ДИСКУРСИВНІ СТРАТЕГІЇ І ТАКТИКИ ПОДОЛАННЯ КОМУНІКАТИВНИХ ПОРУШЕНЬ (НА МАТЕРІАЛІ ФРАНЦУЗЬКИХ ЛІТЕРАТУРНИХ ТЕКСТІВ ПОСТМОДЕРНУ)

Краткое содержание

У вступі обґрунтовується актуальність теми, формулюється мета і конкретні завдання дослідження, його наукова новизна, теоретичне значення і практична цінність, вказується матеріал, джерела і методи дослідження, визначаються положення, які виносяться на захист.

У першому розділі „Дослідження проблем мовленнєвого спілкування в сучасній лінгвістиці” представлено теоретико-методологічну базу дисертації, здійснено критичний аналіз наукової літератури, розглянуто розвиток комунікативного підходу до вивчення проблем мовленнєвого спілкування. Зокрема, досліджуються найважливіші складники процесу комунікації, які безпосередньо впливають на успішність комунікації і належать до загального поняття комунікативного простору, або „комунікативної рамки” інтеракції, яка організує процеси розуміння та інтерпретації у контексті спілкування. Такими виступають учасники інтеракції (мовці-співрозмовники) з їхніми соціальними характеристиками (ролями, статусами), особистісними якостями та комунікативними здібностями (володіння певними мовними, мовленнєвими та іншими компетенціями); правила та закони, які регулюють процес інтеракції; стратегії і тактики мовленнєвого спілкування, що безпосередньо співвідносяться з глобальною метою інтеракції та впливають на її кінцевий результат.

У дослідженні стратегій і тактик створення та подолання комунікативних порушень за основу було прийнято інтеракційний підхід (Р. Віон, К. Кербрат-Ореккіоні, П. Шародо), оскільки він найбільш повно відображає складні механізми діалогічного взаємообміну у межах інтеракції, звертає увагу на процес інтерпретації та конструювання смислу в інтеракції і враховує зворотній зв’язок між стратегіями і тактиками співрозмовників.

Сучасна теорія вербальних інтеракцій (К.Кербрат-Ореккіоні) спирається на загальні принципи, згідно з якими будь-який дискурс являє собою взаємний, інтерактивний процес (réalisation interactive) і завжди передбачає не тільки акт-відповідь, але й обмін мовленнєвими актами, тобто діалогічну взаємодію.

Запропонований інтеракційний підхід до аналізу мовленнєвого спілкування як до взаємообміну висловлюваннями і конструювання спільного смислу в процесі                  інтеракції (Р.Віон, Р.Грюніг, Б.Н.Грюніг) дозволив представити стратегії і тактики не просто як заздалегідь продуманий ще до початку інтеракції план мовленнєвих дій, що реалізується мовцем або слухачем, а як набір дискурсивних ліній, що формуються та реалізуються безпосередньо у процесі інтеракції. Такі дискурсивні стратегії будуються, залежно від певних контекстуальних обставин, зі створюваного співрозмовниками смислу висловлювань, міри розуміння одне одного, виправдання / невиправдання своїх очікувань та сподівань співрозмовника. Тобто, стратегічна лінія поведінки конструюється кожним мовцем з урахуванням тактик і стратегій співрозмовника і може змінюватися впродовж усього процесу інтеракції.

Згідно з положеннями інтеракційного підходу та результатами аналізу мовного матеріалу, дискурсивна стратегія розглядається як творча реалізація мовленнєвих дій, яка визначає загальний „стиль взаємодії”, підпорядкований досягненню певної мовленнєвої/немовленнєвої глобальної мети інтеракції (кооперація або конфлікт). Такий стиль взаємодії характеризується гнучкістю й динамічністю, оскільки піддається корекції з боку співрозмовників у процесі інтеракції і залежить від їх мовленнєвих дій та від спільного загального контексту дискурсу. Тактика описує сукупність прийомів та лінію поведінки на певному етапі інтеракції й співвідноситься із локальними цілями співрозмовників.

У дослідженні представлені такі комунікативні порушення, які є відхиленнями від норми, - аномалії, логічні протиріччя. Порушення комунікативних норм і правил спілкування використовуються для досягнення особливих цілей і здійснення окремих завдань у процесі інтеракції, тому комунікативні порушення досліджувалися з урахуванням стратегічних і тактичних цілей комунікантів. При вивченні комунікативних порушень на матеріалі драматичних та наративних творів французької літератури постмодерну (С.Беккета, Б.Віана, Ж.Жене, Е.Іонеско, Р.Кено, Ф.Міньяна, А.Роб-Грійє, та ін.) розглядалися такі порушення, що ускладнюють спілкування на певному етапі інтеракції і спричиняються до деструкції діалогу.

