КРИМІНОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ЗАПОБІГАННЯ ОРГАНАМИ ПРОКУРАТУРИ ЗЛОЧИНАМ ПРОТИ ДОВКІЛЛЯ

Краткое содержание

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

«ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ

імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО»

КОРНЯКОВА    ТЕТЯНА    ВСЕВОЛОДІВНА 

УДК 343.9

КРИМІНОЛОГІЧНІ   ЗАСАДИ   ЗАПОБІГАННЯ  

ОРГАНАМИ ПРОКУРАТУРИ ЗЛОЧИНАМ ПРОТИ ДОВКІЛЛЯ 

Спеціальність 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія;

кримінально-виконавче право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора юридичних наук

Харків – 2011

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті вивчення проблем злочинності Національної академії правових наук України.

Науковий консультант:

доктор юридичних наук, професор Закалюк Анатолій Петрович, академік Національної академії правових наук України.

Офіційні опоненти:

– доктор юридичних наук, професор Джужа Олександр Миколайович, Національна академія внутрішніх справ України, проректор з наукової роботи, заслужений юрист України;

– доктор юридичних наук, доцент Литвинов Олексій Миколайович, Харківський національний університет внутрішніх справ, завідуючий кафедрою кримінального права і кримінології;

– доктор юридичних наук, професор Денисова Тетяна Андріївна, Класичний приватний університет, проректор з науково-педагогічної роботи.

Захист відбудеться 08 грудня 2011 р. о 10.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.086.01 у Національному університеті «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого» за адресою: 61024,  м. Харків, вул. Пушкінська, 77.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого» (61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77).

Автореферат розісланий 07 листопада 2011 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради                                              В. Ю. Шепітько

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Серед найважливіших проблем сучасності існує негайна проблема докорінної зміни антропоцентриської платформи у сфері взаємовідносин суспільства і природи. Дедалі стає все більш очевидним, що нераціональне, неконтрольоване, а часом і злочинне виснажливе використання ресурсів навколишнього природного середовища, зумовлене комплексом об’єктивних та суб’єктивних обставин, наближає до його деградації, а людство – до екологічного апокаліпсису.

Згідно зі ст. 16 Конституції України забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи – катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов’язком держави перед майбутніми поколіннями. Тому завданням держави і суспільства у цьому плані є впровадження конституційних приписів у повсякденне життя. При цьому магістральним шляхом вирішення екологічних проблем в Україні стає довгострокова державна екологічна політика України, яка поєднує, зокрема, заходи загальносоціального, правового та спеціально-кримінологічного характеру протидії правопорушенням, у тому числі злочинним проявам у сфері довкілля. У Законі України „Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2020 року” від 21 грудня 2010 р. наголошується, що лейтмотивом цієї стратегії повинно стати збалансоване природокористування в умовах сталого розвитку – домінанти ідеологізації ХХІ століття [320]. Таким чином, йдеться про пріоритетність гуманітарного, не репресивного, запобіжного напряму вирішення екологічних проблем.

У зв’язку з цим кожний суб’єкт із природоохоронною та запобіжною функцією повинен визначитись з основними кримінологічними засадами своєї діяльності, що потребує відповідних наукових досліджень, комплексного вивчення специфічних злочинних проявів – екологічної злочинності як сукупності суспільно небезпечних діянь, що посягають на навколишнє природне середовище в цілому чи його окремі елементи (повітря, земля, надра, води, ліси тощо).

Проблема екологічної злочинності та різних аспектів її проявів, питання детермінації та розробки теоретичних основ запобігання цій злочинності розглядалися в дисертаційних роботах і наукових працях вітчизняних та зарубіжних вчених у галузі кримінології, кримінального й екологічного права, зокрема, В.І. Андрейцева, А.М. Бойка, В.І. Борисова, С.Б. Гавриша, А.П. Гетьмана, В.В. Голіни, Н.О. Гуторової, П.С. Дагеля, Т.А. Денисової, О.М. Джужи, В.М. Дрьоміна, О.О. Дудорова, Е.М. Жевлакова, О.С. Колбасова, З.Г. Корчевої, І.П. Лановєнка, О.М. Литвинова, Ф.А. Лопушанського, В.К. Матвійчука, І.І. Митрофанова, М.І. Мельника, В.О. Навроцького, Г.С. Поліщука, П.Ф. Повеліциної, А.М. Притули, О.П. Сасова,  Т.Л. Сергєєва,  О.В. Скворцової, В.Я. Тація, В.П. Тихого, С.В. Трофімова, М.І. Хавронюка, І.О. Харь, С.В. Хилюк, В.І. Шакуна, Ю.С. Шемшученка, А.М. Шульги та ін.

