ОСОБЛИВЕ ПАРТНЕРСТВО УКРАЇНА-НАТО ЯК ПРОБЛЕМА НАЦІОНАЛЬНОЇ ТА ЄВРОПЕЙСЬКОЇ БЕЗПЕКИ

Короткий опис

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

БІЛА КАТЕРИНА ОЛЕГІВНА

УДК: 327(477+НАТО)

ОСОБЛИВЕ ПАРТНЕРСТВО УКРАЇНА-НАТО ЯК ПРОБЛЕМА НАЦІОНАЛЬНОЇ ТА ЄВРОПЕЙСЬКОЇ БЕЗПЕКИ

Спеціальність 23.00.04 – політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук

Науковий керівник – Гуменюк Борис Іванович,
доктор історичних наук, професор

Київ – 2002

ЗМ І С Т
ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. РОЛЬ І МІСЦЕ УКРАЇНИ В НОВОМУ СЕРЕДОВИЩІ БЕЗПЕКИ 10
1.1 Стан наукової розробки та бібліографічний огляд 10
1.2. Політико-правова база становлення України як суб’єкта міжнародних відносин
15
1.3. Інтереси країн-членів НАТО та Росії щодо України як чинники євроатлантичної безпеки
24
1.4. Вплив України на загальноєвропейські процеси 36
РОЗДІЛ 2. НАТО ЯК ОДИН ІЗ ГОЛОВНИХ ЕЛЕМЕНТІВ НОВОЇ АРХІТЕКТУРИ ЄВРОАТЛАНТИЧНОЇ БЕЗПЕКИ
57
2.1 Еволюція стратегічної концепції НАТО 1991-1999 57
2.2 Значення стратегічної концепції НАТО 1999 року та її вплив на розвиток співробітництва України з Альянсом
66
2.3 Відродження протистояння Схід-Захід та його значення для України
74
РОЗДІЛ 3. РОЗВИТОК СТОСУНКІВ УКРАЇНА – НАТО 95
3.1Еволюція стосунків Україна-НАТО від "розширених і поглиблених" до відносин особливого партнерства
95
3.2 Вплив ситуації всередині України на розвиток відносин Україна – НАТО
145
3.3 Особливе партнерство та перспектива отримання реальних гарантій безпеки
159
ВИСНОВКИ 166
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 172
ДОДАТКИ 185

ВСТУП
Актуальність теми дослідження.
На сьогодні НАТО залишається найбільш міцним та послідовним у своїх діях воєнно-політичним блоком. Зважаючи на те, що кордони НАТО впритул наблизились до кордонів України внаслідок розширення Альянсу на Схід, стратегія НАТО істотно впливатиме на формування пріоритетів зовнішньої політики України.
За часів “холодної” війни відбувалось глобальне протистояння таких воєнно-політичних блоків, як НАТО і ОВД. Відомо, що після розпаду біполярної системи світу ОВД припинила своє існування. За цей період НАТО змогла не тільки пристосуватись до нових геополітичних умов, але й розширити межі своєї діяльності, залучити до участі нових членів, здійснювати вплив на прийняття рішень в ООН.
Протягом десяти років, що минули з того часу, НАТО неодноразово проявляла себе як воєнно-політичний союз, який є, по суті, єдиною організацією,, спроможною оперативно і адекватно реагувати на сучасні виклики світовій та європейській безпеці.
Активний розвиток відносин незалежної України з Північноатлантичним Альянсом розпочався в 1994 році з підписанням нашою державою рамкового документу Програми НАТО “Партнерство заради миру”.
Очевидно, що участь України в різноманітних програмах НАТО сприяє, по-перше - активному залученню нашої держави до формування нової євроатлантичної архітектури безпеки, а по-друге - отриманню необхідного для молодої держави досвіду дії в кризовій ситуації. Саме тому дослідження стану та перспектив, зокрема, нових форм співробітництва України з Організацією Вашингтонського Договору, має незаперечну актуальність.
Підписання в 1997 році Хартії про особливе партнерство між Україна- НАТО знаменувало новий етап співробітництва нашої держави з Північноатлантичним Альянсом. Станом на 2001 рік саме цей документ формує увесь характер і комплекс відносин між Україною та НАТО. І реалізація положень Хартії про особливе партнерство є рушійною силою в процесі європейської інтеграції нашої держави.
Разом з тим, розвиток співробітництва України з НАТО відбувається в досить складних геополітичних умовах. В першу чергу це стосується відносин України і Росії. Не дивлячись на певне зближення Росії з НАТО, в першу чергу Сполученими Штатами Америки, в контексті глобальної боротьби з міжнародним тероризмом, бачення російськими політиками майбутнього нашої держави не завжди збігається з офіційною позицією України або Організації Північноатлантичного Договору. Таким чином, сьогодні надзвичайно актуальним є вивчення всього комплексу геополітичних умов, які роблять активний розвиток відносин особливого партнерства України і НАТО певною проблемою як національної, так і європейської безпеки.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Тематика дисертаційної роботи є складовою частиною комплексної програми науково-дослідних робіт Київського національного університету імені Тараса Шевченка "Наукові проблеми державотворення України" (номер держреєстрації 0196U015204), програми Інституту міжнародних відносин "Міжнародно-правові, політичні та економічні засади розвитку України" (номер держреєстрації -197U003322). Дослідження виконане згідно з науковою програмою кафедри міжнародних організацій та дипломатичної служби Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Моделювання місця і ролі України в процесі глобальної трансформації системи міжнародних відносин” (номер державної реєстрації – 0197U003325).

