| Краткое содержание: | Розгляд архітектури дерев’яних римо-католицьких храмів Галичини обмежено періодом другої половини ХVІI – першої половини XX століть. Такий вибір зумовлений можливістю збору достовірних матеріалів. Без сумніву, дерев’яні римо-католицькі храми існували до ХVІI ст. Проте, вони не збереглися, а писемні матеріали про них не дають можливості виконати обґрунтовані достовірні реконструкції. Після другої світової війни римо-католицькі храми в Україні не будували.
РОЗДІЛ 1. Стан та методика дослідження архітектури дерев’яних римо-католицьких храмів Галичини другої половини ХVІI – першої половини ХХ століть
Завдяки повному збору джерел про будівництво дерев’яних римо-католицьких храмів в Галичині вже на першому етапі дослідження вдалося відтворити загальну картину його розвитку та встановити загальну кількість об’єктів, приналежних до досліджуваної групи. Джерельною базою для вивчення об’єктів служили як опубліковані, так і неопубліковані матеріали. Так, про храми другої половини ХVІI – середини ХІХ століть дізнаємося переважно з архівних матеріалів, про храми середини ХІХ – початку ХХ століть – часто з описів польських дослідників та з іконографічних джерел, про храми першої половини ХХ століть – найбільше матеріалів почерпнуто з польських літературно-мистецьких часописів. Важливими джерелами для вивчення архітектури костелів стали спеціальні праці дослідників: у другій половині ХХ століття – описи пам’яток архітектури та історичних об’єктів вітчизняних вчених, у кінці ХХ – на початку ХХІ століть – довідки енциклопедій. Використано також матеріали інвентаризацій, путівники, окремі принагідні публікації у періодичних виданнях. Велику цінність для аналізу становили матеріали історико-архітектурних нарисів церков, шематизми, окремі праці про костели. Окремо варто сказати про цикл видань під загальною редакцією проф. Я.-К. Островського про історію сакрального мистецтва на східних теренах колишньої Речі Посполитої, книг, які видані у 1993–2007 рр.
Аналіз праць вчених, які досліджували сакральну архітектуру, в першу чергу показав, що вони, попри намагання, так і не створили абрису цілісної картини формування архітектури дерев’яних римо-католицьких храмів другої половини XVII – першої половини ХХ століть на теренах Галичини.
Проведені автором натурні обстеження та інвентаризація, а також аналіз джерел та праць попередників дозволили укласти каталог дерев’яних римо-католицьких храмів Галичини – 246 споруд, в тому числі 8 нереалізованих проектів. В подальшому було встановлено, що з цієї кількості 197 храмів не збереглося. Збережених об’єктів зафіксовано лише 41 (24 – на Львівщині, 3 – на Тернопільщині, 14 – на Франківщині). За станом збереження об’єкти диференційовано на такі групи: 1) у стані руїни (2 споруди); 2) частково зруйновані; 3) збережені, із втратою архітектурно-просторової композиції чи стилістичних ознак; 4) збережені, із автентичними архітектурними деталями. Окрім цього, інвентаризація збережених храмів дозволила поділити їх на кілька груп: які не функціонують (5 об’єктів); відремонтовані, діючі як костели (4 об’єкта); перебудовані, пристосовані під церкви (24 об’єкта); перебудовані, пристосовані під іншу функцію (4 об’єкта).
Вибір методів та методики даного наукового дослідження були обумовлені науковими критеріями, які б забезпечили отримання достовірної інформації про архітектурно-конструктивні, стилістично-композиційні характеристики досліджуваних об’єктів, не зважаючи на рівень їхнього збереження. Для цього використовувався метод ретроспективного моделювання об’єкта за архівними та іконографічними джерелами. Окрім цього, вибір методів та методики наукового дослідження були обумовлені також критеріями, які б забезпечили охорону історико-культурної спадщини, а саме – виявлення об’єктів, наукове вивчення та пропаганду їх історико-культурних цінностей, облік.