Віддаючи належне результатам наукових пошуків указаних та інших вчених, необхідно зазначити, що більшість із цих робіт присвячено в основному кримінально-правовим засобам охорони довкілля. Сучасних же кримінологічних досліджень, тим більше досліджень стосовно запобіжної функції спеціально створеного державного органу – природоохоронної прокуратури, не було.

Екологічна злочинність – складне соціально-правове і кримінологічне явище, яке, з одного боку, витікає із безбережного осередку адміністративних, цивільних, трудових, дисциплінарних та інших правопорушень, а з другого – межує з екологічними злочинами міжнародного характеру (екоцид). У сукупності з ними та за тяжкістю своїх наслідків вони створюють реальну загрозу національній безпеці України. 

За низкою суттєвих характеристик екологічна злочинність у своїй значній частині є одночасно й економічними (протиправне використання природних ресурсів), насильницькими (пов’язані із прямим нанесенням шкоди життю чи здоров’ю людини) або корисливими (незаконне полювання, рибний промисел, незаконна порубка лісу) злочинами, але за своїми негативними наслідками, спричиненій шкоді вони майже зажди перевищують їх. 

За традиційним у кримінології поняттям злочинності екологічна злочинність розглядається як сукупність вчинених злочинів, передбачених розділом VІІІ КК України (Злочини проти довкілля). Однак ані в Законі України „Про охорону навколишнього природного середовища” від 25 червня 1991 р. [324], ані у КК України визначення злочинів проти довкілля немає. На теоретичному рівні поняття злочинів проти довкілля є дискусійним, тому що відсутній єдиний підхід до розуміння родового об’єкта цього виду злочинів. Крім того, диспозиції норм, що визначають ознаки таких злочинів, є банкетними. Тому для їх застосування необхідно звертатися до інших нормативних актів екологічного законодавства, яке, до речі, сьогодні не кодифіковано. Однак при усій важливості кримінально-правових заходів охорони навколишнього природного середовища дедалі стає очевидним їх практична обмеженість. Різні автори намагаються представити кримінально-правову політику як таку собі комплексну гіперсистему, складовими якої є суто кримінально-правова, кримінально-процесуальна, кримінально-виконавча та кримінологічна політика. Навряд чи це так. Кримінологічна політика – не репресивний напрям боротьби зі злочинністю, ядром якої є теорія і практика запобігання злочинності. Політика запобігання злочинам, що стосується навколишнього природного середовища, має стати пріоритетним напрямом, де повинні бути окреслені чіткі орієнтири. Разом із тим вона повинна базуватися на глибокому і повному науковому осмисленні, оскільки кримінологічна функція державних органів, у даному разі органів прокуратури, далеко не завжди ефективна, у тому числі внаслідок її теоретичної і прикладної невизначеності. Усе це потребує глибокого осмислення з урахуванням сучасних тенденцій розвитку злочинності в Україні.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.  Дисертаційне дослідження виконано відповідно до науково-дослідної роботи Інституту вивчення проблем злочинності НАПрН України „Фундаментальні та прикладні проблеми боротьби зі злочинністю в Україні” у межах проекту „Дослідження та розробки в галузі юридичних наук” (державний реєстраційний номер: 0107U002499), у рамках планових завдань Національної академії правових наук України згідно з Пріоритетними напрямами розвитку правової науки на 2005–2010 рр., рекомендованими відділенням НАПрН України, а також узгоджується з Концепцією розвитку кримінологічної науки на початку ХХІ ст. Тема дисертаційного дослідження затверджена вченою радою ІВПЗ НАПрН України (постанова № 4 від 17 березня  2010 р.).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є створення сучасних концептуальних засад протидії органами прокуратури України злочинам проти довкілля, які, з одного боку, дозволяють вирішити комплекс теоретичних питань кримінологічної характеристики і детермінації екологічної злочинності, а з другого – повинні спрямовувати соціальну практику держави і її правоохоронних органів, зокрема, прокуратури, у конкретне русло протидії даному виду злочинних проявів шляхом виокремлення й обґрунтування цілісного знання щодо наявних можливостей реалізації саме кримінологічної запобіжної функції.

