КОНЦЕПТУАЛЬНИЙ ПРОСТІР ТРАГІЧНОГО В П’ЄСАХ ШЕКСПІРА: ПОЕТИКО-КОГНІТИВНИЙ АНАЛІЗ : КОНЦЕПТУАЛЬНОЕ ПРОСТРАНСТВО трагического В пьесе Шекспира: Поэтика-КОГНИТИВНЫЙ АНАЛИЗ

Краткое содержание

Розділ 1. “Концептуальний простір трагічного як аспект трагедійної картини світу: теоретичні засади дослідження”. Виявлення онтологічних            і гносеологічних властивостей трагічного в поетиці Шекспіра здійснюється                в реферованій дисертації шляхом дослідження еволюції теоретичної думки щодо естетичної категорії трагічного й аспектів її реалізації у трагедіях в античності,        у середньовіччі та в епоху Відродження.

       Теорія трагічного, яка побудована за історичним принципом (див. праці А.А.Анікста, Ю.Гінзбурга, Р.М.Самаріна), визначає, чим було трагічне в кожну епоху за своєю природою. Дослідники зазначають, що неодмінними рисами трагічного в кожну епоху є загибель або тяжкі страждання індивідуальності, розкриття неможливості замістити втрату людської особистості, ствердження безсмертних суспільно цінних начал, закладених у цій неповторній індивідуальності, і виявлення суспільного сенсу життя людини. Трагічне                    як естетична категорія завжди має певний суспільно-історичний зміст (Ю.Б.Борєв, О.Ф.Лосєв). Якщо в античності трагічне часто описувалося через поняття фатуму, що керував долею людей (Г.М.Підлісна, К.Сторчак), а в середні віки трагічний стан світу пояснювався Богом (Т.В.Ковальова, І.М.Тронський),           то джерелом трагічного в новий час, зокрема у трагедіях Шекспіра, є сама людина, глибини її внутрішнього світу і зумовлені ними дії (А.А.Анікст, А.В.Михайлов).

       Розуміння Шекспіром трагічного, що сформувалося на ґрунті всієї попередньої художньої практики драматургії, має власні специфічні ознаки.              На відміну від драматургів античності (Есхіла, Софокла, Еврипіда), Шекспір пояснює трагічний стан світу (А.А.Анікст, Ю.Ф.Шведов) не злою долею,                не Богом, не чаклунством чи злими чарами, а самим світом, світом людських пристрастей, внутрішнім світом людини, здатної визначати свою долю. Розвиток подій в античній трагедії, спонукуваний сваволею долі, може мати благополучну розв'язку, що цілком виключається у шекспірівських трагедіях, де неприборкані прагнення персонажів як невід'ємний прояв сильних особистостей та їхня найжорстокіша боротьба неминуче завершуються згубною розв'язкою (В.М.Волькенштейн). Джерело трагізму – трагічну провину (М.Мінков) –                   в античних трагедіях порівну поділяють між собою характери й обставини;            у Шекспіра вона майже цілком зумовлена характером героя, який веде боротьбу не тільки із зовнішніми обставинами, а й із самим собою. Народження однієї всепоглинаючої трагічної пристрасті (Л.Є.Пінський) у цілісній особистості,             її стрімкий розвиток (Ю.Гінзбург), цей трагічний динамізм (Л.Є.Пінський),           що неминуче призводить до злочинного, аморального вчинку та неминучої загибелі героїчного (Л.Є.Пінський), – прояв справжнього трагізму творів Шекспіра. Відчуття фатальної неминучості (Ю.Гінзбург), яке досягається                    не через пряме звертання до розуму, як у грецькій трагедії, а через вплив                      на почуття, надає трагічним подіям у шекспірівських п’єсах значущості й величі, знаменує тріумф героя (М.Мінков). Одним із великих відкриттів Шекспіра                 в діалектиці життя було його спостереження над тим, що в житті смішне і жахливе живуть поряд, тобто сум і веселість виникають із одного джерела (Ю.Б.Борєв). Крізь призму трагічного, яке сусідить із драматичним і навіть комічним, Шекспір зображує цілісність світу з його діалектикою протиріч (М.Мінков, Л.Є.Пінський).

       Осмислення трагічного в поетиці Шекспіра на якісно новому рівні стає можливим у зв’язку з поширенням у когнітивних дослідженнях художньої семантики (О.П.Воробйова, Л.І.Бєлєхова, О.М.Кагановська) ідеї когнітивізму про існування концептуальної картини світу як системи знань окремого індивіду             та її вираження через внутрішній лексикон у мовній картині світу (О.С.Кубрякова, Б.О.Серебренников, В.М.Телія, Ю.Д.Апресян).

       У реферованій дисертації в основу розуміння мовної та концептуальної картин світу покладено тлумачення, запропоноване О.С.Кубряковою: мовна картина світу – це проекція концептуальної системи нашого знання, яка утворена вродженими та набутими у процесі пізнавальної діяльності концептами. Важливим для дисертаційного дослідження також виявилося розуміння картини світу як теоретичної моделі (О.А.Корнілов, С.П.Денисова). Отже, трагедійна картина світу – це різновид картини світу як інваріантної моделі. Висуваючи гіпотезу про те, що аспектами реалізації трагедійної картини світу в п’єсах Шекспіра є жанровий, текстовий, мовний і концептуальний, вважаємо концептуальний простір трагічного одним з аспектів трагедійної картини світу.

       У сучасній лінгвістиці концептуальний простір розглядається як сукупність взаємопов’язаних концептуальних сфер, що відбивають знання індивіда про певні фрагменти світу (Д.С.Лихачов), вивчається його антропоспрямованість (В.Г.Гак), досліджується лінгвосеміотична маркованість просторових концептів (Н.В.Слухай, Т.В.Цив'ян), опозиція свій / чужий у міфопоетичній, релігійній               та художній моделях світу (В.М.Топоров, Вяч.Вс.Іванов, М.О.Новикова, І.М.Шама, Л.Ф.Присяжнюк) тощо. Концептуальний простір трагічного в п’єсах Шекспіра є макроконцептуальним конструктом, утвореним упорядкованим поєднанням               і системною взаємодією всіх художніх концептів, які входять у концептуальний простір трагічного як частини його внутрішньої форми.

       Художні концепти трагічного – це ментальні структури текстового світу Шекспіра, з яких, як з мозаїчного панно (В.А.Маслова), складається розуміння письменником трагічного як своєрідної форми відображення життєвих протиріч, зумовлене історичними і культурними традиціями епохи Ренесансу, а також вимогами жанру трагедії. Термін “художній концепт” уведено С.А.Аскольдовим ще в 1928 р. у статті “Концепт і слово” для позначення базової одиниці індивідуально-авторської свідомості, в якій віддзеркалено результат складного процесу інтерпретації дійсного світу поетом або прозаїком. Художні концепти відрізняються від концептів культури (див. праці А.Вежбицької, Ю.С.Степанова, В.А.Маслової, В.І.Карасика, С.Г.Воркачова, Г.Г.Слишкіна) та мовних концептів (див. праці О.С.Кубрякової, Н.Д.Арутюнової, А.П.Бабушкіна, Р.М.Фрумкіної, В.М.Телії) в плані змісту і в плані вираження, за структурою і за обсягом.

         Розділ 2. “Методологічні засади дослідження концептуального простору трагічного в поетиці Шекспіра”. Побудова концептуального простору трагічного в п’єсах Шекспіра як одного з аспектів трагедійної картини світу потребує, по-перше, моделювання самої трагедійної картини світу, і, по-друге, реконструкцію ХКТ як складників концептуального простору трагічного.              У другому розділі дисертації викладено методику поетико-когнітивного аналізу шекспірівських трагедій, що передбачає проведення дослідження у двох напрямках: перший, жанр – текст – мова, від загальної характеристики поетики Шекспіра до аналізу мови його творів, і другий, концепт – концептуальна схема – смисл, від розгляду функціонування мовних одиниць у трагедіях                                  до реконструкції релевантних структур авторської свідомості і виявлення концептуальних пріоритетів письменника. У процесі дослідження трагедій Шекспіра у двох зазначених напрямках була висунута гіпотеза про ієрархічну структуру трагедійної картини світу як моделі інтерпретації письменником дійсності, що інкорпорує жанровий, текстовий, мовний і концептуальний аспекти її реалізації у трагедіях. Моделювання трагедійної картини світу відбувається                в дисертації шляхом аналізу п’єс Шекспіра в кожному із цих аспектів.

       Жанровий аспект трагедійної картини світу визначається поетикою англійського Відродження (А.А.Анікст, Р.М.Самарін); колективною етнічною свідомістю людей в Єлизаветинській Англії, що зумовила характер світорозуміння Шекспіра (Л.Є.Пінський, М.В.Урнов); специфікою жанру драми XVI-XVII ст. (В.М.Волькенштейн, М.М.Морозов, В.Є.Халізєв); тими літературними напрямами (класицизм, романтизм, маньєризм, бароко), які синтезовано у творчості Шекспіра (А.А.Анікст, А.М.Горбунов, О.О.Смирнов); характером шекспірівських трагедій (Ф.Е.Холлідей, Ю.Ф.Шведов), у яких відбито сприйняття гуманістами цілісності світу, де жахливе сусідить із смішним (Ю.Гінзбург, М.Мінков).

       Текстовий аспект трагедійної картини світу – це її реалізація у ключових фрагментах тексту трагедій – контекстах трагічного. Їх виділення зумовлено як змістовим (наявність теми контексту), так і формальним (обсяг контексту) показниками. За своїм змістом такі контексти відбивають драматично напружені ситуації, які складають основні етапи розвитку центрального конфлікту трагедії. За своїм обсягом контексти трагічного дорівнюють монологам чи діалогам. Прикладом такого контексту може слугувати відомий монолог Гамлета To be or not to be – that is the question, оскільки в ньому розкривається одна тема: розчарований у житті, що втратило для нього всі юнацькі ілюзії й ідеали, Гамлет задумується про даремність людського існування, шукає заспокоєння у смерті.

       У результаті інформаційного стиснення контекстів трагічного (Л.М.Мурзін, А.С.Штерн) виявляються тематичні лінії, в яких сконцентрована найважливіша концептуальна інформація. Тематичні лінії мають різні схеми розвитку. Так,               у монолозі Гамлета перетинаються три тематичні лінії: “життя як ворожа людині сила”, “смерть як спокійний сон”, “страх людей перед тим, що буде після смерті, як причина того, що люди не квапляться покінчити з життям”. 

       Мовний аспект трагедійної картини світу – це її вираження засобами мовної (слова і фразеологічні одиниці) і мовленнєвої (вільні словосполучення і речення) репрезентації тематичних ліній у контексті трагічного. Такими засобами                      є експресивно-емотивні й образні звороти, що вже існували в англійській мові того часу (О.В.Кунін, С.М.Мезенін), а також авторські метафори – “шекспіризми” (Л.Ф.Свиридова). В їхній семантичній структурі домінує конотативний аспект значення з негативною оцінкою (М.М.Морозов, C.F.E.Spurgeon, M.M.Mahood), актуалізація якої посилює драматичне напруження ситуації, викликає у читача почуття співпереживання героєві в його боротьбі зі злом.

       Серед мовних / мовленнєвих засобів концептуально значущим є поняттєве ядро тематичної лінії контексту трагічного – тематична домінанта (слово, словосполучення чи речення), яка позначається тематичним словом (М.Д.Городникова). Так, у монолозі Гамлета першою тематичною домінантою             є To be, or not to be – that is the question, тематичним словом в її складі – дієслово to be, яке синонімічно пов’язане зі словом to live, що є однокореневим зі словом life “життя” як імовірним найменуванням тематичної домінанти – “життя”. Семантично співвіднесені з тематичною домінантою елементи контексту, які разом з нею розкривають його тему (підтему), називаємо смисловими релятами (термін “релят” запозичено Дж.А.Міллером із середньовічної логіки для позначення у складі концептуальної метафоричної моделі концепту, який співвідноситься з концептом-референтом). Кожна тематична лінія містить одну тематичну домінанту і один чи кілька смислових релятів.

       Концептуальний аспект трагедійної картини світу репрезентовано сукупністю ХКТ як згустків культури, системна взаємодія яких формує концептуальний простір трагічного в п’єсах Шекспіра. Таким чином, концептуальний простір трагічного є не тільки одним з аспектів трагедійної картини світу, а й найвищим рівнем абстракції в її ієрархічній структурі, який базується на трьох попередніх.

       Процес реконструкції трагедійної картини світу віддзеркалено у моделі трагічного (рис. 1), яка складається з п’ятьох модулів, послідовно пов’язаних між собою: фонового (вплив широкого соціально-історичного і культурного контексту, в якому творив Шекспір, на його індивідуально-авторське світобачення), жанрового (зумовленість способу зображення дійсності в п’єсах Шекспіра жанровою своєрідністю трагедій), текстового (текстова реалізація трагедійної картини світу, викликана структурною будовою шекспірівських драм), мовного (мовні засоби реалізації трагедійної картини світу)                                 і концептуального (втілення проявів свідомості Шекспіра в художніх концептах, їхня взаємодія в концептуальному просторі трагічного).

       Для розв’язання проблеми реконструкції ХКТ у реферованій дисертації розроблено алгоритм аналізу, який складається із семи кроків.

         1. Виокремлення у трагедіях Шекспіра ключових фрагментів – контекстів трагічного. Наприклад, фрагмент із трагедії “Макбет”, де йдеться про те,                 що Макбету повідомляють про смерть його дружини, репрезентує контекст трагічного завдяки тому, що в ньому відбито крах надій і життєвих ідеалів героя: “SEYTON. The Queen, my lord, is dead. / MACBETH. She should have died hereafter; / There would have been a time for such a word. / (1) Tomorrow, and tomorrow, and tomorrow / Creeps in this petty pace from day to day / To the last syllable of recorded time; / And (2) all our yesterdays have lighted fools / The way to dusty death. (3) Out, out, brief candle! / (4) Life's but a walking shadow, (5) a poor player / That struts and frets his hour upon the stage / And then is heard no more. (6) It is a tale / Told by an idiot, (7) full of sound and fury, / Signifying nothing” (у пер. Б.Тена: “Завтра, завтра, завтра. / А дні дрібними кроками повзуть / Аж до останньої життя сторінки. / Всі "вчора" лиш освітлювали шлях / До тліну смерті. Гасни ж, куца свічко! / Життя – рухлива тінь, актор на сцені. / Пограв, побігав, погаласував / Свою часину –             та й пропав. Воно – / Це дурня казка, вся зі слів гучних / І геть безглузда”).