КАНЮКА ІРИНА МИХАЙЛІВНА ПРИНЦИП ПРОЦЕСУАЛЬНОЇ ЕКОНОМІЇ В КРИМІНАЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ УКРАЇНИ

Краткое содержание

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, аналізується стан її наукової розробки, визначаються її зв’язок із науковими програмами, планами, темами, мета і завдання, об’єкт і предмет, методи дослідження, наукова новизна, практичне значення одержаних результатів, зазначаються відомості про апробацію результатів дослідження, публікації, структуру дисертації.
Перший розділ «Принцип процесуальної економії у системі засад кримінального провадження» складається з трьох підрозділів, в яких досліджено природу та значення ідеї процесуальної економії у кримінальному судочинстві, розглянуто поняття та зміст процесуальної економії як засади кримінального провадження та з’ясовано її співвідношення з іншими процесуальними принципами.
У підрозділі 1.1. «Правова природа ідеї процесуальної економії в кримінальному судочинстві» аналізується історія розвитку ідеї процесуальної економії, процес її становлення та формування як невід’ємної засади сучасного кримінального провадження.
Зроблено висновок про те, що вдосконалення сучасного кримінального судочинства неминуче вимагає все ширшого втілення у ньому вимог процесуальної економії. Ідея економії ресурсів (різновидом якої є процесуальна економія) є однією із керівних засад всієї діяльності людини, адже в усі часи для людства характерним було намагання досягати
поставлених цілей швидше, простіше і з меншими затратами. Це повною мірою стосується і кримінального судочинства.
Звертається увага на взаємозв’язок ефективності та економічності кримінального провадження. Хоча право та процесуальна діяльність не спрямовані на отримання прибутку, але процес правового регулювання неодмінно пов’язаний з використанням певних ресурсів, і до того ж в умовах їх обмеженості. Тому суспільство у значній мірі турбує те, якою ціною дається досягнення цілей кримінального судочинства. Обґрунтовується позиція про те, що ідея процесуальної економії виконує не просто функцію математичного зменшення витрат, а швидше їх раціоналізацію з метою підвищення ефективності процесу. Не менш важливою є також і швидкість кримінального провадження, адже не буде ефективним те судочинство, яке хоча й забезпечує високий відсоток розкриття злочинів, але робить це з грубими порушеннями розумних процесуальних строків.
Виходячи з аналізу динаміки розвитку кримінального процесуального права, обґрунтовується висновок, що вдосконалення кримінально-процесуального законодавства є перманентним процесом, що викликається змінами соціально-економічних умов у державі, розвитком науково-технічного прогресу, змінами в стані злочинності та іншими факторами, а тому потреба у реалізації ідеї процесуальної економії буде завжди актуальною.
У підрозділі 1.2. «Поняття та зміст процесуальної економії у кримінальному провадженні» відзначається, що процесуальна економія нерозривно пов’язана з ефективністю кримінального провадження, але на даному етапі розвитку процесуальної науки місце цієї ідеї у кримінальному процесуальному праві досі не визначене. Процесуальна економія – це ідея, спрямована на підвищення ефективності процесуальної форми шляхом її раціоналізації через пришвидшення, спрощення та здешевлення. Аналізуються різні погляди на ідею процесуальної економії у працях вчених радянського та сучасного періодів. Розглядається питання диференціації процесуальної форми, як одного із засобів реалізації процесуальної економії. Потреба в оптимізації кримінально-процесуальної форми у напрямку її спрощення, скорочення та зменшення затрат призводить до пошуку альтернативних до загального порядку провадження механізмів.
Відзначається, що принцип процесуальної економії має дві форми впливу на кримінальне судочинство: нормативну (через удосконалення законодавства) і організаційно-управлінську (через підвищення ефективності організації праці). Але незважаючи на важливість процесуальної економії статус даної ідеї до сьогодні не визначений. Отже, враховуючи фундаментальне значення ідеї процесуальної економії для організації та розвитку кримінального судочинства, відповідність цієї ідеї критеріям, що вироблені наукою до процесуальних принципів, є всі підстави стверджувати, що процесуальна економія належить до принципів (засад) кримінального провадження.
У підрозділі 1.3. «Співвідношення принципу процесуальної економії з іншими засадами кримінального провадження» досліджується питання місця принципу процесуальної економії у системі засад кримінального провадження.
Принцип процесуальної економії реалізовується у кримінальному провадженню не заради самої економії ресурсів, вона не є самоціллю. Даний принцип є одним із елементів цілої системи процесуальних засад, яка спрямована на спільне досягнення поставлених перед кримінальним судочинством завдань. Водночас принцип процесуальної економії встановлює рівновагу між окремими принципами, обмежує їх дію, зазнаючи аналогічного впливу з боку інших засад, що в кінцевому результаті позитивно впливає на процес правового регулювання.
Другий розділ «Реалізація принципу процесуальної економії у кримінальних провадженнях, що здійснюються в загальному порядку» складається з трьох розділів і присвячений механізму дії цієї засади у стадії досудового розслідування та судових стадіях кримінального провадження.
У підрозділі 2.1. «Форми реалізації процесуальної економії, характерні для всіх стадій кримінального провадження» відзначається, що реалізація даного принципу найповніше проявляється у законотворчій діяльності через вдосконалення кримінального процесуального законодавства, яке здійснюється з метою спрощення, здешевлення та прискорення процесу. Крім того, даний принцип реалізується і у кримінально-процесуальній діяльності, де його роль зводиться до обрання органами чи особами, що здійснюють кримінальне провадження, найбільш раціонального способу процесуальної діяльності з метою більш швидкого та менш затратного досягнення завдань у конкретному провадженні. Ідеєю процесуальної економії пронизані всі інститути кримінального судочинства, але в одних випадках ця ідея в системі мотивів формування бажаного вигляду певного процесуального інституту відіграє другорядну роль, а в інших – ключову. Підкреслюється, що одним з найважливіших механізмів забезпечення швидкого процесу є визначення у законі граничних процесуальних строків кримінального судочинства, порушення яких буде свідчити про його неефективність і є підставою для юридичної відповідальності винних у цьому. Також відзначається, що ефективним засобом забезпечення швидкості кримінального судочинства є вимога розумності строків кримінального провадження.
Зазначається, що використання науково-технічних засобів та відеоконферензв’язку у кримінальному провадженні є виявом реалізації таких засад судочинства, як з’ясування істини та забезпечення прав, свобод та законних інтересів особи, проте значну роль у впровадженні нових технологій у кримінальне судочинство завжди відігравала ідея процесуальної економії.
У підрозділі 2.2. «Процесуальна економія під час досудового розслідування» аналізуються прояви процесуальної економії на стадії досудового розслідування у сучасному кримінальному провадженні.
Вплив принципу процесуальної економії на досудове розслідування є цілком очевидним на всіх етапах цієї стадії – починаючи від внесення відомостей про вчинення кримінального правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань, і закінчуючи підготовкою обвинувального акта та направленням його до суду. Міркуваннями процесуальної економії викликані і положення про строки досудового розслідування, місце здійснення досудового розслідування, інститут об’єднання (виділення) матеріалів досудових розслідувань, інститут цивільного позову у кримінальному провадженні. Посиленню позитивного впливу засади процесуальної економії сприятиме, зокрема, вдосконалення правового регулювання строків досудового розслідування, у тому числі шляхом визначення у законі заходів процесуальної відповідальності за їх порушення у вигляді закриття кримінального провадження, шляхом встановлення граничних строків реагування слідчого, прокурора на клопотання учасників кримінального провадження. Доцільним видається також передбачення у законі можливості об’єднання у одному провадженні матеріалів досудового розслідування щодо злочинів та кримінальних проступків з метою як процесуальної економії, так і підвищення повноти, всебічності та об’єктивності досудового розслідування.
У підрозділі 2.3. «Реалізація принципу процесуальної економії в судових стадіях кримінального провадження» відзначено, що вимога процесуальної економії спрямована на те, щоб судовий розгляд був побудований таким чином, щоб не допустити невиправданих затягувань розгляду справи, необґрунтованих відкладень судових засідань, оголошень занадто тривалих перерв, зупинення провадження тощо.
Судове провадження повинно відповідати вимогам розумності строків. З огляду на це, завданням принципу процесуальної економії в судовому провадженні є мінімізація можливих процесуальних перешкод з тим, щоб судовий розгляд був завершений у розумний строк. При цьому обґрунтовано думку, що встановлення граничних строків для судового провадження є неприпустимим.
Піддано критиці положення закону, які вимагають проведення підготовчого судового засідання в кожному кримінальному провадженні. Пропонується вирішення питання про необхідність проведення цього засідання віддати на розсуд судді, що суттєво спростить провадження, пришвидшить судовий розгляд.
Аналізуються об’єктивні та суб’єктивні причини затягування в судах розгляду кримінальних проваджень.
Відзначається, що апеляційна, касаційна, та стадія перегляду судових рішень Верховним Судом України характеризуються помітною дією принципу процесуальної економії та здійснюється аналіз конкретних проявів його реалізації на цих стадіях кримінального процесу.
Розділ 3 «Диференційовані форми кримінального провадження як вияв процесуальної економії» складається з п’яти підрозділів, де
аналізуються окремі диференційовані форми кримінального провадження, які сприяють швидшому та ефективнішому досягненню цілей кримінального судочинства.
У підрозділі 3.1. «Диференціація процесуальної форми: поняття та значення» зазначається, що у виникненні диференційованих форм кримінального провадження, спрямованих на спрощення та скорочення процедури, вирішальну роль відіграє принцип процесуальної економії, для якого диференціація кримінально-процесуальної форми буде вищим проявом його реалізації. Диференціація кримінально-процесуальної форми може мати різні прояви. У одних випадках відмінності процесуальної форми виявляються лише у стадії досудового розслідування, в інших – у судовому провадженні, у третіх відмінним є все кримінальне провадження. Розглядаються підстави диференціації кримінально-процесуальної форми та відповідно види спрощених проваджень. Проводиться історичний аналіз спрощених процесуальних форм. Обґрунтовується висновок, що розумне використання тих можливостей, які дає диференційована кримінально-процесуальна форма, може позитивно вплинути на досягнення поставлених перед кримінальним судочинством завдань за рахунок швидшого отримання очікуваних результатів і з меншими затратами.
У підрозділі 3.2. «Кримінальне провадження на підставі угод як вияв реалізації засади процесуальної економії» розглядається один з найефективніших механізмів спрощення кримінально-процесуальної форми – застосування процесуальних угод між обвинуваченим (підозрюваним) з одного боку, та потерпілим чи державою в особі державного обвинувача – з другого. Завдяки цьому інструменту завдання кримінального судочинства досягаються швидше, економніше і безболісніше для зацікавлених осіб.
Стверджується, що хоча сам порядок кримінального провадження на підставі угод є однозначно виявом засади процесуальної економії у кримінальному судочинстві, все ж вимога щодо підтвердження факту примирення тільки письмовою угодою встановленого змісту є відступом від цього принципу. Запропоновано передбачити можливість укладення угоди про примирення і в усній формі, якщо обвинувачений (підозрюваний) відшкодував потерпілому заподіяну шкоду до моменту розгляду питання про примирення і потерпілий підтверджує відсутність майнових та інших претензій до підозрюваного (обвинуваченого).
Обґрунтовується необхідність передбачити можливість для потерпілого та підозрюваного (обвинуваченого) домовлятися про укладення мирової угоди самостійно або за допомогою обраного за взаємною згодою посередника (медіатора).
Угода про визнання винуватості також є дуже важливим інструментом процесуальної економії. Але з метою посилення процесуальних гарантій учасників кримінальних проваджень пропонується КПК України доповнити статтею 475-1 «Значення відомостей, що містяться в угоді про визнання винуватості» такого змісту: «Відомості, зазначені сторонами в угоді про визнання
винуватості, затвердженій вироком суду, стосовно будь-яких обставин, які стосуються суті підозри, обвинувачення, не мають преюдиціального значення для суду або для слідчого чи прокурора під час іншого кримінального провадження».
У підрозділі 3.3. «Кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення у контексті реалізації принципу процесуальної економії» обґрунтовується положення, що інститут приватного обвинувачення є способом вирішення конфліктів з найменшими витратами, а також максимально наближає момент відповідальності для особи, яка вчинила злочин. Надання можливості потерпілому самому вирішувати питання доцільності кримінального переслідування та незалучення з цією метою до судового провадження державних органів само по собі є виявом процесуальної економії.
Проте розширення кола кримінальних правопорушень, за якими здійснюється провадження у цьому порядку, видається надмірним, загрожуючи зростанням латентності досить серйозних видів злочинів, адже до справ приватного обвинувачення віднесено справи про злочини, у питаннях юридичної кваліфікації яких пересічному потерпілому розібратися буде непросто.
Невиправданим є і обов’язкове досудове розслідування у всіх провадженнях у формі приватного обвинувачення, адже у таких справах за вітчизняною правовою традицією ніколи не проводилося досудове слідство, а тому потерпілий, зазвичай, швидше отримував матеріальну та моральну компенсацію за шкоду від злочину. Держава, у свою чергу, за такого підходу не витрачала кошти на проведення досудового розслідування, економились час та зусилля органів досудового розслідування, час та кошти інших учасників процесу, пов’язані з необхідністю з’являтися для участі в різних процесуальних діях. Слід повернути у КПК можливість звернення потерпілого із заявою про вчинення злочину безпосередньо до суду, та надати право суду за згодою потерпілого направляти заяву разом з матеріалами кримінального провадження прокурору для проведення досудового розслідування, якщо цього вимагають обставини провадження.
У підрозділі 3.4. «Спрощений порядок провадження щодо кримінальних проступків» аналізується процесуальний порядок провадження щодо кримінальних проступків з точки зору реалізації принципу процесуальної економії.
Стверджується, що хоча такий вид провадження не віднесений до розділу VI «Особливі порядки кримінального провадження», все ж провадження щодо кримінальних проступків має суттєві особливості і на досудовому розслідуванні, і в суді, а тому є підстави вести мову про окремий диференційований вид провадження – провадження щодо кримінальних проступків.

Так, досудове розслідування у даному провадженні здійснюється у формі дізнання, з обмеженнями на проведення слідчих (розшукових) дій, на застосування найбільш суворих запобіжних заходів, та зі скороченим (одномісячним) строком дізнання, порівняно з досудовим слідством. Судове провадження може здійснюватися у спрощеній формі без виклику обвинуваченого, у разі визнання ним своєї винуватості і згоди на такий розгляд з боку потерпілого.
Інститут спрощеного провадження стосовно кримінальних проступків є позитивним явищем з точки зору втілення вимог процесуальної економії у кримінальне судочинство. У той же час у зв’язку з відсутністю у матеріальному праві України поняття кримінальних проступків та відповідальності за їх вчинення станом на сьогодні цей вид кримінального провадження є «мертвим», і ті цілі, задля яких він запроваджувався (і у першу чергу процесуальна економія), не досягаються.
Тому проблему нульової ефективності положень глави 25 та § 1 глави 30 КПК України, можна вирішити шляхом передбачення у Кодексі, кола злочинів невеликої тяжкості, у відношенні яких кримінальне провадження здійснюватиметься у порядку, передбаченому для провадження щодо кримінальних проступків.
У підрозділі 3.5. «Перспективи запровадження заочного провадження в Україні» досліджується можливість введення у вітчизняне судочинство відомого у світовій практиці диференційованого виду кримінального провадження – заочного провадження. Заочне провадження у кримінальному процесі – це вид спрощеного провадження, при якому справа розглядається та вирок виноситься за відсутності обвинуваченого.
Необхідність запровадження в Україні такого виду провадження обґрунтовується об’єктивною необхідністю реагування на ухилення підозрюваних, обвинувачених від слідства та суду, у тому числі втечу за межі держави, що унеможливлює, значно ускладнює або суттєво затягує винесення вироку у справі, у зв’язку з чим цілі кримінального судочинства не досягаються.
Запровадження цього інституту доцільне, але за умови встановлення ряду процесуальних гарантій відсутнього підозрюваного чи обвинуваченого: 1) заочне провадження щодо особи може здійснюватися лише у випадку перебування її у розшуку не менше, ніж шість місяців, 2) вжиття всіх заходів, спрямованих на повідомлення особи про висунуті щодо неї обвинувачення, 3) надання можливості переглянути заочний вирок тим самим судом, який його виніс, за заявою обвинуваченого, поданою не пізніше одного місяця з моменту, коли він дізнався про постановлення щодо нього такого вироку.