Метою дисертаційного дослідження є вивчення поступового розвитку, стану та перспектив формування відносин між Україною і Організацією Північноатлантичного Договору в сучасній системі міжнародних відносин.
Визначена мета передбачає вирішення таких завдань дослідження:
- проаналізувати умови, в яких формувалась зовнішньополітична орієнтація України на початку незалежності нашої держави;
- визначити рівень договірно-правової бази відносин України з НАТО;
- оцінити геополітичну ситуацію в євроатлантичному просторі, що склалась на сьогодні, її вплив на політичну, воєнну та економічну безпеку України;
- простежити еволюцію воєнно-стратегічної доктрини НАТО за останні десять років у зв’язку з виникненням нового середовища безпеки та з’ясувати її можливі наслідки для України;
- дати порівняльний аналіз нових стратегій НАТО і Росії, їх значення для України;
- з’ясувати можливості посилення впливу України на загальноєвропейські процеси;
- визначити роль НАТО на сучасному етапі та у найближчому майбутньому; - визначити ризики, що постають перед нашою державою у контексті її курсу на європейську інтеграцію;
- простежити процес відродження протистояння Схід-Захід та проаналізувати його значення для України;
- проаналізувати розвиток відносин особливого партнерства між Україною і НАТО та визначити перспективи співробітництва нашої держави з Північноатлантичним Альянсом у майбутньому;
- визначити можливість розвитку альтернативних центрів сили на євроатлантичному просторі в контексті їхньої взаємодії з НАТО;
- дослідити можливості отримання від НАТО гарантій територіальної цілісності, незалежності та безпеки України.
Об’єктом дослідження є місце та роль України у формуванні нової системи безпеки в євроатлантичному просторі.
Предметом дослідження є зовнішня політика України стосовно Організації Північноатлантичного Договору в контексті процесів її трансформації, значення для України нових стратегій Росії та Організації Північноатлантичного Договору.
Методологічною основою дослідження стали положення багатовимірної теорії пізнання. При цьому застосовуються нормативно-онтологічний та емпіріко-аналітичний методи.
Наукова новизна дисертаційного дослідження.
Наукова новизна роботи визначається тим, що вона є першим у вітчизняній науці спеціальним комплексним дослідженням, у якому аналізується значення відносин особливого партнерства між Україною і НАТО у світлі радикальної зміни геостратегічного середовища в Європі після оновлення воєнно-політичної доктрини НАТО та затвердження нової стратегії РФ.
Наукова новизна роботи визначається також введенням у науковий обіг значної кількості документального матеріалу, який збагачує аргументаційну базу для розуміння суттєвих аспектів теми.
Не дивлячись на те, що формування стратегії зовнішньої політики України відбувалось у складних умовах наявності протилежних концепцій в суспільстві щодо орієнтації незалежної держави, шляхів і методів утвердження України в світі, встановлено, що протягом років незалежності було створено надійну політико-правову базу для повноцінної діяльності України на міжнародній арені, зокрема, розвитку співробітництва з Організацією Північноатлантичного Договору.
В результаті науково-аналітичної обробки документів, прийнятих за результатами засідань ПАР/РЄАП/КУН на найвищому рівні у Вашингтоні, виявлені теоретичні основи, на яких базуються підходи НАТО до реалізації сучасної стратегії Альянсу.
Зокрема, було встановлено, що Північноатлантичний Альянс при реалізації плану розширення меж своєї відповідальності не передбачає розширення своєї інфраструктури за рахунок сторін, потенційно в цьому зацікавлених (маються на увазі країни, що знаходяться в межах цієї розширеної зони відповідальності Альянсу, зокрема Україна).
У цьому контексті вперше було вивчено схеми співробітництва з Альянсом. Так, першочерговим завданням для України є використання наявних можливостей співпраці з НАТО та відносин особливого партнерства для підвищення рівня взаємосумісності Збройних Сил відповідно до вимог Альянсу. Водночас досить обережно слід ставитись до положення щодо можливості надання військової допомоги країнами-партнерами у реалізації місій НАТО, що допоможе Україні не бути втягнутою в конфліктні ситуації, які не несуть безпосередньої загрози нашій національній безпеці.
Результати проведення дисертаційного дослідження доводять, що всі можливі варіанти захисту національних інтересів України при реалізації нової стратегії НАТО передусім залежатимуть від процесу формування нового балансу або дисбалансу сил у Європі та світі. Україні поки що відводиться, попри її геополітичне положення, далеко не першорядна роль у справі розбудови систем безпеки. А це, в свою чергу, говорить про те, що зовнішньополітичні ініціативи України спрямовані на захист її національних інтересів, мають бути узгоджені з новими реаліями.
Стає очевидним, що на початку нового тисячоліття НАТО не лише не втратить своєї ролі, але дедалі зміцнюватиме свої позиції провідної структури євроатлантичної безпеки, що обумовлює об’єктивну необхідність подальшого зміцнення відносин особливого партнерства України з Північноатлантичним Альянсом як таких, що відповідають потребам національної безпеки України.
Теоретичне і практичне значення дисертації полягає у розробці засад нового концептуального історико-порівняльного підходу до аналізу місця та ролі України в новій системі безпеки на євроатлантичному просторі в контексті співробітництва нашої держави з Організацією Північноатлантичного Договору.
Результати дослідження можуть бути використані в ході підготовки навчальних курсів з актуальних проблем міжнародних відносин, а також в процесі вироблення зовнішньополітичних програм в межах діяльності МЗС України.
Апробація дослідження.
Основні положення дослідження були апробовані як в Україні, так і за кордоном у численних виступах на наукових конференціях з актуальних питань міжнародних відносин, в тому числі співробітництва України з НАТО. Зокрема, найважливіші положення цього дослідження були виголошені у таких наукових доповідях:
1. Безпека України та досвід Балтійських держав – міжнародна конференція з питань безпеки в Північному регіоні. Захід організовано Оборонним коледжем НАТО та Шведским Оборонним коледжем (6-12 грудня 1999 р., Стокгольм).
2. Шляхи збільшення внеску громадянського суспільства в процес прийняття політичних рішень: погляд з України – Семінар з регіонального співробітництва з питань збільшення ролі цивільної експертизи та громадянського суспільства в процесі формування оборонної політики. Захід відбувся організовано Міністерством закордонних справ та Міністерством оборони Болгарії за сприяння НАТО (24-25 лютого 2000 р., Софія, Болгарія).
3. Між Росією і НАТО – Міжнародний семінар: Формування майбутнього Європи (6-13 вересня 2000 р., Греція)
4. Миротворча діяльність НАТО на сучасному етапі – Науково-практична конференція на тему: “Проблеми миротворчої діяльності міжнародних організацій”. Захід організовано Кафедрою міжнародних організацій та дипломатичної служби Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка (17 квітня 2001 р., Київ).
Під час проходження практики у Відділі НАТО та ЗЄС Управління Євроатлантичної інтеграції (УЄІ) Міністерства закордонних справ України певна кількість положень роботи було використано у підготовці аналітичних та позиційних документів з питань співробітництва України з НАТО.
Структура та обсяг дисертації. Структура дисертації обумовлена метою та завданнями дослідження. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та 2 додатків. Загальний обсяг дисертації – 197 сторінок, в тому числі основний текст – 171 стор., список використаних джерел (133 найменування українською, російською, англійською та французькою мовами) – 13 стор., додатки – 13 стор.

