ЕКОНОМІЧНІ ЗАСАДИ ВХОДЖЕННЯ УКРАЇНИ У СВІТОВІ ТТС

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У вступі розглянуто та обґрунтовано актуальність теми дисертаційної роботи для науки та практики, визначено основну мету, об’єкт, предмет та завдання дослідження, розкрито новизну наукових положень, запропонованих автором особисто, теоретичне та практичне значення одержаних результатів, ступінь та характер апробації, публікації автора, структуру та обсяг дисертації.

У першому розділі «Теоретичні основи інтеграції національного транспортного комплексу до світових ТТС» розглянуто сучасний стан, традиційні схеми побудови взаємовідносин у транспортному секторі України та запропоновано новітні підходи до формування структури транспортно-економічних зв’язків іншої якості.

Проведений аналіз сучасного стану транспортно-комунікаційної мережі України та виконані розрахунки підтвердили наявність потужного потенціалу розвитку та невідповідність показників роботи транспорту цим потужностям. Проаналізовано підхід, на базі якого формувались господарські зв’язки на протязі багатьох минулих років, окреслено його основні риси та принципи побудови. Визначено, що розвиток транспортної галузі, регіону, території було сформовано на підставі єдиної методологічної бази, що стає неефективним та виключає можливість розвитку в умовах сучасності. В роботі підкреслено, що, незважаючи на те, що цей підхід використовується й до сьогодні, автором запропоновано нову систему взаємовідносин у транспортній сфері, побудова якої ґрунтується вже не на галузевому принципі, а сформована за територіальною та товарною ознаками. Транспортно-технологічні системи (ТТС) являють собою спеціалізований транспорт з наземними терміналами, певними комерційно-правовими умовами та схемами доставки вантажів, які становлять найменші перешкоди на шляху просування вантажів та пасажирів.

Сьогодні процес оптимізації просторової організації території країни, включаючи її підсистемні рівні у вигляді регіонів та розташованих на їх територіях транспортно-комунікаційних мереж, повинен враховувати сучасні тенденції розвитку економічних і соціальних відносин. При цьому принциповою відмінністю має бути орієнтація не тільки на екстенсивні фактори розвитку, але й на використання інноваційного потенціалу регіону. Крім того, реалізація таких взаємин можлива тільки на основі партнерських відносин всіх зацікавлених суб’єктів: органів влади, бізнесу і населення. Такий підхід може бути заснований на системному використанні наукових прогнозів, цільових програм, балансових розрахунків і методів оптимізації рішень стратегічного управління при визначенні та реалізації цілей і завдань в сфері соціально-економічного, екологічного та інноваційного розвитку. У цьому випадку просторовий розвиток стає одним з елементів системи територіального стратегічного розвитку регіону, а його ефективність визначається узгодженістю всіх його рівнів і взаємодією зацікавлених сторін. Необхідність нового світогляду та підходів в цьому напрямку поглиблюється встановленням стійкої асиметрії господарських відносин між країнами світу, геоекономічний простір стає зоною впливу лише декількох держав, в основі політики яких є національний стратегічний інтерес, в іншому випадку – корпоративний. Світова торгівля, завдяки новим інформаційним технологіям, безперервно здійснюється на інтерактивних майданчиках. Автоматичні електронні інтеракції за ринковими цінами на товари та послуги та неадекватно пов’язані з ними інтелектуальні та матеріальні ресурси національних господарств підтримують нестійкий динамічний баланс, який не забезпечує економічної стабільності держави. В результаті проведеного аналізу автором виявлено, що більшу вигоду, стабільність та надійність отримують не ті країни, які виробляють товари або послуги, а ті, що управляють цими потоками, і є продуцентами новітніх технологій, приймають участь у перерозподілі фінансових потоків. Сучасний рух у напрямку постіндустріального розвитку обумовлює інший підхід до розгляду національного господарства, коли територія держави розглядається не тільки як фізичний базис розміщення продуктивних сил, а передусім як просторове середовище для розвитку супутніх, але не менш важливих факторів, таких як знання, інформація, інновації.

