ФОНЕТИЧНА ЕВОЛЮЦІЯ ФРАНЦУЗЬКОГО МОВЛЕННЯ ЕТНІЧНИХ ФРАНЦУЗЬКО-НІМЕЦЬКИХ БІЛІНГВІВ

Краткое содержание

Розділ 1. „Проблеми природи та напрямків мовної еволюції                  у світлі теорії мовних змін”. Культурно-філософську традицію,                      що складає основу світогляду сучасного суспільства, було закладено                на початку ХХ ст. теорією відносності (А.Ейнштейн). В гуманітарних дослідженнях мова починає розглядатися як засіб відтворення                             та відображення менталітету людської істоти (Ф.Боас, Л.Вейсгербер, Е.Сепір, Б.Уорф). Теорія лінгвістичної відносності може бути визначена  як найбільш суперечлива доктрина сучасної лінгвістики. Водночас навіть критики гіпотези Сепіра-Уорфа погоджуються з тим, що людина сприймає світ, створений суспільством, саме через мову. Отже виникає можливість прогнозувати, яким чином буде відображено факт реальної дійсності                 в психіці носія тієї чи іншої мови. Мова стає основним шляхом                          до розуміння психології народу (етносу). Остання складає результат багатовікового досвіду, що зберігається та поповнюється через мову,                   і може бути названою нематеріальною культурою народу.

Розуміння мови як єдності взаємопов’язаних елементів, тобто                як структури, привело до усвідомлення факту її історичного                   розвитку. Теорія мовних змін змістовно обґрунтовує дію позамовних, зовнішньомовних і внутрішньомовних факторів та їх роль                                    в мовній еволюції (Б.Гавранек, М.П.Кочерган, С.В.Семчинський, Е.Хауген). На початковому етапі філогенезу кліматичні і ландшафтні (позамовні) особливості впливають на побудову мислення етносу, що певним чином відображається у структурі мови. Зміна одного етносу іншим відбувається шляхом трансформації менталітету в процесі контактування різних культур (О.С.Герд). Схильність людських індивідів до міграцій та міжгрупових контактів складає причину контактування мов, яке є зовнішньомовним чинником мовних змін. Визначення мови як системи передбачає наявність внутрішньомовних еволюційних процесів. Суттєвість цих процесів така, що при змінюванні чогось відбувається рівнозначна компенсація: зміна будь-якого елемента мовної системи неминуче викликає модифікації у складі інших елементів. Виключивши схильність будь-якої природної мови до саморуйнування та розглядаючи фонетичний рівень як ядерний в системі мови, можливо стверджувати,             що фонетичні зміни починаються при порушенні цілісності структурної організації ззовні, а не зсередини.

Характеристики великих людських угруповань із стійкими менталітетом та мовою, що складені в межах історико-культурних зон,                  є непорушними з точки зору сучасності. Зміни можна спостерігати                      в діахронному зрізі або в синхронії на перехресті культур. В місцях контактування двох чи декількох етносів відбуваються процеси,                      що відповідають еволюційним, а мовна ситуація визначається                              як екзоглосна, найчастіше двомовна.

Двомовність є соціокультурною оболонкою, в якій можуть мати місце значні мовні зрушення, що складають результат лінгвістичної інтерференції. Іншомовні елементи, зафіксовані в психіці носія                     на рефлекторному рівні, з'являються в мовленні білінгвів навіть в процесі переключення кодів (Л.В.Щерба). Слід розрізняти два типи інтерференції: інтерференцію-трансферацію та власне інтерференцію, що поділяється на конвергенцію і запозичення. Трансферація або перенос відбувається                  у випадках, коли між елементами взаємодіючих мов спостерігається ідентичність, і вплив однієї мови на іншу не веде до порушення норми.             З точки зору фонетики, запозичення – це процес пристосування акустико-артикуляційних навичок мовців до вимовляння іншомовної одиниці.             Під конвергенцією розуміється зворотний процес, тобто пристосування елементу іншої мови до мовних навичок носіїв.

Безпосередній природний перманентний контакт французької                 та німецької мов відбувається протягом понад одинадцяти століть                    на території середньорейнської історико-культурної зони.                  Впродовж вказаного часу в межах ельзаського регіону сформувався германський за етнічним походженням народ (ельзасці) з німецько-французьким двомовним менталітетом. Напрям сучасного розвитку французької нації та історичні умови останнього століття накреслили тенденцію до трансформації етнічного стану ельзасців з німецько-французького до французько-німецького, що в загальному розумінні                    є романо-германським. Подібні процеси переходу від германського                  до романо-германського, і далі, за певних обставин, до романського менталітету та мови спостерігалися в досліджуваному регіоні в період панування династії Меровінгів, що були германцями (франками)                        за етнічним походженням і асимілювали латинську мову. Віднесення ельзасців, які на сучасному етапі є французько-німецькими білінгвами,            до германської етнічної групи за мовними показниками ґрунтується                 на особливостях фонетичної реалізації французької мови.

