ПРИНЦИПИ АРХІТЕКТУРНО-ЛАНДШАФТНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ІСТОРИЧНИХ МІСТ УКРАЇНИ (на прикладі міста Умань)



Название:
ПРИНЦИПИ АРХІТЕКТУРНО-ЛАНДШАФТНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ІСТОРИЧНИХ МІСТ УКРАЇНИ (на прикладі міста Умань)
Альтернативное Название: Принципы архитектурно-ландшафтный ОРГАНИЗАЦИИ ИСТОРИЧЕСКИХ ГОРОДОВ УКРАИНЫ (На примере города Умань)
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У Вступі розкривається сутність і стан наукової проблеми та її значущість, підстави і вихідні дані для розробки теми, обґрунтована її  актуальність, визначені мета, задачі і методи дослідження, зазначені основні  наукові результати роботи, її практична значимість і впровадження в практику.


У першому розділі „Досвід містобудівних досліджень, проектування та прогнозування архітектурно – ландшафтного середовища історичних міст України” на основі проведеного багатолітнього і багатостороннього аналізу стану містобудівної теорії та практики України виявлені основні наукові передумови, проблеми і задачі організації та розвитку історичних міст. Установлено, що містобудівні процеси, які протікають в Україні, на сучасному етапі мають тенденцію до суттєвих змін. У  першу чергу набувають ваги природні, соціальні та культурні зміни, які відбуваються в Україні, що істотно впливає на архітектурно-ландшафтну організацію та розвиток досліджуваних міст. Ці зміни досліджуються науковцями України і характеризуються в цілому фундаментальністю та практичністю теоретичних розробок.  Особливо   це   стосується   теорії   містобудування,   методології  і


обґрунтування розвитку та регулювання містобудівних об'єктів різних рівнів. Загальнотеоретичні питання досліджувались у роботах Ю.М.Білоконя, М.М.Дьоміна, Є.Є.Клюшніченка, М.Я.Ксеневича, Г.І.Лаврика, В.І.Нудельмана, В.О.Тімохіна, Г.Й.Фільварова, І.О.Фоміна та інших; з питань забудови історичних міст – у роботах Ю.С.Асєєва, В.В.Вечерського, Є.Є.Водзинського, Л.В.Прибєги, Л.П.Скорик, Т.О.Трегубової, Є.В.Тимановича, Т.П. Устенко та інших ; з питань формування та збереження ландшафтно-природного середовища – у роботах Ю.О.Бондаря, І.О.Косаревського, І.С.Косенко, І.Д.Родичкіна, Г.Ю.Храбана та інших.


Значний внесок у теорію і практику формування архітектурно-ландшафтного середовища історичних міст України належить українській школі містобудівників, серед них провідне  місце займають дослідження Науково-дослідного інституту теорії, історії і архітектури та містобудування, результатом яких було складання державного списку історичних міст та містечок України. Цей анотований список історичних міст України є своєрідним реєстром з поширеною характеристикою самих міст, їх культурної і природної спадщини та детальною категоризацією. Виділення історичних міст як особливого типу має велике теоретичне й практичне значення у сфері містобудування. З урахуванням їх обсягу, культурного, соціального значення ці міста вже давно стали і в подальшому все більше ставатимуть важливим об'єктом законодавчої, науково-дослідної, пошуково-проектної та конкретної практичної містобудівної діяльності. На сьогодні „Список історичних населених місць України (міста та селища міського типу)”, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 2001 року №878, містить 401 населене місце.


Ці дослідження особливо в останні десятиліття набувають усебічного значення, в т.ч. й соціально-політичного, економічного, культурного, а отже  суттєво впливають на розвиток містобудівної теорії і практики. Таким чином, саме в контексті наукових досліджень та практичних робіт стає можливим дослідити актуальні проблеми і задачі архітектурно-ландшафтної організації та сталого розвитку історичних міст, їх функціонально-планувальних структур різних рівнів. Це забезпечує можливість визначення тенденцій і закономірностей, принципів і механізмів організації та сталого розвитку історичних міст, а також розширення управлінських засобів різнобічної містобудівної діяльності.


