КОМУНІКАТИВНА СИТУАЦІЯ “ВИПРАВДАННЯ”: ФУНКЦІОНАЛЬНО-ПРАГМАТИЧНИЙ ТА ЛІНГВОКУЛЬТУРНИЙ АСПЕКТИ (на матеріалі української, російської та англійської художньої прози ХІХ ст.)

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Получил заказанную диссертацию очень быстро, качество на высоте. Рекомендую пользоваться их услугами. Отправлял деньги предоплатой.
Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!


Название:
КОМУНІКАТИВНА СИТУАЦІЯ “ВИПРАВДАННЯ”: ФУНКЦІОНАЛЬНО-ПРАГМАТИЧНИЙ ТА ЛІНГВОКУЛЬТУРНИЙ АСПЕКТИ (на матеріалі української, російської та англійської художньої прози ХІХ ст.)
Альтернативное Название: Коммуникативной ситуации \"ОПРАВДАНИЕ\": Функционально прагматичные И лингвокультурные АСПЕКТЫ (на материале украинского, русского и английского художественной прозы XIX в.)
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, сформульовано мету, визначено завдання, об’єкт, предмет, наукову новизну роботи, описано методи дослідження, охарактеризовано фактичний матеріал, окреслено теоретичне й практичне значення здобутих результатів, вказано форми їх апробації.


Розділ 1. “Теоретико-методологічні основи дослідження комунікації як складного етнічно маркованого феномену”. У сучасній антропоцентричній лінгвістиці міжособистісна комунікація досліджується на тлі взаємодії мови, навколишнього середовища й культури (Ф. Бацевич, О. Воробйова, І. Голубовська, І. Горєлов, В. Карасик, М. Кочерган, Г. Почепцов, О. Селіванова, К. Сєдов, С. Тер‑Мінасова, K. Kellermann, A. Wierzbicka).


У мовознавстві й до сьогодні не вироблено загальновизнаного підходу до визначення поняття “комунікація”, що пояснюється такими факторами: 1) множинністю засобів комунікації, одним із яких є словесно-знакова фіксація переданої інформації (О. Селіванова, С. Тер-Мінасова); 2) різною метою переданої інформації (інформування, спонукання, заборона, виховання, навчання, емоційно-естетичний вплив та ін.) (В. Богданов, І. Горєлов); 3) дискретністю / недискретністю часових і просторових параметрів породження тексту та його сприйняття (Т. Радзієвська); 4) типом адресації (пор. масова й конкретно-адресована комунікація) (В. Карасик, В. Красних). Проте наявні розбіжності не є суперечливими щодо основних характеристик поняття комунікації, а саме: цілеспрямованості (Г. Почепцов (мол.), J. Allwood), функції передачі повідомлення (І. Горєлов, С. Mortensen), семантико-символічної взаємодії комунікантів (вербальної і невербальної) (E. Grosse, M. Ste berg) тощо. Дещо різні підходи до розуміння поняття “комунікація” все ж таки свідчать про певну традицію у вивченні цього феномену. Отже, спираючись на сучасний теоретичний доробок комунікативної лінгвістики, під комунікацією розуміємо складний цілеспрямований лінгвопсихоментальний процес взаємодії комунікантів, що належать певній лінгвокультурі, результатом якого є інформаційний обмін, а основним засобом – мовлення (О. Селіванова, С. Тер-Мінасова). Комунікація з боку адресата припускає не тільки декодування семантики мовних знаків, а й розкриття глибинних змістів тексту, пресупозицій (Н. Арутюнова, Ф. Бацевич, Н. Молотаєва), стратегій і тактик (Г. Божко, А. Корольова, А. Левицький), використання фонових знань (Ю. Скрипник, Й. Стернін, C. Lutz), урахування самої ситуації спілкування (Г. Завражина, Н. Кушнір, Т. Скуратовська).


У процесі взаємодії людини з навколишньою дійсністю формується комплекс стереотипів, які репрезентують інтеріоризоване буття у знаковій формі та внутрішній рефлексивний досвід етносу (М. Бахтін). Унаслідок динамічного розвитку міжкультурної комунікації (Д. Гудков, С. Тер‑Мінасова, A. Wierzbicka) встановлено, що національно-культурні чинники суттєво впливають як на формування елементів та категорій мовного коду, що формують неповторні мовні картини світу, так і на власне процес спілкування (І. Голубовська, О. Корнілов, А. Павловська, Й. Стернін, A. Duranti, C. Jourdan). Для успішного досягнення мети в міжкультурній комунікації важливим стає врахування національно-специфічних особливостей ментальності адресанта й адресата, а також культурно зумовленої специфіки вербальної/невербальної мовленнєвої поведінки представників певного етносу. Останнім часом в антропоцентрично орієнтованих дослідженнях особливу увагу зосереджено на вивченні особливостей мовної картини світу, зокрема таких понять, як ментальність і менталітет. Під ментальністю розуміється національний спосіб мислення певного етносу. Менталітет, на наш погляд, є ширшим поняттям, оскільки включає до свого складу соціальні, економічні, політичні, духовні та моральні сто­рони суспільного життя етносу, зумовлюючи його національний характер та самоідентифікацію (І. Голубовська, А. Кравченко, D. Holland).


Основним поняттям комунікації є стандартна комунікативна ситуація (Б. Городецький, R. Jakobsоn, J. R. Searle), яка має чітко визначену структуру: адресанта й адресата з їхніми комунікативними й практичними цілями; висловлення, що реалізується через використання певного мовного коду; обставини комунікативного акту. Найважливішим компонентом структури стандартної комунікативної ситуації в плані реалізації національних особливостей комунікації є процеси вербалізації та розуміння, що тісно пов’язані з поняттям пресупозиції, змістом якої є невербальні фонові знання, до яких апелюють адресант і адресат під час текстотворення та сприйняття тексту.


Комунікативні ситуації є результатом мовленнєвої діяльності мовної особистості, яку вивчають із урахуванням мовленнєвої поведінки та комунікативної компетенції (Ю. Караулов, М. Макаров, К. Сєдов, D. Hymes). Національно-культурна специфіка мовленнєвої поведінки виявляється в нетотожності стратегічної, дискурсивної та соціолінгвістичної компетенції різномовних особистостей, що пояснюється сформованими національно-культурними стереотипами в комунікації (В. Красних, А. Павловська, Й. Стернін, Н. Шумарова). Відмінності в мовних картинах світу виявляються не тільки на різних щаблях мовної системи (А. Вежбицька, І. Голубовська, Е. Сепір), а й у комунікативних стратегіях і тактиках, соціальних ролях комунікантів, що належать до тієї або іншої лінгвокультури (О. Леонтьєв, Й. Стернін, В. Телія).


Вибір релевантних стратегій і тактик мовленнєвої комунікації залежить від рівня загальних енциклопедичних знань, мовної компетенції, психологічного стану мовця – ступеня комбінаторності мислення та емоційності, здатності змінювати свою мовленнєву поведінку, обирати адекватні мовленнєві тактики. Використання комунікантами певного набору комунікативних стратегій і тактик детермінується традиціями внутрішньоетнічного спілкування (Н. Арутюнова, О. Іссерс, T. A. van Dijk, D. Hymes).


Спілкуючись, комуніканти традиційно виконують одну з трьох ролей (Дорослий, Батько, Дитина), що залежить від статусу співрозмовника та особливостей комунікативної ситуації у цілому. В межах однієї соціальної ролі існує можливість вибору тієї або іншої мовленнєвої стратегії (Е. Берн, І. Горєлов, В. Карасик, К. Сєдов).


Розділ 2. “Функціонально-прагматичні характеристики комунікативної ситуації “виправдання в українському, російському та англійському художніх дискурсах”. Розглянуто вину як пресупозицію комунікативної ситуації “виправдання”. Зокрема встановлено, що в українській, російській та англійській лінгвокультурах вина є універсальною пресупозицією для: 1) констатації вини й визнання себе винним; 2) каяття й покаяння; 3) прохання вибачити й виправдання; 4) прощення.


Констатація вини є ментальним актом, проявом (скоріше, переживанням) переконання, що здійснений учинок є злом (Р. Гжегорчикова). На мовному рівні констатацію та визнання вини репрезентують предикати на зразок укр. винуватий (винен), винувата (винна), рос. виноват (виновен), виновата (виновна); віддієслівні іменники укр. звинувачення, винуватість (винність), рос. обвинение, виновность, англ. guilt (guiltiness), blameworthiness; агентивні лексеми укр. виновник, рос. виновник. В англійській мові прикметник guilty, іменники blame, fault з семантикою глибокого почуття вини, а також конструкції типу to be guilty, to be to blame вказують на відповідального за провину. Втім, визнання вини не завжди супроводжується жалем про здійснений учинок. З моральної точки зору від винного очікують висловлення з приводу своєї провини або каяття (С. Дорда). Констатація та визнання власної провини, почуття жалю, каяття й покаяння спонукають винуватця до вибачення й виправдання, що також характеризуються наявністю вини в пресупозиції. Тут слід зазначити, що виправдання (рос. оправдание, англ. justification) може реалізовуватися комунікантом як із визнанням (констатацією) власної вини, так і з її запереченням. Це й відрізняє виправдання від прохання вибачити. У комунікативній ситуації “виправдання” вина адресанта є вже пресупозицією для прощення з боку адресата. Прощення вимагає передусім самовідданості й щиросердності з боку потерпілого. Простити означає позбутися ненависті, бажання помститися тому, хто заподіяв зло.


Виправдання належить до групи так званих конклузивних мовленнєвих дій (J. Klein). Виправдання підтримує правильність певного стану речей; його мета – надати позитивну або, принаймні, не негативну оцінку тому, хто виправдовується (Х. Куссе, О. Снєжик, J. Klein). Орієнтація на оцінку стану речей відрізняє мовленнєвий акт виправдання від обґрунтування, твердження та пояснення.


 


Виправдання як особливий вид мовленнєвих актів (далі – МА) має за мету досягнення перлокутивного ефекту шляхом зміни емоційного стану адресата внаслідок мовленнєвого впливу. Особливістю МА “виправдання” є те, що їх перлокутивний ефект часто невизначений, адже ситуація має безліч додаткових моментів, які впливають на перлокуцію. Виправдання, як і вибачення, може бути прийнятим або ні. Перлокутивний ефект визначається також рольовим і соціальним статусом комунікантів. Аналіз прагматичних типів МА “виправдання” (перформативів, експресивів, директивів реквестивного типу, промісивів і констативів) дозволяє твердити, що вони є оцінними мовленнєвими актами.

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины


ПОСЛЕДНИЕ ДИССЕРТАЦИИ

Атюнина Ирина Валентиновна. Реактивность и ауторегуляция церебрального кровообращения при разных вариантах ортостатических гипотензивных реакций у больных артериальной гипертензией старших возрастных групп с цереброваскулярной патологией
Аксенов Игорь Игоревич. Совершенствование решетного стана зерноочистительной машины
Авдеева Елена Юрьевна. Фармакогностическое исследование растений рода Saussurea Dc. флоры Сибири и разработка на их основе новых остеогенных средств комплексной терапии остеомиелита
Абасс Ахмед Зкеар Абасс. Исследование режимов гибридных систем электроснабжения с использованием возобновляемых источников энергии (на примере Республики Ирак)
Юрлов Иван Александрович. Спектроскопия и особенности широкополосного «белого» излучения наноразмерных диэлектрических оксидных и фторидных частиц, легированных редкоземельными ионами Pr3+, Dy3+, Er3+, Yb3+