Формирование архитектурно-ландшафтной среды города в арабских странах (на примере Ливана)

Краткое содержание

1.                   У вступі обґрунтовується актуальність вибраної теми, визначаються об'єкт, предмет, задачі і методи дослідження, розкривається наукова новизна, теоретична і практична значущість дослідження, сформульовані основні положення, які виносяться автором на захист.

У першому розділі "Сучасний стан науки і практики з проблеми формування архітектурно-ландшафтного середовища міста" аналізуються дослідження в області архітектурно-ландшафтної організації міських територій.

Особливе значення з цієї проблематики мають роботи, виконані в КиївНДІПмістобудування, де планомірно проводилися дослідження в області формування, розвитку та планувальної організації зелених зон міст, паркових систем, рекреаційного використання порушених і незручних земель, створення нових і реконструкції існуючих ландшафтних об'єктів, нормування зелених насаджень у контексті із загальними завданнями сучасного містобудування. Установлено, що всі виконані дослідження базуються на багатоаспектності архітектурно-ландшафтної організації  міста. Особлива увага в них приділена природоохоронному, функціонально-утилітарному, що санує, естетичному й архітектурно-планувальному аспектам. У ряді робіт архітектурно-ландшафтне середовище  розглядається у двох проектних рівнях: містобудівному й об'єктному.  

Показано, що містобудівний рівень покликаний забезпечити формування системи взаємозв'язків міста з природним оточенням або з природними компонентами, визначено порядок і співвідношення відкритих і закритих просторів. Він розглядає об'єкт як ланку цілої регіональної системи, його місце й роль у загальній системі, виявляє ступінь контакту з оточенням. Основними завданнями об'єктного рівня є: виявлення позитивних природних якостей; охорона і посилення їхнього сприятливого впливу на міське середовище; створення штучного середовища, що володіє деякими якостями природного; формування сприятливого мікроклімату; створення умов для різних видів діяльності населення; формування індивідуального вигляду міста.

У даному дослідженні формування архітектурно-ландшафтного середовища міста розглядається на об'єктному рівні, аналізуються розробки з цієї проблематики. Аналіз цих досліджень як у далекому, так і ближньому зарубіжжі показує їхню різнобічну спрямованість. Ці дослідження можна диференціювати в декількох напрямках:

-        принципи формування міських озеленених просторів з погляду їх естетичного сприйняття;

-        вплив зелених насаджень на мікроклімат;

-        питання комплексного захисту міської забудови від дискомфортних природно-кліматичних факторів засобами планування та озеленення в умовах жаркого клімату;

-        роль ландшафту в плануванні міст;

-        питання впливу рельєфу на планування і забудову міста;

-        композиційна взаємодія ландшафтних форм і міської забудови;

-        взаємодія міста і його природного оточення.

У результаті аналізу наукових робіт виявлена недостатня розробленість науково обгрунтованих методичних питань формування архітектурно- ландшафтного середовища міста з використанням засобів ландшафтної архітектури і дизайну. Слабко відображені регіональні особливості формування архітектурно- ландшафтного середовища арабського міста  у процесі його еволюційного розвитку. Відсутній чіткий та зрозумілий апарат з даної проблематики. Тому проведений в роботі порівняльний аналіз дозволив уточнити блок понять і термінів, необхідних для визначення сутності досліджуваних явищ, об'єктів і закономірностей їх формування. У роботі уточнюються основні початкові теоретичні положення. Так, архітектурно- ландшафтне середовище міста в даному дослідженні розуміється як просторове середовище з географічним комплексом, в якому природні компоненти зв'язані з штучними (антропогенними). Установлено, що специфіку формування архітектурно-ландшафтного середовища міста визначають характер природного ландшафту, тип і структура антропогенного ландшафту. Визначено, що процес еволюційного формування архітектурно-ландшафтного середовища міста був досить складним і залежав перш за все від особливостей соціального розвитку і технічних можливостей людини та суспільства в цілому. Показано, що формування архітектурно-ландшафтного середовища міста здійснювалося у процесі історичного розвитку суспільства, як у європейських, так і арабських країнах. Цей процес відбувався поетапно з урахуванням комплексу впливаючих факторів: природно-кліматичних, релігійних, стратегічних (оборонних), ландшафтно-екологічних, соціальних, містобудівних, національно-побутових, естетичних, техніко-економічних.