Досліджувані в роботі інтеракції з творів французьких письменників являють собою особливий вид художнього дискурсу, який здебільшого побудований на авторській стратегії мовної гри, порушеннях різних норм структурування художнього твору, характеризується особливою референцією й має свої особливості літературної комунікації.

Дослідження підтвердило, що діалог у художньому творі має підстави  для висновку, що створений він згідно з моделями реального діалогу: в ньому немає нічого, що було б відсутнє у справжньому діалозі. Основна проблема полягає в тому, що насправді інтеракція відбувається не між персонажами, а між автором і читачем (Ж .Женет, А.Юберсфельд ). Увесь арсенал засобів (ролі учасників, цілі, стратегії і тактики, правила і закони мовленнєвої інтеракції), який використовується для аналізу реальних діалогів, може бути застосований і при вивченні літературного діалогу з урахуванням жанрової специфіки художнього твору та особливостей літературної комунікації. Інтеракції, які були матеріалом дослідження, не є ані типово літературними, ані типово реальними діалогами. Комунікативні порушення у художніх діалогах такого специфічного жанру фокусують увагу на певних лінгвістичних особливостях інтеракції, які зазвичай лишаються непоміченими. Саме такі мовні експерименти розкривають суть діалогу в цілому.

Для аналізу стратегій і тактик створення та подолання комунікативних порушень у рамках літературної комунікації були використані теоретичні положення сучасної наратології (Р.Барт, Ж.Женет, В.Шмід), яка враховує комунікативну сутність природи літератури, а сам акт художньої комунікації трактується в ній як процес, який відбувається одночасно на декількох оповідальних рівнях. Тобто, художній текст розглядається як такий, що має внутрішню (спілкування між персонажами твору) і зовнішню (спілкування між імпліцитним автором та імпліцитним читачем) комунікативні системи.

У другому розділі „Стратегії і тактики створення комунікативних порушень та засоби їх реалізації у французькій мові” розглянуто  дискурсивні стратегії порушення умов успішної комунікації, представлено типологію таких стратегій і тактик та мовні засоби їх реалізації у французькій мові.

Аналіз досліджуваного матеріалу, головним критерієм відбору якого була наявність комунікативного порушення, що перешкоджає подальшій кооперативній співпраці в діалозі, дозволив з’ясувати типологію стратегій і тактик створення комунікативних порушень. Усі стратегії створення комунікативних порушень належать до загальної дискурсивної стратегії порушення успішної комунікації. Залежно від домінуючої цільової спрямованості інтеракції комуніканти реалізують дві глобальні дискурсивні стратегії поведінки: стратегію конфлікту і стратегію деструкції спілкування. Для таких дискурсивних стратегій спільною є відсутність кооперативної спрямованості. У стратегіях створення дискурсивного конфлікту, комунікативного саботажу і маніпуляції простежується однобічна конфліктна спрямованість. Один із співрозмовників, мовець або слухач, завжди налаштований на кооперативну взаємодію, а інший жадає конфлікту, що реалізується за допомогою тактик нападу, конфронтації, перепитування, зсуву фокусу, перекручення висловлювання, шантажу та погроз.

Наприклад, стратегія саботажу діалогу має декілька цілей: або це перешкоджання спілкуванню на певному етапі, або прагнення свідомо відволікти співрозмовника від основної теми розмови чи ухилитися від відповіді на запитання. У зв’язку з цим комуніканти використовують відповідні тактики – перепитування і зсуву фокусу. Основними варіантами поведінки при такій комунікативній стратегії є запит інформації з боку мовця, а з боку слухача ігнорування запиту або зустрічне запитання замість відповіді, як от:

– Alors, petite, qu’il dit comme ça, comme ça on va se coucher?

– Qui ça „on”? demanda-t-elle.

– Eh bien, toi bien sûr, répondit Gabriel tombant dans le piège. A quelle heure tu te couchais là-bas?

– Ici et là-bas ça fait deux, j’espère.

– Oui, dit Gabriel compréhensif (Raymond Queneau).

Стратегія саботажу діалогу реалізується за допомогою використання з боку адресата тактичного прийому розігрування навмисного нерозуміння шляхом перепитування:  „Qui ça „on”?” Звертаючись до свого співрозмовника через неозначено-особовий займенник  „on”, мовець укладає в нього покровительське ставлення до дитини, але Зазі трактує його як зневажливе, що й стає для неї приводом для образи. На таке зверхнє ставлення (на думку слухача) відповідною реакцією стає саботаж усієї інтеракції: Зазі вдає, що не розуміє, кому спрямоване висловлювання. Для здійснення загальної стратегії саботажу використовується тактичний прийом маніпулювання дискурсом партнера шляхом цитування його висловлювання з частковими трансформаціями: „…tu te couchais là-bas? – Ici et là-bas ça fait deux, j’espère”. Зазі захищає  таким чином своє власне „Я”, а Габріель обстоює свій статус вихователя: кожен хоче взяти ініціативу ведення діалогу в свої руки. Дотримання такої тактики призводить до порушення смислової когерентності діалогу і блокує інтеракцію на рівні обміну репліками, але не зашкоджує їй у цілому. Про це свідчить остання репліка Габріеля: „ Oui”. Останній, як зазначає автор, все ж прагне порозуміння (хоч авторський коментар звучить дещо іронічно): „…dit Gabriel compréhensif”.

