Дубровський І.М. Система соціального партнерства як регулятор соціально-трудових відносин в умовах трансформації українського суспільства (соціологічний аналіз)

Краткое содержание

Основний зміст роботи

У вступі обгрунтовується актуальність теми дисертації, ступінь її розробленості, визначаються її ціль,  задачі, об'єкт і предмет дослідження, надається характеристика теоретичної й емпіричної бази дослідження, розкривається теоретико-методологічне і практичне значення роботи і т.д.

 У першому розділі дисертації "Теоретико-методологічні підходи до соціологічного аналізу проблеми" розкривається специфіка соціологічного підходу до аналізу соціального партнерства, його поняття і сутності як суспільного явища, ролі і місця в механізмі регулювання соціально-трудових відносин.

У першому підрозділі "Поняття і сутність категорії соціального партнерства" уточнюється визначення поняття і сутності соціального партнерства на перетині різних концептуальних підходів, зокрема  таких соціологічних теорій як феноменологія, функціоналізм, конфліктологічний і цивілізаційно-діяльнісний підходи.

Соціологічний підхід дозволив здійснити комплексний системний аналіз даного феномену, виявити взаємозв'язок і взаємодію системи соціального партнерства з іншими соціальними явищами. Автор визначає соціальне партнерство як соціальну взаємодію, яка здійснюється на основі певних норм, процедур щодо узгодження інтересів основних суб'єктів соціально-трудових відносин, їхніх цільових настанов, що сприяє досягненню загальних соціально-значущих цілей. Соціологічний підхід дає можливість розглянути соціальне партнерство крізь призму потреб і інтересів суб'єктів соціально-трудових відносин, які різняться за статусом у соціальній ієрархії суспільства, що визначає різний рівень доступу до соціальних ресурсів і, відповідно, їхнього добробуту, участі в управлінні тощо.

Соціальне партнерство виступає інструментом узгодження спільних зусиль в організаційно-управлінській діяльності соціальних суб'єктів у соціально-трудовій сфері, що забезпечує можливість досягнення консенсусу у вирішенні суперечок, конфліктів, які виникають між ними. Основою соціально-партнерських відносин виступає взаємозалежність соціальних інтересів суб'єктів, спільність їх стратегічних цілей - досягнення стабільності соціальної системи, її прогресивного розвитку.

В ідеальній моделі партнерська взаємодія базується на можливості справедливого розподілу соціальних ресурсів, гармонізації інтересів, вирівнюванні статусних позицій. У реальній ситуації суб'єкти соціально-трудових відносин різняться за статусом, місцем і роллю в соціальній ієрархії, а також рівнем прибутків, структурою особистого споживання, участю в громадському житті, що визначає специфіку їхніх інтересів, потреб і цінностей. Становлення системи соціального партнерства передбачає необхідність зміни як об'єктивних умов, так і суб'єктивних чинників, що детермінують процес утвердження даного інституту у транзитному соціумі.

Другий підрозділ "Місце, роль і функції системи соціального партнерства в механізмі регулювання соціально-трудових відносин"   присвячений визначенню місця соціального партнерства в регулюванні соціально-економічних відносин, управлінні ринком праці. Соціально-партнерські відносини покликані сприяти гармонізації інтересів основних суб'єктів соціально-трудової сфери, досягненню їх оптимального балансу цивілізованим шляхом, реалізації соціально-значущих цілей, заради яких суб'єкти повинні поступитися вузькогруповими, корпоративними, приватними інтересами.

Досягнення спільних соціально-значущих цілей забезпечується використанням соціального партнерства як одного з інструментів, що дозволяє легітимними засобами домогтися зниження напруженості, попередження конфліктів у соціально-трудовій сфері.

У дисертації розглядаються функції системи соціального партнерства як регулятора соціально-трудових відносин.

Третій підрозділ "Суб'єкти, предмет, моделі соціально-партнерських відносин у сфері праці" характеризує статус, роль учасників взаємодії в системі соціального партнерства. Її суб'єктами виступають представники учасників взаємодії в соціально-трудовій сфері - профспілки й інші об'єднання, які висловлюють та захищають інтереси найманих працівників; асоціації, об'єднання роботодавців, які представляють інтереси власників, підприємців; виконавчі органи державної влади, які покликані створити умови для конструктивного діалогу.

Предмет соціального партнерства відображає потреби й інтереси суб'єктів соціально-трудової сфери - зміст, характер, умови й оплату праці тощо. Суб'єкти системи соціального партнерства відрізняються за соціальними характеристиками, статусом, місцем у суспільній ієрархії, потребами, інтересами, цільовими настановами, пріоритетами і т.п., що визначає їх ставлення до вирішення суспільно важливих питань. У процесі соціально-партнерської взаємодії можливе вирішення проблем, що виникають внаслідок різного доступу до соціальних ресурсів, не однакових статусних позицій і виступають джерелами соціальної напруженості і конфліктів.

Моделі соціально-партнерських відносин розглядаються як можливі форми і засоби досягнення консенсусу між суб'єктами на ринку праці. Оцінка оптимальності моделей соціально-партнерської взаємодії здійснюється з урахуванням специфіки об'єктивних умов і суб'єктивних чинників, що визначають життєдіяльність її суб’єктів і означеної системи в цілому.  Відповідно до їх соціального статусу, характеру проблеми, більш ефективною є модель, яка забезпечує можливість досягнення консенсусу, співробітництва між ними при вирішенні конфліктних ситуацій.

