Інституційний та соціально-технологічний аспекти гендерних відносин в органах внутрішніх справ України

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено провідну ідею дисертаційного дослідження, ступінь наукової розробленості проблеми, з’ясовано зв'язок роботи з науковими програмами, планами та темами, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет, вказано методи дослідження, сформульовано наукову новизну отриманих результатів, встановлено їх теоретичне і практичне значення, наведено відомості щодо апробації результатів дисертаційного дослідження.

У розділі 1 «Теоретико-методологічні основи дослідження гендерних відносин в системі органів внутрішніх справ України у контексті інституційних перетворень» осмислено поняття «гендер» та «гендерні відносини», проаналізовано основні теоретико-методологічні підходи до вивчення гендерних відносин, визначено найбільш плідні для дослідження гендерних відносин у правоохоронній сфері; осмислено гендерні відносини в органах внутрішніх справ України за допомогою теоретичного моделювання, визначено можливий спектр проявів гендерної нерівності; досліджено процес гендерних перетворень як інституційні зміни в органах внутрішніх справ.

У підрозділі 1.1 «Поняття «гендерні відносини» в контексті наукових досліджень» феномен гендерних відносин розглянуто крізь призму класичних та сучасних соціологічних теорій, сформульовано й обґрунтовано його визначення; гендерні відносини проаналізовано з урахуванням їх багаторівневості.

Аналіз напрацювань у межах сучасних соціологічних теорій дозволив визначити як найбільш продуктивну та доцільну для вивчення гендерних відносин в ОВС України структурно-конструктивістську парадигму, в якій гендерні відносини осмислені як процес, структури визначаються як історично складені об’єктивні умови, а способи структурування гендеру відображають домінування різних соціальних інтересів. Даний підхід передбачає поєднання двох концептів – соціального конструювання гендеру і гендерної композиції, де перший розглядає динамічне відтворення гендерних відносин на мікрорівні, другий концентрується на структурних факторах, що визначають межі цих відносин. Такі структурні фактори задають інституційні можливості, в межах яких відбувається проявлення, закріплення та відтворення гендерних відносин. Гендерна диференціація сприймається як набір об’єктивних приписів та реалізується в механізмах взаємодії і соціалізації через сім’ю, школу, ближнє оточення, ЗМІ, зайнятість, політику тощо. Поєднання концептів конструювання гендеру і гендерної композиції створює методологічний інструмент для аналізу мікро- і макрорівня гендерних відносин та їх взаємопроникнення.

Гендерні відносини у роботі визначено як різні форми взаємозв’язку людей як представників певної статі, що виникають у процесі їх спільної життєдіяльності. Такі відносини є вбудованими в широкий соціальний контекст і проявляються на різних рівнях соціуму. Саме тому гендерні відносини запропоновано аналізувати за допомогою чотирьохрівневої моделі як: 1) соціально організовані відносини на рівні суспільства, між державою і гендерними групами; 2) відносини між різними гендерними групами; 3) відносини між суб’єктами різної статі; 4) ставлення особистості до самої себе як представника певної статі.

У підрозділі 1.2 «Обґрунтування теоретичних моделей гендерних відносин в органах внутрішніх справ» за допомогою теоретичного моделювання окреслено та проаналізовано можливі типи розвитку гендерних відносин, а також їх причини та наслідки при збільшенні кількості жінок в ОВС. Результатом такої роботи стало визначення теоретико-методологічного підґрунтя соціодіагностичного емпіричного дослідження гендерних відносин у міліції.

Теоретичний та історико-компаративний аналіз гендерних відносин у правоохоронних органах різних країн дозволив виділити два ідеальні типи таких відносин: партнерський, що характеризується спрямованістю учасників взаємодії на узгодження цілей, інтересів та позицій один одного, та домінантно-залежний, який не передбачає рівноправності позицій, натомість одна сторона займає домінантну позицію, інша – залежну.

