ЭРГОНОМИЧЕСКИЕ ОСОБЕННОСТИ СОВЕРШЕНСТВОВАНИЯ ВНУТРЕННИХ АРХИТЕКТУРНЫХ ПРОСТРАНСТВ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У першому розділі - «ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ІНТЕР'ЄРІВ У СУЧАСНІЙ АРХІТЕКТУРІ» - розглядаються особливості розвитку професійних, концептуальних уявлень про закономірності композиційної організації інтер’єрних просторів. Подані аналітичні методи дослідження й організації інтер'єрів у вітчизняному і закордонному будівництві.

Показано, що створення закритого простору для визначеної функції, на-самперед для захисту людини від несприятливих впливів природного середовища, завжди було основною практичною задачею зодчества. З’ясовано, що в різних напрямках сучасної архітектури формуються різні професійні уявлення і творче відношення архітектора до зовнішніх і внутрішніх просторових форм. Історія філософських поглядів на природу простору вказує на можливість прояву також у наш час протилежних естетичних, художніх уявлень про простір, у тому числі на можливість прояву й ідеалістичного, модерністського підходу. Показано, що сутність сучасного модернізму полягає не в прагненні до перетворення реального

5

світу за законами краси, а лише прагнення заснувати новий спосіб бачення, відірвану від реальності концепцію сприйняття і відображення простору. Розвиток професійних уявлень про інтер'єр у сучасній архітектурі - складний процес переплетення художніх концепцій і творчої розробки соціально-економічних, технічних, технологічних, психологічних проблем, пов’язаних з зодчеством.

Обґрунтовано художню концепцію композиційної структури інтер’єрного простору. Показано, що одним зі значних досягнень сучасної архітектури за ос-танній період з'явилася розробка художньої концепції єдності тектонічної і про-сторової структури будинку.

Виявлено, що одним з аспектів проблеми є створення оптимальних функ-ціонально-типологічних параметрів мінімального простору визначеного при-значення, що включають доцільні параметри і форми устаткування, меблів і га-барити людини при визначених функціональних діях. Інший аспект проблеми архітектурно-композиційної організації малого (мінімального) інтер’єрного простору - це гуманізація архітектурної форми і простору інтер'єра, маючи на увазі особливе співвідношення людини і простору, а також їхній органічний взаємозв'язок. Гуманізація архітектурного середовища – забезпечення позитивних психофізичних впливів на людину.

Розглянуто аналітичні методи організації простору в структурі, що випливає, і послідовності: функціонально-енергетичних аспектів, що поєднано з ерго-номічними характеристиками споживача до структурних аспектів організації простору і, нарешті, до деяких (синтетичних) інформаційних аспектів, що пов'язано з психологічним сприйняттям відношенням людини до просторової структури. Показано, що художні концепції формування інтер'єра початку XX століття, їхні сталі форми, що виявилися у сучасній архітектурній теорії і практиці, дають можливість конкретизувати на їхній основі принципи композиційної організації інтер'єра, виділити з них основні. Це такі принципи:

- взаємопроникнення внутрішнього і зовнішнього простору;

- принцип єдності структури внутрішнього простору;

- принцип композиційної єдності інтер'єра та його матеріально-предметного наповнення.

Показано прийоми і засоби здійснення принципу взаємопроникнення внут-рішнього і зовнішнього простору. Встановлено, що в архітектурі існує два прийоми зв'язку внутрішнього простору з природою: один - коли внутрішній простір начебто захоплює природу, тобто природа входить в інтер'єр, інший прийом, коли внутрішній простір своїми частинами, широким розкриттям начебто входить у зовнішній світ, складаючи з ним єдине ціле. На підставі цього виділяємо два прийоми: використання простору для забезпечення зв'язку інтер'єра й оточення і введення в інтер'єр природних елементів.