Тактика зсуву фокусу здійснюється поєднанням елементів гри з висловлюванням співрозмовника:

Mme Martin: Ça m’a donné froid dans le dos.

M. Martin: Il у pourtant une certaine chaleur dans ces vers (E. Ionesco).

Слухач буквально розуміє висловлювання мовця, це літералізація звичайного фразеологізму: „donner froid dans le dos – cela procure une sensation physique de peur”. Йдеться зовсім не про холод, але є можливість обіграти іменник „froid”, якому слухач протиставляє „chaleur”, вводячи негативне висловлювання за допомогою прислівника „pourtant – une opposition très forte à ce qui vient d’être dit”. Але насправді такі висловлювання не протилежні: їх не можна протиставляти як такі, що знаходяться в різних семантичних площинах: „страх” і „теплота”. Слово „сhaleur” вжито в переносному значенні, і це ускладнює гру: відбувається літералізація „froid”, що дає можливість протиставити йому „chaleur”, але вже в переносному значенні. Прийом навмисне неправильного трактування висловлювання мовця з використанням мовної гри веде до порушення вимоги ясності в комунікації. Фокус зміщується з „відчуття страху у мовця” на „відчуття теплоти у слухача”, відбувається гра на прямих і переносних значеннях висловлювань, результатом якої є протиставлення переносних значень.

Маніпулятивна стратегія, якою користуються учасники спілкування у досліджуваних нами діалогах, має декілька особливостей. По-перше, це пов’язано зі специфікою матеріалу дослідження, який належить до абсурдного типу дискурсу, алогічного порівняно з нормальною діалогічною взаємодією. Маніпуляція в такому дискурсі є відкритим прийомом впливу, який доходить до використання тактик шантажу і погроз. По-друге, емоційний стан комунікантів особливо впливає на побудову мовленнєвої лінії поведінки в комунікації: це патологічна налаштованість на конфлікт і прагнення до домінування в діалозі. Метою такої поведінки є бажання перемогти в комунікативному плані за будь-яку ціну. Подібні інтеракції вже з самого початку є порушенням кооперації і законів логіки побудови діалогу. Маніпулятором використовуються дві тактики: тактика перекручення висловлювання і тактика шантажу та погроз.

У ситуаціях з чітко визначеними соціальними та ролевими рамками також відбувається порушення соціальних ролей комунікантів і руйнування логіки розгортання подій:

La Voleuse, hautaine: Appelez-moi  madame et réclamez poliment.

Le Juge: J’aurai ce que je veux?

La Voleuse, coquette: Ça coûte cher, de voler.

Le Juge: Je paierai! Je paierai ce qu’il faudra, madame. Mais si je n’avais plus à départager le Bien avec le Mal, je servirais à quoi, je vous le demande?

La Voleuse: Je me le demande (J. Genet).

У поданому прикладі в соціально зумовленій інтеракції „суддя-злочинець” соціальні ролі комунікантів порушено. Абсурдним є те, що суддя готовий платити за вчинення крадіжки, при цьому злодій диктує свої умови, роблячи пародію на дискурс судді і натякаючи своєю реплікою на те, що суддя теж злодій (бере хабарі), а суддя включається в гру, а отже визнає себе злодієм: „Ça coûte cher, de voler. - Je paierai! Je paierai ce qu’іl faudra, madame”.

Маніпулятивна стратегія реалізується за допомогою тактичного прийому з використанням мовленнєвого акту „наказ” із елементами кокетства („Appelez-moi madame et réсlamez poliment”) і тактики погрози з елементами дратування („Ça coûte cher, de voler”). Створюється принизлива ситуація для судді, який опиняється у становищі благаючого про допомогу. Це підтверджується його мовленнєвим актом обіцянки з шанобливим звертанням до своєї підсудної, використанням повторів як засобів, що апелюють до емоційної сфери співрозмовника „Je paierai! Je paierai ce qu’іl faudra, madame”, а також і мовленнєвим актом благання зглянутися на його становище шляхом залучення аргумента піднесеного характеру: „Mais si je n’avais plus à déрartager le Bien avec le Mal, jе servirais à quoi, je vous le demande?” Все було б на своїх місцях, якби суддя і підсудна помінялися ролями, але реальний стан речей інший, чим і створюється порушення ролевих і статусних передумов комунікації.

Деструктивна стратегія характеризується наявністю двосторонньої конфліктної спрямованості: обидва співрозмовники демонструють небажання спілкуватись і вдаються до тактики формальної співпраці або зводять комунікацію до обміну метакомунікативними репліками. Застосування метакомунікативних елементів необхідне в процесі спілкування для уточнення окремих моментів, при узгодженні мовних дій або вчинків, при зміні теми розмови. Але якщо така комунікація домінує над інформативною стороною діалогу, то це створюється з певною метою:

Zazie haussa les épaules et regarda le public. Elle n’y vit point Charles et le fit remarquer.

– II s’est tiré, dit Gabriel.

– Pourquoi?

– Pour rien.

– Pour rien, c’est pas une réponse (R. Queneau).

Діалог насправді „порожній”. Відбувається гра з прислівником „pourquoi”: виникає омонімія „pourquoi/pour quoi”, що зумовлено швидше можливостями усного мовлення – має місце штучно створений конфлікт двох омонімів. Репліка „Pour rien” означає відмову аргументувати свою відповідь, оскільки мовець не бажає продовжувати цю тему і хоче уникнути обговорення питання. Але його стратегія виявляється розкритою, оскільки співрозмовник викриває його намір перервати інтеракцію і в експліцитній формі  наполягає на своєму запиті інформації: „Pour rien, с’est pas une réрonse”. Така поведінка мовця спричиняється до порушення вимоги ясності в спілкуванні. Останнє втрачає інформативність і  переводиться на рівень метависловлювань.

У результаті застосування деструктивної стратегії під загрозою опиняється ефективність і успішність усього комунікативного процесу. З метою деструкції спілкування використовуються конструкції, які синтаксично побудовані правильно, але в семантичному плані є „порожніми”. Французька мова дозволяє грати на фонетичній омонімії, яка зумовлена можливостями усного мовлення („pourquoi/pour quoi”). Застосовується також і прийом пародіювання прислів’їв та порівняльних конструкцій. Тактики формальної співпраці і зведення комунікації лише до обміну метакомунікативними висловлюваннями призводять до порушення основних принципів кооперації і ввічливості, вимог ясності, інформативності та новизни, а також до недотримання причинно-наслідкових принципів. Когерентність реплік за діалогічним принципом замінена їх асоціативною зв’язністю в діалозі.

Матеріал другого розділу дає підстави для висновку про те, що такі стратегії носять конфліктний характер і не забезпечують розвиток кооперативної взаємодії між учасниками. Їх використання призводить до комунікативних порушень, які блокують діалог у цілому або на певному етапі розгортання інтеракції. Такі приклади є ілюстрацією не належної якості спілкування – без дотримання основного принципу кооперації. Дискурсивні стратегії і тактики створення комунікативних порушень у французькій мові характеризуються використанням наступних лінгвістичних засобів: елементів мовної гри на рівні фонетики (римування, фонетична гра), синтаксису, семантики та прагматики. Застосовується прийом римування, гра на фонетичній омонімії; багаторазове та послідовне вживання негативних та заперечних конструкцій, повторів; розкладання на частини та подальша трансформація сталих сполучень і прислів’їв, літералізація фразеологізмів; гра на багатозначності окремих лексичних одиниць; буквальне трактування висловлювань-кліше та окремих реплік співрозмовника, що зазвичай вживаються у переносному значенні; невиправдане використання метакомунікативних реплік-висловлювань; цитування дискурсу партнера з частковими трансформаціями; аномальні висловлювання, асоціативне склеювання слів, пародійне використання прислів’їв.

У третьому розділі „Стратегії і тактики подолання комунікативних порушень та засоби їх реалізації у французькій мові” досліджено лінгвістичні засоби подолання комунікативних порушень, розроблено типологію дискурсивних стратегій і тактик, що використовуються для усунення комунікативних порушень. 

Враховуючи специфіку досліджуваного матеріалу (ігрова спрямованість) і те, що спілкування відбувається в рамках літературного твору, стратегії подолання комунікативних порушень були розглянуті у двох площинах: на „внутрішньому” рівні, тобто всередині тексту – комунікація між персонажами, і на „зовнішньому”–комунікація, спрямована і призначена читачеві (глядачу) – діалог автор-читач (глядач).

У дослідженні пропонується типологія подолань комунікативних порушень. У сучасній лінгвістиці вже існує певний досвід опису способів подолання непорозумінь у спілкуванні (К.А.Долинін, Дж.Карбонел, Ю.С.Крижанська,           К.Г.Павлова, Т.В.Радзієвська, І.П.Тарасова, В.П.Третяков, Ф.Хейз). Проте ні типології, ні класифікації стратегій і тактик подолання комунікативних порушень поки не існує. Вивчені в цьому дослідженні способи подолання комунікативних порушень різняться за суб’єктом подолання (тобто, хто прагне усунути створене порушення) і за мірою ефективності цього подолання (наскільки успішним виявляється застосування тих або інших стратегій і тактик).