Встановлено, що в європейських країнах на процес формування архітектурно-ландшафтного середовища міста більшою мірою впливали соціальний і містобудівний фактори, під впливом яких створювався антропогенний ландшафт у певні історичні періоди розвитку (рабовласницький, феодальний, капіталістичний,  епоха НТР).

Показано, що у даний час в європейських країнах архітектурно-ландшафтне середовище міста характеризує складна функціональна і планувальна структура з переривчастою та безперервною системою відкритих озеленених просторів. У великих, крупних і найбільших містах функціонує багатоступінчаста система зелених насаджень (загального користування, обмеженого користування і спеціального призначення).

Для поліпшення естетичних характеристик міського середовища створюються архітектурно-ландшафтні ансамблі. Європейський досвід формування архітектурно-ландшафтного середовища міста був використаний в арабських країнах наприкінці ХХ в.

У другому розділі "Етапи формування архітектурно-ландшафтного середовища міста в арабських країнах"  розглядаються регіональні особливості формування архітектурно-ландшафтного середовища міста в процесі його еволюційного розвитку. Установлено, що в арабських країнах найважливішим фактором, що визначив структуру, зміст і умови розвитку архітектурно – ландшафтного середовища міста був природно-кліматичний, який зумовив високу щільність забудови міського середовища. У зонах з жарким сухим кліматом отримала розповсюдження система замкнутих відкритих просторів (житлові будівлі з внутрішнім двориком з включенням в їх планувальну структуру водних пристроїв, рослинності, при цьому забезпечувався захист від проникнення пилу, піску та ін.). У зонах із жарким вологим кліматом отримала розповсюдження система відкритих просторів, що забезпечувала наскрізне провітрювання.

На підставі аналізу історико-географічних, соціальних, релігійних, містобудівних факторів встановлено, що регіональні особливості формування архітектурно-ландшафтного середовища міста в арабських країнах  визначилися на наступних етапах історичного розвитку: 3 тис. до н.е. IV в. -  стародавній; IV в. – 1-а пол. VII в. - раннє середньовіччя; ХII – ХVI вв. - розвинуте середньовіччя; кінець ХVI – початок ХХ вв. - пізнє середньовіччя; період нового часу -  ХХ –  ХХI вв..

На першому етапі великий вплив на формування архітектурно-ландшафтного середовища міста мали культури стародавніх цивілізацій – Єгипетської і Ассіро-вавілонської, де визначилися прийоми формування антропогенного ландшафту з високою щільністю забудови, з регулярною системою планування, з наявністю композиційної осі і структурою невеликих мікропросторів з рослинністю і водними пристроями.

Показано, що подальший розвиток формування архітектурно-ландшафтного середовища міста здійснювався в епоху Середньовіччя, яка охоплює доісламський і ісламський періоди розвитку. Установлено, що архітектурно-ландшафтне формування міського середовища в епоху Середньовіччя здійснювалося в трьох тимчасових періодах:

період раннього середньовіччя домусульманського розвитку (IV - перша пол. VII вв.) є періодом формування антропогенного ландшафту з переважаючою утилітарною функцією, на формування якої впливали природно-кліматичний, стратегічний і релігійний фактори. Первинними структурними елементами архітектурно-ландшафтного формування міського середовища були відкриті простори –вулиці, площі й малі сади. У цей період під впливом греко-римської цивілізації остаточно сформувалася планувальна структура міського середовища з внутрішнім двориком і системою невеликих відкритих просторів;

розвинуте середньовіччя - період арабських Халіфатів і феодальної роздробленості (XII-XVI вв.) характеризується подальшим розвитком формування антропогенного ландшафту з багатоцільовим використанням і урахуванням стратегічних і природних факторів (скелясте плато, схил гори, виступаючий мис, де оборона полегшувалася природними умовами). Структурними елементами архітектурно-ландшафтного формування міського середовища були садиби-дехкан і малі сади біля культових споруд. Кожна садиба в плані являла собою замкнутий двір із басейном і декіль-кома видами рослин. У цей період остаточно визначилися прийоми фор-мування ісламського саду, розташованого біля культового або житлового будинку. Малі сади формували систему відкритих міських просторів.