Показано прийоми і засоби реалізації принципу єдності структури інтер’єрного простору. З’ясовано, що умовою послідовної єдності внутрішнього простору вважається існування закономірних зв'язків окремих частин цього прос тору, де

6

зв'язки розуміються як різноманітні прийоми, що відбираються у самому ході творчого процесу. В архітектурній практиці традиційними і такими, які найчастіше зустрічаються видами зв'язку між окремими приміщення є: коридорна, атріумна, анфіладна і зв'язок просторів їх зон. Коридорні та атріумні зв'язки застосовуються, в основному, в інтер'єрах з функціонально-розчленованими просторами, а для функціонально-єдиних просторів, що характеризуються послідовним розчленовуванням функціонального процесу, використовується анфіладна і зальна. Таким чином, можна виділити наступні найбільш загальні і характерні прийоми здійснення принципу єдності структури інтер’єрного простору:

- організація просторів взаємозв'язку, де приміщення мають різні функціональні призначення;

- використання об'ємних і площинних елементів зв'язку в інтер'єрах, де вираховуються окремі функціональні зони.

Показано, що завдання архітектурно-композиційної організації інтер'єра є найактуальнішою проблемою в теорії і практиці сучасної архітектури. У зв'язку

з цим підвищуються вимоги до виразності рішень інтер'єрів з врахуванням соціальних, економічних, функціональних, типологічних та ін. вимог, а також виникає необхідність у більш глибокому вивченні питань композиції внутрішнього простору при підготовці фахівців у вищій архітектурній школі. На підставі художніх концепцій формування внутрішнього простору і їхньої конкретизації в умовах новітньої теорії і практики, виявлені і сформульовані принципи композиційної організації інтер'єра: принцип взаємопроникнення внутрішнього і зовнішнього простору, принцип єдності структури інтер'єра і принцип композиційної єдності інтер'єра і його матеріально-предметного наповнення.

На сучасному етапі розвитку теорії архітектури виникає необхідність розробки проблем психологічної організації, гуманізації і художньої виразності інтер'єра. Це положення підтверджує необхідність системного підходу до питань композиції внутрішнього простору.

У другому розділі - «ергономічНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ ІНТЕР’ЄРНИХ ПРОСТОРІВ» - розглянуті ергономічні фактори, що впливають на формування інтер’єрного простору, а саме: масштаб і пропорції, антропометричні вимоги, психофізіологічне сприйняття, світлокольорове середовище. Орієнтація архітектурної діяльності на конструктивне рішення у формуванні інтер’єрного простору вказує на необхідність системного підходу при розгляді даного питання. Показано, що масштабність безпосереднім чином розкривається у співвідношеннях тих елементів будинку, робота яких найбільш наочна і дозволяє оцінити розміри значущості будинку стосовно людини.

З’ясовано, що внутрішній простір будинків володіє своїм масштабом, як правило, він дрібніший, ніж масштаб екстер'єру. У той час як масштабність зовнішньої архітектури враховує співвідношення об'єкта до людини і до параметрів зовнішнього середовища (з розчленування зовнішнього об’єму і його деталі більше,

7

ніж в інтер'єрі), у інтер'єрі співвідношення з масштабом людини здійснюється через більш тонке моделювання форми і фактур. Зовнішній об’єм будинку в якійсь мірі відчужений від людини. Знаходячись поза будинком, людина відносно самостійна і незалежна від впливу архітектурних форм, у той час як в інтер'єрі вона вступає в активну взаємодію з архітектурою. У сучасній архітектурі поверхні, що обгороджують, часто служать лише мембраною, що відокремлює внутрішнє середовище від зовнішнього. Звідси зближення масштабів (зовнішньої і внутрішньої архітектури). Стосовно архітектурного масштабу можна вивести ряд положень: масштаб споруди залежить від характеру її взаємозв'язку з навколишнім простором, будь то архітектурний ансамбль чи природний пейзаж; мірилом масштабності в архітектурі інтер'єра є людина; масштаб інтер'єра нерозривно зв'язаний з функціональною організацією внутрішнього простору і його конструктивною структурою; масштаб встановлюється системою членувань об’єму, співвідно-шенням частин і цілого, ступенем деталізації; при організації масштабного ладу архітектурних форм інтер'єра враховуються можливі відстані їхнього сприйняття.

Обґрунтовано принцип домірності у композиції інтер'єра. Поняття «домір-ність» у визначеній теорії композиції має на увазі пропорційність, масштабність архітектурної форми. У сучасної архітектурі правомірна велика ємність цього поняття: порівняння архітектури з людиною як облік закономірностей його сприйняття і як пов'язаний з цим ступінь розмаїтості та однаковості архітектурного середовища. Зорове сприйняття людини об'єктивний «обмежник» і регулятор розмірів, форми характеру, створюваного архітектурно-просторового середовища. Людина не повинна губитися у надмасштабі сучасного міста чи величезного простору громадського будинку.