Слід зазначити, що в практиці проектування при розробці генеральних планів історичних міст необґрунтовано використовувались прийоми і рішення, властиві значним, не історичним містам, спостерігалась тенденція суттєвого завищення можливих темпів і масштабів їх зростання. Це призвело до ряду значних помилок у плануванні, зонуванні й забудові  історичних міст, у тому числі визначенні параметрів і напрямів територіального розвитку, завищенні розмірів ділянок громадських центрів, площ, вулиць, транспортних розв'язок, перебільшення масштабів житлової забудови.


Характерним   прикладом  указаного  є  малі   й  середні  історичні  міста


України, їх містобудівна специфіка, нагальні та перспективні містобудівні потреби й можливості забезпечення довгострокового сталого розвитку. Все вищевказане вимагає поглибленого наукового вивчення з позиції як теоретичних досліджень, так і містобудівної управлінської і проектної практики. Сьогодні ситуація в Україні ускладнилася суттєвою зміною законодавчої, ресурсної та інвестиційної складових містобудівної мотивації, організації та діяльності. Особливого значення набувають розробка адекватної методологічної основи забезпечення містобудівельного прогнозу, планування, програмування, проектування та реалізації містобудівних потреб, зумовлених необхідністю вдосконалення існуючих моделей, нормативів та методики щодо вирішення проблем забезпечення  організації та сталого розвитку історичних міст, їх внутрішніх структур архітектурно-ландшафтного середовища в умовах обмежених ресурсів.


Виходячи із спадкоємності наукових досліджень, враховано науковий методичний досвід попередників при опрацюванні теоретичних засад розвитку міст, як вітчизняних, так і закордонних    дослідників: М.Г.Бархіна, А.В.Баранова, А.В Іконнікова, М.Емері, Ж.Кандиліса, М.Каттанео, Л.Корбюзьє, Р.Мерфі, О.Німейера, Я.Тріфоні, К.Танге, Д.Форрестера та інших. У дослідженні акцентовано увагу на  важливості детального аналізу архітектурно-ландшафтної організації історичних міст, етапів їх об'ємно-просторового розвитку, що дає підстави для прийняття більш зважених та обґрунтованих рішень з урахуванням природних, соціальних і культурних факторів.


Як показав аналіз наукових розробок та проектної практики, що були спрямовані на охорону нерухомої культурної спадщини та природних складових міст, у дисертації зосереджено увагу саме на архітектурно-ландшафтній організації та сталому розвитку, що дозволить розширити системний підхід в містобудуванні. Враховуючи актуальність для наукових розробок стратегії спадкового розвитку, в основі якої лежить орієнтація на найстабільніші чинники в містобудуванні – природну ландшафтну підоснову, структуру й розташування історичних міст, –  вищевказане є також підставою для прийняття рішень щодо реалізації відповідних актуальних практичних заходів. Передусім це стосується необхідності вивчення містобудівних структур та архітектурно-ландшафтного середовища населених місць на різних етапах формування і розвитку.


Виявлений стан організації й розвитку історичних міст України можна охарактеризувати, в першу чергу, як результат використання соціалізованого та уніфікованого, директивного адміністративно-виробничого підходу. Його характерною рисою є розподіл територій міста, переважно за монофункціональними ознаками, – житлові, промислово-складські, комунальні райони та інше – і за показниками кількості працюючих (проживаючих). Часто такий підхід ігнорував реальний природний ландшафт,  культурну  специфіку міст, їх  історичне  надбання  та  феномен


 


органічної єдності архітектури  й природного ландшафту. Істотно, що увага до реальної специфіки  історичного міста, його природно-ландшафтних особливостей, історико-культурної спадщини, довгострокового процесу формування і розвитку, певна самодостатність його окремих функціонально-планувальних утворень стають пріоритетними на сучасному етапі розвитку міст.