Установлено, що ісламський малий сад був надбанням багатих людей, був уособленням насильницького підпорядкування природного середовища. Його характеризує регулярне планування з виявленням композиційної осі і композиційного центра. Основними формуючими елементами є рослинність, рельєф, водні пристрої. Прийоми формування малих садів в арабських країнах ілюструють асиміляцію культури садово-паркового будівництва завойованих народів.

період пізнього середньовіччя (XVI - початок XX вв.) характеризується подальшим розвитком формування архітектурно-ландшафтного середовища міста з більш розвиненою системою відкритих просторів різного функціонального призначення з урахуванням адміністративно-господарського призначення (політичні центри, центри паломництва, торговельні та ін.). Пріоритетними факторами є природно-кліматичний, містобудівний. Здійснюється подальше розширення міських територій з використанням особливостей природного ландшафту. Передгірні й гірські території займають значну частину міст. Забудовані передгірні й гірські схили розкриваються панорамою на місто і створюють своєрідність його архітектурних якостей. Формування ландшафту міського середовища в період нового часу (кінець XX - XXІ вв.) характерно подальшим розширенням системи відкритих міських просторів і значним впливом європейської культури.

Відбувається розділення міського середовища на нову й стару частини. Старі райони зберігають свою традиційну структуру. Нові райони характеризує нова планувальна структура (житловий район, мікрорайон, житлова група із системою відкритих просторів). Проте найбільше поширення в арабських країнах набувають локальні житлові утворення, зв'язані загальноміськими магістралями з транспортними розв'язками в декілька рівнів із сучасними багатофункціональними будинками підвищеної поверховості.

Установлено, що основним резервом розвитку багатьох міст є гірські и передгірні ландшафти. Територіальні взаємозв'язки й взаємопроникнення відкритих і закритих просторів створюють різні прийоми формування архітектурно-ландшафтного середовища міста. Пріоритетними факторами у формуванні архітектурно-ландшафтного середовища міста є еколого-містобудівний, естетичний.

У третьому розділі "Тенденції й перспективи розвитку архітектурно-ландшафтного середовища міста /на прикладі Лівану/" розглянуті особливості формування архітектурно-ландшафтного середовища міста на сучасному етапі (кінець XX - XXI вв.). Ліванську республіку характеризують різноманітні природно-кліматичні умови, обумовлені географічним розташуванням цієї країни. Гірський і передгірний ландшафти займають 60% території.

Установлено, що передгірно-приморський ландшафт є інтенсивно освоюваною зоною країни. На побережжі сконцентровано 12 приморських міст. У зв'язку з високими темпами урбанізації, розширенням міських територій ускладнюється архітектурно-ландшафтне формування міського середовища, виникає необхідність реконструкції і вдосконалення не окремих елементів і ділянок, а системи відкритих просторів у цілому. Як показує проведений аналіз, прийоми формування архітектурно-ландшафтного середовища в містах Лівану залежать від таких показників:

-       особливості природного ландшафту;

-       адміністративно-господарське призначення міста;

-       чисельність населення міста;

-       характер планувальної структури;

-       особливості розвитку транспортної інфраструктури.

З урахуванням цих показників слід виділити три типи міст:

-       місто-столиця із чисельністю населення більш 1 млн. чол., плануваль-на структура компактна, система відкритих озеленених просторів локально-розосереджена;

-       місто-столиця мухофази (500-1000 тис. чол.), планувальна структура розчленована.  Система озеленених відкритих просторів  розосереджена;

-       міста-адміністративно-торгові центри з чисельністю населення 20-100 тис. чол., планувальна структура лінійна, система відкритих просторів інтегрована, взаємозв'язана.

Специфіку формування архітектурно-ландшафтного середовища всіх типів міст характеризують особливості взаємозв'язку природного й антропогенного ландшафтів. З використанням засобів ландшафтної архітектури і дизайну створюється система відкритих просторів. Відкриті простори залежно від функціонального призначення можна класифікувати на такі типи:

1 тип – комунікаційно-рекреаційні;

2 тип – рекреаційні;

3 тип – господарсько-технологічні;

4 тип – еколого-естетичні.

Для їх вдосконалення і реконструкції необхідно дотримувати наступні принципи формування: екологічної комфортності, історичної спадкоємності, стильової і композиційної єдності відкритих просторів, виявлення функціональної й соціокультурної основи, естетичної доцільності.