Показано, що проблема «людина-простір» є однією із складових елементів ергономічного підходу до формування середовища життєдіяльності людини. У сучасній науці розрізняють наступні просторові зв'язки людини з навколишнім середовищем: розмірні і перцептиві. З цієї причини просторові зв'язки розглядаються  у двох аспектах: антропометричних і проксемічних.

З’ясовано, що важливу роль у сприйнятті архітектурного образу інтер'єра видовищного будинку відіграє характер архітектурної форми, емоційне звучання ліній що її виражають, кольори, фактури і освітлення. Показано, що за допомогою системного підходу можна провести умовне розчленовування точок зору щодо взаємодії суб'єкта з архітектурним середовищем у наступному порядку:

- розкрити об'єктивні закономірності гармонізації архітектурно-просторового середовища з погляду різних композиційних прийомів і застосування засобів художньої виразності, тобто на рівні його оптичного змісту: упорядкованість, домірність, співпідпорядкованість, повторення цілого в його частинах, рівновага, єдність композиції та ін.;

8

- розкрити вплив потреби, утилітарної чи естетичної, що спонукує цілеспрямований чи прогулянковий рух з урахуванням впливу суб'єктивних образно-асоціативних характеристик, уваги і психологічної установки на формування і сприйняття художнього образу.

Показано роль факторів внутрішньої мотивації у сприйнятті інтер'єра.

1) Роль фактора потреби людини у сприйнятті інтер'єра. В інтер'єрі громадського будинку реалізується два типи потреб людини: матеріально-утилітарна і художньо-естетична.

2) Роль уваги у сприйнятті інтер'єра. На людину архітектурне середовище діє безліччю зовнішніх подразників, стимулів: простір, поверхня, форма, фактура, світло, колір і т.д. У свою чергу сприймаюча особистість має свою психологічну установку. Відповідно до цієї установки архітектурне середовище набуває для особистості різної значимості. Взаємодія внутрішніх спонукань суб'єкта із зовнішніми подразниками, що набувають у даний момент найбільшої значимості, виражається у вибірковому характері психологічної діяльності (руху і сприйняття), в зобов’язанні вибору визначеного об'єкта, що і здійснюється за допомогою уваги.

3) Роль установки у сприйнятті інтер'єра. З психологічним впливом ком-позиції інтер'єра на людину пов'язане поняття установка – як готовність суб'єкта до сприйняття.

4) Роль фактора часу у сприйнятті інтер'єра. Час належить до числа найважливіших атрибутів процесу руху і естетичного сприйняття в інтер'єрі. Він є сукупністю безлічі просторово-часових властивостей компонентів композиції і системи внутрішнього руху в будинку.

З’ясовано, що уявлення про архітектурну форму інтер'єра поширюються у процесі дослідження закономірностей сприйняття просторово-часових власти-востей композиції. Відчуття простору поєднане з психологічними особливостями особи (сполучення просторових вражень у часі, залежність перцептивного часу від цільової настанови сприйняття, кількості і змісту інформації в архітектурній формі і т.д.).

У третьому розділі - «ПРИЙОМИ І ЗАСОБИ ФОРМУВАННЯ ІНТЕР’ЄР-НИХ ПРОСТОРІВ З ВРАХУВАННЯМ ФУНКЦІОНАЛЬНИХ ПРОЦЕСІВ» - з'ясовано, що в інтер'єрах громадських видовищних будинків реалізуються два типи поведінки відвідувачів: цілеспрямовано-екстрогенне та мимовільно-інтрогенне. При проектуванні внутрішнього простору завданням архітектора є визначення зон відповідної поведінки людей і диференціація їх у просторі. При цьому в організації утилітарного руху в інтер'єрі громадських будинків враховується екстрогенно-цілеспрямована поведінка людей. Вона обумовлює технологічний аспект функціонального процесу і визначає основні потоки руху людей.

