Архітектура монастирів чину Святого Василія Великого в Україні та їх місце в розвитку української архітектури ХУІІ – ХХ ст.

Краткое содержание

Розділ І. СТАН ДОСЛІДЖЕНОСТІ АРХІТЕКТУРИ МОНАСТИРІВ ЧСВВ ХУІІ - ХХ СТОЛІТТЯ.

У  розділі проведено аналіз та систематизацію  літературних і архівних джерел, науково-дослідних робіт,  у дослідженні  архітектури монастирів ЧСВВ, визначаються напрями дослідження. Перші праці мають історико - краєзнавчий, описовий характер,  в  яких не наголошується на  архітектурних  особливостях.

Встановлено, що у працях І. Крип’якевича, Й. Назарука, Р. Луканя, М. Мацієвського, М. Коссака, В. Щурата, І. Витановича, Ю. Винницького, М. Ваврика, Т. Гуцаленко  найдокладніше опрацьовувалися питання датування  заснування  монастирських  побудов, перебудов  та руйнувань в Бучачі, Добромилі, Гошеві, Золочеві, Лаврові, Підгірцях, Почаєві, Краснопущі, Львові, Теребовлі, Христинополі, Чорткові, Улашківцях та ін.

На науковий рівень вийшли праці Я.Пастернака, В.Січинського, М.Голубця, історико-археологічного та архітектурознавчого характеру міжвоєнного періоду.

Більшість  наукових  джерел  з історії  мистецтвознавства  та  архітектури, в яких  розглядаються окремі  василіянські  сакральні споруди, акцентують увагу на стилістичних  та  архітектурно-мистецьких  аспектах,   і   лише  частково  та   фрагментарно  проведене комплексне  архітектурно-просторове  дослідження  василіянських  монастирських комплексів в Лаврові,  Львові (св. Юра, св. Онуфрія),  Крехові,  Теребовлі,  Уневі,  Почаєві, Червонограді (Христинополі), Дермані, зокрема М. Голубцем, В. Січинським, Л. Міляєвою, Г. Логвином,   П. Ричковим,  Ф. Білоусом,  В. Тимофієнком, С. Безсоновим,  Я. Пастернаком, В. Вуйциком.

Варто  відзначити вагомість ґрунтовного дослідження василіянських  монастирських пам’яток на теренах України В.Площанського, І.Сіцінського, М.Голубця, О.Цинкаловського. Грунтовні дослідження  василіянських  монастирських  комплексів в архітектурно-історичному  аспекті провели В. Вуйцик, І. Могитич,  В. Слободян,  В. Бевз, Ю. Дубик, Р.Сулик, Ю. Лукомський, М. Бандрівський, М. Коломієць, А. Рудницький, В. Савченко, В. Лесик, О. Дзюбан  та  інші, а  також польські  дослідники В. Зіморович,  К. Мокловський,  М. Соколовський, О. Чоловський, В. Лозинський,  Ф. Лобеський, Є. Ковальчик, П. Красний.

Наукову  роботу по дослідженню   василіянських  монастирських  комплексів  в  Україні, зокрема у Львові, Червонограді, Крехові, Лаврові, Добромилі, Теребовлі, Мукачево, Імстичево проводять:  Київський  науково-дослідний  інститут  теорії,  історії та  перспективних  проблем   архітектури,  інститути „Укрпроектреставрація”  та  „Укрзахідпроектреставрація”, кафедра  РРАК НУ ”Львівська політехніка”.

Результати багаторічної науково-дослідної роботи науковців з вивчення окремих монастирських споруд висвітлені в таких виданнях: ”Історія українського мистецтва” в шести томах, ”Нариси з історії архітектури Української РСР” у чотирьох томах, ”Всеобщая история архитектуры” в дванадцяти томах, ”Памятники градостроительства и архитектуры  Украинской ССР” в чотирьох томах.

