ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ПРАВОСУДДЯ: ТЕОРЕТИЧНІ І ПРИКЛАДНІ ПРОБЛЕМИ ЗАПОБІГАННЯ ТА ПРОТИДІЇ

Короткий опис

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ПРОКУРАТУРИ УКРАЇНИ

На правах рукопису

Мірошниченко Сергій Сергійович

УДК [343. 36:343.85](477)
ББК 67.99 (4 УКР) 308.143 М 64

ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ПРАВОСУДДЯ:
ТЕОРЕТИЧНІ І ПРИКЛАДНІ ПРОБЛЕМИ
ЗАПОБІГАННЯ ТА ПРОТИДІЇ

Спеціальність 12.00.08 - кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право

Дисертація на здобуття наукового ступеня
доктора юридичних наук

Науковий консультант –
Кальман Олександр Григорович,
доктор юридичних наук, професор

Київ – 2012

ЗМІСТ
Вступ ……………………………………………………………………………….… 5
РОЗДІЛ І. СОЦІАЛЬНО-ПРАВОВА ПРИРОДА ЗЛОЧИНІВ
ПРОТИ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ………………………………………….…
16
1.1 Стан наукових досліджень проблем запобігання та протидії
злочинам проти правосуддя………………………………..……………….……..
16
1.2 Правосуддя як об’єкт кримінально-правової охорони…………...………....... 38
1.3 Генезис законодавства про кримінальну відповідальність
за злочини проти правосуддя………………………………………………......…...
60
1.4 Підстави і принципи криміналізації посягань на правосуддя……...............… 81
Висновки до розділу І.............................................................................................. 94
РОЗДІЛ ІІ. ПРОБЛЕМИ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ТА ПОКАРАННЯ
ЗА ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ПРАВОСУДДЯ……………………….……………...…
97
2.1 Зміст і система норм про відповідальність за
злочини проти правосуддя........................…………………………………………..
97
2.2 Покарання як захід протидії злочинам проти правосуддя:
загальнотеоретичні положення…………………………………………..................
119
2.3 Види покарань за злочини проти правосуддя…………………….…………… 129
Висновки до розділу ІІ……………………………………………......................... 139
РОЗДІЛ ІІІ. КРИМІНОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА
ТА ДЕТЕРМІНАЦІЯ ЗЛОЧИНІВ ПРОТИ ПРАВОСУДДЯ……………….…
144
3.1 Поняття, сучасний стан і тенденції злочинності у сфері
правосуддя в Україні………………………………………………………….….....
144
3.2 Методологічні засади вимірювання рівня латентності
злочинності у сфері правосуддя…………………………………………………….
164
3.3 Кримінологічна характеристика осіб, що вчинили
злочини проти правосуддя……………………………………………………..…....
168
3.4 Кримінологічна детермінація злочинів проти правосуддя............................... 178
Висновки до розділу ІІІ………………………………………….………............... 219
РОЗДІЛ ІV. ТЕОРЕТИЧНІ ТА ПРИКЛАДНІ ПРОБЛЕМИ
ПРОТИДІЇ ЗЛОЧИНАМ ПРОТИ ПРАВОСУДДЯ.............................................
225
4.1 Базові принципи та стратегічні напрями державної політики
щодо протидії злочинам проти правосуддя……………………………….……….
225
4.2 Сутність і основні елементи системи протидії злочинам проти
правосуддя в Україні………………………………………………….......................
255
4.3 Об’єкти та суб’єкти протидії та запобігання злочинам
проти правосуддя……………………………………………………….....................
274
4.4 Місце і роль органів прокуратури в системі суб’єктів
протидії злочинам проти правосуддя…………………............................................
291
4.5 Проблеми реформування органів кримінальної юстиції…………………...… 301
Висновки до розділу IV………………………………………………………........ 317
РОЗДІЛ V. ОСНОВНІ НАПРЯМИ СПЕЦІАЛЬНО
КРИМІНОЛОГІЧНОГО ЗАПОБІГАННЯ ТА ПРОТИДІЇ
ОКРЕМИМ ВИДАМ ЗЛОЧИНІВ ПРОТИ ПРАВОСУДДЯ………..................

323
5.1 Запобігання та протидія злочинам, які посягають
на конституційні принципи діяльності органів правосуддя………………………
323
5.2 Запобігання та протидія злочинам, що посягають на життя,
здоров’я, особисту безпеку, власність учасників судочинства………..……….…
338
5.3 Запобігання та протидія злочинам, які перешкоджають
одержанню достовірних доказів по справах і своєчасному
розкриттю та припиненню злочинів………………....................................…...…

351
5.4 Запобігання та протидія злочинам, які перешкоджають
виконанню вироку (рішенню) або призначеного покарання, їх
особливості стосовно рішень Європейського суду з прав людини………...…….

360
Висновки до розділу V…………………………………………..………...…….… 386
Висновки……………………………………...………………...….........................… 390
Список використаних джерел…………………………………………..….…....... 399

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

АРК – Автономна Республіка Крим
ВАСУ – Вищий адміністративний суд України
ВРУ – Верховна Рада України
ГПК – Господарський процесуальний кодекс України
ДПС – Державна податкова служба України
КАСУ – Кодекс адміністративного судочинства України
КВЗ – Кримінально-виконавче законодавство
КВК – Кримінально-виконавчий кодекс
КК – Кримінальний кодекс
КМ – Кабінет Міністрів України
КПК – Кримінально-процесуальний кодекс (Кримінальний процесуальний
кодекс, 2012 р.)
КУпАП України – Кодекс України про адміністративні правопорушення
МВС – Міністерство внутрішніх справ України
ОРД – оперативно-розшукова діяльність
Рада ЄС – Рада країн Європейської Співдружності
РМ – Рада Міністрів УРСР
РНБО – Рада національної безпеки і оборони України
РФ – Російська Федерація
СБУ – Служба безпеки України
СНД – Співдружність Незалежних Держав
СРСР – Союз Радянських Соціалістичних Республік
УРСР – Українська Радянська Соціалістична Республіка
ЦПК – Цивільний процесуальний кодекс України

ВСТУП

Актуальність теми. Системний аналіз показників кримінально-правової статистики засвідчив загрозливі ознаки негативних тенденцій, що складаються в суспільстві останніми роками з огляду на стабільно високий рівень реєстрованих злочинів проти правосуддя.
Поступово формується громадська думка про неспроможність держави захистити демократичні засади побудови соціально-орієнтовного громадського суспільства. Адже, якщо державна професійна правоохоронна (у широкому розумінні) система буде залишатися нездатною ефективно протидіяти злочинним проявам стосовно себе самої, малопереконливими будуть будь-які запевнення про її спроможність захистити права і законні інтереси громадян. Ще більшої шкоди державним інтересам завдає протиправна діяльність її правоохоронних органів які, протидіючи злочинності, нерідко застосовують незаконні методи: психологічний тиск, погрози, залякування, фальсифікацію, застосування фізичної сили, тортури тощо. І якщо такі прояви стають системно-поширеними, правоохоронна, за формою, діяльність перетворюється на злочинну за своєю сутністю. Принаймні такою вона постає в очах громадян, які або самі безпосередньо стикаються з такими фактами, або дізнаються про них від близьких чи знайомих.
Кримінальна статистика, слід визнати, не відображає дійсних обсягів злочинів проти правосуддя через високий рівень їх латентності, труднощі з виявленням і процесуальним закріпленням допустимих доказів при провадженні відповідних слідчих дій та доказуванні у судовому процесі.
Необхідно вказати і на підвищену увагу громадських та державних інституцій до діяльності правоохоронних органів в умовах демократичного розвитку українського суспільства, адаптації його до європейських стандартів здійснення правосуддя.
Особливої актуальності це дослідження набуває у зв’язку з поширеністю корупції та інших зловживань серед працівників правоохоронних органів. Такі негативні явища не тільки викликають значний суспільний резонанс, але й знижують ефективність профілактичних заходів, посилюють рівень недовіри населення до правоохоронних органів, їх спроможності захищати права громадян.
Разом з тим, кримінологічною наукою не розв’язано ряд важливих теоретико-методологічних проблем, в тому числі і щодо однозначного визначення поняття «злочини проти правосуддя», факторів, які з урахуванням існуючих тенденцій і соціально-політичних умов, що стрімко змінюються, можуть бути прийняті за основу для впровадження нових організаційних і управлінських підходів в питаннях протидії злочинності у сфері правосуддя.
Сучасний стан державної політики протидії злочинності загалом і злочинам проти правосуддя зокрема, характеризується недосконалістю системи наукового, правового та організаційного забезпечення. Усе це негативно позначається на ефективності реалізації антикриміногенного потенціалу правоохоронної (в широкому розумінні) системи.
Актуальність розробки концептуальних засад протидії злочинності у сфері правосуддя обумовлена практичними потребами захисту прав і свобод громадян, подальшого реформування судової системи і кримінальної юстиції загалом, удосконалення державної політики (стратегії і тактики) протидії сучасним кримінальним загрозам та негативним соціальним реаліям. Вирішальне значення при цьому має недопущення неконтрольованого зростання злочинності, негативних змін в її структурі та формування відповідних тенденцій. Лише наукова методологія комплексного системного дослідження проблем протидії злочинності, і в першу чергу – злочинам проти правосуддя, може дати необхідні знання про такі явища і забезпечити впровадження отриманих результатів у практичну діяльність.
Таким чином, необхідність ефективної реалізації конституційних прав і свобод людини і громадянина, забезпечення відкритого, доступного і справедливого правосуддя, переосмислення місця та ролі протидії злочинності в державному механізмі, недостатня розробленість відповідних теоретичних положень, існування низки організаційно-правових проблем у сфері правозастосування обумовлюють актуальність дослідження правового механізму протидії злочинності.

