РОЗДІЛ 1. ФОРМУВАННЯ АРХІТЕКТУРИ КУРОРТНОЇ ЗАБУДОВИ У КРАЇНАХ ЦЕНТРАЛЬНОЇ ЄВРОПИ В ПЕРІОД ХІХ – ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ ХХ СТ., СТАН ВИВЧЕННЯ ПРОБЛЕМИ ТА МЕТОДИКА ДОСЛІДЖЕННЯ.
Розділ присвячений загальній характеристиці курортів Центральної Європи, аналізу літературних та архівних джерел, науково-дослідних робіт, реґіональній специфіці курортів Галичини і опрацюванню методики дослідження.
Курорти країн Центральної Європи розташовувалися, здебільшого, у гірських та передгірських місцевостях Карпат і Альп, які мали відповідний сприятливий клімат для лікування та відпочинку. Курортні поселення виникали біля джерел лікувальних вод, які почали науково досліджуватися в Європі з 1820-х рр. Курортні міста Центральної Європи формувалися, в основному, в період ХІХ ст. на базі порівняно невеликих міських поселень та поселень міського типу. Для їх містобудівних вирішень характерна компактність плану забудови, яка зумовлена складним рельєфом місцевості; центральну частину такого типу міст займала рекреаційно-паркова зона, яку оточувала малоповерхова житлова забудова та відповідні лікувальні та оздоровчі будівлі. Значну роль у розвитку архітектурно-просторової структури курортних міст відігравали об’єкти і споруди залізничного транспорту, зокрема вокзали, які розташовувалися поблизу центру курорту. Однією з форм вираження національної своєрідності архітектури країн Центральної Європи було також збереження традиційної для кожного міста-курорту історичної планувальної структури. В архітектурі будівель і споруд спостерігається перехід від романтичного історизму до використання місцевих архітектурних традицій. Зокрема, так звана мала архітектура більше, ніж інші типи будівель відображає нові тенденції розвитку національної свідомості народів Європи.
В 1830-х рр. починають будуватися об’єкти курортної забудови, які, відповідним чином, вплинули на формування курортних поселень. В другій половині ХІХ ст. з’являється особливий тип курортної забудови – готелі у вигляді „фальшивих” палаців з типовою планувальною схемою курортного готелю, в опорядженні яких починають використовуватися місцеві традиційні архітектурні форми. В кінці ХІХ ст. розвиваються нові реґіональні і місцеві традиції в архітектурі країн Центральної Європи та формується віллова забудова в стилі модерну з характерними рисами і особливостями національної архітектури цих країн. На початку ХХ ст. на зміну модерну приходить протофункціоналізм, в основі якого вже закладені характерні риси нового стилю – функціоналізму, які в початковій стадії свого розвитку ще переплітаються з елементами модерну. Процес розвитку і остаточного формування реґіональних і місцевих традицій 1920-1930-х рр. можна розглядати як процес історичної ретроспективи модерну 1890-1910 рр.
Розквіт функціоналізму в Центральній Європі припадає на 1920-1930-і рр. Науково-технічна революція „першого століття машини” привела до естетичної революції, до створення архітектури, яка повинна була заспокоїти потреби
тогочасної людини, зацікавленої перш за все реформуванням свого життя.
В першій половині ХІХ ст. в реґіоні Карпат і Прикарпаття, що входили до складу Галичини, відкрито значну кількість джерел мінеральних вод, що позитивно вплинуло на швидкий розвиток курортів. В ХІХ ст. (особливо у першій половині) почалося інтенсивне будівництво бальнеологічних курортів Галичини. Поряд з бальнеологічними курортами в період кінця ХІХ – початку ХХ ст. тут виникають оздоровниці та відпочинкові курорти з характерною для них курортною забудовою. В кінці ХІХ ст. на початку ХХ ст. курорти Галичини збагатилися численними санаторіями і лічницями, серед яких було багато комфортабельних закладів. На рубежі ХІХ і ХХ ст. виникають санаторії благодійницького характеру для малозабезпечених верств населення.