Аналіз наукових і проектних робіт та практики реалізації їх архітектурно-ландшафтної організації підтверджує, що діючі на сьогоднішній день проектні пропозиції щодо розвитку історичних міст за існуючою методикою містобудівного проектування певною мірою не відповідають прогресивним науковим вимогам, критеріям. Серед цих невідповідностей мають місце значні відхилення стратегії розвитку історичних міст від реальних станів існуючого середовища. Сьогодні у існуючих містобудівних заходах відсутні засоби, які забезпечують довгострокову динаміку соціально-економічного і містобудівного сталого розвитку з урахуванням цілісної архітектурно-ландшафтної організації міст.


Науковий  аналіз  показав,   що,  в  першу  чергу, не розкриті специфічні ознаки цієї категорії міст з позицій історико-культурних та ландшафтних цінностей поза увагою науковців опинились і комплексні містобудівні   дослідження   планувальних   структур   та    просторового середовища переважної більшості старовинних міст, їх природно-ландшафтна специфіка, історико-культурне надбання. 


Внаслідок нерозробленості наукових засад містобудівного управління та відповідної методики існуюча диференціація та неузгодженість запланованих містобудівних заходів не сприяє   гармонізації і  сталому розвитку історичних міст. Це підтверджується практикою розвитку історичних міст України та визначає необхідність суттєвих теоретичних та практичних уточнень містобудівних основ та методичних підходів. У першу чергу, це стосується категорії принципів як засадничих основ містобудівної теорії.


У дисертації проаналізовано стан наукових досліджень та містобудівної практики формування і розвитку і багатьох історичних міст України, зокрема Чернігова, Камянець-Подільського, Переяслав-Хмельницького, Глухова, Ромен та інших, у тому числі міста Умань, як найбільш типового. В ході аналізу виявлені декілька груп задач, на яких акцентувалась увага в даному дослідженні:


- визначення факторів та умов, вимог та критеріїв оцінки ресурсно-екологічних можливостей архітектурно-ландшафтної організації та розвитку історичних міст;


- вибір відповідних функціонально - планувальних структур, головних напрямків та черговості розвитку;


- з'ясування тенденцій і закономірностей розвитку історичних міст;


- визначення принципів та розробка моделі архітектурно-ландшафтної організації та сталого розвитку історичних міст;


         


- розробка та вдосконалення нормативних основ; розробка методики планування, прогнозування управління та проектування.


У другому розділі „Містобудівні засади сталої архітектурно-ландшафтної організації історичних міст України” в результаті теоретичних досліджень виявлені фактори, критерії і вимоги функціонально - планувального формування структур історичних міст та сформульовані принципи їх сталого розвитку. Запропоновані основні типи і види структур та варіанти можливої архітектурно-ландшафтної організації на основі альтернативних підходів: адміністративно-виробничого, транспортно-планувального та ландшафтно-урбанізаційного. Визначена необхідність розробки пріоритетного варіанту архітектурно-ландшафтної організації з урахуванням сталого розвитку.


Аналіз практики досліджень, проектування та реалізації архітектурно - ландшафтної організації та сталого розвитку історичних міст, серед яких типовим є місто Умань, дозволив виявити чотири групи факторів: господарсько-економічні, соціально-демографічні, природно-ландшафтні й екологічні та архітектурно-містобудівні, в тому числі із стимулюючими або обмежуючими проявами в процесі організації та сталого розвитку.


Відповідно до діючих факторів і умов сформульовано основні вимоги до архітектурно-ландшафтної організації та формування функціонально-планувальних структур історичних міст, де знаходять відображення соціально-культурні, ландшафтно-екологічні, нормативно-правові та  економічні чинники розвитку.


