| Краткое содержание: | Розділ 1. Стан дослідженості архітектурно-просторової організації стольних городів Галицької землі ХI-ХIII ст. Розглядається стан наукового вивчення архітектурно-планувальної структури та функціонально-просторової організації стольних городів Галицької землі, визначаються позитивні аспекти та недоліки робіт попередніх років, обирається напрям подальших досліджень.
Літописні джерела про стольні городи Галицької землі мають різний рівень інформативності (найповнішими є джерела про Галич, найскупішими – про Теребовлю та Львів). Незважаючи на те, що літописні звістки та історичні документи про згадані міста є об’єктом постійної уваги дослідників, більшість згаданих в історичних джерелах архітектурних об’єктів та дільниць міст дотепер не локалізовані або ж не стали предметом історико-архітектурного аналізу. Найбільш достовірним джерелом для вивчення планувальної структури міст княжої доби є матеріали архітектурно-археологічних досліджень. Історичні джерела: архівні документи, картографічні матеріали та історико-топографічні розвідки, що часто використовуються як основне джерело для вивчення видимих слідів планувальної структури історичних міст, потребують ретельного ретроспективного аналізу та обов’язкової перевірки архітектурно-археологічними дослідженнями.
Археологiчнi та архітектурні дослiдження княжих столиць в Галичині розпочинаються з 80-х років ХІХ ст. Історико-архітектурне вивчення цих міст проводилось у таких напрямах: 1) схеми урбаністичного розвитку та функціонального зонування міст; 2) аналіз та графічні реконструкції окремих архітектурних об’єктів та архітектурних ансамблів; 3) гіпотетичні панорами міст і містобудівних ансамблів. За останнє десятиліття слід видiлити археологічні дослідження В. Барана, Ю. Лукомського, Р. Могитича, В. Петегирича, З. П’яновського, Б. Томенчука, М. Филипчука, що висвітлені в науковій літературі. Узагальнення стану історико-урбаністичних досліджень міст Галицької землі княжої доби викладені в працях А. Рудницького, М. Котляра, М. Бевза, Г. Петришин, Р. Могитича, А. Янечека, М. Рожка.
Найповнішою на даний час є інформація про досліджені архітектурні об’єкти та планування Перемишля. Багаторічні наукові дослідження Галича, Звенигорода, Теребовлі та Львова ще не дали остаточної картини їх архітектурно-планувальної структури. Історичні дослідження беззаперечно вказують на розташування літописних стольних городів в межах адміністративних територій сучасних міст Перемишля (Польща), Теребовлі (Тернопільська обл.), Львова, с. Зенигорода (Львівська обл.). Дотепер не вщухають дискусії щодо локалізації літописного города Галича. Стольні городи Галицької землі не розглядались окремо як цілісні містобудівні об’єкти, а здебільшого - як один із структурних елементів агломерації столичного міста.
Обмеженість історичних джерел, недостатнє охоплення територій стольних городів археологічними дослідженнями зумовлює насамперед потребу визначити шляхом теоретичного моделювання принципи організації архітектурного простору стольного города, які б допомогли послідовніше проводити систематизацію розрізнених та фрагментарних джерельних матеріалів і результатів польових досліджень. Це зумовило вибір основних напрямів дисертаційного дослідження: систематизація історико-архітектурних, історичних та архітектурно-археологічних досліджень, визначення принципів функціонально-просторової організації, комплексний аналіз архітектурно-планувальної структури стольного города, проведення верифікаційних натурних обстежень та архітектурно-археологічних досліджень, аналіз планувальної композиції архітектурних комплексів і городів столичних міст, виявлення закономірностей їх містобудівних трансформацій, вироблення рекомендацій щодо майбутніх наукових досліджень і збереження пам’яток та історичного середовища на їх території.
Розділ 2. Методологічні засади дослідження архітектурно-просторової організації стольних городів Галицької землі. У цьому розділі визначається сукупність загальнонаукових (емпіричних та теоретичних) і професійних архітектурних методів та послідовність їх застосування при аналізі та відтворенні окремих архітектурних об’єктів і планувального укладу столичних городів. Дослідження архітектурно-просторової організації містобудівного об’єкту передбачає виявлення різноманітних функціональних процесів у його просторовій структурі, взаємодія яких відбувається за допомогою комунікаційних зв’язків. Основою просторової структури містобудівного об’єкту є його планувальна структура, схема якої залежить від розташування функцій та організації зв’язків.
Через те, що планувальна структура об’єктів дослідження виявлена частково, необхідно перенести застосування системного аналізу сучасних містобудівних об’єктів до об’єктів, що існували раніше. При системному підході ми оперуємо поняттями структури і функції, а основним засобом дослідження є побудова моделі, що відображає всі чинники та взаємозв’язки у системі. При моделюванні системи використовуємо структурну модель, що описує множину взаємозв’язаних елементів системи, та функціональну модель, що описує дію системи. Таку методику апробували для сучасного міста К. Лінч, А. Рудницький. Методику побудови структурних моделей для аналізу містобудівних та архітектурно-будівельних систем застосовували Й. Фрідман, В. Тімохін, В. Абизов. У дисертації системою є стольний город ХІ-ХІІІ ст. як цілісний містобудівний об’єкт.
Архітектурно-просторова організація стольного города досліджується в такій послідовності:
- визначення принципів функціонально-просторової організації стольного города за допомогою системного моделювання;
- виявлення характерних рис архітектурно-планувальної структури стольних городів Галицької землі;
- визначення закономірностей формування та розвитку архітектурно-просторової організації стольних городів Галицької землі з ХІ до кінця ХІІІ ст.
Для досягнення мети та виконання завдань дослідження проведено: 1) аналіз першоджерел, насамперед історичних документів у часових межах дослідження, науково-дослідних звітів; 2) порівняльно-типологічний аналіз; 3) графоаналітичний аналіз зв’язків у функціональній системі города; 4) натурні дослідження: візуальне обстеження, архітектурно-археологічні дослідження; 5) архітектурно-композиційний аналіз (графічне дослідження); 6) історико-генетичний аналіз. Послідовність цих методів формує методику дослідження, яка складається з кількох етапів, що відповідають поставленим завданням.
Архітектурний простір княжої доби проявляється передусім у планувальній структурі. Дослідники виділяють основні архітектурно-археологічні і планувальні ознаки середньовічного міста Європи та міста Київської Русі, з яких вичленовуються характерні риси функціональної організації, планувальної структури й архітектурної композиції стольних городів. Для аналізу архітектурно-просторової організації стольного города опрацьовано комплексну модель функціонально-просторової організації (ФПО), що включає модель соціальної структури міського суспільства, структурно-просторову модель, модель функціональних зв’язків города. Модель ФПО подається у формі графів, як узагальнених так і багаторівневих деталізованих типологічних схем. Методологічні засади структурно-функціонального аналізу сучасних міст спробувано адаптувати для вивчення планувальної структури середньовічного міста. Якщо в урбаністичних дослідженнях створюються динамічні чи імітаційні моделі функціональної та просторової організації міст на перспективу, то в даній роботі ця методика використовується для ретроспективного аналізу.
У дисертації розглядається методика застосування архітектурно-археологічних досліджень до містобудівного об’єкту. Потреба використання археологічних джерел визначає специфічні історико-археологічні та архітектурні методи аналізу. Картографування археологічних об’єктів дозволяє визначити дійсні та ймовірні межі садибної забудови города, фрагменти вуличної мережі, церковні ділянки. Оскільки чіткі сліди наземних будівель на територіях досліджуваних городів нечисельні, їх архітектурне вирішення відтворюється за відомими науково обгрунтованими реконструкціями близьких територіально і планувально споруд ХІ-ХІІІ ст.
Методи архітектурно-композиційного аналізу вивчаються на предмет застосування принципів розпланування окремих архітектурних об’єктів та їх елементів, побудови архітектурної форми (метрика, пропорції, середньовічні мірничі системи – проблема використання "вавілонів", принципи композиції) при розплануванні архітектурних ансамблів та містобудівних комплексів. З’ясовано, що методом архітектурно-композиційного аналізу було охоплено лише ряд архітектурних об’єктів стольних городів: вивчались планувальні та просторово-композиційні особливості церкви-ротонди, палацу і частково церкви Івана Хрестителя в Перемишлі, двох храмів і палацової споруди у Звенигороді, Успенського собору в Галичі. Через те, що методи планувально-композиційного та історико-архітектурного аналізу до цих об’єктів не були повною мірою застосовані раніше, це призвело до суперечностей у висновках щодо датування, функціонального призначення, метричних параметрів та архітектурно-планувальної структури цих об’єктів.
Методика композиційного та метричного аналізу грунтується на пошуках єдиної системи мірничих одиниць, що уможливлює модульну побудову споруд. Однак система застосування цих величин повинна давати зодчому можливість зберігати при цьому гармонійність співвідношень. Пропонується використати цей модульний принцип не тільки для окремих споруд, але й для архітектурних комплексів. На наступному рівні аналізується як взаєморозташування архітектурних комплексів на території города, так і їх функціональні та композиційні зв’язки (вулиці, площі, ворота, переходи та ін.). Основні композиційні осі города: ландшафтні, виражені архітектурними домінантами, вуличним простором. Опрацьовано методику аналізу взаємозв’язку осей та точок домінант города з використанням планувального модуля, співрозмірного з параметрами архітектурних комплексів города.
Комплексний порівняльний аналіз дії принципів ФПО з практикою вивчення архітектурно-планувальної структури об’єктів дослідження дозволяє визначити характерні риси та особливості їх архітектурно-просторової організації, простежити їх у процесі розвитку. В роботі використані наукові гіпотетичні реконструкції архітектурних об’єктів, комплексів та ансамблів, загального вигляду забудови городів (зокрема авторські), подані в узагальненому вигляді.
Розділ 3. Принципи функціонально-просторової організації стольних городів. У розділі вивчаються основні характеристики стольного города та методом ретроспективного моделювання встановлюються принципи його функціонально-просторової організації. Межі "города" визначаються насамперед трасуванням лінії оборонних укріплень. Ототожнення укріпленої території поселення і "стольного города" – адміністративного осередку князівства можливе при наявності відповідних історичних свідчень та таких ознак: а) домінуюче розташування в просторовій структурі міського поселення (площа не менше 2,0 га); б) наявність комплексу адміністративних споруд та пов’язаних з ним об’єктів (княжий двір, єпископський двір або вотчинні монастирі, боярські двори та ін.); в) наявність монументальних, здебільшого мурованих світських та церковних споруд; г) концентрація рухомих пам’яток матеріальної культури значної вартості та високої мистецької цінності (скарби, зброя, прикраси, предмети побуту та ін.).
На підставі аналізу та систематизації історико-архітектурних та історичних досліджень розглядаємо "город" як оточену оборонними укріпленнями частину території міста Х-ХІІІ ст., з осередками княжої та церковної влади, дворами бояр, духовенства, заможних ремісників і обслуговуючого населення. Базовими і визначальними ознаками стольного города є наявність укріплень та княжої резиденції (оборонна та адміністративна функції). На формування просторової структури міст Київської Русі впливали такі чинники: а) природничо-ландшафтний; б) оборонний; в) комунікаційний; г) соціально-топографічний (за А.Буніним), д) юридичний (статус власності та ін.); е) релігійний; є) історичний (урбаністична структура, що передувала стольному місту).
При вивченні історичних свідчень про столичні міста Галицького князівства виділено ряд згаданих в історичних документах архітектурних об’єктів та планувально-ландшафтних елементів для ідентифікації з виявленими під час натурних досліджень: у Перемишлі – княжий двір ("город"), церква Івана Хрестителя, оборонні вежі; у Звенигороді – город, острожні ворота, церква з іконою Богородиці; у Галичі – княжий двір з церквою Спаса у городі, церква Пресвятої Богородиці, монастир з церквою св.Івана, Німецькі ворота, лазня та ін.; у Теребовлі – "город".
Оскільки кількість визначених об’єктів недостатня для виконання поставлених завдань, проведено аналіз літописних джерел про стольні городи Київської Русі. Це дозволило створити схему функціонально-просторових зв’язків стольного города, використану при аналізі функціонального призначення окремих об’єктів та функціональної організації цілого містобудівного ансамблю. З цією метою, на підставі аналізу історичних документів, історико-архітектурних та археологічних досліджень, картографічних матеріалів, послідовно виконуються структурно-типологічні блоки функціональних елементів города, що задають базові об’єкти моделі функціонально-просторової організації та ієрархію їх зв’язків.
Виділено наступні рівні об’єктів: місто (0), містобудівний район (1), архітектурний комплекс (2), архітектурний об’єкт (3), приміщення, конструктивні елементи (4), обладнання, рухомі елементи (5). Об’єктом детального розгляду є город як містобудівний район, в якому виділено 8 об’єктів другого рівня: оборонні споруди (1.1), княжий двір (1.2), єпископський двір (1.3), монастир (1.4), двори [городян] (1.5), церковні ділянки (1.6), комунікації (площі, вулиці) (1.7). Аналіз третього-п’ятого рівнів дозволяє ідентифіковувати архітектурно-археологічні об’єкти за функціональним призначенням. Таким чином отримуємо перелік та ієрархію зв’язків об’єктів города. На основі матеріалів попередніх досліджень та теоретичних напрацювань з вивчення структури середньовічних міст, керуючись базовим визначенням города, вибудовуємо схему базових зв’язків функціонально-просторової організації города (1.1↔(1.2↔1.7↔1.5)). Ця схема є оптимальною, однак під впливом сукупності чинників вона з часом ускладнюється появою нових об’єктів та систем зв’язків. Поєднання структурної схеми взаєморозташування об’єктів города, системи функціональних зв’язків та чинників впливу на них становить модель функціонально-просторової організації стольного города.
Модель ФПО має властивість розвиватися під впливом політичних, соціальних та економічних чинників. Це призводить до поступового ускладнення її структури, а на кінцевому етапі і до розпаду, що спричинений передусім втратою базових функціональних зв’язків моделі, які виконують керуючу і організуючу роль. Структура моделі ФПО стольного города передбачає її індивідуалізацію у випадку наявності чи відсутності похідних елементів. Моделювання виявило такі принципи функціонально-просторової організації стольних городів княжої доби: 1) збірності (іммаргентності); 2) динамізму розвитку; 3) спадковості; 4) сакралізації.
Принцип збірності (іммаргентності) зумовлений наявністю столичного адміністративного статусу города. Основна адміністративна функція стольного города об’єднує та організовує допоміжні функціональні елементи: оборону, житло, сакрум, обслуговування та ін. Ознаки наявності цієї функції виявляються у підпорядкованих їй структурно-функціональних елементах стольного города. Втрата столичного статусу негативно впливає на подальший розвиток города.
Принцип динамізму розвитку. Система ФПО стольного города під впливом сукупності чинників розвивається і тяжіє до ускладнення. Обмеження території росту лініями укріплень города призводить до перенасичення системи, що вирішується шляхом винесення з неї базових функцій або трансформації у нову містобудівну систему завдяки їх перегрупуванню й територіальному розділенню (город → замок, місто).
Принцип спадковості діє при розплануванні нових об’єктів як на території города, так і новозакладених стольних городах. Це виражається у використанні типових планувальних рішень, конструктивних та розпланувальних прийомів.
Принцип сакралізації зумовлений впливом на просторову структуру города християнської ідеології, системою церковної організації і її стосунків з княжою владою. Інтеграція княжої влади та церковної ієрархії зумовлювала сакралізацію архітектурних акцентів города (княжий стіл розташовується у соборній церкві, що є символом самого “Богохранимого” города).
Розділ 4. Характерні риси архітектурно-планувальної структури стольних городів Галицької землі ХІ-ХІІІ ст. У розділі проведено систематизацію та аналіз матеріалів архітектурно-археологічних досліджень столичних городів. Архітектурні об’єкти класифікуються за критерієм повноти методики їх попередніх досліджень, достовірності фіксації їх архітектурних особливостей та можливості застосування до них комплексного аналізу, зроблено їх перелік (12 монументальних споруд, що входять у склад 8-ми архітектурних комплексів), ідентифіковано функціональне призначення та використання окремих архітектурних об’єктів і ділянок території городів.
У складі комплексного аналізу проведено картографування археологічно-архітектурних матеріалів та локалізацію об’єктів досліджень на території городів Перемишля, Звенигорода, Галича, Львова та Теребовлі, їх періодизацію, інтерпретацію, архітектурно-конструктивний та планувально-композиційний аналіз. На підставі аналізу матеріалів досліджень А.Жакі, А.Куниша та Е.Сосновської зроблено спробу локалізувати з достатньою точністю рештки церкви Івана Хрестителя на дитинці города Перемишля.
В результаті нових архітектурно-археологічних досліджень на території адміністративного центру літописного Галича (городище в с.Крилос) були виявлені нові архітектурні та археологічні об’єкти, зокрема – двоповерхові будівлі ХІІ ст. каркасно-стовпової конструкції з глиняним та цегляним заповненням стін та металевим покриттям дахів, що належать (за типологічними ознаками) до забудови княжого двору на Галицькому городі. Схема розташування будівель була прогнозована завдяки використанню методики комплексного аналізу території города. Отже, натурними дослідженнями підтверджено правильність розробленої методики аналізу планувальної структури городів, розширено перелік об’єктів аналізу та отримано додаткові дані щодо періодизації і реконструкції планування та забудови города Галича.
При виконанні метрологічного аналізу окремих архітектурних об’єктів (ротонда, палац та церква Івана в Перемишлі; "палати" та Успенський собор в Галичі; рештки мурованих споруд у Звенигороді), визначено мірничі одиниці, що використовувалась при їх розплануванні (стопа (0,31÷0,32 м), лікоть, сажень, – співмірні з візантійською мірничою системою) та основний містобудівний планувальний модуль (внутрішня ширина головного храму города). Внутрішня ширина храмів попри сакральне і символічне значення служила для промірювання та звірки "мір" в процесі будівництва. Оскільки при розплануванні містобудівного ансамблю столичного города спочатку закладався палацовий комплекс з "божницею"-каплицею (наприклад, у Перемишлі, Галичі), то розташування та орієнтація палацу визначали основні планувально-композиційні осі подальшої забудови города.
Головний (столичний) храм на території города (найчастіше – собор) закладається на пізніших стадіях розвитку города як композиційний центр усього містобудівного ансамблю. Осі цього храму (що має відмінну від передуючої йому світської забудови орієнтацію) задають схему розпланувльних осей при подальшій забудові сусідніх ділянок. Композиційний аналіз, таким чином, дозволяє виділити хронологію розбудови архітектурних ансамблів, визначити планувально-композиційні центри городів, зіставити їх зі схемами архітектурно-просторової організації столичних міст вцілому.
Наявна джерельна база дає можливість лише схематичних реконструкцій планування городів Перемишля, Звенигорода, Галича. Автором зроблено спробу відтворення архітектурно-планувального вирішення окремих будівель, елементів забудови, оборонних споруд та архітектурних комплексів Перемишля та Галича. Підставою реконструкції є виявлений факт використання одного з внутрішніх розмірів головного сакрального об’єкту города як основного макромодуля при розплануванні розбудов та перебудов архітектурних ансамблів. Найбільш яскраво такі метричні взаємозалежності засвідчені при аналізі забудови дитинця Перемиського города, де внутрішній діаметр церкви-ротонди Х-ХІ ст. та внутрішня ширина церкви св.Івана Хрестителя ХІІ ст. співвідносяться як 1:2. Закономірності, виявлені при композиційному аналізі забудови Перемиського дитинця – прив’язка планувальних осей до палацової споруди, а потім – до осей церкви Івана Хрестителя; використання цілочисельних значень макромодуля, центральна композиція розташування собору на дитинці, – використано також для реконструкції забудови центрів Звенигорода та Галича.
Зважаючи на можливу багатоваріантність гіпотетичних наукових реконструкцій, об’ємно-просторові реконструкції архітектурних об’єктів виконані в роботі схематизовано, з використанням досвіду реконструкцій попередників та власних досліджень автора (церква Івана Хрестителя в Перемишлі та Успенський собор та дерев’яні "палати" на дитинці Галича). При об’ємно-просторових реконструкціях використовуються співвідношення планувальних та висотних параметрів храмів і споруд, характерні для архітектури Київської Русі та Центральної Європи. Дерев’яна забудова реконструюється на підставі археологічно досліджених решток з використанням досвіду просторових реконструкцій М.Рожка, П.Раппопорта, Ю.Богусевича, П.Толочка та ін.
Диференціація оборонних укріплень стольних городів виконана за планувально-конструктивними особливостями: а) кліті-городні з житловою і господарською функціями; б) насипні земляні вали, – що відображає їх різне функціональне призначення. Перший тип обслуговував постійний військовий гарнізон на території города (дружину) і безпосередньо входив до території княжого двору, другий – належав до сфери обслуговування населенням города через структуру його військово-територіальної організації (тисяча, сотня).
У дисертації запропоновано типологічну класифікацію архітектурно-планувальної структури стольних городів Галицької землі: а) за розташуванням у структурі міста – периферійний (Перемишль, Львів), центральний (Звенигород), фронтальний (Теребовля, Галич); б) за системою відношення до транспортних зв’язків: 1) транзитний, 2) відгалужений; в) за системою відкритості простору города: 1) із закритим адміністративним осередком (дитинець, замок); 2) із відкритим адміністративним осередком; за системою зв’язків структурних елементів.
Розділ 5. Особливості та розвиток архітектурно-просторової організації стольних городів Галицької землі ХІ-ХІІІ ст. В розділі стольний город Галицької землі розглядається як цілісна система і як містобудівний об’єкт, що має індивідуальні риси; виявляються закономірності розвитку Перемишля, Звенигорода, Теребовлі, Галича, Львова, , визначаються напрямки пам’яткоохоронних заходів на територіях колишніх стольних городів. Основними елементами архітектурно-просторової організації об’єктів дослідження є княжий двір, храм (в структурі княжого двору і поза ним), оборонні укріплення і проїзди (ворота) в них. Оптимальна площа княжого двору становить 0,5 – 1 га, її вдалося з достатньою точністю окреслити для Перемишля, Галича, Теребовлі та Львова, запропоновано варіант локалізації княжого двору на території Звенигорода.
Порівняльний аналіз архітектурно-планувальних вирішень городів столичних міст виявив взаємозв’язки архітектурно-будівельної та планувальної традиції стольних городів Галицького князівства з архітектурою Київської Русі та Центральної Європи. Засвідчено наявність характерних рис планувальної структури та композиції, виявлених на об’єктах дослідження, в стольних городах Києві, Кракові, Празі, Естергомі. В Празькому Граді основним макромодулем при розплануванні архітектуних комплексів була ширина катедри Св. Віта, аналогічна закономірність виявлена на Вавелі у Кракові. Використання внутрішньої ширини храму як модуля при розплануванні архітектурного комплексу проявляється в композиції Митрополичого двору з церквою св.Софії в Києві. Це зумовлено, очевидно, особливістю архітектурного замовлення князів та вищої церковної ієрархії, що брали за приклад кращі європейські і візантійські містобудівні й архітектурні зразки: а) при спорудженні соборних церков – архітектурні ансамблі Києва як центру Митрополії Русі ; б) при спорудженні світських ансамблів княжих дворів - конкретні взірці резиденцій, відомі замовникові. Отже, принцип співрозмірності можна використовувати при архітектурно-композиційному аналізі середньовічних архітектурних комплексів в інших містах Центрально-Східної Європи.
Виділено етапи розвитку стольних городів відповідно до розвитку міського поселення. Містобудівний розвиток Перемишля княжої доби (Х-ХІІІ ст.) має чотири етапи, що супроводжувались освоєнням нових територій, оточених оборонними укріпленнями: 1) Х-ХІ ст.; 2) кін.ХІ- сер.ХІІ ст.; 3) друга пол.ХІІ- сер.ХІІІ ст.; 4) друга пол.ХІІІ –сер.XIV ст. В містобудівному розвитку Галича теж виділено чотири етапи: 1) кін. Х – поч. ХІІ ст.; 2) перша пол. ХІІ ст.; 3) середина ХІІ – середина ХІІІ ст.; 4) друга пол. ХІІІ ст. Етапи розвитку Звенигорода та Теребовлі відповідають загалом розвиткові Перемишля. З середини ХІІ ст. засвідчено скорочення території Звенигорода, а з середини ХІІІ ст. його роль як адміністративного центру перебирає Львів: 1) середина ХІІІ ст. (1247-50 рр.) – 1261 р. (стольний город); 2) друга пол. ХІІІ ст. – сер. XIV ст. (стольний город (замок) та місто). Максимальні площі стольних городів в кульмінаційні періоди їх розвитку: Перемишль – 31 га (сер. ХІІІ ст.), Галич – 49 га (сер. ХІІІ ст.), Звенигород – 12 га (1-а пол. ХІІ ст.), Теребовля – 4 га (1-а пол. ХІІ ст.), Львів – 4 га (сер. ХІІІ ст.).
Збережені архітектурні об’єкти та планувальні елементи ХІ-ХІІІ ст. (дороги, оборонні споруди, забудова та ін.) впливали на подальші планувальні трансформації територій городів після втрати ними попереднього функціонального навантаження. Так, орієнтація собору Івана Хрестителя в Перемишлі визначила орієнтацію мурованої в’їзної брами Перемиського замку кінця ХІІІ-XIV ст. Оборонні мури замку XV-XVI ст. прив’язані до осей палацу без врахування розташування та орієнтації церкви св. Івана та орієнтації в’їзної брами. Це дозволило встановити XV-XVI ст. як верхню межу функціонування палацу, зведеного в кінці Х – на початку ХІ ст. Побудова в сер ХІІ ст. Успенського собору у вiдмiнних вiд княжого двору планувальних осях змiстила акценти композицiйного центру Галича. Собор з центральною площею, вимощеною плитами алебастру, стає основною мiстобудiвною домiнантою города, визначає основні планувальні осі подальшої забудови цієї ділянки (навіть після руйнування храму) аж до ХХ ст.: церква Успення Богородиці кінця XVI ст., оборонні мури XVII-XVIII ст., каплиця св.Василія XVII ст., Митрополичі палати ХІХ ст.
За умовами сучасного використання території стольних городів Галицької землі класифікуються як: а) території в межах історичних центрів сучасних міст (Перемишль, Теребовля, Львів); б) території в межах сільських поселень (Галич, Звенигород). За результатами дослідження розроблені методичні рекомендації визначення режимів зон охорони та реставраційних заходів для територій городів Перемишля та Галича. Концепцією проекту музеєфікації Успенського собору в Крилосі, виконаного за участю автора, передбачено, окрім консерваційного трасування, заекспонування слідів заселення та забудови прилеглої території від ХІ до ХІХ ст. Це дозволить максимально виявити цінні елементи історичного середовища Крилоської гори. Методика дослідження архітектурно-просторової організації стольного города використана також для визначення історичного ареалу м.Белза (столиці князівства у ХІІ-XV ст.) при розробці Генерального плану розвитку історико-культурного заповідника.
РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ
1. Вивчення і аналіз літератури за темою дослідження показує, що стольні городи Галицької землі як окремі містобудівні комплекси досі не були окремим об’єктом архітектурного дослідження. Недостатньо вивченими є планувальна структура цих городів, функціональні зв’язки, особливості архітектурно-планувальної структури архітектурних комплексів на їх території, архітектури оборонних укріплень та ін. Це зумовлено також тим, що немає єдиного погляду на структуру українського середньовічного міста, зокрема не проведено виокремлення містобудівних та архітектурних ознак "города" в просторовій структурі стольного міста княжої доби.
2. Дослідження архітектурно-просторової організації города як окремого району середньовічного міста вимагають використання специфічних методів, що зумовлене обмеженим характером основних джерел. Тому в дисертації, окрім усталеного набору методів дослідження історичних міст, вибрано методику ретроспективного моделювання функціонально-просторової організації стольного города й накладення розробленої базової теоретичної моделі, як інтегрального інструменту дослідження, на архітектурно-планувальну структуру стольних городів Галицької землі: Перемишля, Галича, Звенигорода, Теребовлі, Львова.
3. За результатами аналізу історико-архітектурних досліджень середньовічних міст України обгрунтовано використання терміну "стольний город" та визначено пов’язані з ним атрибути функціональної та архітектурно-планувальної структури. Підпорядкованими городу структурними елементами міста є окольний город (остріг) чи підгороддя, поділ (посад), загородні двори та монастирі. При наявності укріпленого підгороддя чи окольного города назва “город” поширюється і на їх територію, що визначає двочленну структуру самого города (а – власне город або дитинець, б – окольний город, підгороддя).
4. Комплексний аналіз стольних городів з використанням історичних джерел, матеріалів історико-урбаністичних, архітектурно-археологічних досліджень дозволив створити багаторівневі типологічні схеми структурно-функціональних зв’язків, характерних для цих городів: містобудівний комплекс → архітектурний комплекс → архітектурний об’єкт з оточенням → елементи архітектурного об’єкту. Встановлено стандартний перелік об’єктів та їх складових елементів, що визначають функціональну приналежність архітектурних комплексів. Вони дозволяють достатньо повно відтворити просторову та функціональну структури городів та вдосконалити методику їх аналізу та реконструкції.
5. За допомогою порівняльного та структурного аналізів, експериментального моделювання виявлено та запропоновано до використання як базові такі основні принципи функціонально-просторової організації стольних городів: 1) збірності (іммаргентності), що зумовлений наявністю столичного адміністративного статусу города; 2) сакралізації в структурній організації, що визначалася християнською ідеологією та характером стосунків з княжою владою церковної організації; 3) динамізму розвитку структури города; 5) спадковості при розплануванні нових об’єктів та розширенні території города.
6. У дисертації встановлено, що планувально-просторова структура стольних городів Галицької землі виражається: 1) у типах їх планувально-просторових відношень до підпорядкованих містобудівних районів (город↔окольний город, підгороддя, остріг): а) серединний тип – Звенигород; б) дотичний (секторний) – Перемишль, Галич, Теребовля; в) роздільний – Львів; 2) у типах ландшафтно-планувальних вирішень: а) терасно-останцевий – Перемишль, Львів, б) мисовий – Теребовля, Галич, в) острівний – Звенигород.
7. Встановлено такі характерні риси формування архітектурно-планувальної структури стольних городів Галицької землі: 1) палацовий комплекс з каплицею закладався на кульмінаційній по висоті ділянці стольного города, поблизу лінії оборонних валів; палацово-храмові комплекси княжих дворів підпорядковувались принципові фронтальної композиції (Перемишль, Галич); 2) головний храм на території города є композиційним центром містобудівного ансамблю; 3) розміри вже існуючих головних за ієрархічним рівнем храмів могли використовуватись будівничими як основний планувальний модуль при розбудові архітектурних комплексів та розплануванні нових ансамблів; 4) при розплануванні архітектурних об’єктів та комплексів Перемишля, Галича та Звенигорода використано візантійську систему мір.
8. Розвиток архітектурно-просторової організації стольних городів Галицької землі мав кілька етапів: 1) ХІ – перша пол. ХІІ ст., коли апогею розвитку досягли центри удільних князівств Перемишль, Звенигород, Теребовля. Для них характерна невелика площа города, що мав двочленну структуру; 2) з середини ХІІ до серед. ХІІІ ст. головною столицею Галицької землі є город Галич, характерною рисою якого є значна укріплена площа (25 га, з окольним городом – 50 га), відкритість простору центру з княжим двором та собором, складна і розвинута система укріплень; 3) в середині – другій половині ХІІІ ст. статус столиці отримує город Львів, для якого характерним є посилення врахування оборонних факторів, зменшення плоші княжої резиденції, компактність композиції, розділення систем оборонних укріплень города та підгороддя.
При зміні засад функціональної та планувально-композиційної організації столичних міст Галицької землі, що відбуваються в кінці ХІІІ – у XIV ст., стольні городи втрачають своє первісне функціональне призначення. Це призводить до виокремлення їх дитинців з єдиної оборонної системи міста в окремі оборонні об’єкти – замки (королівські, старостинські, шляхетські, що споруджуються переважно на території княжого двору чи дитинця города) або ж, як у випадку з Галичем, - капітульні монастирі.
Виявлення принципів архітектурно-просторової організації стольних городів Галицької землі та встановлення закономірностей їх розвитку дозволяє збагатити теорію та історію архітектури і містобудування України, вдосконалити методи архітектурних досліджень містобудівної спадщини українських міст періоду Київської Русі, виявити нові підходи до регенерації їх історичного середовища.
À.Ïåòðóøåâè÷, ².Øàðàíåâè÷, Ì.Ãðóøåâñüêèé, É.Ïåëåíñüêèé, Â.²ëüíèöüêèé, Ì.Ãîëóáåöü, ².Êðèïÿêåâè÷, ß.Ïàñòåðíàê, Â.Àóë³õ, Ì.Êîòëÿð, Ð.Ìîãèòè÷, ß.²ñàºâè÷, Â.Ïåòåãèðè÷, À.Ôåí÷àê. ².Øàðàíåâè÷, Ë.×à÷êîâñüêèé, É.Ïåëåíñüêèé, ß.Ïàñòåðíàê. Ë.Ëàâðåöüêèé, I.Øàðàíåâè÷, Þ.Çàõàðºâè÷, Î.×îëîâñüêèé, É.Ïåëåíñüêèé, Ë.×à÷êîâñüêèé, ß.Ïàñòåðíàê, Î.Ðàòè÷, ².Ñâºøí³êîâ, Â.Àóëiõ, ².Ìîãèòè÷, Ì.Ðîæêî, À.Æàêi, É.Ôðàçiê, À.Êóíèø, Å.Ñîñíîâñüêà (Ïîëüùà), Í.Ò³õîì³ðîâ, Ì.Êàðãåð, Î.Iîàííiñÿí (Ðîñiÿ). Â.Ìàõ, Ì.Ïéîíòåê, À.Æàê³, À.Êóíèø, À.Êîïåðñüêèé Ïåðåìèøëü; Ë.×à÷êîâñüêèé, À.Ðóäíèöüêèé, Á.Òèìîùóê, Ð.Ìîãèòè÷ Òåðåáîâëÿ; É.Ïåëåíñüêèé, ß.Ïàñòåðíàê, Ë.×à÷êîâñüêèé òà ß.Õì³ëåâñüêèé, À.Ðóäíèöüêèé, Þ.Ëóêîìñüêèé, ².Ìîãèòè÷ òà Ð.Ìîãèòè÷ Ãàëè÷; Ë.×à÷êîâñüêèé, Ð.Ìîãèòè÷ Çâåíèãîðîä; ².Øàðàíåâè÷, Î.×îëîâñüêèé, À.Ðóäíèöüêèé, Î.Áàçàðíèê, À.Ìàðòèí&tho ;ê, Ð.Ìîãèòè÷ Ëüâ³â. É.Ïåëåíñüêèé, Î.Ò³ö òà Î.Âîðîáéîâà, ².Ìîãèòè÷, Þ.Ëóêîìñüêèé Ãàëè÷; À.Æàê³, Ì.-Ä.ͳìö³â, É.Ôðàç³ê, Å.Ñîñíîâñüêà, Þ.Äèáà Ïåðåìèøëü; ².Ìîãèòè÷, Ð.Ìîãèòè÷, Â.×îðíîâóñ Çâåíèãîðîä; Ë.×à÷êîâñüêèé, Ð.Ìîãèòè÷ Òåðåáîâëÿ; ².Ìîãèòè÷, Î.Áàçàðíèê Ëüâ³â. Þ.Ëóêîìñüêèé, Ò.Òðåãóáîâà Ãàëè÷; Í.Ëóêîìñüêà Çâåíèãîðîä; Ò.Òðåãóáîâà, Î.Áàçàðíèê Ëüâ³â. Òåðèòî𳿠ñ. Êðèëîñ, ñ.Çàëóêâà, ñ. Øåâ÷åíêîâå, ì.Ãàëè÷ ²âàíî-Ôðàíê³âñüêî¿ îáë. À.¥ðèãîðîâè÷, Ë.˺öººâè÷, Á.×åðêåñ, Ï.Òîëî÷êî, À.Êóçà, Á.Ðèáàêîâ, Á.Òèìîùóê. Ï. Ðàïïîïîðò, Ñ. Êðèæèöüêèé, Ð. Ìðó÷åê, Ö. Áóñüêî. Ä. Àâäóñ³í, Þ. Ëóêîìñüêèé, Ç. Ïÿíîâñüêèé, ². Êðàñîâñüêèé. Ï. Òîëî÷êî, Ì. Ôèëèï÷óê, Â. Êîç&tho ;áà, Ð. Ìîãèòè÷. À. Æàê³, Ì.-Ä. ͳìö³â, Å. Ñîñíîâñüêà, Þ. Äèáà, ². Ìîãèòè÷, ß. Ïàñòåðíàê, Î. Ò³ö òà Î. Âîðîáéîâà. À. Áóí³í, ². Êðàñîâñüêèé, Â. Âå÷åðñüêèé. Ïîíÿòòÿ "ãîðîä" âèêîðèñòîâóºòüñÿ â ³ñòîðè÷íèõ äæåðåëàõ â øèðøîìó òà âóæ÷îìó çíà÷åííÿõ: 1) "ãîðîä" ÿê óêð³ïëåíèé îñåðåäîê àäì³í³ñòðàö³¿ arx, castrum minus, burg, vlastni hrad, ãðàäú [ãîðîäú], ãðàäú äí±øíèé, äèòèíåöü. 2) "ãîðîä" ÿê ö³ë³ñíà ñóêóïí³ñòü óêð³ïëåíèõ òåðèòîð³é ì³ñüêîãî ïîñåëåííÿ civitas, urbs, castrum majus, var , hrad , gród. Ó íàøîìó ïîíÿòò³ ñòîëüíèé ãîðîä çóìîâë&tho ;º îáîâÿçêîâó íàÿâí³ñòü êíÿæîãî îñåðåäêó íà éîãî òåðèòîð³¿. "²ììàðãåíòíèé" (ç ëàò.) íåìåæîâèé, öåíòðàëüíèé, âèçíà÷àëüíèé. Ê. Àôàíàñüºâ, Þ. Ëîñèöüêèé, É. Ôðàç³ê. Ó ñòðóêòóð³ Çâåíèãîðîäà, Òåðåáîâë³ òà Ëüâîâà â³äñóòí³é ºïèñêîïñüêèé îñåðåäîê ³ç ñîáîðíî&tho ; öåðêâî&tho ;, òîä³ ÿê â Ïåðåìèøë³ òà Ãàëè÷³ âîíè º îäíèìè ç âèçíà÷àëüíèõ áàçîâèõ åëåìåíò³â. Ãîðîä òà îêîëüíèé ãîðîä (ïëîùà ãîðîäà 11 ãà âêë&tho ;÷íî ç äèòèíöåì (1 ãà)). Ãîðîä (25 ãà) òà îêîëüíèé ãîðîä (24 ãà), áåç ï³äãîðîääÿ. Âëàñòèâèé ãîðîä (ï³çí³øå Âèñîêèé çàìîê) 0,4 ãà. |
