СЕМАНТИКО-СТРУКТУРНІ ОСОБЛИВОСТІ СКЛАДНОПІДРЯДНИХ З’ЯСУВАЛЬНИХ КОНСТРУКЦІЙ У ТУРЕЦЬКІЙ МОВІ : Семантико-СТРУКТУРНЫЕ ОСОБЕННОСТИ сложноподчиненных Изъяснительных КОНСТРУКЦИЙ В турецком языке

Краткое содержание

У Вступі обґрунтовано вибір теми дисертації, актуальність проведеного дослідження, сформульовано мету та завдання, висунуто основні положення, що виносяться на захист, окреслено матеріал дослідження та методи його аналізу, розкрито наукову новизну, теоретичне значення та практичну цінність отриманих результатів.

У першому розділі “Історія дослідження складнопідрядних конструкцій у турецькій мові” подається історіографія проблеми, наводиться стисла характеристика робіт вітчизняних і турецьких мовознавців з досліджуваної тематики (В. Гордлевський, М. Дмитрієв, А. Кононов, С. Соколов, Ш. Айляров, О. Баскаков).

У зв’язку з тим, що науковим та методологічним підґрунтям сучасної української тюркології залишається радянська тюркологічна школа, у ­процесі аналізу літератури головна увага приділена саме радянським і пост­радянським теоретичним джерелам, починаючи з 1923 року (рік створення Турецької Республіки), який умовно може вважатися початком формації ­сучасної турецької мови.

У першому підрозділі першого розділу “Проблема складнопідрядних конструкцій турецької мови у вітчизняному мовознавстві” проаналізовані теорії складного турецького речення В. Гордлевського, М. Дмитрієва, А. Кононова, С. Соколова, Ш. Айлярова, О. Баскакова. Виявлено, що до цього часу дискусії тюркологів, що мали переважно теоретичний характер, точилися навколо структурно-визначального критерію підрядного речення в турецькій мові, термінології та граматичної природи форм, здатних формувати підрядні компоненти речень і т.д.

Другий підрозділ першого розділу “Теоретична інтерпретація складнопідрядних конструкцій у турецькому мовознавстві” присвячений розгляду робіт відомих турецьких учених-синтаксистів з особливим акцентом на тих дослідженнях, що відзначені Товариством турецької мови та Міністерством національної освіти Туреччини як кращі (Т. Бангулоглу, Т. Генджан, М. Ергін, М. Хенгірмен, Л. Карахан, А. Бесерек, М. Караорс, О. Гьокер, А. Мехмедог­лу). Таким чином усувається вакуум, який існував у вітчизняній тюркології через недостатні контакти протягом тривалого часу з Туреччиною.

Ані вітчизняні, ані турецькі мовознавці не мають єдиного підходу та узгодженого, спільного визначення складного речення в турецькій мові. Ними не здійснено його єдиної узагальненої класифікації. Мовознавці насамперед розходяться у думці про те, що є основним структурно-визначальним критерієм речення. Більшість радянських і пострадянських науковців (М. Дмит­рієв, А. Кононов, С. Соколов, Ш. Айляров, О. Баскаков), а також турецькі фахівці (А. Мехмедоглу, А. Бесерек) дійшли висновку, що речення характеризує наявність присудка у формі verbum finitum. Водночас, практично всі турецькі лінгвісти пов’язують речення із поняттям судження, фактично ­ототожнюючи їх.

Очевидно, що тюркологи не сходяться в питанні, чим є конструкції з діє­слівними формами (дієприкметниками, дієприслівниками, віддієслівними іменами): частинами простих речень чи підрядними реченнями у складі складних. В. Гордлевський – фактично єдиний серед вітчизняних тюркологів відносить речення з дієслівними формами до повноцінних підрядних речень. А турецькі лінгвісти Т. Бангуоглу, Т. Ґенджан, М. Хенґірмен, А. Бесерек, вважаючи конструкції з дієслівними формами частинами складного речення, тобто власне тими компонентами, які змінюють просте речення на складне, дотримуються думки, що вони все-таки іноді можуть утворювати підрядні речення. Проте варто зауважити, що у турецькому мовознавстві взагалі не приділяється належної уваги категорії підрядності, і навряд чи можна говорити про існування чітко визначених ознак підрядного речення.

