КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ВТЯГНЕННЯ У ВЧИНЕННЯ ТЕРОРИСТИЧНОГО АКТУ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено зв’язок роботи з науковими програмами, темами, планами, мета, завдання, об’єкт і предмет, методи, наукову новизну дослідження, практичне значення одержаних результатів, дані про їх апробацію та публікації.

Розділ 1 – “Загальна характеристика втягнення у вчинення терористичного акту як злочину та складу злочину» ‒ складається з двох підрозділів і присвячений загальній характеристиці втягнення у вчинення терористичного акту як одному з терористичних злочинів, вчинюваних в реальній дійсності, та складу злочину, передбаченому в ст. 258¹ КК України.

У підрозділі 1.1. «Поняття втягнення у вчинення терористичного акту та його місце у системі терористичних злочинів» здійснено аналіз літератури, що стосується розкриття сутності та змісту тероризму взагалі і терористичних злочинів зокрема. При цьому дослідження природи феномену тероризму призвело до необхідності висловлення зауважень методологічної спрямованості, якими певним чином коректується напрямок наукового пошуку. Основна їх сутність полягає в тому, що у теперішній час у кримінальному законі при формулюванні в ст. 258¹ КК України вживається вузьке розуміння тероризму, внаслідок чого залишається некриміналізованою значна кількість суспільно небезпечних діянь, генетично пов’язаних з явищем тероризму.

У цьому зв’язку доведено, що в реальній дійсності втягти особу можна не тільки у вчинення терористичного акту, але й до будь-якої форми тероризму у широкому та найбільш широкому його розумінні і в першу чергу – до криміналізованої його частини. Отже, методологічно правильним при визначення кола діянь, у вчинення яких можна втягнути ту або іншу особу, є вживання терміну «втягнення у терористичну діяльність». У свою чергу кримінально караним повинне бути лише втягнення у вчинення терористичного злочину.

Доведено, що втягнення особи у вчинення терористичного злочину взагалі і терористичного акту зокрема є, з одного боку, таким різновидом терористичних злочинів, який виступає забезпечувальною ланкою у механізмі терористичної діяльності, а з іншого – різновидом втягнення у терористичну діяльність, тобто у тероризм у найбільш широкому розумінні. Оскільки чинним кримінальним законом окремій криміналізації піддано лише втягнення у вчинення терористичного акту, тобто у вчинення тероризму у вузькому його розумінні, то існує необхідність внесення певних змін як до назви, так і до тексту в ст. 258¹ КК України.

У підрозділі 1.2. «Підстави та принципи криміналізації втягнення у вчинення терористичного акту» розглянуто загальновизнані в науці кримінального права підстави та принципи криміналізації (декриміналізації) та встановлено невідповідність положень в ст. 258¹ КК та певних суміжних складів конкретним принципам криміналізації.

Встановлено, що внаслідок недотримання принципу системно-правової несуперечливості криміналізації створена ситуація конкуренції норм, передбачених в ст. 258¹ і 258⁴ КК, оскільки передбачена останньою статтею така форма сприяння вчиненню терористичного акту, як вербування з метою вчинення терористичного акту є однією з форм втягнення у вчинення подібного акту, тобто фактично за однакові дії встановлюється відповідальність у різних статтях КК, що викликає необхідність виключення ознак вербування з конструкції в ст. 258⁴ КК. Не відповідає принципу системно-правової несуперечливості й та обставина, що в ст. 258¹ КК нічого не говориться про втягнення особи, яка не досягла 18 років. З чого виходить, що відповідальність повинна наставати у більшості випадків на загальних підставах у порядку ст. 304 КК, не дивлячись на те, що йдеться про втягнення у тяжкий і навіть особливо тяжкий злочин, оскільки санкції ч.1 і 2 ст. 304 КК є більш суворими, ніж санкції відповідних частин ст. 258¹ КК, і лише санкція ч.2 ст. 258¹ КК є дещо суворішою, ніж санкція ч.1 ст. 304 КК. Такий підхід законодавця виглядає суперечливим, а також певною мірою контрастним порівняно з тими ситуаціями, коли втягнення особи у вчинення менш тяжких діянь передбачається як кваліфікуюча ознака складу злочину, наприклад, у частинах 2 і 3 ст. 307, ч.3 ст. 309, ч.2 ст. 315, ч.2 ст. 317 КК. Тому уявляється цілком логічним і в ст. 258¹ КК виокремити кримінальну відповідальність за втягнення неповнолітньої особи.

Порушення принципів повноти складу та безпрогалинності при криміналізації, передбаченого ст. 258¹ КК злочину, призвело до того, що кримінальна відповідальність може наступати лише за втягнення у вчинення терористичного акту. Щодо відповідальності за втягнення у вчинення інших терористичних злочинів, то дії винного відносно дорослої особи потребуватимуть кваліфікації за тією статтею, якою передбачається відповідальність за злочин, у вчинення якого особу втягнено, та відповідними частинами ст. 27 КК України, якщо дії охоплюватимуться ознаками співучасті у злочині. У всіх інших випадках ніякої відповідальності за втягнення в терористичні злочини кримінальним законом не передбачено.

Розділ 2 – «Об’єктивні ознаки втягнення у вчинення терористичного акту» складається з двох підрозділів та присвячений розгляду об’єкта та об’єктивної сторони цього злочину.

У підрозділі 2.1. «Об’єкт втягнення у вчинення терористичного акту» проаналізовано основні підходи до визначення загального поняття об’єкта, які мають місце в сучасній науці кримінального права, а також щодо  основного безпосереднього об’єкта розглядуваного злочину.

Стверджується, що основним безпосереднім об’єктом злочину, передбаченого ст. 258¹ КК є громадська безпека, під якою розуміється стан захищеності, в тому числі законом про кримінальну відповідальність різноманітних сфер життєдіяльності людей. Це аргументується тим, що, втягуючи інших осіб у вчинення терористичного акту або іншого терористичного злочину, винна особа посягає на суспільну безпеку, захищеність суспільства в цілому й окремих осіб, соціально-політичну стабільність у суспільстві, завдає шкоди життєво важливим інтересам усього суспільства, невизначено широкому колу осіб, що підтверджує обґрунтованість визнання основним об’єктом цього злочину громадської безпеки.

Звертається увага й на те, що під час вчинення злочину, передбаченого ст. 258¹ КК, поряд з основним безпосереднім об’єктом – громадської безпеки, може завдаватися шкода або виникати реальна загроза заподіяння такої шкоди іншим об’єктам, які можуть виступати в якості додаткових об’єктів – життя та здоров’я людини, честь, гідність, особиста свобода, права і свободи тощо.

У підрозділі 2.2. «Об’єктивна сторона втягнення у вчинення терористичного акту» розглянуті елементи об’єктивної сторони злочину та ознаки складу злочину, встановлені певні неузгодженості конструкції складу зі сутнісними характеристиками злочинного діяння, а також висловлені пропозиції щодо вдосконалення статті закону.

Констатовано, що на сучасному етапі розвитку кримінально-правової науки немає єдиного підходу до розуміння такої кримінально-правової категорії як втягнення у вчинення злочину і, приєднуючись до однієї з найбільш, на думку автора, обґрунтованих, висловлений висновок, що сутність втягнення особи у вчинення терористичного акту або інших терористичних злочинів полягає в специфічній активній поведінці винної особи, пов’язаної із цілеспрямованим впливом на певну людину для схиляння її до участі в останніх або примушування до вчинення зазначених протиправних діянь з використанням авторитету, переваги, сили тощо з боку винного. Тобто без наявності впливу не може бути успішно реалізований процес втягнення.

Встановлено, що формами втягнення особи у вчинення терористичного акту є схиляння й примушування. Конкретними проявами тих або інших форм втягнення є певні способи схиляння або примушування. Способами схиляння (як окремої форми втягнення) є залучення й спонукання, а способами примушування (так само як форми втягнення) виступають фізичне і психічне насильство. Під час схиляння прийомами здійснення впливу на особу, яку намагаються втягнути у вчинення терористичного акту, є прохання, умовляння, переконання, обіцянки, підкуп тощо. Цей перелік прийомів можливого впливу є далеко не вичерпним, оскільки у кримінальному законі не уявляється можливим всі їх перелічити. Тому вважається за доцільне виключити з конструкції диспозиції ст. 258¹ КК всі вказівки на окремі прийоми впливу, способи та форми втягнення і сформулювати диспозицію цієї статті наступним чином: «Втягнення особи у вчинення терористичного злочину».

Розділ 3 – «Суб’єктивні ознаки втягнення у вчинення терористичного акту» складається з двох підрозділів та присвячений розгляду суб’єктивної сторони та суб’єкту цього злочину.

У підрозділі 3.1. «Суб’єктивна сторона втягнення у вчинення терористичного акту» розглянуті елементи суб’єктивної сторони злочину та ознаки складу злочину, встановлене суб’єктивне ставлення винної особи до вчинюваного в реальній дійсності злочину.

Звернута увага на те, що хоча кримінальний закон і не містить прямої вказівки на форму та вид вини при втягненні особи у вчинення терористичного акту, однак шляхом системного тлумачення нормативних приписів можна дійти висновку, що діяння, які охоплюються основним і кваліфікованими складами, передбаченими ст. 258¹ КК, можуть вчинюватися лише з прямим умислом. При цьому інтелектуальний момент втягнення особи у вчинення терористичного акту полягає в усвідомленні винним змісту об’єктивної сторони злочину, тобто у розумінні винною особою, що вона здійснює вплив щодо будь-якої особи і втягнення її до зайняття у майбутньому терористичною діяльністю, а також у передбачення настання суспільно небезпечних наслідків від своїх дій у вигляді втягнення цієї особи до шкідливої діяльності, формування «зараженого» терористичними ідеями злочинця, і від дій особи, що втягується, аж до вчинення нею терористичного акту. Вольовий момент умислу при втягненні у вчинення терористичного акту в реальній дійсності визначається бажанням настання таких наслідків як отримання згоди з боку стягуваної особи, формування нового члена відповідної антигромадської течії та спричинення нею шкідливих наслідків вчиненням терористичного акту.

Мета і мотиви у складі цього злочину не мають визначального для кваліфікації вчиненого значення і належать до факультативних ознак розглядуваного складу злочину. Але найчастіше мотиви цих дій можна розцінити як ідеологічні, що суперечать нормам загальнолюдської моралі, несумісні із загальновизнаними принципами людського співжиття, тобто вони мають низький характер.

Найближча мета діяння – втягнення особи у терористичну діяльність. Але ця мета може супроводжуватися й будь-якою іншою, як-от: збільшення лав нових «ідейних борців», поширення будь-якої панівної  радикальної ідеї, поглядів. Як віддалену мету можна визначити створення стану небезпеки у суспільстві як умови спонукати третіх осіб – певних адресатів впливу до прийняття або відмови від прийняття якогось рішення.

У підрозділі 3.2. «Суб’єкт втягнення у вчинення терористичного акту» надається характеристика ознакам суб’єкта цього злочину. Доведено, що суб’єктом злочину, передбаченого ст. 258¹ КК, може бути лише фізична осудна особа, що досягла до моменту вчинення злочину 16 років. Ці ознаки визначають їх як загального суб’єкта злочину.

Разом з тим в ч. 2 зазначеної статті також передбачаються ознаки спеціального суб’єкта, адже втягнення у вчинення терористичного акту, вчинене службовою особою з використанням свого службового становища, а також вчинене повторно.

При цьому зазначається, що притаманний кримінальному праву принцип особистої і винної відповідальності не виключає відповідальності юридичних осіб і держави за злочини, вчинені фізичними особами. Проте це не дає підстав для визнання юридичної особи або держави суб’єктом злочину. Хоча юридична особа й може нести відповідальність за злочини, вчинені її співробітниками, але природа цієї відповідальності є іншою – матеріальною, адміністративною, моральною тощо. Держава так само може виступати суб’єктом відповідальності, однак не кримінальної, а міжнародно-правової.

Розділ 4 – «Кваліфікуючі ознаки втягнення у вчинення терористичного акту та шляхи вдосконалення закону про кримінальну відповідальність» складається з двох підрозділів і присвячений розгляду кваліфікуючих ознак ст. 258¹ КК та підсумковим питанням щодо вдосконалення закону про кримінальну відповідальність за терористичні злочини.

У підрозділі 4.1. «Кваліфікуючі ознаки втягнення у вчинення терористичного акту» аналізуються кваліфікуючі ознаки, передбачені ст. 258¹ КК.

Констатується, що до числа кваліфікуючих ознак розглядуваного складу злочину законодавець відносить вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті: а) щодо кількох осіб; б) повторно; в) за попередньою змовою групою осіб; г) службовою особою з використанням службового становища.

Водночас звертається увага на те, що доцільно уточнити таке формулювання кількісної ознаки як  «кількох осіб», зазначивши, що втягнення відбувається щодо «двох або більше осіб». При цьому частину 2 ст. 258¹ КК доцільно доповнити такою кваліфікуючою ознакою як втягнення особи з використанням її уразливого стану, бо ця обставина не може розглядатися як окрема форма або окремі способи чи прийоми втягнення, навпаки, вона додатково характеризує будь-який з них, підвищуючи їх суспільну небезпечність. Також підвищує суспільну небезпечність будь-якого втягнення застосування насильства або погроза ним, у зв’язку з чим вважається доцільнішим передбачати вказану обставину не як конструктивний елемент диспозиції статті, а як кваліфікуючу ознаку складу злочину. Крім того, з огляду на те, що вплив на неповнолітню особу з метою втягнути її до вчинення терористичного злочину має підвищену суспільну небезпечність порівняно з подібними діями стосовно дорослої особи, втягнення неповнолітнього пропонується передбачити в якості особливо кваліфікуючої ознаки в новій ч. 3 ст. 258¹ КК. У запропонованій ч. 3 ст. 258¹ КК вважається за доцільне передбачити й такі особливо кваліфікуючі ознаки як вчинення злочину особою, раніше судимою за цей злочин, а так само організованою групою чи злочинною організацією.

У підрозділі 4.2. «Шляхи вдосконалення закону про кримінальну відповідальність за втягнення у вчинення терористичного акту» узагальнюються внесені в дисертації пропозиції й рекомендації щодо вдосконалення закону про кримінальну відповідальність за терористичні злочини та відповідні аргументи на користь змін та доповнень до закону. Стверджується, що ст. 258¹ КК України, щоб мати завершений та класичний вигляд, повинна складатися з трьох частин, де перша частина містить диспозицію статті, частина друга – кваліфікуючі ознаки, частина третя – особливо кваліфікуючі ознаки. При цьому з диспозиції статті 258¹ КК необхідно виключити текст, який є зайвим і лише породжує суперечливості щодо його тлумачення й застосування, а саме слова «або примушування до вчинення терористичного акту з використанням обману, шантажу, уразливого стану особи, або із застосуванням чи погрозою застосування насильства».