Узагальнення і систематизація результатів аналізу наукових досліджень з історії архітектури курортів Західної Галичини і Центральної Європи допомогли конкретизувати ті питання, які залишилися невисвітленими. Виявлено, що загальної комплексної картини розвитку курортної забудови Трускавця періоду ХІХ – першої половини ХХ ст. створено ще не було. Невизначеною є ситуація у стильовому та архітектурно-просторовому аспектах. Виявлено також, що літературні джерела, які відносяться до даної тематики, носять переважно описовий та фрагментарний характер. Деякі терміни, а саме „швейцарський”, „закопанський” та „садибний” стилі, характерні для віллової забудови Галичини, які введені у науковий обіг європейської теорії архітектури, ще не набули широкого використання в українській науці.
Для визначення загальних проблем аналізу архітектурно-просторової структури Трускавця періоду ХІХ – першої половини ХХ ст. використані загальні праці з історії та теорії містобудування. Перші теоретичні узагальнення з територіального розвитку курортів Галичини, які розглядаються у працях
Р. Феліньского та В. Барчевского, враховані при характеристиці територіального розвитку поселення. Для дослідження стильових напрямків, які характеризують курортну забудову Трускавця ХІХ – першої половини ХХ ст. використано загальні праці, присвячені цим стильовим напрямкам у європейській та українській архітектурі цього періоду. Також були опрацьовані публікації з досліджень „швейцарського”, „закопанського” стилів та функціоналізму.
У розділі розглядаються також реґіональні риси формування курортної забудови та архітектурної стилістики курортних поселень Галичини; викладений загальний опис головних методів дослідження та етапність їх застосування, а також
конкретизація основних методів дослідження, розроблених автором. З
загальнонаукових традиційних методів на першому етапі дослідження використані такі, як аналіз і систематизація наукових літературних джерел за тематикою дослідження, аналіз першоджерел, метод натурного дослідження. На другому етапі проведено архітектурно-просторовий та стильовий аналізи і на їх основі отримано узагальнення результатів. На кінцевому третьому етапі при синтезі отриманих результатів і визначенні завдань дослідження, зроблені висновки та узагальнення результатів дослідження.
Таким чином, у 1-му розділі розглянено особливості формування архітектури курортної забудови у країнах Центральної Європи і реґіональні риси курортної забудови Галичини в період ХІХ – першої половини ХХ ст., проведений аналіз літературних джерел опублікованих досліджень та архівних матеріалів про курортну забудову Центральної Європи досліджуваного періоду, викладено погляди науковців на проблематику дослідження курортної забудови Галичини, а також опрацьовано методику і методи дослідження.
РОЗДІЛ 2. СТАНОВЛЕННЯ І ЗАГАЛЬНІ ТЕНДЕНЦІЇ АРХІТЕКТУРНО-ПРОСТОРОВОГО РОЗВИТКУ КУРОРТНОЇ ЗАБУДОВИ ТРУСКАВЦЯ ХІХ – ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ ХХ СТ.
У розділі викладені результати аналітичного огляду архітектурно-просторового розвитку Трускавця періоду ХІХ – першої половини ХХ ст. Виявлено як внутрішні, так і зовнішні чинники архітектурно-просторового розвитку забудови курорту. Надання поселенню статусу курорту Австро-Угорщини в 1827 р. було важливим суспільно-політичним зовнішнім чинником архітектурно-просторового розвитку Трускавця. До природо-географічних особливостей, які вплинули на процес формування курорту відноситься: просторово-структурна будова рельєфу (високі пагорби та узгір’я, які оточують місто), сприятливий для відпочинку та оздоровлення помірно-континентальний клімат Прикарпаття, наявність водних артерій (потік Воротище, Кам’яний потік, Вишниця та ін.), озеленення, корисні копалини (поклади мінеральних вод та озокериту). Першорядним внутрішнім чинником архітектурно-просторового розвитку Трускавця було відкриття джерел лікувальних мінеральних вод, яке датується 1820 р.
В результаті архітектурно-просторового аналізу на підставі літературних джерел і картографічних матеріалів (кадастрових карт 1853 р. та 1930 р. і регуляційного плану 1906 р.) виявлено три основні періоди локалізації забудови Трускавця досліджуваного періоду: 1) 1827-1894 рр.; 2) 1895-1920 рр.; 3) 1921-
1939 рр.
