Зміни ландшафтів під впливом сільськогосподарського природокористування на території Запорізької області (кінець XVIII  початок ХХ ст.) : Изменения ландшафтов под влиянием сельскохозяйственного природопользования на территории Запорожской области (конец XVIII  начало ХХ в.)

Краткое содержание

1. Теоретико-методологічні основи регіональних історико-ландшафтознавчих досліджень змін ландшафтів. Специфіка дисертаційного дослідження, його новизна, пов’язана з порівняльним аналізом у часі природокористування двох етнічних спільнот, потребували цільового напрацювання відповідних теоретико-методологічних положень і методично-алгоритмічних вирішень. В дисертації ці напрацювання представлені як складові деякого  подальшого розвитку теорії і методології історико-ландшафтознавчих досліджень.

Зокрема, застосування діахронічного підходу для порівняння різночасових станів певних ландшафтних комплексів і визначення історичних змін, яких вони зазнали, було здійснено на чотирьох ключових ділянках, що порівнянні між собою підзональними парами. Теоретично така побудова дослідження була спрямована на виявлення двох паралелей історичних змін у ландшафтах і в прирокористуванні: 1) зумовлених природними змінами в ландшафтах північної та південної степових підзон; 2) зумовлених етнічними особливостями агрокультури українців і менонітів.

Достатніми умовами для виконання такого дослідження були відмінності між природними і між історичними станами порівнюваних ландшафтів, між системами агрокультури та їхніми історичними станами порівнюваних етнічних спільнот. Необхідною умовою мала бути наявність певного ступеню таких відмінностей, - які б були досить істотними. Фактично дослідження виконано за відсутності необхідних відмінностей між природними станами північностепових і південностепових ландшафтних комплексів, внаслідок чого сформульовано наступне теоретичне положення: подібне порівняльне історико-ландшафтознавче дослідження сільськогосподарського природокористування доцільно вибудовувати на межі контрастніших, ніж підзональні, ландшафтних відмінностей - міжзональних (між типами ландшафтів) або міжобласних - морфолітогенних (між підкласами, між родинами ландшафтів).

Збагачення методичної основи етнолого-історико-ландшафтознавчих досліджень, реалізоване в ході виконання роботи, полягає в опрацюванні узгодженого, взаємозумовленого порівняння елементів культури об’єктних етносів - у природному просторі регіону, у його ландшафтних комплексах, в часі досліджуваного періоду історії, у результативності природокористувань. При цьому необхідно узгоджено поєднувати сукупність дослідницьких методів: історико-ландшафтознавчого, діахронічного, польового картографування ландшафтів, статистичного аналізу кількісних показників історичних змін ландшафтних комплексів та інших методів.

 Окремим питанням основного змісту дослідження є забезпечення джерельної бази. Серед джерел історико-ландшафтознавчого вивчення змін ландшафтів під впливом сільськогосподарського природокористування поліетнічного регіону найважливішими та найінформативнішими є ті, що висвітлюють, крім традиційних, ще й етнічні особливості природокористування та господарського використання ландшафтів. Регіональна джерельна база етнолого-історико-ландшафтознавчих досліджень північно- і південностепового Запорожжя поєднує ландшафтознавчі матеріали з природничо-історичними, соціально-економічно-історичними літературними, фондовими, архівними даними - та етнолого-культурологічними відомостями. Фактично такою має бути джерельна база будь-яких інших регіональних етнолого-історико-ландшафтознавчих досліджень: виконаною роботою обґрунтовано принципове вирішення щодо змісту в цілому джерельної бази в подібних дослідженнях.

2. Історичні, природні та соціально-економічні чинники сільськогосподарського впливу на ландшафти Запорожжя. Найсуттєвішими, але досить різнорідними та відмінними за результативністю чинниками антропічного впливу на ландшафти є історичні, природні і соціально-економічні. Всі вони пов’язані з поетапно відмінним використанням території людиною для своїх життєвих і господарських цілей. Щодо ландшафтів Запорізького краю, то лише порівняно з недавніх часів (із першого тисячоліття до н.е., з переходом від привласнення до відтворення у господарюванні) з’явилися підстави для того, щоб говорити про істотний вплив сільського господарства на природу.