Аналіз  літературних джерел про монастирі чину Святого Василія Великого (ЧСВВ) показав, що  найбільше є джерел про монастирі св. Юра, св. Онуфрія у Львові, Різдва  в  Жовкві, Благовіщення в Підгірцях, св. Онуфрія в Лаврові, св. Миколая  в Крехові, Успенський монастир в Почаєві, Хрестовоздвиженський монастир в Бучачі, найменше джерел є про монастирі: в Піддубцях, Дубно, Загорові, Улашківцях, Краснопущі, Чорткові, Струсові, Спасі, Белзі, Дрогобичі, Золочеві, Малому Березні, Бороняві, Ужгороді.

В процесі  архівних та натурних досліджень виявлено 144 монастирських об’єкти, таких, що збереглись до сьогодні – 43,  діючих як василіянські – 24,  обстежено автором - 38.

Архівні  документи,  картографічні  та  іконографічні,  що   часто  використовувались  як  основне джерело для вивчення архітектурно-планувальної структури монастирських   комплексів,  потребують перевірки натурними дослідженнями, так як вони інколи не точно відображали місце розташування монастирів, наявність перелічених в них монастирських споруд.

Узагальнення і систематизація результатів аналізу наукових досліджень з історії архітектури василіянських монастирів на теренах України допомогли конкретизувати ті питання, які залишилися не висвітленими. Виявлено, що комплексне дослідження архітектури василіянських монастирів ХVІІ-ХХ ст. не проводилось. Невиявленими є особливості формування мережі  монастирів ЧСВВ, не встановлені етапи розвитку їх будівництва. Невизначеною є типологія планувально-просторового вирішення вказаних монастирів.

Таким чином, у 1-му розділі  проведений аналіз літературних джерел, опублікованих досліджень та архівних матеріалів про архітектурно-просторову структуру василіянських монастирів протягом  ХVІІ – ХХ ст.

Розділ 2. МЕТОДИКА ДОСЛІДЖЕННЯ АРХІТЕКТУРНО-ПРОСТОРОВОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ   МОНАСТИРІВ ЧСВВ.

У роботі використовувалися як загальнонаукові методи дослідження: теоретичні (аналіз, узагальнення) та емпіричні (спостереження, обстеження, опис), так і спеціальні архітектурні методи дослідження архітектурно-просторової організації монастирських комплексів ЧСВВ. Для виконання поставлених у роботі завдань застосовувались такі методи: 1) вивчення, аналіз та систематизація наукової літератури, насамперед історичних документів  у  часових    межах    дослідження;  2)   порівняльно - типологічний     метод (порівняльний аналіз);3) метод натурних досліджень: візуальне обстеження, фотофіксація, архітектурні обміри; 4) метод архітектурно-композиційного аналізу;

З загальнонаукових традиційних методів використано такий дослідницький засіб, як порівняльний  аналіз, в аспекті функціонально-композиційних, типологічних чи стильових особливостей розвитку монастирських сакральних споруд. Цей аналіз торкається просторової структури вирішення сакральних споруд, їх функціонально-композиційних та архітектурно-просторових особливостей, а також їх стилістичних вирішень.

Методи архітектурно-композиційного аналізу ґрунтуються на застосуванні принципів   розпланування окремих монастирських споруд в монастирських комплексах та ансамблях. З’ясовано, що методом архітектурно-композиційного аналізу охоплено лиш ряд монастирських комплексів: вивчалися планувально-композиційні особливості монастирських храмів св. Миколая в Крехові, св. Онуфрія в Львові, св. Онуфрія в Лаврові, св. Миколая в Теребовлі, Успенського собору в Почаєві, св. Онуфрія в Підгірцях. Виявлено, що застосування методів планувально-композиційного та історико-архітектурного аналізу до цих об’єктів в неповному обсязі призвело до суперечливих висновків, щодо датування та архітектурно-планувальної структури цих об’єктів (храми: св. Онуфрія в Лаврові, Теребовлі, Міжгір’ї).

Порівняльно-типологічний метод полягає в аналізі праць у яких досліджуються методи регіональних особливостей, що дає можливість визначити об’ємно-просторову структуру різних типів споруд, що входять до монастирських комплексів, крім сакральних споруд монастирів, так як вони будувались на основі об’ємно-планувальних рішень минулих епох та архівної інформації.

Комплексний порівняльний аналіз та практичне вивчення архітектурно-планувальної структури монастирських об’єктів дозволяє визначити характерні риси та особливості їх архітектурно - просторової організації на кожному етапі розвитку.