Початок будівництва курортної забудови Трускавця припадає на першу половину ХІХ ст. В 1827 р. тут появилися перші лазні і перші житлові приміщення для відпочивальників, переобладнані відповідно з сільської корчми і хат місцевого населення. До нашого часу збереглися описи Трускавця 1843 р., 1850 р. і 1853 р., а також кадастрові карти 1853 р. і 1856 р., за якими можна охарактеризувати ранній період розвитку курорту.
На підставі кадастрової карти 1853 р. (першого графічного документу, який фіксує курортну забудову Трускавця на ранній стадії розвитку) можна судити про те, як сформувалася курортна забудова (її окремі ділянки і квартали) центральної частини поселення в перший період. Переважна більшість будівель і споруд на кадастровій карті 1853 р. були дерев’яними (понад 80%). Забудова сконцентрована у центральній частині Трускавця вздовж теперішніх вулиць С. Бандери, Суховолі (нижня частина), Бориславської (нижня частина), Дрогобицької (відрізок, що прилягає до центральної частини), Стебницької (відрізок, що прилягає до центральної частини), Помірецької (відрізок, що прилягає до центральної частини).
У 1895 р. інженер Юзеф Вичиньскі, який орендував Трускавець у спілки шляхтичів до 1907 р., приступив до його активної розбудови та модернізації. З
1895 р., на думку автора дослідження, починається другий період локалізації курортної забудови міста. В 1911 р. Трускавець купила на власність акціонерна спілка «Трускавецькі джерела», керівником і власником якої став Раймонд Ярош. Новий власник відразу приступає до модернізації та розбудови курорту, однак на початку ХХ ст. швидкий розвиток поселення перервала Перша світова війна і, відповідно, в 1914-1920 рр. у Трускавці не будувалося нових будівель.
Простежити територіальний розвиток курортної забудови Трускавця на поч. ХХ ст. дає змогу регуляційний план курорту, виконаний у квітні 1906 р. інженерами крайового відділу м. Львова – В. Пйотровским, Боровічкою та Чайковским (ініціали цих двох авторів невідомі) і затверджений повітовим відділом будівництва м. Дрогобича у червні 1907 р.
Основним завданням регуляційного плану 1906 р. було проектування трас нових вулиць (особливо в оточенні парку, де тоді велося будівництво курортних вілл). Вулицю, яка проходила через центр курорту, так званий „головний тракт” (cьогодні вул. С. Бандери) реконструйовано за регуляційним планом 1906 р. „Нова дорога” (тепер вул. Т. Шевченка), запроектована також за регуляційним планом і збудована у 1908 р., слугувала, в основному, для відведення товарного і господарського руху з „головного тракту”.
У 1920 р. відновилася державність Польщі і територія Галичини знову стала польською. Восени 1921 р. Р. Ярош приступив до відбудови курорту. Відповідно цей рік, можна вважати, став початком третього періоду локалізації курортної забудови Трускавця, який тривав до 1939 р. Незважаючи на фінансову кризу, котра охопила Європу після Першої світової війни, Р. Ярошу вдалося швидко розбудувати і модернізувати поселення. Трускавець став дорівнювати таким курортам, як Криниця і Закопане у Західній Галичині.
Територіальні зміни курортної забудови Трускавця третього періоду можна простежити на кадастовій карті 1930 р. На цій карті зафіксоване поширення курортної забудови з центральної частини поселення на прилеглі до неї території. В цей період вже майже повністю забудовані квартали теперішніх вулиць:
Т. Шевченка, С. Бандери (верхня частина), Бориславська (верхня частина), Дрогобицька, Стебницька, Помірецька, І. Франка, М. Гоголя, Джерельна, Річки, пров. Д. Бортнянського, пров. Тихий, В. Біласа, С. Крушельницької, М. Лисенка. Згідно з планом Трускавця 1930-х рр. більшість будівель була житловою (понад 70%). Громадські будівлі розташовувалися переважно у центральній частині Трускавця, на території парку, вздовж вулиці Лазєнної (Łazienna), тепер вул. Ю. Дрогобича, вул. Головної курортної (Główna Zdrojowa), тепер С. Бандери, вул.
