ФЕНОМЕНОЛОГІЯ МУЗИЧНОЇ ОБРОБКИ (на матеріалі хорових творів українських композиторів ХІХ – ХХ ст.)

Краткое содержание

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено об’єкт і предмет дослідження, його мету, завдання, методологічні засади, наукову новизну та практичне значення.

Розділ 1 – “Проблема обробки в дзеркалі культурологічної та музикознавчої думки” має три підрозділи.

У підрозділі 1.1 – “Обробка як поняття та культурне явище: проблеми дефініції” – визначено етимологічний зв’язок понять “культура” і “обробка”, розглянуто специфіку використання останнього в різних сферах наукової та мистецької думки. Здійснено комплексний термінологічний і семантичний аналіз поняття “обробка” в культурологічному і мистецтвознавчому аспектах.

Виявлено функціональну багатозначність поняття “обробка” в музиці. Обґрунтовано використання в роботі понять “музична обробка” на результативному (мистецький жанр, твір) та “музичне опрацювання” – на діяльнісному (творча дія, процес, метод) рівнях.

У підрозділі 1.2. – “Музична обробка та її жанрові модифікації в проблемному полі сучасного музикознавства” – розглянуто провідні наукові підходи до питань обробки в музиці (О. Демченко, Ю. Євдокимова, Н. Матусевич, Н. Рязанова та ін.), здійснено компаративний аналіз авторських концепцій споріднених обробці жанрів: пародії, транскрипції, фантазії, редакції, перекладення (М. Борисенко, В. Давидов, М. Друскін, О. Жарков, І. Палажченко, Н. Прокіна та ін.). Визначено основні тенденції наукового висвітлення цих явищ у контексті сучасного дослідження музичної обробки.

У підрозділі 1.3. – “Історична динаміка теоретичного осмислення жанру хорової обробки (історіографічні та типологічні аспекти)” – простежено шляхи теоретичного усвідомлення жанру хорової обробки, виявлено провідні історико-стильові напрями його побутування (культовий та фольклорний). Висвітлено етапи історичного становлення теорії хорової обробки фольклорного напряму в музичній науці ХІХ–ХХ ст.

Шляхом систематизації сучасних праць з основ хорового письма, практики аранжировки (П. Левандо, О. Ленський, В. Самарін, А. Ушкарьов та ін.) і жанрово-стильового аналізу хорової літератури (О. Бенч-Шокало, Н. Герасимова-Персидська, Г. Григор’єва, І. Гулєско, А. Лащенко, Ю. Паїсов, Л. Пархоменко, Б. Фільц та ін.) визначено типи досліджень з проблем хорової обробки: 1) оглядово-історичний; 2) монографічно-аналітичний; 3) теоретико-хорознавчий.

Виявлено розбіжності в поглядах науковців на жанровий статус обробки та доведено практичне ототожнення в хорознавчій літературі понять “хорова обробка” та “фольклорна обробка”.

Аналіз теоретичних джерел з дисертаційної проблематики виявив відсутність цілісної культурологічної концепції музичної обробки та спеціальних досліджень, присвячених обґрунтуванню її феноменологічної і жанрової специфіки, що зумовило необхідність створення такої праці.

Другий розділ – “Концептуально-методологічні засади дослідження музичної обробки” – містить п’ять підрозділів.

У підрозділі 2.1. – “Феноменологія та сучасне музикознавство (до питання про загальну концепцію дисертації)” – відзначено актуальність використання феноменологічних методів у сучасних музично-культурологічних дослідженнях (Л. Акопян, Т. Чередниченко та ін.). Надано стислий огляд філософських концепцій, що сприяли становленню феноменології, та підкреслено особливу значущість для дисертації теорії М. Хайдеггера, що трактує це вчення як науку про інтерпретацію феноменів. Обґрунтовано концепцію дослідження музичної обробки як культурного феномену.

У підрозділі 2.2. – “Методологія дослідження” – визначено загальні методологічні засади дисертації та розглянуто основні наукові методи дослідження, застосовані в окремих її розділах.

