ПСИХОЛОГІЧНИЙ ЗМІСТ ДІЯЛЬНОСТІ СУДДІ В КРИМІНАЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми дисертації; зазначено її зв’язок з науковими програмами, планами, темами; визначено мету, задачі, об’єкт, предмет, методи дослідження; розкрито наукову новизну, теоретичне та практичне значення одержаних результатів; надано відомості щодо напрямів і форм їх упровадження та апробації; приведено характеристику публікацій дисертанта, у яких відображено основні положення дослідження.

Розділ 1 «Загальна характеристика діяльності судді в кримінальному судочинстві» включає три підрозділи.

У підрозділі 1.1. «Сутність та психологічні особливості діяльності cудді в кримінальному судочинстві» надано характеристику низки конкретних психологічних чинників, що здійснюють вплив на діяльність судді в кримінальному судочинстві.

Діяльність судді складна, відповідальна і багатогранна у зв’язку з різноманітністю вирішення розумових задач різного плану і складності. В    психологічному аспекті діяльність судді є роботою дослідника, яка здійснюється за законами пізнання. Процес пізнання в діяльності судді спрямований на встановлення істини при розгляді кримінальних справ, вирішення соціального конфлікту. Суддя повинен чітко розуміти мету своєї діяльності, високу відповідальність, що в свою чергу повинно забезпечувати підвищення його активності. При пасивному відношенні судді до цієї діяльності її результати не забезпечать належне здійснення процесуальних вимог. Суддівська діяльність є дуже специфічною за своєю суттю, яка потребує попередньої підготовки та постійного підвищення професійного рівня із поповненням необхідного багажу психологічних знань.

До системи психологічних характеристик діяльності судді в кримінальному судочинстві, що зумовлюють її специфіку відносяться: 1) дефіцит часу, який зумовлює напружений характер праці 89,9%; 2) надлишок негативних та дефіцит позитивних емоцій, як психотравмуючий фактор, що чинять вплив на пізнавальні процеси судді 81,0%; 3) чітка правова регламентація 73,8%; 4) наявність владних повноважень і підвищена відповідальність за прийняті рішення 61,3%; 5) специфічний характер комунікативної взаємодії 55,2%; 6) протидія зацікавлених осіб 43,2%; 7) гласність судового розгляду 30,6%; 8) різноманіття і творчий характер вирішених професійних завдань 23,1%.

У підрозділі 1.2. «Структурні компоненти діяльності cудді в кримінальному судочинстві» розглянуті такі різновиди діяльності: пізнавальна, комунікативна, конструктивна, організаторська, профілактична посвідчувальна. Надається психологічна характеристика кожного з різновидів діяльності.

Специфіка пізнавальної діяльності в судді зумовлена, насамперед, тим, що на основі матеріалів досудового розслідування суд одержує готову модель події, яка піддається дослідженню. Характерною особливістю пізнавальної діяльності судді є те, що її мета в процесі судового провадження постійно уточнюється, змінюється, що призводить до специфічного використання в цій діяльності своєрідних імовірнісних моделей події злочину. Постійна відповідальність судді перед суспільством стимулює його пізнавальні здібності.

Особливість комунікативної діяльності судді полягає в тому, що вона вимагає рольової поведінки, оскільки інтереси окремих осіб, задіяних у справі, можуть не збігатися з цілями й завданнями встановлення істини та розслідування злочину, отже можуть перешкоджати вирішенню завдань кримінального судочинства. Рольова поведінка пояснюється важливістю встановлення психологічного контакту з усіма особами, що беруть участь у судочинстві, а також із необхідністю отримання важливої по справі інформації. Тому одним із суттєвих елементів комунікативної діяльності судді є психологічний вплив на них тими засобами і прийомами, що не суперечать закону.

Організаційна діяльність спрямована на створення оптимальних умов для здійснення інших компонентів діяльності. Особливість організаційної діяльності судді полягає в тому, що, по-перше, вона спрямована на впорядкування проведення судових дій при здійсненні усіх видів діяльності судді; по-друге, суддя організовує взаємодію всіх учасників судового процесу, визначає її обсяг і характер; і по-третє, рішення, прийняте суддею, породжує в осіб, яким воно адресовано, певні обов’язки щодо його виконання.

Сутність конструктивної діяльності полягає у розгляді спірних питань й у винесенні кінцевого рішення – постанови, ухвали чи вироку.

Важлива й профілактична діяльність суду, позаяк одним із завдань правосуддя є виправлення і перевиховання злочинців, виховання кожного громадянина в дусі дотримання законів і моральних норм поведінки.

У підрозділі 1.3. «Морально-етичні засади діяльності cудді в кримінальному судочинстві» обґрунтовано необхідність дотримання суддею морально-етичних вимог, що дозволяє уникнути негативну оцінку діяльності суду, сумніви у його об’єктивності і забезпечити громадську довіру до незалежної судової влади.