Об’їздної (Objazdowa), тепер вул. Т. Шевченка. Житлові вілли займають таку ж територію, як на кадастровій карті 1930 р. Забудова виходить вже за межі центральної частини поселення. Починають розбудовуватися такі вулиці, як Дрогобицька, Суховолі, І. Франка, Помірецька, Стебницька. Муровані будинки розташовувалися, здебільшого, у центральній частині курорту, на території парку, вздовж теперішніх вулиць Ю. Дрогобича, Т. Шевченка. Дерев’яні вілли займали таку ж територію, як на кадастровій карті 1930 р. Починають розбудовуватися такі теперішні вулиці, як Дрогобицька, Суховолі, І. Франка, Помірецька, Городище, Стебницька. Загальне уявлення про курортну забудову за станом на 1921-1939 рр. дає також карта, видана до путівника по Трускавцю за 1930 р. На цій карті зображені межі забудови курорту і його околиць, які є ідентичними з межами, поданими на кадастровій карті Трускавця 1930 р. Крім згаданих вище картографічних матеріалів не виявлено більше ніяких графічних документів, які б фіксували територіальний розвиток курорту 1930-1939 рр., а тому простежити його можна лише за літературними та архівними джерелами, які подають дані про будівництво мурованих санаторіїв і дерев’яних вілл цього періоду.
В результаті архітектурно-просторового аналізу забудови встановлено, що у центральній частині Трускавця у ХІХ – першій половині ХХ ст. переважала садибна 2-3 поверхова дерев’яна забудова; а на околицях – мурована забудова. За функціональною типологією основними типами будівель тоді були вілли, санаторії та паркові будівлі.
У локалізації забудови відповідно для кожного з зазначених вище періодів виявлено характерні типи ситуаційних планів ділянок. Встановлено, що в перший і другий періоди (1827-1894 рр., 1895-1920 рр.) ділянки мали, здебільшого, регулярний характер розпланування, в третьому періоді (1921-1939 рр.) – нерегулярний.
За своєю архітектурно-просторовою композицією Трускавець має найбільше спільних рис з Криницею, відомим курортом Західної Галичини (тепер у Польщі). Подібність природних компонентів та особливостей місцевості зумовили розпланування міста згідно з концепцією міста-саду, а також компактність його території. В обох курортах збереглася традиційна, характерна для ХІХ – другої половини ХХ ст. курортна забудова, центральне місце в якій займає паркова зона.
При формуванні забудови Трускавця на початку ХХ ст. були застосовані такі прогресивні містобудівні ідеї та заходи, як: 1) концепція міста-саду;
2) впровадження в проектну практику генеральних (так званих загальних) планів;
3) розділення транспортного і пішохідного руху в центрі міста; 4) спорудження залізничних станцій і вокзалів, яке сприяло формуванню нових територій курортної забудови.
Таким чином, у 2-му розділі виявлено передумови і сукупність внутрішніх і зовнішніх чинників, які впливали на архітектурно-просторовий розвиток курортної забудови Трускавця у ХІХ – першій половині ХХ ст., визначено три основні періоди у локалізації цієї забудови та характерні типи ситуаційних планів ділянок.
РОЗДІЛ 3. ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ АРХІТЕКТУРИ КУРОРТНОЇ ЗАБУДОВИ ТРУСКАВЦЯ В ПЕРІОД ХІХ – ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ ХХ СТ.
Формування архітектурно-просторового розвитку Трускавця та архітектури
його курортної забудови тісно пов’язане з історичними процесами та еволюцією архітектурних стилів у країнах Центральної Європи. Зміна загальнокультурних напрямків та хід історичних процесів в європейській архітектурі вплинули на процес розвитку архітектури курортної забудови поселення. Архітектурна стилістика курортної забудови Трускавця, окрім того, сформувалася під впливом місцевих природних умов і будівельних традицій Українського Прикарпаття. Реґіональні архітектурні та будівельні традиції зумовили особливості курортної забудови Трускавця у цьому контексті і значним чином вплинули на становлення і подальший розвиток архітектури міста.