 Дисертанткою уточнено і доповнено історичну періодизацію антропогенного впливу на ландшафти Запорожжя, виділено п’ять історичних етапів природокористування в регіоні. Перший етап - господарювання привласнюючого типу (характерне збиральництвом, полюванням і рибальством). Пов’язані з ним антропічні зміни ландшафтів, характерні для палеоліту і мезоліту, за часи свого кількатисячолітнього формування не справили істотного впливу на стан ландшафтів регіону. Другий етап антропічних змін ландшафтів Запорожжя склався з переходом від привласнюючого до відтворюючого господарювання - характерного скотарством і землеробством. Це відбулося вже у неоліті. Застосування випалювання призводило до посилення посушливості умов зростання рослин і ксерофітизації ценозів. Із приходом у Дике Поле татар і ногайців (ХІІ ст.) почався третій етап - істотнішого кочівницького впливу людини на ландшафт. За рухливого способу життя кочового населення не відбувалося закріплення антропічних змін у структурі ландшафтів після припинення дії чинників, що зумовлювали їх зміни: ландшафтні комплекси порівняно легко зазнавали процесів відновлення. Помітніший вплив на ландшафти регіону був за розквіту козацької доби та розвитку тут спорадичного рільництва українців. Це дало змогу виокремити козацьку добу (XV-XVIII ст.) у четвертий етап природокористування на Запорожжі. П’ятий етап впливу людини на ландшафти регіону розпочався з приєднанням території до Російської імперії у другій половині XVIII ст. та плановим її заселенням. На цьому етапі відбувалося інтенсивніше використання ландшафтів - при збільшенні чисельності населення, розвиткові майже повсюдного землеробства, транспорту і переробної промисловості.

Природні чинники є найголовнішими в процесі заселення та освоєння території. Аналізуючи природні чинники сільськогосподарського природокористування, слід враховувати мінливість у часі природних властивостей ландшафтів, а також значну їх антропізацію, що ускладнює вивчення спонтанних природних змін ландшафтів.

Основними чинниками формування горизонтальної просторової ландшафтної структури регіону (її частково репрезентує легенда до рис. 1) є тектонічний, літоге нетичний і геоморфо-чинник (рельєф). Відповідно, визначальні риси горизонтальної ландшафтної структури території зумовлені чинниками, пов’язаними з морфолітокомпонентом. Вплив інших чинників (кліматичного, водного, групи біотичних) позначається на “наповненні” якісними властивостями та на сутнісній деталізації основних рис латеральної ландшафтної структури, зумовлених морфолітогенно. Вплив чинників цієї групи теж позначається на ландшафтних властивостях - на якостях складових горизонтальної ландшафтної структури, але саму її, принаймні в межах досліджуваного регіону, такі чинники визначають мало.

Оскільки об'єктами дослідження вибране сільськогосподарське природокористування українців і менонітів, то вибір ділянок детального дослідження ландшафтів території конкретизувався та обмежувався розселенням досліджуваних етнічних груп населення. Обрані етноси обмежували це порівняльне дослідження ландшафтами північної та південної підзон степової зони.

Природні умови досліджуваної території визначають її ландшафтну різноманітність. На рівні місцевостей її складають: межирічні хвилясті ландшафтні комплекси із середньопотужними звичайними чорноземами і потужними південними чорноземами, що були сформовані під різнотравно-злаковою і типчаково-ковиловою рослинністю; долинно-балкові та яружно-балкові переважно з підзональними еродованими або намитими ґрунтами, мезофітизованими угрупованнями днищ і ксерофітизованими - схилів; схилові з переважанням покатих еродованих

 

 

 

 

 

 

Рис. 1.Великомасштабна картосхема історичних змін ландшафтних комплексів

Середньо-Мокро-Московицької північностепової ключової ділянки. Зменшено з карти масштабу 1 : 50 000

                  Ландшафтні контури на 1862 р. (див. легенду);                      ландшафтні контури на 1985-2000 рр.