Принцип екологічної комфортності полягає у використанні засобів ландшафтної архітектури для формування сприятливих мікрокліматичних умов відкритих міських просторів, призначених для різних видів діяльності населення. Архітектурно-ландшафтна організація відкритих просторів повинна забезпечити зниження негативної дії на людину природно-кліматичних факторів і антропогенного середовища.

Принцип історичної спадкоємності полягає у виявленні й збереженні основних регіональних особливостей формування міського середовища з урахуванням їх взаємодії з природною складовою. Він направлений на виявлення ландшафтної першооснови будь-якого простору й збереження його історичного вигляду.

Принцип стильової і композиційної єдності відкритих просторів повинен виражатися у виявленні й збереженні основних композиційних зв'язків між антропогенними і природними елементами міського середовища, в забезпеченні стильової єдності відкритих просторів, відповідності архітектурно-художнім якостям головного архітектурного об'єкта.

Принцип виявлення функціональної і соціокультурної основи відкритих просторів визначає їх відповідності засобам формування, функціональному призначенню, містобудівному  й соціальному рівню даного простору. Він забезпечує відповідність функціональному призначенню, специфіці середовища і соціально-демографічній ситуації.

Принцип естетичної доцільності виражається у створенні художньо повноцінного архітектурно-ландшафтного середовища, що володіє новими якостями історичної спадщини на основі використання сучасних технологій у сфері ландшафтного дизайну. Елементи ландшафтного дизайну в міському середовищі покликані формувати комфортне середовище, забезпечити гармонійний взаємозв'язок природних і штучних складових в організації будь-якого простору.

Установлено, що формування гармонійного архітектурно-ландшафтного середовища арабського міста слід розглядати на двох рівнях: макрорівні і мікрорівні (макросередовище й мікросередовище). Під макросередовищем розуміється система (сукупність) локальних просторів, яка забезпечує різні процеси життєдіяльності населення. Макрорівень дає можливість розгляду і формування архітектурно-ландшафтного середовища міста в цілому, із системою відкритих просторів різного функціонального призначення. Виявлено чотири типи таких просторів. Архітектурно-ландшафтне середовище всіх типів просторів розуміється як особливого роду інформаційна цілісність, що включає соціальні й матеріальні компоненти.

Під мікросередовищем розуміється система матеріальних елементів, що характеризує локальний простір, призначений для певних видів діяльності людини (міська площа, сквер, бульвар та ін.). Обов'язковими умовами формування цілісного мікросередовища слід вважати такі, як організацію матеріальних елементів відповідно до функції, завдань середовища, досягнення стильової єдності і наявності емоційної дії, що повинне забезпечуватися оптимальною якісною і кількісною характеристиками засобів ландшафтного дизайну і об'єднанням об'ємів та просторів у гармонійну систему засобами архітектурно-просторової композиції. Критерієм доцільності формування того чи іншого типу макросередовища і його складових елементів (мікросередовище) слід вважати ефективність його архітектурно-ландшафтної організації.

Ефективність архітектурно-ландшафтної організації міського середовища визначається її комфортними параметрами:

Екп + Фп + Еп,

де Екп – комфортні екологічні параметри середовища (інсоляцій-ний, аераційний, вітровий, шумовий режими даної території, прийняті відповідно до нормативних показників).

Фп – зручність здійснення функціональних процесів;

Еп – комфортні естетичні параметри середовища.

Показники Фп і Еп визначаються на рівні експертної оцінки.

  Цю залежність характеризує розроблена автором модель форму-вання архітектурно-ландшафтного середовища міста, та визначає її перспективні тенденції розвитку (рис.1).

Подальший розвиток міст Лівану висуває необхідність розробки відповідної структури адміністративно-господарського управління об'єктами ландшафтної архітектури, а також створення пакету державних нормативів і правил, що регулюють ландшафтне формування міського середовища. Запропонована триступінчаста прогнозована структура управління об'єктами ландшафтної архітектури в Лівані з необхідною ієрархією організаційної діяльності.

Подальші дослідження з даної проблематики можуть бути продовжені як на теоретичному, так і практичному рівнях. Доцільне здійснення більш глибоких досліджень з формування архітектурно-ландшафтного середовища центрів міст, що історично склалися, з виявленням регіональних особливостей формування і створення більш комфортних умов у міському середовищі.