Список літератури

ВИСНОВКИ
Формування стратегії зовнішньої політики України відбувалось у складних умовах наявності протилежних концепцій в суспільстві щодо орієнтації незалежної держави, шляхів і методів утвердження України в світі. За таких умов, під впливом розвитку як внутрішніх подій, так і міжнародної ситуації, зовнішньополітичний курс України у досить короткий час зазнав певної еволюції.
Протягом років незалежності було створено надійну політико-правову базу для повноцінної діяльності України на міжнародній арені, зокрема, розвитку співробітництва з Організацією Північноатлантичного Договору.
Незважаючи на ратифікацію Російською стороною у 1999 році Договору про дружбу і добросусідство з Україною, яким вона фактично визнала Україну, як незалежну державу, РФ ще не готова вести політичний діалог з Україною, як із рівноправним стратегічним партнером. Вона продовжує проводити стосовно України політику опосередкованого тиску, що аж ніяк не відповідає принципам стратегічного партнерства. Це, в першу чергу, засвідчує її “попереджувальна” стурбованість розвитком відносин Україна – НАТО. Росія ще й досі не позбавилась бажання втягнути Україну в тісний військово-політичний союз та впливати на внутрішню ситуацію в Україні.
Північноатлантичний Альянс при реалізації плану розширення меж своєї відповідальності не передбачає розширення своєї інфраструктури за рахунок сторін, потенційно в цьому зацікавлених (маються на увазі країни, що знаходяться в межах цієї розширеної зони відповідальності Альянсу, зокрема Україна). З огляду на це, першочерговим завданням для України є використання наявних можливостей співпраці з НАТО та відносин особливого партнерства для підвищення рівня взаємосумісності Збройних Сил відповідно до вимог Альянсу. Водночас досить обережно слід ставитись до положення щодо можливості надання військової допомоги країнами-партнерами у реалізації місій НАТО, що допоможе Україні не бути втягнутою в конфліктні ситуації, які не несуть безпосередньої загрози нашій національній безпеці.
До можливостей посилення впливу України на загальноєвропейські процеси можна віднести визначення єдиної зовнішньополітичної орієнтованості України; активізацію зусиль щодо повноправного членства України в НАТО на віддаленій перспективі; проведення активної діяльності щодо формування суспільної думки відносно НАТО всередині країни; зміцнення військового потенціалу України.
На сьогодні НАТО залишається найбільш міцним та послідовним у своїх діях воєнно-політичним блоком. І свідченням цього, безперечно, є еволюція воєнно-стратегічної доктрини Альянсу, яка протягом останніх десяти років поступово трансформувалась відповідно до планів і майбутніх дій НАТО.
Чимала кількість положень Стратегічної концепції 1991 року була розрахована на складний і неоднозначний перехідний період у загальній системі міжнародних відносин, що настав після закінчення “холодної” війни. Ці положення були розраховані на швидкоплинну, динамічну ситуацію, отже, багато в чому відігравали роль підгрунтя для формування остаточної стратегії безпеки Альянсу. Концепція була розрахована на увесь можливий спектр геополітичного вибору новоутворених держав, в тому числі, і насамперед, вибору, що його мали здійснити Росія і Україна. Достатньо пригадати, що Україна на той час залишалась ядерною державою. Реалії, які склалися у Європі на кінець 1998 року, зумовили необхідність істотно оновити концепцію 1991 року. Таке оновлення може мати неоднозначний вплив на вироблення політики України, зокрема, та на фактично нове середовище безпеки в цілому.
Усі можливі варіанти захисту національних інтересів України при реалізації нової стратегії НАТО передусім залежатимуть від процесу формування нового балансу або дисбалансу сил у Європі та світі. Україні поки що відводиться, попри її геополітичне положення, далеко не першорядна роль у справі розбудови систем безпеки. А це, своєю чергою, говорить про те, що зовнішньополітичні ініціативи України, спрямовані на захист її національних інтересів, мають бути узгоджені з новими реаліями.
Сприятливе з погляду національних інтересів України відображення у Стратегічній концепції місця і ролі України в євроатлантичній безпеці значною мірою було результатом цілеспрямованих та наполегливих зусиль української сторони.
Важливим є те, що у Концепції, зокрема, визначене принципове ставлення до України – наша держава є для НАТО “важливим і цінним партнером”. Конструктивна позиція Альянсу щодо України залишається незмінною і націлена на зміцнення особливого партнерства на основі положень Хартії Україна-НАТО.
Для нашої держави, з огляду на її курс на європейську інтеграцію, сьогодні існує низка ризиків:
а) одним, і найбільш принциповим, є ризик залишитись у сірій зоні безпеки, між НАТО та ЄС, що розширяються, та структурами безпеки СНД. Цей процес, безумовно, матиме безпосередній вплив на розвиток внутрішньополітичної та, можливо, соціально-економічної ситуації в країні, а загалом, що є найбільш небезпечним, накладе відбиток на спрямування усього зовнішньополітичного курсу України;
б) іншим – не менш важливим і принциповим - є ризик штучного відсторонення України від загальноєвропейських політичних процесів, які визначатимуть майбутнє обличчя континенту, зокрема, участі у формуванні європейської ідентичності у сфері безпеки і оборони. Це, своєю чергою, різко контрастуватиме з загальноприйнятою концепцією неподільності європейської безпеки. Інакше Україні загрожує білоруський (проросійсько-ізоляціоністський ) варіант подальшого розвитку.
Ці два ризики взаємопов’язані, вони створюють те осердя, навколо якого має формуватись зовнішня політика України. В цьому контексті необхідно зазначити, що відсторонення України від участі у тій чи тій формі від будь-яких загальноєвропейських процесів може завдати прямої шкоди національній безпеці нашої держави.
Намагання Росії протистояти розширенню НАТО на Схід не мало великих перспектив, що, своєю чергою уможливлює ймовірність нового протистояння Схід - Захід.
За умов можливого посилення протистояння Схід-Захід для України надзвичайно важливо не бути втягнутою в цей процес в якості так званого буфера. В будь-якому випадку наша держава має активізувати зусилля щодо розвитку альтернативних центрів сили. Передусім йдеться про розвиток співробітництва в рамках ГУУАМ. Логічним продовженням такої спрямованості політики України має бути ініціювання діалогу з НАТО у форматі “19+5”(НАТО+ГУУАМ).
