії права (підрозділ 3.1). Завдяки формально-юридичному
методу здійснено аналіз підходів до розуміння понять «антропологокомунікативний підхід до пізнання права» та «право» як антропологокомунікативної моделі, виокремлено їх ознаки та уточнено визначення
(підрозділи 1.3, 2.2). Праксеологічний метод застосовано для вивчення
особливостей застосування антрополого-комунікативного підходу до
пізнання права, встановлення особливостей дії права як його антропологокомунікативної властивості та перспектив застосування антропологокомунікативного методологічного підходу до аналізу взаємодії права
України та права Європейського Союзу (підрозділи 3.1, 3.2). Метод
моделювання у поєднанні з прогностичним методом використано з метою
розробки положень, які стосуються перспектив наукового вивчення
антрополого-комунікативного підходу до пізнання права та перспектив його
застосування до аналізу взаємодії права України та права Європейського
Союзу (підрозділи 1.1, 3.2).
17
Теоретико-методологічна та емпірична база дослідження.
Світоглядною основою зародження та подальшого розвитку уявлень про
антрополого-комунікативний підхід стали погляди Ф. Аквінського,
Аристотеля, Ф. Бекона, Геракліта, Т. Гоббса, М. Монтеня, Т. Мора,
Дж. Локка, Ш.-Л. Монтеск’є, М. Падуанського, Платона, Ж.-Ж. Руссо,
Сенеки, Цицерона та інших. Важливий внесок у виокремлення і подальше
становлення антрополого-комунікативного підходу зробили засновники і
послідовники антропології (М. Шелер, А. Гелен, К. Лоренц, Е. Кассирер,
М. Бердяєв, С. Франк) та теорії комунікації (Х.-Г. Гадамер, Е. Гуссерль,
Ж. Лакруа, Е. Муньє, М. Недонсель, П. Рікер, А. Піппер, Дж. Роулз,
П. Ульріх, Ю. Хабермас), погляди яких закладені в основу поєднання
пізнавальних можливостей антропології та теорії комунікації. Складний та
багатоаспектний характер антрополого-комунікативного підходу
дослідження права обумовлює його вивчення в різних сферах наукових
знань. Він був предметом наукового пошуку представників різних науководослідних напрямів, а саме:філософії (Ф. С. Бацевич, Є. К. Бистрицький,
О. І. Галяшина); психології (Г. М. Андреєва, Е. В. Руденський,
Л. Д. Столяренко); політології (Є. Б. Тихомирова); педагогіки (А. Є. Фірсова,
Л. М. Лузіна В. І. Максакова, Г. Б. Корнетов); юриспруденції (Ю. Г. Барабаш,
А. Барак, Дж. Г. Берман, В. С. Бігун, С. В. Бобровник, Д. Босолей,
М. Г. Братасюк, М. Будро, В. І. Гойман, Д. А. Гудима, А.М. Завальний,
І. Ю. Козліхін, А. А. Козловський, М. І. Козюбра, М. Ю. Кравцов, Н. Ліхман,
Г. В. Мальцев, С. Меррі, Ю. М. Оборотов, М. І. Панов, О. В. Петришин,
М. С. Пілюгіна, А. В. Поляков, О. А. Пучков, П. М. Рабінович,
С. П. Рабіновач, І. С. Тімуш, В. В. Трофімов, Дж. Холл та ін.).
Емпіричну базу дослідження складають літературні джерела, міжнародні
договори, нормативно-правові акти України та іноземних держав,
законопроектна документація, матеріали офіційної статистики.
Наукова новизна отриманих результатів визначена тим, що
дисертація належить до одних із перших сучасних наукових досліджень, в
18
якому комплексно встановлено природу і зміст антропологокомунікативного підходу до пізнання права, визначено його функціональне
призначення. Наукову новизну дисертаційної роботи та авторський внесок у
дослідження проблеми склали такі положення, висновки та пропозиції:
уперше:
 здійснено періодизацію історії зародження та розвитку уявлень про
антрополого-комунікативний підхід в межах наступних етапів: панування
світоглядного розуміння (до сер. ХІХ ст.), який заснований на загальних
поглядах мислителів і філософів того часу щодо сприйняття та осмислення
оточуючого середовища, протягом якого формувалась світоглядна основа
розуміння можливості поєднання антропологічних та комунікативних
аспектів життєдіяльності соціуму та індивідів в єдиній універсальній
пізнавальній парадигмі; панування наукового розуміння (кін. ХІХ ст. – перш.