У досліджуваний період у Трускавці сформувалося 16 стильових напрямків історизму, модерну і конструктивізму та виявлено поодинокі приклади класицизму. Хронологічно зміна цих напрямків чітко простежується у трьох основних періодах: у першому (1827-1894 рр.) частково застосовуються форми класицизму (згідно з даними натурних досліджень стильові форми ампіру у Трускавці відсутні, іконографічні джерела початку ХІХ ст. фіксують у місті лише дві будівлі у формах класицизму), характерного для європейської архітектури 1820-1840-х рр. та історизму 1840-1890-х рр.; другий (1895-1920 рр.) базується на формах європейського модерну; для третього (1920-1930-х рр.) властиві взаємопереплетіння місцевих архітектурних рис – продовження стилю модерн в його традиційних формах та європейського протофункціоналізму і функціоналізму 1920-1930-х рр.
Для першого періоду характерні вілли побудовані, здебільшого, у стилі історизму (у формах „швейцарського” стилю), для другого – у модерні (здебільшого, з ознаками „закопанського стилю” та з ознаками української народної архітектури), для третього – виділяються два основні напрямки – а) у традиційних формах модерну та б) у нових на той час формах протофункціоналізму та функціоналізму.
Вілли побудовані в перший період формування курортної забудови (1827-1894 рр.) за стильовими ознаками, згідно зі згадками у путівниках по Галичині кінця ХІХ - початку ХХ ст. належали до „швейцарського” і „норвезького” стилів, базованих на традиційних зразках швейцарського і норвезького народного будівництва. Необхідно відзначити, що згідно з інструкцією 1864 р. для карпатських курортів, виданою бальнеологічною комісією Краківського наукового товариства, у Галичині повинні були будуватися вілли у „швейцарському” і „норвезькому” стилях. До характерних вілл цього періоду, збудованих у „швейцарському стилі”, належать: „Ковалівка”, „Ядвинівка”, „Під пастухами”, „Лісничівка” та інші. Вілл, які побудовані у „норвезькому стилі” у цьому періоді не збереглося.
Для періоду 1827-1894 рр. характерні також будівлі, побудовані у стилі історизму з елементами неоготики. До них відносяться, зокрема, приміщення для інгаляцій та надкаптажні будинки над джерелами „Фердинанд”, „Едуард”, „Марія”.
Вілли другого періоду формування курортної забудови Трускавця (1895-
1920 рр.) були збудовані в стилі модерну з характерними для нього напрямками: 1) напрямок у формах „закопанського стилю” (вілла „Анастасія”), 2) напрямок з ознаками „закопанського стилю” (вілла „Під Божою Матір’ю”),
3) напрямок з ознаками „швейцарського стилю” (вілли „Ґражина”, „Світезянка”),
4) з ознаками „норвезького стилю” (вілла „Погоня”), 5) напрямок з ознаками української народної архітектури Прикарпаття (вілла „Згода”), 6) напрямок з ознаками історизму (вілла „Сариуш”), 7) напрямок з ознаками „садибного стилю” (вілла „Білий дворик”). Потрібно відзначити, що в цей період починають формуватися вілли-пансіонати.
Для третього періоду формування архітектури курортної забудови (1921-
1939 рр.) характерні муровані вілли та санаторії в стилі протофункціоналізму та функціоналізму. Прикладом будівель у стилі протофункціоналізму з елементами „садибного стилю” є вілла „Здоров’я”. До будівель зведених власниками спілки „Трускавецькі джерела” в 1920-1930-х рр. у стилі функціоналізму відносяться: вілла „Аїда”, санаторій „Брістоль”, санаторій „Імперіал”, санаторій „Кришталевий палац”. Однією з найкращих капітальних будівель цього часу в стилі функціоналізму потрібно вважати, на думку автора дослідження, колишній санаторій польських офіцерів, побудований у 1933-1935 р. за проектом відомого архітектора Е. Норверта.
В цей період будуються також будівлі в традиційних формах модерну 1920-1930-х рр. у напрямках: 1) з елементами української народної архітектури Прикарпаття (вілли „Мірка”, „Шаротка”), 2) з елементами історизму (вілла „Едем”), 3) з елементами „закопанського стилю” (вілла «Ґопляна”), 4) з елементами „швейцарського стилю” (вілла „Венера”), 5) з елементами „садибного стилю” (вілла „Щасти, Боже”).