Чотири роки, що минули з часу підписання Хартії про особливе партнерство між Україною та НАТО, засвідчують взаємовигідність і актуальність встановлених сторонами відносин. Поряд з тим існує ціла низка нерозв’язаних питань. Так, на сьогодні в Україні комуністична ідеологія залишається досить популярною, що великою мірою впливає на розвиток співробітництва України з Організацією Північноатлантичного Договору. Посилення популярності комуністичної ідеології в сучасній Україні певною мірою залежить і від такого чинника, як політика Європейського Союзу щодо України. Будь-які спроби відсторонення від поглиблення співробітництва з Україною автоматично надають анти-НАТОвським силам додаткові аргументи на користь союзу з Російською Федерацією. Однією з невирішених проблем залишається низький рівень поінформованості населення щодо діяльності НАТО. Крім того, позаяк однією з основ взаємодії України з Організацією Північноатлантичного Договору залишається військове співробітництво, проблема боєздатності української армії набуває неабиякого значення.
Хоча рівень розвитку співробітництва між Україною і Організацією Північноатлантичного Договору є досить високим, відносини Особливого партнерства не означають надання Україні будь-яких гарантій безпеки з боку НАТО, вони також не передбачають можливість надання таких гарантій у майбутньому. Адже Північноатлантичний Альянс може надавати гарантії безпеки лише країнам-учасницям Договору. Попри досить велике значення можливості консультативної підтримки України зі сторони Північноатлантичного Альянсу, у разі виникнення загрози територіальній цілісності, незалежності і безпеці Україна фактично може розраховувати лише на свої власні сили.
Враховуючи певний наступальний прагматизм зовнішньої політики Росії, для України надзвичайно важливим є пошук альтернативних схем забезпечення територіальної цілісності, непорушності державних кордонів, економічної і воєнної безпеки нашої держави.
Оскільки сьогодні однією з потенційних загроз безпеці НАТО визнано конфлікти, які можуть виникнути на території колишнього СРСР, тісна співпраця у форматі “19+5”, зокрема активна підтримка Альянсом діяльності ГУУАМ, сприятиме забезпеченню стратегічних інтересів як країн-членів ГУУАМ, так і Північноатлантичного Альянсу. Із створенням ГУУАМ з‘явились нові можливості для врегулювання конфліктів спільними зусиллями в умовах, коли втручання міжнародних структур може бути блоковано позицією РФ. Враховуючи все вищезгадане, можна говорити про свого роду взаємні (НАТО-ГУУАМ )гарантії безпеки. Передусім йдеться про запобігання можливості відновлення Російського домінування в регіоні.
Очевидно, що на початку нового тисячоліття НАТО не лише не втратить своєї ролі, але дедалі зміцнюватиме свої позиції провідної структури євроатлантичної безпеки, що обумовлює об’єктивну необхідність подальшого зміцнення відносин особливого партнерства України з Північноатлантичним Альянсом як таких, що відповідають потребам національної безпеки України.
За умов дотримання стратегічного курсу України на повномасштабну інтеграцію до європейських та євроатлантичних політичних та економічних структур і структур безпеки, послідовної реалізації положень Хартії про особливе партнерство між Україною та НАТО, Стратегічна концепція НАТО в цілому не суперечить інтересам України. У той же час, будь-які спроби змінити курс України на інтеграцію до Європи можуть призвести до непередбачуваних негативних наслідків для національної безпеки нашої держави.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Беляєв В. Замість СНД - Конфедерація? // Політика і час. - № 6, 1996. – С.11-18.
2. Бєлашов В. Розширення НАТО: за і проти // Політика і час. - № 3, 1998.
3. Бжезинский З. Великая шахматная доска. – М.:Международные отношения, 1999. – 255 с.
4. Богданович В., Маначинский О. Розширення НАТО на Схід: pro et contra // Міжнародна науково-практична конференція “Геополітичне майбутнє України”(19-20 березня 1998 р.). – К., 1998. – С.79-91.
5. Борко Ю., Загорский А., Караганов С. Общий европейский дом: что мы о нем думаем? - М., 1991. - 365 с.
6. Бруз В. ООН і НАТО: Проблеми співробітництва // Вісник Дипломатичної академії України. – К.:Демід, 2000. – Вип.3.- C.13-19.
7. Бруз В. Проблеми санкцій ООН: їх доцільність та ефективність // Політика і час. - № 5-6, 1997. – С.8-19.
8. Будкин В. Экономические аспекты сотрудничества Украины со странами НАТО: современное состояние и модели развития. – К.: Друкарня Національного педагогічного університету ім. М.П.Драгоманова, 1999.- 68 с.
9. Будкін В. У рамках особливого партнерства. Через співробітництво з НАТО - до об’єднанної Європи // Політика і час. – № 9, 1998. - С.23.
10. Будкін В. Економічні відносни України та НАТО // Міжнародна науково-практична конференція “Геополітичне майбутнє України”(19-20 березня 1998 р.). - К, 1998.
11. Вашингтонська декларація ПАР. Підписана главами держав та урядів держав-членів НАТО на Вашингтонському самміті 23-24 квітня 1999 року– http://www.nato.int/docu/other/ukr/2000/wash-gde.pdf - Путівник по Вашингтонському самміту НАТО. – С. 11.
12. Виступ Генерального секретаря НАТО Лорда Робертсона в Дипломатичній академії МЗС України. – К., 27 січня 2000 року. – http://www.nato.int/docu/speech/2000/s000128a.htm
13. Воєнна доктрина України. Затверджена Верховною Радою України 19 жовтня 1993 року. . – http://www.mil.gov.ua/
14. Выдрин Д. Найдем ли общий язык? Обязаны! К перспективам украинско-российских отношений // Віче. – 1994. - №3. – С. 68–80; №9.
15. Гавриленко О. Политическая бухгалтерия: подсчеты или сведение счетов // Зеркало недели. – 1999. – 20 лютого. - С.4.
16. Гефтер М. Ожег родного очага. – М., 1990. – 277 с.
17. Горбулін В. Внесок України у безпеку і стабільність в Європі // НАТО рев’ю. - № 2, 1998. - С. 9-13
18. Горбулін В. Національна безпека України та міжнародна безпека // Політична думка. – № 1, 1997. - С. 76 –88
19. Гудима Б. Дорогою до спільного ринку. Стосунки між Україною та Європейським Союзом у світлі набуття чинності Угоди про партнерство та співробітництво між Україною та ЄС. // Політика і час. - № 5, 1998. – С.5-11.
20. Гуменюк Б. Україна і європейські регіональні організації // Вісник Київського університету. - Міжнародні відносини. - Випуск 5. - С.25-28
21. Гура В. В пошуку стратегії розвитку // Політика і час. - № 5, 1995. – 11-28.
22. Гуржий В. Военно-политические риски в регионе Чорного моря // Экономическое развитие России. – 1996. – С.26-38.

