ІСТОРИЧНА СВІДОМІСТЬ СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНІ: СОЦІАЛЬНО-ТЕХНОЛОГІЧНИЙ ПОГЛЯД

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено провідну ідею дисертаційного дослідження, ступінь наукової розробленості проблеми, з’ясовано зв’язок роботи з науковими програмами і темою кафедри; визначено мету, завдання, об’єкт, предмет, методи дослідження; сформульовано наукову новизну отриманих результатів дослідження; встановлено їх теоретичне і практичне значення; наведено відомості щодо апробації результатів дисертаційного дослідження; визначено структуру роботи.

У першому розділі – “Теоретико-методологічні основи дослідження історичної свідомості” – розглядаються суть, типи і форми історичної свідомості як колективної свідомості людей; її соціальна природа, структура і соціальні функції, трансформації в соціальному часі; узагальнюється питання зародження і розвитку свідомості від буденних форм до наукового погляду на соціально-історичний процес; історична свідомість вивчається як соціальний факт. Висвітлюються наукові підходи до проблем становлення і розвитку історичної свідомості.

У першому підрозділі «Еволюція наукових поглядів становлення і розвитку історичної свідомості» розглянуто літературні джерела та різні точки зору на природу і сутність історичної свідомості, що представлені в роботах учених ХІХ і ХХ століття та сучасних соціологів, істориків, філософів. Відзначено, що аналіз природи соціально-історичного пізнання неможливий без попереднього звернення до витоків наукових уявлень, які на певному етапі суспільного розвитку сформувались у відносно незалежну систему знань людей про своє соціально-історичне минуле, що можна визначити за допомогою поняття “історична свідомість”. Констатується, що історична свідомість є продуктом тривалого суспільно-історичного розвитку, наповненого не тільки поступовим нагромадженням нового, але й трансформаціями якісного порядку у свідомості суспільства.

Як зазначає автор, проблема визначення часу та умов становлення історичної свідомості є дискусійною. В історико-філософській та певною мірою соціологічній літературі існує декілька думок з цього приводу. Деякі автори (А.Гулига, В.Межуєв, А. Самієв та ін.) дотримуються точки зору, що історична свідомість почала формуватися в глибоку давнину у формі міфології; В.Устьянцев вважає, що історична свідомість виникає в епоху античності і проявляється в хронологічному відтворенні суспільних явищ у формі письмових джерел. Існує також думка, що історична свідомість – здобуток більш пізнішого часу. Наприклад, М.Барг, А.Гуревич та інші дослідники стверджують, що вона почала формуватися в пізньому середньовіччі. Є й інші погляди та оцінки. В дисертації також підкреслюється, що перші спроби наукового осмислення історичного процесу проявляються в епоху античності у творах Геродота і Фукідіда. Тому значення античності для розвитку історичної свідомості полягає в тому, що вона породила історичний опис, історіографію, відмежувавши їх від міфології.

Істотні зміни в історичній свідомості сталися в епоху Середньовіччя. В цьому контексті в дослідженні зазначено, що в змісті та суті історичної свідомості проявляється така надзвичайно важлива риса, як усвідомлення соціального часу як часу історичного. Чільне місце і значення в цей період для тлумачення соціальних зв’язків і відносин в історичному процесі займала і відігравала християнська релігія.

Важливе місце в розумінні еволюції історичної свідомості посідає етап розвитку наукових поглядів ХІХ століття, коли була усвідомлена необхідність створення соціальної теорії. Тут варто згадати наукову діяльність О.Конта, Г.Спенсера, К.Маркса, М.Вебера, Е.Дюркгейма, які, кожний по-своєму, внесли певні доробки в розуміння суті свідомості (історичної свідомості), що характеризуються пошуком соціальних регуляторів громадського життя. Розглядаючи розвиток історичної свідомості, дисертант звертається також до поглядів В.Ключевського і В.Липинського, які безпосередньо досліджували теоретико-методологічні засади історичної свідомості.

Підсумовуючи процес еволюції та становлення історичної свідомості, дослідник зазначає, що в логічному плані він постає у вигляді взаємопов’язаних, доповнюючих один одного та взаємозумовлених етапів. Кожний з них є певною цінністю для людства, а також ступенем проникнення і заглиблення в зміст соціально-історичних процесів.

У другому підрозділі першого розділу «Історична свідомість як соціальний факт» підкреслюється, що поняття історичної свідомості за всіма своїми характеристиками підпадає під визначення «соціального факту», як його вивчав і трактував Е.Дюркгейм. Наголошується на необхідності розгляду історичної свідомості як об’єктивної реальності. Приділяється увага класовому й етнічному погляду на історичну свідомість. Вказується, що історична свідомість не є монолітною, що, у свою чергу, відбивається на соціальній згуртованості та консолідації суспільства.

На думку дисертанта, в суттєвий обсяг поняття “історична свідомість” входять уявлення, ідеї і теорії, в яких суспільство відображає своє минуле буття, але крім цього також і такі форми свідомості, в яких соціальна спільнота (в нашому випадку – студентська молодь) обов’язково фіксує своє ставлення до минулого, більше того, дає оцінку минулій дійсності і переживає за це минуле. Звідси термін “історична свідомість” вживається як гранично широкий, що охоплює не тільки пізнавальну, але й ціннісну діяльність.

Соціологічний аналіз структури історичної свідомості обов’язково повинен виявляти, як зазначено в дисертації, носіїв такого типу свідомості – індивід, група людей, народ, нація, суспільство, а також, форми свідомості, які переважають, співіснують або зникають взагалі і як взаємодіють між собою. В дисертаційній роботі розглядаються найголовніші, на наш погляд, форми історичної свідомості: морально-змістовні (традиції, звичаї, обряди); художньо-змістовні (легенди, пісні, мемуари, поеми, історичні романи); наукові форми (описи, дослідження, теорії, наукова література, навчальна література).

В дисертації вивчаються різноманітні форми історичної свідомості в процесі її трансформації. Приділяється увага соціальній пам’яті, яка виражається своєю практичністю. Робиться акцент на міфологічній свідомості як одній з форм історичної свідомості. Крім цього, певна увагу приділяється проблемі народності міфологічного типу історичної свідомості або інакше кажучи її зв’язку з масовою свідомістю і такими традиційними її формами як епос, звичай, обряд тощо. Далі автором відзначається, що формування наукової форми історичної свідомості процес довготривалий і складний, він не є статичним і завжди розвивається. Розгляд процесів трансформації історичної свідомості приводить до висновку про її соціальний характер і важливість у соціальних зв’язках і відношеннях, що проходять у суспільстві, так як вона завжди діяльна і присутня в різних своїх формах і типах.

В дисертації звернено увагу на соціальні функції історичної свідомості, які своїми важелями і можливостями направлені на консолідацію українського суспільства. Розкривається теорія соціальної солідарності Е.Дюркгейма, яка в роботі розглядається як соціальна функція історичної свідомості.

Вивчаючи історичну свідомість з точки зору соціологічної теорії в підрозділі особлива увага приділяється трьом важливим моментам.

По-перше, історична свідомість виступає фактором опосередкування соціальної практики, соціальних зв’язків і відносин. На це звертають увагу українські соціологи Є.Головаха, І.Попова, О.Симончук, Ю.Сорока, російські – Ж.Тощенко, А.Черних, М.Романовський, В.Култигін та ін.

По-друге, сама соціальна практика впливає на історичну свідомість, на її формування, особливо молодого покоління, на бачення і оцінку тих чи інших процесів історичного минулого, що мають продовження в сучасності.

По-третє, дуже важливо, щоб історична свідомість як колективна свідомість суспільства стала надбанням окремої особистості, перетворилася для неї в „особисті спогади”.

Таким чином, в соціальному житті суспільства, в людській культурі потрібно визначати особливу реальність – історичну свідомість, яка існує і функціонує незалежно від окремого індивіда чи окремих явищ і подій. Вона, будучи соціальним фактом, пронизує і зв’язує історію в “єдину” цілісність.

У другому розділі – „Історична свідомість студентської молоді: специфіка і сучасні тенденції” вивчаються особливості історичної свідомості студентів, її соціально-ціннісні характеристики, що впливають на мотиви, установки, поведінку, вибір цінностей студентів. Звертається увага на буденну і наукову форму історичної свідомості студентів. Зроблена спроба теоретично й емпірично виявити і з’ясувати сучасні тенденції розвитку історичної свідомості студентської молоді, їхнє ставлення до проблем історичного минулого, оцінка його відомих діячів, так як це безпосередньо впливає на формування історичної свідомості молоді сьогодні.