Зміни, які відбулися у планувальній структурі будівель, проходили відповідно до трьох cтильових періодів формування курортної забудови Трускавця. Для кожного з цих періодів характерні певні типи планувальних вирішень. Аналіз за типами планувальних вирішень виявив, що протягом досліджуваного періоду відбулися суттєві зміни у планувальній структурі будівель. Для курортної забудови історизму характерні анфіладне внутрішнє планування та планування коридорного типу; для модерну – коридорне та анфіладне з центральним холом; для функціоналізму – коридорне та змішане.
За результатами архітектурно-композиційного аналізу виявлено прототипи вілл основних напрямків історизму та модерну в Трускавці. Такими прототипами стали: для „швейцарського стилю” – вілла-шале, для „закопанського стилю” – західноєвропейська вілла у поєднанні з формами традиційної хати гор’ян-ґуралів, для „садибного стилю” – так званий „старопольський дворик” – маґнатська садиба з епохи пізнього бароко і класицизму, для українського модерну – західноєвропейська вілла у поєднанні з формами народної традиційної хати Прикарпаття. Встановлено також, що санаторії періоду функціоналізму формувалися за аналогами центральноєвропейської архітектури. В архітектурі курортної забудови Трускавця ХІХ – першої половини ХХ ст. були поширеними: центральноосьові симетричні, рівноакцентні та асиметричні фасадні композиції. Виявлено, що в періоди історизму та модерну переважають центральноосьові симетричні та асиметричні архітектурно-композиційні вирішення, у період функціоналізму – асиметричні.
Планувальні вирішення вілл та санаторіїв Трускавця досліджуваного періоду були гармонізовані шляхом використання співвідношення cторони квадрату до його діагоналі. Найчастіше вживаними числами співвідношень були √2, √3, √4. В свою чергу ці співвідношення пов’язані з пропорціями композиції фасадів, для яких характерні співвідношення √2 і √3. Графоаналітичний аналіз пропорцій фасадів показав, що архітектурно-композиційні схеми характерні для історизму та модерну повторюються пізніше у традиційних формах модерну.
Для курортної забудови характерне вільне розташування будинку на ділянці. У формуванні архітектурно-композиційних вирішень забудови важливу роль відіграє вибір кута будівлі, а також взаємне розташування структурних елементів фасадної композиції (галерей, веж та еркерів).
На основі стильового та архітектурно-композиційного аналізів виявлено загальні особливості та закономірності в архітектурній стилістиці об’єктів курортної забудови Трускавця. Загальною характерною особливістю архітектурної стилістики об’єктів курорту є подібність архітектурно-композиційних вирішень в періоди історизму та модерну, оскільки вони базувалися на використанні архітектурних форм народного будівництва Прикарпаття. Закономірності полягали у повторенні елементів історизму в модерні 1895-1920-х рр. та у повторенні елементів модерну в традиційних його формах у 1920-1930-х рр. Відмінності стильових ознак історизму і модерну проявлялися у використанні окремих архітектурних деталей і орнаментальних мотивів. На зміну модерну приходить принципово відмінний за характером стильових ознак і об’ємно-просторової композиції стиль конструктивізму.
Таким чином, у 3-му розділі виявлено 16 стильових спрямувань історизму, модерну і конструктивізму курортної забудови Трускавця та охарактеризовано їх загальні особливості і закономірності.
РОЗДІЛ 4. CТАН ЗБЕРЕЖЕННЯ КУРОРТНОЇ ЗАБУДОВИ ТРУСКАВЦЯ ПЕРІОДУ ХІХ – ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ ХХ СТ. ТА ЗНАЧЕННЯ ЇЇ АРХІТЕКТУРИ ДЛЯ ПОДАЛЬШОГО РОЗВИТКУ МІСТА.
Проведені автором дослідження підтверджують, що комплексне формування курортної забудови Трускавця відбулося наприкінці ХІХ ст. За рівнем надання послуг санаторного лікування та розвитку інфраструктури обслуговування Трускавець вже тоді зрівнявся з такими відомими курортами Центральної Європи, як Райхенгаль та Візбаден у Німеччині, Карлові Вари у Чехії і до 1939 р. вважався одним з найкращих курортів Галичини. На початку ХХ ст. преса писала, що Трускавець на період курортного сезону перетворюється у літню столицю Галичини, зимовою вважався Львів.
