ФОРМУВАННЯ ВІЗУАЛЬНО-ПРОНИКНИХ ВНУТРІШНІХ ПРОСТОРОВИХ СТРУКТУР

Краткое содержание

У першому розділі “Розвиток теорії і практики організації архітектурного простору” здійснено аналіз теоретичних праць та архітектурних об’єктів, що дало змогу окреслити, які питання є опрацьованими, а які вимагають подальшого вирішення. Також у розділі розглянуто вплив основних чинників та описано основні засоби організації внутрішнього простору будівель.

Узагальнюються такі основні теоретичні підходи до проблеми організації архітектурного простору: з точки зору загальної теорії архітектурного простору, філософський, з точки зору об'ємно-просторової композиції, психологічний, функціоналістичний, історичний, конструктивістський, інформативний, системний, середовищний, біонічний та методичний. Базисом для проведення даного дослідження є результати теоретичних розробок таких напрямів: теорія організації архітектурного простору, теорія об’ємно-просторової композиції, психологія сприйняття архітектурного простору та методика архітектурного проектування. Основними теоретичними передумовами вирішення даної проблеми були загальнотеоретичні праці, спрямовані на дослідження синтезу різноманітних якостей архітектурного простору.

Проведений аналіз визначних будівель свідчить про поступовий розвиток організації внутрішнього простору. Цілий ряд виразних прийомів є універсальними, оскільки вони ефективно використовувались в різні епохи, в різних архітектурно-конструктивних системах та у будівлях різноманітного призначення. Для внутрішнього простору сучасних прогресивних будівель характерні такі риси: наявність багаторівневого атріумного простору складної форми з відкритими комунікаціями, виразна візуальна проникність всередині інтер’єру та між внутрішнім простором і зовнішнім. Відкриті комунікації дозволяють не лише переміщуватись з однієї зони будівлі до іншої, але й спостерігати різноманітні ракурси інтер’єру чи міського ландшафту. Внутрішній простір будівлі набуває більшої урочистості та виразності при наявності візуальних осей. Паралельно розвивається напрям формування динамічного та інтерактивного внутрішнього простору із застосуванням новітніх медіа-засобів.

Основними чинниками, що визначають організацію внутрішнього простору архітектурних об’єктів, є: концепція архітектора, закономірності візуального сприйняття, система функціональних процесів та можливості будівельних технологій. Спираючись на узагальнений підхід до організації функціональних зв’язків, на сучасні можливості будівельних технологій та на особливості візуального сприйняття, дане дослідження спрямоване на збагачення можливостей формування внутрішнього архітектурного простору шляхом узагальнення принципів та прийомів просторової організації.

Основними засобами, що виступають в якості матеріалу організації внутрішнього архітектурного простору та відповідають фізичним властивостям архітектурного середовища, є: простір, об’єм, фактура, світло і колір. Для даного дослідження можливостей утворення внутрішніх просторових структур серед цих засобів базовими приймаються простір і об’єм. Подальше вивчення потенційних можливостей основних засобів, а також виявлення закономірностей їх взаємозв’язку, мають відкрити нові якості естетичної організації архітектурного простору.

У другому розділі “Композиційні основи та можливості внутрішніх просторових структур” виконано аналіз внутрішнього простору архітектурних об’єктів, виявлено особливості візуально-проникних внутрішніх просторових структур, здійснено класифікацію внутрішніх просторових структур та досліджено тенденції їхнього розвитку.