Методологічним підгрунтям дисертації є комплексний підхід до музичної обробки як явища культури. Важливу роль у роботі відіграють методи діалектики, історизму, дедукції та індукції, компаративізму, термінологічного аналізу. Головними у вирішенні дисертаційної проблематики є культурологічний, феноменологічний, семантико-інтерпретаційний, системний (структурно-функціональний) підходи, а також фахові мистецтвознавчі (музикознавчі) методи дослідження.

Джерельною базою дисертації є теоретичні праці з філософії (Г. Гегель, Є. Гуссерль, В. Дільтей, М. Хайдеггер та ін), загальної (Ю. Борєв, М. Каган, Ю. Лотман та ін.) та музичної (О. Козаренко, І. Ляшенко, С. Тишко, І. Юдкін та ін.) культурології, філології та мистецтвознавства (М. Бахтін, Д. Ліхачов, О. Лосєв), етномузикології (Г. Головинський, С. Грица, І. Земцовський, А. Іваницький), теорії музики та музичної композиції (Б. Асаф’єв, Є. Назайкінський, В. Медушевський, А. Муха, І. Пясковський, Ю. Холопов), теорії художньої та музичної інтерпретації (Є. Гуренко, Н. Корихалова, В. Москаленко), історії музики (М. Гордійчук, Ю. Келдиш, Л. Корній та ін.), музичного стилю (Н. Горюхіна, М. Михайлов, С. Скребков та ін.) і жанру (М. Арановський, І. Польська, А. Сохор, В. Цукерман та ін.), хорової музики (Н. Герасимова-Персидська, Г. Григор’єва, Г. Конькова, А. Лащенко, П. Левандо, Ю. Паїсов, Л. Пархоменко, О. Стахевич, Б. Фільц та ін.).

У підрозділі 2.3. – “Явище обробки в контексті проблем художньої інтерпретації (філософсько-культурологічні та мистецтвознавчі аспекти)” – розглянуто філософсько-герменевтичні та музикознавчі аспекти теорії інтерпретації. Відзначено функції розуміння і діалогу в пізнавальному процесі та загальну спрямованість інтерпретації на осягнення сутностей культурних феноменів.

Виявлено роль художньої інтерпретації у творчому процесі музичного опрацювання як методу розуміння, тлумачення та переосмислення текстів музичної культури. Зазначено втілення в музичній обробці суб’єктно-об’єктних відносин (автор – текст) та віддзеркалення зв’язку вторинних (перекладацько-посередницьких) та первинних (композиторських) дій. Обґрунтовано інтерпретаційні властивості обробки.

У підрозділі 2.4. – “Обробка як процес / результат музичної діяльності” – розглянуто специфіку обробки як явища музичної культури й обґрунтовано амбівалентність його існування в системі музичного мислення як процесу / результату, методу / жанру. Визначено семантичну спорідненість понять “музична обробка” та “музична композиція”, прояв у музичній обробці загальних логічних принципів (повторності і контрасту, остинатності і перемінності), опозицій “своє – чуже”, “суб’єктивне – об’єктивне”, “текст – контекст”, “автор – традиція” тощо.

Розкрито сутність обробки як музично-мисленнєвої та композиторсько-технологічної діяльності, наведено визначення музичного опрацювання  / обробки як цілеспрямованого креативного процесу / результату авторської аккультурації музичних текстів, спрямованого на їх художню інтерпретацію та композиційне оновлення.

Висвітлено музикознавчі трактування методу опрацювання, пов’язаного з практикою художнього цитування та варіативного оновлення тематизму, як антитези музичної розробки. Охарактеризовано метод музичного опрацювання в широкому (метаметод – система принципів музичного мислення, композиційного розвитку) та вузькому (нове прочитання існуючих музичних текстів) значеннях. Метод музичної обробки / опрацювання – це творчий процес образно-семантичного, жанрово-стилістичного, структурно-композиційного та мовно-лексичного перетворення музичних текстів (авторських та традиційних) на основі їх інтерпретації при збереженні мелодико-тематичної основи.

