ПУХЛЯНКО Марія Євгенівна КОНКУРС МУЗИКАНТІВ-ВИКОНАВЦІВ ЯК ФЕНОМЕН СУЧАСНОГО КУЛЬТУРНОГО ПРОСТОРУ

Краткое содержание

У Вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, сформульовані мета та завдання дослідження, визначені об’єкт та предмет дисертаційної роботи, методи дослідження, наукова та практична значимість одержаних результатів.
У розділі 1 – «АГОНІЧНА ПРИРОДА МУЗИКИ ЯК ЧИННИК ПОРОДЖЕННЯ, ІСНУВАННЯ ТА РОЗВИТКУ МУЗИЧНИХ КОНКУРСІВ» – розглянуто багатогранність феномену виконавського змагання і поняття «конкурс», відображено особливості вивчення конкурсу як освітньої структури, як структурованої виховної системи, як соціокультурного явища, окреслено основні принципи його функціонування у музично-виконавському мистецтві, конкретизовані основні ознаки.
У підрозділі 1.1 – «Про сутність поняття “агон” (“змагання”) в природі музики як виду мистецтва» – розглянуто «агон» як боротьбу, змагання, стан нестримного прагнення до них і до перемоги, успіху, що стали невід’ємною ознакою побуту у Стародавній Греції. У цьому контексті розглянуто «кодекс» Піндара, що оспівував етичні норми агону.
Агон постає регулюючим механізмом як у середині соціумів, так і між ними. Він зацікавив багатьох дослідників, які поступово вводили поняття «агон» до наукового обігу. Це, перш за все, лекції Я. Буркхардта, роботи Й. Гейзинги (автори ігрової концепції культури), а також В. Буркерта, М. Л. Гаспарова, Х. Гофмайстера, О. Д. Кошелева, К. Лоренца.
Навколо «агону» вибудовуються різноманітні теми суспільної комунікації. Він проявляє себе як поле зіткнень, як «сутичка» різного в соціокультурній реальності. Таким чином створюється жорстко структурована конструкція, усі функції якої пов’язані з виживанням спільності в екстремальних умовах. В аспекті обраної теми особливо значущим є розуміння «агону» як змагання, як «прагнення перевершити, перемогти», як протиборство на першість, що несе в собі яскраво виражене ігрове начало. «Агон», у даному випадку, сприймається як тема або код генералізації, він поєднує цілий простір культури, яку ми можемо називати «агональною культурою». Текстура «агональної культури» містить у собі тексти різного масштабу – від індивіду, що опинився у стані зіткнення, до розмаїття інституалізованих практик – війн, єдиноборств тощо, а також, ще з часів Античності – і це є предметом нашого дослідження – різноманітних музичних змагань. Отже, домінантним символом в агональній культурі є змагання, конкуренція, а у контексті буття художньої, зокрема, музичної культури, таким символом можна назвати саме музичний конкурс.
Підрозділ 1. 2 – «Конкурс як предмет сучасних досліджень: характеристика наукових підходів» – розкриває формування всебічного і найповнішого уявлення про конкурсний рух в наші дні та визначає конкурс музикантів-виконавців як феномен в сучасному культурному просторі.
У пункті 1. 2. 1 – «Про освітні функції творчих змагань» – запропоновано аналіз сучасних наукових праць, зокрема, В. А. Дубровської, С. В. Майорової, О. М. Пахомової, Г. Ф. Привалової, які, попри їх педагогічну спеціалізацію, мають очевидну користь для осмислення значущості та перспектив розвитку конкурсів музикантів-виконавців. Автори, як й інші сучасні вчені, відзначають недостатню наукову розробленість проблеми та акцентують увагу на важливості реалізації особистого потенціалу людини, загострену в сучасному суспільстві.
Особливо слід відзначити розроблену науковцями періодизацію конкурсної діяльності, а також систему визначення мети та завдань кожного з цих періодів, що стоять перед учасником конкретного музичного змагання.
Пункт 1. 2. 2 – «Мистецтвознавчі аспекти вивчення конкурсу». Виконавські музичні конкурси у своєму еволюційному розвитку охопили практично усі можливі види музичної діяльності. Аналіз особистого і узагальнення колективного конкурсного досвіду, вивчення статистичних даних (Г. Алінк, В. Лев, О. Снєгірьов, М. Яковлев), нечисленних робіт музикознавців (К. Давидовський, Т. Зінська, М. І. Кім, Е. Т. Кляйн, М. Кононова, Х. Накамура, Є. Сазонова та М. Серебровський) дозволяє зробити такі висновки. Участь у конкурсі, з одного боку, загострює індивідуальні якості, з іншого – прагнення до досягнення особистих конкурсних результатів пригнічує творчу індивідуальність на користь набуття навичок копіювання еталонних версій (М. Кононова).