Перший підрозділ другого розділу «Особливості історичної свідомості студентів». Соціальна необхідність звернення сучасної соціології до молодіжної проблематики загалом і до вивчення особливостей історичної свідомості студентства, зокрема, саме по собі є цікавим соціологічним фактом. В дисертації підкреслено, що перспективи розвитку, майбутнє будь-якого суспільства значною мірою залежать від ставлення і оцінки молодим поколінням історичного минулого своєї нації і держави, які певним чином відображаються через їх історичну свідомість. Розкрити особливості історичної свідомості студентів, і про це говориться в дисертації, можливо вивчаючи їх ставлення чи в більш вузькому значенні оцінку історичного минулого. Така оцінка може бути традиційною, що складалася протягом років і характеризується монополією ідеології, політики, істориків, історичної науки на інтерпретацію минулого. На основі цього, зауважує дисертант, у студентів формується єдиний смисл минулого, велика «історія батьківщини, яка заслуговує, щоби заради неї жертвували життям», – пише французький дослідник П.Нора. Іншою особливістю історичної свідомості студентської молоді є так зване «пришвидшення історії» – переважання серед молодого покоління процесів змін над сталістю, що, у свою чергу, призводить до можливості нового бачення і осмислення історичного минулого, про що говориться в дисертаційній роботі. Історична свідомість в такому розумінні постає ідеєю нового ставлення й усвідомлення соціально-історичного минулого. П.Нора називає цей процес «обов’язком пам’яті», коли проходить переосмислення минулого, його нова оцінка, а звідси змінюються цінності і символи соціально-історичного минулого, які були загальноприйнятними, всезагальними і не піддавалися зміні чи критиці. В такій постановці питання, підкреслено в дисертації, історична свідомість молоді, осмислення ними історичного минулого набуває нових форм свого функціонування, здобуває «престиж демократії й протесту» (П.Нора), коли оцінка і переживання соціально-історичного минулого студентами дещо відрізняється від офіційної версії влади.

Історична свідомість за своєю структурою може бути буденною і науковою. Однією з відмінних рис і особливостей історичної свідомості студентської молоді є наявна можливість отримувати знання і на їх базі оволодівати науковою формою історичної свідомості. В дисертації говориться, що важливе місце у становленні наукової форми історичної свідомості студентів займають історичні знання. Але крім цього, для розуміння студентами загальних закономірностей соціально-історичного поступу у становленні наукової форми історичної свідомості вагоме місце займають знання соціологічні, які допомагають осмислити події і явища минулого, оцінити їх, взяти уроки з погляду сьогодення.

У другому підрозділі другого розділу «Сучасні тенденції розвитку історичної свідомості студентської молоді» звернено увагу на оцінку студентами історичного минулого, історичних постатей, сприйняттю студентською молоддю реального життя через призму історичної свідомості, що в кінцевому рахунку веде до консолідації українського суспільства.

Автор, спираючись на окремі дослідження соціологів, зокрема, С.Макеєва і А.Патракової, П.Нора, В.Середи, Ю.Сороки та інших, виявляє основні, на наш погляд, тенденції розвитку історичної свідомості, особливо студентської молоді, які в роботі підтвердженні емпіричними дослідженнями:

· у рамках соціології знання історичне минуле визначають як особливий тип соціальної реальності, що виключає безпосереднє звернення до нього, але ставлення до минулого через його оцінку, переживання, співучасть, неприйняття, опис людських дій, соціальних відносин і зв’язків минулого, різне відношення до історичних діячів призводить до відмінностей або тотожності обговорення історичного минулого, яке стає актуальною реальністю в сучасності;

·конструкція минулої реальності (історичного минулого) визначається конструкцією теперішнього і його завданнями, зокрема, завдання розвитку, зміни, а також усвідомлення змін, що відбуваються, активізують звернення до минулого. Історичне минуле не можна відкинути, його потрібно критично переосмислювати і зберігати спадкоємність в розвитку суспільства;

·сучасна наука, зокрема соціологічна, виділяє три типи минулого (на це звертає увагу М.Вукшот) – практичне, утилітарне минуле є частиною теперішнього: будинки в яких ми живемо, архітектурні й історичні пам’ятники, книжки, які ми читаємо та ін.; зафіксоване минуле: продукти людської діяльності, що сприймаються як створені в минулому – раритети, антикваріат; минуле третього типу – сконструйоване: воно фізично не присутнє у теперішньому, а представлене через історичну свідомість;

·сконструйоване історичне минуле проявляється через історичну свідомість і соціальну пам’ять у формі символів і значень. Це свого роду робота культури, де інтерпретація того чи іншого символу визначається у співвідношенні з базовими цінностями культури, а воля колективів, окремих особистостей і влада інститутів є лише аспектами цього процесу. Соціально-історичні події і явища минулого, конкретні персонажі минулого – це боротьба інтерпретацій та ідеологій, перспективи якої пов’язані з інтересами, цінностями, соціальною силою і можливостями агентів-інтерпретаторів.

Таким чином, в дисертації робиться висновок, що ставлення до історичного минулого, самі новітні тенденції історичної свідомості можна визначити як сукупність значень тих чи тих символів минулого, відтворених індивідами чи соціальними групами за допомогою знань, висловлень, емоційних оцінок, культурних текстів, різноманітних поведінкових реакцій, думок, ідей тощо.

Третій розділ дисертації – “Формування історичної свідомості студентської молоді: соціально-технологічний підхід» присвячений аналізу історичної свідомості під кутом зору процесу її формування в сучасних умовах. Дисертант підкреслює, що історична свідомість може формуватися і бути як результатом стихійних впливів, так й об’єктом соціального управління. Певна увага звертається на питання соціалізації студентської молоді через призму соціологічного аналізу історичної свідомості, соціально-історичного досвіду. В розділі також представлено соціально-технологічний підхід поетапного формування у студентів історичної свідомості. Дисертант, використовуючи соціологічні методи (подається робоча програма дослідження), вимірює, за допомогою розроблених критеріїв, рівень історичної свідомості студентства, робляться рекомендації щодо вказаної методики при формуванні історичної свідомості студентської молоді. Використовуються емпіричні дані соціологічних досліджень стосовно цих проблем.

Перший підрозділ третього розділу – «Історична свідомість як об’єкт соціального управління». В підрозділі дисертант наголошує, що процес формування історичної свідомості окремої особи, соціальної групи чи спільноти є досить складним і відбувається в залежності від різноманітних чинників, з різною швидкістю. Він може мати як організований, так і стихійний характер та призводити інколи до досить несхожих результатів. Відзначається, що найпершим соціальним інститутом формування історичної свідомості, де людина знайомиться з минулим своєї родини, місцевості де проживає, історією свого народу і держави є сім’я, де закладаються так звані буденні форми історичної свідомості. Другим етапом формування історичної свідомості (об’єкта соціального управління) виступає школа як загальноосвітня, так і вища, де інструментарієм процесу формування історичної свідомості є власне наукові знання (історичні, соціологічні, етнографічні, політичні тощо), що в сукупності виступають як система уявлень про минуле, яке має продовження в сучасності. В дисертації підкреслено, що саме з цього моменту починається наступний етап формування історичної свідомості, коли проявляється всебічне теоретичне осмислення минулого на рівні закону. Історичний досвід переростає в науковий світогляд, який передбачає не тільки знання, але й соціальні уміння й навички. Тільки в такому випадку можна говорити про науковість історичної свідомості, яка володіє властивостями і можливостями пояснити минуле, оцінити, науково осмислити і дати ґрунтовні поради щодо суперечностей сучасності, а також з перспективою поглянути і виробити конкретні наукові критерії майбутньому поколінню. Соціальними інститутами формування історичної свідомості тут виступають вищі наукові заклади, а суб’єктами цього процесу – професійні науковці та їх праці з історії та історичної соціології, соціології молоді, етнографії, політології тощо, а також різні науково-теоретичні журнали соціально-гуманітарного спрямування і т.д.

Тому, в дисертації підкреслюється, що згідно з таким соціально-технологічним підходом до визначення соціальних інституцій та суб’єктів формування історичної свідомості можна стверджувати, що вона ніби “розлита”, тобто при формуванні вбирає в себе як систематизовану інформацію, в основному через систему освіти і науки, так і невпорядковану через засоби масової інформації, художню літературу, кіно, театр і т.д., орієнтація на яку визначається специфічними інтересами особистості.

В контексті досліджуваної проблеми автор висловлює думку, що питання, які вирішує соціологія: природа соціальних змін, спадкоємність поколінь, соціальне проектування, легітимність різних типів влади, суть і структура ідеологій, повсякденна реально діюча свідомість та інші, так чи інакше пов’язані з проблемами формування колективної історичної свідомості та сприйняття окремою людиною чи групою людей соціального часу. При цьому зауважується, що формування історичної свідомості проходить не завжди однаково і на це мали і мають вплив ті трансформаційні процеси, що відбувалися протягом тривалого періоду: від міфів, легенд, передань, епосів, художніх романів де відбивається повсякденна колективна історична свідомість до філософських, історичних та соціологічних шкіл і напрямків у котрих започатковувалася наукова форма історичної свідомості.