Розглянуто жанр музичної обробки як художній результат цього процесу. Підкреслено широке функціонування жанру обробки в різних музичних сферах (вокально-хорова, інструментальна), стильових напрямах (фольклорна, джазова), індивідуально-авторських контекстах та різноманітність його художньо-практичної реалізації (від авторського осмислення канонічних джерел до стилізації та полістилістики).

У підрозділі 2.5. – “Жанрова специфіка музичної обробки” – визначено жанрову природу обробки як композиційного синтезу первинних і вторинних музичних текстів. Обґрунтовано специфіку системи вторинних жанрів (аранжировка, обробка, перекладення, транскрипція, редакція) та визначено її через поняття “метаобробка”. Підкреслено семантичну амбівалентність обробки як самостійного виду й узагальненого “метажанру” цієї системи, а також існування єдиної жанрової парадигми музичної обробки, властивої всім цим жанрам.

Запропоновано класифікацію жанрових явищ у системі музичної обробки (метаобробки) за: 1) типом первинної образно-інтонаційної моделі (“духовна обробка”, “фольклорна обробка”, “авторська обробка”); 2) характером інтерпретаційного задуму, естетичної та технологічної мети; 3) рівнем взаємодії первинних та вторинних творчих начал, образно-семантичного переосмислення оригіналу; 4) ступенем композиційного збереження / оновлення першоджерела та моделювання на її основі нової художньої цілісності.

Визначено два жанрові типи метаобробки: а) адаптивний; б) динамічний (креативний).

Ознаками жанрів обробки адаптивного типу (перекладення, аранжировка, редакція) є: а) опора на авторський твір як композиційну цілісність; б) значний рівень наближеності до оригіналу й обмеженість композиторського втручання (збереження і об’єктивна інтерпретація його мовно-змістовних та структурних параметрів); в) перекладацький характер музичного опрацювання (стильове пристосування темброво-фактурного комплексу оригіналу до нового виконавського контексту); г) співавторський статус.

Креативному типові жанрів метаобробки (обробка, транскрипція) притаманні: а) опора на авторський тематизм та традиційні інтонаційно-семантичні моделі (фольклорний та культовий мелос), що не є композиційно-завершеними творами; б) значний рівень суб’єктивно-творчого втручання в оригінал; в) вільне структурно-композиційне переосмислення моделі та створення на її основі нового твору, згідно з авторською концепцією; г) самостійний авторський статус.

Визначено властивості музичної обробки як самостійного жанру, пов’язаного з міжпластовою взаємодією (етнотрадиційне – професійне) і  художньою інтерпретацією первинної інтонаційно-образної моделі. Обґрунтовано жанрову специфіку обробки через уведення до наукового обігу поняття “вторинно-стильовий композиційний комплекс”, що містить нові просторово-часові (структурно-композиційні, фактурно-гармонічні) та темброво-виконавські ознаки оригіналу, детерміновані інтерпретаторською концепцією та авторським перетворенням.

Жанр музичної обробки ─ це творчий результат змістовно-композиційного переосмислення традиційно-канонічних текстів музичної культури (фольклорних та культових) з утворенням на їх основі нової естетичної цілісності – композиторського твору, що має самостійний авторський статус, вирізняється особливим характером комунікації, соціальним призначенням та наявністю вторинно-стильового композиційного комплексу.

Таким чином, музична обробка / опрацювання – це творчий процес змістовно-композиційного переосмислення та перетворення існуючих текстів музичної культури – традиційно-канонічних і авторських – та одночасно результат цього процесу – формування на основі первинної моделі нового художнього синтезу – композиторського твору як вторинної цілісності, що має власні соціально-комунікативні, жанрово-стильові та фактурно-композиційні ознаки.

Третій розділ – “Хорова обробка як жанровий репрезентант музичної обробки” – має три підрозділи.

У підрозділі 3.1. – “Генезис та становлення хорової обробки в контексті європейської професійної музичної культури” – досліджено історичну кристалізацію хорової обробки в контексті загальної еволюції європейського професійного музичного мислення, розвитку стиле- та жанроутворення.