М. Дмитрієв стверджує, що конструкції з дієслівними формами є підрядними реченнями лише за умови наявності в них ім’я-підмета у основному відмінку. В іншому випадку вони є зворотами простого речення. С. Соколов також близький до віднесення віддієслівних форм до підрядних речень, однак визнає, що ці структури не наділені усіма властивостями речення, а тому називає їх підрядними квазіреченнями. Більшість дослідників (А. Кононов, Ш. Айляров, О. Баскаков, М. Ерґін, Л. Карахан, М. Караорс, О. Ґьокер) вважає конструкції з дієслівними формами складовими простих речень. У вітчизняному мовознавстві їх прийнято називати розгорнутими зворотами простих поширених речень.

У результаті аналізу та узагальнення теорій складного речення у вітчизняному та турецькому мовознавстві у даному дослідженні констатується, що у турецькій мові існує кілька видів складних синтаксичних конструкцій, які передають підрядність: сполучникові і безсполучникові складнопідрядні речення, а також поширені речення з розгорнутими членами, що утворюються за допомогою безособових форм дієслова (віддієслівних імен, дієприкметників, дієприслівників).

Що ж стосується загальної лінгвістичної концепції цієї дисертаційної роботи, то в ній під турецьким простим реченням мається на увазі синтаксична конструкція, у якій присудок виражений verbum finitum, а складним реченням вважається синтаксична конструкція, структурними компонентами якої є два або більше простих речень з присудками у формі verbum finitum, поєднаними певним синтаксичним зв’язком. До поширених речень з розгорнутими зворотами відносяться речення, в яких наявні звороти, утворені дієслівними формами: дієприкметниками, дієприслівниками та віддієслівними іменами.

Таким чином, на основі існуючих досліджень дисертантом виділено три види турецького речення: 1) просте, 2) поширене з розгорнутими зворотами, 3) складне. Складне речення у свою чергу поділяється на складносурядне (сполучникове і безсполучникове) та складнопідрядне (сполучникове і безсполучникове).

У першому розділі наведено 4 схеми, які узагальнюють існуючі класифікації турецького речення сучасними вітчизняними і турецькими мовознавцями, а також демонструють структуру турецького речення.

У другому розділі “Особливості складних конструкцій у турецькій мові. Диференційні та класифікаційні ознаки складнопідрядних з’ясувальних конструкцій у турецькій мові” вирішується теоретичне завдання дисертаційного дослідження – розробка та обґрунтування основ семантико-структурної класифікації.

Перший підрозділ другого розділу присвячений розгляду особливостей складних конструкцій у турецькій мові. Турецькі речення з підрядним зв’язком специфічні за своєю структурою. Вони є складними інтегрованими одиницями, частини яких знаходяться у взаємозумовлених та взаємоузгоджених граматичних, синтаксичних і семантичних зв’язках. Особливо складним є поширене речення з розгорнутими зворотами, кожний з яких – це окремий предикативний центр із властивими йому засобами інтегрування в загальну структуру речення. У дисертаційному дослідженні набагато чіткіше окреслена структура поширених речень завдяки запровадженню лінійних схем речень. Доведено, що кожний поширений зворот складається із взаємозалежних груп слів, причому розгорнутий зворот є підпорядкованим керованим членом речення. Упорядкування розгорнутих зворотів поширеного речення та компонентів у середині розгорнутого члена здійснюється за принципом передування керованого члена керуючому. Між керуючим і керованим існують тісні синтаксичні, а також семантичні зв’язки. Лінійне розташування членів речення має важливе значення для передачі змісту, оскільки саме другорядний член, що знаходиться ближче до присудка, акумулює смисловий і логічний наголос.