За джерелом подолання комунікативних порушень стратегії і тактики поділяються на такі, що йдуть від мовця, який іноді сам і чинить комунікативне порушення, та ті, які надходять з боку слухача, а також двосторонні стратегії і тактики, за допомогою яких обидва учасники комунікації одночасно прагнуть прийти до згоди й налагодити комунікацію. Залежно від міри ефективності розрізняємо випадки повного подолання комунікативного порушення (тобто, комунікація не уривається, відбувається виправлення неправильної структури, усунення помилок – і спілкування продовжується) і часткового подолання (спілкування не уривається, але конструктивного діалогу не виходить: несподівано змінюється тема розмови, тобто починається нова інтеракція, або слухач просто ігнорує репліки мовця).

Стратегії і тактики подолання комунікативних порушень, які використовуються комунікантами на внутрішньому рівні інтеракції між персонажами творів, класифікуються з урахуванням кінцевої мети і характеру пояснювальних або репаративних реплік комунікантів. Що стосується провини за створення порушень і розподілу відповідальності, то це завжди залежить від обох учасників інтеракції, оскільки вони спільними зусиллями управляють ефективністю взаємодії, але міра їх відповідальності за створення порушень, як правило, різна.

На внутрішньому рівні інтеракції були досліджені й проаналізовані стратегії кооперації, уточнення, виправлення та ігнорування. Ефективною є уточнююча стратегія, яка здійснюється такими тактиками, як переформулювання і введення піддіалогу, надання додаткових пояснень та аргументація. Можливі три шляхи  застосування такої стратегії: 1) комунікативне порушення долається тим співрозмовником, який у цей момент інтеракції постає у ролі слухача і виправляє порушення, якого припустився мовець; 2) порушення усувається тим мовцем, який і є причиною його виникнення, тобто він вдається до самокорекції; 3) комунікативне порушення знімається обома співрозмовниками, які спільно його створюють у процесі інтеракції (або порушення створене одним комунікантом, а долають його обидва).

Тактика надання додаткових пояснень застосовується й тим мовцем, який і є причиною виникнення комунікативного порушення:

Marie: Continuez.

Fausto: Je continue? Oui bien sûr. Il y a mon dos aussi. Mon dos est un peu faible, vous savez, une légère scoliose, un léger déséquilibre...

Marie: Vous n’êtes pas équilibré?

Fausto: Si, bien sûr, mais disons que... comment dire... je penche! Voilà, c’est exactement ça, je penche un peu. Mais vous savez les scolioses, c’est une vieille histoire... en ce qui me conce e, c’est la jambe droite (Pierre-Yves Millot).

Фаусто помилково витлумачує значення іменника „déséquilibre”, який, як правило, вживається стосовно психічного, а не фізичного стану людини: „état psychique permanent, indépendant de toute atteinte psychotique, et qui se manifeste par l’impossibilité pour le sujet de suivre un plan d’existence harmonieux et adapté aux exigences de la vie en société”. Саме тому й виникає зрозуміле питання-уточнення з боку Марі, яка звичайно ж не збирається брати на роботу психічно неврівноважену людину. Завдяки подальшому додатковому поясненню Фаусто з’ясовується, в чому саме справа і про який стан ідеться, хоча знов-таки подібне тлумачення виглядає дивним, оскільки мовець грає на семантиці дієслова „pencher”: воно не може вживатися у подібній конструкції і мати таке значення без додатка: „...je penche!”. Це дієслово або потребує прийменника „pour” і, відповідно, матиме зовсім інше значення („se pronocer pour qch; adopter”), або повинно мати зворотну форму: „se pencher – incliner son corps”.

Тактика зміни теми не обов’язково призводить до однозначного позитивного результату, тобто не завжди досягається повне подолання комунікативного порушення. Порушення навмисно створюється слухачем, який не тільки непослідовний у своїх висловлюваннях, але й порушує правила мовленнєвої поведінки в ієрархії „господар-прислуга”.

Marguerite: Ceci n’est pas un living-room. C’est la salle du trône. Combien de fois dois-je te le dire?

Juliette: Bon, la salle du trône, si sa Majesté le veut? Je n’ai pas eu le temps de nettoyer le living-room (E. Ionesco).

Намагаючись дотримуватись загальноприйнятих правил пристойності та ієрархії, Жульєта спочатку проявляє поступливість і навіть виправляється, змінюючи тактику у поведінці, але потім знову наполягає на своєму, не бажаючи вживати „la salle du trône” замість „le living-room”: „Bon, la salle du trône, si sa Majesté le veut? Je n’ai pas eu le temps de nettoyer le living-room”. Використовується механізм ономасіологічної гри: відбувається гра на засобах найменування одного референта. Амеліоративне нейтральне найменування (з явною гіперболою) набуває ознак пейоративного. Саме по собі „living-room” вже є конотативно позначеним: модне англійське словечко в устах покоївки виглядає смішно, тим більше, що пані незадоволена, вимагаючи таким чином називати кімнату тронною залою. Оцінки зміщено до абсурду. Мовець, далі за контекстом, не прагне перевиховати співрозмовницю і переводить розмову в інше русло, чим і уникає подальшого з’ясування стосунків. Повного подолання такого порушення в даному разі не досягається.

Оскільки стратегії і тактики розглядаються в дослідженні в рамках інтеракційного підходу, то і на зовнішньому рівні інтеракції також підкреслюється взаємна доповнюваність між стратегіями автора і читача. У межах стратегій зовнішнього рівня інтеракції було виділено дві часткові стратегії: авторська ігрова стратегія і читацька стратегія прийняття абсурду за гру. Авторська і читацька стратегії тісно пов’язані, оскільки слухач (читач) постійно перебуває у пошуку смислу „повідомлення” (твору), автор же або мовець надсилає йому такі сигнали, які сприяли б кращому розумінню його „повідомлення”.

В наступному прикладі учениця сигналізує про те, що зрозуміла і прийняла гру мовця, незважаючи на допущене порушення. Таке підігрування партнеру супроводжується переведенням діалогу в тональність жарту і знімає порушення, перетворюючи обмін репліками комунікантів на своєрідну гру в змагання за краще абсурдне висловлювання.

Le professeur: Elle exagère. Sa peur est stupide. Revenons à nos moutons arithmétiques.

L’élève: Je vous suis, monsieur

Le Professeur, spirituel: Tout en restant assise!

L’élève, appréciant le mot d’esprit: Comme vous, Monsieur (E. Ionesco).

Непорозуміння виникає на ґрунті того, що комуніканти грають із значеннями дієслова „suivre: aller avec qn qui se déрlace ; éсouter attentivement, comprendre qn”, порушуючи тим самим принцип ясності. Очевидне й буквальне прочитаня дієслова „revenir”, внаслідок чого відбувається подальший розвиток цього смислу: „Revenons à nos moutons arithmétiques. – Je vous suis, monsieur”. Продовжується спільна гра, в якій слухач підігрує мовцю і намагається зняти порушення, приймаючи його гру і парируючи удар: „Comme vous, Monsieur”. Саме авторська ремарка „appréсiant le mot d’esprit” дає знати читачеві, що учениця розуміє й приймає лінію поведінки свого вчителя і добре усвідомлює, що говорить.

Вставні авторські коментарі – це своєрідний камертон для читання тексту, завдяки якому письменник розраховує на ігрове сприйняття свого твору. Такі коментарі бувають двох видів. Перші – рекомендація читачеві сприймати вже готовий текст, другі – це питання, які автор  ставить собі і читачеві, і які вмонтовані в текст у момент його побудови (йдеться про іншу аспектуальність: існуючий текст і текст у процесі його створення).

„ Il saisit le verre  de cristal, le vide d’un trait, le repose maladroitement, sans faire attention, trop au bord du plateau resté  tendu vers lui. Le verre bascule et choit sur les dalles de marbre où il se brise en mille éclats. Ce passage a été déjà rapporté, il peu donc être passé rapidement” (A. Robe-Grillet).

Alors l’Américain sort calmement son revolver  de la poche intérieure  droite (ou gauche?) de son smoking , ce revolver qu’il était allé prendre tout à l’heure (quand?) dans l’armoire  ou la commode de sa chambre d’hôtel, entre les chemises empesées, bien repassées, bien blanches…” (A. Robbe-Grillet).

Подібні вставні коментарі з’являються впродовж усього оповідання. Їх можна розглядати як художній прийом, який свідчить про те, що роздуми про побудову і функціонування тексту невід’ємні від самого твору і виконують у ньому подвійну функцію. З точки зору когерентності дискурсу вони являють собою порушення і служать деструктивній функції. У першому прикладі текст руйнується навмисним повтором однакових фрагментів, авторські ж вставки підігрують читачеві, який це помітив, і присипляють його увагу, готуючи появу вирішальної деталі, відмінної від попереднього, майже однакового фрагменту. Але якщо розглядати такі вставні коментарі як художній прийом автора твору, тобто репліки, що адресуються читачу і пояснюють сам процес творення дискурсу, то вони здадуться нам конструктивними: упродовж усього роману простежується серія описів, які повторюються, перериваючи, порушуючи хід оповіді, але й утворюючи особливу мозаїку роману.