Однією з важливих передумов архітектурно-ландшафтної організації та сталого розвитку історичних міст є визначення критеріїв, що обумовлюють якісні та кількісні показники міського середовища. Виділено чотири базові групи критеріїв: мотиваційні, організаційні, діяльнісні та нормативно-правові, що охоплюють нормативно-правові, планувальні, інженерно-технічні, технологічні, санітарно-гігієнічні, ландшафтні,  архітектурно-містобудівні, пам'яткоохоронні, соціально-організаційні та демографічні аспекти.


Аналіз організації і розвитку функціонально-планувальної структури та відповідно розробка пропозицій щодо вдосконалення їх архітектурно-ландшафтної організації та сталого розвитку дозволив внести зміни в традиційне   уявлення   про   районування і структурування, організацію й розвиток міських територій історичних міст. Установлено, що на основі багаторівневої інфраструктури історичного міста формуються три типи міської структури: місто-центр агломерації (приміського району), міський сталий архітектурно-ландшафтний комплексний район і мікрорайон (комплекс) розселення архітектурно-ландшафтної організації функціонально-планувальних утворень. Міський сталий архітектурно-ландшафтний комплексний район розселення відрізняється від існуючого  „промислово-сельбищного району" відкритим трудовим балансом, активною участю в  процесах  сталого  розвитку  історичного  міста,  де  важливу  роль відіграє  


 


ландшафт та історико-культурна спадщина.


Введення поняття „міський сталий архітектурно-ландшафтний комплексний мікрорайон (комплекс) розселення” обумовлено специфікою розміщення виробництва, сельбища в узгодженості із ландшафтом досліджуваних міст типу „ландшафт –  поселення – підприємство”, які мають інфраструктуру мікрорайонного та районного рівнів. Міські сталі архітектурно-ландшафтні комплексні райони та мікрорайони мають природно-ландшафтні та штучні межі, санітарно - захисні зони довгострокового розвитку ландшафтних, зелених, сельбищних та виробничих територій. Розвиток сельбищних територій природно пов’язаний із циклом приросту житлового фонду через кожні 20 -25 років до 70 - 75 років і можливим коригуванням 3-го циклу (через 70-75 років), пов'язаного з повторним заселенням існуючого капітального фонду та повторами циклів до повної його амортизації.


У дисертації виділені чотири типи міських сталих архітектурно-ландшафтних комплексних районів розселення: локальний, зональний, загальноміський і агломераційний, а також три форми міських сталих архітектурно-ландшафтних комплексних мікрорайонів розселення: точкові, лінійні та очагові. На цій основі утворюються два функціонально-планувальних типи міських сталих архітектурно-ландшафтних комплексних районів розселення: лінійно-розвинений та перехресно-розвинений. Організація цих комплексних районів уздовж комунікацій загальноміського та агломераційного рівня або на їх перехресті утворює смуговий чи радіально-секторний види, що враховують специфіку ландшафту та вірогідність, зручність їх архітектурного освоєння й організації.


 


На базі запропонованих загальних теоретичних засад опрацьована архітектурно-ландшафтна організація історичних міст та апробована на конкретному прикладі міста Умань. Це дозволило визначити три основних альтернативних варіанти, що враховують основні підходи до містобудівного регулювання: адміністративно-виробничий, транспортно-планувальний,     ландшафтно-урбанізований. У сучасних соціально-економічних, історико-культурних, природно-ландшафтних, архітектурно-містобудівних умовах саме ландшафтно-урбанізований варіант є відправною точкою для розробки пріоритетного варіанту організації та сталого розвитку історичних міст, теоретико-методичною базою формування його цілісного архітектурно-ландшафтного середовища (рис. 1). Цей варіант забезпечує екологічну збалансованість природних і урбанізаційних складових частин міста, визначення напряму охорони й відновлення історико-культурної і природної спадщини й цінностей, а також сталого розвитку з урахуванням соціально-економічних потреб та можливостей на сучасному й прогнозованому етапах.

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины