Іванський А.Й. Правове регулювання фінансових і розрахункових відносин у зовнішньоекономічній діяльності

Краткое содержание

У першому розділі “Теоретичні основи фінансових і розрахункових правовідносин у зовнішньоекономічній діяльності” аналізується сфера правового регулювання і теоретичні основи фінансових і розрахункових правовідносин у зовнішньоекономічній діяльності.

У підрозділі 1.1. “Зовнішньоекономічна діяльність як підфункція в економічній функції держави і механізм її здійснення” розглядаються конституційно закріплені функції держави і науково обгрунтовані в працях вчених функції, виходячи з предметної діяльності держави в найважливіших сферах громадського життя - економічній, політичній, соціальній. Приймаючи за основу дослідження концепцію поділу економічної функції держави на внутрішню і зовнішню підфункції, обгрунтовану професором Рабіновичем П.М., в роботі зовнішня економічна підфункція представлена зовнішньоекономічною діяльністю держави і суб'єктів. Зовнішньоекономічна діяльність як підфункція економічної функції держави зумовлена критеріями лібералізації зовнішньоекономічної діяльності, постійного розширення кола суб'єктів і форм здійснення її; на базі участі в міжнародному розподілі праці, вона сприяє рішенню найголовніших економічних задач і є одним з найважливіших джерел отримання додаткових коштів для капітальних вкладень і поповнення прибуткової частини Державного бюджету.

Для виконання своїх функцій держава створює відповідні компетентні органи. Здійсненням зовнішньоекономічної діяльності як підфункції в економічній функції держави займаються органи загальної компетенції (Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, місцеві органи влади) і спеціальної компетенції (митна служба, антимонопольний комітет, Міністерство зовнішньоекономічних зв'язків і торгівлі. Відповідно до Указу Президента України від 15.12 1999 р. № 1572/99 в ході здійснення адміністративної реформи функції цього Міністерства передані Міністерству економіки).

Необхідно зазначити, що зовнішньоекономічна діяльність в інших країнах здійснюється органами: в США - Міністерством торгівлі і спеціальним адміністративним апаратом при Президентові США; в Канаді і Бельгії -   Міністерством закордонних справ.

Підрозділ 1.2. “Фінансові правовідносини у зовнішньоекономічній діяльності як комплексний інститут фінансового права" включає характеристику фінансів зовнішньоекономічних зв'язків, що визначаються як сукупність відносин, внаслідок яких на основі розподілу і перерозподілу частини сукупного суспільного продукту і частини валового внутрішнього продукту, отриманого від зовнішньоекономічної діяльності, - по теорії, запропонованій Юрієм С.І., - відбувається формування і використання прибутків централізованих фондів держави, галузевих, міжгалузевих, територіальних структур управління, виробничих об'єднань та інших підприємницьких структур у іноземній, національній валюті і міжнародних платіжних коштах.

Фінансові правовідносини у зовнішньоекономічній діяльності частково регулюються нормами внутрішнього права, а частково нормами міжнародного впливу і носять характер договірних відносин.

Нормами національного фінансового законодавства встановлюються правила поведінки юридичним і фізичним особам в галузі фінансової діяльності -  вимоги до учасників фінансово-правових відносин, виражені в категоричній формі, що не допускають змін другою стороною.

Договірний же характер фінансових правовідносин у зовнішньоекономічній діяльності базується на нормах міжнародних договорів, договорів з міжурядовими економічними організаціями, що використовують норми своїх установчих документів, міжнародних угод між урядами країн (про кредитування, про уникнення подвійного оподаткування і припинення ухилення від сплати податків та ін.)

Комплексність фінансових правовідносин у зовнішньоекономічній діяльності обумовлюється також територіальною ознакою. Закон України “Про зовнішньоекономічну діяльність" визначає її як діяльність національних і іноземних суб'єктів господарювання, засновану на взаємовідносинах між ними, як на території України, так і за її межами.

Характерною ознакою фінансових правовідносин у зовнішньоекономічній діяльності є обов'язкова наявність в даних відносинах іноземного суб'єкта, який діє керуючись нормами законодавства країни резидентства.

Викладене дозволяє вважати, що фінансові правовідносини у зовнішньоекономічній діяльності відносяться до комплексного інституту фінансового вітчизняного і міжнародного права.

Підрозділ 1.3. “Поняття і характерні особливості розрахункових правовідносин у зовнішньоекономічній діяльності" містить комплексний аналіз природи розрахункових відносин. У цьому підрозділі розглядаються точки зору вчених про галузеву належність розрахункових відносин як договірних регульованих нормами цивільного права (А.Н. Самцова,  Е.С. Компанєєць,  Е.Г. Полонський,  І.С. Гуревич,  Я.А. Куник) і фінансово-правових владних (професор Л.К. Воронова). Правова природа розрахункових правовідносин по введенню форм розрахунків, встановленню економічних нормативів в розрахунковій діяльності між банком і клієнтом, а також між банками, здійсненню функцій контролю, визначаеться нормами фінансового права.

Спираючись на теоретичні дослідження вчених, автором пропонується розглядати розрахункові правовідносини в сфері дії різних методів правового регулювання. На стадії нормотворчості і здійснення контролю застосовується імперативний метод правового регулювання, властивий фінансовому праву. На стадії ж здійснення практичної діяльності суб'єктів господарювання по розрахунках  -  диспозитивний метод, властивий цивільному праву. Нормам, регламентуючим здійснення фінансового контролю за проведенням розрахунків, також властива імперативність. Вищевикладене дозволяє зробити висновок про комплексний характер регулювання розрахункових відносин нормами фінансового і цивільного права.

Загалом розрахункові відносини у зовнішньоекономічній діяльності з точкі зору фінансового права, визначаються як відносини, врегульовані нормами національного і міжнародного права, виникаючі в ході зовнішньоекономічної діяльності між національними та іноземними суб'єктами, з приводу організації здійснення різних платежів на грошові вимоги і зобов'язання (та контролю за їх виконанням), які виникають в процесі господарської діяльності вказаних суб'єктів.

Розрахункові правовідносини у зовнішньоекономічній діяльності мають свої характерні особливості і  відрізняються тим, що: а/ виникають в процесі виконання фінансових зобов'язань суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності; б/ одним з суб'єктів в цих правовідносинах завжди є іноземний партнер; в/ в коло суб'єктів даного виду розрахункових відносин обов'язково входять уповноважені банки; г/ завжди виникають з приводу грошей - грошового платежу.

У літературі традиційно ототожнюються такі категорії як “міжнародні розрахунки" і “розрахунки у зовнішньоекономічній діяльності". Однак, перша категорія є більш широкою і поглинає другу, оскільки включає в себе не тільки платежі економічного характеру, але також і платежі неторгового характеру.

Як особливу групу розрахункових правовідносин у зовнішньоекономічній діяльності, треба виділити правовідносини, виникаючі при здійсненні міжбанківських розрахунків, в яких уповноважені банки не виступають як фінансові посередники, а є самостійними сторонами розрахункових правовідносин.

У другому розділі “Правові основи реалізації фінансових відносин у зовнішньоекономічній діяльності" досліджуються тенденції міжнародного руху капіталів, практика застосування валютних обмежень, роль міжнародних фінансових організацій в фінансових відносинах у зовнішньоекономічній діяльності, актуальні проблеми правового регулювання державного зовнішнього кредиту і усунення подвійного оподаткування.

Підрозділ 2.1. “Міжнародний рух капіталів і валютні обмеження" присвячений дослідженню тенденцій міжнародного (транскордонного) руху капіталів і застосуванню валютних обмежень.

Приєднання України до положень ст. VIII Угоди про МВФ, забороняючих введення валютних обмежень на платежі по міжнародних операціях, юридичне закріплення свободи руху капіталів в Угоді про ЄС і в Угоді між Україною та ЄС, привело Україну до необхідності здійснення зваженої політики в сфері застосування валютних обмежень. Ці заходи державою застосовуються при наявності в економіці тенденцій до відтоку капіталу за рубіж і протистоять закріпленій в положеннях Договору про ЄС свободі руху капіталів і здійснення поточних платежів.

На процес міжнародного руху капіталів впливає рівень ставок грошового ринку в найбільших фінансових центрах світу, різні правові режими, що закріпляють різну свободу руху капіталів, створення сприятливого інвестиційного клімату, стан платіжного балансу держав.

Вибір і застосування державою конкретних видів валютних обмежень, знаходиться в безпосередньому зв'язку з рівнем її економічного розвитку в конкретно певний історичний період часу, стабільності фінансової системи і національної валюти, вирівнюванням  платіжного балансу держави. Дані чинники будуть визначати проведення відповідної валютної політики держави.

Підрозділ 2.2. “Міжнародні фінансові організації -  суб'єкти фінансових відносин у зовнішньоекономічній діяльності". У інституційній системі міжнародних фінансових відносин значну роль відіграють міжнародні фінансові організації. До організацій, що мають всесвітнє значення, відносяться передусім,  спеціалізовані інститути ООН -  Міжнародний валютний фонд (МВФ);  Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР),  Міжнародна асоціація розвитку (МАР), Міжнародна фінансова корпорація (МФК) - Світовий банк (СБ); Європейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР). Серед вказаних міжнародних фінансових організацій центральне місце займає Міжнародний валютний фонд, створений під час становлення Бреттон-Вудської валютної системи, для вирівнювання платіжного балансу держав-членів і стабілізації валютної системи. На умови кредитування МВФ і виконання їх країнами-позичальниками, орієнтуються найбільші кредитори світового фінансового ринку і відповідним чином будують свою кредитну політику.

Надання кредитів МВФ зумовлене виконанням ряду обов'язкових умов, пов'язаних із здійсненням фінансової, податкової, бюджетної, валютної політики в країнах-позичальниках. Виконання сукупності умов, що пред'являються, часто веде до погіршення життєвого рівня населення, посилення соціальної напруженості в суспільстві. У той же час, далеко не завжди виконання обов'язкових умов МВФ приводить до поліпшення фінансово-економічної ситуації в країні-позичальниці.

Головні сучасні задачі МВФ в кредитуванні держав зі середніми і низькими прибутками  - це продовження економічної експансії країн і корпорацій, які мають найбільші квоти в статутному капіталі МВФ.

У підрозділі 2.3. “Зовнішній державний кредит - один з напрямків зовнішньоекономічної діяльності держави" розглядаються передумови залучення в фінансову діяльність держави зовнішнього кредиту, необхідного для збалансування платіжного балансу країни.

Характерними особливостями державного зовнішнього кредиту є: 1) суб'єкт кредитування – позикодавець - як правило міжнародні фінансові і банківські  організації, одержувач позики -  держава, а вірніше уряд від імені держави; 2) більш низький відсоток за користування коштами зовнішнього кредиту в порівнянні зі ставками внутрішнього банківського кредитування; 3) отримання чергових траншів по кредиту тільки при виконанні умов кредитної угоди, поставлених позикодавцем. Як правило, як умови встановлюється проведення заходів, сприяючих скороченню ризику повернення позик, що отримуються.  Це скорочення витрат і дефіциту бюджету країни-позичальниці, збільшення бази оподаткування. Невиконання цих умов для України, частіше за все, служить підставою для припинення кредитування Міжнародним валютним фондом.

Особливою формою зовнішнього кредитування є кредитування українських юридичних осіб резидентів під гарантії держави. Гарантійні зобов'язання держави перед іноземними бенефіціарами утворюють самостійну групу зовнішніх фінансових зобов'язань. У разі неплатоспроможності позичальника (або кредитоспроможності, що погіршилася), їх приймає на себе держава.  Відсутність контролю за фінансовим станом позичальника призводить до необхідності виділення з Державного бюджету України значних коштів для погашення боргу українських осіб-резидентів перед іноземними кредиторами.

У підрозділі 2.4. “Правові способи усунення подвійного оподаткування" розглядається існуюча практика  правового регулювання усунення подвійного оподаткування на рівні національного законодавства і шляхом укладення міжнародних угод.

Аналіз модельних конвенцій “Про подвійне оподаткування прибутків і капіталу" Організації економічної співпраці і розвитку в редакції 1995 року, “Про подвійне оподаткування між розвиненими країнами і країнами, що розвиваються" ООН 1980 р., “Про подвійне оподаткування прибутків і капіталу" США в редакції 1992 року і аналіз існуючих в світовій практиці способів усунення подвійного оподаткування показує, що законодавством України у вказаних цілях, застосовується спосіб “такс кредит". У цьому випадку суми податків сплачені в інших державах відповідно до їх законодавства, зараховуються при сплаті податків в Україні. Однак застосування даного способу в Україні має свою специфіку: 1) розмір зарахованих сум не може перевищувати суми податку в Україні; 2) зарахування суми податку здійснюється тільки при наявності письмового підтвердження сплати податку податковим органом іноземної держави; 3) зарахування суми податку здійснюється лише при наявності угоди між Україною та іноземною державою про усунення подвійного оподаткування прибутків і майна і припинення ухилень від сплати податків.

На прикладі США і Російської Федерації пропонується до впровадження більш гнучка система визначення податкових резидентів  - фізичних осіб в Україні. Прийняття і впровадження даної системи дозволить збільшити надходження в прибуткову частину Державного бюджету України.

У третьому розділі “Механізм реалізації розрахункових відносин у зовнішньоекономічній діяльності, регульованих нормами фінансового права" проводиться аналіз і виділення фінансово-правової природи розрахункових відносин у зовнішньоекономічній діяльності.

Підрозділ 3.1. “Валюта як засіб платежу в розрахункових відносинах у зовнішньоекономічній діяльності". При всій багатогранності поняття “валюта", більшість вчених, визнаючи, що всяка валюта -  гроші, але не всякі гроші - валюта, виділяють як основну функцію валюти її платіжну функцію (С. Фішер,  Р. Дорнбуш,  Р. Шмалензі).

Платіжна функція валюти конкретної країни залежить від приналежності її до певної групи класифікатора конвертованості валют. Від цього залежить ефективність участі країни у зовнішньоекономічних зв'язках, в міжнародних господарських процесах.

Серед групи вільно-конвертованих валют особливе місце займають резервні валюти, першість серед яких належить долару США.

Прагнення країн Європейської співдружності створити сприятливі умови для міжнародних розрахунків і подолати найсильнішу фінансову залежність від фінансової системи США і її валюти - долара, створило передумови для введення з 1 січня 1999 єдиної європейської валюти  - ЄВРО.

На розрахунки в ЄВРО поки перейшли 11 з 15 країн Європейської співдружності. Для інших чотирьох країн введений спеціальний механізм. Директива Європейської співдружності про здійснення міжнародних платежів вимагає прозорості цінової політики і термінів здійснення міжнародних платежів на суму до 50 000 ЄВРО.

З початку 1999 року міжбанківський і біржові ринки перейшли до стандартизованого використання ЄВРО.

Природно, що Україна, будучи членом МВФ, виконує умови необхідні для входження до складу Європейської співдружності. Однією з таких умов є стабільність української валюти, як засобу платежу, у внутрішньому і зовнішньому платіжному обороті.

У підрозділі 3.2. “Поняття розрахункових операцій і форми здійснення розрахунків" аналізується розрахункова операція як базова економічна категорія в розрахункових правовідносинах, що застосовується у всіх формах розрахунків. Розрахункова операція розглядається як дія, що викликає зміни в структурі активів і зобов'язань власному активу підприємства, яка відображає перехід права власності.

На фоні загального поняття розрахункової операції в роботі розглядається валютна операція, що має свої різновиди, характерні тільки для операцій з іноземною валютою. Купівля готівкової іноземної валюти за готівкову національну валюту є касовою операцією   “спот".

Термінова валютна операція -  форвардна угода, при якій відбувається купівля, продаж іноземної валюти на заздалегідь узгоджений термін з передачею її по курсу зафіксованому  в момент укладення операції. Операція “своп" об'єднує зміст операцій “спот" і термінової. Валютна арбітражна операція полягає в тому, що її учасники використовують різницю валютних курсів на різних валютних ринках.

Форми розрахунків, що застосовуються у зовнішньоекономічній діяльності, встановлюються законодавством кожної країни, Уніфікованими правилами, порядком здійснення розрахунків і практикою здійснення розрахункових операцій.

Серед розглянутих форм розрахунків у зовнішньоекономічній діяльності зроблений аналіз документарного акредитива, інкасової форми, розрахунків в порядку валютного клірингу. Клірингові розрахунки передбачаються міжурядовими  угодами про торгово-економічну співпрацю з країнами із замкненими і частковоконвертованими валютами.

Порядок, встановлений в Україні (лист НБУ № 13-126/2405   8823 від 13.12.97р. “Щодо можливості застосування різноманітних фінансових схем в розрахунках між резидентами та нерезидентами"), дає право резидентам  самостійно обирати  фінансові схеми і форми розрахунків. Тому вибір оптимальної форми розрахунків в кожному конкретному випадку при укладенні контрактів і кредитних угод із зарубіжними партнерами безпосередньо залежить від професіоналізму посадових осіб, що беруть участь в цьому процесі.

У підрозділі 3.3. “Валютний ризик і його страхування при здійсненні розрахунків у іноземній валюті" розглядається ризик неотримання очікуваного ефекту, прибутку від здійснення операції по розрахунках у зовнішньоекономічній діяльності. Він, як правило, пов'язаний з тривалістю терміну виконання операцій по угоді від моменту її укладення до остаточного завершення  розрахунків по ній.

Валютний ризик визначається як ризик зміни купівельної здатності іноземної валюти, що використовується як засіб платежу в період між виникненням платіжного зобов’язання принципала і остаточним його виконанням.

Чинники ризику як в науці, так і в практичній діяльності виділяються як на макрорівні в межах держави (зниження темпів економічного зростання, посилення інфляційних процесів, збільшення внутрішнього і зовнішнього боргу, нестійкість курсу валюти), так і на мікрорівні  - в межах діяльності кожного суб'єкта (погіршення господарсько-фінансового положення контрагента, неплатоспроможність покупця, позичальника).

Механізм запобігання або зниження міри ризику включає ряд захисних заходів. Найбільш ефективним серед захисних заходів є страхування своїх фінансових інтересів від можливих збитків або скорочення їх розмірів.

Необхідність страхування валютного ризику при здійсненні безготівкових розрахунків у іноземній валюті породжується принципом номіналізму, який ігнорує змінювану купівельну здатність іноземної валюти, що використовується як засіб платежу, а враховує тільки її номінальну вартість.

Процес пошуку належних способів страхування валютного ризику, привів до застосування захисних застережень типу  - золоте застереження, валютне застереження. Спільною Постановою Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 21 червня 1995 року № 444 “Про типові платіжні умови зовнішньоекономічних договорів  (контрактів) і типові форми захисних застережень до зовнішньоекономічних договорів (контрактів), які передбачають розрахунки в іноземній валюті", резидентам рекомендовано користуватися валютним застереженням, а також антидемпінговими застереженнями, застереженнями про реекспорт (на товари), застереженнями про конфіденційність і форс-мажорними застереженнями.

Однак недостатня ефективність валютних застережень привела до появи мультивалютних застережень. Їх більш велика надійність заснована на прив'язці суми платежу не до однієї валюти ціни, а до валютного кошика. Мультивалютне застереження отримало розповсюдження на базі СДР, ЕКЮ, а в цей час в ЄВРО, як бази мультивалютного застереження, що виключає правові колізії при перерахунку суми платежу.

У той же час, в світовій практиці застосовуються відносно нові способи страхування валютного ризику: валютні опціони, операції “своп", форвардні і ф'ючерсні валютні операції.

У четвертому розділі “Юридична відповідальність за фінансові правопорушення у зовнішньоекономічній діяльності по законодавству України" розглянуті види юридичної відповідальності за фінансові правопорушення у зовнішньоекономічній діяльності. Основною метою їх є охорона економічної безпеки країни і захист її матеріально-фінансових інтересів.

Основою застосування санкцій фінансової, адміністративної, дисциплінарної і карної відповідальності є фінансове правопорушення. “Фінансові правопорушення, як вказує професор Додін Е.В., - в теорії і практиці виділяються в самостійний вид правопорушень і в розряд адміністративних деліктів не попадають".

За фінансові  правопорушення незалежно від міри суспільно-економічної небезпеки застосовуються заходи фінансового впливу, що входять до складу фінансової відповідальності. Одночасно з фінансовими санкціями за це ж фінансове правопорушення в залежності від міри суспільно-економічної небезпеки (розміру заподіяного державі збитку) застосовуються адміністративні санкції або наступає карна відповідальність. При цьому вже відбувається відповідна кваліфікація даного злочину  - в значних, великих або особливо великих розмірах (ст. 148-2 КК України).

Санкції фінансової відповідальності застосовуються до юридичних осіб і громадян-підприємців на загальні прибутки, прибуток підприємства або підприємця. Санкції адміністративної відповідальності носять характер “особистої (персональної) відповідальності” посадових осіб і громадян-підприємців. По суті адміністративні санкції носять матеріальний характер за неправильно прийняте управлінське рішення, за результатами якого нанесений збиток державі і застосована фінансова відповідальність.

Нечітке правове регулювання окремих напрямів в фінансових і розрахункових відносинах у зовнішньоекономічній діяльності наносить величезного збитку економіці України. Так, відсутність норм, що встановлюють відповідальність посадових осіб, що здійснюють експортні операції без репатріації виручки у іноземній валюті, дозволила за останні 5 років вивести за межі України більше 15 мільярдів доларів США, в той час, як на 2000 рік зовнішній борг держави складає порядку 12 мільярдів доларів США.

Не визначена також відповідальність посадових осіб підприємств за невиконання зобов'язань перед зарубіжними організаціями і фондами по кредитах, отриманих під гарантії держави. Резиденти, що отримали такі кредити і не повернули їх зовнішнім кредиторам, примусили Уряд України гасити зовнішню заборгованість з Державного бюджету України (в 1999 році 800 мільйонів доларів США), тобто коштами платників податків, скорочуючи і без того мінімальні витрати на соціальну сферу.