Метод натурних досліджень дозволяє впевнитись в достовірності історико-бібліографічних   досліджень,  виявити   сліди  перебудов,  встановити   ступінь руйнувань   і   втрат   матеріальної  структури   пам’яток  (зруйновані  повністю монастирі:  в  Чорткові, Спасі,  Белзі, Кам’янці-Подільському, напівзруйновані  монастирі: в  Добромилі, Струсові, Теребовлі, Міжгір’ї, Новому Загорові, Овручі), визначити   мистецьку   цінність  елементів  декору,  що  збереглися (Лаврові,  Добромилі, Струсові),  простежити   розвиток   архітектурної   форми монастирських    пам’яток.    Візуальне    дослідження    дозволяє     схематично зафіксувати   планувальну   та  об’ємно-просторову  структуру   монастирських споруд, виявити  мистецьку  цінність  декору  пам’яток.  Проведені  натурні дослідження   монастирів  ЧСВВ:   в Дубно, Луцьку, Піддубцях, Дермані, Новому Загорові, Любарі,   Крехові,   Жовкві,  Дрогобичі,  Львові (св. Онуфрія,  св. Юра),   Червонограді,    Добромилі,   Лаврові,    Гошові,   Погоні, Почаєві,  Бучачі,  Улашківцях,  Краснопущі, Теребовлі, Струсові,  Мукачево,  Імстичево, Ужгороді, Бороняві, Малому Березному  дали  можливість  проаналізувати архітектурно -   композиційні  особливості   як   монастирських   комплексів,  так  і  окремих  їх споруд.

Отже, цілеспрямоване використання сукупності прийомів загальнонаукових методів аналізу дозволило визначити етапи розвитку,  архітектурно-просторові та композиційні вирішення василіянських монастирів ХVІІ-ХХ ст., провести їх класифікацію.

Розділ 3.  РОЗВИТОК  АРХІТЕКТУРИ  МОНАСТИРІВ  ЧСВВ  В УКРАЇНІ  ХУІІ - ХХ СТ.

Розділ присвячений загальній характеристиці розвитку архітектури монастирів ЧСВВ протягом ХVІІ - ХХ ст.  на теренах сучасної України.

Формування мережі монастирів Чину Святого Василія Великого починається в 1617 р. коли була створена єдина структура Чину, до складу якої ввійшли  36  монастирів  на  території  нинішньої  Литви,  Білорусі  та   України  (Волинь та Подніпров’я). В 1631 р. Василіянський Чин перейшов в підпорядкування Риму. В 1739 р. на території Галичини була створена друга провінція - Руська, що налічувала 129 монастирів. В кінці ХVІІ ст. василіянські монастирі в Правобережній Україні ліквідовуються, а поширюються на західно-українських землях. В 1780 р. василіянські монастирі були поширені на території Литви, Білорусі, України (Галичини, Холмщини, Закарпаття).  Вони формувались на базі монастирів, які перейшли під їх юрисдикцію. Головною особливістю вже існуючих монастирських комплексів, які перейшли в підпорядкування василіян, була ансамблевість, згармонізованість і композиційна цілісність, що забезпечила наступним новобудовам усталені просторові орієнтири.