Таким чином, наукові знання (і не тільки історичні), будучи фундаментом формування історичної свідомості як об’єкта соціального управління ( не відкидаючи при цьому й інші елементи формування історичної свідомості), виступають важливим фактором її утвердження. На думку автора дисертації, історична свідомість не повинна зводитися лише до суми знань з історії, вона не є ерудицією, а являє собою складну систему орієнтації як окремої особистості, так і суспільства в цілому в непростих соціальних і політичних реаліях у світі, під кутом зору розуміння і усвідомлення триєдиного соціально-історичного явища: минуле – сучасне – майбутнє.

У другому підрозділі третього розділу – «Роль емпірико-соціологічних досліджень в технологізації формування історичної свідомості» наголошується, що в процесі накопичення і розвитку соціального знання сформувався особливий напрямок сучасної соціології, пов’язаний з пошуком, визначенням і виділенням соціальних регуляторів. Дисертант підкреслює, що завданням таких регуляторів, спрямованих на соціальні об’єкти, є зміна змісту і діяльності соціальних об’єктів, формування у них необхідних соціальних зв’язків і відносин.

В дисертаційній роботі наголошується, що будь яка людська діяльність, в тому числі й соціальна, може бути технологізована, що може приводити до оптимальних, більш ефективних результатів. Під соціальною технологією розуміється перетворююча функція соціології, яка визначається насамперед як навчання про соціальне уміння, додання соціальній дії динамічного, цілеспрямованого і конструктивно-творчого характеру, забезпечення ефективності. Звідси, для розуміння як природи соціально-технологічної діяльності та сутності соціально-технологічного погляду до вивчення соціально-історичного буття, так і його місця у соціологічному знанні, є насамперед необхідним, про що зауважується у дисертації – з’ясувати витоки соціально-технологічного мислення та характер його становлення в соціальному часі, так як це є важливим для процесу технологізації формування історичної свідомості. Такий підхід передбачає розгляд історичної схеми розвитку та становлення соціологічного знання як знання про регулятори суспільного розвитку, про що йдеться у підрозділі.

З зародженням і становленням соціологічних знань (наукова діяльність О.Конта, К.Маркса, Е.Дюркгейма, М.Вебера та інших класиків соціології) погляди на розвиток суспільства дещо змінюються, так як з’являється можливість розглядати соціальну реальність через регулятори громадського життя. Подальший розвиток соціології пов’язаний з виникненням численних шкіл і напрямків, кожне з яких пропонує свою перспективу розгляду суспільного розвитку. Можливим поясненням такого розщеплення соціологічної теорії, є необхідність більш заглибленого проникнення в соціальну реальність та потреба описувати часткові соціальні явища.

Таким чином, розглянувши питання становлення соціальних технологій, дисертант робить висновок, що вони будучи логічним розвитком соціології і такими, що розуміється як деякий, новий погляд в соціологічному мисленні, соціально-технологічний підхід являє собою спеціалізований спосіб впровадження та використання знань і уявлень, які можуть бути використані у практичній діяльності, що виявляє соціальні зв’язки і відносини в суспільстві. Це свого роду спосіб соціологічного мислення, який використовується для виявлення як інституцій та суб’єктів формування історичної свідомості, так і самого процесу формування історичної свідомості студентів на практиці.

Далі в підрозділі наведені результати конкретних соціологічних досліджень з питань формування історичної свідомості студентської молоді, які проводилися автором дисертації або за його участю у містах Чернівці, Львів та Івано-Франківськ. Вибірка становила 1427 респондентів вищих навчальних закладів вказаних міст України. Подається робоча програма дослідження і як висновок до питань соціально-технологічного підходу формування історичної свідомості, критерії виміру історичної свідомості студентської молоді: усвідомлення наявної соціально-історичної проблеми, що може торкатися суб’єкта особисто; усвідомлення потреби в об’єктивній інформації щодо проблем соціально-історичного минулого; усвідомлення обмеження або загрози знищення української нації й державності; активна включеність у проблему ставлення до минулого, практична діяльність з її вирішення; активне не сприйняття об’єктивної історичної інформації про минуле нації і держави.