Проблематикою протидії злочинам проти правосуддя безпосередньо займалися відносно небагато вчених, оскільки донедавна у вітчизняній кримінології державно-правова політика протидії таким злочинам розглядалася переважно під кутом боротьби зі злочинністю взагалі. Як наслідок, проблеми запобігання та протидії злочинам, які вчиняються у сфері правосуддя вивчалися, зазвичай, опосередковано. Окрім того науковці, які зверталися до цієї проблематики, аналізували переважно кримінально-правові аспекти протидії злочинам проти правосуддя і лише частково – кримінологічні. Окремі питання з цієї проблематики досліджувались в роботах вітчизняних авторів і дослідників із країн СНД (Ю.В. Александров, М.І. Ануфрієв, М.І. Бажанов, О.М. Бандурка, В.І. Борисов, Ю.В. Баулін, А.М. Бойко, І.Г. Богатирьов, В.М. Бурдін, О.О. Вакулик, А.В. Воронцов, А.В. Галахова, М.Н. Голоднюк, В.В. Голіна, В.О. Глушков, Н.О. Гуторова, С.А. Денисов, Т.М. Добровольський, О.М. Джужа, О.О. Дудоров, А.П. Закалюк, В.С. Зеленецький, О.М. Ігнатов, О.Г. Кальман, В.Ф. Кириченко, М.Й. Коржанський, О.М. Костенко, М.І. Колос, М.В. Косюта, Ю.І. Кулєшов, В.М. Кудрявцев, О.М. Литвак, Л.В. Лобанова, В.Т. Маляренко, О.А. Мартиненко, П.С. Матишевський, О.І. Медведько, М.І. Мельник, В.О. Мисливий, П.П. Михайленко, А.А. Музика, В.О. Навроцький, Ю.В. Орел, В.І. Осадчий, Л.М. Палюх, М.І. Панов, І.О.Плужнік, В.П. Пшонка, А.В. Савченко, Г.П. Середа, В.О. Туляков, А.В. Раденький, Ш.С. Рашковська, Б.В. Романюк, М.В. Сийплокі, О.М. Сокуренок, В.В. Сташис, Є.Л. Стрельцов, Е.Г. Стоматов, С.А. Тарарухін, В.Я. Тацій, В.І. Тютюгін, П.Л. Фріс, М.І. Хавронюк, М.Д. Шаргородський, С.С. Яценко та інші). Однак, роботи, виконаної на рівні комплексного теоретичного узагальнення проблем детермінації, запобігання та протидії злочинам проти правосуддя, – в кримінологічній науці пострадянського періоду до сьогодні не проводилося.

Як свідчить аналіз спеціальної кримінологічної літератури на сьогодні теоретично не розробленою взагалі або малодослідженою у науковому плані є низка ключових проблем розбудови системи запобігання і протидії злочинам проти правосуддя в умовах нових економічних реалій. Це стосується, насамперед, соціально–економічної та правової природи злочинності проти правосуддя, визначення її поняття, тенденцій і закономірностей її розвитку, видів цих злочинів і їх класифікації, механізмів і факторів, які обумовлюють їх вчинення, основних напрямків запобігання і протидії, стратегії і тактики цієї діяльності, координації заходів, системи і функцій правоохоронних та інших державних органів. Ряд питань, які стосуються цих проблем залишаються дискусійними, окремі з них не висвітлювалися навіть у постановочному плані. Перераховані обставини зумовили актуальність і вибір теми проведення комплексного кримінологічного дослідження проблем запобігання і протидії злочинам проти правосуддя в Україні, напрями та зміст цієї роботи.

Зв'язок з науковими програмами, планами, темами. Дослідження проведено відповідно до завдань, визначених Комплексною програмою профілактики правопорушень на 2007-2009 роки, затвердженою Постановою КМУ від 20 грудня 2006 року №1767 (п.13), Указом Президента України від 9 лютого 2004 року №175/2004 «Про систему заходів щодо усунення причин та умов, які сприяють злочинним проявам і корупції», Розпорядженням Генерального прокурора України №57 від 1 серпня 2008 року (зі змінами) «Щодо визначення пріоритетних тем дослідження, які потребують впровадження у прокурорсько–слідчу діяльність», Планам наукової роботи Національної академії прокуратури України на 2010, 2011, 2012 роки.

Робота відповідає тематиці наукових досліджень з проблем кримінології на перше десятиріччя XXI сторіччя, розробленій Координаційним бюро з проблем кримінології АПрН України (реєстраційний № 938 – 2009р.).

Тема дисертації затверджена Вченою Радою Національної академії прокуратури України 31 травня 2008 року (протокол №12). Головною метою дослідження була розробка концептуально–теоретичних основ запобігання і протидії злочинам проти правосуддя, які б могли бути використані при формуванні державної політики у сфері протидії злочинності, підвищення ефективності правозастовної діяльності у цій сфері.

