КОМПОЗИЦІЙНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ КВАРТАЛЬНОЇ ЗАБУДОВИ ЛЬВОВА (кінця ХVІІІ – початку ХХ століть)

Краткое содержание

РОЗДІЛ 1. ДОСВІД ДОСЛІДЖЕННЯ КВАРТАЛЬНОЇ ЗАБУДОВИ МІСТ

Наукові підходи до аналізу архітектурно-планувальної структури міст дали змогу виявити і систематизувати існуючу термінологію, яка б найповніше відповідала цій тематиці дослідження: каркас – міська тканина – квартал – забудова – композиційний аналіз. У теоретичних дослідженнях більшість авторів, аналізуючи проблему величини міста та його наповнення, оперують поняттям “міська тканина”. Для дослідження історично-сформованих частин міста з метою збереження їхньої особливості поняття міської тканини є ключовою характеристикою містобудівельної системи. Вона є елементом урбаністичної системи, який заповнює простори у каркасі. Її невід’ємною складовою є квартал, сформований сукупністю будинків – забудовою. За просторовими характеристиками забудову, за А. Мардером, можна поділити на квартальну (периметральну), рядкову та дисперсну.

Оскільки об’єктом дослідження є квартальна забудова, сформована в період кін. ХVІІІ – поч. ХХ ст. як головна складова центральної історично сформованої частини Львова, то основну увагу приділено цьому порівняно автономному композиційно завершеному просторові. Основними ознаками планувальної структури квартальної забудови є щільність та композиційне розпланування.

На відміну від каркасу, з домінуючими елементами планувальної структури, у квартальній забудові переважають об’ємно-просторові характеристики. Головною характеристикою об’єму квартальної забудови є фронтальна площина – фронт забудови, який об’єднує фасади одної з сторін кварталу. Цей елемент міського середовища слугує межею між шляхом (простором каркасу) та міською тканиною. Він є насичений архітектурними елементами і його можна характеризувати різними особливостями композиційної побудови архітектурних форм чи ансамблю загалом.

Як джерельну базу для вивчення містобудівного і архітектурного розвитку історичної частини Львова було використано бібліографічні та історичні картографічні матеріали, які документують різні стани архітектурно-планувальної структури забудови міста в різні часові епохи.

Ґрунтовні дослідження історії та основ містобудування висвітлені у багатьох працях німецьких та австрійських, англійських, італійських, російських, французьких, швецьких дослідників. Ці автори висвітлюють принципи містобудування і порівнюють зміни впродовж багатьох століть, що загалом збагачує теорію урбаністики та покращує практику містобудування.

Методика аналізу планувальної та об’ємно-просторової структури квартальної забудови, яку прийнято для Львова, опирається на теоретичні аспекти, опрацьовані в численних наукових працях вітчизняних авторів: М.Бевза, В.Вадімова, В.Вечерського, Є.Водзинського, Б.Посацького, А.Рудницького, В.Тимофієнка, Т.Устенко, І.Фоміна, Б.Черкеса та ін.

Важливим є огляд аспектів впливу культурно-історичного процесу на формування архітектурно-просторового середовища в історично сформованих частинах міста. На основі аналізу архітектурної практики А.Іконніков, А.Кучмар, С.Шольц, М.Кюнцель, Д.Калвей, А.Маслов розкривають закономірності архітектурно-будівельної діяльності і розглядають історико-теоретичні та художньо-композиційні аспекти. Цінними є праці, в яких висвітлено проблему реорганізації міст^.. У них проаналізована трансформація квартальної забудови, яка під час еволюції набуває зовсім іншого образу.

У 1990-ті – 2000-ні рр. значно інтенсифікувалося вивчення історії Львова, його містобудівельної структури та міського укладу. Ці праці можна поділити на декілька груп: до першої групи належать публікації містобудівного характеру, у тому числі публікації, присвячені формуванню історичного, політичного, культурологічного розвитку Львова та динаміки демографічних процесів. У другій групі об’єднані праці, в яких висвітлені стилістичні характеристики забудови, з властивими їй закономірностями і особливостями, розвиток та удосконалення об’ємно-розпланувальних рішень. До цієї групи можна зарахувати й дослідження про окремі типи споруд, їхню реорганізацію та вплив на формування міського середовища.

Розпланувальна структура та „образ” квартальної забудови у різні періоди були неоднакові. Проте у всіх випадках вона володіла характеристиками щільності, мала притаманну до періоду композиційну побудову архітектурно-планувальної структури.

Основні функції міст, найчастіше потреби торгівлі та оборони, визначали тип розпланування давньоісторичних міст. Міська тканина в архаїчний період мала вільне, а згодом регулярне та модульне розпланування з високою щільністю забудови. Розвиток забудови та її об’ємно-просторових характеристик був спрямований всередину кварталів житлово-репрезентативного характеру. Фронт забудови не володів чітко вираженими рисами і мав статичний характер. У середньовічному місті особливості квартальної забудови були визначені завдяки радіально-кільцевому типу розпланувальної структури. Внутрішні дворики залежали від функціонального призначення забудови. В епоху Відродження переважала ансамблевість – гармонійна єдність просторової композиції, яка об’єднувала забудову і зелені насадження. Фасад кожного будинку мав індивідуальний характер, який створювали композиційною побудовою архітектурних форм та деталей – карнизами, сандриками, ордерами тощо. У формуванні квартальної забудови періоду ХVІІІ – кін. ХІХ ст. об’єднані такі стилі: бароко, класицизм та історизм. Особливу увагу було звернено на вирішення композиційних характеристик фронтальної площини забудови. У період бароко архітектурні композиції формуються складними ритмічними побудовами, рухом мас та різноманітністю пропорцій. На зміну бароковим традиціям приходить строгість і ясність класичної архітектури. Планувальна структура квартальної забудови в період історизму була щільною, а її оболонка мала площинний характер, який формував обрис вулиць. Післявоєнний період ХХ ст. відзначився кардинальними змінами у архітектурно-планувальній структурі квартальної забудови.

---

Ì.Áàðõ³í, Å.Ãóòíîâ, À.²êîíí³êîâ, Ë.Êèðèëëîâà, Ê.˳í÷, À.Ìàñëîâ, Í.Ñàë³íãàðîñ, Â.Ïàâëè÷åíêî, Ã.Ñîìîâ, Ä.Òèìîô³ºíêî, Ç.ßðã³íà

²ñòîðè÷í³ êàðòè 1829, 1856, 1890, 1917 ðð.

Ë.Áåíåâîëî, Î.Áóí³í, Ã.Ãîôð³õòåð, Å.Ãóòíîâ, Å.Å´ë³, Ð.Åíãåëü, Ê.dzòòå, Î.Êðàøåíí³êîâ, Â.Êîõ, Ì.Ê&tho ;íöåëü, Ï.Ëàâåäàí, Á.Ëàðñîí, Ê.˳í÷, Ë.Ìàìôîðä, À.Ñàë³íãàðîñ, Ã.Ñêîã, Ñ.Øòîëüö, Â.Øèìêî, Ç.ßðã³íà

Ì.Áåâç, Â.Âóéöèê, Ì.Ãàáðåëü, Ñ.Ãîøîâñüêèé, Ì.Äîëèíñüêà, ².Äðåêñëåð, Ó.²âàíî÷êî, Þ.Êðèâîðó÷êî, ².Êðèï’ÿêåâè÷, Ð.Ëèïêà, Ñ.˳íäà, Ð.Ìèõ, ².Ìîãèòè÷, Ð.Ìîãèòè÷, Ã.Ïåòðèøèí, Á.Ïîñàöüêèé, ß. Ïóðõëÿ, À.Ðóäíèöüêèé, Ì.Ñåïÿë, Î.Ñòåïàí³â, Ò.Òðåãóáîâà, Î.×åðíåð, Á.×åðêåñ

Þ.Á³ð&tho ;ëüîâ, Þ.Áîãäàíîâà, Â.Âóéöèê, Ò.Êàçàíöåâà, Õ.Êîâàëü÷óê, Ð.Ëèïêà, Ñ.˳íäà, Ò.Ìàíêîâñüê³, Â.Ïðîñêóðÿêîâ, Þ.Ðî÷íÿê, Î.Ñòåïàí³â