Поява жінок у міліцейських підрозділах сприяла виникненню нової соціальної реальності – гендерних відносин в ОВС – та поступової інституціоналізації їх соціально-культурних зразків. Унікальність цих зразків пояснюється тим, що система ОВС історично створювалася чоловіками, для чоловіків та досі вважається чоловічою. Тому процеси інституціоналізації гендерних відносин в українській міліції, їх причини, форми прояву та наслідки в дисертаційній роботі осмислено за допомогою теорії визнаних та сторонніх, а також теорії схизмогенезису та маргінальності/центральності; тобто було розвинено і адаптовано теоретичні надбання, які ніколи раніше не використовувались для вивчення гендерних відносин у правоохоронній сфері.

Дані теоретичні напрацювання задали орієнтири емпіричного дослідження поширеності інституціоналізованих зразків гендерних відносин, у яких найвиразніше проявляється гендерна нерівність. Зокрема, це: домінантність; залежність; вертикальна та горизонтальна сегрегація; феномен «скляної стелі»; поділ на «Ми» – чоловіки й «Вони» – жінки, своїх та чужих; конфлікти на гендерному підґрунті; соціально-психологічні прояви маргінальності.

У підрозділі 1.3 «Інституційні умови забезпечення гендерного паритету в органах внутрішніх справ» окреслено історію становлення практик залучення жінок до охорони правопорядку, проаналізовано найбільш проблемні питання в діяльності жінок-правоохоронців у різних країнах, осмислено реформування гендерних відносин в ОВС як процес інституціональних перетворень.

Гендерні відносини в ОВС як соціальна реальність на перетині двох інститутів – ОВС та гендерних відносин українського суспільства – поступово набувають свої специфічні інституціональні риси, а саме: виділення певного кола суб’єктів, які у процесі діяльності вступають у відносини, що набувають стійкого характеру; наявність специфічних соціальних норм та приписів, що регулюють поведінку людей; закріплення типових реакцій на типові ситуації; виникнення взаємно примусових рольових очікувань відповідно до встановлених зразків.

Будь-які реформи з метою інституціоналізації принципу рівності в гендерні відносини в ОВС мають враховувати інституційний характер як органів внутрішніх справ, так і гендерних відносин, що вже склалися. За цих умов процес закріплення принципу гендерної рівності в ОВС осмислено як інституціональне перетворення, що потребує відповідного соціально-технологічного розроблення.

Сьогодні в органах внутрішніх справ України впровадження гендерної рівності здійснюється, фактично, штучним способом, насадженням «зверху», хоча й не дуже наполегливо. Слід враховувати, що гендерні ініціативи не визріли в рамках інституту ОВС як внутрішньонеобхідні, а були поступками у зв’язку з обов’язками, узятими Україною як правовою державою, орієнтованою на розвиток демократії та євроінтеграцію. Така спроба «реформ зверху» за відсутності науково обґрунтованих соціальних технологій їх впровадження ризикує бути нерезультативною на рівні практичних органів та підрозділів внутрішніх справ.

Імплементацію принципу гендерної рівності в ОВС осмислено як процес інституціональних перетворень та запропоновано тлумачити його як трансплантацію, імпорт уже сформованого, успішно діючого інституту з одного середовища в інше. Як один із заходів, що полегшує штучні інституціональні перетворення, він суттєво прискорює інституціональний розвиток системи, але разом з тим може супроводжуватись відторгненням або дисфункцією трансплантованих інститутів. Цей факт запропоновано враховувати під час розроблення відповідних соціальних технологій, з обов’язковим дослідженням того, як зразки гендерної нерівності відтворюють себе.

У розділі 2 «Соціологічне вивчення особливостей гендерних відносин в ОВС України» представлено методику та результати соціальної діагностики реформування гендерних відносин в ОВС через емпіричне дослідження їх стану та напрямів розвитку.

У підрозділі 2.1 «Аналіз стану гендерної рівності в системі органів внутрішніх справ України за допомогою кількісного соціологічного дослідження» проаналізовано стан дотримання гендерної рівності в структурних підрозділах ОВС України.