23. Декларація про Чорноморське Економічне Співробітництво прийнята на найвищому рівні // Політика і час. - № 1, 1993. – С.4-8
24. Декларація Глав держав і урядів-учасників Саміту Комісії Україна-НАТО (КУН)”: підписано у Вашингтоні, 24 квітня 1999 р. – http://www.nato.int/docu/other/ukr/2000/wash-gde.pdf - Путівник по Вашингтонському самміту НАТО. – С. 89.
25. Декларація про державний суверенітет України. Прийнята Верховною Радою України 16 липня 1990 р. –
http://www.rada.kiev.ua/10UA/docs/declr.htm
26. Демони миру та боги війни. Під ред С.Макеєва. - К.: Політична думка, 1998. - 494 с.
27. Державна програма співробітництва України з Організацією Північноатлантичного Договору (НАТО) на період до 2001 року: затверджена Указом Президента України від 4 листопада 1998 року №1209; Державна програма співробітництва України з Організацією Північноатлантичного Договору (НАТО) на період до 2004 року: затверджена Указом Президента України від 27 січня 2001 року №58/200 – оригінальний примірник Програми / архів УЄАС МЗС України;
28. Дзнеладзе Г. TRACECA. Факторы Черноморско-Каспийского регионального сотрудничества: политика, экономика, безопасность. – К.: Материалы І Международной научно-практической конференции “Украина и проблемы безопасности транспортных коридоров в черноморско-каспийском регионе” (Севастополь, 8-9 июня 1999 г.), 1999.
29. Дергачов О. Україна в європейському та євразійському інтер‘єрі. // Політична думка. - № 4, 2000. - С. 80-91
30. “Дослідження з питання про розширення НАТО”: вересень 1995 р. – www.nato.inthttp://www.nato.int/docu/basictxt/enl-9501.htm
31. Дугин А. Основы геополитики. – М.:Арктогея, 1997. – 45с.
32. Дьомін О. На засадах рівноправного партнерства // Політика і час. - № 2, 1996.- С.9
33. Івченко О. Україна в системі міжнародних відносин. - К.: РІЦ УАННП, 1997. - 688 с.
34. Індивідуальні програми партнерства України з НАТО (1996, 1997,1998, 1999роки) / оригінальні примірники програм та оригінальні примірники звітів про виконання/ архів УЄАС МЗС України.
35. Ініціатива оборонних можливостей. Прийнято главами держав та урядів держав-членів НАТО на Вашингтонському самміті – http://www.nato.int/docu/other/ukr/2000/wash-gde.pdf - Путівник по Вашингтонському самміту НАТО. – С. 61.
36. Камінський Є., Дашкевич А. Політика США щодо України. – К.: Політична думка, 1998. - С.7-22.
37. Качура О. Наші сусіди вже у НАТО, а в Україні все ще тривають суперечки про ставлення до цього Альянсу // Україна і світ сьогодні. – 1998. – 12 березня. – С.6.
38. Квартальна доповідь № 3/2000 Центру миру, конверсії та зовнішньої політики України / Зовнішня політика України та політика у галузі безпеки: результати експертного опитування(вересень 2000 року).
39. Клепацкий З. Западноевропейские международные организации. - М., 1973. – С.35-89.
40. Клинченко О. Критерії зінтересованості та концептуальні можливості включення України в процес формування нових інтеграційних утворень: контекст нової Європи та СНД // Міжнародна науково-практична конференція “Геополітичне майбутнє України”(19-20 березня 1998 р.). - К, 1998. – С.167-170