Спираючись на те, що внутрішня просторова структура (ВПС) архітектурного об'єкта – це внутрішній простір даного об’єкта, представлений як сукупність елементарних просторових одиниць (ПО), запропоновано ділити ВПС на ПО, які мають форму компактного, видовженого, площинного та кільцевого типу (табл._1). Визначення узагальнених типів форм ПО, з одного боку, полегшує аналітичний розподіл ВПС на просторові одиниці, а з іншого – дозволяє здійснювати комбінаторний пошук різноманітних типів ВПС. На основі аналізу внутрішнього простору сучасних будівель визначено чотири базові типи взаємодії просторових одиниць: суміжний, часткове проникнення, простір у просторі та наскрізний (табл._2). Для характеристики ВПС та для потреб проектування складного інтер’єру, на основі поєднання базових типів було визначено 16 комбінованих типів взаємодії (табл._3). Ці типи наведені у вигляді схем з умовною конфігурацією ПО. При проектуванні обрана схема набуває розвитку шляхом збільшення кількості ПО та  завдяки різним типам форми ПО, але сутність типу взаємодії не зміниться.

Відповідно до можливості людини пройти крізь границю чи бачити крізь неї, визначено такі типи просторових границь: прохідна візуально-проникна,  прохідна візуально-непроникна, непрохідна візуально-проникна та непрохідна візуально-непроникна. Ці типи можуть застосовуватись при формалізованому проектуванні.

Спираючись на поняття комунікаційного та візуального зв’язку, визначено такі типи зв’язків між двома ПО, або між ПО і зовнішнім простором: прохідний (забезпечує прохід людині крізь просторову границю), візуальний (забезпечує проникнення погляду людини крізь просторову границю), візуально-прохідний (забезпечує одночасно прохід та проникнення погляду людини крізь просторову границю) та потенційний (позначає суміжність двох ПО, або ПО і зовнішнього простору; його можна реалізувати у вигляді зв’язку прохідного, візуального чи візуально-прохідного типу).

Встановлено, що одними з визначних сучасних властивостей внутрішнього архітектурного простору є складність, візуальна проникність, комунікаційність, змінність та ілюзійність.  Візуальна проникність ВПС архітектурного об’єкта – це властивість внутрішнього простору даного об’єкта забезпечувати проникнення погляду людини з однієї ПО до інших ПО та до зовнішнього простору. Визначення властивості візуальної проникності дозволило виділити цілий клас візуально-проникних ВПС, що набули поширення в сучасній архітектурі та мають високий рівень естетичної виразності. Визначено, що візуально-проникна ВПС архітектурного об’єкта – це частина ВПС даного об’єкта, яка є сукупністю просторових одиниць, що поєднані візуальними зв’язками. До ВПС будівлі може входити кілька візуально-проникних ВПС, які візуально не пов’язані між собою. Значний вплив на естетичну виразність візуально-проникних ВПС має рівень візуальної проникності просторових границь, який запропоновано умовно визначати однією з чотирьох узагальнених характеристик: високий, середній, низький чи нульовий. Під час аналізу існуючих чи проектних будівель є доцільним окремо характеризувати загальний рівень візуальної проникності всередині ВПС та загальний рівень візуальної проникності зовнішніх огороджень.

На основі аналізу структурних складових та суттєвих властивостей внутрішнього простору сучасних будівель здійснено класифікацію ВПС за такими ознаками: за взаємодією ПО, за видом візуальної проникності, за рівнем візуальної проникності всередині ВПС, за рівнем візуальної проникності зовнішніх огороджень, за здатністю до змін, за ілюзійністю змін, за типом комунікаційної організації та за первинним морфологічним принципом організації. На основі визначення типів ПО за формою та типів взаємодії ПО здійснено класифікацію ВПС за типом групування просторових одиниць. Виявлено 16 типів групування ПО за формою, 65 типів групування ПО за формою і орієнтацією та 260 типів групування ПО за формою, орієнтацією та взаємодією. Наведена в роботі таблиця типів групування ПО може слугувати джерелом потенційних прийомів організації внутрішнього архітектурного простору.