Наголошується, що суддя повинен бути не тільки професіоналом, знавцем права, а, перш за все, порядною, високоморальною людиною, яка дотримується норм етики не тільки в залі судового засідання, а й за її межами. Тому, окрім перевірки знання законів при обиранні на посаду судді, особлива увага має приділятись наявності моральних якостей у таких кандидатів. Адже саме від моральних якостей судді залежить у першу чергу справедливий розгляд справи, тільки за наявності особистої морально-психологічної незалежності судді будуть спроможними протистояти неправомірному втручанню в їх процесуальну діяльність. Влучне і грамотне застосування чинного закону вже саме по собі вирішує безліч моральних проблем, оскільки закони, крім правових, закріплюють і моральні вимоги суспільства.

Етичні норми зумовлюють обов’язковість дотримання суддею принципів законності та неупередженості, адже повинні упередити можливість будь-яких зловживань, чи навіть корупційних посягань.

82,4% проанкетованих суддів вважають за доцільне проходження кандидатом на посаду судді психодіагностичного тестування на предмет встановлення відповідності особи психофізіологічним вимогам посаді судді. Це може бути ефективним способом для відбору більш кваліфікованих осіб, які  будуть підвищувати авторитет судової влади, зміцнювати віру громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість судочинства.

Розділ 2 «Особливості формування внутрішнього переконання cудді в кримінальному судочинстві» складається з двох підрозділів.

У підрозділі 2.1. «Поняття та характеристика внутрішнього переконання судді при прийнятті рішень» на основі правових та психологічних досліджень встановлено особливості внутрішнього переконання cудді.

Наголошується, що переконання є психологічною категорією, оскільки завжди є суб’єктивним результатом мисленнєвої діяльності.

Внутрішнє переконання судді – це чітко обґрунтована упевненість, яка спирається на достовірно встановлені факти об’єктивної дійсності і заснована на всебічному і глибокому дослідженні всіх обставин справи. Внутрішнє переконання в своєму завершеному вигляді формується лише тоді, коли всі обставини справи досліджено повністю, а всі наявні докази перевірено ретельно та об’єктивно, і у суду не буде жодних сумнівів у правильності і обґрунтованості своїх висновків.

75,3% з числа проанкетованих суддів вважали, що необхідно розмежовувати чотири стандарти переконання судді «переконання розумний сумнів», «переконання за більшою вірогідністю», «вагомі переконання», «переконання поза розумним сумнівом», які мають визначальну роль у прийнятті судом процесуального рішення, що було передбачено статтею 87 проекту Кримінального процесуального кодексу, розробленого Національною комісією зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права від 11.09.2008 р., а також статтею 91 у проекті Кодексу України кримінального процесу № 9700-1 ініційованого народним депутатом Романом Зваричем.

На жаль, ця норма не знайшла своє відображення в Кримінальному процесуальному кодексі України від 13.04.2012 р. № 4651-VI.

У підрозділі 2.2. «Процес та чинники формування внутрішнього переконання судді та прийняття ним судових рішень» окреслено процес формування внутрішнього переконання cудді.

Формування внутрішнього переконання судді є об’єктивним процесом, який відбувається шляхом дослідження доказів і накопичення даних, але, крім того, містить і суб’єктивну складову (професійний досвід, правосвідомість, світогляд). Все це разом формує внутрішнє переконання судді, що є підставою для прийняття рішення у справі.

Судове провадження має вирішальне значення для формування внутрішнього переконання судді. Непослідовне і безсистемне проведення судового провадження може призвести до неправильного орієнтування cуддів в обставинах справи, позбавити їх гнучкості мислення, продуктивності і логічності. Внутрішнє переконання не виникає у суддів спонтанно і беззвітно (на відміну від враження), судді мають напрацювати, досягнути його, що вимагає від них великої і напруженої роботи, самовиховання, великої культури, високої вимогливості до самих себе.

У гносеологічному аспекті внутрішнє переконання cудді є підсумком його пізнавальної діяльності, результатом відображення в свідомості предмета дослідження-події злочину і інших обставин, що підлягають встановленню у кримінальній справі. У психологічному аспекті внутрішнє переконання cудді характеризується впевненістю в правильності прийнятого рішення, а також вольовою готовністю діяти відповідно до особистого переконання.

Найбільш вагомими чинниками, що впливають на формування внутрішнього переконання судді, за результатами проведеного анкетування суддів, є: професійний досвід судді (61,8%), правосвідомість (43,2%), позиція прокурора та захисника (1,5%) та постанови Пленуму Верховного Суду України (5,5%). Міра впливу прокурора і захисника на формування внутрішнього переконання суддів залежить не тільки від якості їхніх промов, але і від наявності в судді свого власного переконання. І чим більш завершеним є особисте переконання судді, сформоване в ході з’ясування ним фактів і обставин справи, їхнього осмислення й оцінки, тим важче воно піддається зміні під впливом виступів прокурора і захисника.