РОЗДІЛ 2. Аналіз формотворення архітектурно-містобудівних характеристик дерев’яних римо-католицьких храмів Галичини другої половини ХVІI – першої половини ХХ століть
В дисертаційній роботі виконано аналіз розвитку архітектури дерев’яних римо-католицьких храмів Галичини за такими характеристиками: розташуванням у містобудівному середовищі, розпланувально-композиційною та об’ємно-просторовою структурами, конструктивним вирішенням, архітектурно-декоративними засобами опорядження екстер’єру та інтер’єру, стилістичним вирішенням. Аналізом було охоплено всі збережені об’єкти, а також наявну інформацію про вирішення втрачених святинь.
Визначено, що об’ємно-розпланувальне вирішення дерев’яних римо-католицьких храмів Галичини залежало від їх розташування у певній структурній організації території (центричній, лінійній, осьовій, радіальній чи комбінованій). Встановлено, що на розпланувальну та об’ємно-просторову композиції комплексу (який, здебільшого, включав храм, цвинтар, дзвіницю, хрест або фігуру) впливало, насамперед, місцерозташування у системі поселення, тут виявлено п’ять типових схем: 1) при ринковій площі; 2) при головній вулиці; 3) у центральній частині поселення на видному підвищеному місці (Долинівка); 4) у периферійній частині, біля дворів власників поселень (Монастириськ); 5) на околиці поселення – на цвинтарі (Островок). Перші дві схеми характерні для містечок (Кукезів, Лопатин та ін.). Одна із головних ознак, за якою також можна диференціювати досліджувані об’єкти, – це орієнтація. Польські костели зводили не надаючи особливої уваги їх орієнтації, тоді, як храми німецьких колоністів зводили з обов’язковою орієнтацією пресбітерія – на схід, з незначним відхиленням на північ або південь. Одним із вагомих елементів, за яким можна визначити національну приналежність храму був спосіб озеленення ділянки, зокрема, – біля польських костелів садили хвойні породи дерев, тоді як біля храмів німецьких колоністів – листяні породи. Встановлено, що архітектура дерев’яних римо-католицьких сакральних об’єктів Галичини другої пол. XVII – першої пол. ХХ століть залежала від ряду містобудівних чинників, на які в свою чергу впливали інші, зокрема, – географічне районування, політичні обставини, стилістичні уподобання тощо.
В результаті дослідження виявлено два основні типи конструктивного вирішення дерев’яних римо-католицьких храмів Галичини другої пол. XVII – першої пол. ХХ століть – зрубний (найпоширеніший) і каркасний („в’язання”). В досліджуваних об’єктах зрубної конструкції виявлено п’ять основних типів врубок (звичайний, з випустами, зі змінним кутом або так званий риб’ячий хвіст (з лишком, з зубом), навскісний з протес, з потайним прямим зубом) і два типи випустів під платви („скосак” (Пістинь) і „східці” (Славське)). Виявлено чотири типи заповнень для каркасного типу храмів: 1) з глиняним; 2) з дощатим; 3) з цегляним (т. зв. фахверковий тип або з „пруського муру”); 4) змішаного типу. Щодо вирішення форм перекриттів дерев’яних римо-католицьких храмів Галичини, то для досліджуваного періоду були характерні такі типи – пласке, склепінчасте (лучкове, напівкругле, стрільчасте рівностороннє, напівкругле завершене східчастим, трицентрове, псевдотрицентрове тощо) і трапецевидне. Окрім цього, виділено дві суттєві відмінності веж храмів: 1) з похилими стінами, увінчаними завершенням з підсябиттям (наслідують тип старопольських костелів); 2) з рівними стінами, що наслідують форми мурованої архітектури і зустрічаються зазвичай в неороманських та неоґотичних храмах німецьких колоністів, рідше серед польських святинь.
Порівняльний аналіз розпланувальної структури дерев’яних римо-католицьких храмів Галичини засвідчує рідкісне зведення святинь цього обряду на плані грецького хреста та ротонди, переважають, натомість, одно-, дво-, тридільні храми і в плані латинського хреста. Загалом для польських дерев’яних костелів Галичини другої пол. XVII – першої пол. ХХ століть характерні такі типи планів: однодільні, дводільні, у формі латинського хреста, у формі грецького хреста, ротонди та тринавові псевдобазиліки. Тоді як для храмів німецьких колоністів характерні наступні: однодільні, дводільні та тридільні. Згідно типів розпланувально-композиційних схем дерев’яних римо-католицьких храмів Галичини другої пол. XVII – першої пол. ХХ століть, об’єкти диференційовано за кількістю нав – на однонавові та тринавові. Двонавових не виявлено. За геометричною композицією нави досліджувані об’єкти поділяються на три типи: з квадратною навою, півтора квадрата та два квадрата. А за геометрією плану пресбітерія їх диференційовано на два типи: з прямокутним і гранчастим (трапецевидним) абрисом.