Рівнинні північностепові ландшафтні комплекси з розораними звичайними чорноземами на антропогенових лесовидних суглинках, під різнотравно-ковиловою рослинністю, з байрачними лісами на породах щита, перекритих палеогеновими, неогеновими пластовими відкладами із виходами кристалічних порід М 1 Межиріччя широкі хвилясті з чорноземами звичайними малогумусними легкоглинистими на малопотужних лесовидних породах; М 2 Межиріччя широкі з чорноземами звичайними малогумусними слабозмитими важкосуглинистими на малопотужних лесовидних породах; М 3 Межиріччя плоскі з чорноземами звичайними малогумусними слабодефльованими важкосуглинистими на малопотужних лесовидних породах; М 4 Межиріччя хвилясті з чорноземами звичайними малогумусними слабодефльованими легкоглинистими на малопотужних лесовидних породах; М 5 Межиріччя плоскі з чорноземами звичайними малогумусними слабодефльованими крупнопилувато-важкосуглинистими на малопотужних лесовидних породах; З 1 Заплави високі з чорноземами намитими хрящеватими з виходами масивно-кристалічних порід піщано-важкосуглинистими на хрящеватому делювії; З 2 Заплави високі з луговими сильносолончаковими сульфатними грунтами середньосуглинистими на делювіальних відкладах; З 3 Заплави низькі з лугово-болотними середньосолончаковими грунтами важкосуглинистими на алювіально-делювіальних відкладах; З 4 Заплави низькі з болотними середньосолончаковими сульфатними грунтами пилувато-легкоглинистими на алювіально-делювіальних відкладах; Т 1 Надзаплавні тераси (І) із чорноземами намитими хрящеватими піщано-важкосуглинистими на хрящеватому делювії; С 1 Схили пологі (2-4⁰) із чорноземами звичайними малогумусними слабозмитими легкоглинистими на малопотужних лесовидних породах; С 2 Схили пологі (2-4⁰) із чорноземами звичайними малогумусними слабозмитими важкосуглинистими на малопотужних лесовидних породах; С 3 Схили пологі (2-4⁰) з чорноземами  намитими легкоглинистими на делювіальних відкладах; С 4 Схили пологі (2-4⁰) із чорноземами середньозмитими легкоглинистими на червоно-бурих глинах; С 5 Схили пологі (2-4⁰) із чорноземами звичайними малогумусними середньозмитими легкосуглинистими на малопотужних лесовидних суглинках, які підстелають давні піски; С 6 Схили пологі (2-4⁰) із чорноземами звичайними малогумусними слабозмитими піщаністо-важкосуглинистими на бурих глинах; С 7 Схили невиразні (0,5-2⁰) з чорноземами звичайними малогумусними слабозмитими пилувато-легкоглинистими на малопотужних лесовидних породах; С 8 Схили пологі (2-4⁰) із чорноземами звичайними малогумусними слабозмито-дефлірованими крупнопилувато-важкосуглинистими на малопотужних лесовидних породах; Б 1 Балки коритоподібні з пологими (2-4⁰) схилами з лугово-чорноземними важкосуглинистими грунтами на делювіальних відкладах; Б 2 Балки коритоподібні з невиразними (0,5-2⁰) схилами з чорноземами звичайними малогумусними середньозмитими важкосуглинистими на малопотужних лесовидних породах; Б 4 Балки коритоподібні з пологими (2-4⁰) схилами з чорноземами середньозмитими легкоглинистими на червоно-бурих глинах з виходами червоно-бурих глин; Б 5 Балки коритоподібні з пологими схилами (2-4⁰) з лугово-болотними слабосолончаковими сульфатними грунтами легкоглинистими на делювіальних відкладах; Б 6 Балки коритоподібні з невиразними схилами (0,5-2⁰) з чорноземами звичайними малогумусними слабозмитими важкосуглинистими на малопотужних лесовидних породах; Б 7 Балки коритоподібні з пологими схилами (2-4⁰) з болотними сильносолончаковими сульфатними грунтами пилувато-легкоглинистими на делювіальних відкладах; Б 8 Балки коритоподібні з пололгими схилами (2-4⁰) з луговими сильносолончакуватими сульфатними грунтами крупнопилувато-важкосуглинистими на алювіально-делювіальних відкладах; Б 9 Балки коритоподібні з невиразними схилами (0,5-2⁰) з чорноземами намитими важкосуглинистими на делювіальних відкладах; Б 10 Балки коритоподібні з пологими схилами (2-4⁰) з чорноземами розвинутими хрящеватими з виходами масивно-кристалічних порід, важкосуглинистими на хрящеватих суглинках, що підстелюються елювієм масивно-кристалічних порід.

