Гридасов Ю.В. Адміністративно-правові засоби захисту права власності в Україні

Краткое содержание

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, розкрито зміст і стан наукового опрацювання проблеми, зв’я­зок роботи з науковими програмами, темами, планами, фор­му­люється мета і завдання дослідження, визначено об’єкт, предмет, методологію роботи; викладено основні результати наукового дослідження, які виносяться на захист, а також показано теоретичне і практичне призначення результатів дослідження, вказано на їх апробацію, публікації та провадження результатів.

Розділ 1 «Теоретико-методологічні засади адміністративно-правового захисту права власності суб’єктів господарювання» скла­дається з трьох підрозділів. У ньому розкриваються теоретико-правові та адміністративно-правові заса­ди регулювання й захисту господарської діяльності. Окрема увага приділена висвітленню пози­тив­ного досвіду країн Європейського Союзу у сфері захисту права власності суб’єктів господарювання.

У підрозділі 1.1 «Філософсько-правові засади захисту права вла­сно­сті суб’єктів господарювання» зазначається, що в умовах соціальної пра­вової держави, в якій будується громадянське суспіль­ство, а також глобалізації ринкової економіки України виникає необ­хід­ність по-новому розглянути основополож­ні засади адміні­стра­тивно-правових засобів захисту права власності суб’єктів господарювання.

На основі історичного та діалектичного методів критично переосмислено місце і роль природного та позитивного права у цій сфері та доведено, що принципи діяльності органів виконавчої влади і місцевого самоврядування у сфері адміністративно-правового захисту права власності суб’єктів господарювання мають встановлюватись на основі загальновизнаних євро­пей­ською спільно­тою цінностей, побу­дованих на теорії природних невідчужуваних прав лю­ди­ни і громадя­нина – теорії природного права. А при формуванні спе­ціа­льних матеріальних і процесуальних засобів регулювання та захисту най­більш важливих суспільних відносин має перевагу позитивістський підхід. І що найголовніше – перші й другі мають бути нормативно закріплені волею легальних правотворчих органів країни.

Реальний історичний процес, аналіз наукових поглядів провід­них мисли­телів минулого і сучасності доводять, що важливим елемен­том пере­думов на­дій­ного захисту суб’єктів господарювання є їх пози­тив­на віктимологічна поведінка: по-перше, це поміркованість суб’єктів господарювання у спо­жи­ванні матеріальних благ на рівні нормальних, прийнятих у даному суспільстві потреб; по-друге, їх активні дії, напра­вле­ні на створення умов для ускладнення особам, схильним до скоєння майнових правопорушень, реалізації їх протиправних намірів.

У підрозділі 1.2 «Адміністративно-правові засади госпо­дар­ської діяль­ності в Україні та захисту права власності суб’єктів гос­по­да­рю­вання» розвиваються конституційні положення у сфері госпо­дар­ської діяльності. При цьому в адміністративному аспекті зазна­чається, що за загальним правилом держава забезпечує захист конку­рен­ції у підприєм­ни­цькій діяльності та не втручається у здій­снення власником права вла­сності. Поряд з цим розвинуто й іншу сталу в юриспруденції точку зору про необхідність державно-право­во­го впли­ву на ринкову економіку у чітко визначених законах межах.

Наводиться перелік регулятивних та охоронних засобів адміні­стра­тивно-правового впливу на економіку в Україні. При цьому зміст «охоронної функції права у сфері захисту права власності суб’­єктів господарювання» розкривається як активний вплив органів дер­жавної влади (шляхом виховання правосвідомості, заборон, дер­жав­ного при­мусу) на суб’єктів права, пов’язаних з господарським майном.

При удосконаленні конституційних правоможностей власника щодо воло­ді­ння, користування та розпорядження своєю матеріальною та інтеле­ктуаль­ною власністю доведено, що на відміну від при­ват­ного права, де власник майна є передусім правоможною особою, в адміні­стра­тивному праві власник – суб’єкт господарювання – має класичний правовий ста­тус, який складається з суб’єктивних прав та юридичних обов’язків. Стверджується, що власник має визначені пра­во­мож­ності та одночасно є зобо­в’я­зальним щодо недопущення в процесі викори­ста­ння свого майна завдання шкоди правам, свободам і гідності гро­ма­дян, інтересам суспільства, погіршення екологічної ситуації тощо.

Доведено, що захист права власності може здійснюватись шляхом само­охо­ро­ни засобами приватного права та органами вико­навчої влади і місце­вого са­мо­врядування за допомогою публічного права. За допомогою публічного права органи виконавчої влади та місцевого самовря­ду­вання здійснюють захист права власності суб’єктів госпо­дарю­вання за допомогою різно­ма­ніт­ної державної управлінської діяльності, шляхом надання адміні­стра­тивних послуг, застосування владно-розпорядчих заходів адміні­стра­тивного впливу та участі у судовій діяльності.