пол. ХХ ст.), протягом якого відбувається поступове поєднання ідей
антропології та теорії комунікації, визначення їх пізнавального потенціалу та
подальше наукове визнання антрополого-комунікативного підходу як
самостійного елементу методології наукових досліджень; панування вузько
наукового розуміння (сер. ХХ ст. та триває на сьогодні), змістом якого є
активізація наукових досліджень функціональних можливостей антропологокомунікативного підходу крізь призму пізнання явищ філософії; психології;
політології; педагогіки та правознавства, що зумовило посилення вузько
наукових досліджень вказаного методологічного підходу в залежності від
сфери приналежності явищ, які вивчаються;
 визначено та охарактеризовано природу антропологокомунікативного підходу дослідження права, що становлять методи,
прийоми, способи і засоби антропології права та пізнавальні положення
комунікативної теорії права, що дозволяють здійснити вивчення права як
особливого антрополого-комунікативного феномену, закладаючи в основу
методологічного підходу елементи індивідуального (суб’єктивного), що
19
відображає антропологічний аспект права, і соціального (об’єктивного), що
стосується комунікативного аспекту права;
 з’ясовано зміст антрополого-комунікативного підходу дослідження
права, що являє собою комплекс пізнавальних положень, націлених на аналіз
права, а також переосмислення існуючих наукових результатів його
вивчення, взявши за основу ідею його обумовленості природою людини, її
фізико-біологічними особливостями, а також соціокультурними
особливостями як суб’єкта соціуму; подолання однобічності пізнання права
або як феномену людиноцентристського плану, або як явища
соціокультурного плану, змістом якого є інформаційний простір, що
наділений правовими властивостями;
удосконалено:
 розуміння поняття «антрополого-комунікативного підходу до
пізнання права» як самостійного методологічного підходу, що сформувався в
рамках постнекласичного типу наукової раціональності, який синтезує
методи, прийоми, способи і засоби антропології права та пізнавальні
положення комунікативної теорії права, що дозволяють здійснити вивчення
права з урахуванням філософсько-світоглядної позиції людиноцентризму,
концепції людиновимірності, верховенства права та комунікативної
парадигми як особливого антропного-комунікативного феномену,
обумовленого природою людини, її фізико-біологічними особливостями, а
також соціокультурними аспектами взаємодії суб’єктів соціуму;
 категоріальне визначення поняття «право» як антропологокомунікативної моделі, що являє собою міру можливої та необхідної
поведінки людини, забезпечену відповідною мірою можливої та необхідної
поведінки інших людей, гарантовану засобами фізичного та психічного
примусу, яка походить від людського буття та набуває текстуального виразу
в правових актах, реалізується у взаємовідносинах між людьми, надаючи їм
статусу правовідносин, та забезпечує досягнення результату, пов’язаного із
змінами в сфері правового життя людей;
20
 систему та характеристику ознак права як антропологокомунікативної моделі, до яких віднесено: а) приналежність виключно
людському середовищу; б) змістом є встановлені за допомогою
інформаційних засобів межі можливої та необхідної поведінки людини; в)
походить від людського буття, котре формує об’єктивну необхідність в праві,
визначає його подальший розвиток і вдосконалення; г) набуває текстуального
виразу та документального оформлення в правових актах, тим самим
отримуючи інформаційний прояв; ґ) реалізується у взаємовідносинах між
людьми, надаючи їм статусу правовідносин, та забезпечує досягнення
результату, змінюючи правову реальність; д) гарантоване засобами фізичного
та психічного примусу; е) забезпечує досягнення результату, пов’язаного із
змінами в сфері правового життя людей; є) має загальний
неперсоніфікований характер;
дістали подальшого розвитку:
 характеристика функціонального призначення антропологокомунікативного підходу в частині формування та удосконалення понятійнокатегоріального апарату юридичної науки, що розкрито в межах:
а) світоглядно-орієнтаційного аспекту, змістом якого є його спроможність
забезпечити узагальнення розуміння права як багатоаспектного явища, а
також здійснити вияв, акумулювання та аналіз ознак права, сформулювати
найбільш точне визначення поняття «право», розкриваючи його антропологокомунікативну індивідуальність, спільність та відмінність з іншими
явищами; б) методолого-орієнтаційного аспекту, що полягає у його здатності
акумулювати і узагальнити функціональний потенціал антропології права та
комунікативної теорії права, сформувати самостійний методологічний підхід
до пізнання права, що здатен виробити стратегію наукового дослідження
права та може бути застосований до вивчення права як складного
багатоаспектного антрополого-комунікативного феномену; в) формальноорієнтаційного аспекту, змістом якого є спроможність вказаного підходу
узагальнити визначення понятійно-категоріального апарату юридичної
21
науки, здійснити їх уточнення крізь призму поєднання антрополого-правової
сутності та комунікативного виміру права;
 підходи до розуміння дії права як його антрополого-комунікативної
властивості крізь призму: а) людиновимірного підходу, що визначає дію
права як інформаційний, ідеологічно-психологічний та поведінковий вплив
права на життєдіяльність людини та людських спільнот, змістом якого є
втілення у взаємовідносинах між ними властивостей права шляхом
формування та розвитку системи ідей, уявлень, емоцій і почуттів щодо
ставлення людини до правової дійсності, правового минулого та бажаного
стану правового впорядкування суспільних відноси, що обумовлена
духовним, політичним та економічним устроєм, якісним становищем
правового життя суспільства, яке виявляється в рівні розвитку правової
діяльності, якості законодавства, рівні правосвідомості громадян,
гарантованості та захищеності їх прав і свобод; б) ціннісно-орієнтаційного
підходу, відповідно до якого дія права являє собою особливий процес і
результат віддзеркалення та поширення цінностей людського і суспільного
життя в самому праві та в подальшому на суспільні відносини, що
відображає рівень задоволеності потреб та інтересів індивіда, суспільства та
держави, придатність права до їх взаємоузгодження на засадах рівності та
партнерства, досягнення компромісу у взаємовідносинах між вказаними
суб’єктами, а також стан запобігання виникненню конфліктних ситуацій, їх
подолання внаслідок дії права;
 положення про перспективи застосування антропологокомунікативного підходу до аналізу взаємодії права України та права
Європейського Союзу, до яких віднесено: розширення проблематики
пізнання взаємодії права України та права Європейського Союзу;
переосмислення існуючих правових цінностей; посилення критичності
наукового дослідження шляхом співставлення категорій «людина» та
«суспільство», де потреби та інтереси людини і суспільства, ефективність
22
впорядкованості суспільних відносин будуть виступати критеріями для
оцінки стану взаємодії права України та Європейського Союзу та ін.
Практичне значення одержаних результатів. Висновки, пропозиції та
рекомендації, які обґрунтовані автором за результатами проведеного
дослідження, можуть бути застосовані у:
 науково-дослідній роботі – для подальшого розвитку теоретикоправових знань юридичної науки, які стосуються антропологокомунікативного підходу дослідження права;
 правотворчій діяльності – з метою підвищення якісного рівня
правового забезпечення суспільних відносин, в частині удосконалення
законодавчого визначення термінів, що вживаються в актах правотворчості
та правових конструкціях;
 викладацькій діяльності – при підготовці підручників і навчальних
посібників з Теорії держави і права, Проблем теорії держави і права,
Соціології права, з метою ініціювання запровадження в навчальний процес
вищих навчальних закладів України юридичного профілю та в навчальний
процес юридичних факультетів вищих навчальних закладів такої навчальної
дисципліни як «Антропологія права», а також при підготовці навчальнометодичного забезпечення відповідних навчальних дисциплін.