 Шляхом узагальнення теоретичних джерел та архітектурної практики визначено такі типи комунікаційної організації ВПС: зовнішній (ПО поєднуються лише через зовнішній простір), внутрішній (ПО пов’язані безпосередньо), виділений (є виділені комунікаційні ПО, з якими пов’язані інші ПО) та атріумний (є додатковий простір, до якого відкриваються комунікаційні ПО, з якими поєднані інші ПО). В межах кожного типу виділені певні види комунікаційної організації.

  На основі аналізу визначних будівель виявлено такі основні сучасні тенденції розвитку ВПС архітектурних об’єктів: збільшення відносних розмірів, підвищення складності, посилення незалежності ВПС від конструктивної системи, підвищення комунікаційності, підвищення змінності, посилення візуальної проникності всередині ВПС, посилення візуальних зв’язків між ВПС і зовнішнім простором, підвищення ілюзійності та підвищення інформативності.

У третьому розділі “Основи методики проектування візуально-проникних внутрішніх просторових структур” узагальнені принципи та прийоми організації, а також описані особливості методики проектування даних структур.

Первинні морфологічні принципи організації ВПС обумовлюють відношення і розподіл архітектурного простору і архітектурного об'єму, які утворюють об'ємно-просторову структуру. Вторинні морфологічні принципи є шляхами додаткового розвитку цієї структури та оперують певними властивостями. Завдяки поєднанню під час проектування спочатку первинних, а потім – вторинних морфологічних принципів, забезпечується множина можливостей організації ВПС.

Сформульовано такі первинні морфологічні принципи: принцип просторових одиниць обумовлює членування вихідного простору на просторові одиниці за допомогою різних видів просторових границь, які утворюють замкнені лінії, принцип внутрішнього ускладнення обумовлює ускладнення вихідного простору за рахунок введення елементів, які не утворюють замкнених ліній просторових границь та принцип зовнішнього ускладнення, згідно якого вихідний простір ускладнюється за рахунок членування та ускладнення форми внутрішніх поверхонь огороджень (табл._4). ВПС більшості існуючих будівель утворені саме за принципом просторових одиниць: їхній внутрішній простір чітко розподілений на окремі приміщення. Відповідно до принципу внутрішнього ускладнення, вихідний простір збагачується за рахунок введення вільно розташованих відрізків просторових границь у вигляді площинних чи криволінійних фрагментів стін або перегородок, окремо розташованих колон, які не утворюють рядів. Принцип зовнішнього ускладнення в чистому вигляді залишає внутрішній простір єдиним. Тобто, складність підвищується шляхом диференціації форми внутрішнього простору, але “рельєфність” поверхонь не настільки глибока, щоб утворились ПО у вигляді ніш. Цей принцип є домінуючим, коли йдеться про сучасні ВПС, які в літературі отримали назви: "Нелінійна архітектура", "Деконструкція", "Рідинна архітектура" та ін. В сучасних будівлях набула особливої виразності така схема комбінування первинних морфологічних принципів: атріумна комунікаційно-рекреаційна зона вирішується за принципом внутрішнього ускладнення у поєднанні з принципом зовнішнього ускладнення, що відповідає безперервності руху в цій зоні та особливим вимогам до візуального комфорту і легкості орієнтації у великій будівлі. Інші функціональні зони структуровані за принципом просторових одиниць, що дозволяє організувати множину ізольованих приміщень.

На основі вивчення таких властивостей сучасних ВПС, як візуальна проникність, комунікаційність, змінність та ілюзійність, сформульовано такі вторинні морфологічні принципи організації ВПС: принцип візуальної проникності (спрямований на формування ВПС з високим рівнем візуальної проникності та має на меті підвищення естетичності ВПС за рахунок розвинених візуальних зв’язків), принцип комунікаційності (спрямований на формування розвинених, доцільних та естетично організованих прохідних зв’язків), принцип змінності (обумовлює формування ВПС з високим рівнем змінності різних властивостей) та принцип ілюзійності (спрямований на формування ВПС з високим рівнем ілюзійності за допомогою ілюзійних засобів).