ксерофітизованих схилів у північному степу та крутих - на правобережжі р.Молочної у південному степу з південними чорноземами слабо змитими; схилові з розвитком пологих, невиразних урочищ із слабо еродованими південними чорноземами на лівобережжі р.Молочної; надзаплавно-терасні з підзональними ґрунтами під сільсько-господарськими культурами; заплавні ландшафтні комплекси із засоленими лучними ґрунтами під природними очеретяниками, злаково-осоковими, зрідка солянковими угрупованнями і під культурною рослинністю кормово-трав’яних і городніх угідь.

За всієї важливості природних чинників природокористування, їх реалізація визначається дією соціально-економічних чинників, які даються взнаки на конкретній території. Державна приналежність земель ще тоді складала основу соціально-економічних факторів, бо саме держава визначає політику в сфері заселення, розвитку господарства тощо. Одним із найважливіших чинників природокористування є транспортний чинник. Територія Запорізької області протягом сторіч залишалася на перетині важливих транспортних шляхів. Однак багатовікове панування кочових народів і часта зміна кочівників стримували процес їх осідання та були на заваді реалізації можливостей, які давало транспортне положення регіону. Лише з приєднанням цього регіону до Російської імперії вплив транспортного фактора на особливості природокористування зріс. Особливості розвитку господарства досліджуваного краю в кінці XVIII - на початку ХХ ст. визначались комплексом природних і соціально-економічних факторів. Рівень розвитку виробничих сил, зміст природно-ресурсного потенціалу й етнічний склад населення зумовили особливості господарського укладу й основні напрями антропогенних змін і трансформації ландшафтів.

3. Порівняння систем природокористування українців і менонітів та їх вплив на ландшафти Запорожжя. Відмінні традиції і особливості сільського господарювання в українців і менонітів та їхній вплив на ландшафти регіону дають підстави для історико-ландшафтознавчого порівняння систем сільськогосподарського природокористування цих етнічних спільнот. Однією з визначальних рис відмінностей у господарюванні цих різних груп населення були особливості їхніх форм землеволодіння. Від форм землеволодіння залежали розміри господарств, розвиток і співвідношення скотарства і зернового рільництва, садівництва, городництва, шовківництва, лісівництва. Громадсько-подвірні землеволодіння і відсутність пільг в українських селян спричиняли вимушене використання для рільництва всіх прилеглих до села місцевостей, навіть малопридатних схилових. Значні пільги і наділи у менонітів, традиційне для них особово-общинне землеволодіння сприяло раціональному господарюванню в кожній галузі, без вимушеного залучення земель малопридатних ландшафтних комплексів.

Розміщення поселень досліджуваних етносів підпорядковувалось природним особливостям запорізьких степів. Відмінними були конфігурації поселень: в українців - контурно-природокористувальні, що повторювали рисунок ландшафту, зокрема річково-долинних місцевостей; у менонітів - прямолінійні регулярні, відповідно до умов терас і плакорів. Давні населені пункти зберегли такі конфігурації дотепер.

Найвдаліше пристосувалися до умов нових місцевостей ті з українських поселенців, які були нащадками запорожців і мали досвід степового господарювання. Щодо менонітів, то вони спочатку безуспішно намагалися перенести свій звичний стиль життя, який мали у Пруссії, до нових теренів. Незвичними, мало сприятливими були степові природні умови і для українців з лісостепу і Полісся. Бажання отримувати більш-менш гарантований прибуток, часті неврожаї, досить великі земельні наділи і значна кількість вільних земель - усе це сприяло переважанню скотарства над землеробством у першій половині ХІХ ст. в обох етнічних спільнот. Наявність значних масивів земель, які були віднесені до категорії “вільних пасовищ”, в регіоні була важливою умовою розвитку екстенсивного скотарства, пов’язаного з розведенням великої рогатої худоби (здебільшого українцями) та овець (у багатих господарствах українців і у менонітів). Скотарство було розвиненіше у менонітів, вони практикували нормування випасу. Збіднення рослинного покриву та ущільнення ґрунтів плакорних і придолинних місцевостей у них відбулося при зменшенні площ пасовищ тільки з останньої чверті ХІХ ст. Українці, за обмежених площ пасовищ, здебільшого не дотримувались норм випасання, тому процес пасквальної дигресії розпочався майже відразу по другій хвилі заселення ними цієї території (кінець XVIII ст.). Для пасовищ обидва етноси обирали схили балок і межирічні місцевості. У кінці ХІХ ст. для таких цілей відводили так звані "непридатні" землі - всі еродовані схили, балки та яркові урочища і місцевості.

Землеробство спочатку служило тільки власним потребам селян і колоністів. Приблизно до 60-х років ХІХ ст. існував загарбницький спосіб привласнення землі. Нова господарська епоха, яка супроводжувалася зменшенням ролі скотарства на користь найширшого розвитку хліборобства, особливо вирощування пшениці, почалася після скасування кріпосного права у 1861 р. Масове виселення в той же час ногайців, землями яких значною мірою користувалися селяни Таврійської губернії, викликало швидке заселення всього краю переселенцями із внутрішніх губерній, а також болгарськими колоністами, що обмежило свободу використання степу селянами-українцями, і, як наслідок, призвело до зменшення їхніх земельних наділів.

Орні поля в обох етносів займали терасні урочища річкових долин та межирічні місцевості. Відмінності простежувались у просторовій організації господарств цих етносів. Орні землі у менонітів знаходилися біля сельбищ. Оскільки у менонітів була впроваджена чотирьохпільна система землекористування із застосуванням чорного пару з угноєнням, то, за умов особово-общинного землеволодіння, розташування орних полів далеко від поселень було б нераціональним. Орний клин меноніти розділяли на чотири поля або “роки”: першого року сіяли ячмінь, другого - пшеницю, на третій - жито або овес, а на четвертий залишали поле для відпочинку або на пар. Пар обов’язково удобрювали перегноєм. На кожну десятину вивозили 60 возів, кожен до 40 пудів. Саме запровадженню чорного пару меноніти завдячували своїм стрімким успіхом у землеробстві, але поява відкритих орних площ спричинила посилення частоти і сили чорних бур.

Для українського господарювання була характерною віддаленість полів від поселень, яка визначалася частково розміром площі надільної землі, але також розміщенням поселення на цій площі та самою формою села. Зокрема, давалася взнаки близькість розташування садиб (особливо у відкритому степу на плакорах та на невеликих за площею розокремлених фрагментах терасних урочищ) або розтягнутість поселення і роззосередженість садиб (уздовж численних балкових урочищ і вирівнених частин річкових долин). У рільництві в українців практикувалася перелогова система землеробства. Типову для них сівозміну на Запорожжі складали чергування посівів пшениці, жита, вівса. Часом після великих втрат жита на площі поле не переорювали, збираючи врожай падалиці. На цілині перший рік висівали льон. По завершенні циклу сівозміни ріллю переводили в толоку і переліг. Довготривалі перелоги давали можливість природним шляхом відновлювати родючість ґрунтів. З другої половини ХІХ ст. скорочення часу відпочинку земель при відсутності меліорацій та підживлення почало призводити до їх виснаження. Після 1860-их років обидва етноси почали розорювати непридатні землі - схили межирічних місцевостей та балок, що призвело до посиленої ерозії ґрунтів схилових урочищ.

Що ж до інших галузей господарства українців, то слід відзначити, що садівництво у них не отримало великого поширення. В українських садах переважали вишні, сливи, абрикоси та інші плодові дерева місцевих малопродуктивних сортів. Але на початку ХХ ст. вже з’явилися покращені сорти, запроваджувався раціональний догляд за дорослими деревами. Город складав необхідну частину садиби українця. Тут у нього поєднувалися не лише культури овочеві, а й садові дерева і часто лісові. Городництво служило тільки власним потребам українців. Виноградарство в українських селян належного розвитку не набуло.

 Меноніти мали розвинене шовківництво, садівництво та лісівництво. Шовківництво при переселенні менонітів до Російської імперії не дістало великого поширення. Але у середині ХІХ ст. воно мало успіх, особливо у Молочанських менонітських колоніях - на фоні втрачених урожаїв зерна за кілька років.

 Щодо садівництва, то в менонітів воно поширювалося з часу заснування колоній. При цьому звичайно біля кожної садиби відводилося від 1/4 до 1/2 десятини землі, яка призначалася спеціально для садових культур. З плодових дерев частіше зустрічалися яблуні, груші, абрикоси, сливи та шовковиця; догляд за деревами був ретельним. Садиби менонітів розташовувались у річкових  долинах і широких балках, отже, і їхні сади були приурочені переважно до долинно-терасних та пологосхилових балкових місцевостей. Проте відносно низьке розташування садів нерідко призводило до пошкодження цвіту або плодової зав’язі пізніми весняними заморозками. Тому найпродуктивнішими були нечисленні сади, розташовані на межиріччях.

Виноградарство в менонітів поширилось лише з другої половини 70-х років, після переселення у край виноградарів-болгар. Тоді у громадах почали відводити під виноградники по 1/4, 1/2 і 3/4 десятини на двір - переважно в урочищах схилів  південної експозиції.

Ліс почали розводити у бердянському степу саме меноніти - І.Корніс із 1831 р. висаджував дуб, бук, березу, вільху, осику, клен татарський і американський, берест, білу акацію, тополю, сосну, каштани, горобину, американський клен, тутові дерева. Приуроченість лісових насаджень переважно до садиб визначала їх локалізацію - в річководолинних і пологосхилових балкових урочищах, а пізніше - і на межиріччях. Також меноніти вперше у південному степу запровадили насадження лісосмуг з метою захисту наділів від вітрового висушування. Окрім того, що лісові насадження змінювали мікроклімат, сприяли збільшенню зволоження та надавали деревину для різних господарських цілей, вони ще прикрашали одноманітні голі степи. Менонітам належить і перший досвід водних меліорацій у Бердянському повіті в урочищах високих заплав (сіножаті зволожували талими сніговими водами).

Проведене дослідження сільськогосподарського природокористування двох різних етнічних груп засвідчило, що господарювання українців було переважно «виживальним», а менонітів - успішнішим, на рівні продуктивних фермерських господарств.  Це було зумовлено двома групами причин.

Важливе значення мав вплив духовних чинників на ведення господарства менонітами, їхньої релігійності. Прямим їхнім конфесійним обов’язком було сумлінне господарювання на землі чи заняття торгівлею або ремеслами, пов’язані з сільським господарством. Проте цією особливістю не можна було б пояснити переваг у природокористуванні менонітів перед українцями.

Найістотнішим чинником було сприяння уряду колоністам - економічними пільгами, звільненям від строкової служби, прямими грошовими виплатами, будівельними лісоматеріалами. Така продумана державна підтримка господарників може і повинна бути запорукою раціонального природокористування в ландшафтах Запорізької області й тепер.

4. Історичні зміни ландшафтів у кінці XVIII - на початку ХХ ст. і сучасне природокористування. Північно- і південностеповим ландшафтам Запорожжя у XVIII - XX ст. була властива успадкована природна тенденція зростання посушливості. Антропогенний вплив, у першу чергу на рослинний і ґрунтовий покриви, сприяв розвиткові вітрової і водної ерозії. Документальне свідчення таких змін у ландшафтах дає зіставлення середньо- і великомасштабних карт ландшафтів, що відбивають стани природи регіону на 1862 р. (з поправками на недосконалість тодішнього картографування) і на 1985-2000 рр. Ландшафтну структуру регіону репрезентує середньомасштабна карта ландшафтів частини адміністративної області за станом на 1985-2000 рр. (1 : 200 000), деталізована на чотирьох ключах (1 : 50 000), розташованих у різних підзонах. Історико-ландшафтознавче реконструювання структури ландшафтних комплексів, представлене у середньому і великому масштабах, доцільно виконувати на 1862 рік із сукупним використанням історичних даних ХІХ ст. і триверстної карти Росії. За порівнянням із сучасними даними, природні зміни ландшафтів майже за півтора століття мають вигляд нарощеної кайми ерозійних ландшафтних комплексів. Кількісний аналіз розвитку ерозійних процесів та ерозійних ландшафтних комплексів у межах вивченої території було здійснено на Середньо-Мокро-Московицькій ключовій ділянці. Тут аналізувалися окремі ерозійні урочища-виділи, їх підсистеми та система долинних ландшафтних комплексів у цілому, представлена графічно і, в легенді картосхеми, - змістовно  ( див. рис. 1, с. 7-8).

 Для системного відображення кількісних змін ландшафтних комплексів прийнятними і адекватними є методи статистичного аналізу. Це, зокрема, побудова гістограм і функції розподілу кількісних оцінок на основі критерію стиснення поперечників (довжин) і площ ерозійних урочищ, що зазнали тривалих змін і саморозвитку. Таке трактування історичних змін ерозійних ландшафтних комплексів набуває синергетичного змісту, підтвердженого математично.

Порівняння графіків функції розподілу емпіричних імовірностей накопичених частот щодо різних моментів часу показує чіткий розвиток ландшафтних утворень у бік подовження поперечників та збільшення площ основних ерозійних елементів (виділів). Зростання параметрів ерозійних ландшафтних комплексів відбувалося переважно за рахунок невеликих (довжиною до 900 м) виділів-урочищ і новоутворень.

За результатами цього дослідження на двох парах підзональних ключів, північностепових (Верхньо-Томаківський і Середньо-Мокро-Московицький) і південностепових (Нижньо-Молочансько-Курошанський і Середньо-Курошанський), найістотніші відмінності в природокористуванні, які простежені дисертанткою, зумовлені діяльністю, стилем господарювання різних етносів, а не відмінностями ландшафтів. Саме тому подібне порівняльне історико-ландшафтознавче дослідження сільськогосподарського природокористування доцільно вибудовувати на межі контрастніших ґрунтово-рослинних і в цілому ландшафтних відмінностей.

В умовах реформування сільського господарства у пострадянський період необхідно враховувати досвід (позитивний і негативний) давнього приватного господарювання у північностеповій і південностеповій ландшафтних зонах. Цей досвід формувався за дійового державного сприяння західноєвропейським переселенцям із наданням їм істотних пільг і допомог. Саме таке державницьке ставлення до сільських виробників і його позитивна результативність можуть і повинні бути використаними для раціонального і природоохоронно коректного сільського господарювання у ландшафтах Запорізької області в наш час.

ВИСНОВКИ

1. Цілям прикладного природничо-географічного вивчення історичних змін ландшафтів під впливом сільськогосподарського природокористування з перспективою актуального використання його результатів оптимально відповідає виконання ретроспективного - історико-ландшафтознавчого дослідження. Інтеграція антропічних впливів на ландшафти регіону дає підстави для обґрунтованого діагнозування переднинішніх і нинішніх станів сільськогосподарських ландшафтних комплексів Запорожжя. Стосовно об’єктного часу - це своєрідне прогнозування того, що вже відбулося; правильність такого прогнозу є запорукою успішності прогнозування станів майбутніх. Такі знання потрібні для цілісної картини історичних трансформацій ландшафтних комплексів регіону включно з їхніми майбутніми ландшафтними станами, пов'язаними, передусім, із сільськогосподарським виробництвом. Розгляд етнічних особливостей антропогенних змін ландшафтів поліетнічних регіонів є одним із прогресуючих напрямів реалізації гуманістичного підходу в ландшафтознавстві.

2. Історичні, природні та соціально-економічні чинники антропічного впливу на ландшафти Запорожжя - різнорідні, відмінні за змістом, тривалістю прояву та результативністю. На кожному історичному етапі їх вплив залежав від використання території людиною для своїх життєвих і господарських потреб. За об’єктний (досліджений) час “баланс” чинників, їх окремий та сукупний вплив на стани ландшафтних комплексів не сягав масштабів перетворювального впливу, що спостерігалися пізніше. Цей період придатний для орієнтації на нього як на період з порівняно обачним природокористуванням.

3. Історико-ландшафтознавче порівняння систем сільськогосподарського природокористування українців і менонітів та їхніх впливів на ландшафти Запорожжя показало, що відмінними були форми землеволодіння, конфігурації поселень, а в господарюванні - співвідношення скотарства і рільництва, набори сівозмін, розподіли угідь та забезпеченість ними і пов’язана з цим, зокрема, глибина дигресивного впливу на урочища пасовищ, а також залежність між запровадженням менонітами чорного пару та збільшенням частоти і сили прояву пилових бур. Господарювання українців було переважно «виживальним», а менонітів - на рівні продуктивних фермерських господарств. Це пояснювалося значним державним пільговим сприянням західноєвропейським переселенцям. Таке продумане державне сприяння господарникам може і повинне бути запорукою раціонального природокористування в ландшафтах Запорізької області й тепер.

4. Ландшафтну структуру і ландшафтне різноманіття північно- і південностепового Запорожжя достатньо репрезентативно представляють укладені дисертанткою середньомасштабна карта ландшафтів дослідженого регіону і великомасштабні карти ландшафтних комплексів чотирьох ключових ділянок. Створення цих карт станом на 1862 р. і на 1985-2000 рр. та їх зіставлення дало можливість виявити історичні зміни ландшафтних комплексів регіону. Такі зміни полягають у  нарощенні кайми ерозійних урочищ, що зазнали процесів саморозвитку. Адекватним дослідницьким апаратом щодо таких явищ є застосування прийомів математичної статистики і кількісного системного аналізу встановлених ландшафтних змін з позицій синергетики.

5. Відомості про етнокультурні традиції у природокористуванні українців і менонітів складають істотні інформативні розділи не лише етнологічних, а й історико-географічних знань. Вони можуть і повинні бути використані для обґрунтування рекомендацій щодо раціонального природокористування в умовах новітнього фермерського господарювання. Слушним для теперішнього природокористування слід визнати окремі складові “виживальницького” досвіду українців, рільничий досвід менонітів із заміною чорного пару зеленим для запобігання пиловим бурям, із достатнім внесенням органічних добрив, скотарський досвід суворого дотримання норм випасу, а також будівничий досвід - спорудження раціональних за плануванням і зручних у степовому побуті житлових будинків. У пострадянський період, коли стало актуальним формування фермерських господарств, слід враховувати історичний досвід сільськогосподарського природокористування, всі позитивні й негативні результати давнього приватного господарювання у степових ландшафтах Запорожжя.

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Статті

1.    Гурова Д.Д. Етнолого-історико-ландшафтознавчий аналіз природо-користування з метою оптимізації ландшафтів // Географія і сучасність. - К. - 1999. - Вип. 1. - С. 191-193.

2.    Гурова Д.Д. Вплив історичних змін природи на сучасну ландшафтну різноманітність Запорізької області // Проблеми ландшафтного різноманіття України. - К. - 2000. - С. 281-286.

3.    Гурова Д.Д. До історико-ландшафтознавчого аналізу природо-користування на Запоріжжі // Науковий вісник Чернівецького університету. - 2001. - Вип. 120. - Сер. Географія. - С. 146-156.

4.    Гурова Д.Д. Історико-ландшафтознавче дослідження сільсько-господарського природокористування на Запорожжі // Український географічний журнал. - 2001. - № 4. - С. 46-50.

5.       Гурова Д.Д. Про етнолого-історико-ландшафтознавчі дослідження регіону // Ландшафт як інтегруюча концепція ХХІ сторіччя. - К. - 1999. - С. 191-193.

6.    Гурова Д.Д. Історико-географічний аналіз змін ландшафтів Запорізької області // Ландшафти і сучасність. - Київ-Вінниця. - 2000. - С. 231-234.

Тези

7.    Гурова Д.Д. Особенности диахронического подхода в предплановых исследованиях социально-экономического развития региона // Материалы Междунар. конф. “Проблемы и перспективы сбалансированного развития в бассейне Псковско-Чудского озера”. - Псков. - 1998. - С. 81-82.

8.    Гурова Д.Д. Особенности использования историко-географического анализа в оптимизации природной среды // Материалы Междунар. конф. “Проблемы экологии и региональной политики Северо-Запада России и сопредельных территорий”. - Псков. - 1999. - С. 120-122.

9.    Крылов Н.В., Гурова Д.Д. Историко-географическое районирование: современное состояние и проблемы // Материалы конф. “Северо-Запад России: проблемы экологии и устойчивого развития”. - Псков. - 1996. - С. 33-34.

10. Крылов Н.В., Гурова Д.Д. Этнокультурные особенности природопользования народов Запорожского Приазовья в XVIII-XIX вв. // Людина в ландшафті ХХІ століття: гуманізація географії. Проблеми постнекласичних методологій. - К. - 1998. - С. 140-141.

11.  Крылов Н.В., Гурова Д.Д., Ушерович Ю.Б. Некоторые особенности источниковой базы историко-географических исследований в степной зоне // Тези конф. “Проблеми раціонального використання природно-ресурсного потенціалу Українського Приазов’я і суміжних територій”. -  Мелітополь. - 1995. - С. 28-29.

12.  Крылов Н.В, Донченко Л.М., Гурова Д.Д., Торбунова М.Д., Ушерович Ю.Б.   К истории заселения территории Запорожской области в конце XVIII - XIX вв. // Тези конф. “Проблеми раціонального використання природно-ресурсного потенціалу Українського Приазов’я і суміжних територій”. - Мелітополь. - 1995. - С. 75-76.