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає в комплексному аналізі проблем забезпечення запобігання та протидії злочинам проти правосуддя, кількісних і якісних характеристик злочинності в цій сфері, детермінації, вивчення особи злочинця, розробці науково обґрунтованих рекомендацій, спрямованих на запобігання і протидію цим злочинам, як передумову удосконалення діяльності правоохоронних органів.
Відповідно до поставленої мети були сформульовані такі завдання:
- дослідження соціально-правової природи злочинів проти правосуддя, їх історичної ґенези, сутності й поняття, підстав та принципів криміналізації (декриміналізації) діянь, що посягають на правосуддя;
- визначення системи злочинів проти правосуддя, розподілу їх на окремі групи відповідно до потреб запобіжної діяльності;
- надання характеристики системі покарань за вчинення злочинів проти правосуддя;
- здійснення кримінологічного аналізу сучасного стану і тенденцій розвитку злочинності проти правосуддя в Україні, її рівня, структури, динаміки, латентності;
- з’ясування особливостей особистості злочинців, які вчинили злочини проти правосуддя;
- проведення аналізу детермінант злочинності у сфері правосуддя;
- визначення стратегічних напрямів та базових принципів державної політики з протидії злочинам проти правосуддя, сутності, основних елементів, об’єктів та суб’єктів системи протидії;
- з’ясування місця та ролі органів прокуратури в системі суб’єктів запобігання та протидії злочинам проти правосуддя;
- проведення подальшої розробки проблем реформування органів кримінальної юстиції та законодавства, яке регламентує їх діяльність, щодо реалізації заходів з запобігання та протидії цим злочинам; - визначення основних напрямів спеціально-кримінологічного запобігання
та протидії окремим видам злочинів проти правосуддя з урахуванням специфіки їх проявів.
Об’єктом дослідження виступають суспільні відносини, що виникають в процесі реалізації заходів запобігання та протидії злочинності.
Предметом дослідження є злочини проти правосуддя, теоретичні та прикладні проблеми запобігання та протидії цим злочинам.
Методи дослідження. Методологічним підґрунтям дослідження стали основні положення матеріалістичної діалектики, загальнонаукові і спеціальні методи сучасної теорії наукового пізнання, а саме: історичний, порівняльно-правовий, системно-структурний, формально-юридичний, соціологічний, статистичний та інші. На підставі загальнонаукового діалектичного методу розглянуто соціально-правову сутність запобігання злочинам проти правосуддя, тенденції і напрями її розвитку, проведено аналіз кримінологічної детермінації злочинності, як соціального явища. Історико-правовий метод використовувався для дослідження особливостей становлення та розвитку відповідальності за вчинення злочинів проти правосуддя у залежності від змін у загальній структурі злочинності та державно-суспільному житті. Застосування системно-структурного методу дало змогу здійснити структурування і класифікацію напрямів запобігання і протидії злочинам проти правосуддя. Порівняльно-правовий метод надав можливість проаналізувати зарубіжний досвід протидії злочинності у сфері правосуддя. За допомогою формально-юридичного методу було здійснено аналіз норм чинного законодавства України, з’ясований їх точний зміст, виявлені наявні суперечності і недоліки. При дослідженні емпіричних даних широко використовувалися соціологічний і статистичний методи. Застосування і поєднання різних методів дозволило комплексно дослідити постановлену проблему і розробити обґрунтовані висновки та пропозиції.
Положення та висновки дисертації ґрунтуються на нормах Конституції України, законодавчих та підзаконних нормативно-правових актів, які визначають правові засади організації та здійснення протидії злочинності. Дисертант звертався також до законодавства ряду зарубіжних держав, насамперед країн СНД, досвід яких у галузі правового регулювання відповідних інститутів може бути використано в Україні. Інформаційну і емпіричну основу дослідження становлять узагальнення постановлених судом вироків (постанов, ухвал) по 574 кримінальних справах про злочини, вчинені у сфері правосуддя, розглянуті судами за 2006-2011рр., практика діяльності правоохоронних органів та інших суб’єктів протидії злочинності, політико-правова публіцистика, довідкові видання, статистичні матеріали за 2002-2011рр., а також результати узагальнення проведених анкетувань працівників правоохоронних органів (880), суддів (127), опитувань засуджених (598), вивчення громадської думки (1186).
Наукова новизна дисертаційної роботи полягає в тому, що дисертація є першим в Україні комплексним дослідженням кримінологічних та кримінально-правових проблем запобігання та протидії злочинам проти правосуддя. Основні результати дослідження, які становлять наукову новизну, характеризуються наступними положеннями:
вперше:
- на засадах конституційно унормованого поділу державної влади на законодавчу, виконавчу і судову зроблено висновок про недоцільність упровадження у кримінологічну науку такого визначення, як «правосуддя у широкому розумінні», так само як і недоцільність подальшого його використання у кримінально-правовій науці;
- запропоновано модель розділу Кримінального кодексу України «Злочини проти правосуддя» відповідно до нової їх класифікації, виокремивши злочини, які посягають на процесуальну діяльність органів досудового розслідування та управлінську діяльність кримінально-виконавчих установ в окремий розділ «Злочини проти авторитету державної влади». В розділі «Злочини проти правосуддя» мають залишитися злочини, які вчиняються у зв’язку з діяльністю загальних судів з безпосереднього розгляду і вирішення судових справ, а також Конституційного суду України;
- відповідно до конституційного принципу, згідно якого правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, зроблено висновок про доцільність внесення редакційних змін до ст.ст. 384, 385, 386 КК в частині кримінальної відповідальності за завідомо неправдиві показання, неправдивий експертний висновок, відмову від показань, перешкоджання з’явленню свідка, експерта у контексті протидії діяльності тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України;
- сформульовано поняття «правосуддя», під яким розуміється форма реалізації державної влади, здійснюваної виключно судами, шляхом розгляду усіх спірних правовідносин, які виникають у державі на основі врегульованих законом норм цивільного, господарського, адміністративного, кримінального та конституційного судочинства;
- надано кримінологічну характеристику сучасному стану і тенденціям розвитку злочинів проти правосуддя, особам, які їх вчинили, проведена класифікація цих осіб;
- зроблено висновок про необхідність удосконалення соціально-правового механізму протидії злочинності, оптимізації інтеграційних зв’язків між такими його елементами, як цілі, завдання, функції, методи діяльності, а також суб’єктним складом, і запропоновано конкретні напрямки і форми оптимізації названих зв’язків через комплексне вирішення питань реалізації принципу верховенства закону, прав і свобод людини і громадянина;
- розроблено низку конкретних пропозицій та рекомендацій щодо удосконалення теоретико-правових засад і практики реалізації державної правової політики протидії злочинності в цілому і у сфері правосуддя зокрема;
удосконалено:
- вчення про детермінацію злочинів проти правосуддя та мотивації злочинної поведінки осіб, які їх скоїли на різних стадіях кримінального провадження;
- систему поглядів щодо теоретичного обґрунтування основоположних принципів запобігання і протидії злочинам проти правосуддя;
- теоретичні положення щодо створення комплексу заходів по запобіганню та протидії злочинам проти правосуддя і шляхи підвищення їх ефективності;
- методологічні засади кримінологічного впливу, систематизації методів та їх класифікацію на загальноспеціальні (економічні, соціально-психологічні, організаційно-управлінські тощо) та спеціально-кримінологічні;
- систему заходів віктимологічної профілактики серед осіб, які вчинюють злочини проти правосуддя;
- обґрунтування підходів до оцінки та вимірювання ефективності правового механізму протидії злочинності у сфері правосуддя, на основі теоретичних і емпіричних знань, систему відповідних критеріїв оцінки, якісних і кількісних показників з урахуванням високого рівня латентності злочинів проти правосуддя.
набуло подальшого розвитку:
- ретроспективний аналіз історичної еволюції злочинності у сфері правосуддя в різних соціально-економічних і політичних системах, які функціонували в Україні;
- обгрунтування штучності об’єднання різних за своєю природою норм матеріального права в один розділ Кримінального кодексу України про відповідальність за злочини проти правосуддя;
- визначення змісту «кримінологічна характеристика злочинності проти правосуддя і її структурних елементів»;
- методологічні засади виявлення рівня латентності злочинів проти правосуддя;
- державна політика протидії злочинності у сфері правосуддя, що полягає в розробці основних напрямів та базових принципів, що її забезпечують;
- положення кримінологічної теорії щодо протидії злочинності та визначено комплекс заходів запобігання злочинам проти правосуддя, удосконалено понятійно-категорійний апарат, що використовується у цій сфері.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані:
- у науково-дослідній сфері – для подальшого дослідження і розробки відповідних проблем, запобігання і протидії цим злочинам (акт впровадження результатів дисертаційного дослідження в наукову організаційно-управлінську діяльність Національної Академії наук України від 19.07.2012р.);
- у правотворчості – для розробки та удосконалення законодавчих та підзаконних актів у сфері запобігання та протидії злочинності (акт впровадження результатів дисертаційного дослідження в законотворчу діяльність Верховної Ради України від 12.07.2012р. №04-29/17-699(134173) та законопроектну – Ради національної безпеки і оборони України від 16.07.2012р. №1306/3-2-5);
- у правозастосовній діяльності – для підвищення ефективності заходів запобігання злочинам проти правосуддя (акт впровадження результатів дослідження в практичну діяльність Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25.07.2012р. №82-1023/0/4-12);
- у навчальному процесі – при підготовці підручників, навчальних, у тому числі навчально-методичних, посібників із дисциплін «Кримінологія», «Організація профілактики злочинів», «Проблеми протидії злочинності» тощо (акти впровадження результатів дисертаційного дослідження в навчальний процес Національної академії прокуратури України від 30.07.2012 року, Донецького юридичного інституту МВС України від 12.07.2012 року №27 та Національної академії Служби безпеки України від 10.07.2012 року №29/4506).
Особистий внесок здобувача полягає в тому, що дослідження виконано автором самостійно, з використанням останніх досягнень юридичної науки і правозастосовної практики. Усі сформульовані в ньому положення і висновки обґрунтовано на основі особистих досліджень здобувача. У процесі одержання нових наукових результатів ідеї інших дослідників, з якими опубліковано праці у співавторстві, не використовувалися.
Апробація результатів дисертації. Наукові висновки, зроблені за результатами розробки проблеми в цілому та окремих її аспектів оприлюднені на десяти міжнародних та всеукраїнських науково-практичних, у тому числі міжвідомчих конференціях: «Боротьба з торгівлею людьми» (Донецьк, 26 червня 2008р.); «Запобігання злочинам у сфері забезпечення національної безпеки України» (Київ, 21 листопада 2008р.); «Актуальні проблеми кримінального права та кримінології» (Донецьк, 24 квітня 2009р.); «Боротьба з правопорушеннями у молодіжному середовищі: вітчизняний та міжнародний досвід» (Донецьк, 2 червня 2010р.); «10-років чинності Кримінального кодексу України: проблеми застосування, удосконалення та подальшої гармонізації із законодавством європейських країн» (Харків, 13-14 жовтня 2011р.); «Протидія злочинності: теорія і практика (Київ - Луганськ, 21 жовтня 2011р.); «Прокуратура України: історія, сьогодення і перспективи» (Київ, 25 листопада 2011р.); «Актуальні проблеми реформування кримінально-процесуального законодавства та удосконалення діяльності судових і правоохоронних органів України» (Луганськ, 22 квітня 2012р.); «Правове забезпечення ефективності виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» (Одеса, 15 вересня 2012 р.); «Основні напрями розвитку кримінального права та шляхи удосконалення законодавства України про кримінальну відповідальність» (Харків, 11-12 жовтня 2012р.).
Публікації. Основні положення та результати дисертації відображено в індивідуальній монографії «Злочини проти правосуддя: теорія та практика протидії» (м. Київ, 2012р.), підручнику «Проблеми протидії злочинності» (м. Харків, 2010р.), 24 статтях у фахових наукових виданнях та збірниках наукових праць, 10 тезах доповідей на науково-практичних конференціях, у тому числі й міжнародних, а також трьох навчальних і науково-практичних посібниках (у складі авторських колективів).