Простежено процес формування жанрових властивостей хорової обробки на різних етапах історико-культурного розвитку (Середньовіччя, Відродження, Бароко, класико-романтичний період) у зв’язку з художньою традицією інтерпретації запозичених авторами музичних текстів – народних і культових.

Історично первісною в західноєвропейській музиці Середньовіччя є хорова духовна обробка а cappellа на основі григоріанського хоралу (cantus firmus), виконана в поліфонічній техніці. Виявлено специфіку цієї моделі обробки як передумови провідних для Відродження жанрів меси, мотету, мадригала, quodlebet. Висвітлено історичну роль жанру пародії як прототипу обробки та характер формування жанрового канону хоральної обробки в музиці нідерландських і німецьких авторів Бароко (Я. Свелінг, Д. Букстехуде, І. С. Бах).

Визначено кристалізацію фольклорної обробки-гармонізації в європейській художній культурі межі ХVІІІ–ХІХ ст., зумовлену впливом класицистських канонів музичного мислення, та основні детермінанти її розвитку в музиці доби романтизму. Підкреслено активізацію творчого інтересу до хорової обробки в другу половину ХІХ – поч. ХХ ст. та формування в цей період національних жанрових моделей фольклорної обробки: польської, російської, української, угорської, чеської, закавказької та ін.

Відзначено набуття жанром обробки в добу модернізму самостійного художнього статусу внаслідок поширення неофольклорних тенденцій (Б. Барток, З. Кодаі, К. Орф, І. Стравінський, К. Шимановський, Л. Яначек).

У підрозділі 3.2. – “Структура та функції жанрової системи музичної обробки в хоровому мистецтві” – обґрунтовано специфіку жанрів метаобробки в хоровій музиці та їх соціокультурні функції (трансляційну, комунікативну, семантико-інтерпретаційну та ін.).

Виявлено основні жанрово-стильові моделі обробки в хоровій творчості, зорієнтовані на традиційні та професійні пласти музичної культури (хорова духовна обробка; хорова фольклорна обробка; хорова авторська обробка). Запропоновано класифікацію жанрових різновидів хорової обробки за: а) типом первинної моделі та характером цитування; б) мірою авторської трансформації оригіналу; в) образно-емоційним змістом; г) способом виконання; д) структурою та масштабом; е) специфікою вторинно-стильового композиційного комплексу.

Підрозділ 3.3. – “Хорова фольклорна обробка як національна жанрова модель музичної обробки (до питання культурного діалогу „композитор – фольклор”)”  зазначено провідні тенденції композиторського фольклоризму, охарактеризовано концептуальні музикологічні підходи до опрацювання фольклору (Г. Головинський, М. Гордійчук, І. Земцовський та ін) та виявлено художньо-змістовні аспекти взаємодії “композитор – фольклор”.

Розглянуто музичний фольклор як найважливіше джерело культурного етногенезу, що акумулює історичну пам’ять, ментальні й мовно-лексичні стереотипи, особливості розуміння буття, часопростору, що складають „національний образ світу” (Г. Гачев). Висвітлено усталені естетико-стильові та хронотопічні ознаки, притаманні народній пісенності: зв’язок з життєвим контекстом, цілісність функціонування, колективно-авторська творчість-виконавство, музично-поетичний синкретизм, узагальненість образно-змістовного втілення, імпровізаційний характер, специфічні мовні й виконавські ознаки.

Визначено жанрові властивості хорової фольклорної обробки, зумовлені притаманним їй стильовим діалогом професійного і народного начал у системі музичного мислення. Підкреслено втілення в цьому жанрі етнотрадиційного колективного досвіду щодо розуміння сенсу буття, особливого світосприйняття, реалізації “національної духовної ідеї (ментальності)” (І. Ляшенко). Визначено спрямованість обробки на творче переосмислення фольклорних джерел згідно з художньо-світоглядними орієнтирами певної доби, характером ставлення до етномузичної спадщини та рівнем композиторсько-виконавської техніки.