Серед множини прийомів організації архітектурного простору, найбільш суттєве значення при проектуванні візуально-проникних ВПС мають такі групи прийомів: прийоми членування внутрішнього простору (відповідають видам просторових границь), прийоми групування ПО (відповідають типам групування ПО за формою, орієнтацією та взаємодією), прийоми виявлення композиції внутрішнього простору та прийоми посилення візуальної проникності ВПС.

Розглянемо детальніше прийоми посилення візуальної проникності ВПС, оскільки це необхідно для повноти вивчення візуально-проникних ВПС. До цієї групи належать прийоми застосування певних видів просторових границь, що мають високий рівень візуальної проникності. Самостійну підгрупу складають прийоми організації візуальних зв’язків. Сукупність візуальних зв’язків може бути організована за допомогою таких прийомів: візуальні зв’язки утворюють незамкнену лінію, візуальні зв’язки утворюють радіальну або розгалужену схему незамкнених ліній, візуальні зв’язки утворюють замкнені лінії (візуально-неперервний простір), візуальні зв’язки утворюють сітчасту структуру тощо. За ознакою візуальної пов’язаності просторових одиниць певної візуально-проникної ВПС розрізняються такі прийоми: всі ПО пов’язані візуальними зв’язками з усіма іншими ПО, всі ПО пов’язані візуальними зв’язками з однією ПО, візуальні зв’язки послідовно з’єднують всі ПО, але не утворюють замкненої лінії, візуальні зв’язки послідовно з’єднують всі ПО та утворюють замкнену лінію. Ці прийоми часто комбінують. Лінії візуальної проникності утворюються з векторів візуальних зв’язків, які проходять під прямим кутом крізь візуально-проникні просторові границі між ПО. Таким чином, ці лінії можуть бути прямими та ламаними, замкненими та незамкненими. Вони можуть проходити крізь дві ПО, а можуть поєднувати і величезну кількість ПО. Є принципова відмінність між прямими та непрямими лініями візуальної проникності. Прямі лінії, що проходять крізь три та більше ПО утворюють візуальну вісь, що забезпечує урочистий образ інтер’єру та суттєво поглиблює візуальну проникність ВПС. Особливої виразності набуває сітчаста структура візуальних зв’язків, побудована на основі прямих ліній. Прийом застосування непрямих ліній візуальної проникності є доцільним для організації процесів послідовного руху крізь різні експозиційні зони (виставкові чи торговельні заклади). Якщо крізь певну ПО проходить візуальна вісь, це означає, що вона має наскрізну візуальну проникність. Ціла ВПС також може бути наскрізь візуально-проникною, якщо мінімум одна візуальна вісь пронизує увесь внутрішній простір і при цьому починається і закінчується візуальним зв'язком із зовнішнім простором. Суттєво відрізняються за візуальним образом прийоми застосування вертикальної та горизонтальної візуальної осі. Вертикальну візуальну вісь утворюють, зазвичай, лише візуальні зв’язки та вона закінчується верхнім візуальним зв’язком із зовнішнім простором (багаторівневий атріум). Горизонтальна візуальна вісь пов’язана з рухом відвідувачів. Тому вона утворюється, переважно, візуально-прохідними зв’язками (прийом анфілади).

Впровадження комплексу умоглядних вправ для архітектора до програми фахового навчання допоможе вільно оперувати просторовими образами при проектуванні складних ВПС. До цього комплексу запропоновано включити такі вправи: “відтворення зображення”, “відтворення реального середовища”, “візуальна зйомка”, “автоматичний лабіринт” та “розвиток ідеї в архітектурне оточення”. Доцільність інтеграції до архітектурного навчання та проектування будівель зі складними ВПС описаних в роботі принципів і прийомів внутрішньої просторової організації, а також активного умоглядного формування моделі інтер’єру у поєднанні з комп’ютерним моделюванням обумовлена сучасними особливостями архітектурного проектування.