Список літератури

ВИСНОВКИ

Вивчення теоретичних і прикладних проблем протидії та запобігання злочинам проти правосуддя в умовах реформування правової системи і розбудови правової держави належить до числа найактуальніших суспільно-ідеологічних, організаційно-правових і кримінологічних завдань в сучасній Україні.
Проведене комплексне дослідження та аналіз кримінологічно значущої інформації щодо злочиних посягань на правосуддя та факторів, які їх обумовлюють, стало підґрунтям, а в подальшому – результатом вироблення і обґрунтування теорії профілактики злочинності у сфері правосуддя.
Сутність вказаної теорії становлять: визначення правосуддя, запропонування нової класифікації злочинів проти правосуддя і виділення в окремий розділ «злочини проти авторитету державної влади» злочинів, які посягають на процесуальну організаційно-виконавчу діяльність органів досудового слідства та кримінально-виконавчих установ; надання кримінологічної характеристики сучасного стану і тенденцій розвитку злочинів проти правосуддя, а також осіб, які вчинили такі злочини; розроблення низки конкретних пропозицій та рекомендацій щодо удосконалення теоретико-правових засад і практики реалізації державної правової політики та механізму протидії злочинності у сфері правосуддя.

За результатами проведеного дослідження зроблено наступні висновки

1. Констатується доцільність і можливість перегляду на основі родового об’єкта існуючих підходів до визначення переліку кримінально-правових заборон, які становитимуть розділ «Злочини проти правосуддя» в Особливій частині Кримінального кодексу, підставою чого має стати їх правова і єдина соціальна сутність.
Зроблено висновок про те, що правосуддя – це форма реалізації державної влади, здійснювана виключно судами, шляхом розгляду всіх спірних правовідносин, які виникають у державі на основі врегульованих законом правил (норм) цивільного, господарського, адміністративного, кримінального й конституційного судочинства.
Розроблено модель цього розділу. До злочинів проти правосуддя запропоновано віднести злочини, які вчинюються у зв’язку з діяльністю: а) загальних судів з розгляду і вирішенню судових справ (кримінальних, цивільних, господарських і адміністративних); б) Конституційного Суду України.

2. Більшість злочинів, які за чинним Кримінальним кодексом України розміщено в розділі «Злочини проти правосуддя» за сутністю охороняємих кримінально-правовими нормами правовідносин є посяганням на установлений державою порядок (механізм, методи і способи) боротьби зі злочинністю. Запропоновано такі злочини відмежувати від злочинів, що безпосередньо посягають на правосуддя і зосередити їх в розділі – «Злочини проти авторитету державної влади».
Діяльність кримінально–виконавчої системи не відноситься до правосудницької, оскільки правосуддя у кримінальному процесі завершується винесенням вироку. Діяльність кримінально-виконавчої системи – це управлінська діяльність і злочини, які вчиняються у цій системі, як такі, що посягають на суспільні правовідносини у сфері процесуальної управлінсько-виконавчої діяльності, слід також віднести до злочинів проти авторитету державної влади.
Метою запропонованих змін є створення чіткої системи норм, що дозволить забезпечити належний кримінально-правовий захист правосуддя від суспільно небезпечних посягань і, крім того, усуне приводи для звинувачень України у проявах авторитаризму, відсутності демократії та гарантій захисту порушеного права в національних судах.

3. Проведено аналіз практики застосування покарань за вчинення злочинів проти правосуддя, виділені покарання, що найбільш часто застосовуються і зроблено висновок, що із дванадцяти видів покарань, передбачених ст. 51 КК України, законодавець у розділі ХVІІІ «Злочини проти правосуддя» застосував сім основних покарань і одне додаткове.
Доведено, що найбільш ефективними методами покарання за злочини у сфері правосуддя є покарання не пов’язані з обмеженням волі, зокрема громадські та виправні роботи. Про це свідчить, що притягнення до відповідальності за ухилення від покарання, не пов’язаного з позбавленням волі, за період 2001–2011 роки зросло майже в 47 разів.

4. Вирішуючи питання гуманізації кримінального покарання, законодавець не повною мірою використав наявний потенціал щодо пом’якшення кримінальної відповідальності за певні злочини. Зокрема, покарання у виді громадських робіт на сьогодні застосовується за злочини, включені до семи розділів Особливої частини Кримінального кодексу України.
У контексті пом’якшення кримінальної відповідальності можна передбачити зазначене покарання і в санкціях ряду норм розділу XVIІІ „Злочини проти правосуддя”. Те саме стосується й іншого покарання – виправних робіт, яке також можна було б передбачити у санкціях окремих норм розділу ХVIII „Злочини проти правосуддя”. Існує значний резерв для закріплення у санкціях статей розділу ХVIII „Злочини проти правосуддя” покарань, не пов’язаних з обмеженням волі.
З огляду на викладене, проблема системи покарань, її взаємозв'язку із відповідними видами злочинів і санкціями за їх вчинення залишається досить актуальною, потребує подальшого дослідження, а в кінцевому підсумку і законодавчого унормування.

5. Обґрунтовано, що під кримінологічною характеристикою злочинності слід розуміти сукупність статистично значущих показників про злочинність (злочини і особу злочинця), які відображають ступінь їх суспільної небезпеки, фактори злочинності і діяльність правоохоронних органів щодо протидії злочинам. Елементами кримінологічної характеристики злочинності є: злочини (рівень, динаміка, структура), характеристика особи злочинця, детермінанти злочинності, заходи протидії. Тобто, її кількісно-якісна характеристика стосовно певної території та періоду часу.
Сукупність показників елементів кримінологічної характеристики залежить від об`єкту дослідження: злочинність в цілому, її окремі групи, види, особливості її проявів в окремих регіонах, стосовно окремих об`єктів, галузей господарства, сфер життєдіяльності, груп осіб і т. п.
Визначено, що «Стан злочинності» є більш вузьким поняттям, ніж «кримінологічна характеристика».
Діяльність з протидії злочинності, що спрямовується на втручання у розвиток цього негативного явища, має виступати самостійним елементом кримінологічної характеристики і, з огляду на це, не може включатися до поняття «стан злочинності».

6. Доведено, що статистична картина злочинності у сфері правосуддя не відтворює реальних процесів, які протікають у ній, внаслідок її значної неповноти. Проведений аналіз стану злочинності у сфері правосуддя дає підстави для висновку щодо тенденції неухильного зростання кількості цих злочинів.
Характер такої злочинності свідчить про зростання кваліфікованих способів вчинення, розширення масштабів корумпованості, організованості і латентності. Рівень цієї злочинності має підвищений ступінь суспільної небезпеки порівняно з іншими загальнокримінальними злочинами, що в цілому може свідчити про існування загрози для національної безпеки України. В результаті здійснення таких злочинів суттєво порушується гарантовані Конституцією права і свободи громадян, принципи справедливості і гуманності кримінального законодавства.