У підрозділі 1.3 Міжнародні стандарти юри­дич­ного захисту права власності суб’єктів господарювання» зазна­чається, що адап­тація законодавства України до законодавства ЄС є пріоритетною скла­довою процесу інтеграції України до Євро­пей­ського Союзу, що в свою чергу є також пріоритетним напрямом у сфері роз­робки засобів адміністративно-правового захисту права власно­сті суб’єктів госпо­дарювання.

Розкрито міжнародно-правові джерела, які захи­ща­ють інтеле­ктуа­льну власність – авторське право та промислову власність. Зазна­ча­ється, що держава зобов’язується вжити необхідних заходів для забезпечення достатньої та ефективної охорони прав авторів і всіх інших власників авторських прав, дотримуватись фор­маль­них щодо охорони авторського права вимог.

У трьох підрозділах розділу 2 « виводиться категорійний апарат адміні­стративно-правового захисту права власності суб’єктів госпо­дарю­ва­ння, розкриваються засоби такого захисту та їх види.

Поняття та види адміністративно-правових засобів захисту права власності суб’єктів господарювання», здійснив­ши аналіз поглядів широкого загалу вчених щодо сутності адміні­стративно-правового захисту права власності суб’єктів господа­рюва­ння, здобувач дійшов висновку, що у вузькому розумінні адміні­стра­тивно-правовий захист права власності суб’єктів господарювання – це імперативно владна діяльність суб’єктів публічного управління із захисту прав суб’єктів господарювання (осіб, які здійснюють упра­вління нею) від протиправних посягань та широкого загалу осіб від майна підвищеної небезпеки, з нормативно-прописаною можли­вістю застосування до порушників режиму госпо­дар­ської власності засобів державного впливу.

Оскільки важливим напрямком адміністративно-правового захи­сту права власності суб’єктів господарювання є використання суб’єкта­ми господарювання засобів адміністративного судочинства, то у широкому розумінні адміні­стра­тив­но-правовий захист права власно­сті суб’єктів господарювання визначено важливим напрямком актив­ної діяльності суб’єктів публічного управління та адміністративного суду, який здійснюється на основі норм адміністративного права щодо забез­пе­чення прав суб’єктів господарювання на володіння, користу­вання та роз­порядження своїм майном, поновлення прав осіб, які постраждали від майна підвищеної небезпеки, з нормативно-пропи­саною можливістю засто­сування до порушників режиму господарської власності засобів дер­жавного впливу.

Особливості адміністративно-правових засо­бів захисту права власності суб’єктів господарювання» автором визначено, що засобам захисту права власності відведено провідну роль у механізмі адміністративно-правового захисту права власності суб’єктів господарювання.

У результаті аналізу стану діяльності щодо захисту прав суб’єктів підприємництва доведено, що адміністра­тив­но-правові засо­би захисту права власності суб’єктів госпо­дарювання – це сукупність прийо­мів і способів, за допомогою яких суб’єкти публічного управ­лі­ння та адміністративний суд здійснюють захист прав і законних майнових інте­ре­сів суб’єктів господарювання та широкого загалу осіб від майна під­вищеної небезпеки в процесі реалізації адміністративно-правових норм.

Виділено такі види адміністративно-госпо­дар­ських засобів захи­сту права власності: 1) засоби переконання і при­мусу; 2) засоби без­по­середнього, прямого та опосередкованого захисту суб’єктів господа­рю­вання; 3) засоби адміні­стра­тив­ного судочинства.

Зміст адміністративно-правових засобів захи­сту права власності суб’єктів господарювання в Україні» розгля­дає­ться про­бле­ма формування ефективних і демокра­тичних засобів адмі­ністративно-правового захисту права власності суб’єктів господарю­ва­ння в Україні.

Універсальні методи адміністративного права переконання та при­мусу тісно взаємопов’язані та доповнюють однин одного. Але оскільки захист права власності роз­по­чинається з моменту його порушення, засоби пере­ко­нання, за ви­нят­ком тих, які заохочують правопорушників до добро­вільного відшко­ду­вання нанесених збитків потерпілим особам, на переконання автора залишаються поза його межами.

Серед засобів адміністративного припинення дисертант від­зна­чив: вимогу припинити протиправну поведінку; доставляння поруш­ника; осо­би­стий огляд та огляд речей; вилучення речей і документів; зупинення та анулювання ліцензії.