Екстрогенна поведінка людини обумовлена конкретною практичною пот-ребою. Вона виявляється там, де ставиться якась задача, де визначається та чи інша мета, котру необхідно досягти, і де ці задачі можуть бути заздалегідь яким-небудь

9

чином «заплановані». Екстрогенна поведінка підтримується за допомогою вольового зусилля та у цьому смислі є примусовою. Інтрогенна поведінка має місце, коли у суб'єкта немає практичної потреби, для задоволення якої необхідно який-небудь предметний зміст. Вона обумовлює «прогулянковий» рух відвідувачів, необмежений вибір напрямків у межах визначеного простору. Якщо екстрогенна поведінка - цілеспрямований рух є визначальним в організації технології функціонального процесу, то інтрогенне сприйняття є основою, що визначає естетичну взаємодію суб’єкта з архітектурним простором. Однак, не слід вважати, що ці форми поведінки розділені між собою якоюсь непрохідною стіною. Навпаки, у звичайному житті вони настільки тісно зв'язані між собою, що їх не завжди легко віднести до тієї чи іншої визначеної форми.

В архітектурній ергономіці під категорією «людський фактор» розуміється вивчення і використання в архітектурному проектуванні даних про вплив на людину змісту і характеру організації архітектурного простору, у залежності від системної сукупності особливостей середовища і процесів життєдіяльності людей. Ергономічний підхід допускає наявність в архітектурній системі об'єкта дослідження і проектування - трьох системно формуючих компонентів: 1) людина – «мотиватор» системи, що визначається своїми характеристиками (фізіологічними, психологічними, медичними і т.п.), антропологічними параметрами й основними вимогами до меблів та устаткування, а також і до архітектурного простору, у якому здійснюється функціональний процес; 2) «технологічної» підсистеми - меблів, устаткування і т.п. що забезпечують як виконання даного функціонального процесу, так і виконання інших функціональних складових підсистеми «людина» - антропометричних, фізіологічних, психологічних особливостей; 3) архітектурного середовища, характеристиками якого є об’єм (кубатура), габарити (довжина, ширина, висота і т.п.), обумовлені як особливостями «підсистеми-мотиватора» (людини, групи, населення і т.п.), так і необхідним устаткуванням і меблями. При такому розміщенні мотивуючих факторів зупинимося на дослідженні функціонально-діяльних процесів людини, здійснюваних у предметно-просторовому середовищі видовищних комплексів.

З’ясовано, що структурна організація плану та впорядкованість ціле-спрямованого руху в інтер'єрі громадського будинку вимагає обов'язкового вра-хування ряду умов:

- чітка диференціація планувальної структури плану та площі;

- визначення кількості джерел цілеспрямованого руху;

- розкриття якості і характеру обов'язкових і бажаних зв'язків між функ-ціональними зонами;

- інтеграція і диференціація функціональних зон за принципом функціональної і психологічної сумісності;

- усунення перетинання потоків, необґрунтованих спусків-підйомів;

10

- скорочення відстаней між основними функціональними ділянками, вибору прямолінійного графіка руху, досягнення простоти і виразності архітектурного рішення.

Вважаємо, що після задоволення практичної потреби у вестибульній групі видовищного будинку (придбання квитків, зняття верхнього одягу і т.д.) увага відвідувачів (людини) до навколишнього середовища стає невимушеної. При невимушеній активності у фойє відвідувач не ставить перед собою мети бути уважним, і тоді його активність (рух і сприйняття) носить інтрогенний – «прогулянковий» характер. Це функціональна умова і психофізіологічний стан, при якому увага вільна від практичних турбот. Людина – «відвідувач» відчуває потребу в естетичному сприйнятті простору. Виходячи з цього, архітектура фойє повинна будуватися на підставі обсягу уваги споживачів, інформаційного потенціалу елементів композиції і часу сприйняття. Для керування мимо-вільною увагою важливо вже не стільки розкриття архітектурно-планувальної структури інтер'єра, скільки «помітність» того елемента, на який повинно бути спрямована увага. Увага суб'єкта у цьому випадку залучається до яскраво освітленого об'єкта, що приносить задоволення, становить інтерес, збуджує цікавість і т.п. Розміщення таких об'єктів у зоні інтрогенної поведінки людей активізує їхній рух і сприйняття. Якщо при орієнтації цілеспрямованого руху довільна увага виникає у результаті поставленої мети, заздалегідь складеного плану і підтримується за допомогою вольового зусилля, то мимовільна увага викликається зовнішніми причинами і залежить від таких збудників, як:

- інтенсивність (контраст, активність, помітність елементів композиції);

- оригінальність – незвичайність архітектурної форми, сміливість контрастного рішення і т.п.;

- розмаїтість, асиметрія, ритм простору, що перетікає, складність елементів композиції;

- пластику архітектурної форми, тектоніки і синтезу мистецтв;

- включення у композицію елементів живої природи;

- візуальний зв'язок із зовнішнім середовищем;

- складність траєкторії руху, зміна точок зору, частота зміни зорового кадру і т.п.

Дослідження групи приміщень фойє з цих позицій дозволили вивести дві основні вимоги у значній мірі, що визначають характер композиції інтер'єра:

- організація вільної (пластичної) об'ємно-просторової, архітектурно-пла-нувальної і конструктивної (тектонічної) системи;

- організація траєкторії руху, що забезпечує динаміку сприйняття.

Виявлено, що при невимушеному русі характер сприйняття архітектурного простору залежить і від його траєкторії. Вона визначає кутову швидкість і час сприйняття при русі мимо об'єкта і довкола нього. Вертикальні і горизонтальні маршрути сприйняття відрізняються своєю специфікою, яку необхідно враховувати при організації внутрішнього руху. Важливо відзначити роль засобів вертикального зв'язку в розкритті інтер'єра при русі по похилій траєкторії.

11

Відкриті засоби вертикального зв'язку: сходи, пандуси й ескалатори є техно-логічними ланками в організації функціонального процесу інтер'єра, одночасно служать активним засобом композиції в організації внутрішнього простору і, нарешті, є маршрутом сприйняття інтер'єра, що розкриває його художній зміст у часі. При русі по відкритих сходах і пандусах траєкторія сприйняття тримірна. Вона розкриває межі бачення, дальність огляду внутрішнього простору, що переходить у зовнішнє, чіткіше підкреслює їх безперервність, збільшує ракурси сприйняття і розкриває пластику простору у всіх координатах. Особливу роль при цьому набуває зорове розгортання горизонтальних поверхонь і, зокрема, площинні основи (підлоги). Розкривається значення їх малюнка, а також предметів, внесених сюди: їхнє положення, обриси і взаємодія між собою.

Темп, послідовність, траєкторія і характер руху визначають ступінь зорового розгортання простору і комплекс емоційних відчуттів. Чим більш плавна траєкторія руху, тим більше точок спостереження і тим більше відповідно інтерес, який є до інтер'єра. У залежності від призначення архітектурного простору графік руху може бути суворо прямолінійним, з'єднуючим зони інтенсивного руху по найкоротшому шляху, або невимушено звивистим - у зонах відпочинку. За швидкістю рух може варіюватися від повільного-прогулянкового до швидкого-цілеспрямованого. Швидкість, характер і траєкторія руху в інтер'єрі викликають у суб’єкта, що рухається, емоційний відгук, який заздалегідь передбачається архітектором, і повинен бути ретельно продуманим.

При сприйнятті системи просторів інтер'єра, що перетікають, переборюється одномоментність його впливу, що властиве єдиним нерозчленованим просторам, і змінюється організація процесу сприйняття у часі. Архітектор вирішує тут комплексну задачу всієї послідовної «експозиції» так, щоб забезпечити визначений маршрут руху відвідувачів, а виходить, запрограмувати послідовність вражень від зорових кадрів, що змінюються, і всієї системи композиції у цілому. При організації сприйняття послідовності просторів, що перетікають – ритму світлотіньових та кольорових відносин, пропорцій, розмірів, фактури, матеріалу і т.д., архітектор враховує взаємовідношення всього цього з людиною, що буде переміщатися у даному просторі і сприймати його в русі. Тому, темп, порядок, характер і ступінь сприйняття таких просторів повинен бути передбачений архітектором у проекті.

При всій уявній волі у виборі напрямків руху в інтер'єрах громадських будинків, загальна програма переміщення людей підкоряється визначеним зако-номірностям. Закономірність ця обумовлена рамками функціонального процесу, технологічною специфікою будинку і графіком руху. Завдяки наявності такої закономірності в русі відвідувачів громадських будинків стає реальним створення фіксованого маршруту естетичного сприйняття і визначеної програми зорових вражень. Так прогулянковий рух глядачів у фойє під час антрак-ту надає спостерігачеві відому «волю сприйняття», тоді як підйом по відкритих сходах або рух до неї дозволяє з більшою імовірністю передбачати, по якому маршруті «піде» око спостерігача, зробити сприйняття більш однозначним.

12

Фіксованим графіком руху можна у значній мірі керувати сприйняттям глядача: акцентувати його увагу на тих чи інших деталях, визначати просторовотим-часову послідовність огляду різних аспектів навколишнього середовища, впливати на «стратегію сприйняття» архітектурного простору в цілому. При послідовності сприйняття інтер'єра необхідно враховувати відстані, з якого глядач буде сприймати елементи його композиції. Сприймана в русі композиція внутрішнього простору будинку розглядається фрагмент за фрагментом, кожний з яких повинен бути опрацьований як окремий зоровий кадр і поданий таким чином, щоб найвигідніше підкреслити його достоїнства.

Рішення деяких інтер'єрів театрів, концертних залів у відомих випадках характеризується концентрацією засобів художньої виразності на першому зо-ровому враженні, що розкривається від головного входу – «головної фіксованої точки». «Головна фіксована точка» у місці переходу від зовнішнього середовища з властивим їй масштабом і просторовою організацією до середовища, побудованого за законами внутрішнього простору, часто є вирішальною у створенні першого враження про інтер'єр. Обміркована планувальна структура, концентрація засобів художньої виразності у цьому першому вирішальному зоровому кадрі формує художній образ, що запам'ятовується.

ВИСНОВКИ

1. З’ясовано, що основним змістом концепції побудови сучасного інтер'єра громадського видовищного будинку є визнання формотворної ролі функ-ціонального процесу, що визначає поводження і сприйняття людини. Дослідження проблем, пов'язаних із проектуванням і аналізом інтер'єра громадського будинку, а також врахування кола соціально-психологічних критеріїв дозволили прийняти як робочу модель (стрижень подальшого дослідження) наступну конструкцію. Усе різноманіття побудови інтер'єра і форм його сприйняття досить продуктивно можна розглядати через призму двох основних типів поведінки людини: цілеспрямовано-екстрогенного і невимушеного інтрогенного. Обумовлені матеріально-практичною і художньо-естетичної потребою, ці форми поведінки в інтер'єрі визначають різний психологічний стан людини (потребу, увагу, установку і відношення до фактора часу) є основою сприйняття інтер'єра та організації його композиції.

2. Сформульовано ергономічні основи формування інтер’єрних просторів громадського видовищного будинку. Показано, що просторово-антропометричний фактор у формуванні інтер'єра видовищного будинку відіграє визначальну роль. Розглянуто психофізіологічні умови сприйняття і поведінки людини в інтер’єрних просторах. Показано роль факторів внутрішньої мотивації і роль уваги, установки і часу в сприйнятті інтер'єра. Розкриття формотворної ролі поведінки людини (її руху і сприйняття) в інтер'єрі проходить через дослідження психологічних факторів: потреби, уваги,

13

установки, орієнтації, сприйняття часу, образно-асоціативного уявлення і т.п. Ці психологічні ланки процесів руху і сприйняття визначають функціональний зв'язок між цільовим призначенням архітектурного середовища і її формою-композицією. Показано, що реакція на сприйняття інтер'єра обумовлена не тільки психологічними умовами і передумовами. У дослідженні закономірностей сприйняття інтер'єра і його формоутворення необхідно враховувати і психофізіологічні особливості зорової системи.

3. З’ясовано, що естетична реакція від сприйняття інтер'єра обумовлена у значній мірі психологічними умовами і передумовами. З іншого боку, для виникнення естетичного почуття необхідно враховувати фізіологічні особливості зорової системи. Умовний розгляд сприйняття інтер'єра на сенсорному (фізіологічному) і перцептивному (психологічному) рівнях служить методом аналізу взаємодії людини з інтер'єром на різних зрізах об'єктивності, розглянутого змісту і допомагає розділити групи задач, пов’язаних з організацією естетичного сприйняття інтер'єра і його формоутворенням.

