АРХИТЕКТУРНО- ПЛАНИРОВОЧНАЯ ОРГАНИЗАЦИЯ ПРИБРЕЖНОЙ ЗАСТРОЙКИ ПРИМОРСКИХ ГОРОДОВ УКРАИНЫ (на примере г. Одесса)

Краткое содержание

У Вступі розкривається суть, сучасний стан теми, її значущість, існуючі проблеми, вихідні дані, обґрунтовано актуальність теми, визначено мету, задачі та методи дослідження, наведено основні наукові результати та новизну проведеного дослідження, його практичне значення та впровадження, структура дисертації.

У І розділі «Передумови архітектурного формування прибережної зони» розглянуті: теоретична база для розроблення теми, аналіз вітчизняного та зарубіжного досвіду формування прибережної забудови, фактори, які впливають на формування архітектури прибережних територій.

Поєднання історичних і соціально-економічних факторів, а також географічних умов, що впливають на організацію забудови Одеси, потребує певного підходу при проектуванні. Загальнотеоретичні дослідження з даного напрямку для архітектурно-планувального формування узбережжя Одеси є недостатніми.

В результаті графоаналітичних досліджень у роботі визначено, що прибережна забудова виконує особливу асоціативно-смислову функцію – часто є символом, «обличчям» міста. Проведений порівняльний аналіз прибережних територій міст установив, що найпоширенішим функціональним складом набережних є: житло (у 97 % розглянутих міст), портова зона (74 %), адміністративно-громадські об’єкти (65 %), рекреація (65 %). Аналіз досвіду планування прибережних територій понад 30-ти міст дозволив виявити найхарактерніші типи забудови за різними параметрами: за поверховістю – багатоповерхова (84 % досліджених міст), за щільністю – суцільна (81 %), за типом візуального сприйняття – акцентна (58 %), лінійна (48 %), силуетна (52%). На основі візуальних досліджень і аналітичного аналізу основним характером сприйняття прибережної забудови виділено фронтальний тип сприйняття. Систематизація досвіду архітектурної організації узбережжя стала основою для визначення факторів і ступеня їх впливу на формування забудови прибережної зони міст. У якості визначальних факторів, які впливають на формування прибережної забудови, виділені: природний, історичний, функціонально-планувальний, соціально-економічний, містобудівний, транспортний, виробничий (рис. 1).

Аналіз природних особливостей прибережної території досліджених міст дозволив систематизувати: типологію морських берегових ліній (мис, затока, прямолінійне узбережжя, порізане узбережжя, бухта, острови, гирло річки); типологію прибережних рельєфів (пологий, схил, обривистий, ярусний, ламаний). На основі графоаналітичного методу визначені типи морських берегових ліній, які найчастіше зустрічаються в межах прибережних територій: прямолінійне узбережжя (68 % розглянутих міст), мис (52 %), порізане узбережжя (48 %); типи прибережного рельєфу: пологий (87 %), схил (45 %). В результаті аналізу взаємозв’язку природних умов і прибережної забудови визначено типи візуального сприйняття забудови, функціональне призначення об'єктів, характерних для певної берегової лінії та типу рельєфу прибережної зони. В роботі запропоновані види забудови, які найбільше відповідають для даних типів берегових ліній і прибережних рельєфів. Для узбережжя Одеси виявлено характерні типи берегових ліній: затока, прямолінійне узбережжя, порізане узбережжя, мис; і типи вертикального рельєфу: ярусний, схил, пологий, обривистий.

Історико-генетичний аналіз дозволив виділити основні періоди освоєння та розвитку узбережжя Одеси:

-        I період (до 1794 р.). Турецька прибережна фортеця Хаджибей стає морською базою російського флоту;

-        II період (1794-1803 рр.). З заснуванням міста і порту починається освоєння узбережжя, будівництво прибережних молів;

-        ІІІ період (1803-1828 рр.). У процесі розширення міської території забудовуються балки. Забудова прибережної частини ведеться хаотично складськими, карантинними, адміністративними будівлями;