Щодо адміністративної відповідальності сформульовано автор­ське поняття: адміністративна відповідальність у сфері адміністра­тив­но-правового захисту права власності суб’єктів господарювання – це особливий вид юридичної відповідальності фізичних та юридичний осіб з метою поновлення порушеного права господарської власності, виховання осіб, які вчинили адміністративне правопорушення, та запо­бігання вчиненню нових правопорушень, що полягає в застосуванні уповноваженими суб’є­ктами публічного управління або судом до суб’єкта, який здійснив шкід­ливе діяння (за що КУпАП й іншими Законами України передбачено застосування до нього певного заходу адміністративного примусу), адмі­ні­стративного стягнення.

Досліджено розвиток теорії «адміністративно-правової відпові­даль­ність юридичних осіб – суб’єктів господарювання», сформовано її ознаки та запропоновано поняття. Адміні­стра­тив­но-правова відпові­даль­ність юри­дич­них осіб у сфері господа­рю­ва­ння – це спеціальний вид адміністративної відпові­даль­ності, яка засто­со­вується до суб’єктів господарювання суб’єктами публічного управління за порушення норм госпо­дар­сь­кого, податко­вого, митного, екологічного, земельного зако­но­давства шляхом засто­су­ва­ння щодо них санкцій.

Визначено перелік таких заходів: попередження; штраф; оплат­не вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпо­се­реднім об’єктом адміністративного правопорушення; конфі­ска­ція: пред­мета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення; грошей, одер­жа­них внаслідок вчи­не­ння адміністративного правопорушення, вилучення прибутку (доходу), при­мусове стягнення зборів (обов’язкових пла­тежів); позба­вле­ння спе­ціаль­ного права, наданого громадянину, застосування інди­ві­дуального ре­жи­му ліцензування; зупинення дії ліцензії (патенту) на здійснення суб’є­ктом господарювання певних видів господарської діяль­ності; анулювання ліцензії (патенту) на здійснення суб’єктом господарювання окремих видів господарської діяльності; обмеження або зупинення діяльності суб’єкта господа­рювання, скасування дер­жав­ної реєстрації та ліквідація суб’єкта господарювання.

У третьому розділі «, який складається з трьох підрозділів, розглядається роль суб’єктів публічного управління у здійсненні захисту права власності суб’єктів господа­рю­вання засо­бами адміністративного права та напрям­ки вдосконалення такої діяльності.

У підрозділі Засоби захисту права власності суб’єктів госпо­дарювання, які застосовуються посадовими особами і підроз­ділами мілі­ції ОВС України та Антимонопольного комітету України» під­кре­слюється, що вагомий внесок у систему захисту права власності суб’єктів го­сподарювання роблять посадові особи ОВС України та Антимонопольного комітету України. Зазначено, що саме засоби адміністративно-юрисдикційної діяльності посадових осіб ОВС України роблять найбільший внесок в адміністративно-правовий захист права власності суб’єктів господарювання.

Акцентується увага на тому, що працівники міліції України передусім здійснюють захист права власності суб’єктів господарю­ва­ння шляхом притягнення винних осіб до адміністративної відпо­відальності за ст. 51 щодо речового матеріального майна та за 51-2 КУпАП – щодо інте­ле­кту­аль­ної власності, відшкодовуючи при цьому за рахунок винних за­вда­ну власникам шкоду, застосовуючи перед цим, як правило, перед­ба­чені законом України «Про міліцію» заходи адміністративного при­пинення.

У свою чергу Антимонопольний комітет України забезпечує захист права власності суб’єктів господа­рюва­ння від інших конку­рентів, які зло­вжи­вають своїм монопольним становищем на ринку товарів та послуг.

Під час роботи над дисертацією автором було проведено соціологічне опитування підприємців семи різних регіонів України щодо проблем захисту права. Результати анкетування стверджують, що, на жаль, жодний з опитаних повністю не задоволений рівнем публічного захисту держави власності суб’єктів господарювання. По­ряд із цим переважна кількість респондентів (66,7%) визначила його стан «задовільним» і 33,3% – «незадовільним».

Однак здійсненим опитуванням представників суб’єктів госпо­да­рювання у зазначеному процесі встановлено низку недоліків. Напри­клад, серед суб’єктів порушення права господарюючої власності, на думку опитаних, впевнено лідирують органи місцевого самовря­дува­ння (43,8%), друге негативне місце займають конкуренти-підприємці (27,4%), суттєвим є також порушення права господарської власності посадовими особами органів державної влади (16,3%) та громадянами, які не мають спеціального статусу (14,5%), в кінці переліку поруш­ни­ків прав і законних інтересів суб’єктів господарювання перебувають правоохоронні органи (5,6%).