На підставі літературних джерел та картографічних матеріалів виявлено  три основні періоди розвитку будівництва монастирів ЧСВВ: 1) 1617- 1743 рр., 2) 1743- 1918 рр., 3) 1918-1946 рр. В результаті архітектурно-просторового аналізу василіянських монастирських комплексів встановлено, що в І період забудова монастирських комплексів була частково дерев’яною, частково мурованою. В цей період відбувається перебудова василіянами монастирів в Дубно, Дермані, Загорові, Зимно, Мильцях, Шаргороді, Загайцях, Луцьку, Любарі,   Кобрині,  Овручі   відповідно   до   вимог  структурованого  Василіянського  Чину. Встановлено, що в І-ий період спостерігається тенденція поступового переходу від нерегулярного планування до регулярного, що особливо прослідковується в оборонних  василіянських монастирських комплексах  в Дермані, Зимно, Уневі, Крехові, Теребовлі. ІІ-ий період розквіту василіянських монастирів припадає на період бароко, коли стилістика в архітектурі відігравала неабияке значення. Розвиток архітектури василіянських монастирів пов’язаний з творчістю видатних українських та зарубіжних архітекторів: Б.Меретина, С.Фесінгера, Яна де Вітте, С.Фесінгера, П.Полейовського, Г.Гофмана, Е.Ковача, П.Гіжицького, Й.Зельнера, Ф.Трешера, інж. Мозера, Й.Шільцера; скульпторів: І.Пінзеля, І.Оброцького, М.Філевича, які старались поєднати в архітектурних комплексах монастирських споруд місцеві традиції з європейськими, притаманними тодішній епосі, що призводило до появи нових розпланувальних і об’ємно-просторових вирішень. Неабияку роль відігравали фундатори цих монастирів: С.,М.Потоцькі, С.Конецпольський, І.Собєський, митрополити: Й.Шумлянський, А.Шептицький.

В цей період споруджуються великі монастирські ансамблі: св. Юра у Львові, Почаївська Лавра, Хрестовоздвиженський монастир в Бучачі, Юріївський в Червонограді, Рождественський в Жовкві, Онуфріївський в Підгірцях, Покровський храм в Піддубцях та ін. В просторовому устрої і розплануванні всіх монастирів простежуються спільні особливості: ізоляція внутрішнього простору монастиря від довкілля, опанування ландшафтних зон, тенденція до регулярності в розплануванні, чітка ієрархічна структура монастирських споруд. В ІІІ-ій період  під час перебудови після І світової війни вібувається процес наслоювання архітектури та архітектоніки різностильовими ознаками (монастирі в Лаврові, Крехові, Теребовлі, Золочеві) та ін. Протягом всіх  періодів розвитку монастирів ЧСВВ виробилися відповідні принципи просторового і стильового поєднання різнофункціональних за призначенням  будівель, що віддзеркалюється в їх просторовій орієнтації  чи композиційній взаємодії.

Головний монастирський храм, який домінував в просторі внутрішнього двору в поєднанні з дзвіницею, другою церквою, каплицею та оборонними вежами, створював надзвичайно багатий за різноманітністю форм, архітектурно-просторовий ансамбль. Кожен монастирський ансамбль одержував суто індивідуальні риси в об’ємно - просторовій організації, а відповідно і в архітектурному вирішенні під впливом природного характеру місцевості, наявності насаджень, природних джерел, ставків, місцевих (регіональних) традицій, таланту архітекторів, інженерів та будівничих.

Аналіз  літературних і архівних джерел, іконографічних і картографічних матеріалів, дозволив провести класифікацію василіянських монастирів і виявити типологію розпланування монастирських споруд. Монастирі ЧСВВ можна класифікувати:

- за статусом:   архимандрії; монастирі з школами, колегіями; резиденції з наступною типологією:

- за планувально-просторовим вирішенням по відношенню до основного  ядра – храму:

1)     розосереджений тип, де храм розміщений на монастирській площі ізольовано від інших споруд;

2)     блокований тип, де храм блокується з монастирськими спорудами утворюючи:  а) напівзамкнутий простір, б) замкнутий двір, в) блокується лінійно, розділяючи територію на монастирську і господарську;

- за планувальним   вирішенням   храмів: тридільні,   триконхові, хрестовокупольні, ротонди, однонавні, тринавні базиліки;

-   за планувальним вирішенням дзвіниць: квадратні, прямокутні, восьмикутні:

- за планувальним  вирішенням  келій: лінійні. Г-подібні, П-подібні коридорного типу з одностороннім, рідше двостороннім розміщенням приміщень;

- за конструктивним  вирішенням: дерев’яні, оборонного характеру та муровані;

- за загальним характером містобудівної організації і архітектурно-просторовим вирішенням:  монастирі; монастирські комплекси; монастирські комплекси - просторові ансамблі.

Таким чином, в 3 розділі  розглянуто особливості формування архітектури василіянських монастирів на теренах сучасної України, встановлено етапи розвитку їх будівництва, проведено класифікацію монастирів ЧСВВ та виявлено типологію монастирських споруд.