-        IV період (1830-1890 рр.). Організація зв’язку міста з узбережжям через планувальну вісь, яка включає в себе ансамбль нагірної напівкруглої площі, Приморського бульвару (з будівлями біржі та Воронцовського палацу) і Потьомкінських сходів, які ведуть безпосередньо до моря. Портово-промисловий комплекс, складські споруди відсікають житлову забудову від берегової лінії; 

-        V період (1890-1930 рр.). Триває забудова прибережної частини Пересипу. Збільшується протяжність прибережної міської території до мису Великий Фонтан. Безпосередньо прибережні території не забудовані внаслідок складного геологічного характеру прибережної зони. У прибережній зоні активізуються зсувні, ерозійні та абразійні природні процеси;

-        VI період (1930-1980 рр.). Відбувається значене збільшення міського простору вздовж берегової лінії, збільшення портово-промислової зони;

-        VII період (1980 рр. – теперішній час). Відбувається перегляд ставлення до колишніх умовно непридатних для будівництва приморських зсувних схилів. Складається аварійна ситуація хаотичності забудови цінних рекреаційних прибережних територій.

У результаті дослідження історичного розвитку міста Одеси виявлено проблеми (порушення первісного планувального задуму – на сьогодні міська структура відсічена від узбережжя промисловою зоною) і передумови розвитку прибережних територій. Визначено необхідність відновлення планувальних і об’ємно-просторових зв’язків між міською територією та приморською зоною (з урахуванням масштабів міста), створення виразного морського фасаду в рамках загальних стратегічних інтересів міста і його мешканців, за умови збереження цінних природних ресурсів.

У ІІ розділі «Функціонально-планувальні особливості організації та реконструкція прибережної забудови» розглянуто питання планування та зонування узбережжя, проведено дослідження основних типів об'єктів, які розташовуються у прибережній зоні, висвітлено проблемні питання реконструкції прибережної зони історичних міст.

Дослідження функціонально-планувальної структури узбережжя м. Одеси дозволило виділити основні містобудівні особливості прибережної забудови: близькість і активний вплив акваторії; наявність у межах частини узбережжя міста смуги (території, яка примикає до кромки берега), вільної від суцільної забудови; центральна частина узбережжя – історичний центр міста; протяжна вздовж узбережжя структура плану міста. На основі проведеного аналізу змін у функціональному складі узбережжя Одеси визначено, що нове будівництво у прибережній зоні – переважно житло. Частина житлових будинків будується безпосередньо на ділянках, які межують з акваторією, що суперечить нормам, положенню загальнодоступності приморських територій, призводить до знищення цінних рекреаційних ресурсів. У результаті аналізу вимог вітрозахисту і аерації, поперечних розмірів функціональних елементів набережної у роботі визначено мінімально допустиму ширину прибережної громадсько-прогулянкової зони, яка складає 170-250 м (залежно від поверховості та значення району в структурі міста).

Аналіз функціонального складу узбережжя вітчизняних і зарубіжних міст дозволив визначити функціональне призначення об'єктів, які мають найбільше тяжіння до акваторії: житло, пансіонати, громадські об’єкти, рекреація, портово-промислові об’єкти. В роботі визначено основні принципи функціонального зонування приморських територій:

- принцип раціонального використання приморських територій (цінні прибережні території потребують підвищеної уваги при вирішенні їх функціонального призначення);

- принцип взаємоув’язаності різних функціональних зон (розміщення об'єктів різної функціональної спрямованості часто призводить до конфліктних ситуацій, які викликаються не стільки несумісністю сусідства різних видів будівництва, скільки недоврахуванням перелічених вище принципів розміщення об'єктів і будівництва на узбережжі; вимога взаємоув’язаності відкриває можливості безконфліктного використання узбережжя на основі врахування особливостей і умов освоєння площадок під різні види будівництва).