Другий підрозділ другого розділу присвячений визначенню диференційних і класифіційних ознак складнопідрядних з’ясувальних конструкцій; встановленню їхніх структурних та семантичних особливостей, граматичних та семантичних типів, засобів синтаксичного зв’язку. Відповідно до сучасних загальнолінгвістичних вимог щодо структурно-семантичних класифікацій виділяються складнопідрядні речення з підрядними з’ясувальними, означальними та обставинними. Завдяки використанню в роботі узагальнюючого терміну “складнопідрядні з’ясувальні конструкції” забезпечується об’єднання під однією назвою речень з однаковим типом семантико-граматичного зв’язку, чого вони позбавлені, коли розглядаються розпорошено при характеристиці лише синтаксичної ролі їх підрядного компонента – у розділах про додаткові, підметові та інші підрядні речення.

У вітчизняному мовознавстві складнопідрядною з’ясувальною конструкцією називається така синтаксична конструкція, у якій головна частина характеризується змістовою та структурною неповнотою, а підрядна, з’ясовуючи конкретний зміст повідомлюваного, заповнює її.

Аналіз значної кількості турецьких речень показав, що частина з них також характеризується наявністю двох частин, з яких одна пояснює іншу або доповнює зміст іншої. Отже, сутність з’ясувальних зв’язків у турецькій мові та ж, що і в українській.

Дослідження різновидів турецьких складнопідрядних з’ясувальних конструкцій проводилося автором на основі класифікаційних вимірів ­структурно-семантичного підходу, розроблених вітчизняними мовознавцями:

1) особливості залежності підрядної частини від головної (залежність від слова/словосполучення чи від усього змісту головної частини);

2) смислові відношення між головною і залежною частинами, які разом витворюють цілісний зміст;

3) різновид синтаксичного зв’язку.

Виявлено, що у турецькій мові з’ясувальним конструкціям властива наявність одного компонента у головній частині, який пояснюється підрядною частиною. ► TCK’daki ayrımcılığa dikkat çeken Yalova, zina ile ilgili ­maddelerin yeniden düzenlenmesi gerektiğini düşünüyor – Ялова, який притягнув увагу до дискримінації, наявної у Кримінальному кодексі Туреччини, вважає, що треба переглянути статті про перелюбництво. ► Türkiye’de gaz piyasasının liberalleştirileceği haberleri var – Є інформація, що газовий ринок Туреччини буде лібералізовано. ► Bu denetimin zamanlama bakımından anlamlı olduğu açık – Очевидно, що час проведення цих випробувань обґрунтований. ► Onun iyi Türkçe bildiğine eminim – Я впевнена, що він добре знає турецьку мову.

Отже, центральним поняттям у турецьких з’ясувальних конструкціях, як і в українських, є опорне слово. Це і є їхньою першою диференційною ознакою. При цьому в якості опорних слів можуть виступати різні частини мови. Так, у першому з наведених прикладів опорним є дієслово (düşünmek), у другому – іменник (haber), у третьому – прикметник, використаний у значенні прислівника (açık), у четвертому – прикметник (emin).

Аналіз структури складнопідрядних з’ясувальних речень підтвердив можливість вираження з’ясувальних зв’язків різними за структурою реченнями. ► Orada pek çok NATO subayıyla tanıştım ve gördüm ki bazıları hâlâ Rusya’dan nefret ediyor – Там я познайомився з багатьма офіцерами НАТО і побачив, що деякі до цього часу ненавидять Росію. ► Çiller, iç borçlanma faizlerindeki yükselmenin ana nedenlerinden birinin de dış borçlanmanın yarısının içeriden karşılanması olduğunu bildirdi – Чіллер сказала, що однією з основних причин підвищення відсотків по внутрішнім заборгованостям є сплачення половини зовнішнього боргу за рахунок внутрішніх ресурсів. ► Çok yakın gelecekte ­Rusya, NATO’nun Brüksel yakınlarındaki Mons’ta bulunan karargâhında gerek siyasi, gerekse de askeri açıdan tam olarak temsil edilecek gibi görünüyor – Здається, наче у найближчому майбутньому Росія, як в політичному, так і у військовому плані, буде повноцінно представлена у штабі НАТО, що поблизу Брюсселя у місті Монс. ► Kalkmak, ayrılmak vakti geldi sanıyordum – Я вважав, (що) настав час встати і піти. Перший із зазначених прикладів – складнопідрядне сполучникове речення з підрядним додатковим, другий – поширене речення з розгорнутим додатковим зворотом, третій – поширене речення з розгорнутим порівняльним зворотом, ­четвертий – складнопідрядне ­безсполучникове речення з підрядним додатковим. Ці види речень об’єднує те, що усі вони визначені дослідниками-тюркологами як складнопідрядні.