7. Важливість класифікації злочинів в кримінології визначається, передусім, необхідністю розроблення ефективних заходів протидії та запобігання злочинним посяганням. Вона допомагає виявляти закономірності, співвідносити між собою різноманітні групи та види злочинів та визначити їх місце у загальній структурі злочинності.
Проведений аналіз структури злочинності у сфері правосуддя свідчить про те, що найбільшу питому вагу складають чотири види злочинів із тридцяти: порушення правил адміністративного нагляду – 1657 злочинів; ухилення від покарання, не пов’язаного з позбавленням волі – 1661; завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину– 417; завідомо неправдиве показання – 319. В той же час, спостерігаються стрімкі темпи зростання динаміки цих злочинів.
Домінуючою у наукових колах є класифікація злочинів проти правосуддя за окремими елементами їх складу. Така підстава класифікації дає можливість визначити основні напрямки і об’єкти запобіжної діяльності. Під ними розуміють об’єкт, яким охоплюється певне коло тотожних або однорідних суспільних відносин (цінностей, благ), що охороняються єдиним комплексом взаємопов’язаних кримінально-правових норм.
Виходячи з їх видових об’єктів, усі злочини, передбачені у розділі „Злочини проти правосуддя”, розподіляються на групи злочинів, які посягають на: 1) конституційні засади діяльності органів досудового слідства, прокуратури та суду;
2) життя, здоров'я, особисту безпеку, власність суддів та інших учасників судочинства;
3) одержання достовірних доказів та істинних висновків у справі;
4) відносини, що забезпечують своєчасне розкриття та припинення злочинних посягань;
5) відносини, що забезпечують належне виконання рішень, вироків, ухвал, постанов суду і призначеного покарання.
Така кримінально-правова класифікація виходячи виключно з нинішньої структури Кримінального кодексу найбільш придатна для розробки спеціально-кримінологічних заходів запобігання злочинам проти правосуддя.

8. Загальна картина, яка віддзеркалює законодавчу систему кримінальних норм, що передбачають відповідальність за злочини проти правосуддя, а також система кримінально-процесуальних та інших норм, що регламентують здійснення правосуддя в Україні потребують вдосконалення по всіх напрямках.
Внесення певних змін до Кримінального кодексу є нагальною необхідністю задля забезпечення ефективної кримінально-правової протидії злочинам проти правосуддя. Кримінальний кодекс слід удосконалювати, керуючись вимогами сучасного розвитку суспільних відносин, у т.ч. тих, що є предметом його регулювання – відправлення правосуддя.

9. Проведений аналіз детермінант злочинності у сфері правосуддя обгрунтовує, що фактором, який сприяє вчиненню злочинів проти правосуддя є наявніть сталих і міцних корупційних осередків та кругової поруки, що склалася в системі правоохоронних та судових органів України.
Цей чинник є визначальним у зростанні латентності злочинів проти правосуддя. Працівники правоохоронних органів і судді, здійснюючи суспільно-небезпечні посягання на суспільні відносини в сфері правосуддя, мають можливість використання службового становища для ефективного приховувати певних фактів та події вчинюваних злочинів. Їх компетенція та фахова юридична підготовка сприяють тому, що приховування цих злочинів здійснюється на етапі перевірки інформації про підготовку або вчинення злочину, що впливає негативним чином на прийняття рішення стосовно початку кримінального провадження (ст.214 КПК України).

10. Серед об’єктивних соціальних факторів, які обумовлюють встановлення кримінальної відповідальності за злочини проти правосуддя вирішальними визнаються характер і ступінь суспільної небезпеки діяння, його поширеність, системно-правова несуперечливість, міжнародно-правова допустимість, можливість доказування, єдність термінології. Визначальним у подальшій декриміналізації одних та криміналізації інших посягань на правосуддя має бути характер і ступінь небезпечності діяння та його поширеність.

11. Доведено, що підвищення ролі кримінального закону у протидії злочинам проти правосуддя може бути досягнуте шляхом встановлення більш чіткої системи злочинів проти правосуддя і виключення із неї злочинів, які не мають ніякого відношення до правосуддя, більш ретельного визначення доцільності криміналізації/декриміналізації злочинів проти правосуддя, оптимального законодавчого визначення кваліфікованих ознак злочину, більшої диференціації системи покарань і призначення покарань адекватно суспільній небезпеці здійсненого діяння, реалізації принципу невідворотності покарання, чіткого визначення умов і підстав судового компромісу з особами, які вчинили злочини проти правосуддя, особливо незначних або середнього ступеня тяжкості.
12. Визначено, щодо криміногенних факторів, які виступають у ролі причин і умов злочинів проти правосуддя, як і засад протидії, за їх змістовною характеристикою відносяться: соціально-економічні, політико-ідеологічні, соціально-психологічні, правові, організаційно-управлінські.
Зазначене потребує розробки кримінально-правової і кримінологічної політики з визначенням основних напрямків протидії та запобігання таким злочинам, дасть можливість забезпечити системний підхід до їх визначення, її суб‘єктів, принципів, форм і методів протидії на загально-соціальному, спеціально-кримінологічному та індивідуальному рівнях. Ці положення доцільно покласти в основу всіх кримінально-правових та кримінологічних заходів: визначення і реалізації концептуальних засад державної політики у сфері протидії злочинам проти правосуддя, формування належної нормативно-правової бази, правозастосування проведення конкретних спеціально-кримінологічних досліджень.

13. Доведено, що розробка єдиної стратегії протидії злочинам у сфері правосуддя визначає основні заходи загальносоціального та спеціально- кримінологічного запобігання цим злочинам. Загальносоціальні заходи повинні бути спрямовані на чітке виконання юридично закріплених положень державної політики у сфері протидії злочинності проти правосуддя, що сприятиме створенню відповідних умов для належної правової поведінки суб‘єктів здійснення правосуддя, забезпеченню рівного правового захисту учасників кримінального провадження, створенню умов щодо забезпечення можливості реалізації заходів безпеки цих учасників, налагодженню ефективної системи державного та громадського контролю за сферою правосуддя.

14. Визначено, що прийнята Концепція реформування системи кримінальної юстиції сприятиме чіткому визначенню повноважень кожного правоохоронного органу, прокуратури і суду. Визначено роль прокуратури в протидії злочинності у сфері правосуддя, що характеризується іманентно властивими їй ознаками, які полягають у тому, що:
а) компетенція прокуратури, мета і завдання її діяльності у сфері боротьби зі злочинністю, органічно поєднуються з положеннями принципу верховенства права і верховенства закону, що являють собою цілісну єдність;
б) постійними пріоритетами прокурорської діяльності виступають охоронювані законом інтереси людини, суспільства й держави, які визначають зміст державної політики протидії злочинності у сфері правосуддя;
в) органічну частину прокурорської діяльності, що підсилює її правозахисне призначення, становить виявлення, припинення, нейтралізація й попередження прокуратурою суспільно небезпечних діянь на ранніх стадіях їх розвитку;
г) функціональна прокурорська діяльність інтегровано поширюється на всі сфери правових відносин, у яких зароджуються й розвиваються основні види злочинів у сфері правосуддя;
ґ) прокуратура здійснює системний, координуючий та коригувальний вплив на діяльність всіх суб’єктів по протидії злочинності у сфері правосуддя.

15. Вітчизняна модель виконання покарань має спиратися передусім на відновлювальну функцію, отримати відповідну доктрину соціальної реабілітації злочинців. В цьому контексті важливе значення має широке впровадження в практику діяльності вітчизняних органів кримінальної юстиції програм відновного правосуддя, які набули поширення у багатьох країнах світу і довели свою високу ефективність.