Розділ 2. „Шляхи вивчення та нормування одиниць фонетичної системи однієї з мов білінгва”. Вивчення комунікативного коду білінгвів є багаторівневим процесом, оскільки передбачає студії мовленнєвих реалізацій в умовах відсутності фіксованої нормативної системи. Першочерговим завданням, що постає перед дослідником, є нормування складових елементів комунікативної системи білінгва. При вивченні одиниць фонетичного рівня дедуктивним шляхом окреслюється інвентар фонем, що складає припустиму фонологічну систему двомовного носія. Одиниці такої системи визначаються як діафони, і поділяються на прості, складені та складні (Е.Хауген). Ступінь об’єктивності набору кодифікованих діафонів встановлюється в процесі зіставно-історичного аналізу, зорієнтованого на виявлення спільних закономірностей в розвитку досліджуваних мов.

Фонетичні мовленнєві реалізації визначаються в дисертації                    як звукотипи. Л.В.Щерба ототожнює поняття „фонема” і „звукотип”. Водночас, розкриття проблем контактної лінгвістики вимагає поряд                  із фонемою, як одиницею системи мови, у явищі колективного мовлення виокремити звукотип, як діапазон вільного варіювання психічного уявлення про звук мовлення, що обмежується певним набором диференційних ознак. Поняття фонема і звукотип відрізняються тим,              що перше належить до системи мови, а друге до мовлення, зведеного до системи. Звукотипи комунікативного коду двомовних носіїв є результатом мовної інтерференції, основні напрямки якої встановлюються в процесі соціолінгвістичного експерименту. Цільова група дослідження добирається за низкою соціальних та мовних ознак, що є релевантними для всіх представників білінгвальної мовної спільноти. Основну умову об'єктивності результатів складає нейтралізація дії усіх додаткових індивідуальних рис у мовленні учасників експерименту: з фізичною або психічною забарвленістю. Варіанти реалізації діафонів представниками цільової групи, за теорією множин (Г.Кантор), можливо розглядати як одну з характеристик всієї мовної спільноти, проте даний факт мають підтвердити представники інших мовних угруповань.

Ключовим завданням при функціональному дослідженні мови                    є отримання „компресованого мовлення”, в якому зберігаються лише найстійкіші ознаки. В умовах польових досліджень, що є традиційно класичним способом збору інформації в соціолінгвістиці, представлена проблема вирішується шляхом потаємного запису. Останнє десятиліття характеризується активним використанням альтернативного методу фонетичних студій із застосуванням технічних засобів зв’язку, найпоширенішим з яких є, насамперед, телефонний зв’язок.

При врахуванні результатів гуманітарних студій зауважується, що встановлення абсолютних даних є неможливим. Проте, при незмінності основоположних умов дослідження, загальні пропорції зберігаються.    

Розділ 3. „Інтерференційні фонетичні зміни у французькому мовленні етнічних французько-німецьких білінгвів”. Французька мова, як і будь-яка інша, в процесі її історичного розвитку вступає                                в безпосередні контакти з сусідніми в географічному / часовому             просторі мовами. Подібні контакти, що спричиняють взаємодію мов, відбуваються, насамперед, у психічній діяльності однієї людини.            Соціальна психологія, яка є основною умовою існування семіотичної системи, складається з певної кількості окремих психічних виразів,                   що поєднуються на підставі конкретного факту реальної дійсності.             Процес мовних контактів, котрий стає невід’ємною частиною               соціальної психології, слід розглядати як природну двомовність,                      що, через взаємодію, викликає системні зміни в кожній із контактуючих мов. Саме білінгвальна мовна спільнота є тим зовнішньолінгвістичним організмом, який породжує зміни на рівні системи мови: порівняно                        з монолінгвами, двомовні носії володіють системою, що виходить за межі однієї мови. Монолінгви стикаються з іншорідними елементами на стадії, коли постає питання щодо нормування новоутворень. Лише колективна свідомість носіїв однієї мови здатна встановити, чи не призведе нововведення до руйнування всієї системи.