У другому розділі "Формування системи соціального партнерства в сфері праці в умовах трансформації українського суспільства" аналізуються об'єктивні умови і суб'єктивні чинники, які детермінують реальний стан партнерських відносин, сприяють або перешкоджають становленню останніх як механізму регулювання відносин на ринку праці.

Результати конкретно-соціологічних досліджень стану відносин у трудовій і управлінській сферах українського суспільства дозволили автору зробити висновки щодо ступеня розвиненості системи соціального партнерства.

Автором були запропоновані шляхи оптимізації управління системою соціального партнерства, її становленням, функціонуванням і розвитком.

У першому підрозділі "Соціально-трудові відносини у сучасній Україні: специфіка становлення ринкової моделі" аналізуються особливості трансформації соціально-трудової сфери в Україні, об'єктивних умов (становлення правового поля, демократичних механізмів управління і т.п.) і суб'єктивних чинників (низький рівень соціальної зрілості суб'єктів, відсутність чітких настанов на досягнення соціально-значущих цілей компромісним шляхом, орієнтація на вузькогрупові інтереси тощо), що виступає причинами деформацій, обмежує можливості використання принципів соціального партнерства, веде до зростання соціальної напруженості, конфліктності в цій сфері.

Історичний досвід свідчить, що система соціального партнерства є найбільш оптимальним регулятором соціально-трудових відносин, попередження соціальної напруженості, конфліктності в суспільстві.

У другому підрозділі "Ринок праці: його стан, функції, механізми регулювання" аналізується характер взаємодії між основними суб'єктами ринкових відносин - державою, представниками управлінських структур, бізнес-структур, найманих працівників.

Деструктивні процеси в цій сфері проявляються в порушенні балансу між попитом на робочу силу і її пропозицією, катастрофічним зростанням безробіття, посиленням експлуатації найманих працівників, погіршенням умов праці, що веде до соціального напруження, підвищення рівня конфліктності в організаціях. У роботі надається характеристика функцій ринку праці, обгрунтовується необхідність впровадження легітимних механізмів його регулювання.

У третьому підрозділі "Система соціального партнерства: особливості становлення і перспективи розвитку" визначаються фактори, що детермінують інституалізацію партнерських відносин у соціально-трудовій сфері. Перш за все, це необхідність створення організацій, що представляють інтереси найманих працівників і власників, розробки законодавчої бази як основи регулювання відносин між ними. Визначена необхідність впровадження оптимальних механізмів взаємодії між ними, узгодження соціальних потреб і інтересів сторін системи соціального партнерства легітимними шляхами. Об'єднання ролей роботодавця і посередника в особі держави обумовлює суперечливість її позицій в управлінні відносинами суб'єктів у сфері праці, усунення від виконання регулятивних функцій, в той час як в умовах транзиції необхідна активна державна політика підтримки партнерських відносин, як ефективного засоба зниження соціальної напруженості, вирішення протиріч цивілізованим шляхом.

У четвертому підрозділі "Соціальна технологія оптимізації управління становленням і функціонуванням системи соціального партнерства в Україні" пропонуються рекомендації щодо підвищення ефективності управління системою партнерських відносин у соціально-трудовій сфері, оптимізації умов і чинників їх формування.

Необхідними умовами становлення партнерських відносин є: інституалізація організаційних форм захисту інтересів суб'єктів, механізмів їх партнерської взаємодії, відпрацювання правового поля, підвищення соціальної зрілості, громадської активності сторін. Необхідним є створення оптимальних соціально-економічних механізмів регулювання взаємодії учасників на різних управлінських рівнях - національному, регіональному і місцевому.

Ефективне соціальне партнерство між суб'єктами ринку праці можливо в умовах демократизації управління, впровадження принципів взаємної відповідальності, зворотного зв'язку тощо.

У "Висновку" підведені підсумки, узагальнені результати дисертаційного дослідження соціального партнерства як суспільного явища, регулятора соціально-трудових відносин у  транзитному українському суспільстві, визначені його основні характеристики і функції, перспективи подальшого розвитку. Зокрема, підкреслено, що система соціального партнерства як регулятор соціально-трудових відносин в сучасній Україні тільки починає розвиватися. В управлінській сфері простежується відчуженість інтересів владних структур і працездатного населення, зростання недовіри до інститутів влади і систем представництва інтересів власників. Соціологічні дослідження свідчать про те, що при прийнятті важливих управлінських рішень у сфері соціально-трудових відносин має місце дисбаланс статусних і ресурсних позицій основних суб'єктів ринку праці. Однак, у соціально-трудовій сфері йде активне утвердження діалогової взаємодії між її основними суб’єктами, поступово формуються інститути соціального партнерства. Для їх ефективного функціонування необхідні певні об’єктивні умови, зокрема - розвинуте громадянське суспільство, демократична правова держава, стабільно високий рівень соціально-економічного розвитку країни та інші.

Суб'єктивним чинником, що детермінує функціонування системи соціального партнерства, є соціальна зрілість її суб'єктів, ступінь усвідомлення ними спільності інтересів, наявність певного рівня знань, умінь, навичок, необхідних для ведення конструктивного діалогу.

Соціологічний аналіз проблеми дозволив розширити знання про сучасний стан системи партнерських відносин, визначити критерії її ефективності, намітити шляхи оптимізації управління її функціонуванням і розвитком в сучасній Україні.