16. Визначено, що рівень наукового обґрунтування системи заходів, спрямованих на протидію злочинам проти правосуддя впливатиме на глибинне пізнання чинників, що детермінують ці злочини на сучасному етапі розвитку держави. Тому, поглиблені розробки проблем протидії злочинам проти правосуддя вкрай актуальні для налагодження системи запобігання злочинності в умовах реформування системи кримінальної юстиції і кримінального та кримінального процесуального законодавства України.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аванесов Г. А. Криминология и социальная профилактика./ Г.А. Аванесов – М.: Академия МВД СССР, 1980. – 526 с.
2. Аванесов Г.А. Криминология./ Г. А. Аванесов – М.: Академия МВД СССР, 1984. – 498 с.
3. Актуальні проблеми протидії рейдерству в Україні: зб. наук. праць / За заг. ред. В. М. Куца. – К.:Національна академія прокуратури України, 2009. – 76 с.
4. Акутаев Р.М. Проблемы латентной преступности: автореф. дис. канд. юрид. наук. /Р.М. Акутаев .– Х.– 1984. – 14 с.
5. Алексеев А.И. Криминологическая профилактика: теория, опыт, проблемы / А. И. Алексеев, С. И. Герасимов, А. Я. Сухарев – М.: Изд-во НОРМА, 2001. – 496 с.
6. Алексеев А.И., Герасимов С.И., Сухарев А.Я. Криминологическая профилактика: теория, опыт, проблемы.:монография. / А.И. Алексеев, С.И. Герасимов, А. Я. Сухарев – М.: Издательство НОРМА, 2001. – 496 с.
7. Алексеев А. И., Солопанов Ю. В. Профилактика рецидива преступлений / А.И. Алексеев, Ю.В. Солопанов– М.: Изд-во ВНИИ МВД СССР, 1980. – 72 c.
8. Алексеев А. И. Криминология (курс лекций) / А.И. Алексеев – М.: Щит-М, 1999. – 340 с.
9. Алексеев С. C. Теория права /С. C. Алексеев С. C.– М.: БЕК, 1994. – 224 с.
10. Алиуллов P. P. Принципы социального управления / P.P. Алиуллов – М.: Локус, 2001. – 132 с.
11. Алтухов С. А. Преступления сотрудников милиции [Текст]/С. А. Алтухов. (Теория и практика уголовного права и уголовного процесса). – СПб.: Юридический центр Пресс, 2001. – 271 с.
12. Анденес И. Наказание и предупреждение преступлений / Пер. с англ. В.М. Когана – М.: Прогресс. –1979. – 264 с.
13. Антонян Ю. М. Криминология. Избранные лекции / Ю. М. Антонян Ю.М. – М.: „Логос”, 2004. – 448 с.
14. Антонян Ю. М. О понятии профилактики преступлений/ Ю. М. Антонян //Вопросы борьбы с преступностью. Вып. 26. М.: Юридлит., 1977. – С. 25-34.
15. Ануфрієв М.І. Управлінські шляхи зміцнення дисципліни в органах внутрішніх справ (соціолого-правові аспекти): автореф. дис. канд. юрид. наук:12.00.07/Ануфрієв Микола Іванович/Університет внутрішніх справ. – Х., 1998. – 23с.
16. Атаманчук Г. В. Государственное управление (организационно-функциональные вопросы): Учебное пособие / Г. В. Атаманчук– М.: ОАО „НПО „Экономика”, 2000. – 302 с.
17. Богатирьов І.Г., Джужа О.М., Ільтяй М.П. ОРД в установах виконання покарань: монографія/Богатирьов І.Г., Джужа О.М., Ільтяй М.П. – Д.:Дніпропетровський ун-т внутр. справ. – 2009. – 188 с.
18. Богатирьов І.Г., Кисельов М.О. Кримінологічні засади запобігання злочинності у великому місті на регіональному рівні: монографія/Богатирьов І.Г., Кисельов М.О. – Б.:ПФПА, 2010. – 160с.
19. Бабаев М. Концентрация репрессии как принцип уголовной политики / М. Бабаев, Ю. Пудовочкин // Уголовное право.– 2010. – № 4. – С. 109 –115.
20. Бабаев М. М. Заметки о совершенствовании уголовной статистике и не только/М. М. Бабаев//Уголовное право, 2006. – № 1,Спб. 2007. – С. 177 -193.
21. Бажанов М. И. Наказание в проэкте УК Украины / М. И. Бажанов // Проблеми законності.: Респ. міжвідом. наук. зб. Вип. 38. – Х.: Націон. юрид. академія України, 1999. – С. 169.
22. Бакай М. Удосконалення норм чинного законодавства України про кримінально-правові імунітети Президента України, народних депутатів України та суддів у контексті ст. 30 Конвенції ООН проти корупції / М. Бакай // – Юридична Україна. – № 5. – 2011. – С. 54
23. Бандурка А.А. Противодействие преступности: теория, практика, проблемы: монография / Бандурка А.А. Давыденко Л.М.– Х.: Изд-во Нац. ун-та внутр. дел, 2005. – 302 с.
24. Бандурка А. М. Преступность в Украине: причины и противодействие: монография / А. М. Бандурка, Л. М. Давыденко– Харьков: Гос. спец. изд-во „Основа”, 2003. – 368 с.
25. Батиргареєва В., Колодяжний М. Теоретичні основи забезпечення якості кримінального законодавства та првозастовної діяльності у сфері боротьби зі злочинністю в Україні (нотатки з наукової конференції)./Батиргареєва В., Колодяжний М.// Право України. – 2009. - №7. – С. 186-192.
26. Батиргареєва В. С. Рецидивна злочинність в Україні: соціально-правові та кримінологічні проблеми: монографія / В. С. Батиргареєва. – Х.: Право, 2009. – 576 с.
27. Баулін Ю. Загальні положення державної політики щодо боротьби зі злочинністю в Україні / Ю. Баулін // Право України. – № 1–2. – 2012. – С. 228–231.
28. Беляев Н. А. Уголовно-правовая политика и пути её реализации. – Л.: Изд-во Ленинградского ун-та, 1986. – 176 с.
29. Бибило В. Н. Конституционные принципы правосудия и их реализация в стадии исполнения приговора:[учеб. пособие]/ Бибило В.Н. – Минск: Университетское , 1986. – 160с.
30. Блувштейн Ю.Д. Система субъектов и тактика профилактики правонарушений: Лекция. – М., 1980. – 45 с.
31. Боботов С.В. Правосудие в правовом государстве/Право как социокультурная ценность/С.В. Боботов// Материалы конференции. М.: Российская правовая академия, 2001. – С. 129-137.
32. Боботов С. В. Правосудие во Франции /С. В. Боботов– М.: Изд-во „ЕАВ”, 1994. – 198 с.
33. Бойко А.М. Детермінація економічної злочинності в Україні в умовах переходу до ринкової економіки (теоретико-кримінологічне дослідження): монографія / А.М. Бойко. – Львів: Видавничий центр ЛНУ ім. І. Франка, 2008. – 380 с.
34. Бойко А. Економічна злочинність як соціальне явище / А. Бойко // Львівський університет: Вісник Львівського університету. Серія юридична. – Вип. 37. – Львів: ЛДУ, 2002. – С. 461 – 466.
35. Бойков А.Д. Проблемы судебной реформы / А.Д. Бойков // Советское государство и право. – 1991. – № 4. – С. 13-25.
36. Боков А.В. Организация борьбы с преступностью: монография/Боков А.В. – М.: ЮНИТИ–ДАНА, Закон и право, 2003. – 175 с.
37. Большая советская энциклопедия. – М.: Советская энциклопедия, 1975. – Т. 20. – 608с.
38. Борисов В.І. Відповідність кримінального закону конституційним принципам здійснення правосуддя в Україні. Питання боротьби зі злочинністю: зб. наук. праць/ редкол.: В. І. Борисов та ін. – Х.: Право. – 2009. – Вип. 18. – С. 3-14.
39. Борисов В. І. Сучасна політика держави у сфері боротьби зі злочинністю та її напрямки. Питання Боротьби зі злочинністю. Збірник наук. праць. Випуск 15 / Ред. кол.: Ю.В. Баулін (голов. ред.) та ін. – Х.: Вид–во „Кроссроуд”, 2008. – 324 с.
40. Борисов В. І. Огляд результатів анкетування осіб, які відбули покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк, в аспекті їх соціальної адаптації та реінтеграції в суспільство / Борисов В. І., Степанюк А. Х., Яковець І. С., Опанасенко О. І. // Питання боротьби зі злочинністю. –2011.– Випуск 21. – 312с.
41. Борисов В. Сучасна політика держави у сфері боротьби зі злочинністю та її кримінально-правовий напрям / В. Борисов // Право України. – № 1–2. – 2012. – С. 232–241.
42. Бородин С.В. Борьба с преступностью: теоретическая модель комплексной программы / С. В. Бородин – М.: Наука, 1990. – 272 с.