Апробація результатів дисертації. Окремі висновки, положення та
рекомендації, які обґрунтовані автором за результатами дисертаційної
роботи, обговорювались на наступних міжнародних і всеукраїнських
науково-теоретичних і науково-практичних конференціях: II Міжнародній
науково-практичній конференції «Перспективні напрямки розвитку сучасної
юридичної науки» (м. Івано-Франківськ, 20–21 березня 2015 р.); Щорічній
міжнародній науково-практичній конференції «Ціннісно-правові засади
інтеграційних процесів в Україні» (м. Київ, 21 квітня 2015 р.); ХІІ
Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні питання
реформування правової системи України» (м. Луцьк, 26–27 червня 2015 р.);
Міжнародній науково-практичній конференції «Теоретико-методологические
23
и конституционные основы устойчивого развития национальной правовой
системы в условиях глобальных и региональных процессов в контексте
защиты прав человека и построения правового государства» (м. Мінськ, 19–
20 жовтня 2015 р.); Міжнародній науково-практичній конференції
«Теоретические и прикладне аспекты современной юридической науки» (м.
Мінськ, 11 грудня 2015 р.); Щорічній міжнародній науково-практичній
конференції «Правовий прогрес: складові забезпечення в сучасних умовах»
(м. Київ, 19 квітня 2016 р.); ХІІ Міжнародній науковій конференції молодих
вчених та студентів «Від громадянського суспільства – до правової держави»
(м. Харків, 22 квітня 2016 р.); ХІІІ Міжнародній науково-практичній
конференції «Актуальні питання реформування правової системи України»
(м. Луцьк, 24–25 червня 2016 р.); Щорічній міжнародній науково-практичній
конференції «Людиноцентризм в праві: теоретико-прикладні аспекти» (м.
Київ, 16 травня 2017 р.); Міжнародній науково-практичній конференції
«Правова доктрина та юридична практика: основні шляхи взаємовпливу та
підвищення ефективності» (м. Київ, 26 травня 2017 р.); ХІV Міжнародній
науково-практичній конференції «Актуальні питання реформування правової
системи України» (м. Луцьк, 16–17 червня 2017 р.); ІІІ Міжнародній науковопрактичній конференції «Проблеми законодавчого регулювання порядку
розробки та прийняття нормативно-правових актів» (м. Київ, 02–03
листопада 2017 р.); ІІІ Всеукраїнській науково-практичній конференції
«Державо- та правотворчі традиції українського народу» (до 150-річчя М. С.
Грушевського) (м. Ірпінь, 23 листопада 2016 р.); ІІ Всеукраїнській науковопрактичній конференції «Юридична техніка та технологія: теорія і практика
застосування» (м. Львів, 24–25 листопада 2016 р.).
Публікації. За результатом проведеного дослідження опубліковано 17
наукових праць, серед них 6 статей у фахових виданнях, в тому числі 3 статті
– у фаховому виданнях України, які включені до міжнародних
наукометричних баз, і 11 статей у збірниках матеріалів науково-теоретичних
та науково-практичних конференцій.
24
Структура та обсяг роботи визначається метою і завданнями
дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, що містять сім
підрозділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Загальний
обсяг дисертації становить 261 сторінку, з них 36 сторінок – список
використаних джерел, що складається з 351 найменування.

Список літератури

ВИСНОВКИ
Результати проведеного наукового дослідження природи, змісту і
функціонального призначення антрополого-комунікативного підходу до
пізнання права відображають нашу роботу, в якій ми розкрили його з точки
зору історії зародження і розвитку наукового вивчення антропологокомунікативного підходу, методологічних основ його наукового
дослідження, природи, змісту та функціонального призначення вказаного
методологічного підходу, що являє собою пізнавальну стратегію вивчення
права, як самостійної юридичної категорії, та його дієвості, як його
антрополого-комунікативної властивості. З огляду на зазначене вище,
вважаємо за доцільне провести теоретичне узагальнення результатів нашої
роботи та наголосити на тих положеннях, що відображатимуть вирішення
поставлених наукових задач. Основними науковими і практичними
результатами роботи, досягнутими в процесі дисертаційного дослідження, є
наступні.
1. Історія зародження та розвитку уявлень про антропологокомунікативний методологічний підхід періодизована в межах наступних
етапів: а) панування світоглядного розуміння, який тривав до сер. ХІХ ст.,
впродовж якого формувалась світоглядна основа розуміння можливості
поєднання антропологічних та комунікативних аспектів життєдіяльності
соціуму та індивідів в єдиній універсальній пізнавальній парадигмі;
б) панування наукового розуміння, хронологічними рамками якого є кін.