Аналіз результатів дослідження виявив нерівність статусів і позицій жінок та чоловіків. Нерівноправність жінок та чоловіків виявляється у поширеній практиці професійної сегрегації, за якої жінки мають, порівняно з чоловіками, нерівний доступ до отримання престижних професій і посад.

Чоловіки також зазнають дискримінації, що виражається скоріше не в обмеженні прав, а навпаки, в наділенні правами, в преференції однієї статі іншій. Під впливом сталого традиційного стереотипу «міліціонер – суто чоловіча професія» чоловіки, порівняно з жінками, несуть на собі покладений ззовні й інтерналізований на рівні власних переконань тягар надмірної відповідальності. Так, чоловіки частіше за жінок при виконанні службових завдань ризикують життям і здоров’ям, стикаються з підвищеною загрозою зараження інфекційними хворобами; чоловікам у п’ять разів частіше навмисно спричиняють фізичні страждання або застосовують до них протизаконне фізичне насильство і на третину частіше – протизаконне психічне насильство (шантаж, залякування, погрози, приниження); чоловіки майже вдвічі частіше свідчать про факти посягання на їх честь та репутацію, пов’язані з виконанням службових обов’язків; соціально-трудові права чоловіків порушуються частіше; тривалість робочого дня та робочого тижня у чоловіків більша, ніж у жінок.

Чоловіки-правоохоронці «оберігають» жінок, беручи на себе більш складні та ризиковані завдання. Але жінкам за це доводиться «платити» тим, що вони утиснуті у кар’єрному зростанні; їм втричі частіше доводиться бути об’єктом знущань, протизаконного психічного насильства з боку інших працівників міліції; вони набагато частіше свідчать про факти втручання у їх приватне та сімейне життя з боку керівництва або інших працівників ОВС; більш утиснуті в правах щодо прийняття на службу, у забезпеченні форменим одягом, у якісному медичному забезпеченні. 27 % жінок свідчать про факти дискримінації на службі їх прав та свобод через стать (серед чоловіків тільки 2 %). Прикладом є відмова жінці-правоохоронцю у підвищенні в посаді лише через те, що вона жінка під приводом того, що «жінок треба оберігати».

Попри розхожу думку про те, що жінки йдуть працювати в міліцію для того, щоб там скоріше вийти заміж, в ОВС набагато більше самотніх жінок, ніж чоловіків. Так, серед опитаних чоловіків у шлюбі перебувало 65,0 %, серед жінок – набагато менше (42,0 %). Також серед жінок більше тих, хто ніколи не перебував у шлюбі (29,0 % проти 18,7 % у чоловіків) і розлучених (16,0 % проти 7,2 % у чоловіків).

Дослідження свідчить, що жінки в ОВС почувають себе більш привілейованими у функціональних аспектах служби, зокрема у важкості покладених завдань та умовах праці, а в інших сферах відчувають прояви дискримінації.

У підрозділі 2.2 «Особливості гендерних відносин в ОВС України та основні тенденції їх розвитку: якісний аналіз» представлено аналіз гендерних відносин в ОВС методом глибинного інтерв’ю, осмислено тенденції їх розвитку.

Інтерв’ю було спрямоване на: вивчення думки працівників ОВС стосовно дотримання принципу гендерної рівності в українському суспільстві; виявлення їх власного досвіду утиснення прав через належність до тієї чи іншої статі; виявлення форм прояву гендерної нерівності в ОВС, їх причин та наслідків як на рівні окремих працівників, так і на рівні всієї системи ОВС України; вивчення образу працівника ОВС як чоловічої, так і жіночої статі як показника гендерних відносин; з’ясування ступеня інформованості працівників щодо реалізації гендерної політики в Україні, зокрема в органах внутрішніх справ, а також визначення їх готовності до участі у впровадженні та реалізації принципу гендерної рівності.

Виявлено об’єктивні труднощі, з якими стикаються жінки та чоловіки – працівники ОВС, а саме: порушення соціально-трудових прав правоохоронців; понаднормова тривалість робочого дня, що призводить до відсутності можливості приділяти достатньо часу сім’ї; неналежні умови праці; виконання діяльності, пов’язаної з невиправданим ризиком; використання вогнепальної зброї; часті добові чергування; емоційна та фізична завантаженість; відсутність повноцінного відпочинку; відсутність єдиних, але пристосованих і для жінок, і для чоловіків умов несення служби; низький рівень заробітної платні; декретна відпустка, під час якої посада залишається вакантною, а обсяг роботи той самий; сексуальні посягання; нерівність у складності поставлених перед чоловіками завдань порівняно з жінками; домінуюча чоловіча культура, що панує в міліції; обмеження можливостей жінок у доступі до керівних посад та просуванні по службі.

До суб’єктивних труднощів належать: сприйняття чоловіками жінок у міліції як неповноцінних працівників, не здатних повною мірою виконувати свої функціональні обов’язки внаслідок природної слабкості та жіночності; викривлена гендерна самоідентифікація; рольовий конфлікт, викликаний сталими патріархальними стереотипами, які унеможливлюють досягнення гендерного паритету в органах внутрішніх справ.

Результати дослідження дозволили також виділити низку суттєвих проблем щодо впровадження принципу гендерної рівності в ОВС, а саме: нерозуміння або неусвідомлення самими працівниками міліції проблем, спричинених гендерною нерівністю, та її можливих наслідків для працівників і системи ОВС у цілому; нерозуміння відмінності у визначенні понять «рівність соціального статусу жінок і чоловіків» та «фізіологічна рівність»; відсутність єдиних гендерно рівних умов несення служби; незаінтересованість правоохоронців обох статей, у тому числі керівників підрозділів ОВС, у забезпеченні паритетних відносин в міліції.

У розділі 3 «Методологічні основи соціальних технологій удосконалення гендерних відносин в ОВС України» запропоновано авторський підхід до вдосконалення соціальних технологій реформування гендерних відносин у системі ОВС України.

У підрозділі 3.1 «Концептуальні основи та принципи технологізації вдосконалення гендерних відносин в ОВС України» зазначено, що заходи з удосконалення гендерних відносин в ОВС мають спиратись на наступні положення:

-          дотримання ключового принципу гендерної рівності, коли чоловікам та жінкам гарантується рівний статус на підставі фактичного представництва на всіх рівнях, враховується різниця між статями, але стверджується, що вона не повинна бути перешкодою для рівного підходу до різних статей;

-          удосконалення гендерних відносин в ОВС, що, з одного боку, спрямоване на задоволення потреб та інтересів працівників обох статей, а з іншого ‑ на підвищення ефективності діяльності інституту ОВС;

-          зміни в гендерній політиці повинні відбуватись у руслі загальноінституційних перетворень і поширюватись на цілі, норми, функції, цінності, ролі та зразки поведінки в рамках інституту органів внутрішніх справ, а також мати відкритий прозорий характер;

-          аналіз та мотивування заінтересованих сторін стосовно кожної з категорій («позитивних», «негативних», «суперечливих» та «байдужих») є однією з основних умов трансформації гендерних відносин в органах внутрішніх справ України;

-          принцип системного підходу до перетворень має враховувати всі аспекти забезпечення діяльності ОВС (науково-методичне, організаційне, кадрове, нормативно-правове, інформаційне, матеріально-технічне та соціальний захист);

-          створення правоохоронної системи, в чиїх лавах представлені обидві гендерні групи суспільства (а значить, більш широкий набір умінь, досвіду, освіти та культурних традицій) забезпечує вищу оперативну ефективність, законність статусу системи ОВС та підвищує рівень довіри до неї з боку громадськості;

-          облік кадрових статистичних даних у гендерному вимірі має становити основу моніторингу стану гендерних відносин в ОВС.

З метою використання соціальних технологій для впливу на гендерну ситуацію в інституті ОВС запропоновано осмислювати їх як алгоритмічні конструкції, що являють собою засоби вирішення практичних задач і спрямовані на зміну соціальних об’єктів відповідно до заданих цілей. Запропоновано авторську блок-схему узагальненої соціальної технології вдосконалення гендерних відносин в ОВС, що містить чотири етапи. Перший охоплює процедури оцінювання наявної гендерної ситуації, зокрема визначення кількісних і якісних показників гендерних відносин; пошук ресурсів, які можуть бути задіяні в їх трансформації; цільове орієнтування програми їх удосконалення, аналіз заінтересованих сторін та початок «наскрізного» моніторингу гендерної ситуації в ОВС, що триває на всіх етапах технології. Другий етап включає процедури корекції гендерної ситуації в ОВС на чотирьох рівнях: на макрорівні ‑ формування і розвиток егалітарної ідеології; формування партнерської моделі гендерних відносин; гендерну експертизу; інституціональні системні зміни; на мезо- й мікрорівні ‑ гендерну освіту персоналу; формування і розвиток егалітарних уявлень; корекцію гендерних упереджень працівників ОВС; на індивідуальному ‑ виявлення і корекцію внутрішньоособистісних гендерних конфліктів, а також розвиток і корекцію гендерної ідентичності. Третій етап зводиться до координації технологічного впливу: з одного боку, централізоване державне управління, з іншого ‑ громадські ініціативи. Четвертий етап передбачає контрольну функцію стосовно ефективності самої технології трансформації гендерних відносин в ОВС.

На підставі аналізу заінтересованих сторін було виявлено, що сторонами, які мають інтерес у трансформації гендерних відносин в ОВС України, є: держава в цілому – як позитивна категорія, інститут ОВС у цілому та керівники підрозділів усіх рівнів – як негативні категорії, навчальні заклади системи МВС та працівники ОВС обох статей – як суперечливі та громадськість – як байдужа, але з потенціальною позитивною заінтересованістю.

У підрозділі 3.2 «Обґрунтування алгоритму технологізації вдосконалення гендерних відносин у системі органів внутрішніх справ» пропонуються шляхи трансформації гендерних відносин за допомогою соціальних технологій.

Використання соціальних технологій має бути спрямоване на усунення гендерного дисбалансу на макро-, мезо- та мікрорівні міжособистісних відносин; надання чоловікам і жінкам рівних шансів у професійному навчанні, при прийнятті на роботу, підвищенні кваліфікації, просуванні по службі; досягнення гендерної симетрії в основних видах забезпечення професійної діяльності працівників ОВС обох статей.

Процес регулювання гендерних відносин повинен починатись з моменту професійного навчання людини і охоплювати весь її професійний шлях до звільнення. Суб’єктами реалізації гендерного підходу мають бути викладачі навчальних закладів, соціальні працівники, практичні психологи, керівники структурних підрозділів, заінтересовані представники громадських організацій.

На основі результатів дослідження запропонована соціальна технологія вдосконалення гендерних відносин в ОВС, яка передбачає комплексний підхід до вирішення даної соціальної проблеми, що, у свою чергу, передбачає системні дії на таких рівнях: 1) у правовому забезпеченні: гендерний аналіз відомчих законів і нормативних актів; прийняття кодексів професійної поведінки та нормативних документів, які враховують гендерні аспекти; створення механізмів прийняття та розгляду скарг з приводу гендерної дискримінації; 2) у науково-методичному забезпеченні: розроблення системи соціального моніторингу особливостей гендерних відносин у підрозділах ОВС; 3) у кадровому забезпеченні: створення системи професійного відбору з урахуванням гендерного аспекту; підготовку спеціалістів з гендерних проблем; 4) в інформаційно-організаційному забезпеченні: створення та укріплення механізмів громадського контролю за діяльністю правоохоронних органів; впровадження системи заохочень за врахування гендерних аспектів у діяльності працівників; 5) у професійно-психологічній підготовці: соціально-психологічну діагностику гендерної компетентності; формування і розвиток гендерної компетентності працівників ОВС; 6) у соціально-психологічному забезпеченні: проведення соціально-психологічних тренінгів гендерної компетентності; розроблення технологій управління гендерним конфліктом; психодіагностику особливостей гендерних відносин та гендерної компетентності; психологічне консультування щодо гендерних відносин; психологічну корекцію внутрішньорольових конфліктів, боязні успіху, кризи маскулінності.