Загальною дискурсивною стратегією, за допомогою якої читач долає комунікативні порушення, є прийняття абсурду за гру: гру зі смислом, гру з мовою, гру автора з текстом і з самим читачем. Дотримуючись тактики прийняття духу твору, читач залучається до гри з текстом і долає подібні логічні суперечності шляхом прийняття за норму запропоновані абсурдні закони, які відповідають реальності самого художнього твору. Читач повинен володіти певними відповідними знаннями й уміти застосовувати літературну компетенцію. Читацька стратегія дозволяє абстрагуватися від стану речей у реальному світі й допомагає розглядати такі порушення як засіб побудови абсолютно іншої реальності – такої, що існує в рамках тільки цього твору.

У досліджених інтеракціях мають місце діалоги-пародіювання загальних принципів, правил та норм „нормального” спілкування. Пародійні інтеракції аналізуються в роботі в рамках поліфонії дискурсу, як її розуміє Освальд Дюкро. Згідно з його теорією, мовець-суб’єкт у висловлюванні має декілька голосів: це автор висловлювання, той, хто вимовляє висловлювання, мовець, а також різні точки зору у висловлюванні. Розуміння відмінності між автором висловлювання і мовцем, згідно з О.Дюкро, близьке до позиції М.М.Бахтіна стосовно розмежування авторського слова і мови персонажів. Таке сприймання поліфонії художнього дискурсу дозволяє розглядати питання про подолання комунікативних порушень у площині пародійно-іронічного дискурсу, в якому присутні декілька голосів: автора і персонажів. Читач, володіючи певною комунікативною компетенцією, знає, як функціонують ті або інші мовленнєві акти в спілкуванні. У дібраних прикладах обігруються й пародіюються загальноприйняті норми функціонування мовленнєвих актів, окремих фаз інтеракції, як наприклад, пародіювання заключної фази „завершення трансакції”:

Le Pompier: Ah ! Alors au revoir, Messieurs, Dames.

M. Martin: Bonne chance, et bon feu !

Le Pompier: Espérons-le. Pour tout le monde (E. Ionesco).

Самої структури заключної фази з мовленнєвим актом прощання та побажання комуніканти дотримуються: мовець прощається, потім лунає побажання, і співрозмовник, дотримуючись принципу ввічливості, зичить йому того ж у відповідь. Але очевидна безглуздість: ніколи і нікому не бажають вогню і пожежі, навіть пожежнику. Проте, при ретельному аналізі цілей, інтенцій і намірів кожного з комунікантів, а також враховуючи обізнаність у цій комунікативній ситуації (тобто контекст твору), можна подолати це комунікативне порушення, інтерпретуючи його таким чином: кожен із співрозмовників укладає своє значення у репліку-побажання. Мартен бажає успіху і гарного вогню в тому сенсі, щоб вогонь легко гасився. Що ж до пожежника, то він, у свою чергу, теж бажає їм успіху і хорошого вогню, тобто такого, який не був би дуже небезпечним для них. Тут зіткнуто два світи: песимістичний – світ персонажів твору, й оптимістичний – світ автора. Відповідь пожежника – „Espérons-le. Pour tout le monde” –  може трактуватися як побажання не надто небезпечного, руйнівного вогню для всіх. Але це у песимістичному світі, де пожежі неминучі. У максималістському, оптимістичному світі все повинно обходитися без пожеж, і тому побажання є безглуздим, суперечить нормам. Протиріччям двох світів створюється додатковий іронічно-комічний ефект. Світ Мартена в цьому разі не чітко визначений, оскільки незрозуміла його репліка: щира вона чи іронічна. Сприйняття її залежить від самого читача. Остаточне ж подолання таких комунікативних порушень можливе, якщо розглядати їх як пародію на норми і принципи мовленнєвого спілкування в цілому.

Продуктивними лінгвістичними засобами, що застосовуються комунікантами з метою подолання комунікативних порушень, виявилися прийоми мовної гри на прямому та переносному значенні слів; використання фатичних висловлювань та висловлювань-пояснень металінгвістичного характеру; тлумачення окремих слів або сполучень, що стали центром комунікативного конфлікту; переформулювання власних висловлювань, запитань; уточнюючі зауваження й запитання, вказівки на  помилку металінгвістичного типу. Порушення логічного характеру долаються на позатекстовому рівні: з позиції читача. Саме читацька стратегія прийняття абсурду за гру дозволяє долати такі порушення і розглядати їх як особливий художній прийом автора. Для подолання комунікативного порушення читач або розглядає його як стратегію гри з постулатами і законами комунікації з боку автора, або вважає це жартом, каламбуром, пародією на реальну комунікацію.

Висновки

Інтеракційний підхід до вивчення проблем мовленнєвого спілкування дозволив дослідити процес інтерпретації та спільного конструювання смислу інтеракції, проаналізувати стратегії і тактики створення та подолання комунікативних порушень і звернути увагу на складні процеси діалогічного взаємообміну у межах інтеракції.

