ПРИНЦИПИ архітектурНО-ПЛАНУВАЛЬНИХ РІШЕНЬ ЖИТЛОВИХ БУДИНКIВ 30-х рр. ХХ ст. в м. КИЄВІ ТА ЇХ ВИКОРИСТАННЯ В СУЧАСНІЙ ПРАКТИЦІ ПРОЕКТУВАННЯ : Принципы архитектурно-планировочных решений ЖИЛЫХ ЗДАНИЙ 30-х гг. ХХ в. в г.. КИЕВЕ И ИХ ИСПОЛЬЗОВАНИЯ В СОВРЕМЕННОЙ ПРАКТИКЕ ПРОЕКТИРОВАНИЕ

Краткое содержание

Розділ 1. Передумови розвитку житлової архітектури 30-х рр. ХХ ст. в центрі м. Києва (район „Липки”). Розпланування території району “Липки” м. Києва, зріст, розвиток та перевага житлової або громадської забудови, відображаються на генеральних планах центральної частини міста в період ХІ – ХХ ст.ст.. На їх основі стають визначені вісім етапів розвитку забудови району, які окреслюють напрямки формування архітектурно-планувальної структури району в різні часові шари.

На першому етапі забудови (ХІ ст. – 1787 р.), згідно з топографічними особливостями, в районі “Липки” концентруються значущі житлові будинки (Маріїнський, Кловський палаци), що стають основними планувальними акцентами в забудові району, яким на другому етапі забудови (1787-1833 рр.) підкоряється послідуюча житлова забудова в кварталах уздовж сучасної вул._Липської, яка стає основною композиційною віссю і з’єднує обидва палаци. Таким чином, спостерігається утворення „ансамблю району”.

На третьому та четвертому етапах забудови району “Липки” (1833-1895 рр.; 1896-1917 рр.) його гармонійна природно сфор­мована планувальна організація порушується з прокладанням нових вулиць та остаточно закріплюється приватною власністю на землю – віссю стає сучасна вул._Шовковична, яка не отримує належних орієнтирів. Таким чином, район остаточно втрачає площі та магістралі, які б могли представляти собою планувальний вузол, композиційний центр всієї архітектурно-планувальної системи.

Протягом п'ятого та шостого етапів забудови району “Липки” (1927-1934 рр.; 1934-1941_рр.) інтенсивне житлове будівництво остаточно формує та закріплює в натурі простори кварталів, вулиць, дворів. Забудова здійснюється рівномірно по відношенню до нової композиційної вісі – вул. К. Лібкнехта (сучасної вул. Шовковичної). Допоміжними осями, до яких спостерігається наближення плям житлової забудови, виступають вул. 25 Жовтня та Енгельса (сучасні вул. Інститутська та Лютеранська).

Часткове житлове будівництво в районі відбувається протягом сьомого та восьмого етапів забудови (1941-1955 рр.; 1955-2000 рр.), яке здійснюється без будь-якого композиційного тяжіння до вище визначених планувальних осей. Наприкінці ХХ ст. в „Липках” окреслюються основні містобудівні громадські орієнтири по вул. Інститутській, Шовковичній, Грушевського (колишнім вул. Жовтневої Революції, К. Лібкнехта, С. Кірова).

ХХІ ст. можна вважати початком дев’ятого етапу забудови району за рахунок інтенсивної реконструкції існуючих житлових будинків та проектування нових висотних об’єктів в середині кварталів.

Аналіз забудови кварталів району показав, що гро­мадські будинки розширюють адміністративно-урядовий центр міста у схід­ному напрямку, а житлові будинки забезпечують сприятливі умови проживання мешканцям району “Липки” – надихають його постійним життям. Органічне поєднання в одному районі різних історичних пластів житлової та громадської забудови створюють цінність архітектури одного з центральних районів м. Києва

Згідно з основними чинниками, що впливають на проектування та будівництво житлових будинків в районі “Липки”, та аналізом проектних матеріалів, на протязі 3-6 етапів забудови були визначені п’ять спалахів інтенсивності будівельної діяльності, які можна охарактеризувати як справжні “будівельні буми”.

На основі аналізу вільних просторів навколо житлових будинків в садибах кварталів на 1-4 етапах забудови були визначені п'ять прийомів об'ємно-просторової організації форм: „рядовий, розосереджений”, „в ризалітах”, „рядовий, в ризалітах”, „рядовий, покоєм”, „кутовий, в ризалітах”.

Аналіз пропорцій вільних просторів, згідно з коефіцієнтами пропорційності Кn (Квn) та методами закономірної організації їх об'ємно-просторових форм виявив композиційні акценти житлових будинків з упорядженими курдонерами або з вільними просторами, які не можуть бути упоряджені згідно з умовами комфорту їх візуального сприйняття.

В прийомах об'ємно-просторової організації форм вільних просторів навколо житлових будинків та стильових напрямках проглядається утворення чотирьох типів ансамблевої забудови – „ансамбль в собі”, „внутрішньоквартальний відкритий ансамбль”, „ансамбль вулиці”, „ансамбль кварталу”.

При вирішенні загальної архітектурно-планувальної композиції району „Липки” на початку ХХ ст., у середині 1930-х та 1960-х рр. поступово відходять від ідеї створення архітектурного „ансамблю району”. В кінці ХХ – початку ХХІ ст.ст. спостерігається поступове включення району в „містобудівний ансамбль” столиці.

Розділ 2. Особливості архітектурно-планувальних рішень житлових будинків        1930-х рр. в районі „Липки”. Визначена на п’ятому та шостому етапах забудови району „Липки” композиційна рівновага між плямами житлових будинків в кварталах району відносно вулиць К._Лібкнехта, 25 Жовтня та Енгельса – осей композиційного тяжіння, стає основою для пошуку інших композиційних закономірностей, гармонійних зв'язків між будинками, ансамблевих рис, тощо.

При аналізі розташування житлових будинків в системі кварталів були визначені три характерні особливості:

– збільшення масштабу житлової забудови (ширини корпусу житлових будинків та їх довжини – кількості секцій);

– метро-ритмічні зв’язки між планами житлових будинків на основі радіусу R=150±3 м та збільшеного планувального модулю М=18; 20; 23 м;

– подібність об’ємно-просторових прийомів організації форм вільних просторів навколо житлових будинків: „кутовий, в ризалітах” „рядовий, розосереджений”, „рядовий, покоєм”, „рядовий, в ризалітах”, поява нового „кутового” прийому, в порівнянні з забудовою району на 1-4 етапах, та принципова відмінність у їх композиційному вирішенні.

Аналіз прийомів об’ємно-композиційних рішень житлових будинків виявив відповідність житлових будинків чотирьом стильовим напрямам: раціоналізм, пізній конструктивізм (з рисами неопластицизму, з рисами раннього декоративізму), постконструктивізм, неокласицизм (з перевагою традиційних рис, з тріумфальними рисами).

Було визначено, що при побудові об’ємної та фронтальної композиції житлових будинків стильових напрямів раціоналізм та неокласицизм переважають вертикальні членування; житлові будинки пізнього конструктивізму та постконструктивізму поєднують вертикальні та горизонтальні членування, з перевагою останніх.

Були виявлені варіанти пропорційної розробки фасадів житлових будинків різних стильових напрямів:

– наближення або чітке пропорціювання основних членувань фасадів до пропорцій „золотого перерізу” – всі стильові напрями;

– вписування загальних габаритів фасадів (частин) в квадрат або прямокутник, що складається з кількох квадратів (3, 5) – пізній конструктивізм, постконструктивізм, неокласицизм;

– пропорціювання основних членувань фасаду взаємоперпендикулярним корегуючим лініям – пізній конструктивізм з рисами раннього декоративізму, постконстркутивізм;

–       пропорціювання на основі квадрату пропорційного ряду – постконструктивізм;

–       пропорціювання на основі зміщення осей основних елементів – неокласицизм.

Характер розташування житлових будинків одного стильового напрямку – в різних кварталах району, у значному віддаленні один від одного, говорить про ансамблеве мислення архітекторів не в межах одного кварталу, суміжних кварталів, а в межах цілого району „Липки”.

На основі аналізу функціонально-планувальної структури секцій житлових будинків в районі „Липки” м. Києва було визначено, що на практиці знаходять використання два види секцій: з жорсткими кордонами (рядові, кутові, торцеві) та гнучкі (з зсуненням квартир по горизонталі – рядові, кутові; із зміщенням квартир по вертикалі – рядові, кутові, торцеві) із збереженням планування квартир в одній площині. Найбільше використання отримують секції необмеженої орієнтації з одною (в напівсекціях) двома квартирами на сходову клітину.

В залежності від конфігурації секцій, кількості та характеру розташування на фасаді основних функціональних елементів – сходових клітин, було визначено, що найбільше використання знаходять рядові (симетричні) та кутові (асиметричні) секції. За їх допомогою створюються житлові будинки із складною конфігурацією в плані – будинки-курдонери.

Шляхом порівняльного аналізу функціонально-планувальної структури квартир в секціях житлових будинків району „Липки” з дореволюційними та післяреволюційними типовими (проектування до 1933 р., за аналізом Р.Я. Хігера), було виявлено використання в „Липках” 2/3 нових типів квартир в залежності від складу основних обслуговуючих приміщень та характеристики кімнат (непрохідні, прохідні, з нішею), кухонь (окремих, кухонь-ніш). Таким чином, невикористані типи квартир можуть стати основою для проектних пошуків на сучасному етапі проектування.

В ході аналізу функціонально-планувальних зв’язків між приміщеннями квартир в житлових будинках були виявлені існуючі зв’язки, зв’язки, що не отримують використання та ті, яких слід уникати. Були визначені позитивні та негативні функціонально-планувальні рішення квартир в залежності від взаємозв’язків квартира – зовнішній простір.