ХІХ ст. – перш. пол. ХХ ст., впродовж якого відбувається поступове
поєднання ідей антропології та теорії комунікації, визначення їх
пізнавального потенціалу та подальше наукове визнання антропологокомунікативного підходу як самостійного елементу методології наукових
досліджень; в) панування вузько наукового розуміння, що починається з сер.
ХХ ст. та триває до сьогодні, змістом якого є активізація наукових
досліджень функціональних можливостей антрополого-комунікативного
216
підходу крізь призму пізнання явищ, що відносяться до сфери філософії,
психології, політології, педагогіки, в тому числі і правознавства, що сприяє
посиленню вузько наукових досліджень функціональних можливостей
вказаного методологічного підходу в залежності від сфери приналежності
явищ, що досліджуються.
2. Значення інтегративного праворозуміння для застосування
антрополого-комунікативного підходу до пізнання права виявляється в
межах: а) світоглядного аспекту, що відображає його спроможність вплинути
на свідомість дослідника, забезпечивши загальне формування уявлень про
право як про складне багатоаспектне явище, окремими елементами якого є
антрополого-комунікативні аспекти його зародження, становлення, розвитку,
вдосконалення та функціонування; б) пізнавального аспекту, що сприяє
науково-дослідній діяльності в сфері права, забезпечуючи формування у
дослідника уявлень про наукознавчі основи права, методологічні основи його
дослідження, а також про процес пізнавальної діяльності та її результат;
в) системоутворюючого аспекту, що забезпечує поєднання в процесі
наукового дослідження антропологічних та комунікативних особливостей
права; г) прикладного аспекту, що передбачає можливість відображення
положень інтегративного праворозуміння в правовій реальності, що
знаходить свій вираз в антрополого-комунікативних характеристиках права.
3. Антрополого-комунікативний підхід до пізнання права в юридичній
науці визначається в: 1) системному розумінні як поєднання двох
самостійних філософських підходів, що акумулює в собі комплекс принципів
та категорій філософії права; 2) вузькому розумінні як особливий складний
метод наукового дослідження, що може бути застосований для пізнання
окремих людиновимірних та інформативних аспектів права у поєднанні з
іншими методами наукового пізнання; 3) широкому розумінні як
самостійний методологічний підхід, що синтезує в собі комплекс методів,
прийомів, способів та засобів антропології права та пізнавальних положень
217
комунікативної теорії права, що дозволяють здійснити вивчення права як
особливого антропного-комунікативного феномену.
4. Удосконалено визначення поняття «антрополого-комунікативний
підхід до пізнання права», що являє собою самостійний методологічний
підхід, який сформувався в рамках постнекласичного типу наукової
раціональності, синтезує методи, прийоми, способи і засоби антропології
права та пізнавальні положення комунікативної теорії права.
5. Природою антрополого-комунікативного підходу дослідження
права є методи, прийоми, способи і засоби антропології права та пізнавальні
положення комунікативної теорії права, що дозволяють здійснити вивчення
права як особливого антрополого-комунікативного феномену, закладаючи в
основу методологічного підходу елементи індивідуального (суб’єктивного),
що відображає антропологічний аспект права, і соціального (об’єктивного),
що стосується комунікативного аспекту права.
6. З’ясовано, що змістом антрополого-комунікативного підходу
дослідження права є комплекс пізнавальних положень, націлених на аналіз
права, а також переосмислення існуючих наукових результатів його
вивчення, взявши за основу ідею його обумовленості природою людини, її
фізико-біологічними особливостями, а також соціокультурними
особливостями як суб’єкта соціуму; подолання однобічності пізнання права
або як феномену людиноцентристського плану, або як явища
соціокультурного плану, змістом якого є інформаційний простір, що
наділений правовими властивостями.
7. Функціональне призначення антрополого-комунікативного підходу
в частині формування та удосконалення понятійно-категоріального апарату
юридичної науки структуровано на: а) світоглядно-орієнтаційний аспект,
змістом якого є функціональна здатність антрополого-комунікативного
підходу забезпечити узагальнення розуміння права як багатоаспектного
явища; б) методолого-орієнтаційний аспект, що полягає у спроможності
анторополого-комунікативного підходу узагальнити та акумулювати
218
функціональний потенціал антропології права та комунікативної теорії права;
в) формально-орієнтаційний аспект, змістом якого є здатність антропологокомунікативного підходу дослідження права узагальнити визначення
понятійно-категоріального апарату юридичної науки, їх уточнення крізь
призму поєднання антрополого-правової сутності та комунікативного виміру
права.
8. Право як антрополого-комунікативна модель – це міра можливої та
необхідної поведінки людини, що забезпечена відповідною мірою можливої
та необхідної поведінки інших людей, гарантована засобами фізичного та
психічного примусу, походить від людського буття та набуває текстуального
виразу в правових актах, реалізується у взаємовідносинах між людьми,
надаючи їм статусу правовідносин, та забезпечує досягнення результату,
пов’язаного із змінами в сфері правового життя людей.
9. Право характеризується такими ознаками як: а) приналежність
виключно людському середовищу; б) його змістом є конкретно встановлені
за допомогою інформаційних засобів межі можливої та необхідної поведінки
людини; в) походить від людського буття, котре формує об’єктивну
необхідність у праві, визначає його подальший розвиток і вдосконалення;
г) набуває текстуального виразу та документального оформлення в правових
актах; ґ) реалізується у взаємовідносинах між людьми, надаючи їм статусу
правовідносин та забезпечує досягнення результату, змінюючи правову
реальність; д) гарантоване засобами фізичного та психічного примусу, що
забезпечує його загальнообов’язковість; е) забезпечує досягнення результату,
пов’язаного із змінами в сфері правового життя людей; є) має загальний
неперсоніфікований характер, оскільки охоплює всіх суб’єктів, що належать
до людської спільноти.
10. Дія права як його антрополого-комунікативна властивість може
бути визначена в межах: а) людиновимірного підходу як інформаційного,
ідеологічно-психологічного та поведінкового впливу права на
життєдіяльність людини та людських спільнот, змістом якого є втілення у
219
взаємовідносинах між ними властивостей права шляхом формування та
розвитку системи ідей, уявлень, емоцій і почуттів щодо ставлення людини до
правової дійсності; б) ціннісно-орієнтаціного підходу як особливого процесу
і результату віддзеркалення та поширення цінностей людського і суспільного
життя в самому праві та в подальшому на суспільні відносини, що
відображає рівень задоволеності потреб та інтересів індивіда, суспільства та
держави. Компонентами структурної будови права є: правовий вплив;
сприйняття права, реалізація права, правовий порядок. Антропологокомунікативний підхід дозволяє розкрити компоненти дії права як біполярної
моделі, в якій поєднані, з одного боку, індивідуальний аспект, змістом якого
є коло потреб та інтересів індивідів, які відображені в праві та реалізуються в
межах соціальної комунікації, а з іншого боку, соціальний аспект, тобто коло
факторів життєдіяльності суспільства, що впливають на результативність дії
права.
11. Перспективами застосування антрополого-комунікативного підходу
до аналізу взаємодії права України та права Європейського Союзу є:
1) подолання застарілості традиційних підходів до наукових досліджень
права та формування і застосування нової стратегії вивчення права;
2) розширення проблематики пізнання взаємодії права України та права
Європейського Союзу, з одного боку, як особливої сфери життєдіяльності
людини, а з іншого боку, як процесу та результату соціокультурного
розвитку суспільства, де право України та право Європейського Союзу є
результатом такого розвитку суспільства, засобом узагальнення цінностей,
які в ньому сформовані, їх уніфікації; 3) переосмислення існуючих правових
цінностей та в подальшому формування системи правових ідей, правових
норм та правовідносин, що засновані на людиноцентристських засадах,
пов’язаних із соціокультурними закономірностями життєдіяльності людей;
4) посилення критичності наукового дослідження шляхом співставлення
категорій «людина» та «суспільство», де потреби та інтереси людини і
суспільства, ефективність впорядкованості суспільних відносин будуть
220
виступати критеріями для оцінки стану взаємодії права України та
Європейського Союзу; 5) зміщення акценту наукових досліджень на
практичні аспекти взаємодії права України та права Європейського Союзу,
що дозволять розкрити питання поєднання людиновимірності та
соціокультурності творення права, його тлумачення та застосування.