41. Клямкін I. Україна – Росія: вчимося розуміти одне одного // Голос України. – 1994. – 6 січня.
42. Козакевич Є. Розширення НАТО та європейська політика України // Політична думка. - №1-2, 1999. - С.87-102.
43. Коннеллі Д. Чорноморське економічне співробітництво // За вільну Україну, 1995, 14 березня.
44. Конституція України // Київ - 1996 рік –
http://www.rada.kiev.ua/konst/CONST1.HTM.
45. Кульчинський С. Вибір України: Північноатлантичний Альянс чи Слов’янський Союз ? // Політика і час. - № 3, 1999. - С.6-13.
46. Курас I. Федерація чи унітарна держава? Загальнонаціональні та регіональні державотворчі інтереси в сучасній Україні // Політика і час.- 1993.- №6. С. 4-6.
47. Лебедь А. “Новая империя” наступает на старые грабли. Размышления по поводу расширения НАТО // Известия. - 14.03.97 р.
48. Левенець Ю. История Отечества. - К.: Высшая школа, 1993.- 224 с.
49. Маначинський О., Пронкін Є. Україна і воєнно-політична обстановка у світі.- К.: НІСД, 1995. – С.31-44.
50. Марчук Е. Косово как интелектуальный вызов для зарубежных и украинских политиков // День. - 7.05.1999р.
51. Марчук Є. Україна і світовий порядок початку XXI століття // День. - 26.03.99р.
52. Мацейко Ю.НАТО:нові можливості і нові небезпеки // Політика і Час. - №3, 1999. – 12-15.
53. Меморандумом про гарантії безпеки у зв’язку з приєднанням України до ДНЯЗ. Підписано головами держав та урядів Російської Федерації, Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучених Штатів Америки на Будапешьській зустрічі НБСЄ 5 грудня 1994 року / Оригінальний примірник Меморандуму, архів УКО ВТС МЗС України .
54. Михальченко М. К вопросу о украинско-российских отношениях // Украина и Россия в новом геополитическом пространстве. – К.:Ассоциация “Україна”, 1995. – С.16-20.
55. Михальченко М., Цимбалюк П. Політична ситуаіця в Україні. Перспективи розвитку // Розбудова держави. - 1993.- №1. - С.25-31.
56. Міжнародні відносини та зовнішня політика (1945- 70-ті роки). - К., 1999. - С.18-25.
57. НАТО. Довідник. - К.:Молодь, 1999. - 542 с.
58. Національна безпека України. Під ред. О. Бєлова. - К.:НІСД, 1997. - С.37-51.
59. Національна безпека України: історія і сучасність. – К., 1993. – С. 12-18.
60. Новая структура вооруженных сил НАТО // Basic Fact sheet, NATO office of information and press, 1110 Brussels, September 1993, Russian, Информационный листок № 5.
61. Общество и экономика. - М.,1996. - № 6.
62. Основи державної політики: Концепція національної безпеки України. Ухвалена Верховною Радою України 16 січня 1997 року – http://www.rada.kiev.ua/laws/pravo/all/mdpn.htm.
63. Основні напрями зовнішньої політики України. Ухвалено Верховною Радою України в липні 1993 року. –
http://www.rada.kiev.ua/laws/pravo/all/mdpn.htm.
64. Особливе Партнерство України та НАТО – запорука стабільної Європи // Наука і Оборона. - №3, 1998. - С. 9-11
65. “Партнерство заради миру”: рамковий документ.Ухвалений главами держав та урядів, які взяли участь у засіданні Північноатлантичної ради, що відбулося в Штаб-квартирі НАТО в Брюсселі 10-11 січня 1994 року – http://www.rada.kiev.ua/laws/pravo/all/maindocu.htm.
http://www.nato.int/docu/basictxt/b940110b.htm.
66. Перепелиця Г. Україна і НАТО: перспектитви співробітництва // Національна безпека і оборона. – №8, 2000. – С.37-41
67. Пидлуцкий О. Словакия возражает против вступления Чехии в НАТО // День. - 4.04, 1997.
68. Пирожков С., Парахонский Б. Формирование модели регионального сотрудничества в системе ГУУАМ: Материалы І Международной научно-практической конференции Украина и проблемы безопасности транспортных коридоров в черноморско-каспийском регионе (Севастополь, 8-9 июня 1999 г.). – К.: Национальный институт украинско-российских отношений, Фонд Фридриха Эберта, 1999.
69. Пирожков С. Пріоритет – рівноправне партнерство. Нотатки про сьогодення та перспективи українсько-російських відносин // Голос України.- 1994, 18 листопада.
70. Північноатлантичний договір: Вашингтон, Округ Колумбія, 4 квітня 1949р. // набув чинності 24 серпня 1949 року після депонування ратифікаійних документів усіх сторін, що його підписали. - http://www.nato.int/docu/basictxt/treaty.htm.