43. Боротьба зі злочинністю у сфері підприємницької діяльності (кримінально-правові, кримінологічні, кримінально-процесуальні та криміналістичні проблеми) [Текст] /В.І. Борисов [та ін.]; відп.ред. Ф. А. Лопушанський, В. І. Борисов; НАН України, Інститут держави і права ім. В.М. Корецького, Інститут вивчення проблем злочинності Академії правових наук України. – Х. : Право, 2001. – 264 с.
44. Бошно С.В., Васюта Г.Г. Отражение в правовом сознании государственных служащих судебной практики (по итогам социолого-юридического исследования) / С. В. Бошно, Г. Г. Васюта // Государства и право. – 2010. – № 10. – С. 37– 48.
45. Бражник А. Проблеми встановлення кола суб’єктів злочину за ч. 2 ст. 387 КК України та визначення меж їх відповідальності за розголошення даних дізнання або досудового слідства / А. Бражник // Юридична Україна. – № 3. – 2011. – С.94–98.
46. Бринцев В. Конституційні межі законодавчого унормування функції нагляду прокуратури в Україні / В. Бринцев // Право України. – 2009. – № 2. – С. 139-143.
47. Бурдін В.М. Окремі проблеми злочинів проти правосуддя за КК України/ В.М. Бурдін// Життя і право. – 204. – №2. – С.74-77.
48. Вакулик О.О. Кримінальна відповідальність за примушування давати показання: історія розвитку норми / О.О. Вакулик // Адвокат, 2008. – № 12. – С.19-22.
49. Вакулик О.О. Кримінально-правова характеристика примушування давати показання:автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук за спец. 12.00.08./ О.О. Вакулик // – Київ.–2011. – 23с.
50. Ванюшкин С.В. Проблема организованной преступности и неотложные меры борьбы с ней / С. В. Ванюшкин // Преступность: стратегия борьбы / Под ред. А.И. Долговой. – М.: Криминологическая Ассоциация, 1997. – 257 с.
51. Васькович Й. Правосвідомість та її вплив на менталітет українського народу / Й. Васькович // Право України. – 1998. – № 6. – С. 109–111.
52. Ветров Н. И. Уголовное право. Особенная часть: Учебник для студентов вузов, обучающихся по юрид. специальностям. / Н. И. Ветров М.: Закон и право, 2000. – 527 с.
53. Взаємодія міліції та громадськості в Україні (з використанням досвіду діяльності поліції Великобританії) / Керівник авт. кол. О. В. Поволоцький; За заг. ред. А. Джбека, О. Н. Ярмиша; Передмова О. М. Бандурки: навч. посібник. – Харків: Вид–во Націол. ун–ту внутр. справ, 2001. – 200 с.
54. Виконавча влада і адміністративне право/ За заг. ред. В. Б. Авер’янова. – К.: Видавничий Дім „Ін-Юре”, 2002. – 668 с.
55. Виступ Уповноваженого ВРУ з прав людини від 14 січня 2011 р. під час представлення у Веровній Раді України Щорічної доповіді про стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні [Електронний ресурс]. –Режим доступу : www.ombudsman.gov.ua/index.php?...110.
56. Виступ Уповноваженого ВРУ з прав людини від 22 жовтня 2010 р. на представленні Спеціальної доповіді «Стан дотримання Україною європейських стандартів з прав і свобод людини» з нагоди 60-ти річчя Конвенції про захист прав людини та основополжних свобод [Електронний ресурс]. Режим доступу: www.ombudsman.gov.ua/ru/images/stories/.../S_Dopovid_3.pdf
57. Витрук Н.В. Конституционное правосудие: судебное конституционное право и процес / Н.В. Витрук – Москва: «Закон и право» –Издательское объединение «ЮНИТИ», 1998. – 376 с.
58. Власов И. С. Ответственность за преступления против правосудия/ Власов И. С., Тяжкова И. М. – М.: Издательство: Юрид. лит. – 1968.– 136 с.
59. Власов И.С. Преступления против советского социалистического правосудия:Дисс. канд. юрид наук/ Власов И.С. – М., 1964. – С. 184.
60. Волженкин Б.В. Мифы уголовной статистики и реальности экономической преступности или реальности уголовной статистики и мифы об экономической преступности / Б.В. Волженкин // Уголовное право в XXI веке. - М.; ЛексЭст, 2002. – С. 82 – 87.
61. Воронцов А.В. Кримінальна відповідальність за злочини проти правосуддя, які вчинюються службовими особами органів дізнання та досудового слідства: автореф. дис. канд.юрид. наук:12.00.08/ Воронцов Андрій Володимирович/ Міжнар. гуманіт. ун-т. – О., 2011. – 21 с.
62. Всеобщая декларация прав человека принята и провозглашена в резолюции 217А (ІІІ) Генеральной Ассамблеи от 10.12.1948: // Сборник международных документов. - М.: Норма, 2004. – С. 39-44.
63. Гальперин И.М. Социальный и правовые основы депенализации / И. М. Гальперин // Советское государство и право. – 1980. – № 3. – С . 61–68.
64. Гальперин И. Н. Уголовная политика и уголовное законодательсто. В кн.: Основные направления борьбы с преступностью. / И. Н. Гальперин – М.: 1975. – С. 47-76.
65. Гафуров З. Социально-правовое государство: причины возникновения, объективные основы, противоречивая сущность /З. Гафуров // Государство и право. – 2009. – № 4. – С. 5–14.
66. Герцензон А. А. Уголовное право и социология (Проблемы социологии уголовного права и уголовной политики) / А. А. Герцензон – М.: Юрид. лит, 1970. – 286 с.
67. Гилинский Я. Девиантология: социология преступности, наркотизма, проституции, самоубивств и других „отклонений” / Гилинский Я. – Спб.: Издательство „Юридический центр Пресс”, 2004. – 520 с.
68. Гилинский Я.И. Генезис преступности. Проблема причинности в криминологии // Российський ежегодник уголовного права / [под ред. Б.В. Волженкина]. – 2007. – № 2. – СПб.: ООО Университетский издательский консорциум Юридическая книга, 2008. – 932 с.
69. Гилинский Я.И. Девиантность, преступность, социальный контроль. Избранные статьи / Я. И. Гилинский – СПб.: Изд-во Р. Асланова „Юридический центр Пресс”, 2004. – 322 с.
70. Гилинский Я.И. Криминология. Теория, история, эмпирическая база, социальный контроль. Курс лекций/Я.И. Гилинский. СПб.: Питер, 2002. – 384 c.
71. Голик Ю. З. Метод уголовного права / Ю. З. Голик // Журнал российского права. –2000.– № 1.– С.15.
72. Голик Ю. Может ли испытывать симптомы кризиса то, что не существует / Ю. Голик, А. Коробеев, Є. Мысловский // Уголовное право. – 2007. – № 1. – С. 137–141.
73. Голина В.В. Криминологическая профилактика, предотвращение и пресечение преступлений: монографія/ Голина В.В.– Киев УМК ВО. – 1983. – С. 69, С. 15.
74. Голіна В.В. Злочинності – організовану протидію / В. В. Голіна – Х.: „Рубікон”, 1998. – 128 с.
75. Голіна В.В. Попередження злочинності правоохоронними органами : навч. посіб. / В.В. Голіна. – К. : НМК ВО, 1991. – 92 с.
76. Голіна В.В. Сучасна нормативно-правова база та практика державного програмування протидії злочинності в Україні. Питання боротьби зі злочинністю / В. В. Голіна, М. Г. Колодяжний – Вип. 21. – С. 46 – 59.
77. Голіна В.В. Кримінологічна політика держави: концептуальні положення та основні принципи її формування. Питання боротьби зі злочинністю / В.В. Голіна, С.Ю. Лукашевич. Збірн. наук. праць. Випуск 16/ ред. кол.: Ю.В. Баулін (голов. ред.) та ін. – Х.: Вид-во „Кроссроуд”, 2008. – 304 с.
78. Голіна В. В. Регіональні (міські) програми запобігання злочинності: досвід емпіричного дослідження. Питання боротьби зі злочинністю./ В. В. Голіна, С. Ю. Лукашевич, М. Г. Колодязний, В. В. Кулікова. – Вип. 18. – С. 66–79.
79. Голіна В. Спеціально-кримінологічне попередження злочинів (теорія і практика):автореф. дис. на здоб. наук. ступ. докт. юрид. наук. за спец. кримінальне право і кримінологія; виправно-трудове право 12.00.08 /В.В. Голіна – Харків. – 1994. – 43 с.