На основі натурних досліджень 2001-2003 рр. автором виявлено, що у 1960-1990-х рр. новозбудовані дільниці Трускавця, а саме східні, південні та західні оточили місто півкільцем та отримали новий, несумісний з традиційним, просторовий масштаб планування і забудови території. У 1960-1980-х рр. були побудовані такі об’єкти, як міська курортна поліклініка, торгівельний центр, палац культури ім. Т. Шевченка та ряд санаторіїв: „Весна”, „Женева”, „Юність”, „Янтар”, „Рубін”, „Алмаз” та інші. Просторові форми новобудов набули нової масштабності і втратили спільність зі стильовими канонами попередніх періодів та реґіональними архітектурними традиціями. Курорт у значній мірі втратив свою колишню архітектурну привабливість та історичне просторове середовище.
Водночас, незважаючи на значний обсяг новобудов, з усіх курортів Галичини, саме у Трускавці збереглася найбільша кількість будівель, побудованих у 1827-
1939 рр., які мають історико-архітектурну вартість. Як відомо, до 1939 р. Трускавець
налічував 320 вілл і пансіонатів, які сьогодні за своїми архітектурно-художніми якостями могли б претендувати на статус пам’яток архітектури.
Згідно з даними натурних обстежень, проведених автором у 2001-
2003 р., тепер таких збережених будівель налічується 125, з них – 20% становлять капітальні будівлі (муровані вілли, санаторії, вілли-пансіонати), решта 80% – дерев’яні вілли; знесено і зруйновано – 195 будівель, перебудовано зі значними змінами – близько 50. Крім того, на території Трускавця і околиць до сьогодні збереглися дерев’яні селянські хати кінця ХІХ – початку ХХ ст. – характерні зразки українського народного будівництва Галичини (етнографічний район Бойківщини). За результатами досліджень таких будівель налічується понад 100.
Потрібно зауважити, що близько 75% існуючих будівель курортної забудови періоду ХІХ – першої половини ХХ ст. перебуває у задовільному стані; технічний стан несучих конструкцій курортної забудови в загальному задовільний і складає 30% зношеності. В основному архітектурний образ збереженої до нашого часу курортної забудови досліджуваного періоду не зазнав суттєвих змін. Здебільшого це стосується деяких змін в планувальній структурі будівель та на фасадах дерев’яних вілл ХІХ – початку ХХ ст., які відбулися у період 1960-1990-х рр. До змін в планувальній структурі будинків відноситься часткове перепланування приміщень за рахунок збільшення кількості перегородок при адаптації до нових вимог використання. Зміни на фасадах зводилися до засклення відкритих раніше веранд, балконів-галерей, мансард, а також до заміни дахового покриття з ґонту та дахівки на покриття листовим металом.
Без істотних змін збереглося 70 будівель архітектури ХІХ – першої половини ХХ ст., з частковими змінами внутрішньої планувальної структури та змін на фасадах – 55 (від загальної кількості будівель – 320 об’єктів, що існували від початку заснування курорту в 1827 р. до 2003 р.).
Збереженість дерев’яної віллової курортної забудови порівняно з 1939 р. можна класифікувати наступним чином: 1) збережена повністю забудова; 2) частково втрачена; 3) перебудована; 4) втрачена.
Таким чином, в період 1895-2003 рр. втрачено загалом 195 дерев’яних і мурованих будівель курортної забудови ХІХ – першої половини ХХ ст., з них в 1950-2003 рр. – 125. Потрібно відзначити також, що 25% куротної забудови перебуває у напівзруйнованому стані.