71. Підлуцький О. Чому Україні ні в якому разі не можна приєднуватися до Міжпарламентської асамблеї СНД? // Час-Time. – 8.12,1996.
72. План дій щодо членства в НАТО. Прийнято главами держав та урядів держав-членів НАТО на Вашингтонському самміті 23 – 24 квітня 1999 року – http://www.nato.int/docu/other/ukr/2000/wash-gde.pdf - Путівник по Вашингтонському самміту НАТО. – С. 73.
73. Політологія посткомунізму. Під ред. В.Полохала. - К.: Політична думка, 1998. - 368 с.
74. Пріцак О. Замість монологів і полемік - творчий діалог. Досі між українцями і росіянами не було справжнього діалогу. Нині обидві сторони мусять налагоджувати його // Віче.-1994. - №4.- с.98
75. Програма діяльності Кабінету Міністрів України на 1998 рік. Схвалена Верховною Радою України
http://www.rada.kiev.ua/10UA/docs/.htm.
76. Стратегічна концепція Альянсу: Погоджена главами держав та урядів, які взяли участь у засіданні Північноатлантичної ради в Римі 7–8 листопада 1991 року –
http://www.nato.int/docu/basictxt/b911108a.htm.
77. Разуваев В. Кризис на Украине и Россия. К вопросу о неизбежной “цене издержек” // Независимая газета.- 1993, 17 дек.
78. Розенфельд Л. Росіяни в Україні: Будьте друзями народу, серед якого живете // Народна газета. - 1994. - №34.
79. Розширення НАТО та ЄС: деякі аспекти можливих наслідків// Конспект лекції курсу Міжнародна та Європейська безпека, укладач – Мінгазутдінов І. / Видруковано в рамках програми TEMPUS. - К-1998. – 36 с.
80. Роль і місце України у системі євроатлантичної безпеки// Збірник документів і матеріалів Міжнародного центру перспективних досліджень – К., 1999.
81. “Роль розширения НАТО на восток во внутреннеполитических процессах государств-аспирантов”// BASIC FACT SHEET, NATO office of information and press, 1110. - Brussels, April 1999. - Russian, Информационный листок № 75.
82. Романюк П. На різних швидкостях - до "спільного дому". // Політика і час. - № 7, 1994. – С.34-38.
83. Романюк П. Стати сателітами чи померти? Оцінка російсько-українських відносин // Політика і час. -1994, № 8. – С.31-38.
84. Россия и страны Содружества Независимых Государств. - М., 1999. – С.66-78.
85. Россия сегодня: реальний шанс. – М., 1994. – № 4. – С.4-6.
86. Секретар РНБО не виключає зміни нинішнього позаблокового статусу України // УНІАН. – 18 червня 1997 року.
87. Сизарева В., Тетерук С. Україна і Росія в новому геополітичному просторі: аспекти взаємовідносин // Віче. – 1995. – №7.
88. Совет североатлантического сотрудничества // BASIC FACT SHEET, NATO office of information and press, 1110. - Brussels, May 1993. - Russian, Информационный листок № 1.
89. Солана Х. Майбутнє НАТО: Альянс дев’ятнадцяти в 1999 році // НАТО рев’ю. - №1. - весна 1998 р.
90. Тарасюк Б. Небезпеки та дестабілізуючі чинники в Центральній та Східній Європі // Політична Думка. - №2. – 1994. – С.24-29.
91. Тарасюк Б. Україна у сучасному світі // Політика і час. – 1998. - №10-11. – С.3.
92. Терещенко В., Толубко В. Роль та місце сучасних озброєнь, які визначають потенціал стримування // Наука і Оборона. - №1, 1999. - С.14-17.
93. Ткаченко В. СНД - як триступенева ракета без пального. // Голос України, 1996 (11 червня).
94. Толочко П. Чи потрібна Україні Росія? // Урядовий кур'ер. – 1994, 11 січня.
95. Толстов С. Україна в євроатлантичних відносинах: досвід пристосування // Політична думка. - № 3, 1999. – С.73-86
96. Тощенко Ж. Как жить вместе живя врозь (Проблемы постсоветского пространства) // СОЦИС. – 1996. - №3. – С.14-15.
97. Трипольский В. Демократия в Украине: возможности и реальность // Украина и Россия в новом геополитическом пространстве. – К.:Ассоциация “Україно”, 1995.
98. Трубич С. “Умом Россию не понять...” // Літературна Украина. - 1994. - 2 червня.
99. Тупчиенко Л. Отношения Украины и России в контексте национальных и геополитических проблем. // Украина и Россия в новом геополитическом пространстве. – К.: Ассоциация “Україно”, 1995. – С.5-14.