Для досягнення тієї або іншої комунікативної мети співрозмовники використовують стратегічні й тактичні прийоми, конфліктна спрямованість яких призводить до комунікативних порушень. Було досліджено інтеракції з недотриманням смислової когерентності реплік у діалозі, з порушенням в адекватному трактуванні комунікативного наміру, та принципів соціальної взаємодії і логіки подій. У ході дослідження виявилося, що загальноприйнятий принцип кооперації теж не є однозначним. Кооперативним виявляється не лише діалог-унісон, але й такий, у якому цілі комунікантів протилежні, оскільки навіть у своєму бажанні створити конфлікт або вступити в суперечку останні проявляють усі ознаки співпраці. Вивчення мовних та мовленнєвих ігор з діалогами у літературних творах експериментально-ігрового характеру дозволили зрозуміти сутність і механізми функціонування діалогу. Аналізовані порушення було розглянуто як низку дискурсивних експериментів з мовою і з правилами мовленнєвого спілкування.

Проведене дослідження дозволило по-новому підійти до аналізу причин виникнення комунікативних порушень і розглянути їх у площині інтеракції автора і читача. Використання деструктивних стратегій і тактик носить також і навмисний, усвідомлений характер, пов’язаний з установками автора художнього твору і його задумом. Врахування цього дозволило розглядати такі порушення і як особливий художній прийом письменника.

Залежно від домінуючої цільової спрямованості інтеракції комуніканти реалізують такі дискурсивні стратегії, що призводять до виникнення комунікативних порушень: створення дискурсивного конфлікту, комунікативного саботажу, маніпулятивну та деструктивну стратегію. Реалізація тієї або іншої стратегії передбачає широке використання різних стратегічних і тактичних прийомів для досягнення  комунікативної мети. З метою реалізації загальної стратегії створення комунікативних порушень у французькій мові використовуються наступні лінгвістичні засоби: багаторазове послідовне вживання негативних та заперечних конструкцій; розкладання на частини та подальша  трансформація фразеологізмів та прислів’їв; гра на багатозначності окремих лексичних одиниць; використання фонетичної омонімії; буквальне трактування висловлювань-кліше та окремих реплік співрозмовника, що зазвичай вживаються у переносному значенні.

Повному подоланню комунікативних порушень сприяють стратегії кооперації з тактиками підігрування, примирення і ввічливості, а також окремі тактики стратегії уточнення. Решта стратегій і тактик (виправлення, ігнорування, переформулювання, уточнення) призводять лише до часткового подолання комунікативних порушень. Тому важливу роль у процесі подолання комунікативних порушень відіграє інтеракційність між стратегіями і тактиками співрозмовників. Врахування реакції партнера, ефекту від реплік-виправлень та зауважень співрозмовника допомагають налагодити конструктивну інтеракцію, в якій комуніканти чують один одного й намагаються подолати комунікативні порушення.

Лінгвістичні засоби, які використовуються для подолання комунікативних порушень на внутрішньому рівні комунікації, включають: прийом мовної гри на прямому та переносному значенні слів; використання фатичних висловлювань та висловлювань-пояснень металінгвістичного характеру; тлумачення окремих слів або сполучень, що стали центром комунікативного конфлікту; переформулювання власних висловлювань, запитань; уточнюючі зауваження й запитання, вказівки на помилку металінгвістичного типу.

Авторська ігрова стратегія подолання комунікативних порушень, яка здійснюється за допомогою тактики авторського коментаря, спрямована в першу чергу на читача. Автор прагне налагодити довірливий зв’язок зі своїм читачем, намагаючись уникнути „комунікативного провалу” і допомогти читачеві в подоланні наявних порушень.

Порушення логічного характеру долаються на позатекстовому рівні – з позиції читача. Читацька стратегія прийняття абсурду за гру дозволяє долати такі порушення і розглядати їх як особливий художній прийом автора. Подолати створені таким чином порушення можна, розглядаючи їх у рамках такої моделі, в якій усі закони реального світу реалізуються особливим чином.

Одержані результати свідчать про доречність і ефективність сучасного інтеракційного підходу до аналізу стратегій і тактик мовленнєвого спілкування. Запропонований погляд на проблеми створення і подолання комунікативних порушень намічає й деякі перспективні напрямки досліджень. Інтерес для подальшого вивчення стратегій і тактик мовленнєвого спілкування представляє компаративний аналіз дискурсивних стратегій і тактик в умовах реальної та „абсурдної” комунікації; дослідження процесів інтерпретації імпліцитних смислів висловлювань та їх впливу на успішність/неуспішність інтеракції; вивчення французьких стратегій і тактик дискурсу з урахуванням їх національно-культурної специфіки; поглиблене осмислення окремих стратегій на матеріалі різних дискурсивних жанрів.