З метою спрощення процесу аналізу побудови турецьких складнопідрядних конструкцій в роботі застосовуються терміни головна частина і підрядна частина складнопідрядної з’ясувальної конструкції замість традиційного розподілу речення на члени (підмет, присудок, додаток, розгорнутий підмет, розгорнутий додаток тощо). Таким чином ми позбавляємося розмаїття традиційних термінів (головне речення, підрядне речення, поширене речення, розгорнутий зворот), які мають виключно описове теоретичне, а не лінгвопрагматичне навантаження.

Отже, за формою синтаксичного зв’язку, з’ясувальні речення – це складнопідрядні конструкції, які складаються з головної і підрядної частин, що є їхньою другою диференційною ознакою.

Як вже було зазначено, головна і підрядна частини речення пов’язані одна з одною не лише синтаксично, а й семантично. Різні семантичні відтінки з’ясувальних конструкцій прослідковуються у наступних прикладах: ► Bilsar Yönetim Kurulu Başkanı Selman Bilal markaya yatırım yaparak dünya pazarında iddialı olduklarını belirtti – Голова правління “Більсар” Сельман Білял відзначив, що, роблячи ставку на марку, вони стають конкурентноспроможними на світовому ринку. ► Bunun karşılığında Güney Kıbrıs’ın da resmi adı olan ‘Kıbrıs Cumhuriyeti’ adıyla tam üye alınmasını istiyor – На заміну цього він хоче, щоб Південний Кіпр набув повного членства (в ЄС) за своєю офіційною назвою „Республіка Кіпр”. ► Türk tarafı görüşmeler sırasında, ABD’de çok büyük boyutlarda bir dezenformasyon olduğunu ve Türkiye’nin Kuzey Irak’ı işgal etmek istiyor gibi gösterildiğini hatırlattı – Турецька сторона під час переговорів зауважила, що у США панує велика дезінформація і ситуація подається так, немов Туреччина хоче окупувати Північний Ірак. ► Şiiri güzelce okuyuşunuz, öğretmeni sevindirdi – Вчителя порадувало те, як гарно ви читаєте вірш. У першому прикладі факт передається, як дійсне явище, у другому – є відтінок бажання, у третьому – непевності, у четвертому – способу дії. Отже, з’ясувальні речення можуть передавати різні семантичні відтінки. Це є їхньою третьою диференційною ознакою.

Комплекс цих диференційних ознак та їх регулярний вияв дозволяє кваліфікувати турецькі з’ясувальні конструкції як окремий тип складнопідрядних конструкцій. Подальша деталізація визначених диференційних ознак турецьких з’ясувальних конструкцій з метою їх опису і характеристики різно­видів за семантико-структурними ознаками, визначення факторів і засобів, що формують складність і багатоманітність цих речень, здійснюється у роботі шляхом розгляду таких питань:

1) структурні особливості опорних слів та їх валентності;

2) семантика опорних слів;

3) семантико-структурні відношення в турецьких реченнях зі з’ясувальним підрядним зв’язком між головною і підрядною частинами;

4) засоби зв’язку головного і підрядного речення – сполучники, віддіє­слівні імена, асиндетичні засоби.

Визначення структурних особливостей складнопідрядних конструкцій базується на виокремленні чинників, граматичні характеристики яких впливають на побудову підрядного компонента конструкції. У ході дослідження виявлено, що форма вираження підрядного члена проявляє структурну та семантичну залежність від компонента головного речення, якому вона підпорядкована. Так, з перехідними дієсловами використовуються віддієслівні імена з афіксами присвійності у знахідному відмінку, з дієсловами у пасивному стані – віддієслівні імена з афіксами присвійності в основному відмінку, з неперехідними дієсловами – віддієслівні імена у непрямих відмінках або з післяйменниками. Підрядні частини сполучникових та безсполучникових з’ясувальних конструкцій проявляють лише семантичну, а не структурну залежність від головної частини речення.

