ҐЕНДЕРНІ ВИМІРИ ЛІНІЙНИХ ТА МЕРЕЖЕВИХ СИСТЕМ ПОЛІТИКИ



Название:
ҐЕНДЕРНІ ВИМІРИ ЛІНІЙНИХ ТА МЕРЕЖЕВИХ СИСТЕМ ПОЛІТИКИ
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

 

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

 

У «Вступі» обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено його мету і завдання, об’єкт, предмет та методи. Сформульовано теоретичні положення, які становлять наукову новизну та виносяться на захист, висвітлено теоретичну та практичну значущість одержаних результатів, наведено інформацію про їх упровадження та апробацію результатів дослідження. Обґрунтовано структуру дисертації.

У першому розділі «Теоретико-методологічні засади дослідження ґендерних вимірів лінійних та мережевих систем в політиці» проаналізовано зміст теоретичних та методологічних напрацювань із ґендерної проблематики в політичній теорії з метою виокремлення основних напрямів ґендерно орієнтованих досліджень політичних систем, серед яких акцентовано на особливостях застосування принципів постмодернізму для розкриття сутності систем політики; процесів їх структурування та деструкції.

Теоретико-методологічні засади дослідження ґендерних вимірів систем політики розглянуто в розрізі трьох філософських парадигм, кожна із яких задає власне ціннісно-логічне скерування процесу розкриття проблемних аспектів об’єкту дослідження. Ретроспектива ґенези політичних доктрин Нового часу концентрує увагу на процесі політичної емансипації, який задав параметри розвитку громадянського суспільства та був скерованим на багатомірну зміну політичної реальності. Феміністичний світогляд зумовлює ідеологічні стратегії, до яких віднесено ліберальну концепцію захисту прав жінок, соціалістичне трактування «жіночого питання» та радикально-феміністську теорію патріархату. Дослідження крізь призму об’єктів постмодерністської критики зумовлює аналіз гетерогенності та дисконтинуальності систем із застосуванням принципу деконструкції, методу мовних ігор, а також авторських підходів до трактування метамереж та метанаративів. Історію дослідження проблеми ґендерних вимірів систем політики характеризує домінування однієї із названих парадигм у конкретному просторово-часовому контексті. 

            Особливості застосування принципів постмодернізму в дослідженнях систем політики розглянуто через авторські розробки Ж.-Ф. Ліотара. Акцент на цій авторській концепції зумовлений проблемністю застосування постмодернізму у якості теоретико-методологічних засад політологічного дослідження внаслідок того, що лейтмотивами постмодернізму виступають відмова від чітких теоретичних меж, довільне творче оформлення праць, відсутність чіткої методології та відкритість до генерування зв’язків між традиційно закритими філософськими парадигмами. Функцію методології у постмодернізмі виконують строгі, проте неузгоджені між собою, гетерогенні принципи, які пронизують постмодерні дослідження, що відповідають світоглядній картині наукових проектів та, у поєднанні із авторськими методами можуть набувати значення критеріїв оцінки коректності нового політологічного знання. Розширення діапазону політичного простору внаслідок творчості на межах класично маркованих сфер та генерування своєрідної теоретичної „дифузії” партикулярних змістів визначає унікальність розуміння ґендеру та системи, яке пропонують постмодерні автори.

Аналіз теоретичного диспуту Ж.-Ф. Ліотара із Ю. Габермасом дозволив зробити висновок про можливість заміни цілісного теоретико-методологічного постмодерного підходу комплексом гетерогенних принципів, які за певних умов відіграють роль «теорії постмодернізму». Ці принципи отримують свої імена у працях В. Вельша: принцип радикальної плюральності, принцип множинності бачення світу, принцип заперечення тоталітарного порядку, принцип постмодерної чуттєвості до світових проблем та принцип постійного поглиблення змісту свободи. Ґрунтуючись на авторських проектах постмодернізму у процесі дослідження визначено принципи, що поєднують у своєму змісті політичний та ґендерний компоненти: партикуляризм, заперечення єдиного і тоталітарного порядку та постмодерна чуттєвість до світових проблем;

Принцип партикуляризму застосовують у постмодернізмі для опису ієрархічних систем, які відтворюють гегемоністські дискурси, структуруючись відповідно з універсальними стратегіями панування. Узагальнені знаменники (держава, система, ґендер, ринок) блокують диференціацію відмінностей, перспектив та інваріантність влади. Суперечності різнопланових мовних ігор та нелінійна динаміка їх взаємозв’язків генерує альтернативу універсальній мові науки. Категорії «ґендер» та «система політики» стають партикулярними, бо не здатні охопити чи пояснити досвід людства. Принцип заперечення єдиного і тоталітарного порядку фіксує рефлексію постмодерного досвіду «реабілітації» окремих способів життя, типів мислення та систем орієнтацій. Ієрархічні системи тоталізують буття внаслідок нелегітимного розгортання партикулярного до рівня абсолюту. Існує нескінчений простір можливостей конструювання систем політики та ґендеру, однак домінування одного варіанту звужує перспективи інших. Ґенеза постмодерної чуттєвості апелює до розвитку політичної свободи, відкриваючи конфліктність та гетерогенність плюралізму.

            Аналіз тривимірної моделі трактування ґендеру М. Кіммела дозволив узагальнити провідні аспекти ґендерно орієнтованих постмодерних досліджень політичних систем, а саме: вихід за межі теорії статевих ролей, застосування категорії влади при розкритті ґендерних вимірів соціуму та множинність неузгоджених трактувань ґендеру. На противагу теорії ґендеру, постмодернізм через дискурси влади вводить принципово неузгоджені авторські підходи до розуміння ґендеру, серед яких ґендер розглянуто як мистецтво творення себе або ж фіктивну єдність (М. Фуко), перформативну репрезентацію, яка втілює те, що ми здійснюємо в конкретний момент (Дж Батлер), соціальний інститут (М. Кіммел), структуру, що відіграє провідну роль у процесі суб'єктифікації (Ю. Кристева), форму текстуальності (Е. Сісу), принцип структурування патріархатних систем (Л. Ірігаре). Децентрація методологічних конструкцій не замикається на міфологічному образі «смерті суб’єкта» (влади, ґендеру, систем політики), а продовжується у постановці питань щодо його сутності, ґенези та статусу (М. Фуко, Дж. Батлер, В. Вельш,  Ж.-Ф. Ліотар).

            Наукові знання перебувають під подвійною детермінацією політичної системи та метанаративу, в межах якого їх здобуто. Межі мовних ігор задають системи політики, легітимізуючи допустимі для них дискурсивні практики та не допускаючи всі інші. В окремих випадках дискурс системи виявляє домінування лише одного порядку мовних ігор, який визначає допустимість предметів обговорення та спосіб їх репрезентації. Розвінчання істинності метанаративів є інтелектуальною практикою у теоретико-методологічному дискурсі, що покликана якнайширше залучити людину до творення простору власної свободи.

            У другому розділі «Принципи структурування та деструкції систем політики крізь призму ґендерного виміру буття людини» на основі розглянутих вище теоретико-методологічних стратегій конкретизовано зміст понять лінійних та мережених систем в політиці та проаналізовано діючі моделі ґендерних вимірів на рівні національних політичних систем Швеції, Швейцарії та України.

            Історія розвитку лінійних систем у політиці синхронна із появою та утвердженням систем ідей про істину. Античність, середні віки, новий час відзначаються унікальними логіками структурування чітких політичних вертикалей, ієрархічні системи зв’язків у яких відтворюють лінійні конфігурації елементів. Однак, на межі двадцятого та двадцять першого століть актуалізуються глобальні сумніви у прогресивності політичного розвитку, у емансипації народу, місіонерських ролях одних національних держав з приводу інших, а також істинності ідеологій, що вносить свої детермінанти у політику та її прочитання. Кібернетичний алгоритм „чорної коробки” Д. Істона із її механістично-комунікативними модифікаціями, здійсненими Г. Алмондом та К. Дойчем ілюструють нові підходи у схематизації політичного життя. „Велика картина”, пропонована новим інституціоналізмом (С. Стейнмо, А. Телен), ілюструє розуміння політики поза традиційно визначеними межами держави, нації та класу, а також діагностує потребу локалізувати розпорошену різноманітність елементів політичної системи.

            Хаотичність глобальних політичних зв’язків породжує абстрактне прочитання політичної системи в межах одних шкіл та інтенсивне політичне моделювання – в межах інших. Фемінізм (В. С. Петерсен, Л. Ірігаре) описує чоловіче домінування та владу маскулінності, яка у множині світів надає легітимності тільки тому світу, ієрархія якого структурована за стандартом патріархату. Постмодернізм (Ж. Дельоз, Ж. Дерріда, Ж-Ф. Ліотар) співзвучно викриває тенденцію метанаративів прикривати пізнання реальних дійсних світів гомогенною ідеологічною конструкцією бажаного майбутнього. Диверсифікація дійсності має політичне значення, однак її системні форми підмінюють лінійно структуровані метанаративи. У підсумку, постмодернізм переносить майбутнє у сучасні просторові параметри, описуючи плюралізм картини світів. Такий підхід зумовлює висвітлення системних розривів, які виникли між ідеалістичними моделями демократичного розвитку та партикулярними антидемократичними владними стратегіями (розгортання яких легітимізують та закріплюють структури систем політики у віртуальних моделях політичних просторів), а також розривів у просторово-часових координатах систем політики внаслідок стрімкого розвитку новітніх технологій та інформаційно-комунікативних каналів.

            У процесі дослідження доведено, що метанаративу іманентні чіткі вертикалі абстрактних політичних образів та міфологем, легітимність яких у сучасних демократіях забезпечує абсолютизація політичного консенсусу. Фіксація абсолютного значення цінностей, що задають зміст метанаративу, сприяє тоталізації політичного простору, що породжує негатив межі метанарративу та його центричність щодо заданої ідеологічної осі. Лінійна конфігурація зв’язків стає необхідною формою системи та закладає необхідність спрощення суті та генерування її політичної абстракції. Делегітимація спекулятивного наративу та наративу емансипації розкриває перспективи поглибленого розуміння свободи та політичної системи, структурованої за її принципами.

            Ґендерні виміри лінійних систем в політиці вперше репрезентовані у філософії Давнього Китаю, а саме у дуалізмі інь-янь, чоловічого та жіночого начал, які постійно присутні у світі. Модерні категорії маскулінності та фемінності відтворюють логіку інь-янь, наголошуючи на нестійкості та відносності зазначених категорій. У політичному дискурсі маскулінність та фемінність застосовували для оцінки конкретного політичного режиму, рішення чи стратегії. Феміністська теорія патріархату вивела маскулінність та фемінність на системний рівень. Р. Коннелл ввів у політичну теорію набір принципів, які визначають природу гегемонної маскулінності. На основі аналізу домінанти чоловічої творчості у політиці. Дослідження пропонує розгляд принципів, які мають фемінне походження та актуалізовані на системному рівні політики, а саме принципів піклування, ненасильства та толерантності.

Постмодерністська критика трансформує лінійну скерованість до консенсусу у простір принципової розбіжності, простір паралогії. (Ж-Ф. Ліотар). Одиничність локального простору та відповідна рефлексія у культурі зазнають диверсифікації завдяки новим інформаційно-комунікативним ретрансляторам. Простір культури стає відкритим для проникнення інших культур, інших світів. Дійсність поляризована, і кожен її елемент фіксується у електронній пам’яті. Отже, системи політики мають засвоїти нову якість культури та вмістити дискретність мережі із її дивергентними формами, не тоталізуючи смислових значень.

Роль мережевих структур політики у новому світовому дискурсі полягає у забезпеченні рефлексії гетерогенних культур та інших порядків мовних ігор і створенні відносно справедливих умов їхнього буття та репрезентацій. Система політики не може зникнути під дією новітніх чинників, адже розвінчання метанаративів не знімає суперечності гетерогенних порядків мовних ігор, навпаки: посилює та загострює відмінності та множинність політичних позицій. Мета систем політики в зазначених умовах - бути іманентним станом гетерогенності дискурсів, генеруючись на межах принципових розбіжностей, фасилітуюючи суперечності, вивчаючи контекст. В ідеальному світі існують ідеальні проекції тотального розв’язання конфліктів, реальність багатоманітних світів має лише одну загрозу тотальної гомогенізації різнорідних ціннісно-мовних порядків.

У перспективі політична система набуває якості недовершеного проекту, який конституюється у результаті діалогу великого та малих наративів, поглиблюючи простір потенційного політичного буття для розв’язання можливих конфліктів.

            Аналіз політичних систем дозволив виявити тісно переплетені зв’язки між практиками розгортання або обмеження свободи та специфікою інтерпретації ґендеру політичною системою. Авторитарні та тоталітарні режими двадцятого століття уніфікують форми систем політики та способи репрезентації ґендерних інтересів. Плюралізм усвідомлення та практик політичної свободи на початку двадцять першого століття стає невідворотним, стимулюючи розвиток нових форм в архітектурі політичних систем. Враховуючи цю тенденцію, постмодернізм тяжіє до розуміння людини як „відкритого проекту”, наділяючи її здатністю проектувати себе у соціумі, відповідно до відчуття власної сутності. Це проектування позбавлене тотальності статі, адже завдяки розвитку науки проекцію можна змінювати, запозичуючи ознаки Іншого чи долаючи визначені соціумом межі.

Моделювання ґендерних вимірів систем політики розглянуто крізь призму провідного досвіду систем політики у країнах західної Європи, зокрема Шведської агенції з міжнародного розвитку та Швейцарської агенції розвитку та співробітництва.

Первинним в інкорпорації ґендерної перспективи у діяльність та структуру політичних систем визначено формування культури рівності гетерогенних можливостей. Така культура потрібна системі для здійснення принципових розрізнень дискурсів, пошуку відповіді на багаторівневі виклики, включення у політичні процеси всіх наявних соціальних груп, інтегрування ґендерних прав у практики реалізації етнічних, економічних, релігійних прав та трансформації своєї структури у відповідності до нових політичних потреб. Дослідження рівня інкорпорації ґендерної перспективи у політичних системах запропоновано проводити у трьох площинах: через аналіз політичних інститутів, політичної діяльності та суб’єктів політики у відповідності до концепцій невидимості жінок, обслуговування та підтримки, промоції жінок, якісної участі жінок, уповноваження та ґендерної справедливості.

Апеляція до глобального врядування уможливлює виділити ґендерні компоненти у концепціях міжнародних режимів та врядування без уряду. Виокремлення підзвітності, прозорості, недискримінації, політичної участі та політичної дієвості як провідних принципів глобального врядування передбачає включення ґендерних індикаторів у процес формування бази цих систем політики, та наявність якісної ґендерної статистики на державному рівні, забезпечення рівних можливостей чоловіків та жінок у виборчих процесах, прийнятті важливих рішень, плануванні та визначенні політичних пріоритетів, доступі до інформаційних та інших ресурсів, здійсненні моніторингу та оцінки діяльності систем політики, а також недискримінацію за статевою ознакою як критерій розвитку системи.

            У третьому розділі «Межі метанаративів в українському політичному дискурсі як детермінанти конструювання систем політики та формування ґендерних систем» досліджено проблемність перетину ментальних, географічних, політичних, цивілізаційних, часових  метанаративів в просторі сучасної України. У дослідженні запропоновано застосувати виявлені межі, насамперед межу двох великих цивілізацій – Східної та Західної та відповідних ціннісних архетипів, а також межу між чоловічим та жіночим світами для поглибленого розуміння особливостей структурування політики на системному рівні в Україні.

Компонентами ґендерних вимірів лінійних систем політики в Україні визначено ґендерну статистику та ґендерну експертизу як необхідні передумови планування інкорпорації ґендерної перспективи у політичній системі. Відсутність національної теоретико-методологічної моделі ґендерних вимірів політичних систем та сутнісний розрив між теоретичним опрацюванням проблематики ґендерних вимірів політики та практичною діяльністю щодо ґендерного інтегрування на системному рівні в Україні є ключовими проблемами, стратегії розв’язання яких названо пріоритетом державної ґендерної політики. До актуальних ґендерних індикаторів політичного розвитку віднесено Ґендерний індекс людського розвитку Організації Об’єднаних Націй, що відображає національну ситуацію щодо становища чоловіків та жінок за такими базовими напрямами людського розвитку: можливість вести здоровий спосіб життя та довго жити, доступність якісної освіти, рівень матеріального добробуту. Важливим є те, що ґендерний індекс людського розвитку є виміром політичного розвитку в контексті досягнення Цілей розвитку тисячоліття ООН. Національне політико-правове обґрунтування ґендерних індикаторів політичного розвитку в Україні зафіксовано у Законі України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» від 8 вересня 2005 р., у якому вводяться індикатори ґендерно-правової експертизи та відображення органами державної статистики показників становища жінок та чоловіків у всіх сферах життя суспільства.

Моделювання ґендерних вимірів мережевих систем передбачає інкорпорацію ґендерної перспективи на трьох рівнях: ціннісно-нормативному, культурно–комунікативному та структурно-процесуальному. На ціннісно-нормативному рівні ґендерний аналіз зосереджують на метанарративах, що лежать у підґрунті заснування та розгортання певної політичної мережі, на цінностях, моральних нормах, принципах, а також на їхньому документальному оформленні. Ціннісно-нормативний рівень передбачає ґендерний аналіз контексту у розрізі походження, історії та досвіду мережі, розуміння мережею власного розвитку та його ґендерних компонентів, конкретизація мережею змісту тої чи іншої цінності, норми, принципу, інтерпретація його актуальності та дійсні імплікації.

Культурно-комунікативний рівень передбачає ґендерний аналіз традицій та звичаїв політичної мережі мови, літератури, символіки, стилю. Теорія мовних ігор, семіотика, декострукція можуть бути задіяні для поглиблення розуміння ґендерних вимірів культури політичної мережі та її комунікативних зв’язків. Увага до контексту виявляється у дескрипції регіональної або локальної специфіки мережі, її взаємовпливи та комунікативні практики із іншими системами, сприйняття нею «Іншого», тощо.

Вимір структурно-процесуального рівня піддає ґендерному аналізу архітектуру політичної мережі, її зв’язки, конструювання та деструкцію, елементарну структуру, а також прийняті рішення, процедури їх прийняття, здійснювані програми та проекти, планування, моніторинг та оцінку діяльності, політику мережі, реакцію на виклики середовища. Адаптивність структури мережі у контексті, її можливості та межі трансформації реальності чи втручання у ситуацію, оцінка результатів та перспектив її діяльності для середовища, відповідність діяльності задекларованим цілям та принципам, додаткова цінність діяльності даної мережі у контексті є також визначальними на структурно-процесуальному рівні

 

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины