ДЕРЖАВНИЙ КОНТРОЛЬ У СІЛЬСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВІ УКРАЇНИ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження і наукову новизну, визначено зв’язок роботи з науковими програмами, мету, завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження, окреслено практичне значення роботи, подано науково-теоретичну основу для написання дисертаційної роботи, вказано апробацію результатів дослідження, публікації за темою дисертації, структуру та обсяг роботи.

У першому розділі «Теоретико-правові засади здійснення державного контролю у сільському господарстві України» розглянуто поняття та особливості державного контролю, а також досліджено історичний аспект державного контролю у сільському господарстві України.

У підрозділі 1.1. «Історичний нарис становлення державного контролю у сільському господарстві України»  проаналізовано історичний досвід нашої держави в контексті розвитку державного контролю у сільському господарстві.

Окрема увага приділена позитивним і негативним сторонам державної політики у галузі сільського господарства царської Росії та радянської влади на українських землях. Дисертантом зазначено, що  на території України, починаючи з часів Київської Русі і закінчуючи періодом Гетьманщини, жодним державним органом не було видано законодавчого акту, який би регулював відносини в галузі сільського господарства. Навіть у відомостях, які містилися у «Руській правді», Конституції Пилипа Орлика, гетьманських універсалах, це питання подібного розгляду не знайшло.

Вперше саме царський уряд Росії, до якої належала Україна, прийняв нормативно-важливі документи з регулювання питань у галузі сільського господарства. Так, було видано укази про заборону ввезення з Америки виноградної лози (1873 рік) і картоплі (1875 рік) із метою уникнути проникнення небезпечних шкідників – філоксери виноградної – у першому випадку, та колорадського картопляного жука – в другому.

У дослідженні також аналізуються широкомасштабні за обсягом і глибинні за суттю процеси переходу   (на межі ХХ – ХХІ ст.) – від радянської системи до суспільства з ринковими відносинами та європейським орієнтиром, що породили в українському соціумі чимало проблем, які охопили усі сфери життєдіяльності держави. Українське село не уникло цих проблем.

Через спектр численних соціально-економічних і правових заходів новостворена держава розпочала відновлення пріоритетності соціального розвитку в  сільському господарстві. Звідси випливає, що саме в цей час була сформульована певна система органів, завдання яких – здійснення державного контролю у сільському господарстві незалежної України.

У підрозділі 1.2. «Поняття та особливості здійснення державного контролю у сільському господарстві» окреслено низку особливостей державного контролю у сільському господарстві України.

На основі загальновизначених понять державного контролю сформульовано поняття державного контролю у сільському господарстві. Слід зазначити, що для науковців характерне спільне  розуміння  і визначення суті контролю у сфері управління, а саме як: конкретного самостійного виду роботи; спостереження за дотриманням законодавства;  аналіз та співставлення фактичного стану із законодавчо-допустимим.

У підрозділі також з’ясовано співвідношення нагляду та контролю у державному управлінні сільським господарством України, де нагляд ми розглядаємо як окремий вид контролю.

Призначення державного контролю у будь-якій галузі, включаючи сільське господарство, визначається через ряд принципів. Це створює для суспільства передумови  розуміння тих процесів, які відбуваються у державі.

У другому розділі «Державний контроль у сільському господарстві України як інститут адміністративного права» проаналізовано правові форми, методи та стадії здійснення державного контролю у сільському господарстві та подано характеристику інституту цього контролю, визначено систему органів, що здійснюють державний контроль у сільському господарстві України.

Підрозділ 2.1. «Загальна характеристика інституту державного контролю у сільському господарстві України». Детальний аналіз джерел свідчить, що увага вчених-адміністративістів зосереджується на поверхневому розгляді інституту державного контролю у сільському господарстві України, де подано лишень його фрагментний розбір у рамках загальної характеристики дер­жавного контролю.

Виходячи із загальнотеоретичних визначень, автором сформульовано поняття та ознаки  інституту державного контролю в сільському господарстві України.

У процесі дослідження інститут державного контролю в сільському господарстві віднесено до категорії галузевого інституту, оскільки регулятором  суспільних відносин є адміністративно-правові норми. Звідси, виразний процес управління неможливий без регулюючої ролі адміністративно-правової норми.

Для кращого розуміння структури адміністративно-правової норми глави 9 «Адміністративні правопорушення у сільському господарстві. Порушення ветеринарно-санітарних правил» Кодексу України про адміністративні правопорушення, автором проаналізовано одну з них.

У підрозділі розглянуто чотири способи реалізації норм адміністративного права, які властиві як галузі адміністративного права загалом, так і інституту державного контролю у сільському господарстві зокрема.

Підрозділ 2.2. «Правові форми, методи та стадії здійснення державного контролю у сільському господарстві» побудований на дослідженні форм, методів та стадій державного контролю в сільському господарстві, мета якого – глибоке осмислення реальної ситуації щодо його здійснення з практичної точки зору.

У процесі аналізу нормативно-правової бази в галузі сільського господарства визначено різні форми здійснення контролю: перевірка, спостереження, обстеження, інвентаризація, інспектування, нагляд тощо.

 На нашу думку, основну роль відіграє інспектування, оскільки здійснюється спеціально уповноваженими на те державними органами – інспекціями.

Державний контроль у галузі сільського господарства України, як і будь-який інший контроль, відзначається своєю послідовністю, систематичністю, а також виконанням поставлених завдань перед його суб’єктами. Саме ці аспекти впливають на стадії його реалізації, як необхідні контрольні заходи, спрямовані на підконтрольний об’єкт. Усім стадіям здійснення контролю у галузі сільського господарства характерні певні етапи. Звідси, попередня стадія передує наступній, а реалізація кожної наступної неможлива без попередньої.

У сільському господарстві інспектори використовують методи державного контролю, але не за суб’єктивним бажанням, а виключно в межах законодавства України.  Можна вважати, що  кожен із методів є індивідуальним і певною мірою впливає на учасників правовідносин. Звідси випливає необхідність застосовувати наукові досягнення, здійснювати експерименти щодо комбінацій різних методів, виокремлювати найефективніші з них  тощо.

У ракурсі загальних методів державного контролю автором зазначено, що всі ці методи, як нарізно так і  сукупно,  спрямовані на досягнення певних цілей: попередження та виявлення правопорушень в галузі сільського господарства, забезпечення результатів діяльності підконтрольних суб’єктів, а також розв’язання практичних проблем.

Спеціальні методи є складовою загальних методів, які конкретизуються ними, і в сукупності реалізують загальне регулювання сільського господарства.  

Підрозділ 2.3. «Система і правове становище органів, що здійснюють державний контроль у сільському господарстві». У цьому підрозділі, згідно законодавства України, визначено систему органів, що здійснюють державний контроль в сільському господарстві.

Контроль виступає одним із видів діяльності держави по здій­сненню нею влади. Неправомірний розподіл компетенції між окремими владними гілками, нехтування ними своїх повноважень створюють сприятливе підгрунття для існування  безконт­рольності діяльності. В такому випадку  надзвичайно важливим є забезпечення ефективного функціонування державного механізму через законодавчу призму.

Систему органів виконавчої влади, які безпосередньо здійснюють державне управління та контроль у галузі сільського господарства, очолює – Міністерство аграрної політики та продовольства України. У складі міністерства функціонують спеціалізовані інспекційні органи, з різним правовим статусом, ступенем підпорядкованості та інтеграції.

Ці органи застосовують до порушників відповідні санкції, окрім того вони наділені повноваженнями щодо здійснення державного контролю в АПК загалом та в сільському господарстві зокрема.

Вивчення та аналіз юридичної природи інспекцій надало змогу удосконалити поняття інспекції як контролюючого органу в сільському господарстві України.

З метою детальнішого розуміння реалізації контролю інспекційними органами автором розглянуто діяльність кожного з цих органів. Адже, спеціалізація інспекції поширюється на окрему ділянку контрольної діяльності, яка конкретно-визначена за галузевим принципом.  Згідно такого твердження контроль над кожною такою ділянкою є індивідуальним за своїм змістом і йому притаманні певні ознаками.

Розділ третій «Адміністративна відповідальність за порушення законодавства України в галузі сільського господарства» складається з трьох підрозділів, у яких розкрито адміністративну юрисдикцію державних органів у галузі сільського господарства, охарактеризовано адміністративні правопорушення в досліджуваній галузі, окреслено можливі напрямки удосконалення інституту адміністративної відповідальності.

У підрозділі 3.1. «Адміністративна юрисдикція державних органів у галузі сільського господарства» встановлено, що юридична компетенція державних органів у галузі сільського господарства реалізується  на підставі законодавства України. Безпосередня діяльність щодо здійснення адміністративної юрисдикції в цьому питанні належить контрольно-інспекційним органам, які входять до структури Міністерства  аграрної політики та продовольства України. Кожна з інспекцій виконує  повноваження виключно у своїй сфері, не перешкоджаючи і безпідставно не втручаючись у діяльність інших інспекцій.

Розглянуто поняття та основні ознаки юрисдикції, а також виявлено, що основною метою адміністративної юрисдикції є встановлення інспекційними органами фактичних обставин справи, притягнення порушників до адміністративної відповідальності та вироблення рекомендацій превентивного характеру.

На сьогодні важливим залишається питання ототожнення понять адміністративного (позасудового) процесу та судового процесу у справах про адміністративні правопорушення на підставі єдності кола вирішуваних питань і проблема їх «роздвоєння», як двох самостійних категорій. З одного боку, адміністративна юрисдикція органів виконавчої влади та органів судової влади в певній мірі схожі між собою. Варто зауважити, що всі вони повинні розглядати спір, давати йому оцінку, висловлювати самостійне судження та застосовувати адміністративні міри. З іншого боку – юрисдикційна діяльність не є основним видом діяльності органів виконавчої влади, на відмінну від органів судової влади.

У підрозділі розглянуто юрисдикційні повноваження кожної з сільськогосподарських інспекцій. При цьому встановлено, що адміністративно-юрисдикційна діяльність включає в себе суспільні, державно-владні відносини, пов’язані з адміністративно-правовими спорами та  адміністративними правопорушеннями.

У підрозділі 3.2. «Характеристика адміністративних правопорушень у галузі сільського господарства України» розкрито юридичну природу адміністративного правопорушення, при цьому визначено його поняття, ознаки та складові елементи.

В адміністративно-правовій науці вчення про склад правопорушення посідає одне з чільних місць та має велике практичне значення. Наявність сукупності встановлених законом об’єктивних і суб’єктивних ознак дають можливість охарактеризувати адміністративне правопорушення як фактичну підставу адміністративної відповідальності.

В Особливій частині КУпАП перелічені всі види адміністративних правопорушень, які, в свою чергу, класифіковані залежно від родового об’єкта. Найбільший інтерес для нас становлять адміністративні  правопорушення  у сільському  господарстві (ст. 104 – 108 КУпАП).

При аналізі кожного проступку, автором визначено всі його складові: об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт, суб’єктивна сторона.

Адміністративні стягнення за проступки у галузі сільського господарства є майновими. Штраф – найпоширеніше адміністративне стягнення за проступки у галузі сільського господарства. Як свідчить практика, саме таке стягнення є найбільш дієвим, оскільки поєднує у собі матеріальний та моральний вплив на порушника.

У підрозділі 3.3. «Напрями удосконалення інституту адміністративної відповідальності за правопорушення у галузі сільського господарства» з’ясовано, що інститут адміністративної відповідальності у галузі сільського господарства потребує негайного реформування, так як незважаючи на чисельні зміни та доповнення до чинного КУпАП, кількість порушень у даній сфері чим раз зростає. Це говорить про  неефективність та недоліки законодавства України.

Внесено пропозиції щодо удосконалення правових засад функціонування сільськогосподарських інспекцій, на підставі наявності належного законного механізму та відповідної правової бази з врахуванням європейського досвіду.

 Невід’ємною умовою вдосконалення інституту адміністративної відповідальності у галузі сільського господарства є співробітництво місцевих органів виконавчої влади з центральним органом виконавчої влади, а зокрема Міністерством аграрної політики та продовольства України. На жаль, в Україні  система органів виконавчої влади в галузі сільського господарства характеризується серйозними внутрішніми проблемами, а зокрема:  безперервні кадрові переміщення та структурні реорганізації, безладдя у відносинах між різними відомствами та населенням, зловживання службовим становищем посадових осіб державних органів виконавчої влади та ін.

 На думку автора, доцільно акцентувати увагу на узгодженості виконання поставлених перед відповідними суб’єктами завдань, скоординованих у просторі та часі, наданні один одному допомоги в процесі їх виконання безпосередньо за участю місцевої громади.