У результаті аналізу взаємовпливів головної і підрядної частин з’ясувальних конструкцій встановлено, що їхніми структурними особливостями є: а) частиномовна приналежність опорного слова, б) його граматичні особливості, в) засоби синтаксичного зв’язку. Було доведено, що здатність поширюватися підрядною частиною мають дієслова, іменники, прикметники та прислівники. Їм властивий відповідний валентний потенціал, завдяки якому визначається засіб синтаксичного зв’язку між головною і підрядною частинами речення. Визначальну роль у плані формування підрядного компонента відіграють граматичні особливості опорних слів, зокрема, дієслова – стан (активний/пасивний), перехідність/неперехідність.

 Відповідно до цього, нами виділені такі граматичні типи турецьких з’ясувальних конструкцій: 1) при дієсловах: а) при дієсловах в активному стані (перехідних і неперехідних), б) при дієсловах у пасивному стані, 2) при іменниках, 3) при прикметниках, 4) при прислівниках та прикметниках у функції прислівників.

Встановлено, що засобами синтаксичного зв’язку складнопідрядних з’ясувальних конструкцій у турецькій мові є: 1) афікси віддієслівних імен (-dık/-acak, -ma, -mak, -ış) або афікси дієприкметників (-an, -mış, -acak, -ar), 2) сполучники, 3) безсполучниковий зв’язок.

Відповідно до цього у визначених граматичних типах враховуються конструкції з трьома різними типами синтаксичного зв’язку: а) з розгорнутими зворотами, б) сполучникові, в) безсполучникові.

Семантичні зв’язки виявляють залежно від приналежності керуючого компонента певній лексичній групі та форми вираження підрядного компонента. Відповідно до цього українські переклади складнопідрядних конструкцій різняться – вживаються складнопідрядні з’ясувальні речення з різними сполучниками що, щоб, як, чи, а отже демонструють різні семантичні відтінки – дійсність факту, бажання, непевність, спосіб дії.

Семантичні типи складнопідрядних речень визначалися у роботі на основі змістових відтінків, які вони передають. Основними визначальними чинниками складнопідрядних з’ясувальних конструкцій є: 1) семантика і валентності опорних слів у головному реченні; 2) семантика окремих форм, за допомогою яких підрядна частина приєднується до головної.

Відповідно до цього визначені лексичні групи дієслів, що можуть виконувати функцію опорних – дієслова зі значенням: а) мовлення, б) мислення, в) відчуття/сприймання, г) волевиявлення/спонукання, д) психічного стану, е) сподівання/віри, є) буття/виявлення, ж) цікавості/піклування/пошани/турботи, з) дії, и) невдоволення.

Аналіз семантичного навантаження граматичних форм, за допомогою яких підрядні з’ясувальні приєднуються до головної частини, здійснювався на основі досліджень турецьких лінгвістів, які до цього часу не були відомі вітчизняній тюркології. Так, з’ясувальні сполучники в турецькій мові (ki, da, diye) – переважно асемантичні. Форми, що утворюють віддієслівні імена, мають лексичні значення: -dık – факт, -ma – процес, -ış ­– стала ознака.

У результаті комплексного підходу на основі проаналізованого матеріалу були виділені такі десять семантичних типів турецьких з’ясувальних конструкцій: 1) з семантичним відтінком дійсності факту, 2) з семантичним відтінком бажаності/можливості чи необхідного факту або непрямого спонукання, 3) з семантичним відтінком неповної вірогідності/ірреальності, неправильності/непереконливості, 4) з семантичним відтінком невпевненості/сумніву або непрямого питання, 5) з семантичним відтінком якості/загальної ознаки або різновиду предметів, 6) із семантичним відтінком просторово­сті, 7) із семантичним відтінком часу, 8) із семантичним відтінком способу дії, 9) із семантичним відтінком міри та ступеня, 10) із семантичним відтінком причини.