4. Показано, що уявлення про архітектурну форму інтер'єра поширюються у процесі дослідження закономірностей сприйняття просторово-часових влас-тивостей композиції. Архітектурний простір інтер'єра, сприймається людиною неадекватно, реально існуючому. Відчуття простору зв'язане з психологічними особливостями людини (сполучення просторових вражень у часі, залежність перцептивного часу від цільової настанови сприйняття, кількості і змісту інформації в архітектурній формі і т.д.).

5. Дослідження показало, що роль процесу руху і сприйняття в інтер'єрі громадського будинку найбільше рельєфно прослідковується в трьох основних аспектах:

- у розкритті матеріально-утилітарної основи композиції (кінетики функціонального процесу), обумовленої цілеспрямованою потребою в умовах навмисної уваги і дефіциту часу сприйняття;

- у виявленні принципів упорядкованості композиції і гармонізації естетичного сприйняття за рахунок усунення напруги уваги і відчуття нудьги від монотонності навколишнього середовища;

- у розкритті закономірностей побудови архітектурного образу за принципом діалектичної єдності ідейно-художнього призначення інтер'єра і структури композиційної побудови.

6. Визначено, що цілеспрямована активність в інтер'єрі викликана практичною потребою. При її реалізації суб'єкт поводиться активно, сам «відшукує» об'єкт, який його цікавить. Цілеспрямований рух в інтер'єрах відбувається, звичайно, в умовах дефіциту часу й обумовлений бажанням скоріше досягти практичної мети, тому тут економія сил і енергії споживачів є неодмінною умовою. Організація цілеспрямованого руху в інтер'єрі пов'язана з наступними основними проблемами архітектурної композиції:

- технологічна упорядкованість архітектурно-планувальної структури;

14

- упорядкованість архітектурної композиції через структурність і цілісність побудови;

- єдність у взаємодії часу сприйняття й інформаційної ємності композиції;

- полегшення орієнтації прийомами архітектурної побудови.

7. Технологічна упорядкованість архітектурно-планувальної структури пов'язана з вирішенням наступних задач:

- диференціацією архітектурно-планувальної структури інтер'єра та площі;

- визначенням кількості джерел цілеспрямованого руху;

- розкриття якості і кількості обов'язкових і бажаних зв'язків між функціональними одиницями;

- об'єднанням і диференціацією функціональних зон за ступенем і характером їхньої сумісності (функціональної, гігієнічної і психологічної);

- упорядкуванням взаємодії функціональних одиниць у почасовій послідовності.

8. Для орієнтації в інтер'єрі цілеспрямованого руху необхідно:

- диференціювати функціональні зони (відокремити зони утилітарного руху від прогулянкового);

- регламентувати відстані між основними функціональними ділянками;

- вибрати прямолінійний графік руху, домогтися простоти і ясності архітектурно-планувального рішення;

- регламентувати інформаційну ємність і насиченість композиційних засобів, використовувати прості архітектурні форми, метричні членування простору, що полегшують відлік наступного руху;

- візуально розкрити і розмістити в поле взаємного бачення комунікаційні вузли (головний вхід, прорізи суміжних приміщень, проходи і т.п.), що підхоплюють «естафету» руху до центру композиції інтер'єра;

- усунути елементи, що дезорієнтують, (помилкові двері, тупикові проходи і т.п.), необґрунтовані спуски-підйоми;

- особливу увагу приділити розташуванню сходів, що активно орієнтують і «фокусують» потоки руху людей.

9. З’ясовано, що якість проектних рішень громадських видовищних будинків або їхніх частин повинна визначатися комплексом вимог, які визначають умови комфортного існування в ньому людини. Цей комплекс вимог (функціональних, технічних, економічних, архітектурно-художніх та ін.) визначає значно більший діапазон показників, ніж ті, котрі сформульовані у нормативних документах. Показано, що метою оцінки ергономічних показників якості є визначення їх відповідності ергономічним вимогам і встановлення рівня ергономічності об'єкта. Оцінка проводиться за допомогою порівняння значень ергономічних показників якості об'єкта з їхніми базовими значеннями. Ергономічні вимоги визначаються властивостями людини і характеристиками середовища використання і ставляться до об'єкта оцінки з метою оптимізації взаємодії людини з даним об'єктом.