69,3% опитаних cуддів вважає, що саме поведінка й останнє слово підсудного впливають на остаточне формування суддівського переконання. Отже, не зрозумівши поведінки підсудного, не встановивши справжніх мотивів, не розкривши природи, характеру і глибини зв’язків між життєвою лінією підсудного та інкримінованого йому злочину, не можна відшукати істину у справі, зробити по ній обґрунтовані і переконливі висновки. Крім того, згідно з результатами проведеного анкетування, 23,1% cуддів часто стикалися з випадками «непроцесуального» впливу при прийнятті рішень у процесі розгляду кримінальних справ (прохання, погроза, вказівки керівництва); 14,5% опитаних іноді відчували такий тиск; 36,6% – рідко відчували такий тиск; 20,6% суддів відзначили, що ніколи не мали аналогічних ситуацій.

У підрозділі наголошується, що суддя при розгляді справи не повинен піддаватись будь-якому сторонньому тиску, погрозам або втручанню з боку учасників кримінального провадження чи інших осіб, зацікавлених у результатах рішення у справі. Він зобов’язаний вирішувати справу неупереджено і тільки на основі фактів та відповідно до чинного законодавства, покладаючись на своє внутрішнє переконання.

Розділ 3 «Психологічні аспекти судової діяльності щодо забезпечення ефективності кримінального судочинства» включає два підрозділи.

У підрозділі 3.1. «Психологічна характеристика здійснення судового контролю за діяльністю суб’єктів кримінального судочинства» надано характеристику рішень судді (слідчого судді), прийнятих у порядку судового контролю, що суттєво обмежують конституційні права і свободи учасників процесу.

Механізм прийняття рішення суддею (слідчим суддею) в порядку судового контролю складається на підставі суддівського пізнання, обумовленого специфікою стадії досудового розслідування, та внутрішнього переконання судді.

На відміну від судового провадження, суддя (слідчий суддя) не досліджує особисто фактичні обставини, а надає їм правову оцінку з урахуванням доводів, які можуть бути наведені сторонами під час розгляду подання або скарги.

На психологію судді (слідчого судді) при прийнятті таких рішень впливає: а) дефіцит часу; б) недостатність інформації, отриманої іншими суб’єктами доказування; в) професійна майстерність судді щодо прийняття певних рішень. Саме суд покликаний забезпечити додержання законності при застосуванні певних процесуальних дій, що обмежують конституційні права людини, а наявність незалежної судової влади є необхідною умовою існування демократичної правової держави.

Підрозділ 3.2. «Психологічні детермінанти ефективності судових рішень в місцевих та апеляційних загальних судах» присвячено розгляду положень, аналіз яких дозволив охарактеризувати психологічні детермінанти ефективності прийняття судових рішень у місцевих та апеляційних загальних судах. Зокрема, висвітлено психологічні аспекти прийняття рішення суддею в кримінальному судочинстві як одноосібно, так і колегіальним складом суду.

Зазначається, що сприйняття суду першої інстанції більш загострене, оскільки cудді при розгляді справи начебто пропускають крізь себе, крізь свою свідомість обставини скоєного, відомості про особу підсудного й докази. Тобто процес пізнання відбувається безпосередньо через особисте сприйняття «першоджерел». Для суду ж другої інстанції характерна опосередкована пізнавальна діяльність, тобто пізнання вже пізнаного.

За результатами анкетування встановлено, що 62,3% суддів при розгляді кримінальних справ легше приймати рішення одноосібно, тоді як 37,6% – колегіально.

Значення професійно важливих психологічних чинників значно зростає при прийнятті групових рішень складом суду, що визначають остаточні результати розгляду справи. Йдеться про те, що проголошена законом незалежність волевиявлення суддів, як один з основоположних принципів здійснення правосуддя, з психологічної точки зору не завжди може бути досягнута реально, оскільки будь-яка формальна чи неформальна група функціонує під впливом об’єктивно існуючих соціально-психологічних закономірностей міжособистісної взаємодії, спілкування членів групи з визнаним лідером. В будь-якому випадку судді піддаються груповій поведінці, впливу лідера. Так, на запитання, яким чином діяли судді, коли їхня думка не співпадала з думкою інших cуддів при колегіальному розгляді справ, 26,6% респондентів зазначили, що погоджувались через небажання сперечатись, 45,7% – погоджувались у зв’язку з повагою до інших, але при цьому дотримувались власної думки, і 27,6% – дотримувалися лише власної думки.

Таким чином, маючи сформоване внутрішнє переконання, судді не змогли його «відстояти», не були готові діяти відповідно до нього, а тому через повагу до інших cуддів приєднувалися до думки більшості або поділяли позицію головуючого. В цілому такий результат свідчить про те, що судді приймають рішення навіть у тому випадку, коли не завжди з ним згідні або переконані в його правильності, покладаючись, зокрема, на думку більшості.