У 2003 р. почалося виконання проектних робіт з корегування генерального плану забудови міста-курорту Трускавця (Містопроект, Львів), проводяться передпроектні дослідження. У нових суспільно-економічних умовах постає питання перегляду „традиційної” на сьогодні методики складання генплану міста-курорту, успадкованої ще з часів СРСР. У методологічному сенсі це означає зміщення приорітетів: вимога „подібності” і „типовості” уступає місце вимозі „реґіональності” і „своєрідності”. В українській містобудівній практиці значення історичної спадщини курорту ще недостатньо береться до уваги. Проекти детального планування 1966, 1977, 1979, 1983 рр. і проект перспективного розвитку курорту 1989 рр. (львівська філія „Діпромісто”) передбачали розміщення будівництва багатоповерхових санаторіїв у північному та східному районах Трускавця. Однак, ні один з цих проектів не передбачав заходів щодо охорони об’єктів культурної спадщини. Потрібно відзначити, що для проектів 1963-1983 рр. це цілком “закономірно”, адже тоді офіційно у Трускавці не існувало пам’яток архітектури, але стосовно проекту 1989 р. питання про заходи охорони культурної спадщини уже виникає. Адже відомо, що у 1980 і 1986 рр. Управлінням у справах містобудування і архітектури Львівської області у Трускавці було взято під охорону як пам’ятки місцевого значення 22 будівлі.
Проведені автором дослідження дозволяють забезпечити обґрунтоване використання якостей архітектури курортної забудови Трускавця ХІХ – першої половини ХХ ст. та території її розташування в майбутньому проектуванні. У подальшому розвитку міста-курорту необхідно вважати доцільним: 1) визначення територіальних меж історичного ареалу Трускавця; 2) формування планувальної структури історичного ареалу міста-курорту на підставі збереженого традиційного характеру просторового середовища. Проведені дослідження дозволили прийти до висновку, що територія міста повинна охоплювати комплексну зону охорони пам’яток архітектури (з врахуванням потенційних об’єктів) та територію курортного парку – пам’ятки садово-паркового мистецтва ХІХ – початку ХХ ст. Межа історичного ареалу проходить такими вулицями: Суховолі, Бориславська, Дрогобицька, П. Куліша, С. Крушельницької, С. Воробкевича, Т. Шевченка, Стебницька, М. Гоголя, С. Бандери, І. Франка, граничною межею території парку.
На основі проведення теоретичних та емпіричних досліджень, за результатами аналізу досліджень архітектурно-просторової структури і стилістики історичної курортної забудови Трускавця ХІХ – першої половини ХХ ст. автором дослідження виявлено п’ять основних принципів її збереження: 1) принцип збереження синкретичності цінного природо-архітектурного середовища;
2) принцип збереження історичної традиційності розпланування кварталів;
3) принцип відновлення гармонійності архітектурного образу; 4) принцип відтворення автентичності архітектурного образу при реставрації виявлених цінних будівель та їх ретроспективному відтворенні; 5) принцип збереження реґіональності архітектурного образу. Перші три принципи збереження історичної курортної забудови пов’язані, в основному, з виявленням архітектурно-просторової структури території, два останні з реставрацією та ретроспективним відновленням її об’єктів.
Принципи викладені у вигляді рекомендацій, які сформульовані автором дослідження відповідно для формування архітектурно-просторової структури курортної забудови і рекомендацій щодо реставрації об’єктів курортної забудови; запропоновані також два напрямки регенерації об’єктів курортної забудови:
1) ретроспективне відтворення об’єктів (автентичне відтворення (сучасна копія) на місці втраченої забудови) і 2) гармонізація сучасної забудови в історичній структурі міста (сучасна інтерпретація традиційних архітектурних форм досліджуваного періоду). Для цих обох напрямків, які особливо актуальні і перспективні в наш час, подані методичні рекомендації.
До об’єктів архітектурної спадщини курорту, які необхідно зберегти в
автентичному стані, застосовуючи основні принципи цілісної реставрації, налічується 80% будівель. До них відносяться такі вілли, як „Сариуш”, „Під Матір’ю Божою”, „Погоня”, „Сонячна”, „Едем”, „Мірка” та ін. До об’єктів, які можна перебудувати шляхом реконструкції (з перебудовою будівлі з метою удосконалення функціональних вирішень відповідно до сучасних вимог) та реабілітації будівлі, тобто відновлення зовнішнього вигляду згідно з історико-архівними описами та збереженими залишками, відноситься 20% будівель. Прикладами таких будівель можуть слугувати санаторії „Віндзор”, „Унітас”, вілла-пансіонат „Золотий ріг” та ін.
Таким чином, у 4-му розділі виявлено вплив архітектурної спадщини Трускавця досліджуваного періоду на сучасний етап розвитку міста, а також вирішення проблем збереження історичної курортної забудови ХІХ – першої половини ХХ ст.
| 