Логічними є погляди підприємців на ефективність засобів адмі­ні­стративно-правового захисту права власності суб’єктів господа­рю­вання: найбільше вони сподіва­ються на поновлення порушеного мате­ріального права за допомогою рішень і постанов судів (84,3%); на про­філактичну дію адміністративної відповідальності та відшкодування збитків у ході адміністративно-юрисдикційної діяльності розрахо­ву­ють 24,5% опитаних, мають довіру до Антимонопольного комітету України як до правозахисного органу суб’єктів господарювання 12,5% опитаних підприємців; малоефективними, на їх погляд, є такі засоби захисту права власності, як адміністративне припинення (6,9%), відшкодування шкоди державою (5,1%) та засоби адміністра­тивної діяльності органів і посадових осіб ДПА (4,6%).

Для покращення захисту права власності суб’єктів господа­рю­вання майже всі підприємці вимагають від органів дер­жав­ної влади вдосконалення законодавства у цій сфері (98,7%), вдо­ско­на­лення ефективності управлінської діяльності державних органів (35,8%), викорінення корупції (31,8%), покращення правового вихова­ння населення (24,6%), посилення юридичної відповідальності (14,6%).

Як свідчать результати зазначеного соціологічного дослі­дже­ння, в умовах сучасної трансформації ринкової економіки та форм вла­сності виникають нові проблеми, які пішли далеко за межі уявлень ХХ століття. Ринкова економіка, виникнення класу приватних власників – суб’єктів господарювання, рівність усіх форм власності, а найго­лов­ніше – формальна рівність законних прав і інтересів підприємців та держави формують суспільні відносини, які потребують урегулювання засобами адміні­стра­тив­ного права та адміністративного судочинства.

У підрозділі Засоби адміністративно-правового захи­сту права власності суб’єктів господарювання, які використовуються Державною податковою служ­бою України, адміністративними судами та Державною вико­навчою служ­бою України» аналізуються специфічні функції Держав­ної подат­ко­вої адміністрації України як системи органів, що забез­печує захист сумлінних платників податків від недобросовісної конкуренції тих суб’єктів господарювання, які здійснюють проти­прав­ну «оптимізацію» свого консти­туцій­ного обо­в’яз­ку щодо зменшення розміру сплати по­датків і зборів.

У свою чергу досліджена автором загальноприйнята у цивілі­зо­ва­ному суспільстві система адміністративного судочинства створює прийнятні умови для захисту суб’єктів господарювання від порушень їхніх прав і законних інтересів суб’єктами владних повноважень. Що­до вітчи­зня­них реалій, то переважно у сфері адміністративно-право­во­го захисту права власності суб’єктів господарювання підпри­ємці най­більше подають адміністративні позови на органи та поса­дових осіб Дер­жавної податкової служби України й інших органів, які здій­сню­ють контроль за сплатою обов’язкових платежів. Тим самим у дослі­джу­ваній сфері знач­ні повноваження Державної податкової адміні­стра­ції України урів­но­важуються системою адміністративних судів України.

Державна виконавча служба, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України, здійснює виконання рі­шень судів, третейських судів та інших органів, а також посадових осіб відповідно до законів України. Тим самим вона є кінцевою невід’ємною ланкою адміністративно-правового захисту права власно­сті суб’єктів госпо­да­рювання, що за­без­печує виконавче провадження як завершальну ста­дію судового прова­дже­ння та примусове виконання рішень інших орга­нів публічного управління.

Напрями подальшого вдосконалення законо­дав­ства та упра­влінської діяльності суб’єктів публічного управління у сфері ад­мі­ністра­тивно-правового захисту права власності суб’єктів господарювання» зазначається, що для ефективного та демократичного адміністративно-господар­сь­кого захисту права власності суб’єктів гос­по­дарювання є потреба як законодавчого, так і управлінського вдо­ско­налення діяльності суб’єктів публічного управління у цій сфері.

У законотворчому напрямку пропонується прийняти низку роз­ро­блених різними суб’єктами законодавчої ініціа­тиви законопроектів. Серед них запропоновано авторські зміни до ч. 2 ст. 50 КАС України, виключивши з неї п. 5, що надасть можливість уникнути випадків використання системи адміні­стра­тив­них судів не за призначенням (у більшості випадків щодо приму­со­вого позбавлення суб’єктів госпо­да­рювання їх власності).

У сфері управлінської діяльності суб’єктів публічного управлі­ння визнано за доцільне: налагодити більш тісну інформаційну коор­ди­націю діяльності органів Державної податкової служби України та Антимонопольного комітету України щодо обміну між ними інфор­ма­цією у частині пору­шення суб’єк­тами господарювання антимоно­поль­ного законодавства та сплати подат­ків і обов’язкових платежів; праців­никам міліції неза­лежно від суми несе­них збитків забезпечити прак­тич­не виконання прин­ципу невідворотності відшкодування збитків господарюючому суб’єкту.