100. Украина: вектор перемен. Под ред. Е. Кожокина. - М.: РИСИ, 1994.- 202 с.
101. Україна між Сходом і Заходом: погляд з України. – К., 1995. - С.5-8.
102. Українська державність у ХХ столітті. Під ред О.Дергачова. - К.: Політична думка, 1998. – С.21-29.
103. Фомін С. Розширення ЄС на Схід : “рівні” та “рівніші”. // Політика і час, № 3, 1999. – С.7-12.
104. Хартія про особливе партнерство між Україною НАТО: підписана
9 липня 1997 року на Мадридській зустрічі у верхах. // Політика і час. - № 8, 1998. – С.31-28.
105. Харченко І. Султанський П. Повернення в Європу: поміж метою і дійсністю. // Політика і час, № 5-6, 1997. – С.33-39.
106. Хотин Р. Спецслужбы как средство антинатовского влияния. Не слыть бывшим агентом КГБ - моветон среди лидеров стран-претендентов в НАТО // Зеркало недели. - 7.03.97.
107. Хотин Р. Соображения двоих на троих // Зеркало недели. - 15.02.97.
108. Чекуров В. Пути формирования интеграционных механизмов в СНГ // Федерация. - № 2, 1996. – С.6-14.
109. Шмелев Б. Новые геополитические реальности в Европе и российско-укранские отношения // Российско-украинские отношения преемственность и развитие. – М.,1996. – С.44-56.
110. Шмелев Б. Россия в меняющемся мире // Власть. – 1996. – № 1.
111. Шреплер X. Международные организации. Справочник. Перев. с нем. С. А. Тюпаева. – М., 1995. – 235 с.
112. Bertram C. Why NATO must enlarge // NATO Review. – 1997. – no.2.
113. Bychenko A., Polyakov L. How much of NATO do Ukrainians Want? //National Security and Defense – 2000. - № 8. – P. 15 -18
114. Cahen A. The Western European Union and NATO. – UK: Brassey’s, 1989
115. Calleo D. NATO’s New Strategy and ESDI. – Maastricht: Cicero Foundation Press,1999
116. Cotty F. On the responsibility of SCSE in the sphere of security in Europe // Frankfurter Rundschau. –1997. – 14 March.
117. Donelly Ch. The chalanges in the sphere of defence and security in the newly independent states. Brussels. – 1996. – Р.12-19.
118. Duran J., Douglas J. Why is The Transition So Slow in Russia // Washington: The Atlantic Council of the USA. – 1997. – February 24. – P. 24-37.
119. Gorka S. The Logic of NATO Enlargement in the Post-Cold War World.- Rome: - NDC, CPEA,1999. – Р.26-29.
120. Gowan P. The War and its Aftermath: Making Sence of NATO’s War on Yugoslavia. – K.: Actual Issues of International Cooperation Security, ACU, 2000. – Р.56-67.
121. Hungtington S. The Clash of Civilizations and the Remaking of World Order. – N.Y.: A Touchstone Book, 1997. – 368 p.
122. Lepesant J. Security of Central and Eastern Europe after the Expansion of NATO.- Paris: CERI Study, 1997.- № 29.
123. Morgеnthau H. The New Diplomacy of Movement // Encounter. – 1974. – August. – P.56.
124. NATO Strategic concept: Washington, April 23-24, 1999 // прийнята під час засідань Північноатлантинчої ради –
http://www.nato.int/docu/pr/1999/p99-065e.htm.
125. NATO. Handbook. – 1110 Brussels.: NATO Office of Information and Press, 2001. - 536 p.
126. Pop A. At the Crossroads of Interlocking Subregional Arrangements.- Rome: NDC, CPEA,1999. – Р.67.
127. Potekhin O. The NATO-Ukraine partnership: Problems, Achievements and Perspectives in Peter Lang. (eds.), Between Russia and the West: Foreign and Security Policy of independent Ukraine. Studies in Contemporary History and Security Policy. - Bern-Bruxelles., 1999. - Р.16.
128. Samualson R. Great Expectations // Newsweek. – 1999. – January 8. – P.10.
129. Sapir J. Les Bases Futures de la Puissance Militaire Russe.- Paris: CIRPES, 1992. – Р.15-23.
130. Sherr J. Articles Collection Devoted to NATO, Russia, Ukraine, Crises in Kosovo and Yugoslavia . – K.: Actual Issues of International Cooperation Security, ACU, 2000. – Р.5-12.
131. Solana J. Preparing for the Madrid Summit. NATO Review. – 1997.- no 2.
132. The North Atlantic Treaty Organisation: facts and figures, Brussels: NATO information Service, 1989. – Р.14-21.
133. Yeltsin warns of possible world war over Kosovo // PIMS. – www.cnn.com/world/europe/99.04/10/kosovo.russia.diplomacy.01/