80. Голіна В. Теоретичні та прикладні проблеми втілення кримінальної політики в Україні / В. Голіна // Право України. – № 7. – 2009. – С. 24–30.
81. Головчук В.А. Кримінально-правова охорона виконання судових рішень: автореф. дис. канд.. юрид. наук: 12.00.08/В.А. Головчук//НАВС. – К., 2012. – 19с.
82. Голоднюк М.Н. Вопросы совершенствования законодательства о преступлениях против правосудия / М. Н. Голоднюк // Государство и право на рубеже веков / Материалы всероссийской конференции. Криминология. Уголовное право. Судебное право. М.:ИГПРАН, 2001. – С. 220-223.
83. Голоднюк М.Н. Преступления против правосудия // Курс уголовного права. Особенная часть. – Том 5: Учебник для вузов / Под ред. проф. Г. И. Борзенкова и B. C. Комиссарова. – М.– 2002. – С. 145-147.
84. Горелик А. С. Преступления против правосудия // Уголовное право России. Часть Общая: Учебник для вузов / Отв. ред. Л.Л. Крутиков. – М. 1999. – С. 679 – 680.
85. Горяинов К. К. Проблемы прогнозирования преступности в региональном разрезе / К. К. Горяинов, Л. В. Кондратюк // Вопр. борьбы с преступностью. – 1983. - Вып. 39. – С. 26-35.
86. Градецький А. В. Особливості карально-виховного впливу на засуджених, колишніх суддів та співробітників правоохоронних органів, які відбувають покарання у виді позбавлення волі [Текст]: автореф. дис. канд. юр. наук: 12.00.08/ Градецький Андрій Вікторович/ Класичний приватний університет. – Запоріжжя, 2010. – 20 с.
87. Гришаев П. И. Советская криминология. Курс лекций для студентов ВЮЗИ. Лекции 1 – 3 / П.И. Гришаев – М.: РИО ВЮЗИ, 1975. – 94 c.
88. Грошевий Ю. Проблеми реформування кримінального судочинства / Ю. Грошевий // Право України. – 2009. – № 2. – С. 4-10.
89. Гуторова Н. О. Кара як мета покарання / Н. О. Гуторова // Вісн. націон. ун-ту внутр. справ. Вип. 20. – Х.– 2002. – С. 42-46.
90. Гуторова Н.О. Кримінально-правова охорона державних фінансів України : монографія / Н.О. Гуторова – Х. : Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2001. – 384 с.
91. Давиденко Л. М., Бандурка А.А. Противодействие преступности: теория, практика, проблемы: монографія/ Давиденко Л.М., Бандурка А.А. – Харьков: Изд-во Нац. ун-т внутр. дел, 2005. – 302 с.
92. Давиденко Л.М. Поняття і значення кримінологічної характеристики злочинів, пов’язаних із порушенням порядку заняття господарською і банківською діяльністю / Л.М. Давиденко // Донецький ін-т внутр. справ при Донецьк. держ. ун-ті: Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. Збірник наукових статей. 2002. – Донецьк: ДІВС, 2002. – № 2. – С. 192 – 196.
93. Дагель П.С. Причины преступности в СССР и причини индивидуального преступного поведения/Дагель П.С.// Проблемы причинности в криминологии и уголовном праве. - Владивосток, 1983. – С. 22-37.
94. Даньшин И.Н. Общетеоретические проблемы криминологии: монография / И.Н. Даньшин – Х.: Прапор, 2005. – 110 с.
95. Даньшин И.Н. Предупреждение корыстных преступлений против социалистической собственности (системный подход) / И.Н. Даньшин // Актуальные проблемы юридической науки на этапе развитого социализма. Краткие тезисы докладов и научных сообщений Республ. научн. конф. 16 – 18 октября 1985 г. – Х.: Юрид. ин-т, 1985. – С. 172 – 174.
96. Даньшин І. Кримінальна політика: за і проти / І. Даньшин, А. Зелінський // Право України. – 1992. – № 8.– С. 29 – 35.
97. Даньшин И.Н. К вопросу о понятии личности преступника/ И. Н. Даньшин // Проблемы социалистической законности. Респ. межвед. научн. сб. – Харьков: Изд-во ХГУ “Вища школа”, 1980. – Вып. 6. – С. 117 – 126.
98. Даньшин И.Н. Преступность: понятие, общая характеристика, причины и условия: Учеб. Пособие / И.Н. Даньшин – К.: УМК ВО, 1988. – 88 с.
99. Демченко С.Ф. Реформування судової системи: окремі ключові поняття / С. Демченко // Юридична України. – № 4. – 2010. – С. 11–15.
100. Денисов С.А. Преступления против правосудия. Теория и практика применения уголовного закона:монографія./ Денисов С.А. – СПб.: Университет МВД РФ. – 2002. – 432с.
101. Денисова Т.А. Покарання: кримінально-правовий, кримінологічний та кримінально-виконавчий аналіз: монографія / Т.А. Денисова – Запоріжжя: Класичний приватний університет. 2007.– 287 с.
102. Добровольская Т.Н. Принципы советского уголовного процесса (Вопросы теории и практики): [учеб. пособие] / Т.Н. Добровольская – М. : Юрид. лит, 1971. – 200 с.
103. Долгова А.И. Организация предупреждения преступности с учетом детерминации / А.И. Долгова // Вопросы борьбы с преступностью. – М.: Юрид. лит, 1988. – Вып. 47. – С. 84 – 92, С.85 – 87.
104. Домбровский Ю. Факультет ненужных вещей / Ю. Домбровский– М.: Художественная литература, 1989. – 512 с.
105. Дослідження корупції в судовій системі України: суди загальної юрисдикції та апеляційні суди. Звіт за результатами соціологічних досліджень. – К.: 2008–2009. – 78 с.
106. Дремин В.Н. Преступность и ее организованные формы как социальная практика // Информационное обеспечение противодействия организованной преступности: Сб. науч. статей / Под. ред. М. Ф. Орзиха, В. Н. Дремина. – Одесса: Феникс, 2003. – С. 12-25.
107. Дрьомін В.М. Злочинність як соціальна практика: інституціональна теорія криміналізації суспільства: монографія / В.М. Дрьомін – О.: Юридична література, 2009. – 616 с.
108. Дуюнов В.К. Наказание в уголовном праве России – принуждение или кара?/ В.К. Дуюнов // Государство и право. – 1997. – № 11. – С. 61–68.
109. Дудоров О.О. Кримінальна відповідальність: аналіз основних наукових концепцій.//Виборні праці з кримінального права//Луганськ: МВС України, Луганський державний університет внутрішніх справ ім. Е.О. Дідоренка. – 2010. – С.81-94.
110. Єдиний державний реєстр судових рішень. // [Електронний ресурс]: Режим доступу: http://reyestr.court.gov.ua
111. Жалинский А.Э. Специальное предупреждение преступлений в СССР: вопросы теории / А. Э. Жалинский – Львов: Изд-во „Вища школа”, 1976. –193 с.
112. Жалинский А.Э. Эффективность профилактики преступлений и криминологическая информация / А.Э. Жалинский, М.В. Костицкий. – Львов: «Вища школа», 1980. – 212 с.
113. Журавська З.В. Віктимологічні засади боротьби зі злочинністю у місцях позбавлення волі [Текст]: автореф. дис. канд. юр. наук: 12.00.08/ Журавська Зоряна Валентинівна/ Київський національний університет внутрішніх справ. – К., 2010. – 20 с.
114. Забрянский Г. И. Методика статистического изучения преступности / Г. И. Забрянский – Краснодар.– 1976. – 82 с.
115. Завгородній В.А. Правове регулювання діяльності міліції та громадськості у протидії корупції / В.А. Завгородній // Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ. – № 1. – 2007. – С. 196–204.
116. Закалюк А. П. Курс сучасної української кримінології: теорія і практика: у 3 кн. / А.П. Закалюк. – К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2007 – 424 с.
117. Закалюк А.П. Теория и практика индивидуального прогнозирования и профилактики преступного поведения: автореф. дис д-ра юрид. наук: 12.00.08/ Закалюк А.П. – Харьков: Харьк. юрид. ин-т, 1987. – 28 с.
118. Закалюк А. Теоретична характеристика та обґрунтування системи державної протидії проявам злочинності / А. Закалюк // Право України. – № 1–2. – 2012. – С. 216 – 227.
119. Закон СРСР від 25 грудня 1958 р. „Про затвердження Основ кримінального законодавства РСР і союзних республік” Ве