Для досягнення зазначеної мети поставлені наступні завдання: 1) сформулювати кримінологічні засади запобігання органами прокуратури України злочинності проти довкілля; 2) обґрунтувати новий методологічний підхід до протидії екологічній злочинності, який базується на позиції універсалізації запобіжної компетенції органів прокуратури; 3) дослідити адекватність відображення екологічної злочинності у теорії кримінологічної науки сучасним реаліям її розвитку як самостійного негативного соціально-правового і кримінологічного явища, яке загрожує підвалинам національної безпеки українського суспільства; 4) довести необхідність здійснення постійного моніторингу за станом злочинності проти довкілля, що є важливішою вимогою процесу розробки нових наукових знань про структуру сучасної вітчизняної екологічної злочинності і складання уявлення про провідні риси особи екологічного злочинця; 5) на підставі вивчення кримінологічної та іншої літератури, законодавчих та інших відомчих нормативних актів, а також матеріалів слідчо-судової практики встановити, описати та класифікувати специфічні чинники екологічних злочинів; 6) висвітливши особливості протидії екологічній злочинності, надати уявлення про кримінологічну запобіжну функцію органів прокуратури, підвести під неї базові положення кримінологічної теорії запобігання злочинності із визначенням головних напрямів і форм реалізації цієї функції та запропонуванням низки рекомендацій щодо підвищення ефективності здійснення даної кримінологічної фнкції; 7) здійснити системний  аналіз чинного законодавства з метою доведення того факту, що кримінологічна запобіжна функція є іманентно притаманною всім напрямкам діяльності даного органу як такому, що повинен скоординувати всю запобіжну діяльність у цій сфері за допомогою засобів, які прокуратура фактично має на сьогоднішній день; 8) обґрунтувати положення про те, що практичне втілення кримінологічної запобіжної функції органів прокуратури можливе лише за умови відповідного ресурсного забезпечення, взаємодії і співробітництва з іншими, у тому числі міжнародними природоохоронними і правоохоронними органами; 9) виявити істотні недоліки практики запобіжної діяльності органів прокуратури на сучасному етапі протидії екологічній злочинності.

Об’єктом дослідження виступає сучасна злочинність в Україні як соціально-правовий та кримінологічний феномен.

Предметом дослідження є кримінологічні засади запобігання органами прокуратури злочинам проти довкілля.

Методи дослідження. Для досягнення наукової обґрунтованості теоретичних висновків й достовірності емпіричних результатів дослідження застосовано системний підхід, заснований на положеннях діалектичної теорії пізнання.

Вибір і використання конкретних методів дослідницького процесу залежали від конкретного етапу пізнання та мети, яка ставилася на цьому відрізку пізнавальної діяльності. Так, у процесі збирання кримінологічно значущої інформації щодо екологічної злочинності застосовувалися статистичні та конкретно-соціологічні методи (спостереження, опис, інтерв’ювання, анкетування, вивчення документів та ін.), які дали можливості охарактеризувати стан цього виду злочинності в цілому, установити статистичні зв’язки, залежності й співвідношення між станом екологічних злочинних проявів і певними соціальними процесами, явищами, з’ясувати тенденції розвитку екологічної злочинності та ін. Крім того, використання конкретно-соціологічних методів дозволило окреслити кількісні параметри сучасної екологічної злочинності; створити необхідне підґрунтя для кримінологічної характеристики особи екологічного злочинця; виявити особливості детермінації злочинної поведінки в цілому; виявити ефективність запобіжної діяльності органів прокуратури та ін.

Найважливішими методами пізнання екологічної злочинності також виступають догматично-правовий, історико-правовий методи, методи системно-структурного аналізу, моделювання, класифікації та ін. Названі методи допомогли розробити, наприклад, поняття „екологічна злочинність”, „запобіжна кримінологічна функція органів прокуратури”; змоделювати різні напрями кримінологічної запобіжної функції органів прокуратури; здійснити класифікацію чинників екологічної злочинності; дослідити  нормативно-правову оцінку досліджуваного явища за різних часів; визначити положення, що становлять базу теоретичного знання про екологічну злочинність; закласти фундамент для подальших досліджень її майбутнього стану і можливих напрямків розвитку теоретичних уявлень про досліджуване явище тощо.