За типами об’ємно-просторової композиції брили споруди, дерев’яні римо-католицькі храми Галичини другої пол. XVII – першої пол. ХХ століть поділяються на: безвежеві (з сигнатуркою або без), з вежечкою над хорами нави, одновежеві та двовежеві. Виділено наступні принципи влаштування веж: 1) одна вежечка на осі головного фасаду – над хорами нави; 2) одна вежа на осі головного фасаду – перед навою і над хорами нави; 3) одна вежа на осі головного фасаду – над крухтою перед навою; 4) одна вежа збоку головного фасаду – при бічній стіні нави; 5) одна вежа збоку тильного фасаду – при бічних стінах нави і пресбітерія; 6) дві вежі на головному фасаді, симетрично розташовані відносно осі.
Особливості поліхромії інтер’єру дерев’яних римо-католицьких храмів Галичини формувались, насамперед, в залежності від національного складу вірних (яскравими прикладами є інтер’єри храмів німецьких колоністів). Розписи, як правило, поєднували фігурні сюжети та орнаментальні площини. Хоча зустрічаються храми декоровані лише орнаментальними мотивами. За мотивами, що використовувались в розписному орнаменті досліджуваних храмів, виявлено такі його види: геометричний, рослинний, зооморфний та фігурний, геральдичний, гротескний. Кольорові закономірності розташування настінних декорацій в інтер’єрах святинь дозволяють виділити п’ять типів колористичних композицій: 1) виступаючий колір підлоги, локальний або відступаючий – несучих конструкцій, стін і стелі (відбувається виявлення форми та глибинної спрямованості простору); 2) виступаючі кольори підлоги та несучих конструкцій, відступаючі – стін і стелі (форма сприймається як оригінальна, створює відчуття статики підлоги, розкриття, розширення та легкості простору); 3) виступаючі кольори несучих конструкцій і верхнього ярусу стін, відступаючі – підлоги, стелі та нижнього ярусу стін; 4) виступаючі кольори стелі та верхнього ярусу стін, відступаючі – підлоги, стін та несучих конструкцій (створюється враження зниження висоти приміщення); 5) виступаючі кольори підлоги, та стін, відступаючі – стелі (створюється враження замкнутості простору, але збільшення висоти приміщення).
Виявлено такі теслярські елементи: різьблені конструктивні елементи (причілки, ґанки, сигнатурки; колони в інтер’єрі, сохи, гостроколи); накладну декоративну різьбу в екстер’єрі та інтер’єрі (наприклад – декоративне шалювання (вертикальне, горизонтальне, „в смерічку”, на мотив „сонце”, „викладка”)); декоративне оздоблення фронтону: вирізані причілкові дошки, „квітки” на завершенні; накладну рельєфну різьбу та декоративні вставки на дверях, різьбу на вікнах тощо.
Художній метал в архітектурі дерев’яних римо-католицьких сакральних об’єктів Галичини другої пол. XVII – першої пол. ХХ століть, як і в об’єктах східного обряду, застосовували, насамперед, для оздоблення елементів головної осі фасаду – вхідних дверей (жиковини, завіси, замки, клямки, засувки) та дахів, завершених хрестами або фігурами; а також бічних фасадів – вікон (ґрати). Хрести виступали логічним завершенням конструкції сакрального об’єкта, тому здебільшого їх форма, залежала від об’ємно-просторового та стилістичного вирішення споруди. Інколи горизонтальний ритмічно-пластичний поділ конструкції хреста з яскраво вираженою одноосьовою дзеркальною симетрією побудови в композиційному відношенні відповідає поярусному членуванню об’єкта. Розміри хрестів дуже різноманітні – від 0,5 до 1,7 м і залежали від розмірів споруд. За формою, традиційними хрестами для дерев’яних римо-католицьких храмів Галичини другої половини XVII – першої половини ХХ століть є – латинські (з видовженою нижньою (від поперечки) частиною), проте, наявні і грецькі (чотириконечні з однаковими (рівними) всіма чотирма раменами). Наявність в дерев’яному храмі сукупності архітектурно-декоративних засобів опорядження (поліхромії, художнього металу, різьби) дозволяє віднести його до об’єктів високої мистецької вартості. За даними досліджень до таких збережених об’єктів належать святині у поселеннях: Вовче, Раденичі, Розлуч, Старе Село.
Архітектура досліджуваних храмів диференційована автором на умовні стилістичні типи: романсько-ґотичний, ґотичний, візантійський (в якому проявляється синтез форм барокового та візантійського стилів, що визначило назву методу як „бароково-візантійський”), бароковий, класицистичний та модерновий.
В результаті досліджень встановлено низку прізвищ архітекторів, інженерів та будівничих, що працювали у другій пол. XІХ – першій пол. ХХ століть над будівництвом дерев’яних римо-католицьких храмів Галичини. Водночас можна стверджувати, що у цей період під впливом тогочасної моди, обумовленої новим світоглядом, на основі давніх традицій вони зводили дерев’яні римо-католицькі святині, створюючи новий вишуканий образ архітектури. Загалом, проекти і реалізації кінця XІХ – першої половини ХХ століть, залежно від відношення їх авторів до традиції, поділено на дві групи: перша – характеризує вірність традиційним формам дерев’яної костельної архітектури, що проявляється в безпосередньому наслідуванні храмів попередніх епох; друга – характеризує застосування традиційних розв’язань і мотивів, але почерпнутих з дуже різноманітних джерел: пам’яток костельної і церковної архітектури, громадського містечкового і народного будівництва та різних стилів.
Висвітлений порівняльний аналіз досліджуваних споруд із храмами цього ж та інших обрядів як на теренах України, так і в ін. країнах, засвідчує, що архітектура дерев’яних римо-католицьких храмів Галичини формувалась під впливом провінційної, маломістечкової та європейської народної архітектури. В результаті дослідження, можемо також стверджувати про взаємовплив церковної та костельної архітектури, але, на відміну від першої, друге не дало такої великої кількості варіантів планів. Окрім цього, встановлено низку артефактів, які підтверджують гіпотезу про те, що архітектура мурованих сакральних споруд походить від дерев’яних.
РОЗДІЛ 3. Закономірності архітектурного вирішення дерев’яних римо-католицьких храмів Галичини другої половини ХVІI – першої половини ХХ століть
На формотворення дерев’яних костелів Галичини другої половини XVII – першої половини ХХ століть вплинули зміни статусу сакральної архітектури, яка з елітарної перейшла у розряд парафіяльної, що вимагало компактних планувальних схем, які можна було реалізувати в дереві. Оскільки найпростішою культовою спорудою є каплиця, на теренах Галичини їх диференційовано на 4 типи. Встановлено, що дводільні плани дерев’яних костелів бувають одно- та двозрубні, але найбільш поширеним був тип тридільного тризрубного храму. Виявлено приклад костелу т. зв. „хатнього” типу. На відміну від дерев’яних церков, у досліджуваних тридільних римо-католицьких храмах рідко застосовували пряму залежність крухти від пресбітерія (ширина яких рівна), цей прийом був характерний для костелів першої половини ХХ століття. Здебільшого пресбітерій був ширший за крухту. Досліджено, також що на основі пропорційності рамен хрещатий план дерев’яних костелів, створений довкола більшого посередині квадрата, дав такі варіанти планів: план у вигляді рівнораменного хреста (грецького); план з короткими боковими раменами (латинський хрест). Виділено два типи костелів-ротонд: восьмибічні нава і пресбітерій (Пеньки); восьмибічна нава, прямокутний пресбітерій (Павлівка). Загалом, є плани вживані широко (одно, дво- та тридільний тип, у плані латинського хреста), рідко (тринавова псевдобазиліка, у плані грецького хреста) і які не зафіксовані в ін. регіонах України (тип костелу-ротонди). Окрім цього, впродовж століть внаслідок еволюції планів дерев’яних римо-католицьких храмів відбувся їх відбір народними зодчими, в якому вони надали пріоритет найбільш архаїчному типу – тридільному, поширеному на всій території Галичини. Спостерігаємо також збереження усталених пропорційних співвідношень при яких висота стіни зрубу приблизно дорівнює половині загальної висоти храму.