Реконструкція та модернізація історичних приморських територій повинна здійснюватись за обов’язкової обмежуючої умови збереження пам’яток архітектури та містобудівного мистецтва. Розгляд позитивних і негативних прикладів реконструкції на узбережжі історичного міста дозволив сформулювати основні принципи реконструкції у прибережній зоні (рис. 2). Першим принципом є принцип творчої спадкоємності при будівництві нових об'єктів. Врахування раніше прийнятих основ і прийомів просторової композиції дозволяє зберегти та розвинути цілісний образ історичного міста. До основних параметрів належать висотність оточуючої традиційної забудови, протяжність фасаду, характер і габарити забудови, що склалася, супідрядність елементів архітектури… Принцип включає в себе вимогу збереження історичного середовища (врахування значущості смислових, функціональних акцентів), а також вимогу гармонічного взаємозв’язку колірних вирішень нових об'єктів та колористики міста, що історично склалася. До другого принципу належить збереження візуальних зв’язків історичних об'єктів і акваторії, а також створення композиційних взаємозв’язків між старими та новими об’єктами в умовах історичної забудови приморських міст. У рамках даного принципу знаходиться вимога регулювання поверховості. До третього принципу реконструкції у прибережній зоні належить виключення (мінімізація) перетину транспортних і пішохідних зв’язків в історичній прибережній забудові. Реконструкція транспортної системи історичної зони повинна здійснюватися з урахуванням панівної ролі історичної забудови. На особливо важливих композиційних ділянках прибережного історичного центру, коли уникнути перетину набережних транзитним транспортом не можна, використовується візуальне нівелювання транспортних потоків за допомогою заглиблень автомобільних шляхів.

У результаті функціонально-планувального аналізу прибережної зони Одеси виявлено необхідність часткового винесення, скорочення площі промислово-складських об'єктів, локалізація портового комплексу. Потрібна функціонально-планувальна реорганізація та реконструкція як промислової, так і курортно-рекреаційної прибережної зони. На основі аналізу функціонального складу узбережжя м. Одеси, а також позитивного досвіду перетворень прибережних промислових територій під громадсько-рекреаційні зони, слід вважати одним з першочергових завдань винесення за межі міста вантажного порту та промислових підприємств. У роботі рекомендується проведення реконструкції історичного виходу до моря в районі морського вокзалу, а також створення додаткових виходів до моря, які забезпечують зв'язок міської структури з узбережжям. Різні райони узбережжя Одеси мають різні якісні характеристики, містобудівні проблеми, архітектурну цінність. На цих ділянках різний прибережний рельєф і обриси берегових ліній. Шляхи вирішення проблем для цих ділянок відповідно різні, однак планування і об’ємно-просторова організація всього узбережжя повинні здійснюватись комплексно, узгоджено.

Одним з найважливіших результатів досліджень є запропонована перспективна схема розвитку узбережжя Одеси, в якій виділено зони з різним ступенем можливих перетворень. І-ша зона – центральна частина узбережжя – територія максимального збереження існуючого історичного середовища та забудови. ІІ-га зона – узбережжя від мису Ланжерон до мису Великий Фонтан – територія збереження прибережних рекреаційних ресурсів з включенням окремих громадсько-розважальних об'єктів – вузлів тяжіння населення. На даній території передбачається певна санація забудови на верхньому рівні плато (винесення туберкульозного санаторію) з метою звільнення ділянок для житлових будівель, які створять силует міста. ІІІ-тя зона – узбережжя Одеської затоки – територія створення нового морського фасаду за рахунок винесення малорентабельних і неестетичних промислових об'єктів, скорочення площі портового комплексу, санації існуючої забудови.

У ІІІ розділі «Принципи архітектурно-просторового вирішення прибережної забудови» відображено проблему художньої організації морського фасаду, композиційні особливості силуетності прибережної забудови, систематизовано об’ємно-прострову класифікацію забудови узбережжя, викладено основи методики організації проектування об'єктів у прибережній зоні, наведено принципи формування забудови прибережної зони приморських міст.

Посилаючись на важливість сприйняття міста з боку моря, у роботі висувається вимога – при розробленні програми розвитку узбережжя Одеси приділити особливу увагу формуванню морського фасаду. Аналіз силуетів міст дозволив визначити, що головними складовими силуету є домінанти – висотні об’єкти або акцентні за рахунок об’єму будівлі. Проведено аналіз домінуючих типів будівель у силуетах міст різних історичних періодів. Домінанти сьогоднішнього дня – телевежі, офісні, житлові, громадські об’єкти. При вирішенні питання організації силуету міста першочергову увагу слід приділити домінантам, які формують забудову сьогодні. Сприйняття прибережної забудови з боку моря залежить, перш за все, від прибережного рельєфу. У випадку пологого рельєфу відбувається сприйняття силуету, а при більш складному рельєфі (схили) прибережна забудова сприймається як панорама. Аналіз композиційної організації прибережних міст дозволив визначити таке положення: основою для організації морського фасаду і розміщення висотних домінант є сукупність факторів: геоморфологія, природні ландшафти, природно-кліматичні умови, принципи та особливості візуального сприйняття. До одного з найважливіших аспектів, який слід враховувати при організації морського фасаду, належать принципи та особливості візуального сприйняття:

- при проектуванні на узбережжі необхідно враховувати принципи послідовного візуального сприйняття по мірі наближення до берега;

- оптимальний панорамний огляд з боку моря складає 1-2 км;

- побудову прибережної забудови слід здійснювати з урахуванням можливого кута зорового сприйняття, сприйняття прибережної забудови може відбуватися як зі знижених точок – з моря, з пляжу, так і з підвищених – в умовах складного рельєфу;

- на силует забудови впливають об’єкти, розташовані на різній відстані від узбережжя (в тому числі об’єкти, значно віддалені від берега);

- по мірі руху вздовж узбережжя, при наближенні до берегу з боку моря і з боку міста, об’єкти прибережної зони сприймаються у різних ракурсах. 

Виходячи з особливостей композиції забудови узбережжя, визначено засоби гармонізації, з застосуванням яких повинна вестися організація забудови прибережної зони. До таких засобів належать: масштаб, пропорції, напрямок падаючого світла, штучне освітлення, фактура, колір та інше.

У результаті аналізу досвіду забудови прибережних територій визначено класифікацію прибережної забудови залежно від:

- поверховості: багатоповерхова, малоповерхова, різноповерхова;

- щільності забудови: суцільна, розосереджена, без забудови;

- візуального сприйняття:

- фронтальна: силуетна, акцентна, вузлова, лінійна;

- об'ємна: острівна, терасна, глибинна, ярусна.

На основі засобів і прийомів організації забудови сформульовано основні принципи архітектурно-художнього формування забудови в умовах прибережного морського рельєфу:

- об’ємно-композиційна побудова забудови на основі форм рельєфу і просторової своєрідності ділянки, пластична та масштабна відповідність забудови характеру рельєфу та ландшафту;

- групування близько розташованих елементів забудови та ритмічність розміщення об'єктів на відкритих просторах узбережжя, композиційне членування забудови узбережжя в межах 1-2 км на завершені просторові ланцюги 7±2 (згідно з правилом Мюллера);

- застосування ефекту несподіванки у місцях з найцікавішими природними та архітектурними ситуаціями; ефекту повторюваності для підсилення емоційно-естетичного впливу;

- розміщення висотних домінант на основі композиційної ієрархії факторів.

Вивчення діючої моделі організації проектування у прибережній зоні м. Одеси дало можливість виявити недоліки системи та вивести основні пропозиції з методики проектування та організації системи контролю над процесами розроблення і будівництва у прибережній зоні. До основних пропозицій методики можна віднести такі:

- удосконалити систему контролю над дотриманням законодавства при проектуванні та будівництві у прибережній зоні з залученням громадськості;

- базою для проектування у прибережній зоні мають бути єдина концепція організації узбережжя міста та «зонінгові правила»;

- необхідно включити до складу обов’язкової документації, що надається до розгляду на містобудівних радах, розгортки з боку моря ділянок узбережжя (на основі фотофіксації) з включенням об'єкта, що проектується.

В основі сукупності науково-теоретичних принципів комплексної архітектурно-планувальної організації узбережжя (рис. 3) прийнято положення: нове будівництво у прибережній зоні повинно здійснюватись з урахуванням перспективного плану організації прибережної території та пріоритетних довгострокових потреб міста.