При обґрунтуванні теоретичних висновків і практичних пропозицій використано офіційні статистичні відомості МВС України, Верховного Суду України, Державної судової адміністрації України, Міністерства екології та природних ресурсів України, Міністерства надзвичайних ситуаційУкраїни, Державного комітету статистики України, узагальнення матеріалів кримінальних справ стосовно 2 тис. екологічних злочинців, інтерв’ювання 250 працівників прокуратури та ін.

Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що дисертація є першим у вітчизняній кримінології комплексним монографічним дослідженням кримінологічної запобіжної функції органів прокуратури у сфері протидії екологічній злочинності. У процесі проведеного дослідження сформовано низку положень і висновків, запропонованих особисто дисертанткою. До найбільш значущих з них належать такі:

уперше:

1) зроблено висновок, що на сучасному етапі розвитку українського суспільства екологічна функція держави є самостійною функцією останньої, яка визнається не лише одним з основних напрямів діяльності держави, а й важливішою складовою національної безпеки у сфері забезпечення відповідних для життєдіяльності соціуму умов; 

2) на підставі аналізу основних тенденцій сучасної екологічної злочинності в Україні констатовано, що охорона навколишнього природного середовища має на увазі не лише репресивний характер боротьби з цим різновидом злочинності, а й запровадження кримінологічного знання, ядром якого є відповідна теорія та практика подолання злочинності;

3) сформульовано положення, що у системі протидії екологічній злочинності важливого значення дедалі набувають правоохоронні органи, зокрема органи прокуратури, які внаслідок свого функціонального призначення мають найбільш потужний запобіжний потенціал;

4) доведено положення, що кримінально-правову охорону навколишнього природного середовища необхідно розглядати з позиції кримінологічної науки з метою виявлення співвідношення між суспільною небезпекою сучасної екологічної злочинності з адекватністю відображення її у складах злочинів, передбачених розділом VІІІ КК України, а також й якістю запобіжної функції кримінального законодавства та практики його застосування;

5) системно досліджено проблему кількісно-якісних показників екологічної злочинності, узагальнення яких дозволило виокремити типові характеристики злочинних проявів у сфері екології;

6) за результатами вивчення основних тенденцій сучасної екологічної злочинності в Україні отримано нові наукові знання про структуру цієї злочинності та основні кримінологічні риси так званого екологічного злочинця;

7) теоретично обґрунтовано існування саме кримінологічної запобіжної функції органів прокуратури з підведенням під неї відповідних базових положень кримінологічної теорії запобігання злочинності;

8) сформульовано кримінологічні засади запобігання органами прокуратури України злочинності проти довкілля, які виявилися результатом дослідження системи взаємопов’язаних і взаємодіючих фрагментів об’єктивної дійсності, а саме: навколишнього природного середовища – екологічної злочинності – діяльності держави та її природоохоронних й правоохоронних органів;

9) визначено основні напрями та форми реалізації кримінологічної запобіжної функції органів прокуратури, а також запропоновано низку рекомендацій з підвищення ефективності зазначеної функції.

удосконалено: 

1) поняття про «фонові» явища екологічної злочинності, яке повинно засновуватися на знанні про значну кількість адміністративних, цивільно-правових, господарських та ін. правопорушень, а так само про наявність екологічних правопорушень міжнародного характеру;

2) перелік об’єктів запобіжної діяльності, які, у свою чергу, виступають об’єктами кримінально-правової охорони держави;

3) на підставі емпіричних досліджень обчислення фактичних розмірів екологічної злочинності з урахуванням її латентної частини, видів злочинів, які найбільш тяжіють до латентизації, та виявлення причин посилення процесу переходу екологічних злочинів до розряду латентних;    

4) положення про правоохоронний, координаційний, правотворчий, аналітико-прогностичний та ідейно-виховний прояви кримінологічної запобіжної функції органів прокуратури;

5) знання про систему та класифікацію специфічних чинників походження й відтворення екологічної злочинності у суспільстві, серед яких вагомого значення набуває саме суб’єктивний чинник, який полягає у дефектах свідомості та психології суб’єктів суспільства на різних рівнях його групової організації. 