Наявність різноманітних розпланувальних вирішень обумовила формування двох основних типів об’ємно-просторового вирішення: перший підпорядковується єдиному центру та симетричності; другий ґрунтується на асиметричній композиції, що з’явилась під впливом романської та ґотичної архітектури. Ідея центричного храму реалізується переважно у ротондах. Закономірності об’ємно-розпланувальних вирішень полягали також у вертикальному та горизонтальному розвитку споруди. Проте, навіть ця закономірність не дала багато об’ємних вирішень. Ватро також зазначити, що організація дерев’яних римо-католицьких храмів Галичини другої половини XVII – першої половини ХХ століть здійснювалась за принципом: „з середини – назовні”. А необхідність акцентувати об’єми за їх значимістю обумовили членування дахів на дві або три різні за висотою частини. Відповідно до того, як між собою кореспондувались дахи, були отримані такі завершення основних об’ємів досліджуваних споруд: дахи, що не злучені між собою і складаються з двосхилого даху нави та дво-, трисхилих дахів крухти і пресбітерія; дахи, що злучені шляхом плавного переходу між собою. Засобами пропорціювання контрасту і нюансу, профілювання, різьблення та фактури окремих елементів будівничі не лише розв’язували відповідні конструктивні завдання, а й надавали спорудам належного монументального виразу, декоративного звучання окремим частинам. Загалом, дерев’яні римо-католицькі храми, як і інші сакральні споруди, характеризуються підвищеною увагою до організації інтер’єру, адже вони призначались для релігійних і канонічних обрядів і тому протягом тривалого часу зберігали багато традиційних прийомів у структурі та об’ємно-просторовій побудові.
Загальні принципи архітектурного вирішення дерев’яних римо-католицьких храмів Галичини другої половини XVII – першої половини ХХ століть характеризуються як граничною простотою, так і складністю об’ємно-просторової композиції. Обидві риси зумовлені, в значній мірі, конфігурацією плану храму.
Аналізуючи взаємозв’язок розпланувально-композиційної і об’ємно-просторової структур, а також наявні стилістичні типи дерев’яних римо-католицьких храмів в Галичині у др. пол. ХVIІ – пер. пол. ХХ століть, виділено такі стилістичні напрями їх архітектурного вирішення: бароко (др. пол. ХVIІ – пер. пол. ХVIІІ століть), рококо (1740–1750 рр.), пізнє бароко й рококо (1750–1780 рр.), класицизм (кін. XVIII – пер. пол. ХІХ століть), історизм (1850–1880 рр.), модерн (1890–1939 рр.). Історизм охоплював споруди, зведені в стилі романтизму й кількох неостилів – таких, як неороманський, неоґотика, необароко, неокласицизм. Виділено три періоди модерну: 1) ранній (інтернаціональний) (1890–1917 рр.), для цього періоду характерні дві течії – народно-романтична (1892–1916 рр.) (представлена т. зв. гірським стилем) і неоромантична (1893–1923 рр.) (представлена стилізацією неоґотики й необароко, неокласицизмом); 2) середній (академічний) (1918–1932 рр.), з виявами неоромантичної течії та Ар Деко; 3) пізній (1933–1939 рр.), у якому розрізняють три течії: змодернізований стиль старопольських костелів, необарокову та раціоналістичну.
Ряд особливостей архітектури дерев’яних римо-католицьких храмів Галичини обумовлені широкими хронологічними межами дослідження. Зокрема, архітектура формувалася, насамперед, під впливом прийомів різних стилістичних епох. Окрім цього, основні чинники формування архітектури дерев’яних римо-католицьких храмів Галичини другої половини XVII – першої половини XX століть – це місцеві (архітектурні, етнічні), регіональні (формували плани і фасадні вирішення) та зовнішні впливи (сусідніх регіонів (Буковини, Волині, Закарпаття) та європейської архітектури, в т.ч. народної (виразилися у використанні загальноєвропейських стилів, серед яких найактивніший – модерн, Ар Деко, старонордійське зодчество)). Архітектура дерев’яних римо-католицьких храмів Галичини формувалась також під впливом маломістечкової архітектури (Дрогобича, Роздолу), а саме – було запозичено влаштування субот.
РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ
1. Визначено, що дерев’яна сакральна архітектура в Україні є цікавим явищем європейської культури. Проте, науковим вивченням в останні роки було осягнуто лише архітектуру дерев’яних церков. Незважаючи на публікації вітчизняних та закордонних науковців, присвячених описам окремих об’єктів, картини формування архітектури дерев’яних римо-католицьких храмів Галичини другої половини XVII – першої половини ХХ століть все ще не створено.
2. Проведені автором аналіз джерел, натурні обстеження та інвентаризація виявили на теренах Галичини 246 дерев’яних римо-католицьких храмів другої половини XVII – першої половини ХХ століть, з яких зберігся лише 41 об’єкт, 197 храмів втрачено, а 8 проектів залишилися нереалізованими. Диференціація досліджуваних святинь за національною приналежністю, засвідчує, що найпоширенішими були польські костели. Крім створення каталогу та загальної оцінки всіх 246 об’єктів в дисертаційній роботі проведено детальний аналіз архітектури 40 збережених храмів та більше 80 об’єктів зі списку незбережених.
3. Визначено що містобудівні особливості дерев’яних римо-католицьких храмів Галичини другої половини XVII – першої половини ХХ століть залежали від ряду чинників: географічного районування, політичних мотивів, національної приналежності храму, впливів прийомів стилістичних епох, а об’ємно-розпланувальне вирішення від їх розташування у конкретній структурній організації території (центричній, лінійній, осьовій, радіальній чи комбінованій).
За конструктивними схемами храми поділяються на два основні типи – зрубний і каркасний. Виділено три основні типи вирішення форм перекриттів храмів (пласке, склепінчасте, трапецевидне). Виділено: п’ять основних типів врубок для зрубного типу храму (звичайний, з випустами, зі змінним кутом або так званий риб’ячий хвіст (з лишком, з зубом), навскісний з протес, з потайним прямим зубом) і чотири типи заповнень для каркасного типу (з глиняним, з дощатим, з цегляним, змішаного типу). Окрім цього, виділено дві суттєві відмінності веж храмів: 1) з похилими стінами; 2) з рівними стінами.
Визначено шість типів планів польських костелів (однодільні, дводільні, у формі латинського хреста, у формі грецького хреста, ротонди та тринавові псевдобазиліки) і три типи планів храмів німецьких колоністів (однодільні, дводільні та тридільні). Згідно типів розпланувально-композиційних схем дерев’яних римо-католицьких храмів Галичини другої пол. XVII – першої пол. ХХ століть, об’єкти диференційовано за кількістю нав – на однонавові та тринавові. За геометричною композицією нави досліджувані об’єкти поділяються на три типи: з квадратною навою, півтора квадрата та два квадрата. А за геометрією плану пресбітерія їх диференційовано на два типи: з прямокутним і гранчастим абрисом.
Визначено чотири типи об’ємно-просторової композиції екстер’єрів храмів (безвежеві (з сигнатуркою або без), з вежечкою над хорами нави, одновежеві та двовежеві) та шість принципів влаштування веж (1) одна вежечка на осі головного фасаду – над хорами нави; 2) одна вежа на осі головного фасаду – перед навою і над хорами нави; 3) одна вежа на осі головного фасаду – над крухтою перед навою; 4) одна вежа збоку головного фасаду – при бічній стіні нави; 5) одна вежа збоку тильного фасаду – при бічних стінах нави і пресбітерія; 6) дві вежі на головному фасаді, симетрично розташовані відносно осі).
4. Розкрито прийоми застосування поліхромії, художнього металу та архітектурно-декоративних засобів опорядження в архітектурі дерев’яних римо-католицьких храмів Галичини другої пол. XVII – першої пол. ХХ століть. Зокрема, виявлено кольорові закономірності розташування настінних декорацій в інтер’єрах святинь, які, відповідно, дозволяють виділити 5 типів колористичних композицій.
5. Визначені закономірності об’ємно-розпланувальних вирішень дерев’яних римо-католицьких храмів Галичини другої половини XVII – першої половини ХХ століть засвідчують, що на їхнє формотворення вплинули зміни статусу сакральної архітектури, яка поступово перейшла у розряд виключно парафіяльної, що вимагало компактних планувальних схем. Наявність різноманітних розпланувальних вирішень зумовила формування двох основних типів об’ємно-просторового вирішення. Закономірності об’ємно-розпланувальних вирішень полягали також у вертикальному та горизонтальному розвитку споруди. Загальні засади архітектурного вирішення дерев’яних римо-католицьких храмів Галичини другої половини XVII – першої половини ХХ століть характеризуються як граничною простотою, так і складністю об’ємно-просторової композиції і обидві риси зумовлені конфігурацією плану храму. Загалом, дерев’яні римо-католицькі храми, як і ін. сакральні споруди, характеризуються підвищеною увагою до організації інтер’єру.
6. В розвитку дерев’яного римо-католицького храмобудування виділено 6 стилістичних напрямків та їхні часові межі: бароко (другої половини ХVIІ – першої половини ХVIІІ століть), рококо (1740–1750 рр.), пізнє бароко й рококо (1750–1780 рр.), класицизм (кінець XVIII – перша половина ХІХ століть), історизм (1850–1880 рр.), модерн (1890–1939 рр.). Історизм охоплював споруди, зведені в стилі романтизму й кількох неостилів – таких, як неороманський, неоґотика, необароко, неокласицизм. Виділено три періоди модерну: 1) ранній (інтернаціональний модерн) (1890–1917 рр.), для цього періоду характерні дві течії – народно-романтична (1892–1916 рр.) і неоромантична (1893–1923 рр.); 2) середній (академічний) (1918–1932 рр.), з виявами неоромантичної течії та Ар Деко; 3) пізній (1933–1939 рр.), у якому розрізняють три течії: змодернізований стиль старопольських костелів, необарокову та раціоналістичну. Визначено, що розвиток стилістичних напрямків дерев’яних римо-католицьких храмів Галичини другої половини XVII – першої половини ХХ століть впливав на формування нових взірців.
7. Порівняльний аналіз архітектури дерев’яних римо-католицьких храмів Галичини другої половини XVII – першої половини ХХ століть з дерев’яними храмами цього ж та інших обрядів у сусідніх регіонах (Волині, Закарпатті) та країнах (Польщі, Швеції) засвідчує, що особливістю архітектури досліджуваних споруд є те, що вона формувала стилістичні епохи (бароко, рококо, класицизм, історизм, модерн), зазнаючи впливів місцевих (архітектурних, етнічних), регіональних (формували плани і фасадні вирішення) та зовнішніх (сусідніх регіонів (Волині, Закарпаття) чинників; європейської архітектури, в тому числі народної (виразилися у використанні загальноєвропейських стилів, серед яких найактивніший – модерн, Ар Деко, старонордійське зодчество)). Особливості архітектури дерев’яних римо-католицьких храмів Галичини проявлялися у залежності від їхнього зведення – для міст, містечок чи сільських поселень. Окрім цього, завдяки тому, що народні зодчі надали пріоритет найбільш архаїчному тридільному типу плану, поширеному на всій території Галичини, виділено особливий тип досліджуваних об’єктів – так званий „галицький тип дерев’яного римо-католицького храму”.
Kowalczyk J. Świątynie póżnobarokowe na Kresach. Kościoły i klasztory w diecezjach na Rusi Koronnej. – Warszawa : Instytut Sztuki Polskiej Akademii Nauk, 2006. – 510 s.; Ruszczyk G. Drewniane kościoły w Polsce. Tradycja i nowoczesność. – Warszawa, Instytut Sztuki Polskiej Akademii Nauk. 2001. – 326 s.
Виноград, Дмитровичі, Долинівка, Руда-Брідська.
Виявлено святині двох типів: 1) безкупольні зально-псевдобазилікальні храми (витягнуті прямокутні в плані тринавові споруди з відсутніми вікнами для освітлення середньої нави) (Раденичі, Терновиця); 2) однокупольні, в плані грецького хреста (Яблунів).
Змодернізований стиль старопольських костелів характеризується великомасштабністю, характерною для мурованого будівництва, а також модернізацією форми з використанням традицій народного будівництва; за розпланувальним вирішенням – це храми у плані латинського хреста (напр., костел 1933–1934 рр. у с. Ступниця).
|