Виявлено жанрові й інтерпретаційні ознаки хорової фольклорної обробки та визначено її соціокультурні функції: збереження образного змісту і мовно-конструктивних особливостей народного мелосу; посередництво між фольклорною і професійною сферами; творення та трансляція нової авторської знаково-семантичної версії – хорової композиції.

Обґрунтовано основні етапи жанрового кодування інформаційного джерела в авторській концепції хорової фольклорної обробки. Визначено хорову фольклорну обробку як результат міжпластової творчої взаємодії в контексті культурного діалогу “композитор ─ фольклор”.

Наслідком авторського тлумачення етнотрадиційного тематизму в обробці є виникнення вторинно-стильового композиційного комплексу, що фіксує нові ознаки структурно-композиційного, фактурно-гармонічного, темброво-виконавського перетворення моделі, зумовлені специфікою професійного хорового мистецтва.

Основні жанрові властивості хорової фольклорної обробки: 1) належність до системи “вторинних” музичних жанрів у сфері хорової музики; 2) синтез етнотрадиційного та професійно-авторського начал; 3) інтерпретаційний характер композиції; 4) значний рівень авторського втручання до первинного тексту, високий ступінь оновлення вихідних якостей моделі; 5) самостійний авторський статус нового твору як художньої цілісності.

Четвертий розділ – “Історико-культурна динаміка хорової фольклорної обробки в українській музиці ХІХ-ХХ ст.” – має два підрозділи.

У підрозділі 4.1 – “Формування жанрового канону хорової фольклорної обробки в українській музичній культурі ХVІІІ –ХІХ ст.” – окреслено шляхи становлення фольклорної обробки як самостійного жанру.

Зазначено художньо-історичну значущість хорової духовної обробки у вітчизняній музичній культурі ХVІІ–ХVІIІ ст. як підґрунтя професійної композиції партесного стилю та її жанрово-естетичних домінант (кант, хоровий концерт). Визначено характер побутування хорових партесних обробок і гармонізацій православних розспівів (М. Ділецький, Д. Бортнянський та ін.) та їх фактурні типи.

Розглянуто передумови історичної кристалізації хорової фольклорної обробки в контексті загальних тенденцій європейського професійного мистецтва ХІХ ст. щодо наукової (етнографічної) та художньої (композиторсько-виконавської) форм інтерпретації музичного фольклору. Підкреслено роль хорових “гармонізацій” поч. ХІХ ст. у культурному діалозі “композитор ─ фольклор” (мовна адаптація етнотрадиційного мелосу до норм академічної музики). Зазначено детермінанти становлення жанру хорової фольклорної обробки в українській художній культурі (національні вокально-хорові виконавські традиції, досвід партесної гармонізації), висвітлено специфіку побутування ранніх хорових обробок (театральні вистави, опери) та їх зв’язок з кантовою стилістикою. Визначено вплив російської композиторської школи ХІХ ст. (М. Балакірєв, О. Сєров, А. Лядов та ін.) на розвиток цього жанру.

Відзначено формування в українській музиці другої половини ХІХ ст. класико-романтичної (етнографічно-адаптаційної) моделі хорової фольклорної обробки (М. Лисенко), зумовлене поєднанням класицистських канонів музичного мислення та художніх настанов романтизму. Підкреслено відтворення в цій моделі притаманного мистецтву ХІХ ст. методу об’єктивного опанування фольклору (узагальнене розкриття образно-семантичних і мовних ознак, естетизація “ідеї народності”, етнохарактерної своєрідності) та втілення загальних тенденцій європеїзації національної культури.

Основні ознаки цієї моделі: 1) пряме цитування фольклорної мелодії; 2) незначний рівень авторського втручання; 3) збереження образно-емоційного й інтонаційно-жанрового змісту народнопісенного тематизму; 4) класична хорова гармонізація та куплетно-строфічна композиція за канонами західноєвропейського професіоналізму; 5) наявність фортепіанного супроводу. Доведено пріоритетну роль у створенні української жанрової моделі хорової фольклорної обробки календарно-обрядових, історичних та лірико-побутових народних пісень як основних сфер вияву національної ментальності.