Таким чином у роботі певною мірою усувається тенденція до звуження сутності з’ясувальних зв’язків фактично до однієї семантичної категорії дійсності факту, коли з’ясувальні конструкції зі значенням порівняння, причини, часу і тому подібне, відносяться лише до підрозділів синтаксису про підрядні означальні та обставинні речення, що унеможливлює їх адекватний структурний та семантичний аналіз і, відповідно, їхнє адекватне практичне вживання, зокрема, іноземцями, які оволодівають турецькою мовою.

Граматичні, синтаксичні та семантичні типи турецьких з’ясувальних конструкцій представлені в роботі у вигляді відповідної схеми.

Третій розділ “Засоби утворення складнопідрядних з’ясувальних конструкцій у турецькій мові” присвячений дослідженню засобів синтаксичного зв’язку головної та підрядної частин у різних типах з’ясувальних конструкцій з якнайширшим, по можливості, представленням їхнього розмаїття.

Вперше реалізується триступенева схема розгляду з’ясувальних конструкцій. З’ясувальні конструкції розглядаються у відповідності до:

1) семантичного типу (десять семантичних типів);

2) частиномовної належності опорного слова та його граматичних особ­ливостей: а) при дієсловах в активному стані (перехідних/неперехідних) та в пасивному стані, б) при іменниках, в) при прикметниках, г) при прислівниках та прикметниках у функції прислівників;

3) засобу синтаксичного зв’язку: а) конструкції з розгорнутими зворотами, б) сполучникові конструкції, в) безсполучникові конструкції. 

Завдяки детальній структуризації з’ясувальних конструкцій, узагальнення їх за семантичною ознакою, а не морфологічною формою, що утворює підрядний компонент, чи синтаксичною роллю підрядного компонента, як це мало місце в тюркологічних роботах до цього часу, описана значно більша кількість способів вираження складнопідрядних з’ясувальних зв’язків. Дослідження підтвердило активну функціональність усіх трьох типів з’ясувальних конструкцій (поширених, сполучникових і безсполучникових речень).

У роботі розглядаються також способи адекватного перекладу українських підрядних з’ясувальних сполучників (що, щоб, ніби/наче, як ...) і семантично близьких до них усталених розгорнутих конструкцій типу: полягати в тому, що; той факт, що; за те, що ... . Завдяки цьому автором дисертації пропонується класифікація, яка би стала основою для створення зіставних класифікацій україн­ських складнопідрядних речень і турецьких складнопідрядних конструкцій, а також методик перекладу з турецької мови на українську і навпаки.

Значна кількість проаналізованого матеріалу підтвердила, що найуживанішим у складнопідрядних конструкціях зі з’ясувальним зв’язком є поширені речення з розгорнутими зворотами, і, відповідно, найпоширенішим формантом підрядних компонентів речення є віддієслівні імена. Перше місце у цьому плані посідає -dık форма. Нами значно розширено коло способів використання цього синтаксичного форманта у з’ясувальних конструкціях, враховано його використання у складі ізафетних сполук, поєднання з післяіменниками. На друге місце за частотою вживання можна поставити віддієслівні імена на -ma, -mak, та -ış. Дисертантом врахована здатність дієприкметників формувати підрядні з’ясувальні компоненти. Найбільш функціональним способом сполучникового зв’язку є сполучник ki. Водночас часто ­вживаними є ­словоформа diye та післяіменник gibi, що виступають у функції сполучників. Безсполучниковий зв’язок у з’ясувальних конструкціях реалізується переважно за рахунок лексичної підрядності або підрядності морфологічної – головним чином за допомогою умовного та наказового способів.

Одним із найважливіших практичних результатів дисертаційного дослідження є наочне викладення способів вираження підрядних зв’язків у з’ясувальних конструкціях у відповідних структурних таблицях та схемах, створених окремо для кожної семантичної групи, чим систематизується та істотно спрощується їх сприйняття.

Цим водночас досягається й одна з практичних цілей цього ­семантико-структурного дослідження – визначення засобів і форми синтаксичного зв’язку відповідно до опорного слова на основі його валентностей.

Четвертий розділ “Вживання турецьких складнопідрядних з’ясувальних конструкцій у текстах різних функціональних стилів” присвячений дослідженню рівня використання складнопідрядних з’ясувальних конструкцій у публіцистичному, офіційно-діловому, науковому, розмовному та художньому стилях, кожному з яких присвячений окремий підрозділ.

До сьогодні функціональний аналіз турецьких складнопідрядних з’ясувальних конструкцій у межах певних стильових підрозділів у вітчизняній тюркології практично не здійснювався. Що стосується досліджень особливостей синтаксису в окремих функціональних стилях мовлення, можемо виділити лише дисертаційну роботу Ю. Щеки, присвячену розмовній мові.

Дисертантом встановлена залежність і частотність використання з’ясувальних конструкцій від сфери їхнього функціонування. Водночас, проведений аналіз наочно показав, що серед з’ясувальних конструкцій немає таких, які би вживалися лише у текстах одного стилю.

Особливу увагу в роботі приділено публіцистичному стилю сучасної турецької мови. Найбільш частотними серед з’ясувальних конструкцій у пуб­ліцистичному стилі є конструкції з опорними дієсловами, поширені розгорнутими зворотами, що утворюються за допомогою -dık форми та усіченого інфінітиву на -ma. Виходячи з практичної мети, дослідження здійснювалося шляхом порівняльного аналізу окремих з’ясувальних конструкцій, зокрема були виділені можливі структурні кліше та наведені відповідні формули їх перекладу українською мовою.

Аналіз з’ясувальних конструкцій офіційно-ділового та наукового стилів засвідчив, що синтаксичні характеристики цих стилів почали поступово змінюватися в останні 30–40-х років разом зі зміцненням євроінтеграційних намірів Туреччини у бік більшої чіткості та простоти. У зв’язку з цим у діловій документації перевага надається більш коротким реченням, аніж дов­гим ­заплутаним конструкціям. При цьому найчастіше використовуються поширені з’ясувальні речення з розгорнутими зворотами, а найчастотнішим формантом є -dık форма.

Аналіз турецьких джерел показав, що на сучасному етапі визначальну роль у офіційно-діловому та науковому стилях відіграє структура побудови речення. У зв’язку з цим особлива увага була приділена дисертантом низці структурних тонкощів з’ясувальних конструкцій (визначення та оформлення суб’єкту дії речення, узгодженість суб’єкта та дієслова, керування дієслова і т.ін.) з активним використанням лінійних схем.

У розмовній мові основною тенденцією є спрощення, подрібнення складних конструкцій з великою кількістю розгорнутих зворотів на більш прості. Перевага надається сполучниковим та безсполучниковим конструкціям (насамперед ki, diye, ya, da) та різним типам безсполучникових конструкцій. Спостерігається висока частотність конструкцій, у яких головне речення складається лише з опорного предиката, що найчастіше виражається дієсловами, прикметниками та прислівниками, а підрядне приєднується сполучником ki (dedim ki ... я сказав, що ...; düşündüm ki ... я подумав, що ... ; eminim ki ... я впевнений, що ...; belli ki ... відомо, що ...; iyi ki ... добре, що ... і т.п.).

У результаті дослідження використання складнопідрядних з’ясувальних конструкцій у художньому стилі дисертант дійшов висновку, що з’ясувальні конструкції не дуже поширені у художньому стилі. Вони зустрічаються в середньому один раз на 25 речень. Характерним є те, що у розглянутих нами текстах зустрічалися практично всі види з’ясувальних конструкцій – з розгорнутими зворотами, сполучникові, безсполучникові та їхні різновиди. Це переважно короткі речення, що містять один підрядний компонент.

ВИСНОВКИ

У цьому дисертаційному дослідженні вирішується кілька важливих нау­кових задач теоретичного і практичного характеру: виявлення та теоретичне обґрунтування семантико-структурних особливостей складнопідрядних з’ясувальних конструкцій, створення на цій основі їх семантико-структурної класифікації з урахуванням способів передачі семантичних нюансів думки, розробка нового підходу до визначення способу формування підрядного компонента речення та інші. Це дозволяє стверджувати, що дане дисертаційне дослідження є першим у вітчизняній тюркології дослідженням, у якому запропонована та обґрунтована семантико-структурна класифікація турецького складного речення і, зокрема, складнопідрядних конструкцій. Результати досліджень зумовили такі висновки:

1. Складнопідрядна з’ясувальна конструкція в турецькій мові – це самостійний тип турецького речення, у якому головна частина характеризується змістовою та структурною неповнотою, а підрядна, з’ясовуючи конкретний зміст повідомлюваного, заповнює її.

2. Складнопідрядні з’ясувальні конструкції мають такі диференційні ознаки: 1) опорне слово у головній частині, 2) складнопідрядний тип синтаксичного зв’язку між головною та підрядною частинами, 3) семантичний зв’язок між головною та підрядною частинами.

3. Складнопідрядний з’ясувальний зв’язок у турецькій мові виражається трьома видами синтаксичних конструкцій: 1) сполучникові складнопідрядні речення; 2) безсполучникові складнопідрядні речення; 3) поширені речення з розгорнутими зворотами.

4. Вперше вихідною одиницею аналізу турецьких речень, зокрема складно­підрядних з’ясувальних конструкцій, є семантика. З’ясувальні конструкції класифіковані у даній дисертаційній роботі згідно зі своїми структурними особливостями у межах визначених семантичних груп. Іншими словами структурне підпорядковане семантичному.

5. Проведений грунтовний аналіз граматичних та семантичних характери­стик опорних слів, який дозволив визначити їхні валентності і запропонувати визначення способу формування підрядного компонента речення, на основі опорного слова без формального визначення його синтаксичної ролі в реченні.

6. Запропонована триступенева схема розгляду з’ясувальних конструкцій, яка полягає у наступному:

1) семантичний тип з’ясувальної конструкції: 1) з семантичним відтінком дійсності факту, 2) з семантичним відтінком бажаності/можливості чи необхідного факту або непрямого спонукання, 3) з семантичним відтінком неповної вірогідності/ірреальності, неправильності/непереконливості, 4) з семантичним відтінком невпевненості/сумніву або непрямого питання, 5) з семантичним відтінком якості/загальної ознаки або різновиду предметів, 6) із семантичним відтінком просторовості, 7) із семантичним відтінком часу, 8) із семантичним відтінком способу дії, 9) із семантичним відтінком міри та ступеня, 10) із семантичним відтінком причини.

2) частиномовна належність опорного слова та його граматичні особливості: а) при дієсловах в активному стані (перехідних/неперехідних) та в пасивному стані, б) при іменниках, в) при прикметниках, г) при прислівниках та прикметниках у функції прислівників;

3) засіб синтаксичного зв’язку: а) конструкції з розгорнутими зворотами, б) сполучникові конструкції, в) безсполучникові конструкції.

7. Для кожного семантичного та граматичного типу складнопідрядних з’ясувальних конструкцій наводиться український синтаксичний відповідник, що відкриває шлях для створення зіставних класифікацій українських ­складнопідрядних речень і турецьких складнопідрядних конструкцій, а також відповідних методик перекладу з турецької мови на українську і навпаки.

8. Запроваджені у роботі нововведення – лінійне моделювання речення, схематичне представлення з’ясувальних конструкцій є першими кроками для впровадження у тюркологію методик, які застосовуються при вивченні інших іноземних мов, зокрема створення граматик у таблицях та схемах, розробці зіставних характеристик та методик перекладу.

9. Враховуючи багатоманітність способів формування з’ясувальних конструкцій в рамках семантичних груп, досліджені стилістичні нюанси їх використання. Описані найтиповіші з’ясувальні конструкції публіцистичного, офіційно-ділового, наукового, розмовного та художнього стилів. Виділені і наведені можливі кліше перекладу українською мовою складнопідрядних з’ясувальних конструкцій.