 набуло подальшого розвитку:

1) визначення поняття екологічної злочинності, під якою розуміється суспільно небезпечне явище нераціонального, деструктивного людського ставлення до навколишнього природного середовища, яке проявляється у виді множинності злочинних проявів проти довкілля, що створюють загрозу сталості екологічних правовідносин, цілісності фізичних і біологічних умов безпеки життєдіяльності людей і екосистем;

2) положення про правове, організаційно-методичне, інформаційно-аналітичне та наукове забезпечення протидії екологічній злочинності з боку органів прокуратури;

3) виявлення серйозних недоліків практики законодавчого регулювання сфери екологічних відносин, зловживання владою та ін. і запропонування шляхів та конкретних заходів їх усунення;

4) уявлення про можливості й перспективи міжнародного співробітництва правоохоронних органів та інших учасників запобіжної діяльності у сфері охорони екології від злочинних посягань;

5) поняття „особа екологічного злочинця” та виявлення його істотних рис, які дають можливість здійснювати заходи профілактичної спрямованості на більш ранніх стадіях формування екологічної свідомості з метою випередження кримінальної мотивації;

6)  погляди про важливість загальносоціального запобігання екологічній злочинності всіма суспільними інституціями при провідній ролі просвітницько-виховного характеру органів прокуратури;

7) обґрунтування про достатність наявних можливостей функціонального характеру органів прокуратури у протидії сучасній екологічній злочинності.

Практичне значення одержаних результатів. Сформульовані та обґрунтовані в дисертації положення, узагальнення, висновки і рекомендації мають не лише загальнотеоретичне значення для розвитку кримінологічної науки, але й спрямовані на всебічне удосконалення практики запобігання екологічній  злочинності. Отримані нові знання, а також сформульовані висновки, пропозиції авторки можуть бути використані у нормотворчій сфері для удосконалення й розвитку норм чинного законодавства щодо правового забезпечення протидії екологічній злочинності. У правозастосовчій діяльності результати дисертаційного дослідження посприяли розробленню положень про запобіжну кримінологічну функцію вітчизняних органів прокуратури (акт впровадження результатів дисертаційного дослідження від 11 травня 2010 р., надісланий із Генеральної прокуратури України). У науково-дослідній роботі одержані результати служитимуть підґрунтям для подальшої розробки проблем запобігання екологічній злочинності, зокрема, під час розробки теми дослідження ІВПЗ НАПрН України „Фундаментальні та прикладні проблем боротьби зі злочинністю”. У навчальному процесі положення дисертації використовуватимуться при підготовці відповідних підрозділів підручників із кримінології, навчальних посібників з курсу „Запобігання злочинності”, а також у науковій роботі студентів й аспірантів при дослідженні відповідної теми.

Апробація результатів дисертації. Дисертація виконана й обговорена у відділі загальної теорії кримінології та кримінологічних досліджень і секторі дослідження проблем кримінально-виконавчого законодавства Інституту вивчення проблем злочинності НАПрН України. Положення дисертації також доповідалися на міжнародних, всеукраїнських і регіональних науково-практичних конференціях, семінарах, „круглих столах”: „Інноваційний розвиток України: наукове, економічне та правове забезпечення” (Харків, 2006 р.); Другі Всеукраїнські наукові читання з кримінальної юстиції, присвячені пам’яті професора В. П. Колмакова (Одеса, 2011 р.); „Новітні наукові дослідження держави і права – 2011” (Миколаїв, 2011 р.);  „Держава і право: проблеми  становлення  і  стратегії  розвитку:”  (Суми,  2011 р.);  „Захист прав і законних інтересів особи у кримінальному судочинстві” (Харків, 2011 р.); „Кримінальний кодекс України: 10 років очікувань” (Львів, 2011 р.).     

Публікації. Основні положення і результати дисертаційного дослідження  знайшли відображення у 31 науковій праці, зокрема: 1 монографії, 24 статтях у фахових виданнях, затверджених ВАК України, та тезах 6 доповідей на науково-практичних конференціях, симпозіумах, семінарах, „круглих столах”.

Структура дисертації зумовлена метою дослідження, його завданнями та предметом і складається зі вступу, п’яти розділів, що містять 17 підрозділів, висновків, списку використаних джерел (всього 427 найменувань). Загальний обсяг дисертації становить 435 сторінок. Основний текст – 390 сторінок, список використаних джерел – 45 сторінок.