Існуючий сьогодні підхід, заснований на прийнятті як стрижневого напрямку - територіальну організацію господарства і населення, є украй недостатнім, оскільки втрачає з поля зору ряд важливих аспектів сучасності, найголовнішим з яких є інформатизація суспільства. Просторово-локалізовані економічні агенти підпорядковують свою поведінку уніфікованим економічним законам, які не розрізняють географічних координат, кліматичних та геологічних особливостей. Доведено, що просторовий фактор є істотним для розуміння і описання реальних закономірностей економічної поведінки, формування синтетичних результатів економічної діяльності в масштабах національної економіки, тому для явного визначення особливостей прояву цих закономірностей необхідно чітко уявляти теоретичну основу та інструментальні засоби для отримання прогнозованих результатів.

Економічне значення території складають моделі територіального обміну, зв'язки між покупцями і продавцями, взаємозалежності у виробництві, ринки праці, вони є утворюючими факторами інститутів, в першу чергу державної влади. Але застосування поняття транспортно-економічного простору, сформованого різними просторовими рівнями, поєднаного інформаційними потоками і інтегрованого в сучасну систему світових взаємин, на думку автора, набагато точніше визначає стан розвитку національної господарської системи. Автором встановлено, що поряд із всебічним зростанням рівня значення просторового розвитку територій національного господарства, саме моделі такого розвитку мають найбільший рівень складності у порівнянні з точковими моделями. Поряд з умовами, які описують регіон в цілому, вони повинні характеризувати розміщення природніх ресурсів, населення, інфраструктури, виробництва; комплексний розвиток субрегіонів та основних агломерацій, внутрішньорегіональні потоки товарів та послуг, фінансових та трудових ресурсів.

При цьому транспортна сфера відіграє ключову роль у процесі прийняття рішення. Важливо, що просторова система ніколи не буває статичною і транспорт – один з факторів, який впливає на те, якою вона буде. У свою чергу, всі можливі економічні рішення, так чи інакше, прямо чи опосередковано впливають на формування та функціонування транспортної системи.

Другий розділ «Економічні механізми ефективного функціонування транспортного комплексу країни у світових ТТС» і присвячений проблемам побудови в Україні сучасних ТТС, які відповідають загальносвітовим тенденціям формування та розвитку. Визначено основні принципи, які мають бути імперативами розвитку ТТС, методичні підходи до формування інтелектуальних, інформаційно забезпечених та доступних ТТС.

Процеси глобалізації, які безпосередньо впливають на українську економіку та її транспортний сектор, збільшують обсяги транспортування та попит на товарний взаємообмін. Тільки ефективність та гнучкість, рух у напрямку забезпечення новітніми технологіями, використання передових комерційних стратегій підприємствами транспорту України дозволять стати їм учасниками світового транспортного ринку на паритетних началах. Автором доведено, що обсяги експорту транспортних послуг та вимоги до рівня їх якості визначаються територіальним розміщенням виробничої бази України, її структурою, спеціалізацією та кооперацією, напрямками економічних зв’язків, внутрішніх та міжнародних, їх інтенсивністю; ступенем використання транзитного потенціалу країни; макроекономічними показниками діяльності держави, діловою та споживчою активністю населення. Аналіз свідчить про те, що практично у всіх країнах-стратегічних партнерах України спостерігається зниження ділової активності усіх економічних агентів, та доволі повільними є темпи відновлення після рецесії, зростаючі показники державного боргу та невирішені соціальні проблеми. На цьому тлі Україна демонструє поступове економічне зростання, яке посилене наявністю позикових коштів на вітчизняних ринках та можливістю завдяки ним підтримувати внутрішній попит та розширювати внутрішні ринки. В табл. 1. представлені данні порівняльного аналізу України з розвинутими державами світу. Основне завдання, у вигляді програм розвитку на найближчі десятиріччя, яке обов’язково потрібно вирішувати державі – зниження соціальної напруги, забезпечення гідних умов праці та рівня заробітної плати робітникам, скорочення кількості безробітних, відповідне пенсійне забезпечення – безпосередньо залежить від розвитку та стабільності економіки, в якій транспорт, з одного боку безпосередньо забезпечує реалізацію цього процесу, а з іншого, сам є користувачем та вкрай чутливий до проявів нестійкості всієї системи в цілому.