Особливості функціонально-планувальної структури секцій, різних типів квартир, аналіз житлових площ та площ основних приміщень квартир (спалень, кухонь, передніх) ви­значили ступінь наближення їх комфортності в житлових будинках району “Липки” 1930-х рр. до сучасних нормати­вних показників і, таким чином, окреслили напрями по реконструкції квартир.

На основі виявлених особливостей архітектурно-планувальних рішень житлових будинків 1930-х рр. в районі „Липки” м. Києва, були визначені принципи архітектурно-планувальних рішень, які стають ознакою сучасного житла підвищеної комфортності – курдонерна забудова, широкий корпус, кутова секція, еркер.

Розділ 3. Рекомендації по використанню принципів архітектурно-планувальних рішень житлових будинків 1930-х рр. в сучасній практиці проектування. На основі аналізу еволюційного розвитку та використання принципів архітектурно-планувальних рішень житлових будинків 1930-х рр. („курдонерна забудова”, „широкий корпус”, „кутова секція”, „еркери”) протягом ХХ ст. (вітчизняний та закордонний досвід) були окреслені перспективні напрями їх застосування, згідно з сучасними вимогами до утворення комфортного житла, що отримує зв’язок з природою.

Таким чином, при проектуванні сучасних будинків-курдонерів для їх композиційного збагачення рекомендується:

– розширення методів закономірної організації об'ємно-просторових форм курдонерів;

– можливість поєднання кількох методів організації об'ємно-просторових форм курдонерів в найбільш складних за формою плану будинках із значним поширенням та ускладненням закладених в основу їх об’ємно-просторового рішення видів симетрії.

Рекомендується ускладнювати функціональні процеси в курдонерах на основі виділення трьох ступіней їх відкритості у зовнішній простір та диференціації режимів експлуатації об'ємно-просторових форм курдонерів відповідних типів: відкритий; напіввідкритий; закритий.

Підвищення комфортних умов проживання в будинках-курдонерах пропонується здійснювати за рахунок покращення умов інсоляції внутрішніх кутів згідно з архітектурно-планувальними прийомами їх композиційного вирішення.

На основі аналізу архітектурно-планувальних рішень житлових будинків з широким корпусом (економічні переваги були визначені в дослідженнях Я.А. Штейнберга, А. Зальцмана; енергоекономічні – в дослідженні Т.О. Кащенко) – проекти, які були відмічені Сталінськими преміями, преміями на конкурсах, які проводило Управління за справами архітектури при Раді Міністрів РРФСР та УРСР, винайдені шляхом експериментального проектування – визначаються перспективні прийоми функціонально-планувальних рішень сучасних секцій з широким корпусом.

На основі виділених типів кутових секцій, в залежності від розташування сходової клітини на фасаді будинку та методів закономірної організації їх планів, пропонується до використання в сучасній практиці проектування новий тип кутової „курдонерної” секції різних композиційних схем, рекомендуються прийоми їх функціонально-планувального рішення з ціллю покращення умов інсоляції у внутрішніх кутах житлових будинків-курдонерів.

Визначається найменше втручання мешканців до естетичних та експлуатаційних якостей еркерів в порівнянні до інших типів світлопрорізів. Виділяються основні типи еркерів в залежності від основних параметрів: висота, ширина, розташування на фасаді, форма в плані, поєднання з іншими типами світлопрорізами, функціональних процесів та виникнення. Окреслюються прийоми централізованого переобладнання балконів в еркери, із забезпеченням максимального збереження комфортних умов проживання.

На основі каркасного та монолітного зведення житлових будинків, які дають більшу можливість вільного розташування різних типів світлопрорізів на фасаді, автором пропонуються до використання в сучасній практиці проектування „еркери та напіверкери мансардного типу” різних об’ємно-композиційних рішень, які при поєднанні з „мансардними вікнами-балконами” зумовлять організувати індивідуальне функціонально-планувальне рішення квартир різних типів по вертикалі сходового (сходово-ліфтового) вузла. Розглядаються варіанти утворення „квартир-еркерів”, об’ємно-композиційні рішення яких пропонуються до відродження в проектній практиці.

„Еркери мансардного типу” та „квартири-еркери” рекомендується розглядати як головний елемент декорування фасадів сучасних житлових будинків, основну композиційну тему житлових будинків. Таким чином, виникають питання пошуку стильових напрямків цих житлових будинків, які повинні бути направлені на майбутнє, нерозривно пов’язані з експериментально-прогностичними напрямами архітектури (сукупність різних експериментально-прогностичних направлень в архітектурі – органічний, біотехнічний та екологічний підходи – В.Є. Ясієвич називав „гуманістичною екоархітектурою”).

Визначається, що на сучасному етапі проектування лише при зверненні інтересу до об’єкту-символу та образному мисленню виникне можливість уникнення пасивних стильових імітувань минулих часів та утворити дійсно сучасну архітектуру.